Постанова

від 12.09.2024 по справі 922/2993/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 року м. Харків Справа №922/2993/20

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,

за участю представників учасників справи:

прокурор - Владимирець А.О.,

від відповідача-1 не з`явився,

від відповідача-2 не з`явився,

від відповідача-3 не з`явився,

від відповідача-4 - Ясінський А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Харківської міської ради (вх.№2014Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 26.05.2021 (суддя Кухар Н.М., ухвалене в м. Харкові 26.05.2020 о 12:46 год., повний текст якого складено 03.06.2021), у справі №922/2993/20

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури №1, м. Харків,

до 1) Харківської міської ради, м. Харків ,

2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,

3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна районна аптека №16», м. Харків,

4) Приватної фірми «Гамма-55», м. Харків,

про визнання недійсним договору, скасування рішення та повернення майна, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Харківської місцевої прокуратури №1 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом заявою до: 1) Харківської міської ради, 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна районна аптека № 16», 4) Приватної фірми «Гамма-55» про:

- визнання незаконним та скасування п. 5 додатку 1 до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 26.10.2016 №412/16;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 02.03.2017 №5458-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральна районна аптека №16», посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрованого в реєстрі за №368, скасувавши його державну реєстрацію;

- витребування у Приватної фірми «Гамма-55» на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлових приміщень 1-го поверху №50, 51, 54, 54а, 59, загальною площею 99,5 кв.м., розташованих в житловому будинку літ. «А-9» за адресою: м.Харків, вул. Дерев`янка, 7, зобов`язавши Приватну фірму «Гамма-55» передати вказані приміщення за актом приймання-передачі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.05.2021 у справі №922/2993/20 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано п. 5 додатку 1 до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 26.10.2016 № 412/16.

Визнано недійсним Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 02.03.2017 №5458-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 14095412) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральна районна аптека №16» (код ЄДРПОУ: 32134362), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрованого в реєстрі за №368, скасувавши його державну реєстрацію.

В частині витребування у Приватної фірми «Гамма-55» на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлових приміщень 1-го поверху №50, 51, 54, 54а, 59, загальною площею 99,5 кв.м., розташованих в житловому будинку літ. «А-9» за адресою: м.Харків, вул. Дерев`янка, 7, зобов`язавши Приватну фірму «Гамма-55» передати вказані приміщення за актом приймання-передачі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради, у позові відмовлено.

Стягнуто з Харківської міської ради на користь Прокуратури Харківської області витрати зі сплати судового збору в розмірі 2102,00 грн.

Стягнуто з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради на користь Прокуратури Харківської області витрати зі сплати судового збору в розмірі 1051,00 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна районна аптека №16» на користь Прокуратури Харківської області витрати зі сплати судового збору в розмірі 1051,00 грн.

29.06.2021 Харківська міська рада звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Харківської області від 26.05.2021 у справі №922/2993/20 скасувати в частині задоволення позову щодо визнання незаконним та скасування п. 5 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02.03.2017 №5458-В-С; скасування державної реєстрації та прийняти в цій частині нове рішення, яким в зазначеній частині позову відмовити. В іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги Харківська міська рада зазначає наступне:

- законодавством встановлено самостійні, не пов`язані між собою підстави для викупу орендованого майна, а саме за умови, що право викупу передбачено договором оренди та за умови поліпшення орендарем за власні кошти орендованого майна. Пунктом 5.6 Договору оренди передбачено переважне право орендаря на викуп, що свідчить про дотримання порядку приватизації;

- відповідно до отриманого Харківською міською радою висновку експерта в галузі права щодо окремих питань приватизації комунального майна Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» не обмежуються повноваження органів місцевого самоврядування у сфері приватизації комунального майна, встановлені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Вирішення питань приватизації майна, що є комунальній власності, у тому числі прийняття відповідних актів, належить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад;

- у даному випадку сторони уклали договір купівлі-продажу при їх вільному волевиявленні та вчинили дії, які свідчать про прийняття їх до виконання, тобто дії сторін спрямовані на реальне настання правових наслідків, а їх внутрішня воля відповідала зовнішньому її прояву, тому посилання прокурора на те, що спірний правочин не відповідає ст.203 ЦК України не підтверджено належними та допустимими доказами;

- відповідачем-3 не здійснено жодних протиправних дій які б могли вплинути на дії органів приватизації. В заяві про приватизацію орендованого майна (та інших заявах) відповідач-3 не вказав яким саме способом потрібно провести процедуру приватизації, адже визначення способу проведення приватизації належить до компетенції виключно Управління. Вказане свідчить про втручання у майнові права відповідачів;

