Рішення

від 19.09.2024 по справі 461/6897/24

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/6897/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2024 року м.Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді Кітова О.В.,

за участю секретаря судового засідання Черевка В.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Шпакової Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради (адреса: 79000, м. Львів, пл. Ринок, 1, ЄДРПОУ: 44448833) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом у якому просить скасувати постанову серії РАП № 650137825 від 21.06.2022 року, винесену інспектором з паркування, управління безпеки департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Яремко Олегом Ярославовичем про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 1521 КУпАП та закрити провадження у справі.

В обґрунтування позову покликається на те, що 15.08.2024, після оновлення додатку «ДІЯ», позивач виявила у графі виконавчі провадження інформацію про відкриття щодо неї виконавчого провадження на підставі постанови серії РАП № 1434904556 від 04.07.2023 інспектора Управління безпеки Департамент міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Бровко Ксенії Григорівни. Позивач зазначає, що жодних повідомлень у справі про адміністративне правопорушення не отримувала, зокрема про його початок, чим фактично була позбавлена можливості реалізувати свої права, як особи яка притягується до адміністративної відповідальності. Разом з тим, позивач заперечує факт вчинення нею будь-якого правопорушення та зазначає те, що у Відповідача відсутні будь-які докази на підтвердження її винуватості. Звертає увагу суду, що інспектори на лобовому склі жодних документів, про притягнення її до відповідальності, або повідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення не залишали. Вищевказану постанову позивачу вручено не було, а про її існування стало відомо лише 15.08.2024 року, після ознайомлення з інформацією з додатку «Дія», де зазначено номер в АСВП та ідентифікатор доступу, який надає можливість ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження. Позивач вважає, що зазначене притягнення до адміністративної відповідальності здійснене посадовою особою управління безпеки департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, як суб`єктом владних повноважень, з порушенням норм процесуального права, а фабула правопорушення та кваліфікація дій, які зазначені у вищевказаній постанові не відповідають фактичним обставинам справи, а у її діях відсутній склад будь-якого адміністративного правопорушення. Вказує, що матеріали справи не містять належних доказів вчинення зазначеного адміністративного правопорушення та підтвердження вини позивача, так як окрім вищевказаного повідомлення, жодних інших доказів, які б свідчили про вчинення нею адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст.122 КУпАП, не додано. Інспектор з паркування управління безпеки департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Бровко К.Г. не вжила заходів для з`ясування обставин, не навів будь-яких обґрунтованих висновків з приводу прийнятого рішення та безпідставно виніс постанову про накладення адміністративного стягнення. Позивач на даному етапі провадження не може ні підтвердити, ні спростувати того чи мала місце зупинка її автомобіля з порушенням Правил дорожнього руху за адресою: м. Львів, вул. Зарицьких, 16 о 13 год. 42 хв. 21.06.2023 у зв`язку із спливом значного періоду часу. При цьому зауважує, що підтвердження вчинення нею оспорюваного правопорушення на сайті https://inspector.lviv.ua/violation// відсутнє. Позивач зазначає, що неналежне виконання інспектором зазначених положень закону щодо розміщення повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності свідчить про те, що вона фактично була необізнана про початок адміністративного провадження щодо неї, що, у свою чергу, стало наслідком порушення низки її фундаментальних прав.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 22.08.2024 позивачу поновлено строк оскарження постанови інспектора та відкрито провадження у адміністративній справі, справу вирішено розглядати за правилами встановленими статтею 286 КАС України.

13 вересня 2024 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву у якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з їх безпідставністю. Відзив мотивований тим, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності як власника, за яким, згідно з Єдиним державним реєстром транспортних засобів, на дату винесення постанови, зареєстровано транспортний засіб Toyota з державним номерним знаком НОМЕР_2 , на якому 21 червня 2023 року о 13:42 год., який було зафіксовано в момент вчинення правопорушення за адресою: м. Львів, вул. Зарицьких, в районі будинку 16, за здійснення зупинки на пішохідному переході, що позначений дорожніми знаками 5.38.1 або 5.38.2 «Пішохідний перехід» та як наслідок вчинено адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст. 152-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зазначає, що на фотофіксації правопорушення видно, що транспортний засіб Toyota з державним номерним знаком НОМЕР_2 знаходиться безпосередньо в зоні дії знаку 5.38.2, що встановлені задля позначення пішохідного переходу. Окрім того, зроблені відповідні виміри згідно вимогам чинного законодавства. Представник відповідача вважає, що позивач всупереч вимогам ст. 77 КАС України не надав достатніх належних і допустимих у розумінні ст. 251 КУпАП, ст. 72, 73 КАС України доказів, які б підтверджували незаконність винесення постанови. Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду обов`язок доказування розподіляється також таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову (постанова Верховного Суду від 14.03.2018 року по справі №760/2846/17; постанова Верховного Суду від 14.02.2018 року по справі №536/583/17). Зазначає, що інспектором з паркування було належним чином розглянуто справу про адміністративне правопорушення та винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав наведених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги заперечила з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні у справі документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, виходить з наступних доводів та мотивів.

