Рішення

від 16.09.2024 по справі 903/603/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

16 вересня 2024 року Справа № 903/603/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІДЗЕМЛЕПРОЕКТ»

про ухвалення додаткового рішення

у справі за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Західземлепроект

до відповідача: Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України в особі філії Любомильське лісове господарство

про стягнення 1 496 620,05 грн.

Представники сторін:

Уповноважені представники сторін не прибули у судове засідання

Встановив: Рішенням Господарського суду Волинської області від 03.09.2024 позов задоволено. Вирішено стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Любомильське лісове господарство" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Західземлепроект" 1 496 620,05 грн. основного боргу, а також 17 959,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

11.09.2024 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Західземлепроект» надійшла заява у якій просить суд ухвалити додаткове рішення по даній справі, яким стягнути з Відповідача - Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Любомльське лісове господарство» на користь Позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Західземлепроект» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.

Ухвалою суду від 12.09.2024 прийнято та призначено до розгляду у судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІДЗЕМЛЕПРОЕКТ» про ухвалення додаткового рішення за вх.№ 01-74/1287/24 від 11.09.2024 на 16.09.2024.

Представник відповідача через відділ документального забезпечення та контролю суду подав пояснення (заперечення) за вх.№ 01-75/6180/24 від 16.09.2024 у яких просить суд відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з огляду на те, що відповідачем згідно Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що протягом 2023-2024 років позивачем були підготовлені однотипні позови із іншими філіями лісового господарства, тобто фактично на момент пред`явлення позову до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Любомльське лісове господарство», форма позову уже була готова, і підготовка процесуальних документів не потребувала значного часу чи необхідності вивчення певних нормативних актів, тощо.

Крім того зазначає, що на адресу відповідача не надходили документи, які б підтверджували понесені витрати на правничу допомогу, що позбавило відповідача можливості подати до суду клопотання про неспівмірність розміру таких витрат.

Представники позивача та відповідача не прибули у судове засідання, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Разом з тим, частиною 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено те, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У відповідності до приписів ст. 244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, суд встановив наступне.

Частиною 1 ст. 129 ГПК України визначено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Відповідно до ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Статтею 244 ГПК України унормовано, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Частина 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд встановив, що представник позивача у позовній заяві зазначив, що судові витрати фактично понесені та витрати, які можуть бути понесені становлять: судовий збір за подання позовної заяви в сумі 17 959, 50 грн., а також витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 15 000 грн., докази про що буде подано в порядку ГПК України.

Водночас як вже зазначив суд, у заяві про ухвалення додаткового рішення позивач просить стягнути 20 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З урахуванням вимог ст.ст. 123, 124, 126, 129 ГПК України, дослідивши надані заявником докази на підтвердження об`єму наданих послуг, суд встановив, що надання позивачу правничої допомоги підтверджується доданими до заяви доказами, а саме: договором про надання правничої допомоги №0303 від 03.03.2024, укладений з адвокатом Кулик Русланою Петрівною та актом про надання послуг відповідно до договору про надання правничої допомоги №0303 від 11.09.2024.

Як вбачається із матеріалів справи, 03.03.2024 між Товариством з обмеженою «Західземлепроект» (клієнт) та Кулик Русланою Петрівною (адвокат) укладено договір про надання правничої допомоги №0303 (а.с. 160).

У відповідності до п.1.1. договору, предметом договору є надання адвокатом правової допомоги клієнту у господарських справах. Для цього клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання:

- підготувати позовні заяви щодо стягнення дебіторської заборгованості по договорах про надання послуг з метою подання останніх в Господарський суд Волинської області та або Господарський суд Львівської області;

- здійснювати консультаційний супровід даних справ в господарських судах усіх інстанцій;

- за необхідності, готувати інші процесуально-судові документи по даних справах в господарських судах усіх інстанцій.

Згідно п.2.1. договору, відповідно до цього договору, адвокат бере на себе зобов`язання надати клієнту таку правову допомогу:

- складати заяви, скарги, відзиви, відповіді на відзив, додатки, клопотання у відповідні інстанції господарського суду на підставі наданих клієнтом документів та інформації;

- висловлювати свою думку щодо клопотань інших учасників процесу, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими стороні у судовому процесі;

- зберігати адвокатську таємницю у відповідності до ст. 22 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

- при наданні правової допомоги неухильно додержуватись вимог чинного законодавства та всіх умов цього договору.

У п. 3.1. договору сторони погодили, що клієнт зобов`язується:

- своєчасно надавати адвокату інформацію та документи, необхідні для надання правової допомоги, передбаченої цим договором;

- надавати адвокату достовірну інформацію;

- оплачувати послуги адвокату згідно актів наданих послуг.

У відповідності до п.3.2. договору клієнт має право:

- давати адвокату усні або письмові вказівки щодо виконання доручень відповідно до цього договору;

- отримувати від адвоката послуги в обсягах та в порядку, що визначені цим договором.

Згідно п. 4.1. договору, за результатами надання адвокатом правової допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. Розмір вартості наданих послуг визначається за взаємною згодою сторін. В акті вказується обсяг наданих адвокатом послуг та їх вартість. Акт надсилається клієнту адвокатом поштою або електронною поштою.

Акт про надання послуг вважається підписаним, якщо протягом 5 днів з моменту отримання клієнтом, останній не надав адвокатом письмові аргументовані заперечення на акт (п. 4.2. договору).

Оплата правничої допомоги здійснюється не пізніше одного місяця, починаючи з наступного дня, що йде за днем підписання акту (п. 4.3. договору).

11.09.2024 між сторонами підписано акт про надання послуг відповідно до договору про надання правничої допомоги №0303 від 03.03.2024 згідно з яким адвокат надав клієнту наступні юридичні послуги у справі №903/603/24 (а.с. 161):

- з`ясування фактичних обставин справи;

- вивчення наданих документів;

- підготовка позовної заяви;

- підготовка відповіді позивача на відзив;

- здійснення консультаційного супроводу даної справи у період перебування останньої на розгляді у Господарському суді Волинської області.

Крім того, у акті зазначено, що послуги надані в повному обсязі. Претензій клієнта до адвоката, щодо якості наданих послуг, відсутні. Вартість наданих послуг становить 20000,00 грн. (двадцять тисяч гривень 00 копійок), без ПДВ.

Суд бере до уваги висновок, зазначений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 зі справи №922/445/19. В абзацах другому та третьому пункту 6.5 цієї постанови зазначено, що згідно зі змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Суд враховує, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020р. у справі №910/13071/19).

Водночас відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5, 6 ст.126 Кодексу).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у вищенаведеній нормі.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" зазначено, що суд не зобов`язаний керуватися тими внутрішньо національними розцінками і критеріями, з яких виходять Уряд і заявник на підтримку відповідних аргументів; він керується свободою розсуду відповідно до того, що він вважає за справедливе.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

При цьому, покладення всіх понесених стороною судових витрат на іншу сторону не може бути надмірним тягарем для іншої сторони.

На думку суду, витрати на оплату послуг адвоката є дійсними та необхідними, про що зазначено вище, проте їх розмір не може вважатись розумним, оскільки не є повністю співмірним зі складністю справи, а також складністю і обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Водночас, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

За умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надання іншою стороною доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, у тому числі спростування правильності відповідних розрахунків, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено (Постанова об`єднаної палати КГС ВС від 22.01.2021 №925/1137/19).

Згідно висновків, викладених Верховним Судом у п. 4.16. постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Між тим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

У свою чергу, у кожній окремій справі суд виходить з конкретних особливих обставин, з доказів, поданих заявником клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про під ставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу. Кожна справа має різну кількість судових засідань, як і різну кількість розглянутих клопотань, а отже і кількість виконаного адвокатом обсягу робіт з огляду на кількість вчинених процесуальних дій.

Вирішуючи вказане питання, суд також керується тим, що судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Відтак, розглянувши подані докази наданих послуг (договір про надання правничої допомоги №0303 від 03.03.2024, укладений з адвокатом Кулик Русланою Петрівною та акт про надання послуг відповідно до договору про надання правничої допомоги №0303 від 11.09.2024, укладений з адвокатом Кулик Русланою Петрівною), суд визнає їх частково обґрунтованими.

Між тим, враховуючи подані на адресу суду письмові пояснення (заперечення) представника відповідача, останні приймаються судом із наступними висновками про можливість зменшення розміру таких витрат з 20 000 грн. до 10 000 грн., що на переконання суду є достатньою компенсацією витрат робочого часу, необхідного для участі в судових засіданнях та підготовки до судового процесу.

На підставі аналізу обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, виходячи з вимог розумності та справедливості, врахувавши обставини справи, тривалість розгляду справи, мотивів прийняття даного судового рішення, суд дійшов висновку щодо доцільності відшкодування Товариству з обмеженою відповідальністю «ЗАХІДЗЕМЛЕПРОЕКТ» за рахунок Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Любомльське лісове господарство» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Зазначені витрати, відповідають критеріям пропорційності, добросовісності, розумності та справедливості.

Крім того, як вже зазначив суд, у запереченні представник відповідача зазначає, що на адресу останнього не надходили документи, які б підтверджували понесені витрати на правничу допомогу, що позбавило відповідача можливості подати до суду клопотання про неспівмірність розміру таких витрат.

Між тим, такі доводи відповідача спростовуються матеріалами справи та до уваги суду не приймаються, оскільки до заяви про ухвалення додаткового рішення представник позивача долучив докази надіслання відповідної заяви з додатками Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України» в особі філії «Любомильське лісове господарство» та Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України», що підтверджується квитанціями від 11.09.2024 №16668258 та №1668259 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС (а.с.162-163).

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст. 86, 123, 126, 129, 221, 233, 236-238, 240, 244 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

в и р і ш и в:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Західземлепроект» про ухвалення додаткового рішення за вх.№ 01-74/1287/24 від 11.09.2024 задоволити частково.

2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, код ЄДРПОУ 44768034) в особі філії "Любомильське лісове господарство" (м. Любомль, вул. Незалежності, 64, код ЄДРПОУ 45125535) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Західземлепроект" (вул. Героїв УПА, 73, м. Львів, код ЄДРПОУ 38287170) 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Додаткове рішення може бути оскаржене до Північно-Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту додаткового рішення.

Повний текст додаткового рішення складено 23.09.2024

СуддяДем`як В.М.