Ухвала

від 17.09.2024 по справі 904/3353/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

про передачу справи за виключною підсудністю

17.09.2024м. ДніпроСправа № 904/3353/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В.

та представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився;

від третьої особи-1: не з`явився;

від третьої особи -2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку підготовчого провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Фарби України" (м. Бровари Київської області)

до відповідача-1: Київського національного університету будівництва і архітектури (м. Київ)

та до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Картель Буд" (м. Дніпро)

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1: Міністерства освіти і науки України (м. Київ)

та за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1: Київської міської державної адміністрації (м. Київ)

про визнання дійсним договору та визнання додаткової угоди укладеною Суддя Фещенко Ю.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВКФ Фарби України" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд:

- визнати дійсним договір № 07/09-15 Ф3 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника від 07.09.2015, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ Фарби України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Картель Буд" (далі - відповідач-2);

- визнати укладеною додаткову угоду до договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника № 28/05-Ф3/14 від 28.05.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ Фарби України" та Київським національним університетом будівництва і архітектури (далі - відповідач-1) у запропонованій позивачем редакції.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

- 28.05.2014 між Товариство з обмеженою відповідальністю "ВКФ Фарби України" та Державним вищим навчальним закладом "Київський індустріальний коледж" (далі - ДВНЗ "КІК") укладено договір № 28/05-Ф3/14 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника (далі - договір). Предметом вказаного договору ТОВ "ВКФ Фарби України" та ДВНЗ "КІК" є спільна часткова участь сторін в спорудженні та введенні в експлуатацію гуртожитку та житлового будинку на земельній ділянці площею 0,9582 га, кадастровий номер 8000000000:91:050:0046 (далі - земельна ділянка). Вказана земельна ділянка рішенням Київської міської ради від 23.12.2003 № 317/1192 надана в постійне користування ДВНЗ "КІК", що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 080552 від 05.10.2004. Пунктом 3.2. договору визначається, що для виконання цього договору ДВНЗ "КІК" надає ТОВ "ВКФ Фарби України" довіреність на виконання відповідних функцій замовника та передає за актом приймання-передачі будівельний майданчик, що належить ДВНЗ "КІК" на праві постійного користування земельною ділянкою, що підтверджується Державним актом та Рішенням Київської міської ради. Відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1. ДВНЗ "КІК" протягом строк дії даного договору має забезпечити ТОВ "ВКФ Фарби України" безперешкодний доступ на будівельний майданчик та не має права будь-яким чином на власний розсуд без письмової та попередньої згоди ТОВ "ВКФ Фарби України" розпоряджатись земельною ділянкою, об`єктами майбутнього будівництва та обтяжувати їх;

- на виконання договору сторони уклали акт приймання-передачі будівельного майданчика і ДВНЗ "КІК" було видано безвідкличну довіреність на право вжиття дій, спрямованих на отримання дозвільних документів та організації процесу будівництва. Строк дії вказаної довіреності визначений довірителем до закінчення строку дії договору. За наслідком вчинення вищевказаних дій, ТОВ "ВКФ Фарби України" та ДВНЗ "КІК" почали вживати дій спрямованих на досягнення цілей договору. Проте, 02.04.2015 Міністерством освіти і науки України видано Наказ № 389 "Про реорганізацію Державного вищого навчального закладу "Київський індустріальний коледж" за змістом якого реорганізовано ДВНЗ "КІК" (далі - наказ) шляхом його приєднання до Київського національного університету будівництва і архітектури". Одночасно, пунктом 2 Наказу МОН встановлено, що Київський національний університет будівництва і архітектури є правонаступником всього майна, прав та обов`язків ДВНЗ "КІК". Згідно з пунктом 11.5 договору у разі правонаступництва ДВНЗ "КІК" умови договору залишаються без змін і є обов`язковими для правонаступника ДВНЗК "КІК". Також, 30.12.2016 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчинено запис № 1 074 112 0008 025958 про припинення ДВНЗ "КІК" в результаті реорганізації. Отже, з 30.12.2016 Київський університет будівництва і архітектури (далі - відповідач-1 або КНУБА) є повним правонаступником майна, прав та обов`язків ДВНЗ "КІК" в тому числі й за договором. Однак, КНУБА не вживалось жодних дій спрямованих на переоформлення права постійного користування земельною ділянкою, як не вживалось і жодних дій з метою виконання зобов`язань за договором;

- позивач неодноразово усно звертався до керівництва КНУБА з метою приведення у відповідність до фактичних обставин документів на земельну ділянку та укладення додаткової угоди до договору з метою заміни ліквідованого ДВНЗ "КІК" його правонаступником - КНУБА. Попри неодноразові звернення, вимоги позивача відповідачем-1 не задовольнялись. Внаслідок зазначеного, 24.04.2024 позивач письмово звернувся до відповідача-1 з листом вих. № 1-Р-24 щодо укладення додаткової угоди, предметом якої було закріплення факту правонаступництва, заміна сторони договору з ДВНЗ "КІК" на КНУБА та покладення на КНУБА обов`язку щодо переоформлення права постійного користування земельною ділянкою. До вказаного листа було долучено два автентичні примірники додаткової угоди, підписаної з боку позивача, а у тексті листа було запропоновано КНУБА, у разі наявності заперечень щодо окремих умов додаткової угоди, надати протокол розбіжностей. Зазначений лист був отриманий відповідачем-2 - 07.05.2024, що підтверджується роздруківкою відомостей з офіційного веб-сайту АТ "Укрпошта". Однак, жодної відповіді на вказане звернення надано не було, пропозиція позивача щодо укладення додаткової угоди не розглянута. Враховуючи факт ненадання відповіді на лист від 24.04.2024, 10.06.2024 позивач повторно звернувся до КНУБА листом вих. № 2-Р-24, який за змістом був аналогічним до попереднього, тобто спрямованим на укладення додаткової угоди до договору. Зазначений лист був отриманий КНУБА 14.06.2024, що підтверджується роздруківкою відомостей з офіційного веб-сайту АТ "Укрпошта", а 23.07.2024 позивачем отримано відповідь на лист вих. № 2-Р-24 від 10.06.2024, а саме лист вих. № 12-1.9/600 від 12.07.2024 за змістом якого відповідачем-1 фактично відмовлено в укладенні додаткової угоди, заперечено щодо факту правонаступництва за договором та вказано на недійсність договору внаслідок припинення ДВНЗ"КІК" як юридичної особи;

- позивач вважає позицію відповідача-1 протиправною та такою, що спрямована на ухилення від виконання зобов`язань за договором без належної на те правової підстави і такою, що породжує правову невизначеність у правовідносинах сторін, яка негативно впливає на реальну можливість виконання договору, що і обумовлює необхідність звернення до суду із даною позовною заявою;

- щодо відповідача-2 позивач зазначає, що 07.09.2015 між позивачем та відповідачем-2 укладено договір № 07/09-15 Ф3 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника. Предметом вказаного договору є спільна часткова участь сторін в спорудженні та введенні в експлуатацію об`єкта капітального будівництва на умовах договору № 07/09-15 Ф3 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника. Договір № 07/09-15 Ф3 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника та договір укладений між позивачем та відповідачем-1 є взаємопов`язаними, оскільки стосуються одних і тих самих об`єктів будівництва, а виконання договору № 07/09-15 Ф3 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника не є можливим без належного виконання договору, що укладений між позивачем та ДВНЗ "КІК". Однак, враховуючи виниклі з КНУБА обставини, відповідачем-2 вживаються дії спрямовані на розірвання договору №07/09-15 Ф3 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника з ініціативи відповідача-1. Також, 19.04.2024 відповідачем-2 вручено позивачу повідомлення про розірвання договору № 07/09-15 Ф3 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника, зі змісту якого слідує, що відповідач-2 вважає вказаний договір розірваним на 5-й день з дня вручення вказаного повідомлення, а наслідком його розірвання є звільнення відповідача-2 від будь-яких зобов`язань визначених таким договором;

- на переконання позивача позовні вимоги до відповідачів-1,2 є взаємопов`язаними та такими, що підлягають розгляду в одному провадженні з метою повного та всебічного встановлення обставин справи. Крім цього, позивач зазначає, що задоволення позовної вимоги до відповідача-1, свідчитиме про наявність підстав для задоволення вимоги до відповідача-2, виникнення якої нерозривно пов`язане із необґрунтованою бездіяльністю відповідача-1.

Звернення із позовом саме до Господарського суду Дніпропетровської області позивач у позовній заяві, посилаючись на норми частини 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтував місцезнаходження одного з відповідачів у м. Дніпрі.

Ухвалою суду від 05.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.09.2024.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 39433/24 від 21.08.2024), в якому він просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на таке:

- позивач вибрав неналежний спосіб захисту, оскільки відповідно до статті 187 Господарського кодексу України судом розглядаються спори, що виникають при укладанні господарських договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше;

- положення частини четвертої статті 188 Господарського кодексу України щодо права заінтересованої сторони передати спір на вирішення суду, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору, не означають, що суд має право визнати укладеним договір без передбаченого договором або законом обов`язку іншої сторони на укладення такого договору. Відповідно до пункту 2 Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296 передбачено, що суб`єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить звернення щодо погодження укладення договору разом з відповідними документами. З урахуванням викладеного вбачаються невірними висновки позивача про те, що положення частини четвертої статті 188 Господарського кодексу України передбачають можливість суду здійснити втручання в договірні правовідносини сторін відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3, пункту 6 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України. При цьому підлягає доведення самого факту укладення первісного договору позивачем з відповідачем, оскільки не може бути укладена додаткова угода без доведення укладення первісного правочину. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення (ВП ВС від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц). Частиною 1 статті 227 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 248 Цивільного кодексу України передбачено, що представництво за довіреністю припиняється у разі припинення юридичної особи, яка видала довіреність, отже, вчинення будь-яких дій після 30.12.2016 припинення Коледжу за довіреністю є протиправною. Таким чином будь-які дії, вчинені на підставі довіреності, є неправомірними. Таким чином, відповідач-1 вважає, що необхідно відмовити у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Фарби України" повністю.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (вх. суду № 39444/24 від 21.08.2024), в якому він просить суд залучити до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору Міністерство освіти і науки України і Київську міську державну адміністрацію на стороні Київського національного університету будівництва і архітектури. В обґрунтування поданого клопотання відповідач-1 посилається на те, що результати розгляду справи вплинуть на його (її) права та / або законні інтереси, а саме: відповідно до пункту 3.1 Статуту МОН реалізує права та обов`язки уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу стосовно Університету, як центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки у підпорядкуванні якого перебуває Університет. Пункт 8.1 Статуту передбачає, що землекористування та реалізація прав власників земельних ділянок, у тому числі набуття відповідних прав на землю, здійснюються Університетом відповідно до Земельного кодексу України. Майно Університету закріплюється на праві господарського відання не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню, відчуженню, приватизації або використанню не за призначенням, передачі у власність юридичним, фізичним особам без згоди Міністерства освіти і науки України та Конференцією трудового колективу Університету, крім випадків, передбачених законодавством. Відповідно до пункту 2 Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296 передбачено, що суб`єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить звернення щодо погодження укладення договору разом з відповідними документами. Тобто укладення договору підлягає його погодження з органом управління, в даному випадку з МОН. Також, зважаючи на обґрунтування позовних вимог у справі, відповідач-1 вважає, що суду варто залучити Київську міську державну адміністрацію, яка є власником земельної ділянки кадастровий номер: 8000000000:91:050:0046, місцезнаходження м. Київ, вулиця Українська, земельна ділянка 6. Адже, рішення вплине на права та обов`язки як Міністерства освіти і науки України, так і Київської міської державної адміністрації.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про роз`єднання позовних вимог (вх. суду № 39447/24 від 21.08.2024), в якому він просить суд:

- роз`єднати в декілька проваджень справу № 904/3353/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Фарби України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Картель Буд" та до Київський національний університет будівництва і архітектури, про визнання дійсним договору та визнання додаткової угоди укладеною;

- передати матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Фарби України" до Київський національний університет будівництва і архітектури, разом з доданими до неї документами за територіальною підсудністю до Господарського суду м.Києва.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач-1 зазначає про таке:

- позовні вимоги стосуються різних похідних позовних вимог: визнати дійсним договір № 07/09-15 Ф3 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника від 07.09.2015, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ Фарби України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Картель Буд" (далі - відповідач-2); - визнати укладеною додаткову угоду до договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника № 28/05-Ф3/14 від 28.05.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ Фарби України" та Київським національним університетом будівництва і архітектури (далі - відповідач-1) у запропонованій позивачем редакції;

- процесуальний закон не передбачає можливості зміни територіальної підсудності позову (конкретно визначеної процесуальним законом) у разі об`єднання в одній позовній заяві декількох позовних вимог (позовів). Предметом даного позову є визнання дійсним договір від 07.09.2015 № 07/09-15 Ф3 та визнання укладеною додаткової угоди до договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника від 28.05.2014 № 28/05-Ф3/14, що за своєю суттю не пов`язані між собою різняться сторонами, підставою виникнення, не можуть вважатися однорідними та відмінний спосіб захисту прав і законних інтересів. При цьому оскільки було об`єднано позовні вимоги, то була змінена територіальна підсудність спору. З огляду на наведене, для розгляду даного спору Господарський процесуальний кодекс України не передбачає іншої територіальної юрисдикції (підсудності), ніж розгляд господарським судом за місцезнаходженням відповідача;

- як зазначено позивачем та вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Київського національного університету будівництва і архітектури є проспект Повітряних Сил будинок 31, місто Київ, 03037. Отже, враховуючи правила територіальної підсудності за місцезнаходженням відповідача, встановлені частиною 1 статті 27 Господарського процесуального кодексу України позовна заява підлягає передачі за підсудністю до Господарського суду м. Києва.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №40055/24 від 27.08.2024), в якій він просить суд надати можливість представнику позивача прийняти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

За відомостями Відділу інформаційно-технічного забезпечення суду у Господарському суді Дніпропетровської області була наявна технічна можливість для проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 27.08.2024 заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів було задоволено судом.

