Постанова

від 11.09.2024 по справі 914/985/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2024 р. Справа №914/985/21

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Гавриляк І.В.

явка учасників справи:

прокурор (позивач): Максимовська С.С.;

від відповідача-1: Коржевич У.Ф. (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань);

від відповідача-2: не з`явився,

розглянув апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Баранецького Ростислава Богдановича б/н від 06.09.2023

на рішення Господарського суду Львівської області від 10.08.2023 суддя Трускавецький В.П., м. Львів, повний текст рішення складено 18.08.2023

за позовом Керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова, м. Львів, в інтересах держави

до відповідача-1 Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача-2 фізичної особи-підприємця Баранецького Ростислава Богдановича, с. Ралівка Самбірського району Львівської області,

про визнання незаконними та скасування пунктів рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди землі, припинення права користування земельною ділянкою, повернення земельної ділянки, скасування державної реєстрації об`єкту нерухомого майна, припинення права власності та зобов`язання відповідача 2 звільнити земельну ділянку шляхом знесення (демонтажу) розміщеної на ній споруди станції технічного обслуговування,

В С Т А Н О В И В:

короткий зміст позовних вимог

15.04.2021 керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави(територіальної громади міста Львова звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради та фізичної особи-підприємця Баранецького Ростислава Богдановича (надалі ФОП Баранецький Р.Б.) про визнання незаконними та скасування пунктів 2, 3 ухвали Львівської міської ради № 3475 від 17.05.2018 «Про внесення змін до договору оренди землі від 01.11.2017 № С-4483»; визнання незаконним та скасування пунктів 1, 2.1.1. ухвали Львівської міської ради № 4480 від 20.12.2018 «Про продовження ФОП Баранецькому Р. Б. терміну оренди земельної ділянки на вул. Зеленій, 253»;

визнання недійсним договору оренди землі № С-4631 від 20.02.2019 укладеного між Львівською міською радою та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, кадастровий номер № 4610136800:04:002:0034, АДРЕСА_1 , площею 0,0490 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1413760346101);

припинення права користування земельної ділянки, кадастровий номер № 4610136800:04:002:0034 на АДРЕСА_1 , площею 0,0490 га; повернення земельної ділянки від ОСОБА_1 територіальній громаді м. Львова;

скасувати державну реєстрацію 24.04.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з відкриттям розділу об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі літера Б-1 площею 326,3 кв.м. на АДРЕСА_1 (ресстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1820214646101, індексний номер рішення: 46668318 від 26.04.2019);

зобов`язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку кадастровий № 4610136800:04:002:0034 на АДРЕСА_1 площею 0,0490 га шляхом знесення (демонтажу) розміщеної на ній тимчасової споруди, станції технічного обслуговування автомобілів.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

-всупереч ч. 2 ст. 124, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 134 ЗК України земельну ділянку кадастровий № 4610136800:04:002:0034 на АДРЕСА_1 (надалі земельна ділянка) надано в оренду ОСОБА_1 (на підставі п.п. 2, 3 ухвали № 3475 від 17.05.2018, п.п. 1, 2.1.1 ухвали № 4480 від 20.12.2018 «Про продовження ФОП Баранецькому Р. Б. терміну оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 » та договором оренди землі № С-4631 від 20.02.2019) без проведення земельних торгів (аукціону);

- порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (у межах червоних ліній), що відповідно до вимог ст. 21 ЗК України, є підставою для визнання недійсними рішення про надання земельної ділянки, угоди щодо неї, її державної реєстрації;

- ОСОБА_1 порушено умови оренди земельної ділянки, передбачені спірними ухвалою № 4480 від 20.12.2018 та договором оренди землі № С-4631 від 20.02.2019 в частині умови оренди для обслуговування тимчасової споруди станції технічного обслуговування автомобілів - без оформлення права власності на цей об`єкт (24.04.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 ) на нежитлову будівлю літера Б-1 площею 326,3 кв.м.;

- ОСОБА_1 порушено встановлені ухвалою № 4480 від 20.12.2018 та договором оренди землі № С-4631 від 20.02.2019 обмеження щодо об`єкта оренди, що тягне за собою припинення оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації тимчасової споруди як об`єкту нерухомого майна та прав на неї.