- позовні вимоги щодо визнання незаконним та скасування рішення та визнання недійсним договору купівлі-продажу є неефективними, адже дане рішення та правочин є реалізованими та такими, що вичерпали свою дію, а дії щодо їх оскарження не призведуть до поновлення порушених (на думку позивача) прав;

- прокурором в позовній заяві не зазначено належних та достатніх підстав звернення до суду з даним позовом, не обґрунтовано та не доведено, що Харківська міська рада та її виконавчі органи не здійснюють або неналежним чином здійснюють свої повноваження щодо захисту інтересів держави та територіальної громади м. Харкова. Крім того, прокурором не дотримано вимог щодо попереднього повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення з даним з позовом до суду;

- прокурором пропущено строк позовної, що є підставою для відмови у позові.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.07.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 26.05.2021 у справі №922/2993/20. Призначено справу до розгляду на 28.07.2021.

Від Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8394 від 23.07.2021), в якому остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу прокурор зазначає наступне:

- матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що орендарем здійснювались будь-які поліпшення орендованих ним приміщень за Договором оренди, а відтак Рада як орган місцевого самоврядування у даному випадку не мала права обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування законодавчих обмежень щодо викупу у випадку невід`ємних поліпшень;

- суд дійшов обґрунтованого висновку, що спірний пункт рішення міської ради прийнято з порушенням законодавчих норм, а відтак він є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки спрямований не на досягнення визначеної мети, і тим самим порушує право територіальної громади на отримання максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності;

- Договір купівлі-продажу укладено на підставі рішення Харківської міської ради, яке визнано судом незаконним та скасовано, а тому вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та скасування його державної реєстрації є також законною та обґрунтованою.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.07.2021 зупинено апеляційне провадження у справі №922/2993/20 за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 26.05.2021 у справі №922/2993/20 до закінчення перегляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №925/1133/18 та оприлюднення повного тексту постанови. Зобов`язано учасників провадження повідомити Східний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження у справі.

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.05.2023 у зв`язку із звільненням у відставку головуючої судді Гези Т.Д. для розгляду справи №922/2993/20 визначено новий склад суду, а саме: головуючий суддя-доповідач Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Сгара Е.В.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2024 у зв`язку із відпусткою судді Сгари Е.В. для розгляду справи №922/2993/20 визначено наступний склад суду: головуючий суддя-доповідач Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 поновлено провадження у справі. Запропоновано учасникам справи надати письмові пояснення з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18.

Від Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова надійшли додаткові пояснення (вх.№10064 від 31.07.2024) з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18.

Від Харківської обласної прокуратури надійшли додаткові пояснення (вх.№11044 від 23.08.2024) з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна районна аптека №16» надійшли додаткові пояснення (вх.№11151 від 27.08.2024), в яких останнє зазначає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Харківської області від 26.05.2021 у справі №922/2993/20 підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 оголошено перерву у розгляді справи №922/2993/20 до « 12» вересня 2024 р. о 10:45 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №131.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.09.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника Приватної фірми «Гамма-55» про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (вх.№11520 від 04.09.2024).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.09.2024 задоволено клопотання представника Приватної фірми «Гамма-55» - Ясінського А.В. (вх.№11633 від 06.09.2024) про його участь у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи №922/2993/20, яке відбудеться « 12» вересня 2024 р. о 10:45 год у залі судового засідання №131 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника. Судове засідання у справі №922/2993/20, яке відбудеться « 12» вересня 2024 р. о 10:45 год постановлено провести за участю представника Приватної фірми «Гамма-55» - Ясінського А.В. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника.

До судового засідання Східного апеляційного господарського суду 12.09.2024 відповідачі 1,2,3 не з`явились. Про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, шляхом доставлення ухвали від 02.09.2024 до електронних кабінетів учасників справи в системі «Електронний суд».

Ураховуючи, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено учасникам справи необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 12.09.2024 присутній прокурор заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду в частині задоволених позовних вимог залишити без змін. Представник відповідача-4 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити та скасувати рішення в оскаржуваній частині з прийняттям в цій частині нового, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі Договору оренди №3345 від 31.07.2006, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (2-й відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральна районна аптека №16» (3-й відповідач), у останнього в оренді перебували нежитлові приміщення 1-го поверху загальною площею 99,5 кв.м (технічний паспорт КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» інвентарний №71045 від 02.12.2005), які належали до комунальної власності територіальної громади м.Харкова та розташовані за адресою: м. Харків, вул. Дерев`янка, 7, літ. «А-9».