Від відповідача-1 за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №40438/24 від 28.08.2024), в якій він просить суд надати можливість представнику відповідача-1 прийняти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

За відомостями Відділу інформаційно-технічного забезпечення суду у Господарському суді Дніпропетровської області була наявна технічна можливість для проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 29.08.2024 заяву відповідача-1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів було задоволено судом.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відповіді на відзив на позовну заяву (вх. суду № 41355/24 від 03.09.2024), в якій він просить суд поновити пропущений процесуальний строк, що встановлений судом на подання відповіді на відзив, як такий, що пропущений з поважних причин, посилаючись на таке:

- загальновизнаним є факт, що доступ до підсистеми ЄСІТС "Електронний суд" здійснюється шляхом авторизації відповідного користувача у вказаній підсистемі за допомогою електронного цифрового підпису, будь-якої іншої можливості авторизації не передбачається. Позовну заяву подано позивачем через підсистему ЄСІТС "Електронний суд", ухвалу про відкриття провадження у даній справі постановлено 05.08.2024. Відзив на позовну заяву доставлено в електронний кабінет позивача 21.08.2024. Однак, починаючи з 16.08.2024 позивач не мав доступу до електронного кабінету у підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" через закінчення строку дії електронного підпису, що унеможливлювало встановлення факту надходження відзиву на позовну заяву. Факт надходження відзиву на позовну заяву встановлено за результатом отримання доступу до електронної справи 30.08.2024 з 18 години 48 хвилин. Враховуючи, що доступ до електронної справи отримання після закінчення робочого часу, фактично факт подання відзиву встановлено лише 02.09.2024. Відповідь на відзив на позову наяву підготовлена фактично у день отримання інформації про факт подання відзиву на позовну заяву та отримання реальної можливості ознайомлення зі змістом такого відзиву. Отже, позивачем пропущено строк подання відповіді на відзив через обставини, які фактично виникли поза його волею. Відтак, на переконання позивача неподання відповіді на відзив обумовлено існуванням зовнішніх чинників, які фактично унеможливили дотримання встановленого судом процесуального строку;

- враховуючи, що строк на який порушено процесуальний строк є незначним, відповідь на відзив подано у межах підготовчого засідання, на переконання позивача поновлення строку на подання відповіді на відзив та долучення його до матеріалів справи не матиме жодних негативних наслідків, а навпаки, сприятиме досягненню мети підготовчого засідання. Окрім позивач звертає увагу на подання відповіді на відзив у межах встановленого строку із дня, з якого виникла реальна можливість ознайомлення зі змістом відзиву на позов, що вказує на добросовісність позивача. Задоволення заяви про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відповіді на відзив не спричинить дисбалансу інтересів сторін та не спричинить затягування розгляду справи, а лише сприятиме повному та всебічному розгляду справи.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли заперечення проти клопотання про роз`єднання позовних вимог та передачу справи до іншого суду (вх. суду № 41354/24 від 03.09.2024), в якому він просить суд у задоволенні клопотання відповідача-1 про роз`єднання позовних вимог у даній справі відмовити, посилаючись на таке:

- Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 910/15792/20 від 05.07.2023 вказала на те, що визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача;

- позивач, на реалізацію свого процесуального права визначив коло відповідачів з урахуванням принципу процесуальної економії, тобто задля забезпечення подальшої відсутності необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту порушених прав та інтересів позивача;

- поточні обставини даної справи прямо вказують на взаємопов`язаність позовних вимог, оскільки їх вирішення буде правильним виключно у випадку їх сукупного розгляду, оскільки у разі задоволення позовних вимог до відповідача-1, позовні вимоги до відповідача-2 підлягатимуть задоволенню з огляду на те, що правова підстава визнання дійсним договору № 07/09-15 Ф3 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника від 07.09.2015 підтверджуватиметься підставами задоволення позовних вимог до відповідача-1. Натомість, у разі відмови у задоволенні позовної заяви, обставини які стали передумовою направлення повідомлення про розірвання договору № 07/09-15 Ф3 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника від 19.04.2024 відповідачем-2 фактично продовжать своє існування, що буде використане відповідачем-2 в якості свідчення про його обґрунтованість. Відтак, на переконання позивача, позовна вимога до відповідача-2 є похідною від позовної вимоги до відповідача-1, оскільки задоволення вимоги про визнання укладеною додаткової угоди має прямий вплив на задоволення вимоги про визнання дійсним договору. Додатково позивач звертає увагу на положення пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України за змістом якого суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. На переконання позивача, у випадку роз`єднання позовних вимог, відповідач-1 та відповідач-2 будуть наділені правом подання клопотання про зупинення провадження у справі, що негативно впливатиме на строки поновлення порушених прав позивача та суперечить його інтересам. Доводи відповідача-1 про те, що процесуальний закон не передбачає можливості зміни територіальної підсудності позову (конкретно визначеної процесуальним законом) у разі об`єднання в одній позовній заяві декількох позовних вимог (позовів) є неспроможним;

- згідно з частиною 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України позови у спорах за участю кількох відповідачів можуть пред`являтися до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання одного з відповідачів. У відповідності до приписів частини 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу. Обставини, які передбачені статтею 30 Господарського процесуального кодексу України у даній справі відсутні, що вказує на виключне право позивача обрати суд серед тих, кому підсудна дана справа. Відтак, позивач реалізував своє процесуальне право, яке прямо передбачене процесуальним законом, та звернувся до суду за місцезнаходженням відповідача-2, якому підсудна дана справа у порядку частини 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України. Подане клопотання про роз`єднання позовних вимог та передачу справи до іншого суду не містить обґрунтованого спростування пов`язаності позовних вимог, а містить лиш особисту незгоду щодо способу реалізації позивачем його процесуальних прав. Відповідачем-1 не вказано на те, які саме вимоги процесуального закону порушено позивачем та в чому таке порушення полягає, не спростовано факту взаємозалежності позовних вимог та не зазначено будь-яких негативних для нього наслідків розгляду даної справи Господарським судом Дніпропетровської області з урахуванням того, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2024 задоволено заяву відпоівідача-1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, що вказує на забезпечення можливості відповідачу-1 в повній мірі реалізувати наявні в нього процесуальні обов`язку.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 41356/24 від 03.09.2024), в якій він просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на таке:

- весь текст відзиву на позовну заяву зведено відповідачем-1 до цитування інформації щодо обставин будівництва, яка не підтверджена жодним належним та допустимим доказом, та доводами про те, що факт доведення укладення "первісного договору позивачем з відповідачем" не є доведеним. Однак, відповідач-1 у тексті свого відзиву визнає факт повного правонаступництва, а саме переходу майна, прав та обов`язків від Коледжу до КНУБА внаслідок підписання акту приймання-передачі 03.07.2015, однак попри це стверджує про те, що укладений договір між Коледжем та позивачем не передавався, а отже, на переконання відповідача-1, він не є правонаступником за даним договором Дана позиція є помилковою з огляду на те, що пунктом 11.1 укладеного між позивачем та відповідачем-1 договору визначено, що строки початку та закінчення дії договору визначені у наступному порядку: початок дії договору - з дня підписання сторонами договору та виконання ДВНЗ "КІК" обов`язку, передбаченого підпунктом 4.1.1. пункту 4.1. статті 4 даного договору; закінчення дії договору - після остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. Зобов`язання сторін за договором не виконані, що визнається відповідачем-1 у тексті відзиву на позов, що в силу частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України свідчить про встановлення даних обставин у межах цієї справи. Отже, договір укладений між позивачем та відповідачем-1 є таким, що не вичерпав свою дію, а є чинним та діючим. Відомостей про те, що укладений між позивачем та відповідачем-1 договір є розірваним - відповідачем-1 не надано з огляду на їх відсутність. Відповідачем-1 не наведено жодної обставини, яка б свідчила про розірвання або припинення вищезазначеного договору, а лише вказано про те, що при прийманні-передачі майна від Коледжу до КНУБА, відповідачем-1 не отримано паперової копії договору. Позивач стверджує, що зазначений договір є чинним, а будь-яких дій спрямованих на його розірвання чи припинення, його сторонами з моменту його укладення до сьогоднішнього часу не здійснювалось. Відтак, договір є чинним станом на сьогоднішній день та був чинним станом на дату переходу прав та обов`язків від ДВНЗ "КІК" до КНУБА, адже норми цивільного законодавства не визначають такої підстави припинення договору, як не передача його паперового примірника при правонаступництві;

- з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові по справі № 264/5957/17 від 30.06.2020 та факту визнання відповідачем-1 повного правонаступництва прав та обов`язків ДВНЗ "КІК" можливо чітко вказувати про те, що саме відповідач-1 є стороною за договором № 28/05-Ф3/14 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника від 28.05.2014. В частині посилання відповідача-1 на обставини будівництва та інші обставини, які не підтверджуються належними та допустимими доказами варто вказати, що дані обставини не стосуються суті спору, оскільки не пов`язані з укладенням та виконанням договору № 28/05-Ф3/14 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника від 28.05.2014, не спростовують факт правонаступництва відповідачем-1 прав та обов`язків ДВНЗ "КІК" та не вказують на припинення чи розірвання згаданого договору. Щодо припущень відповідача-1 про неможливість виконання договору, то вказані доводи є виключно позицією відповідача-1, не слідують з матеріалів справи та не впливають на правомірність позовних вимог;

- позивач звертає увагу на доводи відповідача-1 про обрання позивачем неналежного способу захисту, "оскільки відповідно до статті 187 Господарського кодексу України судом розглядаються спори, що виникають при укладенні господарських договорів на підставі закону". Поряд з цим, аналіз змісту позовної заяви вказує на те, що вона не містить жодного посилання на положення статті 187 Господарського кодексу України взагалі. Яким чином відповідачем-1 сформовано думку про те, що позовні вимоги обґрунтовуються посиланням на статтю 187 Господарського кодексу України - невідомо. Позивач у тексті свого позову посилається на положення статті 188 Господарського кодексу України, яка прямо передбачає право суду вирішити спір, пов`язаний із недосягненням сторонами згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу (частина 4 статті 188 Господарського кодексу України). Правильність обраного способу захисту, можливість задоволення аналогічних позовів, окрім того, що належним чином та у повній мірі обґрунтована у тексті позовної заяви підтверджується висновками Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 по справі № 914/2916/16, яка має аналогічні обставини;

- щодо посилання відповідача-1 на пункт 2 Порядку, яким обмежено можливість укладення договорів без погодження з центральним органом виконавчої влади, до сфери управління якого належить відповідний суб`єкт, позивач зазначає, що предметом позовної заяви не є укладення нового договору, який би передбачав виникнення нових обов`язків у відповідача-1, тобто приведення договору у відповідність до фактичних обставин справи, з урахуванням змісту додаткової угоди та факту правонаступництва за законом, тобто автоматично та незалежно від бажання відповідача-1, вказує на те, що будь-яке погодження з будь-яким органом не є необхідним. Також, додаткова угода, яку позивач просить визнати укладеною не є договором про спільну діяльність, договором комісії, доручення та управління майном, а вимоги погодження укладення додаткових угод до чинних правочинів вказаний Порядок не визначає. Щодо тези відповідача-1 про те, що підлягає доведення сам факт укладення первісного договору позивачем з відповідачем, оскільки не може бути укладена додаткова угода без доведення укладення первісного правочину, то позивачем до позовної заяви долучено копію відповідного договору, а отже і виконано вимогу щодо доведення факту укладення цього договору;

- враховуючи факт наявності в матеріалах справи копії договору, відповідач-1 зобов`язаний довести факт його не укладення належними та допустимими доказами, адже доводи про те, що МОН було відкликано лист від 03.05.2014, яким надано дозвіл на укладення договору між ДВНЗ "КІК" та позивачем, не вказують на розірвання договору у встановленому законом порядку. Фактично, відповідач-1 заперечуючи проти позову, не наводить жодного обґрунтованого аргументу, який би вказував на відсутність підстав для задоволення позову, а лиш вдається до очевидно безпідставного та необґрунтованого заперечення позовних вимог без належного правового обґрунтування підстав відповідних заперечень.

У підготовче засідання 03.09.2024 з`явилися представники позивача та відповідача-1, представник відповідача-2 у вказане засідання не з`явився, причини нез`явлення суду не повідомив.

У вказаному засіданні було розглянуто заяву позивача про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відповіді на відзив на позовну заяву, за результатом розгляду якої, з метою забезпечення реалізації процесуальних прав, визначених статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, а також, для всебічного і повного з`ясування всіх фактичних обставин у справі, надання об`єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заяву було задоволено судом.

Також, у вказаному засіданні було розглянуто клопотання відповідача-1 про залучення до участі у справі третіх осіб, проти якого не заперечував позивач.

Відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов`язки, встановлені статтею 42 цього Кодексу.

Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.

Під час розгляду справи суд зобов`язаний забезпечити повне, всебічне та об`єктивне з`ясування обставин справи, оскільки обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи викладене, з метою забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, суд вважав за необхідне залучити Міністерство освіти і науки України та Київську міську державну адміністрацію до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача-1.

Також, у вказаному засіданні судом було відзначено, що розгляд клопотання відповідача-1 про роз`єднання позовних вимог відкладено до наступного судового засідання.

Крім того, у судовому засіданні представники позивача та відповідача-1 заявили усні клопотання про надання їм можливості прийняти участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, які були задоволено судом.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 03.09.2024 підготовче засідання було відкладено на 17.09.2024; залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача-1: Міністерство освіти і науки України (третя особа-1) та Київську міську державну адміністрацію (третя особа-2).

Від відповідача-1 за допомогою системи "Електронний суд" надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 42607/24 від 10.09.2024), в яких він зазначає таке:

-цільове призначення земельної ділянки за адресою: м. Київ, вулиця Українська, земельна ділянка 6 вид використання: для будівництва та експлуатації гуртожитку для студентів та житла для працівників технікуму. При цьому жодного житла для працівників технікуму, коледжу або університету не було збудовано, також відсутнє будівництво гуртожитку для студентів. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 826/4089/16 було встановлено, що проектування та будівництва багатоповерхового житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та гуртожитку для студентів передбачено умовами договору передачу функцій замовника № 28/05-Ф3/2014 від 28.05.2014;

- ТОВ "ВКФ Фарби України" виконує роботи з будівництва багатоповерхового житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та гуртожитку для студентів без дозволу на виконання будівельних робіт, чим порушено вимоги частини першої статті 34, частини першої статті 37 та частини четвертої статті 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". На момент перевірки Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві виконуються будівельні роботи із оздоблення фасадів першої секції 22-поверхового житлового будинку, влаштування перекриття над 19-м поверхом другої секції житлового будинку та з улаштування плити перекриття над 11 поверхом третьої секції житлового будинку. Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. На сьогодні вже збудовано 3 секції житлового будинку та будується четверта секція без будь-яких дозвільних документів. Як зазначалося у відзиві МОН визначив у можливість укладення договору між Коледжем та ТОВ "ВКФ Фарби України" за умови виконання Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296. Вказану постанову Kабінету Міністрів України ніхто не скасував та є підстави вважати, що погодження на здійснення будівництва 4 секцій житлового будинку не може стати предметом договору, оскільки основною ціллю було створення умов для навчання студентів та роботи викладачів, які могли проживати поряд з освітнім закладом. Внесення змін суперечитиме частині 1 та 2 статті 652 Цивільного кодексу України, а також не відповідатиме статті 188 Господарського кодексу України, оскільки для зміни чи розірвання договору на підставі цієї статті обставини відсутні. МОН наголошував, що укладення можливе за наявності підстав передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296, а первісний договір не міг бути укладений без відповідного погодження з органом управління освітнім закладом. На підставі зазначеного, відсутні підтверджуючі документи укладення договору, згода органу управління не надавалася, долучений до справи з КНУБА не укладався та відсутні підстави вважати його укладеним.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про виконання ухвали суду (вх. суду № 42783/24 від 10.09.2024), в якій він просить суд залучити до матеріалів справи докази направлення позовної заяви з додатками на адреси третіх осіб-1,2.

Від третьої особи-1 за допомогою системи "Електронний суд" надійшли пояснення у справі (вх. суду № 42996/24 від 11.09.2024), в яких Міністерство освіти і науки України заперечує проти позовних вимог та просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Від третьої особи-1 за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №43004/24 від 11.09.2024), в якій він просить суд надати можливість представнику третьої особи-1 прийняти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

За відомостями Відділу інформаційно-технічного забезпечення суду у Господарському суді Дніпропетровської області була наявна технічна можливість для проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 12.09.2024 заяву третьої особи-1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів було задоволено судом.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла відповідь на пояснення третьої особи-1 (вх. суду № 43708/24 від 17.09.2024), в якій позивач не погоджується з доводами, викладеними у поясненнях Міністерства освіти і науки України та просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Від третьої особи-2 засобами електронного зв`язку надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. суду № 43734/24 від 17.09.2024), в якому Київська міська державна адміністрація просить суд відкласти розгляд справи у зв`язку з участю її представника в судовому засіданні в іншому судовому провадженні.

Від відповідача-1 за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про застосування строків позовної давності (вх. суду № 43786/24 від 17.09.2024), в якій він просить суд застосувати строк позовної давності, оскільки звернення до суду було здійснено у серпні 2024 року, тобто крайній строк порушеного права у правовідносинах повинен бути до серпня 2022 року, однак 30.12.2016 внесено запис про припинення юридичної особи Державний вищий навчальний заклад київський індустріальний коледж - правовідносини з Київським національним університетом будівництва і архітектури не виникало.

У підготовче засідання 17.09.2024 представники позивача, відповідачів-1,2 та третіх осіб-1,2 не з`явились, при цьому позивач, відповідач-1 та треті особи-1,2 повідомлені про день, час та місце судового засідання належним чином, шляхом направлення ухвали суду від 03.09.2024 до їх Електронних кабінетів в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучені Довідки про доставку електронного листа, згідно з якими ухвала суду від 03.09.2024 доставлена до Електронних кабінетів позивача, відповідача-1 та третіх осіб-1,2 - 04.09.2024 (а.с. 180-183). Щодо відповідача-2 судом здійснено відстеження поштового відправлення на його адресу, в якому містилася ухвала суду від 03.09.2024, через офіційний сайт Акціонерного товариства "Укрпошта" та з`ясовано, що відповідач-2 обізнаний про дату підготовчого засідання, оскільки вказана ухвала суду отримана відповідачем-2 - 17.09.2024 (а.с. 184-185).

Судом було відзначено, що відповідно до пункту 19 частини 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд здійснює дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що справа підлягає передачі до Господарського суду м. Києва з огляду на таке.

Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.

Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.

Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Положеннями Господарського процесуального кодексу України визначено такі види юрисдикції (підсудності): предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів (статті 20-23 Господарського процесуального кодексу України), інстанційна юрисдикція (статті 24-26 Господарського процесуального кодексу України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (статті 27-31 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 27 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

З наведених положень вказаної статті вбачається, що загальне правило територіальної підсудності щодо пред`явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями Господарського процесуального кодексу України.

Натомість, приписи статті 30 Господарського процесуального кодексу України встановлюють правила виключної підсудності господарських спорів.

Так, відповідно до частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Суд відзначає, що у розумінні наведених норм процесуального права виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що певні категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. Виключна підсудність за змістом частини 5 статті 30 Господарського процесуального кодексу України визначає суд, яким має бути розглянуто справу. Правило про виключну підсудність застосовується судом у будь-якому випадку за наявності визначених законом умов, не залежить від волі сторін, а також наявності чи відсутності обґрунтувань учасників справи щодо її застосування. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15.05.2018 у справі № 905/1566/17.

Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.

При цьому, тлумачення частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.07.1995 у справі "Толстой-Милославський" (Tolstoy Miloslavsky) проти Сполученого Королівства (скарга № 18139/91), визначаючи зміст терміну "передбачений законом" сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону.

З огляду на зазначений підхід Європейського суду з прав людини до тлумачення правових норм, положення частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України означають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли нерухоме майно, право власності на таке майно або інші вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору.

Водночас, як свідчить правозастосовна практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20.09.2018 у справі № 902/919/17, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Як зазначено в постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 460/4286/16-ц та від 16.05.2018 у справі № 640/16548/16-ц до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 Цивільного кодексу України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Згідно з положеннями статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Таким чином, земельні ділянки, житлові будинки, будівлі, споруди тощо охоплюються поняттям "нерухоме майно".

Окрім цього, відповідно до статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" об`єктами нерухомого майна є житлові будинки, квартири, будівлі, споруди, житлові та нежитлові приміщення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20) зазначила, що за правилами чинного Господарського процесуального кодексу України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. Словосполучення "з приводу нерухомого майна" у частині третій статті 30 Господарського процесуального кодексу України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

За таких обставин, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

При цьому, виключна підсудність встановлена з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Зазначені у законі суди можуть здійснити такий розгляд, оскільки в районі їх діяльності знаходиться основна маса доказів.

У чинній редакції Господарського процесуального кодексу України частина 3 статті 30 цього Кодексу вказує на виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, господарським судам за місцезнаходженням майна або основної його частини.

За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука "з приводу" означає "у зв`язку з чим-небудь", тому словосполучення "з приводу нерухомого майна" треба розуміти як будь-який спір у зв`язку з нерухомим майно або певними діями, пов`язаними з цим майном.

Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, вбачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Таким чином, за правилами чинного Господарського процесуального кодексу України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18 та постанові Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18.

Як убачається з матеріалів справи, предметом спірних договорів є спільна часткова участь сторін в спорудженні та введенні в експлуатацію гуртожитку та житлового будинку на земельній ділянці площею 0,9582 га, кадастровий номер 8000000000:91:050:0046, яка розташована на вулиці Українська, 6 в Шевченківському районі м. Києва.

Сам позивач у позовній заяві посилався на те, що спірні договори є взаємопов`язаними, оскільки стосуються одних і тих самих об`єктів будівництва, а виконання договору №07/09-15 Ф3 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника не є можливим без належного виконання договору, що укладений між позивачем та ДВНЗ "КІК".

З огляду на викладене вбачається, що спір виник саме щодо правовідносин забудови земельної ділянки, розташованої в Шевченківському районі м. Києва.

Таким чином, в процесі підготовчого провадження, проаналізувавши зміст позовних вимог, а також зміст заперечень відповідача та пояснень залучених третіх осіб, судом було з`ясовано, що, фактично, предметом спору у справі, що розглядається, є наявність прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном - земельною ділянкою 0,9582 га, кадастровий номер 8000000000:91:050:0046, яка розташована по вулиці Українська, 6 в м. Києві.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у відповідності до вимог частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України, справа підлягає розгляду за правилами виключної підсудності Господарським судом м Києва, тобто, за місцем знаходження земельної ділянки, а саме: вулиця Українська, 6 в Шевченківському районі м.Києва.

З наведеного вбачається, що справа не підсудна Господарському суду Дніпропетровської області.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Частиною 3 статті 31 Господарського процесуального кодексу України визначено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 30, 31, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Передати справу № 904/3353/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Фарби України" до відповідача-1: Київського національного університету будівництва і архітектури та до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Картель Буд", за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1: Міністерства освіти і науки України та за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1: Київської міської державної адміністрації, про визнання дійсним договору та визнання додаткової угоди укладеною, за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва (вул. Богдана Хмельницького, 44В, м. Київ, 01054) після закінчення строку на її оскарження.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання - 23.09.2024 та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складений та підписаний - 23.09.2024.

Суддя Ю.В. Фещенко