Правовими підставами позову зазначає ст. ст. 1, 12, 19, 20, 83, 116, 124, 134, 152 ЗК України, ст. 11, 16, 181, 182, 203, 215, 216, 331, 373, 638, 792, ЦК України, ст.ст. 10, 24, 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 2, 14, 16, 25, 33 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.ст. 2, 5, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 1, 15, 23, 24 Закону України «Про прокуратуру».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.08.2023 позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано незаконними та скасовано пункти 2, 3 ухвали Львівської міської ради № 3475 від 17.05.2018 «Про внесення змін до договору оренди землі від 01.11.2017 № С-4483».

Визнано незаконними та скасовано пункти 1, 2.1.1. ухвали Львівської міської ради № 4480 від 20.12.2018 «Про продовження ФОП Баранецькому Р. Б. терміну оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 ».

Визнано недійсним договір оренди землі № С-4631 від 20.02.2019, укладений між Львівською міською радою та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки кадастровий номер № 4610136800:04:002:0034 на АДРЕСА_1 , площею 0,0490 га.

Припинено ОСОБА_1 право користування земельною ділянкою кадастровий номер № 4610136800:04:002:0034 на АДРЕСА_1 площею 0,0490 га, скасувавши державну реєстрацію 27.02.2019 у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно іншого речового права права ОСОБА_1 на оренду даної земельної ділянки.

Скасовано державну реєстрацію 24.04.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з відкриттям розділу об?єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі літера Б-1 площею 326,3 кв.м на АДРЕСА_1 .

Припинено ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю літера Б-1 площею 326.3 кв.м. на АДРЕСА_1 , скасувавши державну реєстрацію 24.04.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права приватної власності ОСОБА_1 на дану будівлю.

Зобов?язано ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку кадастровий № 4610136800:04:002:0034 на АДРЕСА_1 площею 0,0490 га шляхом знесення (демонтажу) розміщеної на ній споруди станції технічного обслуговування автомобілів повністю.

Стягнуто з Львівської міської ради на користь Львівської обласної прокуратури 7 945,00 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

Стягнуто з ФОП Баранецького Р.Б. на користь Львівської обласної прокуратури 7 945,00 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі відповідач-1 (ФОП Баранецький Р.Б.) просить скасувати рішення місцевого господарського суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, в зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що:

-місцевим господарським судом не встановлено обставин, а саме: 1) який об`єкт мав бути збудований ФОП Волоцюгою Б.Д. на земельній ділянці відповідно до дозвільної та проектної документації 2) хто і коли збудував станцію технічного обслуговування автомобілів площею 326,3 кв.м. на земельній ділянці;

-помилковим є висновок місцевого господарського суду про те, що оскільки тимчасова споруда станції технічного обслуговування автомобілів, для обслуговування якої надавалась земельна ділянка, не є об`єктом нерухомого майна, обов`язковою умовою надання землі було проведення земельних торгів.

-суд не мав підстав визнавати станцію технічного обслуговування автомобілів тимчасовою спорудою;

-місцевий господарський суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 , який не був залучений до участі в справі;

-висновок суду про те, що станція технічного обслуговування автомобілів є об`єктом дорожнього сервісу не грунтується на матеріалах справи;

-Львівською міською радою порушено принцип "належного урядування" щодо пропущення строку розгляду заяви ОСОБА_1 (щодо права оренди земельної ділянки) більше ніжна 4 місяці;

-судом помилково застосовано припинення права користування земельною ділянкою (щодо ОСОБА_1 ) як санкцію за допущене порушення земельного законодавства;

-судом не обгрунтовано рішення в частині припинення ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 .

Узагальнені заперечення прокурора

Прокурор подав відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого заперечує доводи апеляційної скарги та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

В обгрунтування доводів відзиву на апеляційну скаргу прокурор посилається на те, що ОСОБА_1 порушено умови оренди земельної ділянки, передбачені спірними ухвалою № 4480 від 20.12.2018 та договором оренди землі № С-4631 від 20.02.2019.

За змістом ухвали № 4480 від 20.12.2018 Львівська міська рада надала спірну земельну ділянку ОСОБА_1 для обслуговування тимчасової споруди станції технічного обслуговування автомобілів з умовою - без оформлення права власності на цей об`єкт. Проте, 24.04.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на вказану нежитлову будівлю літера Б-1 площею 326,3 кв.м.

