Рішення

від 18.09.2024 по справі 922/2311/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.09.2024 Справа № 922/2311/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Пугачові Д.І.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства Інвестор (адреса: 61002, м. Харків, вул. Сумська, буд. 88; код ЄДРПОУ 14060483) до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (адреса: 119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14) про стягнення 509357,00 дол. США, що еквівалентно 20761340,38 грн. за участю представників сторін:

позивача - Цурка Н. О. (ордер серії АІ № 1649195 від 04.07.2024);

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство Інвестор (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства Юстиції Російської Федерації (далі - відповідач) 509357,00 дол. США, що еквівалентно 20761340,38 грн, а також покласти на відповідача 300000,00 грн витрат, пов`язаних з розглядом справи та правничою допомогою.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.07.2024 позовну заяву залишено без руху; надано позивачу п`ятиденний строк з дня вручення копії даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви; визначено спосіб усунення недоліків.

Позивач звернувся до суду з заявою про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 17306 від 05.07.2024).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.06.2024 відкрито провадження у справі № 922/2311/24; розгляд справи постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 12.08.2024, встановлено сторонам строк для подання заяв по суті спору.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.08.2024 підготовче засідання відкладено на 04.09.2024.

В процесі розгляду справи на стадії підготовчого провадження відповідач не скористався своїм право на поднання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.09.2024 закрито підготовче провадження, та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.09.2024.

На судове засідання 18.09.2024 прибув представник позивача який підтримує вимоги, викладені в позовній заяві, просить суд їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання 18.09.2024 свого представника не направив, про причини неприбуття представника суд не повідомив.

З цього приводу суд зазначає.

Відповідач у справі є нерезидентом України.

При цьому судом враховано, що до повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.

На підставі Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні, за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Відповідно до листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану АТ Укрпошта з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку статті 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

З огляду на вищевикладене, судом, з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, розміщено відповідні повідомлення на сайті Господарського суду Харківської області

Крім того, відомості про судовий розгляд справи та зазначені процесуальні рішення своєчасно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень у мережі Інтернет на офіційному сайті Судова влада України.

Таким чином, судом вжито всіх можливих заходів з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Оскільки неявка на судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за необхідне розглядати справу за його відсутності, за наявними в матеріалах справи документами, як це передбачено ст. 202 ГПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.

Як свідчать матеріали справи, підприємство позивача є юридичною особою, яка займається виробництвом електроенергії та має статус платника ПДВ.

Основним видом діяльності підприємства позивача відповідно до статутної діяльності та секції видів економічної діяльності КВЕД, є КВЕД 35.11 «Виробництво електроенергії».

Іншими видами діяльності підприємства є КВЕД:

46.90 Неспеціалізована оптова торгівля;

49.31 Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення;

60.20 Діяльність у сфері телевізійного мовлення;

68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна;

69.20 Діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування;

70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування;

35.12 Передача електроенергії;

35.13 Розподілення електроенергії;

35.14 Торгівля електроенергією.

Позивач є власником нежитлової будівлі (літ. «А-3», «А-4») загальною площею 1553,6 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою № 384974911 від 01.07.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.22 введено в Україні воєнний стан, який триває на даний час.

06.10.2023 о 06:45 годині, порушуючи закони та звичаї ведення війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил та інших відомств Російської Федерації здійснено обстріл із використанням невстановленого виду озброєння снарядами дальньої дії ураження невстановленого калібру по території Київського району м. Харкова, внаслідок чого пошкоджена нежитлова будівля, належна на праві власності позивачу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В результаті в будівлі зруйновані вікна, стіни, стелю, двері, офісні меблі, техніку, та інше майно, чим спричинено позивачу матеріальну шкоду.

За даним фактом відкрито кримінальне провадження № 12023221130002249 від 09.10.2023 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.438 Кримінального кодексу України, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 07.10.2023. У відповідності до вимог п. 2 ст. 55 КПК України позивача у вказаному кримінальному провадженні залучено як потерпілу сторону

У позовній заяві позивач вказує, що внаслідок активної фази збройної агресії Російської Федерації, яка розпочалась 24.02.2022, йому завдано збитків у на загальну суму 509357,00 дол. США, що еквівалентно 20761340,38 грн.

В обгрунтування зазначеного позивачем надано суду висновок експертів № 697/1/02-2024 від 22.02.2024 (а. с. 13-56) за результатами проведення будівельно-технічної експертизи із залученням фахівців у галузі оцінки.

Суд констатує, що в даному експертному висновку експертами встановлено, що розмір матеріальних збитків понесених позивачем внаслідок збройної агресії Російської Федерації що мала наслідком пошкодження нежитлової будівлі (літ. «А-3», «А-4»), загальною площею 1553,60 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у цінах на дату проведення дослідження відповідно кошторисного розрахунку становить: 509357 (п`ятсот дев`ять тисяч триста п`ятдесят сім) тисяч дол.США, що за курсом НБУ станом на дату складання висновку експерта становить 19419953 (дев`ятнадцять мільйонів чотириста дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят три) гривні 60 копійок, в тому числі ПДВ (20%): 3236658 (три мільйона двісті тридцять шість тисяч шістсот п`ятдесят вісім) гривень 93 копійки.

Суд також констатує, що належність знищеного та/або пошкодженого нерухомого та рухомого майна, зокрема, нежитлової будівлі (літ. «А-3», «А-4»), загальною площею 1553,60 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Харків, по вул. Сумська, 88, саме підприємству позивача станом на час його пошкодження та/або знищення підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (а. с. 4).

При зверненні до суду з позовом у даній справі позивач просить суд стягнути з відповідача заподіяні збитки в розмірі 509357,00 дол. США, що станом на момент звернення до суду еквівалентно 20761340,38 грн., посилаючись при цьому на те, що ці збитки заподіяні 06.10.2023 порушенням законів та звичаїв війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил чи інших відомств Російської Федерації, що призвело до знищення, пошкодження та/або втрати належного позивачу майна (реальні збитки).

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Як вже зазначалось, відповідачем у даній справі є держава Російська Федерація в особі Міністерства Юстиції Російської Федерації

З цього приводу суд зазначає.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За змістом ст. ст. 10, 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", зокрема, пред`явлення позову до іноземної держави, - може бути допущено лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави, за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави, зокрема, в якості відповідача.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 "Про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії відповідач вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент постановлення цієї ухвали. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суди України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету Російської Федерації у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, Верховний Суд дійшов висновку, що Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі-громадянину України.

У постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, звертаючись із позовом до відповідача - Російської Федерації позивач не потребує згоди компетентних органів держави Російської Федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.

При цьому судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, відповідно до якого національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

Так, суд дійшов висновку про застосування у цій справі деліктного винятку, відповідно до якого будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Також суд зазначає, що, оскільки, в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.

Дана правова позиція суду відображена у постановах Верховного Суду у справі №№ 796/165/18 від 25.01.2019, № 308/9708/19 від 14.04.2022 та № 760/17232/20-ц від 18.05.2022.

Розглянувши спір по суті, суд зазначає.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За умовами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до приписів ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В силу ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.1, ч.2 ст.1166 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом, збитки це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Вони є фактом об`єктивної дійсності, що існує незалежно від правової оцінки і від того, підлягають збитки, що виникли, відшкодуванню згідно закону або не підлягають. Для притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків необхідно, щоб порушення зобов`язання дійсно спричинило отримання кредитором збитку та можливе лише у разі наявності складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; наявності збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та спричиненням збитків; вини. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст.1166 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додатковим протоколом 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі №761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки, у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії РФ за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії РФ з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і знищення або пошкодження майна позивача, здійсненим в рамках реалізації акту агресії РФ.

Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

У даному випадку матеріали справи не містять будь-яких доказів використання зруйнованого та/або пошкодженого майна позивача у воєнних цілях, відтак, дії відповідача, внаслідок яких знищено, пошкоджено або заволодіння майно позивача, вчинені всупереч законам і звичаям війни, а, отже, відповідач несе повну відповідальність за спричинену ним шкоду заподіяну майну позивача в результаті порушення звичаїв ведення війни.

До того ж, відповідно до ч. 3 ст. 85 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

У даному випадку протиправність діяння РФ, як складового елементу факту збройної агресії РФ проти України, в розумінні ч. 3 ст. 85 ГПК України є загальновідомим фактом який закріплено державою на законодавчому рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Як встановлено судом, саме внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, позивачу завдано збитків.

Розмір збитків позивача пов`язаний з пошкодженням або знищенням його майна внаслідок збройної агресії Російської Федерації визначено відповідно до експертного висновку № 697/1/02-2024 від 22.02.2024 (дата оцінки 15.11.2023) становить суму 509357,00 дол. США, що станом на дату поданя позовної заяви (04.07.2024) еквівалентно 20761340,38 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Суд також констатує та враховує при прийнятті рішення, що відповідачем жодної з зазначених вище обставин не спростовано, доказів відсутності його вини в заподіянні збитків або доказів на спростування розміру заподіяних збитків не надано.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення заявленого позову, та стягнення відповідача на користь позивача 509357,00 дол. США, що станом на дату подання позовної заяви еквівалентно 20761340,38 грн.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач при зверненні до суду з позовом був звільнений від оплати судового збору на підставі п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір, то на підставі ст. 129 ГПК України з відповідача до Державного бюджету України підлягають стягненню 311420,10 грн судового збору.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-235, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (адреса: 119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14) на користь Приватного акціонерного товариства Інвестор (адреса: 61002, м. Харків, вул. Сумська, буд. 88; код ЄДРПОУ 14060483) 509357,00 дол. США, що еквівалентно 20761340,38 грн., збитків завданих внаслідок збройної агресії.

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (адреса: 119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м. Києві, код ЄДРПОУ: 37993783, рахунок: UА908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) 311420,10 грн судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "23" вересня 2024 р.

СуддяО.І. Байбак