Постанова

від 17.09.2024 по справі 915/1049/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/1049/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Філінюка І.Г., Савицького Я.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Салоха-П»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.03.2024, ухвалене суддею Ткаченком О. В., м. Миколаїв, повний текст рішення складено 05.06.2024

у справі № 915/1049/23

за позовом Керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області

до відповідачів:

1) Надбузького професійного аграрного ліцею;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Салоха-П»;

про: визнання недійсним договору, зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року Керівника Миколаївської окружної прокуратури (далі прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі Держгеокадастр) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Надбузького професійного аграрного ліцею (далі Ліцей) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Салоха-П» (далі ТОВ «Салоха-П»), в якому просив суд визнати недійсним укладений між відповідачами договір від 10.09.2021 № 20210910 про партнерство та співпрацю (далі договір) та зобов`язати ТОВ «Салоха-П» повернути земельну ділянку площею 207,7377 га (далі земельна ділянка), що використовується на підставі договору постійному землекористувачу Ліцею.

Позов мотивований тим, що земельним законодавством не передбачено права Ліцею, як постійного землекористувача, розпоряджатися земельною ділянкою шляхом її передачі іншому особам в платне користування. Ліцей не може бути учасником спільної діяльності з метою отримання прибутку. Договором не узгоджено спільних дій сторін заради досягнення мети. Спірний правочин фактично укладено з метою приховання іншого правочину договору оренди землі, оскільки у ньому фактично визначені відповідні істотні для цього умови: об`єкт оренди, орендну плату (із зазначенням її розміру), спосіб та умови розрахунків.

Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави, прокурор зазначив, що Держгеокадастр, будучі власником земельної ділянки, маючи відповідні повноваження та будучі обізнаним про виявлені порушення, не звертався до суду за захистом інтересів держави.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 28.03.2024 у справі № 915/1049/23 позов прокурора задоволено повністю.

Місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Не погодившись з рішенням суду, ТОВ «Салоха-П» подало на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги ТОВ «Салоха-П» посилається на те, що прокурором обрано спосіб захисту інтересів держави не реституцію, а витребування майна з чужого незаконного володіння в порядку 1212 ЦК України на користь відповідача. Суд взагалі не зазначив, на підставі яких норм ЦК України прийнято рішення в частині покладення обов`язку повернути іншому відповідачу земельну ділянку. Суд проігнорував доводи відповідача про те, що витребування майна з чужого незаконного володіння полягає у введенні позивача у володіння майном шляхом внесення відповідного запису про державну реєстрацію права власності. Таким чином, покладення обов`язку повернути земельну ділянку у спосіб, визначений в оскаржуваному рішенні, не узгоджується з нормами чинного законодавства.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Філінюка І.Г., Савицького Я.Ф.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.06.2024 витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали даної справи, вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відкладено до надходження матеріалів з Господарського суду Миколаївської області.

04.07.2024 матеріали даної справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 за апеляційною скаргою ТОВ «Салоха-П» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.03.2024 у справі № 915/1049/23 відкрито апеляційне провадження, встановлено іншим учасникам справи строк до 26.07.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу (з належними доказами його направлення іншим учасникам справи), роз`яснено учасникам справи про їх право в цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, призначено справу № 915/1049/23 до розгляду на 17.09.2024 о 13:30 год.

29.07.024 від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про її безпідставність та необґрунтованість, зокрема, що результатом визнання правочину недійсним є зобов`язання кожної із сторін повернути те, що вона отримала на виконання цього договору, а тому суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Будь-яких інших заяви чи клопотань від учасників справи не надходило.

Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.

Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст.. 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у пунктах 38-40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 дійшла висновку про те, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Органи Держгеокадастру можуть виконувати: 1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності; 2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, зокрема, Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.19-20), власником земельної ділянки (кадастровий номер 4824282500:02:000:0002) є Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, а Ліцей має право постійного землекористування.

Листом від 22.06.2023 № 50-3553ВИХ-23 (а.с.55-63) прокурор повідомив Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області про виявлені порушення та просив повідомити, чи вживались заходи щодо звернення до суду з позовом відносно спірної земельної ділянки, а в разі невжиття таких заходів, повідомити про причини.

У відповідь на вищевказаний лист Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області листом від 28.06.2023 за № 10-14-0.6-1870/2-23 повідомило прокурора, зокрема, що про існування договору йому стало відомо лише після отримання від прокуратури листа від 22.06.2023 № 50-3553ВИХ-23, а також що Головне управління не зверталось до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору.

29.06.2023 прокурор направив Головному управлінню Держгеокадастру у Миколаївській області в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» відповідне повідомлення (а.с.68) та звернувся до Господарського суду Миколаївської області з відповідним позовом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що прокурором підтверджені підстави для представництва інтересів держави і дотримано передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок реалізації такого захисту.

Щодо суті спору.

Як вбачається з матеріалів цієї справи та встановлено судом, на підставі розпорядження Миколаївської райдержадміністрації від 30.11.2005 № 437-р навчальному закладу Надбузькому професійному аграрному ліцею виданий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою для навчальних цілей, ведення підсобного сільського господарства серії ЯЯ № 080035.

Власником спірної земельної ділянки є Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, в той час як Ліцей має право постійного землекористування.

10.09.2021 між Ліцеєм та ТОВ «Салоха-П» укладено договір № 20210910, предметом якого є партнерство та співпраця між сторонами в напрямках, що визначаються Статутами сторін, умовами цього договору та додатковими угодами, зокрема, але не обмежуючись, наступним:

- проходження практики студентами Ліцею та організація співробітників на учбовій та технічній базі ТОВ «Салоха-П»;

- працевлаштування у ТОВ «Салоха-П» студентів Ліцею;

- надання ТОВ «Салоха-П» стипендій перспективним студентам Ліцею;

- надання Ліцеєм приміщень для організації спільно з ТОВ «Салоха-П» навчального комплексу, проведення навчальних заходів, прес-конференцій, презентацій;

- розробка студентами проектів, пропозицій, ноу-хау, спрямованих на покращення діяльності сторін;

- шляхом об`єднання своїх зусиль та майна, що належить сторонам на відповідних правових засадах, спільно діяти для досягнення спільних господарських цілей, як-то: вирощування, переробка та реалізація насіння всіх категорій; вирощування та реалізація товарної сільськогосподарської продукції, впровадження сучасних технологій вирощування, підвищення ефективності використання майна; освоєння нової та модернізованої сільськогосподарської техніки.

З цією метою Ліцей бере на себе зобов`язання надати для спільного обробку земельну ділянку площею 207,7377 га, розташовану в межах території с. Весняне, яка знаходиться в постійному користуванні відповідно до державного акту серії ЯЯ№080035, а ТОВ «Салоха-П» бере на себе зобов`язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування сільськогосподарської продукції. Пари цьому передання (відчуження) права володіння та користування земельної ділянки не відбувається (п. 1.1. договору).

Ведення спільних справи щодо спільного обробітку земельної ділянки доручається ТОВ «Салоха-П», яке виконує всі необхідні юридичні дії і акти для досягнення поставленої за договором цілі. При цьому внесок Ліцею - професійні знання, навички та вміння студентів/викладачів Ліцею, вартість права користування земельною ділянкою загальною площею 207,7377 га, згідно до Акту обміру земельної ділянки, який є невід`ємною частиною цього договору. Внесок ТОВ «Салоха-П» - грошові кошти, вартість пально-мастильних матеріалів, вартість послуг з обробки ґрунтів, сівби, посадки, вартість внесених добрив та засобів захисту рослин, та вартість всіх необхідних дій щодо вирощування сільськогосподарських культур, а також професійні знання, навички та вміння, ділова репутація та ділові зв`язки, інше, що встановлюють сторони по закінченню сільськогосподарського року (п. 5.3. договору).

За узгодженням сторін здійснюється розподіл прибутку шляхом перерахування Ліцею до 25 грудня кожного року річної суми прибутку із розрахунку 3200 грн за 1 га, тобто 664760,64 грн, у тому числі ПДВ 20% 110793,44, незалежно від результатів сумісної діяльності (п. 5.6. договору).

Договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 14.09.2024 (п. 7.2 договору)

Предметом позову у цій справі є вимоги прокурора визнати недійсним укладений між відповідача договір та зобов`язати ТОВ «Салоха-П» повернути земельну ділянку постійному землекористувачу Ліцею.

Позовні вимоги прокурора були обґрунтовані, серед іншого, тим, що спірний договір не відповідає правовій природі договору спільної діяльності і є удаваним, оскільки фактично є договором оренди землі.

Статтею 11 ЦК України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір.

Згідно з чинним законодавством, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на його зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Подібна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 927/1099/22, від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 15.05.2018 у справі № 906/854/17, постанові Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі № 6-1026цс16.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Тобто, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховання іншого правочину, суд на підставі положень ст. 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

За приписами частин 1, 2 ст. 1130 ЦК України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Статтею 1131 ЦК України визначено, що договір про спільну діяльність укладається в письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети (ст. 1132 ЦК України).

Отже, зі змісту вказаних норм вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку в володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 15 вказаного Закону, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається з метою отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.

При цьому, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

З моменту укладення договору оренди землі орендар набуває право володіти та користуватися земельною ділянкою на умовах такого договору та з дотриманням вимог земельного законодавства.

Таким чином, на відміну від інших договорів, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою, вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі та отримання прибутку. При цьому правовим наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки) на визначений строк.

Відповідно до умов укладеного між сторонами договору, на його підставі Ліцей передав ТОВ «Салоха-П» земельну ділянку, а останнє фактично набуло можливість використовувати її для здійснення власної господарської діяльності.

Так, за умовами договору договору весь цикл виробництва сільськогосподарської продукції здійснюється ТОВ «Салоха-П», відповідно, і реалізація вирощеної продукції на земельній ділянці згідно умов договору здійснюється виключно ТОВ «Салоха-П».

При цьому, ТОВ «Салоха-П» за використання земельної ділянки сплачує Ліцею плату - 664760,64 грн (3200 грн за 1 га, у тому числі ПДВ 20% 110793,44), при цьому, цю суму ТОВ «Салоха-П» має сплачувати Ліцею в обов`язковому порядку до 25 грудня кожного року.

Отже метою укладеного договору для ТОВ «Салоха-П» виступає обробіток земельної ділянки та отримання врожаю, і, як наслідок, прибутку від його реалізації, а для Ліцею - отримання плати за використання ТОВ «Салоха-П» належної йому на праві постійного користування земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що укладений між сторонами договір не містить ознак, передбачених для договору про спільну діяльність, оскільки ні за структурою, ні за змістом не відповідає положенням Глави 77 ЦК України, а фактично він містить всі ознаки договору оренди, оскільки в даному випадку весь цикл вирощування сільськогосподарських культур здійснюється ТОВ «Салоха-П» одноособово, а Ліцей лише надає земельну ділянку і не приймає участі в її обробітку та реалізації продукції, а визначення в договорі фіксованого розміру винагороди, яка сплачується ТОВ «Салоха-П» на користь Ліцею є нічим іншим як орендною платою.

Водночас, як вже зазначалось, земельна ділянка є державною власністю і належить Ліцею лише на праві постійного користування, в той час як правовий статус постійних землекористувачів визначається статтями 92, 95, 96 Земельного кодексу України, якими не передбачено права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17).

Ліцей, як постійний землекористувач, наділений правомочностями лише щодо володіння та користування земельною ділянкою, водночас правом розпоряджатися такою земельною ділянкою, у тому числі надавати її в користування третім особам, наділений орган, уповноважений державою на здійснення відповідних функцій.

Державний акт на право постійного користування також не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення вказаних функцій.

Отже, земельна ділянка, що є предметом оспорюваного правочину, взагалі не могла передаватися в користування іншим особам.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи задоволення позовних вимог в частині визнання укладеного між відповідачами договору недійсним, підлягає задоволенню і вимоги прокурора в частині зобов`язання ТОВ «Салоха-П» повернути Ліцею земельну ділянку, яку воно отримало на підставі цього договору.

Щодо доводів скаржника.

Згідно вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 154 своєї постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що якщо на виконання спірного правочину особою сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь особи або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі ч. 1 ст. 216, ст. 387, ч. 1, 3 ст. 1212 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

З огляду на викладене визнання договору недійсним без поєднання із відповідною (відповідними) позовною (позовними) вимогою (вимогами), передбаченою (передбаченими) ч. 1 ст. 216, ст. 387, ч. 1, 3 ст. 1212 ЦК України) не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, тому така позовна вимога не може бути задоволена.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 8.11 постанови від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 дійшла такого висновку: «У кожному випадку звернення до суду в інтересах держави перед тим, як визначити коло відповідачів, прокурор має встановити насамперед: а) суб`єкта, якому належать повноваження звертатися до суду за захистом відповідного права або інтересу; б) ефективний спосіб захисту такого права чи інтересу; в) залежно від установленого коло відповідачів. При цьому слід мати на увазі, що вимогу про визнання недійсним договору може заявити як його сторона, так й інша заінтересована особа.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, п. 7.12; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, п. 10.13; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, п. 8.12).

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що у даному випадку прокурором як вірно визначено коло відповідачів (сторін цього правочину), так і обрано належний та ефективний спосіб захисту, оскільки визнання договору недійсним безпосередньо поєднано із відповідною позовною вимогою, передбаченою ч. 1 ст. 216 та ч. 1, 3 ст. 1212 ЦК України зобов`язання однієї сторони повернути другій стороні те, що вона одержала на виконання цього правочину (земельної ділянки).

При цьому колегія суддів враховує, що прокурор і не міг звертатись до суду в інтересах Ліцею, оскільки останній не є органом державної влади чи місцевого самоврядування і не є суб`єктом владних повноважень.

В такому разі звернення прокурора до суду у цій справі в інтересах держави в особі Ліцею було б неправомірним, а наслідком - залишення позову прокурора в цій частині (в частині позовних вимог, заявлених прокурором в інтересах Ліцею) без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, відповідно, позов був би пред`явлений лише до однієї сторони оспорюваного правочину, що унеможливлювало б його задоволення.

Згідно з ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 ГПК України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом, підлягають віднесенню на скаржника

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Салоха-П» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.03.2024 у справі № 915/1049/23 - без змін.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 23.09.2024.

Головуючий суддяН.С. Богацька

СуддіІ.Г. Філінюк

Я.Ф. Савицький