Постанова

від 23.09.2024 по справі 915/1815/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/1815/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу апеляційну скаргу Фермерського господарства «Д-Аллель»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.06.2024 (суддя С.М. Коваль, м.Миколаїв)

у справі №915/1815/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС»

до відповідача: Фермерського господарства «Д-Аллель»

про стягнення 225 244,19 грн,

В С Т А Н О В И В :

Коротка історія справи та короткий зміст позовних вимог

04.12.2023 до Господарського суду Миколаївської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС», в якій останнє просило стягнути з Фермерського господарства «Д-Аллель» грошові кошти у загальній сумі 225244,19 грн, з яких: 152780,40 грн основного боргу, 13712,56 грн пені, 45834,12 грн штрафу, 10924,85 грн - 30 % річних та 1992,26 грн інфляційного збільшення.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за укладеним з позивачем договором поставки від 19.05.2023 №19/05-5, а саме, в частині своєчасної та у повному обсязі оплати поставленого товару, внаслідок чого виник борг, на який позивачем нараховано штраф і пеню в порядку пункту 7.4. договору, а також здійснено нарахування 30% річних та інфляційних витрат у порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України з урахуванням пункту 7.8. договору.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с. 17).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10.06.2024 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС» задоволено. Стягнуто з Фермерського господарства «Д-Аллель» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС» заборгованість за договором №19/05-6 від 19.05.2023 в сумі 225244,19 грн, з яких: 152780,40 грн основного боргу, 13712,56 грн пені, 45834,12 грн штрафу, 10924,85 грн - 30 % річних, 1992,26 грн інфляційного збільшення, а також судовий збір у сумі 3378,66 грн.

Задовольняючи позовну вимогу в частині стягнення основного боргу за договором поставки від 19.05.2023 №19/05-5, суд першої інстанції виходив із її обґрунтованості та доведеності матеріалами справи. Крім того, перевіривши розрахунки пені, штрафу, 30% річних та інфляційних втрат, суд вказав, що вони є арифметично вірними, у зв`язку з чим також задовольнив вимоги позивача в цій частині в повному обсязі.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Фермерське господарство «Д-Аллель» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.06.2024 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Також апелянт просив стягнути з позивача 5067,99 грн судового збору та 40000,00грн витрат на правничу допомогу.

Зокрема, скаржник зазначав, що не був обізнаний про розгляд даної справи, оскільки не отримував ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження, що свідчить про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права. При цьому, як вказував скаржник, наведені обставини позбавили його можливості подати до суду першої інстанції свої заперечення та докази сплати основного боргу, а саме, платіжну інструкцію №188 від 19.12.2023 на суму 158750,52 грн, яку апелянтом долучено до апеляційної скарги, як новий доказ, який має бути досліджений судом на стадії апеляційного перегляду справи.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційна скарга зареєстрована судом 01.07.2024 за вх.№2581/24

Одночасно скаржником подано заяву (вх.№2583/24 від 01.07.2024) про участь у судових засіданнях по вказаній справі в режимі відеоконференції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В.Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 апеляційну скаргу Фермерського господарства «Д-Аллель» залишено без руху з підстав відсутності зареєстрованого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами. Встановлено скаржнику строк для усунення недоліків, виявлених при поданні апеляційної скарги, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. Роз`яснено скаржнику, що якщо не буде усунуто недоліки у строк, встановлений судом, апеляційна скарга вважається неподаною і підлягає поверненню. Доручено Господарському суду Миколаївської області надіслати матеріали справи №915/1815/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

09.07.2024 від Фермерського господарства «Д-Аллель» надійшла заява (вх.№2581/24/Д1) про усунення недоліків апеляційної скарги.

16.07.2024 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/1815/23.

У зв`язку з перебуванням колегії суддів з 08.07.2024 по 06.08.2024 у відпустці відповідно до наказу голови суду від 24.06.2024 №170-в, питання щодо усунення недоліків апеляційної скарги вирішувалось 07.08.2024.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду 07.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Д-Аллель» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.06.2024 у справі №915/1815/23.

З огляду на ціну позову у даній справі, що становить 225244,19 грн і є меншим ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги вказаною ухвалою суду від 07.08.2024 постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Окрім того, зазначеною ухвалою суду від 07.08.2024 встановлено позивачу строк до 22.08.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право в строк до 22.08.2024 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Цією ж ухвалою суду відмовлено у задоволенні заяви Фермерського господарства «Д-Аллель» (вх.№2583/24 від 01.07.2024) про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Позивач не скористався своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України та не надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Фактичні обставини справи

19.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС» (далі постачальник) та Фермерським господарством «Д-Аллель» (далі покупець) було укладено договір поставки №19/05-6 (далі - договір), за умовами пункту 1.1. якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність покупця товар (насіння сільськогосподарських культур та/або засоби захисту рослин та/або мінеральні добрива), визначений сторонами у специфікаціях до даного договору, а покупець зобов`язався прийняти товар та сплатити його вартість на умовах, передбачених цим договором (специфікаціями до нього).

Згідно із пунктом 2.1. договору загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, визначається загальною кількістю товару, зазначеною у всіх специфікаціях, підписаних в рамках цього договору.

У пункті 2.2. договору сторони узгодили, що товар поставляється партіями, відповідно до замовлень покупця та/або специфікацій.

Відповідно до пункту 2.1. договору ціна товару, що є предметом даного договору, вказується у специфікаціях до даного договору в національній валюті. Сторони встановлюють ціну та вартість товару у гривнях, а також визначають її еквівалент іноземній валюті (доларах США та Євро).

За умовами пункту 4.3. договору постачальних зобов`язується поставити покупцю товар у строки, що визначені у специфікаціях, при умові належного виконання покупцем своїх зобов`язань щодо порядку та строків оплати товару, передбачених даним договором та специфікаціями до нього.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що розрахунки за товар за цим договором здійснюється в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок постачальника, визначений у цьому договорі. Відсутність виписаного рахунку-фактури не звільняє покупця від оплати за товар, не являється простроченням кредитора. У такому випадку покупець зобов`язується здійснити оплату на підставі даного договору.

У пункті 5.4. договору визначено, що товар вважається оплаченим у момент надходження грошових коштів на рахунок постачальника.

Згідно із пунктом 5.5. договору порядок та строки оплати товару визначаються у відповідних специфікаціях щодо умов поставки такого товару.

У разі невиконання або неналежного виконання сторонами умов цього договору сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим (пункт 7.1. договору).

Пунктом 7.4. договору передбачено, що у разі порушення покупцем строків перерахування платежів, передбачених цим договором, покупець на першу письмову вимогу постачальника сплачує постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неперерахованої у строк суми за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 10 календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% від вартості договору за кожен такий факт порушення терміну платежу.

У разі невиконання чи неналежного виконання покупцем грошових зобов`язань щодо оплати вартості отриманого товару, покупець, відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника проценти за користування чужими грошовими коштами, виходячи з 30 % річних, нарахованих на суму заборгованості (пункт 7.8. договору).

Пунктом 8.1 договору визначено, що усі розбіжності, що виникають у результаті або у зв`язку з цим договором, мають вирішуватися шляхом переговорів між сторонами. У разі якщо спори чи розбіжності не можуть бути вирішені шляхом переговорів, вони підлягають вирішенню в господарському суді за місцем знаходження відповідача.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2023. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від обов`язку виконати зобов`язання за ним, які виникли під час його дії (пункт 9.1. договору №19/05-6 від 19.05.2023).

23.05.2023 між сторонами підписано видаткову накладну №781, з якої вбачається, що на виконання зобов`язань за договором, Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС» передано Фермерському господарству «Д-Аллель» товар, погоджений сторонами у специфікації №1 до договору, а саме:

-Мікродобриво Amino Max (TM RougeVert) у кількості 100 л загальною вартістю з ПДВ 71000,40 грн;

-Фертекс Кукурудза у кількості 100 кг загальною вартістю з ПДВ 81780,00 грн, а всього товарів на загальну суму 152780,40 грн з ПДВ.

У пункті 2 специфікації №1 до договору сторони визначили та погодили наступний порядок та строк оплати товару - 152780,40 грн оплачується покупцем у строк до 01.09.2023.

Звертаючись з позовом, позивач зазначав, що Фермерське господарство «Д-Аллель» прийняло товар без жодних зауважень щодо кількості та/або якості, про що свідчить копія видаткової накладної №781 від 23.05.2023 на загальну суму 152780,40грн, однак не оплатило його, що і стало підставою для звернення позивача до суду із відповідним позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №19/05-6 від 19.05.2023 в сумі 225244,19 грн, з яких: 152780,40 грн основного боргу, 13712,56 грн пені, 45834,12 грн штрафу, 10924,85 грн - 30% річних та 1992,26 грн інфляційного збільшення.

Позиція суду апеляційної інстанції

Згідно із приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Колегія суддів вбачає, що за своєю правовою природою договір №19/05-6 від 19.05.2023 є договором поставки.

Згідно із статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (стаття 662 Цивільного кодексу України).

Згідно із положеннями статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Статтею 689 Цивільного кодексу України врегульовано, що покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За правилами статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу приписів статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і, водночас, набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктом 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, в редакції, чинній станом на дату спірної поставки товару, (далі по тексту - Положення) визначено, що первинні документи - це документи, створені у паперовій або в електронній формі, які містять відомості про господарські операції.

Відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній станом на дату спірної поставки товару, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У пункті 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку також визначено обов`язкові реквізити первинних документів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: печатка, ідентифікаційний код підприємства, установи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

А тому здійснення позивачем поставки в розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є господарською операцією, підставою для бухгалтерського обліку якої є первинні документи, які повинні мати певні реквізити.

Якщо видаткові накладні оформлені з урахуванням вищевказаних вимог, вони є первинними документами, які фіксують факт отримання/передачі товарів.

Позивачем на підтвердження поставки товару відповідачу за договором №19/05-6 від 19.05.2023 надано видаткову накладну №781 від 23.05.2023 на загальну суму 152780,40грн.

Досліджуючи наявну в матеріалах справи видаткову накладну, колегія суддів встановила, що вона підписана представниками сторін. При цьому особисті підписи уповноважених осіб сторін на видатковій накладній засвідчені відтисками печаток обох сторін. Зокрема, підпис особи, яка підписала видаткову накладну від імені отримувача, скріпленно печаткою Фермерського господарства «Д-Аллель».

Поряд з цим, на підтвердження факту поставки відповідачу товару позивачем до матеріалів справи також залучено податкову накладну, сформовану позивачем, як постачальником, на підставі наявної в матеріалах справи видаткової накладної.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (зараз і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10. статті 201 названого Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

За приписами пункту 187.1. статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а)дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б)дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.

Отже, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Отже, основою податкового обліку є первинні документи по відображенню господарчих операцій.

Враховуючи наведені вище положення законодавства колегія суддів вважає, що наявні в матеріалах справи податкова накладна разом у сукупності з іншими доказами у справі, зокрема, видатковою накладною, доводять факт руху товару, придбаного відповідачем у позивача, та факт поставки позивачем відповідачу товару.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату №629 від 19.05.2023 на загальну суму 152780,40 грн, при цьому докази його оплати суду першої інстанції відповідачем надані не були.

Виходячи із наведених обставин справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача за договором поставки №19/05-6 від 19.05.2023 наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 152780,40 грн.

Водночас апелянт, звертаючись із апеляційною скаргою, зазначав про те, що сплатив суму основного боргу, на підтвердження чого до апеляційної скарги додав платіжну інструкцію №188 від 19.12.2023 на суму 158750,52 грн, однак яку він був позбавлений можливості надати до суду першої інстанції з підстав того, що не отримував ухвалу суду першої інстанції про розгляд даної справи.

Стосовно доводів скаржника про неотримання ухвали суду першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частин другої четвертої статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Згідно із частинами п`ятою та шостою статті 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

При цьому, днем вручення судового рішення є:1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Частиною одинадцятою статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З огляду на те, що відповідач станом на час винесення судом першої інстанції ухвали про відкриття провадження у справі не мав зареєстрованого електронного кабінету (означене вбачається з доданої апелянтом до заяви про усунення недоліків апеляційної скарги відповіді №2150801 про наявність зареєстрованого кабінету ЄСІТС, в якій зазначено дату реєстрації електронного кабінету 09.07.2024 12:04), суд першої інстанції відповідну ухвалу надсилав відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час і місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату, час і місце слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №918/1478/14, від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

Як вбачається з матеріалів даної справи, ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у даній справі від 11.12.2023 була направлена судом відповідачу за адресою: вул. Миру, 7, с. Покровське, Первомайський р-н, Миколаївська обл., 56323, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є юридичною адресою останнього, крім того відповідна адреса зазначена відповідачем у його апеляційній скарзі. При цьому з наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що відповідна ухвала суду була отримана представником відповідача 21.12.2023 (а.с. 20).

Наведене вище свідчить про те, що суд першої інстанції належним чином повідомляв скаржника про здійснення провадження у цій справі, а відтак колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо протилежного.

Стосовно доданого до апеляційної скарги нового доказу, а саме, платіжної інструкції №188 від 19.12.2023 на суму 158750,52 грн, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

За змістом частин першої та третьої статті 165 Господарського процесуального кодексу України заперечення проти позову відповідач викладає у відзиві, який повинен містити, зокрема заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Відповідно до приписів частини восьмої статті 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Приписами статті 178 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Апеляційний суд зауважує, що відповідно до пункту 6 частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Поряд з цим, у відповідності до положень статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Межі перегляду в суді апеляційної інстанції передбачено у статті 269 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частини першої якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14.

Відповідно до висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17 та від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - позивача).

При цьому за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Вказані положення закріплені законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази.

Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції.

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведена у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19).

Судова колегія наголошує, що новий доказ, який доданий скаржником до апеляційної скарги, поданий із порушенням норм Господарського процесуального кодексу України.

При цьому апелянт клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання вказаного доказу не заявляв, а посилання на неможливість подання відповідного доказу до суду першої інстанції зводяться лише до того, що відповідач не був повідомлений належним чином про розгляд даної справи місцевим господарським судом, що, як вже було встановлено вище, не відповідає дійсності.

Інших доводів щодо неможливості подання цього доказу до та/або під час розгляду справи в суді першої інстанції, з урахуванням встановлення колегією суддів тих обставин, що у сторін не було перешкод в представленні суду усіх доказів, які, як вони вважають, підтверджують обґрунтованість їх вимог та заперечень, апелянтом не наведено.

З огляду на викладене, судова колегія залишає без розгляду доданий скаржником до апеляційної скарги новий доказ - платіжну інструкцію №188 від 19.12.2023 на суму 158750,52 грн.

Відтак, у спірних правовідносинах відповідачем порушено умови укладеного між сторонами договору поставки №19/05-6 від 19.05.2023 та положення вищенаведеного законодавства в частині повноти та своєчасності здійснення розрахунків з позивачем, з огляду на що наявні підстави для стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 152780,40 грн.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що невиконання грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором є його порушенням у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач за первісним позовом є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

За змістом частини першої та другої статті 217 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Положеннями статті 218 Господарського кодексу України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, а саме невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності.

Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно із частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини другої статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідальність за невиконання грошового зобов`язання за договором у вигляді штрафу та пені погоджена сторонами у пункті 7.4. договору.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною другою статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 р. у справі № 917/194/18, від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що одночасне стягнення з відповідача, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить нормам чинного законодавства.

Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вже зазначалось, пунктом 7.4. договору № 19/05-6 від 19.05.2023 передбачено, що у разі порушення покупцем строків перерахування платежів, передбачених цим договором, покупець на першу письмову вимогу постачальника сплачує постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неперерахованої у строк суми за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 10 календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% від вартості договору за кожен такий факт порушення терміну платежу.

Згідно із пунктом 7.8. договору №19/05-6 від 19.05.2023 у разі невиконання чи неналежного виконання покупцем грошових зобов`язань, щодо оплати вартості отриманого товару, покупець, відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника проценти за користування чужими грошовими коштами, виходячи з 30 % річних, нарахованих на суму заборгованості.

Перевіривши наведені позивачем розрахунки з урахуванням вірного визначення періоду прострочення в межах визначеного позивачем періоду нарахування з 02.09.2023 до 27.11.2023, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача пені у сумі 13712,56 грн, штрафу у сумі 45834,12 грн штрафу, 30% річних у сумі 10924,85 грн та 1992,26 грн інфляційних втрат.

Оскільки жодних доводів стосовно неправильності проведеного судом першої інстанції розрахунків пені, штрафу, процентів річних та інфляційних втрат апеляційна скарга не містить, а суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги при апеляційному перегляді справи, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду в апеляційному порядку оскаржуване рішення в частині правильності розрахунків не переглядається.

Висновки суду апеляційної інстанції

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.06.2024 у справі №915/1815/23 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає, а у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідач має право на зменшення суми боргу, яка підлягає стягненню, вже на стадії виконання рішення у зв`язку з частковою сплатою.

Розподіл судових витрат

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Д-Аллель» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.06.2024 у справі №915/1815/23 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 23.09.2024.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

СуддяК.В. Богатир

СуддяС.В. Таран