Судом встановлено, що постановою спеціаліста 1 категорії - інспектора з паркування сектору контролю за дотриманням правил паркування відділу контролю та адміністрування у сфері паркування управління безпеки департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Бровко Ксенії Григорівни серії РАП №1434904556 від 04.07.2023 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 680,00 грн.

Із оскаржуваної постанови вбачається, що 21.06.2023 року, о 13 год. 42 хв., водієм транспортного засобу Toyota Rav4, д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 , здійснено зупинку за адресою м. Львів, вул. Зарицьких, 16, ближче 10 метрів від пішохідного переходу, чим порушено вимоги підпункту г) пункту 15.9 розділу 15 Правил дорожнього руху.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України №3353-ХІІ «Про дорожній рух»: «Учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю, щодо дотримання законодавства про дорожній рух».

Розділом 15 Правил дорожнього руху, що були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 (далі ПДР), передбачено правила зупинки та стоянки транспортних засобів.

Пунктом 15.1 ПДР встановлено, що зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.

У випадку відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка чи стоянка там неможливі, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху), що передбачено п.15.2.

Згідно з п.15.9 «г» ПДР, зупинка забороняється на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі.

Окрім цього, відповідно до п.15.10 «а» стоянка забороняється в місцях, де заборонена зупинка.

Згідно п.1.10 ПДР, пішохідний перехід ділянка проїзної частини, острівця безпеки чи розділювальної смуги або інженерна споруда, призначена для руху пішоходів через дорогу. Пішохідні переходи позначаються дорожніми знаками 5.38.1-5.41.2, дорожньою розміткою 1.14.1-1.14.3, пішохідними світлофорами. За відсутності дорожньої розмітки межі пішохідного переходу визначаються відстанню між дорожніми знаками або пішохідними світлофорами, а на перехресті за відсутності пішохідних світлофорів, дорожніх знаків та розмітки - шириною тротуарів чи узбіч.

Відповідно до пп. (г) п. 2 ч. 3 ст. 265-4 КУпАП: «Для цілей цього Кодексу розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, якщо транспортний засіб:

2) розташовано у заборонених Правилами дорожнього руху місцях зупинки або стоянки, а саме:

г) на пішохідних переходах і ближче 10 метрів до них з обох боків, крім випадків зупинки для надання переваги в русі».

Тобто, вказане розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху (в тому числі руху пішоходів) або створює загрозу безпеці руху.

Згідно з п.1.10 ПДР, перешкода для руху - нерухомий об`єкт у межах смуги руху транспортного засобу або об`єкт, що рухається попутно в межах цієї смуги (за винятком транспортного засобу, що рухається назустріч загальному потоку транспортних засобів) і змушує водія маневрувати або зменшувати швидкість аж до зупинки транспортного засобу

Здійснення зупинки в недозволеному місці, а саме в місці пішохідного переходу, є наслідком створення позивачем перешкод для пішоходів також полягає в тому, що зупинений з порушенням Правил дорожнього руху автомобіль загороджував видимість руху транспортних засобів, які рухаються у зазначеному напрямку для пішоходів при переході дороги в позначеному місці, тим самим створивши перешкоду для огляду проїзної частини.

Аналогічну правову позицію було висловлено Верховним Судом України у постанові від 02 липня 2020 у справі №336/4224/16-а.

Оскільки, Правилами дорожнього руху заборонено паркуватися на пішохідних переходах та на відстані 10 метрів з двох сторін, забороняючі знаки паркування у таких місцях не вимагаються.

З наданих суду матеріалів фотофіксації до оскаржуваної постанови (додаток 1) вбачається, що транспортний засіб Toyota з державним номерним знаком НОМЕР_2 знаходиться безпосередньо в зоні дії знаку 5.38.2, що встановлений задля позначення пішохідного переходу. Окрім того, зроблені відповідні виміри згідно вимогам чинного законодавства, відповідно до яких відстань від пішохідного переходу до автомобіля становить 3,43 метри.

Фотофіксація правопорушення була здійснена відповідно до вимог примітки до ст. 14-2 КУпАП, з врахуванням місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об`єктів. Зі всього вищевказаного, можемо зробити висновок, що на транспортному засобі Toyota з державним номерним знаком НОМЕР_2 , який, на дату встановлення відповідальної особи, визначеної ст. 14-2 КУпАП, згідно з Єдиним держаним реєстром транспортних засобів зареєстровано за позивачем, було здійснено зупинку ближче 10 метрів до пішохідного переходу, чим було вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП.

Відповідно до статті 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються ст. 279-1, 279-4 цього Кодексу. 279-1

Тобто гарантії, передбачені ст. 268 КУпАП не поширюються на осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки чи паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки.

Таким чином, твердження позивача про те, що вона фактично була необізнана та позбавлена можливості подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання, а також користуватися іншими правами, наданими їм законом про початок адміністративного провадження щодо неї та стосовно повідомлення позивача про початок розгляду справи не відповідають дійсності, оскільки гарантії, передбачені ст. 268 КУпАП не поширюються на осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки чи паркування транспортних засобів та встановлюються статтями 279-1 - 279-4 цього Кодексу.

Згідно ст.68Конституції України,кожен зобов`язанийнеухильно додержуватисяКонституції Українита законівУкраїни,не посягатина праваі свободи,честь ігідність іншихлюдей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

З вищенаведеного вбачається наявність і встановлення події та складу правопорушення у діях позивача.

Частиною 1 ст.142 КУпАП встановлено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів - приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото-, відеофіксації, які функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Згідно ч. 3 ст. 2791 КУпАП, якщо адміністративне правопорушення, передбаченечастинами першою,третьоютасьомоюстатті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки),частинами першою,другоютавосьмоюстатті 152-1цього Кодексу, зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування зобов`язані розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену участині першійстатті 14-2цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену участині першійстатті 14-2цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення).

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Як вбачається з оскаржуваної постанови та відзиву, фотофіксація адміністративного правопорушення була проведена інспектором з паркування у відповідності до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування сфери паркування транспортних засобів» №2262-VIII від 21.12.2017р.

Суд визнає надані відповідачем фотознімки належними та допустимими доказами у справі, які належним чином відображають обставини вчинення адміністративного правопорушення викладені у оскаржуваній постанові.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), крім даних, визначенихчастинами другоюітретьоюцієї статті, повинна містити відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності.

З дослідженої судом оскаржуваної постанови встановлено, що така наведеним вимогам відповідає, зокрема вона містить дані про дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення; дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення; технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

За змістом статті 210 КАС України до процесуальних обов`язків адміністративного суду віднесено з`ясування обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, і дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються. У такий спосіб проявляється інформування учасників адміністративного процесу щодо порядку реалізації судового розгляду та змісту адміністративної справи. Ознайомлення зі змістом джерел доказів (засобів доказування) дає змогу належно встановити обставини адміністративної справи. Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що обов`язок встановлення фактичних обставин у конкретній справі законодавцем покладається саме на адміністративний суд, який насамперед має з`ясувати предмет спору та відповідно визначити обставини, які необхідно встановити для правильного його вирішення.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 245КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі письмових, речових і електронних доказах, висновків експертів, показів свідків.

Виходячи із норм викладених у ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи доводи позивача та відповідача, дотримуючись стандартів мотивування судами своїх рішень, суд у даній справі враховує позиції Європейського суду з прав людини неодноразово висловленої у відповідних рішеннях про те, що не можна тлумачити п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент під час обґрунтування судами своїх рішень.

Суд вважає, що здобуті та досліджені в ході розгляду у суді даної справи докази є достатніми для ухвалення законного рішення у справі та належної перевірки доводів учасників процесу, а також доказів у справі.

Так, з досліджених під час судового розгляду матеріалів справи, зокрема оскаржуваної постанови, встановлено те, що така відповідає вимогам чинного законодавства, винесена з дотриманням встановленої процедури на підставі належних та допустимих доказів уповноваженою особою. Крім того, стягнення призначене органом який виніс постанову визначено в межах санкції відповідної статті КУпАП, з врахуванням фактичних обставин справи. Таке стягнення відповідає засадам його призначення.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що оскаржувана постанова відповідає критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому є правомірною та не підлягає скасуванню.

Зокрема, вина особи у вчиненні адміністративного правопорушення повністю підтверджується долученими до матеріалів справи доказами, зокрема фотознімками.

Оцінюючи вищеописані зібрані по справі, досліджені та перевірені в судовому засіданні докази, суд визнає їх такими, що знаходяться у об`єктивному взаємозв`язку з інкримінованим правопорушенням, не спростовані в ході судового розгляду, передбачені як джерела доказування чинним законодавством та зібрані у відповідності процесуальними нормами, відтак суд вважає, що при ухваленні оскаржуваної позивачем постанови про притягнення його до відповідальності факт вчинення особою інкримінованого адміністративного правопорушення був доведений поза розумним сумнівом належними та допустимими доказами.

За правилами ч. 3ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи вищевикладені доводи та мотиви, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова є правомірною, а законні підстави для її скасування, як того просить позивач,відсутні, тому позов слід залишити без задоволення.

При поданні позову позивач судовий збір не сплачувала, оскільки звільнена від його сплати на підставі п.10 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Згідно ч.5 ст.139 КАС України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відтак, судові витрати слід віднести за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 241-246,286 КАС України,суд,

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення залишити без задоволення.

Постанову спеціаліста І категорії - інспектора з паркування сектору контролю за дотриманням правил паркування відділу контролю та адміністрування у сфері паркування управління безпеки департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Бровко Ксенії Григорівни серії РАП №1434904556 від 04.07.2023 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП залишити без змін.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня складення судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 );

відповідач Департамент міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, ЄДРПОУ: 44448833).

Повний текст судового рішення складено та підписано 20.09.2024 року.

Головуючий суддя Олександр КІТОВ