Рішення

від 10.09.2024 по справі 538/981/24

ЛОХВИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №538/981/24

Провадження №2-о/538/41/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2024 року м. Лохвиця

Лохвицький районний суд Полтавської області у складі головуючого судді Цімботи Л.Г., за участю секретаря судового засідання Дугніст А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лохвиця цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Служба у справах дітей виконавчого комітету Заводської міської ради Миргородського району Полтавської області, ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання дитини,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаною заявою, яку мотивував тим, що він з 22.05.2005 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 . Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на даний час досяг повноліття, та неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням суду від 19.08.2020 р. шлюб між ними було розірвано. Весною 2022 р. після введення в Україні воєнного стану колишня дружина разом з дітьми виїхали до Німеччини, де перебували до осені 2022 р. Через деякий час після повернення ОСОБА_2 разом з їх дітьми в Україну, вони з колишньою дружиною спробували відновити сімейні стосунки, оскільки діти болісно переживали їх розлучення. Тому, 17.02.2023 р. він та ОСОБА_2 повторно зареєстрували шлюб та стали спільно проживати, проте через короткий час зрозуміли, що відновити повноцінні шлюбні відносини не вдається, оскільки після розлучення кожен змінив свій погляд на сімейне життя, а ОСОБА_2 стала прямо говорити, що не бажає жити в Україні, і хоче виїхати на постійне проживання за кордон, а у липні 2023 р. повідомила, що має можливість виїхати до Канади, тому буде подавати документи на отримання довгострокової візи для виїзду разом з дітьми. Оскільки він турбувався за безпеку дітей, а відновити сімейні відносини вже було неможливим, то надав нотаріальну згоду на виїзд обох дітей разом з ОСОБА_2 . Проте, коли донька ОСОБА_5 дізналася про намір матері виїхати з ними за кордон, категорично не погодилася з цим. Натомість незважаючи на це, ОСОБА_2 разом з сином 09.11.2023 р. таки залишила Україну. Після виїзду ОСОБА_2 він самостійно виховує та утримує доньку ОСОБА_5 , здійснює за нею догляд, ОСОБА_2 не бере жодної участі у вихованні та догляді за дитиною, фактично відсутня в житті дитини. З огляду на вказані обставини, з метою захисту перш за все інтересів дитини, він просить в судовому порядку встановити відповідний юридичний факт, а саме, що він самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину без участі матері, оскільки лише в такому випадку він зможе отримати право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та забезпечити утримання своєї неповнолітньої дитини, її належне виховання, навчання, зростання в атмосфері батьківської любові та поваги до неї. Можлива його мобілізація фактично призведе до того, що неповнолітня дитина залишиться одна, без батька, без матері, чи будь-яких інших родичів, які можуть здійснювати за нею догляд та займатися її вихованням і така ситуація буде вкрай небезпечною для дитини. Встановлення факту потрібно з метою захисту прав та інтересів як дитини так і його прав як батька.

Ухвалою суду від 03.06.2024 р. провадження у справі за вказаним позовом відкрите.

Ухвалою суду від 27.06.2024 р. було задоволено клопотання заявника та витребувано у Адміністрації Державної прикордонної служби України інформацію про перетинання ОСОБА_2 державного кордону України за період з 24.02.2022 року по час надання інформації на запит.

Заявник та його представник адвокат Волторніст С.М. в судовому засіданні вимоги заяви підтримали, суду пояснили обставини викладені в ній, крім того заявник пояснив, що колишня дружина ніколи не хотіла жити в "провінції", прагнула кращого життя в великому місті, а після початку війни і взагалі не бачила свого майбутнього та майбутнього дітей в Україні, її матір росіянка, і сама ОСОБА_2 була вихована в такому дусі, тоді як їх спільна дочка дуже патріотично налаштована, після повернення з Німеччини, розповідала, що їй там не подобалося, і що вона хоче жити тільки в Україні. Якби колишня дружина повернулася до України, він звичайно пішов би до лав ЗСУ і ухилятися від служби не став. На даний час він всі вимоги законодавства щодо військового обліку виконав, дані свої оновив, та повідомляв ІНФОРМАЦІЯ_4 про свої сімейні обставини, і саме там йому порекомендували звернутися з такою заявою до суду. Крім того, відповідаючи на запитання суду, заявник повідомив, що його батьки вже померли, а бабуся ОСОБА_5 по лінії матері має вже дуже похилий вік, і дитина не має до неї великої прихильності.

Заінтересована особа - ІНФОРМАЦІЯ_5 в судове засідання явку представника - не забезпечила, про час та місце розгляду повідомлена належним чином, будь-яких заперечень проти заяви не подала.

Заінтересована особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Заводської міської ради Миргородського району Полтавської області в листі до суду просили справу слухати без участі їх представника, надали акт обстеження умов проживання дитини.

Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, в силу положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи.

Суд, вислухавши заявника, його представника, дослідивши докази по справі дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 22.09.2005 р. перебували в шлюбі, який розірвано в судовому порядку за позовом ОСОБА_2 . Вказана обставина підтверджується копією рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 19.08.2020 р. ( а.с. 5).

Як вбачається з копії свідоцтв про народження батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 8,7).

З копії свідоцтва по шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 17.02.2023р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка є уродженкою РФ, зареєстрували шлюб 17.02.2023 р. (а.с. 6).

ОСОБА_1 надавав згоду на тимчасовий виїзд за кордон дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на період з 01.08.2023 по 29.10.2023 (а.с. 14), також аналогічний дозвіл було надано на сина ОСОБА_3 на період з 30.10.2023 р. по 27.01.2024 р. (а.с. 13) .

Відповідно до довідки Заводського ліцею № 1 Заводської міської ради Миргородського району від 29.04.2024 р. ОСОБА_4 навчається в цьому навчальному закладі освіти (а.с. 10).

Листом від 29.04.2024 р. директор Заводського ліцею № 1 Заводської міської ради Миргородського району повідомив до ІНФОРМАЦІЯ_6 про те, що ОСОБА_4 в даний час проживає з батьком ОСОБА_1 ; мати ОСОБА_2 з 09.11.2023 р. тимчасово працює і проживає за кордоном; ОСОБА_1 приділяє належну увагу вихованню доньки, забезпечує її усім необхідним, турбується про матеріальні потреби дитини, регулярно відвідує батьківські збори, тримає постійний зв`язок і з класним керівником; на даний час єдиним з батьків, хто може контролювати навчання та дозвілля дитини, безпосередньо займатися її вихованням, є батько ОСОБА_1 (а.с. 11).

З свідоцтва про право на спадщину за законом НМО 021006 вбачається, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с. 12).

Згідно актів обстеження, виданих Заводською міською радою, ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_2 разом з дочкою ОСОБА_4 , так як дружина ОСОБА_2 проживає за кордоном, у дитини є окрема кімната, окреме місце для сну, є місце для навчання, інтернет, комп`ютерна техніка, наявний одяг та взуття відповідно до сезону; дитина повідомила, що не бажає виїжджати за кордон (а.с. 9,63).

Інформацією, викладеною в листі Державної прикордонної служби від 12.07.2024р. підтверджується, що ОСОБА_2 21.05.2022 р. виїхала за межі України, 24.09.2022 р. повернулася, проте 10.12.2023 р. знову виїхала за межі України (а.с. 50).

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що вона працює заступником директора ліцею № 2 м.Заводське, і також входить до складу служби у справах дітей Заводської міської ради, знайома з сім`єю заявника, добре знає дитину Марину, остання під час певних шкільних закладів у вільній розмові повідомляла, що була за кордоном, проте там їй не подобалося, бо там друзів немає, і хоча мама кликала знову поїхати, але вона не схотіла та залишилася з батьком; батько бере активну участь у шкільному житті дочки, в тому числі і в заходах, пов`язаних з її дозвіллям.

Судом також було заслухано малолітню ОСОБА_4 в присутності психолога ОСОБА_7 , яка поза межами залу судового засідання те без присутності батька розповіла, що хотіла б, щоб батьки жили разом, але мама вирішила жити і працювати за кордоном, переконала і старшого брата поїхати, але сама вона більше за кордон їхати не хоче, бажає залишатися в Україні з батьком, якого дуже любить.

Згідно п.5 ч.2 ст.293 та ч.2 ст.315 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно закону вони породжують юридичні наслідки.

Відповідно до ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності не оспорюваних прав.

Перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення визначено в статті 315 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України за № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення факту, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

У вказаній Постанові зазначено вичерпний перелік заяв, які не можуть розглядатися судами, серед яких не вказано про факт здійснення догляду за інвалідом або за престарілим, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річноговіку.

Статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (п 4 ч. 1 ст. 23).

Згідно додатку 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16 травня 2024 р. № 560," ПЕРЕЛІК документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" ,а саме передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 23, необхідно надати : свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим, або рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім, або вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

При таких обставинах суд вважає, що встановлення факту самостійного виховання дитини не суперечить Закону і не порушує права, свободи та інтереси осіб та має як для заявника, так і його дитини юридичне значення, а тому підстав для відмови у задоволенні цієї заяви, судом не встановлено.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановлення даного факту має юридичне значення для заявника, напряму впливає як на його права й обов`язки як батька, так і на права та інтереси дитини.

При цьому суд зауважує, що питання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є компетенцією уповноваженого органу відповідно до положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» й не входить до компетенції суду.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для встановлення факту самостійного виховання заявником дитини.

Враховуючи вищенаведене, аналізуючи надані заявником докази на підтвердження факту самостійного виховання дитини ОСОБА_4 , є належними, допустимими та достатніми у контексті положень статей 77-80 ЦПК України, а тому заявлені ОСОБА_1 вимоги суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі за вищенаведеними підставами.

Керуючись ст.ст. 13, 81, 259, 263-265, 268, 293, 294, 315, 319, 354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Служба у справах дітей виконавчого комітету Заводської міської ради Миргородського району Полтавської області, ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання дитини, задовольнити.

Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину - дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 без участі її матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку передбаченому п.15.5) Перехідних положень ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 20 вересня 2024 р.

Суддя Лохвицького

районного суду Л.Г.Цімбота