Таким чином, прокурор вважає, що Баранецьким Р.Б. порушено встановлені ухвалою № 4480 від 20.12.2018 та договором оренди землі № С-4631 від 20.02.2019 обмеження щодо об`єкта оренди.

Узагальнені заперечення відповідача-1 (Львівської міської ради)

Відповідач-1 подав відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого заперечує доводи апеляційної скарги та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

В обгрунтування доводів відзиву на апеляційну скаргу, відповідач-1 посилається на те, що в силу вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Львівська міська рада не видавала документів на прийняття об`єкта нерухомого майна в експлуатацію.

Зазначає, що зареєструвавши у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на нежитлову будівлю літ. Б-1, площею 326,3 кв.м. по АДРЕСА_1 ФОП Баранецький Р.Б. порушив зміст ухвали Львівської міської ради за № 4480 від 20.12.2018 «Про продовження ФОП Баранецькому Р.Б. терміну оренди земельної ділянки на вул. Зеленій, 253» та п.п. 3, 15, 16, 26 договору оренди землі від 20.02.2019.

17.01.2024 на адресу суду від відповідача-2 надійшло клопотання про зупинення провадження в справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.02.2024 зупинено апеляційне провадження у справі №914/985/21 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №925/1133/18.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 поновлено апеляційне провадження у справі № 914/985/21 та розгляд даної справи призначено на 04.09.2024.

Ухвалою суду від 04.09.2024 розгляд справи №914/985/21 відкладено на 11.09.2024.

У судове засідання 11.09.2024 з`явився прокурор та представник відповідача-1. Представник відповідача-2 повторно в судове засідання не з`явився, 10.09.2024 подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою представника.

Розглянувши подане відповідачем-2 клопотання про відкладення розгляду справи апеляційний господарський суд відмовляє в задоволенні клопотання враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, беручи до уваги позицію прокурора та представника відповідача-1 про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача-2, а також зважаючи на те, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась та враховуючи положення п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача-2, що не з`явився за наявними в справі доказами.

У судовому засіданні 11.09.2024 прокурор та представник відповідача-1 підтримали доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу з підстав викладених в них, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора та представника відповідача-1, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі та відзивах на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України, ст. 1 ЗК України, ч.ч. 1, 2 ст. 373 ЦК України).

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності (ч.ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України).

Відповідно до вимог статей 10, 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Статтею 19 Конституції України, ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п.п. «а», «в», «к» ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Також ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: визнання правочину недійсним; відновлення становища, яке існувало до порушення; припинення правовідношення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування.

За змістом ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Статтею 2 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ст. 6 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно з вимогами ст. 14, ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України, громадяни, юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених законом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами або юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Водночас, за загальним правилом, визначеним ч. 2 ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється лише за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу.

Частиною першою статті 134 ЗК України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис) підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Згідно з ч. 2 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на них об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, а також в ряді інших випадків.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалами Львівської міської ради за № 3475 від 17.05.2018 та за № 4480 від 20.12.2018 земельну ділянку кадастровий №4610136800:04:002:0034 надано ОСОБА_1 для обслуговування тимчасової споруди станції технічного обслуговування автомобілів.

За змістом пунктів 3, 15, 16 договору оренди землі № С-4631 від 20.02.2019 (укладеного між Львівською міською радою та ФОП Баранецьким Р.Б.) на спірній земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна та наявний об`єкт інфраструктури - тимчасова споруда станції технічного обслуговування автомобілів.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Таким чином спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що станція технічного обслуговування автомобілів не є тимчасовою спорудою.

Оскільки тимчасова споруда станції технічного обслуговування автомобілів, для обслуговування якої й надавалась земельна ділянка, не є об`єктом нерухомого майна, обов`язковою умовою надання землі було проведення земельних торгів.

Частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу).

Згідно з ст. 1 Закону України «Про автомобільні дороги» вулиця - автомобільна дорога, призначена для руху транспорту і пішоходів, прокладання наземних і підземних інженерних мереж у межах населених пунктів; об`єкти дорожнього сервісу - майданчики для стоянки транспортних засобів, мотелі, готелі, кемпінги, торговельні пункти (у тому числі малі архітектурні форми) та інші об`єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху та які розміщуються на землях дорожнього господарства або потребують їх використання для заїзду та виїзду на автомобільну дорогу.

Таким чином апеляційний господарський суд вважає обгрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що спірна земельна ділянка в межах червоних ліній вулиці із розміщеним на ній об`єктом дорожнього сервісу - тимчасовою спорудою станції технічного обслуговування автомобілів, могла бути надана в оренду лише за результатами проведення земельних торгів.

Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду першої інстанції в цій частині.

Як встановлено судами, 30.05.2018 між Львівською міською радою та ФОП Баранецьким Р. Б. укладено договір про внесення змін до договору оренди землі, зареєстрованого у Львівській міській раді 01.11.2017 року за № С-4483 та у реєстраційній службі Львівського міського управління юстиції (інформаційна довідка від 21.11.2017 року №104498094, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1413760346101, дата державної реєстрації 16.11.2017 року, номер запису про інше речове право 23477815), яким замінено сторону орендаря в договорі на ФОП Баранецького Р. Б .

13.06.2018 на підставі заяви № 28677003 ОСОБА_1 внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, зокрема, на підставі внесених Змін до договору оренди землі від 30.05.2018 зазначено орендарем ОСОБА_1 . Строк дії договору 30.05.2018 (т. 1 а.с. 170).

13.06.2018 у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено відомості про зміну сторони договору (орендаря), а ухвалою Львівської міської ради № 4480 від 20.12.2018 продовжено ФОП Баранецькому Р.Б. термін оренди земельної ділянки на вул. Зеленій, 253 на 5 років.

Відповідно до ч. 12 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» у разі зміни цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.

Отже, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що визначене ухвалою Львівської міської ради № 4480 від 20.12.2018 «Про продовження ФОП Баранецькому Р.Б. терміну оренди земельної ділянки на вул. Зеленій, 253» цільове призначення спірної земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування) за рахунок земель житлової та громадської забудови суперечить вимогам Закону та підлягає зміні, що за приписами ст. 21 ЗК України є підставою для визнання недійсними рішення про надання земельної ділянки, договору та державної реєстрації, яка проведена на підстав таких правочинів.

Згідно з вимогами ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови (п. «б» ч. 1 ст. 19 ЗК України), землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п. «ж» ч. 1 ст. 19 ЗК України).

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (ч. 2 ст. 19 ЗК України).

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень (ч. 1 ст. 20 ЗК України).

Отже, землі транспорту за основним цільовим призначенням належать до окремої категорії земель та не можуть бути частиною земель житлової та громадської забудови. До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування. Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм (ст.ст. 38, 39 ЗК України).

Згідно із ст. 1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про автомобільні дороги» вулиця - це автомобільна дорога, призначена для руху транспорту і пішоходів, прокладання наземних і підземних інженерних мереж у межах населених пунктів. Межі вулиці за її шириною визначаються «червоними лініями». Розташування будь-яких об`єктів, будівель, споруд або їх частин у межах «червоних ліній» вулиці не допускається.

Ухвалою Львівської міської ради за № 4480 від 20.12.2018 ОСОБА_1 надано спірну земельну ділянку площею 0,0490 га у межах червоних ліній та за кодом КВЦПЗ 03.13 - для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування) за рахунок земель житлової та громадської забудови.

За змістом договору оренди землі від 20.02.2019 № С-4631 земельну ділянку передано в оренду у межах червоних ліній із цільовим призначенням за кодом КВЦПЗ 03.13 - для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування, за категорією земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови (п.п. 1, 2, 15, 16 договору).

Відповідно до п. 26 договору Містобудівельними обмеженнями та сервітутами щодо користування земельною ділянкою від 06.08.2018 № 2401-4233, виданими управлінням архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради визначено, зокрема, що земельна ділянка мала б належати до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п. 3).

При цьому, за змістом п. 4 цих Містобудівельних обмежень та сервітутів, відповідно до плану зонування території Сихівського району міста Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради № 3840 від 18.09.2014, ця земельна ділянка знаходиться в межах функціональної зони ТР-2 (зона транспортної інфраструктури (вулична мережа).

Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у межах червоних ліній вуличної мережі, вона не може належите до земель житлової та громадської забудови та розташування на ній будь-яких об`єктів, будівель, споруд або їх частин не допускається.

З врахуванням викладеного, обгрунтованими є висновки господарського суду першої інстанції, що в цьому випадку поновлення договору оренди землі також суперечить вимогам Закону.

Відповідно до п. 1.4. Класифікації видів цільового призначення земель (КВЦПЗ), затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 548 від 23.07.2010 (з наступними змінами та доповненнями), ця Класифікація визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

КВЦПЗ відносить землі за підрозділом 03.13 (Для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування) до земель розділу 03 (Землі громадської забудови (землі, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об`єктів загального користування) секції «В» (Землі житлової та громадської забудови).

Як зазначено вище, тимчасова споруда станції технічного обслуговування автомобілів, яка знаходиться на спірній земельній ділянці, в силу ст. 1 Закону України «Про автомобільні дороги» належить до об`єктів дорожнього сервісу. Землі транспорту (землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об`єктів транспорту) КВЦПЗ відносить до розділу 12 секції «J» (Землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення), який містить підрозділ 12.11 (Для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу).

Класифікації видів цільового призначення земель (КВЦПЗ) у секції «К» (Землі запасу, резервного фонду та загального користування) містить, зокрема розділ 16 (Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) та розділ 18 (Землі загального користування (землі будь-якої категорії, які використовуються як майдани вулиці, проїзди, шляхи, громадські пасовища, сіножаті, набережні, пляжі, парки, зелені зони, сквери, бульвари, водні об`єкти загального користування, а також інші землі, якщо рішенням відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування їх віднесено до земель загального користування).

Таким чином апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Львівською міською радою надано, а ОСОБА_1 отримано в оренду земельну ділянку кадастровий № 4610136800:04:002:0034 на АДРЕСА_1 площею 0,0490 га на підставі п.п. 2, 3 ухвали № 3475 від 17.05.2018, п.п. 1, 2.1.1 ухвали № 4480 від 20.12.2018 «Про продовження ФОП Баранецькому Р.Б. терміну оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 » та договору оренди землі № С-4631 від 20.02.2019 всупереч вимогам ч. 2 ст. 124, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 134 ЗК України - без проведення земельних торгів (аукціону).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, ухвалою Львівської міської ради за № 4480 від 20.12.2018 надано ОСОБА_1 спірну земельну ділянку для обслуговування тимчасової споруди станції технічного обслуговування автомобілів з умовою - без оформлення права власності на цей об`єкт.

Відповідно до п.п. 1, 26 договору оренди землі № С-4631 від 20.02.2019, п. 7 Містобудівельних обмежень та сервітутів щодо користування земельною ділянкою від 06.08.2018 №2401-4233, виданих управлінням архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради, ОСОБА_1 отримав спірну земельну ділянку в оренду з цією ж умовою - без оформлення права власності на тимчасову споруду станції технічного обслуговування автомобілів, яка знаходиться в межах червоних ліній.

Проте, 24.04.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано з відкриттям розділу тимчасову споруду станції технічного обслуговування автомобілів як об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літера Б-1 площею 326,3 кв.м. на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1820214646101, відомості внесено до Реєстру 26.04.2019, індексний номер рішення: 46668318).

Також, 24.04.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на вказану нежитлову будівлю літера Б-1 площею 326,3 кв.м. (номер запису про право власності: 31365697, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 46668318 від 26.04.2019).

Відповідно до інформації Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові, відсутні відомості щодо реєстрації будь-яких документів з будівництва, виданих ОСОБА_1 на об`єкт, розташований за адресою земельної ділянки кадастровий №4610136800:04:002:0034 на АДРЕСА_1 площею 0,0490 га (лист № 0006-вих-12418 від 19.02.2021).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 25 Закону України «Про оренду землі», п. 31 спірного договору оренди землі №С-4631 від 20.02.2019 орендар земельної ділянки зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Отже, обгрунтованим є висновок місцевого господарського суду про те, що ОСОБА_1 порушено умови договору оренди земельної ділянки, передбачені спірними ухвалою № 4480 від 20.12.2018 та договором оренди землі № С-4631 від 20.02.2019, а також порушено обмеження щодо об`єкта оренди.

Таким чином, спростовуються доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції щодо припинення ОСОБА_1 оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації тимчасової споруди як об`єкту нерухомого майна та прав на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 181, ч. 1 ст. 182 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ч. 2 ст. 331 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження, зокрема, на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення (ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що державна реєстрація тимчасової споруди станції технічного обслуговування автомобілів на АДРЕСА_1 як об`єкту нерухомого майна та державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на неї підлягає скасуванню, яка здійснена в порушення вимог законодавства.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 1 ст. 21 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Враховуючи викладене, обгрунтованими є висновки місцевого господарського суду про те, що оскаржувані ухвали Львівської міської ради та укладений договір оренди земельної ділянки не відповідають вищезазначеним вимогам ЗК України, Закону України «Про оренду землі» та інших законодавчих актів.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч.ч. 1, 4 ст. 182 ЦК України).

За змістом правового висновку викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18 після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права.

Водночас, 16.01.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 05.12.2019 № 340-ІХ, зокрема, в частині зміни редакції ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з чинною на даний час ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пп. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому пп. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Оцінюючи доводи апелянта про те, що місцевим господарським судом не встановлено обставин про те, який об`єкт мав бути збудований ФОП Волоцюгою Б.Д. на земельній ділянці відповідно до дозвільної та проектної документації, а також хто і коли збудував станцію технічного обслуговування автомобілів площею 326,3 кв.м. на земельній ділянці, апеляційний суд зазначає, що будівництво об`єкту ФОП Волоцюгою Б.Д. не предметом спору і не належить до дослідження в межах цієї справи.

Таким чином зазначені вище доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та спростовуються встановленими обставинами по справі.

З огляду на викладене, посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі суд вважає такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені доводи відповідача-2 не спростовують висновків суду першої інстанції.

Щодо твердження апелянта про те, що Львівською міською радою порушено принцип "належного урядування" щодо пропущення строку розгляду заяви ОСОБА_1 (щодо права оренди земельної ділянки) більше ніжна 4 місяці, колегія суддів зазначає, що при розгляді цієї справи судом враховано рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі "Рисовський проти України" щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу "належного урядування" при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

Так, у пункті 71 рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Колегія суддів зазначає, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Судами в цій справі встановлено, що ОСОБА_1 порушено умови оренди земельної ділянки, передбачені спірними ухвалою № 4480 від 20.12.2018 та договором оренди землі № С-4631 від 20.02.2019, а також порушено обмеження щодо об`єкта оренди, а тому відсутні підстави для застосування принципу "належного урядування" в тому числі враховуючи, що питання продовження договору оренди не належить до предмету дослідження.

За змістом правових висновків викладених в постановах Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15-г, від 20.03.2023 у справі № 911/1201/16, від 18.09.2023 у справі № 914/1334/20, від 10.04.2024 у справі № 40/223-05, рішення є таким, що прийнято про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи, або у резолютивній частині рішення суд зазначив про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

З матеріалів справи встановлено, що місцевим господарським судом не вирішувалося питання про права, інтереси та/або обов`язки ОСОБА_2 і рішення Господарського суду Львівської області від 10.08.2023, не зачіпає безпосередньо права та обов`язки такої особи; ні мотивувальна, ні резолютивна частини рішення в цій справі не містять жодних посилань і застережень, а також висновків щодо прав або обов`язків ОСОБА_2 .

Отже, доводи апелянта про те, що місцевий господарський суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 , який не був залучений до участі в справі відхиляються судом апеляційної інстанції.

Доводи відзивів на апеляційну скаргу про те, що зареєструвавши у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на нежитлову будівлю літ. Б-1, площею 326,3 кв.м. по АДРЕСА_1 ФОП Баранецьким Р.Б. порушено ухвалу ЛМР за № 4480 від 20.12.2018, а також порушено умови оренди земельної ділянки та обмеження щодо об`єкта оренди, передбачені спірними ухвалою № 4480 від 20.12.2018 та договором оренди землі № С-4631 від 20.02.2019, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та беруться судом до уваги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Рішення Господарського суду Львівської області прийняте з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

З огляду на наведене, аргументи, викладені прокурором та відповідачем-1 про заперечення доводів апеляційної скарги є такими, що відповідають встановленим обставинам по справі.

Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Баранецького Ростислава Богдановича б/н від 06.09.2023 підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про покладення на апелянта судового збору в розмірі 23 835,00 грн., який сплачений згідно з платіжною інструкцією за № 0.0.3182963217.1 від 06.09.2023.

Керуючись ст.ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Баранецького Ростислава Богдановича б/н від 06.09.2023 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 10.08.2023 у справі № 914/985/21 залишити без змін.

Судовий збір в розмірі 23 835,00 грн. покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддя Бойко С.М.

Судді Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.

Повний текст постанови складено 19.09.2024