Додатковою угодою №10 від 30.03.2012 до Договору оренди №3345 від 31.07.2006 вказаний договір оренди нежитлового приміщення викладено в новій редакції.

Відповідно до п. 1.1 нової редакції Договору оренди №3345, орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху №50-:-64, загальною площею 182,4 кв.м (технічний паспорт КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» інвентарний №71045 від 02.12.2005), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване у житловому дев`ятиповерховому будинку за адресою: м. Харків, вул.Олексія Дерев`янка, 7, літера «А-9».

Додатковою угодою №13 від 10.03.2015 дію Договору оренди від 31.07.2006 продовжено до 28.01.2018.

Додатковою угодою №14 до Договору оренди №3345 від 31.07.2006 п.1.1 вказаного Договору викладено в наступній редакції: орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху № 50, 51, 54, 54а, 59 загальною площею 99,5 кв.м (технічний паспорт КП «Харківське МіськБТІ», інв. справа №71045 від 16.10.2014), далі «Майно», яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, вул.Дерев`янка, 7, літ. «А-9» та відображається на балансі КП «Жилкомсервіс».

З метою отримання дозволу на приватизацію орендованих нежитлових приміщень шляхом викупу Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральна районна аптека №16» звернулось з відповідною заявою від 13.06.2016 до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради (вх.№10598 від 01.07.2016).

На підставі вказаного звернення Харківською міською радою прийнято відповідне рішення, а саме відповідно до п. 5 додатку 1 до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 20.10.2016 №412/16, міська рада дозволила приватизувати вказаний об`єкт нерухомого майна шляхом викупу.

Після цього Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральна районна аптека №16» звернулось до Управління комунального майна з заявою про приватизацію від 31.10.2016 №3419, розглянувши яку, орган приватизації визначив спосіб приватизації - викуп.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральна районна аптека №16» 31.10.2016 звернулось до Управління комунального майна з листом (вх.№19278 від 31.10.2016), в якому просить доручити проведення оцінки для приватизації вказаного майна суб`єкту оціночної діяльності ФОП Остащенко К.Ю.

Розглянувши зазначений лист, Управління комунального майна звернулося до СОД ФОП Остащенко К.Ю. (лист від 31.10.2016 №17984) з пропозицією провести оцінку вказаних нежитлових приміщень, на підставі договору з ТОВ «Центральна районна аптека №16».

СОД ФОП Остащенко К.Ю. складено звіт про незалежну оцінку нерухомого майна від 04.11.2016, відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 31.10.2016 без ПДВ складає 431300,00 грн.

В подальшому, 02.03.2017, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральна районна аптека №16» та Управлінням комунального майна укладено Договір купівлі-продажу №5458-В-С, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральна районна аптека №16» приватизувало вказані нежитлові приміщення 1-го поверху №50, 51, 54, 54а, 59, загальною площею 99,5 кв.м, в житловому будинку літ. «А-9», за адресою: м. Харків, вул. Дерев`янка, будинок 7, за ціною - 431300,00 грн, без ПДВ (разом з ПДВ - 517560,00 грн).

У Договорі купівлі-продажу зазначено, що його укладено на підставі Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр.

Рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Гаврилової С.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №34483255 від 28.03.2017 на вищевказані нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м.Харків, вул. Дерев`янка, будинок 7, зареєстровано право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральна районна аптека №16».

В подальшому право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №50, 51, 54, 54а, 59, загальною площею 99,5 кв.м, розташовані в житловому будинку піт. «А-9» за адресою: м. Харків, Дерев`янка, 7, на підставі Договору купівлі-продажу №1194, посвідченого 26.08.2020 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Коробовою І.Г., перейшло до Приватної фірми «Гамма-55».

Прокурор вважає рішення Харківської міської ради від 20.10.2016 №412/16 в частині відчуження ТОВ «Центральна районна аптека №16» шляхом викупу об`єкту комунальної власності територіальної громади м. Харкова (нежитлових приміщень) є незаконним та підлягає скасуванню в зв`язку з тим, що прийнято з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 4, 29, Закону України «Про приватизацію державного майна», ст.ст. 11, 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що продаж об`єктів нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, має бути проведений шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Згідно з п. 4.7 Договору оренди, змінювати стан орендованого майна орендар зобов`язаний виключно за письмовою згодою орендодавця.

Відповідно до п. 4.8 Договору оренди, орендар зобов`язаний здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця. За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством.

Згідно з п. 5.3 Договору оренди, орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта оренди у власність.

Прокурор зазначає, що у даному випадку Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральна районна аптека №16» жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна у нього в оренді не здійснило.

У звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна районна аптека №16» з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі, відомості про такі поліпшення відсутні.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральна районна аптека №16» до органу приватизації, тобто до Управління комунального майна та приватизації, не подавало документи, передбачені п. 2.2 Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що свідчать про невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.

Таким чином, як вважає прокурор, Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, а відтак відповідне рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства, інтересам держави і територіальної громади, в зв`язку з чим має бути визнаний недійсним.

Судове рішення мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що орендарем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральна районна аптека № 16» здійснювалися будь-які поліпшення орендованих ним приміщень за Договором оренди №3345 від 3107.2006, а відтак Рада як орган місцевого самоврядування у даному випадку не мала права обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених законодавчих обмежень. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що пункт 5 додатку 1 до рішення 9 сесій Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 № 412/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» прийнято з порушенням вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2012-2016 роки, а відтак є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки спрямоване не на досягнення мети, визначеної у цих Законах і Програмі, і тим самим порушує права територіальної громади на отримання максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності. Суд першої інстанції зазначив, що покупець, звертаючись до органів місцевого самоврядування про приватизацію орендованого нежитлового приміщення, та достовірно знаючи, що поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, ним здійснені не були та жодні дії, які б свідчили про намір здійснити такі поліпшення, ним не вчинялись, усвідомлював що його звернення є протиправним оскільки суперечить пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Оскільки Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 02.03.2017 №5458-В-С укладений на підставі, зокрема, рішення Харківської міської ради 9 сесії 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова», яке з мотивів, зазначених вище, визнано незаконним та скасовано, а також з порушенням вимог статті 18-1 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням Харківської міської ради від 23.12.2011 № 565/11, суд дійшов висновку, що вимога про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 02.03.2017 №5458-В-С та скасування його державної реєстрації є законною та обґрунтованою. Водночас, суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині витребування спірного майна на користь територіальної громади міста Харкова у ПФ «Гамма-55» оскільки позивачем невірно визначено відповідача за даним позовом. При цьому, місцевий господарський суд дійшов висновку, що прокурор звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності, а відтак суд не вбачає підстав для застосування позовної давності до позовних вимог.

Апеляційний господарський суд зазначає, що з огляду на вимоги апеляційної скарги та, враховуючи положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України, рішення переглядається в частині визнання незаконним та скасування п. 5 додатку 1 до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 26.10.2016 №412/16 та визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 02.03.2017 №5458-В-С.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у даній справі суд вказує про таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 цієї статті, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Як вказує прокурор, недотримання під час проведення приватизації вимог чинного законодавства, принципів відкритості, максимальної ефективності та економії унеможливлює раціональне та ефективне використання комунального майна, що, у свою чергу, порушує матеріальні інтереси держави, а також безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади.

Колегія суддів зазначає, що захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте, у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, оскільки іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №922/1441/19, від 24.09.2020 у справі №922/3272/18 зі схожих правовідносин.

З урахуванням обставин цієї справи, прокуратурою визначено відповідачами Харківську міську раду та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, які розпорядилися спірним майном в порушення, як вказує прокурор, вимог законодавства про приватизацію, а отже прокурор мав право звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів територіальної громади.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №922/1441/19, від 24.09.2020 у справі №922/3272/18.

При цьому, встановлена Законом України «Про прокуратуру» умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто, визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 15.01.2020 у справі №698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі №922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, пункт 8.18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 дійшла наступних висновків:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що у даній справі прокурором обґрунтовано звернення до суду в інтересах держави як самостійного позивача. Також суд вказує, що за встановлених обставин справи та враховуючи вищенаведену судову практику, прокурор не зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта, а тому доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акту незаконним і скасування рішення є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акту незаконним і його скасування є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відповідно до статті 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.

У частині 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Згідно із частиною 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування й оренду.

Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції чинній, на момент прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції чинній, на момент прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування), приватизація державного майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об`єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Статтею 15 вказаного Закону визначені способи приватизації, зокрема, шляхом: продажу об`єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об`єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс); продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців; продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених частиною першою статті 12 цього Закону; продажу акцій на міжнародних фондових ринках, у тому числі у вигляді депозитарних розписок; іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей.

Частиною шостою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» установлено, що доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Таким чином, орган місцевого самоврядування, її виконавчий комітет, міський голова (в межах їх компетенції) у спірних правовідносинах реалізують права власника майна, що перебуває у комунальній власності, щодо володіння, користування та розпорядження таким майном на підставі та у порядку, визначеному чинним законодавством України.

В оспорюваному рішенні Харківської міської ради від 26.10.2016 № 412/16 зазначено, що його прийнято на підставі Законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та «Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр.», затвердженої рішенням Харківської міської ради від 23.12.2011 № 565/11 (далі - Програма приватизації).

Відповідно до пункту 1.1 Програми приватизації, її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.

У Програмі приватизації визначено мету, пріоритети та умови приватизації комунального майна територіальної громади міста Харкова на 2017-2022 рр.

Відповідно до пункту 3.1 Програми приватизації, ініціатива щодо приватизації об`єктів комунальної власності може виходити як від Управління, так і від осіб, які можуть бути покупцями відповідно до законодавства.

Ініціатива щодо визначення способу приватизації належить Управлінню.

Відповідно до п. 5.1, 5.4 Програми приватизації, приватизація об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою для кожної групи окремо. Продаж об`єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом.

Об`єктами приватизації групи А, зокрема, є: нежитлові будівлі, споруди та приміщення - незалежно від їх вартості (п. 1.6 Програми приватизації).

За змістом частини 1 статті 5-1 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції чинній на час прийняття рішення про відчуження об`єктів комунальної власності) з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.

Частиною 2 статті 5-1, частиною 2 статті 16-2 Закону України «Про приватизацію державного майна» встановлено, що об`єкти приватизації, що належать до групи А є об`єктами малої приватизації.

Викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.

Викуп застосовується до об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України (частини 1, 3 статті 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей:

у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

З аналізу наведених законодавчих норм вбачається, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації (Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради), має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж).

У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Отже, викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» може бути здійснений лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №922/623/20.

Судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження здійснення орендарем Товариством з обмеженою відповідальністю Центральна районна аптека №16 поліпшень орендованих ним приміщень за Договором оренди №3345 від 31.07.2006. Даний факт апелянтом також не спростований. З огляду на що відсутні докази, які б підтверджували наявність у Харківської міської ради права здійснювати приватизацію спірних нежитлових приміщень шляхом викупу.

З урахуванням викладеного, рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 №412/16 в частині п. 5 додатку до цього рішення прийнято з порушенням вимог ч.2 ст.5-1, ч.2 ст.16-2 Закону України «Про приватизацію державного майна», ч.ч.1, 3 ст.11, п.1 ч.1 ст.18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та п.п.5.1, 5.4 Програми приватизації на 2012-2016 рр.

Доводи скаржника, що орган приватизації вправі самостійно обрати такий спосіб приватизації як викуп за відсутності будь-яких додаткових умов, як то проведення поліпшення майна на більш ніж 25% його вартості, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти у відповідності до вимог законодавства, що регулює порядок приватизації комунального майна задля дотримання законності при прийнятті рішень і недопущенні порушення прав територіальної громади, інтереси якої він представляє.

У рішенні Конституційного Суду України від 13.12.2000 № 14-рп/2000 у справі №1-16/2000 за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні №163 «Черемшина» щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (справа про визначення способу малої приватизації), роз`яснено, що право органів, які здійснюють функції розпорядження державною власністю, самостійно визначати спосіб приватизації обмежується випадками, передбаченими законом.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 17.06.2020 у справі №922/2593/19, від 17.06.2020 у справі №922/1958/19, від 23.06.2020 у справі №922/1970/19, від 07.07.2020 у справі №922/2932/19, від 08.07.2020 у справі №922/1969/19.

Наведені апелянтами положення Господарського кодексу України (статті 289) та Цивільного кодексу України (стаття 777), якими передбачено переважне право наймача перед іншими особами на придбання, у разі продажу речі, переданої у найм, є загальними, у той час як спеціальним законом, який регулює порядок приватизації об`єктів малої приватизації, зокрема шляхом викупу, є Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

При цьому, в оскаржуваному рішенні міської ради зазначено, що рішення приймається на підставі Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Закону України «Про особливості приватизації об`єктів незавершеного будівництва», статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016р.р.

Безпідставними є посилання апелянта на пункт 5.6 Договору оренди, яким встановлено, що орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передано в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп, оскільки таке право виникає у орендаря лише за умов, визначених Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Статтею 13 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» визначено, що продаж об`єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну.

У статті 14 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» зазначено, що продаж об`єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найвищу ціну та взяв зобов`язання виконати умови конкурсу.

З наведених норм права вбачається, що основною метою приватизації, у тому числі комунального майна є досягнення максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності, тобто отримання найвищої ціни за об`єкти, що підлягають приватизації та залучення коштів для здійснення структурної перебудови економіки територіальної громади.

Щодо посилання скаржника на неврахування судом першої інстанції науково-консультативного висновок Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України №157 щодо окремих питань приватизації комунального майна, колегія суддів вказує про наступне.

Відповідно до статті 109 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

Таким чином, науково-консультативний висновок не є обов`язковим для суду в силу приписів Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, судом в оскаржуваному рішенні враховано висновки щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №922/623/20.

Згідно із частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що пункт 5 додатку 1 до рішення 9 сесій Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 прийнято з порушенням законодавчих вимог, спрямовано не на досягнення мети, визначеної у зазначених Законах і Програмі приватизації, і тим самим порушує права територіальної громади на отримання максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності, а тому є незаконним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 02.03.2017 №5458-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ТОВ «Центральна районна аптека №16», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави недійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За приписами статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Оскільки договір купівлі-продажу нежитлового приміщення 02.03.2017 №5458-В-С укладений з порушенням вимог статті 18-1 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та на підставі незаконного рішення Харківської міської ради 9 сесії 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання його недійсним.

Колегія суддів враховує посилання відповідачів на те, що при вирішенні спору щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень має надаватись юридична оцінка необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення ч. 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Згідно з положеннями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Однак, у спірних правовідносинах, орендар звернувся з листом до органу місцевого самоврядування, в якому просив дозволити приватизацію орендованого нежитлового приміщення, хоча поліпшення орендованих ним приміщень за договором оренди у визначеному законом порядку здійснені не були.

На підставі вказаної заяви орган місцевого самоврядування оскаржуваним рішенням вирішив провести відчуження такого об`єкта комунальної власності територіальної громади.

Після цього, орендарем було подано заяву про приватизацію шляхом викупу, на підставі якої було укладено оспорюваний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень. При цьому, доказів проведення невід`ємних поліпшень орендованого майна за час його оренди чи під час процедури приватизації, орендарем не надано.

Передача права власності на майно, у тому числі в результаті приватизації, передбачає наявність волевиявлення як у продавця, так і у покупця такого майна. Отже, покупець, звертаючись до органів місцевого самоврядування про приватизацію орендованого нежитлового приміщення, та достовірно знаючи, що поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, ним здійснені не були та жодні дії, які б свідчили про намір здійснити такі поліпшення, ним не вчинялись, усвідомлював що його звернення є протиправним, оскільки суперечить пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації призвели не тільки до можливих економічних збитків (недотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а й позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому, орендар, відповідно, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом.

Харківська міська рада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який не здійснив невід`ємних поліпшень нерухомого майна, і інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації.

Тобто, у даній справі встановлено обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв`язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря.

З урахування викладеного, доводи про добросовісність набуття відповідачем права власності на об`єкт приватизації є необґрунтованими.

Щодо застосування строку позовної давності, колегія суддів вказує про наступне.

Як свідчать матеріали справи, першим, другим та третім відповідачами у суді першої інстанції заявлено про застосування до вимог прокурора строку позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Згідно частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

У постанові від 20.06.2018 у справі №697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

У постанові від 17.10.2018 у справі №362/44/17 Великою Палатою Верховного Суду вищенаведений висновок було конкретизовано та зазначено, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:

1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Чинним законодавством не передбачено переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин.

Відповідну правову позицію щодо застосування строків позовної давності та наслідків їх спливу наведено у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №910/2974/18, від 15.01.2019 у справі №910/296918, від 15.01.2019 у справі №910/2972/18, від 07.02.2019 у справі №910/2966/18, від 26.02.2019 у справі №910/2967/18 та від 21.05.2019 у справі №910/15457/17, від 11.11.2019 у справі №904/1038/19 тощо.

При розгляді спору з подібних правовідносин, Верховним Судом у постанові від 20.04.2021 у справі №922/1030/20 зроблено висновок про те, що оскільки право власності територіальної громади м. Харкова на спірні нежитлові приміщення було порушено у момент їх вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого прокурором самостійно на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли прокурор довідався або міг довідатися про порушення прав територіальної громади м. Харкова (про факт вибуття майна з комунальної власності у володіння іншої особи). Адже закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, позов про визнання незаконним та скасування рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» в частині, а саме, п. 5 додатку до рішення, визнання недійсним договору № 5458-В-С від 02.03.2017 купівлі-продажу подано прокурором у вересні 2020 року - тобто майже через три з половиною роки з моменту прийняття спірного рішення та укладення на його підставі відповідного договору.

У позовній заяві (сторінка 3) прокурор зазначає, що Харківською місцевою прокуратурою №2 здійснювалося процесуальне керівництво по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №42017221080000002 від 04.01.2017. Прокурор зазначає, що у ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі №639/687/19 в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради було проведено вилучення ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень за адресою: м. Харків, вул. Дерев`янка, 7, літ. «А-9», яка є предметом розгляду у даній справі.

Після заявлення учасниками справи про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, прокуратура у відповіді на відзиви відповідачів (вх.№26903 від 18.11.2020) зазначила, що про незаконне відчуження комунального майна органи прокуратури дізналися в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні за №42017221080000002 від 20.11.2017. Також прокурор зазначив, що у ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі №639/687/19 в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради було проведено вилучення ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень за адресою: м. Харків, вул. Дерев`янка, 7, літ. «А-9», яка є предметом розгляду у даній справі. Прокурор вважає, що місцевою прокуратурою не порушено строки позовної давності, оскільки про вказані у позовній заяві порушення стало відомо лише 07.10.2019, тобто з часу отримання та вивчення приватизаційної справи, отриманої в рамках кримінального провадження №42017221080000002.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що прокурором не пропущено строк позовної давності, оскільки про вказані у позовній заяві порушення прокуратурі стало відомо 07.10.2019, тобто з часу отримання та вивчення приватизаційної справи в рамках кримінального провадження №42017221080000002.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на те, що відповідні посилання прокурора щодо дотримання строку позовної давності не підтверджуються матеріалами, що містяться у справі.

Так, суд звертає увагу, що прокурором у позовній заяві зазначено про наявність кримінального провадження №42017221080000002 від 04.01.2017, а у відповіді на відзиви вказано про аналогічний номер кримінального провадження, але від 20.11.2017.

Суд вказує, що у відповідності до Розділу 4 Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення відомості з Реєстру надаються у вигляді витягу в порядку, встановленому КПК України, за формою згідно з додатком 6 до цього Положення; витяг з Реєстру - згенерований програмними засобами ведення Реєстру документ, який засвідчує факт реєстрації в Реєстрі відомостей про кримінальне правопорушення, отриманих за визначеними у пункті 3 цієї глави параметрами, які є актуальними на момент його формування.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальному провадженню на яке посилається прокурор №42017221080000002. Разом з цим, як зазначено вище, прокурором в обґрунтування дотримання строків позовної давності посилається також на ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі №639/687/19. З Єдиного державного реєстру судових рішень, відомості з якого є загальнодоступними, вбачається, що вказаною ухвалою розглянуто клопотання прокурора Харківської місцевої прокуратури №2мпро надання тимчасового доступу до речей і документів по кримінальному провадженнюм№42017221080000002 від 04.01.2017.

В мотивувальній частині вказаної ухвали Жовтневого районного суду м.Харкова від 06.02.2019 в обґрунтування задоволення клопотання прокурора йдеться про відчуження Харківською міською радою комунального майна шляхом викупу на підставі Програми приватизації та переліку рішень Харківської міської ради, в тому числі, рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16, тобто рішення, що є підставою позову у цій господарській справі, та обставин, що в ній розглядаються.

Таким чином, в ухвалі Жовтневого районного суду м.Харкова від 06.02.2019 датою порушення кримінальне провадження за №42017221080000002 зазначено саме 04.01.2017. Оскільки витяг з Реєстру відомостей про кримінальне провадження не був доданий прокурором до матеріалів справи, а господарський суд позбавлений можливості самостійно отримати інформацію із вказаного Реєстру, з урахуванням інформації в Єдиному державному реєстрі судових рішень, стандарту «вірогідності доказів», колегія суддів зазначає про наявність підстав вважати, що кримінальне провадження за №42017221080000002 порушено 04.01.2017.

Відтак, посилання прокурора на те, що органи прокуратури дізнались про незаконне відчуження комунального майна 20.11.2017 є необґрунтованими.

Крім того, прокурор посилається на обізнаність із вказаними у позовній заяві порушеннями 07.10.2019, з часу отримання та вивчення приватизаційної справи, отриманої в рамках кримінального провадження №42017221080000002. Разом з цим, апеляційний господарський суд вказує, що прокурором у даній справі не надано жодних доказів наявності обставин, на які останній посилається. Тобто, матеріали справи не містять доказів отримання прокурором приватизаційної справи 07.10.2019. Суд вказує, що висновок про обізнаність учасника справи із порушеними правами не може ґрунтуватися на поясненнях останнього, без підтвердження належними та допустимими доказами.

Отже, прокурором не доведено з яких підстав він не мав можливості довідатися про порушення прав територіальної громади м.Харкова саме з часу відкриття кримінального провадження №42017221080000002 від 04.01.2017.

Відповідно до змісту норм Цивільного кодексу України, якими врегульовано позовну давність, та правової позиції Верховного Суду щодо їх застосування, позивач (у даному випадку, прокурор) має не лише вказати, коли йому фактично стало відомо про порушене право, але й довести неможливість дізнатися про вказане порушення раніше зазначеної ним дати.

За приписами частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», згідно з якою виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Тобто, відповідно до змісту вищевказаної норми та здійснення моніторингу законності розпорядження комунальним майном, прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України «Про прокуратуру», своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень необхідну для подання позову інформацію.

Будь-яких доказів ухилення суб`єктів владних повноважень від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 цієї Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі «Відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Європейським судом з прав людини у справах «Semenov v Russia», 17254/15, в п. 66, від 16.03.2021 року, «Gavrilova v. Russia, 2625/17», п. 82, від 16.03.2021 надано оцінку підходу про відлік строку позовної давності з моменту перевірки прокурора або отримання інформації про порушення від прокурора. За висновками ЄСПЛ такий підхід: позбавляє закон про строки позовної давності його реальної сили; надає владі непропорційну перевагу (Zoubulidis V. Greece (no. 2), 36963/06, пп. 32 та 35, 25 червня 2009); наділяє позови держави фактично безстроковим статусом; сприяє правовій невизначеності на ринку нерухомості.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про пропуск прокурором строку позовної давності на звернення до суду з відповідними позовними вимогами та відсутність переконливих аргументів в обґрунтування причин такого пропуску.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20.04.2021 у справі №922/1030/20.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування п. 5 додатку 1 до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 26.10.2016 № 412/16, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 02.03.2017 № 5458-В-С є законним та обґрунтованими, проте, з огляду на сплив строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачами у справі, колегія суддів дійшла висновку про відмову в їх задоволенні.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконним та скасування п. 5 додатку 1 до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 26.10.2016 №412/16 та визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 02.03.2017 №5458-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 14095412) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральна районна аптека №16» (код ЄДРПОУ: 32134362), посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрованого в реєстрі за №368, скасувавши його державну реєстрацію, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному рішення, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі учасникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах в межах вимог і доводів апеляційної скарги.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд керується положеннями ст.ст.123,129 ГПК України, у зв`язку із задоволенням вимог апеляційної скарги, витрати апелянта за подання до суду апеляційної скарги покладаються на позивача.

Суд вказує, що апелянт оскаржує рішення суду в частині двох немайнових вимог. З урахуванням положень Закону України «Про судовий збір» при зверненні з даною апеляційною скаргою до суду сплаті підлягав судовий збір у розмірі 6306,00 грн. Разом з цим, апелянтом за платіжним дорученням №2869 від 23.06.2021 сплачено 21104,10 грн судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі.

Колегія суддів зазначає, що розподіл судових витрат здійснюється з урахуванням заявлених апеляційних вимог, з огляду на що судовий збір у сумі 6306,00 грн за подання апеляційної скарги покладається на прокуратуру.

При цьому, суд вказує, що згідно п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.2, ч.1 ст.275, п.п.2,4 ч.1 ст. 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 26.05.2021 у справі №922/2993/20 скасувати в частині визнання незаконним та скасування п. 5 додатку 1 до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 26.10.2016 №412/16 та визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 02.03.2017 №5458-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 14095412) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральна районна аптека №16» (код ЄДРПОУ: 32134362), посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрованого в реєстрі за №368, скасувавши його державну реєстрацію.

В цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В решті рішення Господарського суду Харківської області від 26.05.2021 у справі №922/2993/20 залишити без змін.

Стягнути з Харківської обласної прокуратури (вул. Б. Хмельницького, 4, м. Харків, 61001; код ЄДРПОУ 02910108) на користь Харківської міської ради (майдан Конституції, 7, м. Харків, 61003; код ЄДРПОУ 04059243) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 6306,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 20.09.2024.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян