Постанова

від 11.09.2024 по справі 179/1237/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7466/24 Справа № 179/1237/23 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Шавкун Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Третя дніпровська державна нотаріальна контора про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,після смерті якої відкрилася спадщина, до якої входить земельна ділянка площею 4, 9463 га на території Новопетрівської сільської ради Магдалинівського (на даний час Новомосковського) району Дніпропетровської області, призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий № 1222385000:01:002:0461, що належала померлій на праві приватної власності на підставі державного акту серії ЯЕ № 479282, виданого 21 серпня 2007 року Магдалинівською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області.

За життя, 17 січня 2014 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла йому вказану земельну ділянку. Виконавець заповіту ні спадкодавцем ні нотаріусом не призначався.

28 березня 2022 року за заявою ОСОБА_2 про прийняття спадщини за законом Третьою дніпровською нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 161/2022 до майна померлої ОСОБА_3 та 28 грудня 2022 року ОСОБА_2 видане свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, яке не було охоплено заповітом.

22 червня 2023 року до Третьої дніпровської нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом звернувся його представник ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності, виданої ним на його ім`я.

Постановою державного нотаріуса Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Крупської Л.В. від 27 червня 2023 року відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на зазначену земельну ділянку з підстав пропуску ним визначеного законом шестимісячного строку для прийняття спадщини. При цьому, державний нотаріус зазначила у постанові про відмову, що з метою розшуку спадкоємця за заповітом ОСОБА_1 . Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою 03 січня 2023 року за адресою його реєстрації направлявся лист з повідомленням про необхідність явки до нотаріальної контори для оформлення спадкових прав, а 31 січня 2023 року в газеті «Урядовий кур`єр» з цією ж метою публікувалась відповідна об`ява.

Позивач вказував, що він пропустив строк для подання заяви про прийняття спадщини через його виліт 20 лютого 2022 року, тобто, ще до смерті спадкодавця та початку військових дій на території України, разом із малолітнім сином до Іспанії на строк до 22 грудня 2023 року. Перебуваючи за кордоном, не знав і не міг дізнатися про смерть спадкодавця ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а згодом і неможливістю залишити сина одного за кордоном для з`ясування обставин щодо прийняття спадщини, що вважає поважними причинами пропуску строку, які виникли у зв`язку з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами.

Також зазначив, що ні від нотаріальної контори, ні від інших осіб повідомлень про відкриття спадщини не отримував.

Позивач зазначає, що є кредитором спадкодавця, що підтверджується розпискою останньої, про що не могла не знати спадкоємиця за законом ОСОБА_2 , яка зареєстрована за однією адресою із спадкодавцем, однак вона не повідомила про смерть ОСОБА_3 і відкриття спадщини.

Довірена в Україні особа позивача (сусід за місцем реєстрації) ОСОБА_4 інформував позивача про відсутність будь якої поштової кореспонденції на його адресу, в тому числі повідомлення нотаріуса про відкриття спадщини. Газету «Урядовий кур`єр» в Іспанії не отримував і придбати її у вільному продажу не міг.

Лише 13 червня 2023 року він дізнався через свого представника в Україні про смерть ОСОБА_3 , після чого, за його дорученням, представник звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва на спадщину, де йому було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії.

На підставі викладеного, просив визначити йому додатковий строк тривалістю 30 днів для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини за заповітом, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Магдалинівського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від02травня 2024 рокуу задоволенніпозову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,третя особа-Третя дніпровськадержавна нотаріальнаконтора провизначення додатковогостроку дляподання заявипро прийняттяспадщини,відмовлено (а.с.127-129 Том ІІ).

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не був позбавлений можливості звернутися із відповідною заявою про прийняття спадщини своєчасно до посольства України в іноземній країні, яке виконує консульські функції, або подати заяву до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини через засоби поштового чи електронного зв`язку, а доказів, які б свідчили про наявність перешкод для подання такої заяви, позивач не надав. Також його перебування за межами України та необізнаність про факт смерті спадкодавця не є об`єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, а доказів зворотнього позивачем не надано. Враховуючи тривалий пропуск строку для прийняття спадщини у встановлений законом строк, та недоведеність поважності причин такого пропуску, суд вважав, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента верховенства права та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину. Відповідач, яка є спадкоємицею та прийняла спадщину, не надавала письмової згоди на подання позивачем заяви про прийняття спадщини, однак, визнала позов, подавши суду відповідне клопотання. Тому звернення позивача до суду із вказаним позовом є передчасним, оскільки позивачем не реалізовано його право на прийняття спадщини у розумінні положень ч. 2 ст. 1272 ЦК України.

Не погодившисьіз рішеннямсуду першоїінстанції, ОСОБА_1 через свогопредставника адвокатаСавченка В.П.подав апеляційнускаргу,в якій,посилаючись наневідповідність висновківсуду першоїінстанції обставинамсправи,а такожна порушеннянорм процесуальногота невірнезастосування нормматеріального права,просив рішеннясуду скасуватита ухвалитинове рішення,яким задовольнитипозов, враховуючи повне визнання відповідачем, наслідком чого, у розумінні положень ч.4 ст. 206 ЦПК України, є задоволення позову, а обставин, які б свідчили про те, що прийняття позивачем спадщини за заповітом суперечитиме закону або порушить права, свободи чи інтереси інших осіб, судом не встановлено.

Крім того зазначив, що виконання ч.2 ст. 1272 ЦК України є неможливим, оскільки за зверненням представника відповідача ОСОБА_2 з такою заявою про надання згоди на прийняття позивачем спадщини за заповітом державним нотаріусом було роз`яснення, що вимоги цієї норми закону стосуються спадкоємців за законом та не розповсюджуються на спадкоємців за заповітом, оскільки така згода спадкоємців за законом не надає права на прийняття спадщини спадкоємцем за заповітом. За таких обставин, вважає застосування цієї норми помилковою.

У вересні 2024 року ОСОБА_2 подала письмові пояснення, в яких зазначила, що судом першої інстанції не враховано оголошеної перерви під час розгляді цієї справи для надання можливості примирення між сторонами, в процесі якої сторони дійшли примирення та, керуючись положеннями ч.4 ст. 206 ЦПК України, відповідач подала суду клопотання про визнання позову, де не заперечувала проти ухвалення судом рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , однак суд безпідставно відмовив у задоволенні його позову, не врахувавши цих обставин. Просила прийняти до уваги її пояснення при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати із задоволенням позову з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, які б були об`єктивними та непереборними труднощами, а відповідач, будучи спадкоємицею за законом та прийняла спадщину, не надала письмової згоди на подання позивачем заяви про прийняття спадщини, проте, позов визнала, подавши суду відповідне клопотання. Суд вважав передчасним звернення позивача із вказаним позовом до суду, без реалізації його права на прийняття спадщини у розумінні положень ч. 2 ст. 1271 ЦК України, враховуючи визнання позову відповідачем,. Суд вважав, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента верховенства права та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Судом встановлено,що у заповіті від 17 січня 2014 року, посвідченому приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Коваленко С.В. та внесеному в реєстр за № 32, ОСОБА_3 вказала позивача ОСОБА_5 як спадкоємця земельної ділянки площею 4,9463 га, розташовану на території Новопетрівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1222385000:01:002:0461 (т. 1 а. с. 14).

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті, в Третій дніпровській державній нотаріальній конторі, 28 березня 2022 року була заведена спадкова справа № 161/2022 до майна померлої ОСОБА_3 . Із заявою про прийняття спадщини за законом звернулася ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 71).

28 грудня 2022 року ОСОБА_2 видане свідоцтво про право на спадщину за законом на частки квартири (т.1 а. с. 108).

З метою розшуку спадкоємця за заповітом ОСОБА_1 Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою 03 січня 2023 року за адресою його реєстрації направлявся лист з повідомленням про необхідність явки до нотаріальної контори для оформлення спадкових прав (т. 1 а. с. 110-111).

31 січня 2023 року в газеті «Урядовий кур`єр» опубліковано об`яву щодо необхідності явки ОСОБА_1 до нотаріальної контори для оформлення спадкових прав (т. 1 а. с. 111-120).

22 червня 2023 року до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку кадастровий № 1222385000:01:002:0461 звернувся представник позивача ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності позивача від 05 грудня 2022 року (т. 1 а. с. 121, 127).

Постановою державного нотаріуса Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Крупської Л.В. від 27 червня 2023 року відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку кадастровий № 1222385000:01:002:0461, у зв`язку із пропуском строку для прийняття спадщини (т. 1 а. с. 133-134).

В судовому засіданні в якості свідка була допитана ОСОБА_6 , яка зазначила, що вона працює бухгалтером на підприємстві, яке належить позивачеві, та лише у червні 2023 року вона дізналася про смерть ОСОБА_3 , оскільки остання проживала у м. Дніпрі, про що повідомила представника за довіреністю ОСОБА_4 .

Виходячи зі встановлених обставин справи, суд першої інстанції разом з цим зазначив, що відповідач, яка є спадкоємицею за законом та прийняла спадщину, не надавала письмової згоди на подання позивачем заяви про прийняття спадщини, однак згідно свого клопотання визнала позов ОСОБА_1 . Отже, звернення до суду із вказаним позовом, суд першої інстанції вважав передчасним, оскільки позивачем не реалізовано його право на прийняття спадщини на підставі ч. 2 ст. 1272 ЦК України.

Колегія суддів, приймаючи доводи апеляційної скарги та письмові пояснення відповідача ОСОБА_2 , доходить обґрунтованого висновку, що судом першої інстанції порушено як норми матеріального, так і процесуального права.

Так, ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 19 березня 2024 року (а.с.80 Том ІІ).

05 квітня 2024 року представником відповідача адвокатом Тропіною О.М. подано заяву про оголошення перерви у розгляді справи з підстав наміру сторін провести позасудове врегулювання спору, у розумінні положень ч.7 ст. 49 ЦПК України (а.с.99 Том ІІ).

Розгляд справи перенесено на 02 травня 2024 року, про що зазначено у довідці, складеній секретарем судового засідання від 05 квітня 2024 року (а.с. 100 Том ІІ).

01 травня 2024 року в системі Електронний суд ОСОБА_2 через свого представника подала до суду клопотання про визнання позову, у зв`язку з врегулюванням спору між сторонами мирним шляхом, зазначивши про визнання позову ОСОБА_1 . Просила ухвалити рішення про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 119,120 Том ІІ).

В судовому засіданні 02 травня 2024 року представник відповідача підтвердила примирення між сторонами та зазначила, що відповідач позов визнає повністю.

Натомість, суд першої інстанції, не врахувавши положення ч.4 ст 206 ЦПК України, за містом якої відповідач може визнати позов на будь-якій стадії розгляду справи, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, зазначивши, що задоволення позову у цій справі буде незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину.

Колегія суддів наголошує, що у даній справі єдиним спадкоємцем за законом, у відповідності до копії спадкової справи №161/2022 заведеної до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (а.с.69-150 Том І), є ОСОБА_2 , яка у даній справі є відповідачем та визнає позов, що у розумінні положень ч.4 ст. 206 ЦПК України тягне за собою задоволення позову. При цьому, інших осіб, які претендували на спадкове майно та спадкові права яких порушувалися б таким визнанням відповідачем позову, судом першої інстанції не встановлено.

Разом з цим, суд першої інстанції, застосовуючи положення ч.4 ст. 1272 ЦК України, не врахував наявність у цій спадковій справі постанови державного нотаріуса Третьої дніпровської державної нотаріальної контори від 27 червня 2023 року про відмову у вчинення нотаріальної дії, якою ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав пропуску строку для прийняття спадщини, а постановою того ж держаного нотаріуса від 18 липня 2023 року відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про спадщину на спірну земельну ділянку, з підстав наявності заповіту на зазначене майно, складеного спадкодавцем ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_1 , та ненадання нею правовстановлюючих документів на земельну ділянку, із зазначенням про можливість визначення судом, в порядку ст.1272 ЦК України, додаткового строку для прийняття спадщини.

Зазначені обставини призвели до помилкового висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, враховуючи визнання позову відповідачем, спадкові права якої в цьому випадку не порушуються.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення у справі про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції неналежним чином оцінив доводи позивача щодо поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , як і не звернув достатньої уваги на той факт, що позивач не був членом родини спадкодавця, тривалий час проживав за кордоном, у зв`язку із чим не був обізнаний про смерть спадкодавця і відкриття спадщини, та не мав можливість отримати таку інформацію, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини.

Колегія суддів відзначає, що при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_2 також наголошувала на визнанні позову, просила скасувати рішення суду першої інстанції та не заперечувала проти задоволення позову ОСОБА_1 , що і враховується колегією суддів.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм процесуального та матеріального права.

З урахуванням вказаних обставин та вищенаведених норм права, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2024 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

Визначити ОСОБА_1 додатковий строк у тридцять днів для подання заяви про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна