Постанова

від 11.09.2024 по справі 639/3440/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 639/3440/19

провадження № 61-16992св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року в складі колегії суддів Карпушиної Г. Л., Кузнєцова О. Ю., Чумак О.В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), в якому просили суд:

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди 91 072,00 грн;

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат за складання висновку експерта 5 148,00 грн та 61,78 грн;

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 30 000,00 грн;

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на відшкодування витрат на лікування 12 000,00 грн;

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 20 000,00 грн;

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач винний у вчиненні ДТП, яка сталася 25 жовтня 2018 року у місті Харкові на перехресті вулиць Кандаурова та Волонтерської.

Внаслідок зазначеної ДТП позивачі зазнали матеріальних збитків та моральної шкоди. Оскільки відповідач у добровільному порядку відмовився відшкодовувати завдану шкоду, позивачі звернулися з указаним позовом до суду.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 травня 2019 року матеріали цивільної справи № 639/3440/19 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, направлено за підсудністю до Ленінського районного суду м. Харкова.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 18 червня 2019 року під головуванням судді Грінчук О. П. цивільну справу № 639/3440/19 прийнято до провадження.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2019 року у цивільній справі № 639/3440/19 призначено автотехнічну експертизу, підготовче провадження зупинено на час проведення такої експертизи.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2019 року відновлено провадження у цивільній справі № 639/3440/19.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2020 року під головуванням судді Гримайло А. М. цивільну справу № 639/3440/19 прийнято до провадження.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 08 березня 2023 року під головуванням судді Турченко Т. В. цивільну справу № 639/3440/19 прийнято до провадження.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 02 травня 2023 року клопотання представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвоката Мосіна А. Г. про передачу цивільної справи № 639/3440/19 за підсудністю для подальшого розгляду справи до Ленінського районного суду м. Харкова задоволено. Цивільну справу № 639/3440/19 за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, направлено за підсудністю до Ленінського районного суду м. Харкова.

Ухвала мотивована тим, що відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду № 65 від 17 листопада 2022 року з 23 листопада 2022 року відновлено територіальну підсудність судових справ районних судів м. Харкова, зокрема і Ленінського районного суду м. Харкова.

Натепер ця справа підсудна Ленінському районному суду м. Харкова як належному суду, наділеному повноваженнями та достатніми процесуальними можливостями для розгляду справи в установлений законодавством строк та дотримання прав учасників судового розгляду, оскільки сторони знаходяться в межах територіальної юрисдикції Ленінського районного суду м. Харкова та в умовах воєнного стану будуть мати можливість брати участь у судових засіданнях, реалізувати свої процесуальні права та обов`язки, що буде сприяти забезпеченню права сторін на доступ до суду.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Не погодившись з ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 02 травня 2023 року, ОСОБА_3 оскаржив її в апеляційному порядку.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 02 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 02 травня 2023 року залишено без руху. Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення є недостатньо обґрунтованими, а тому підлягають додатковому обґрунтуванню. Надано ОСОБА_3 строк десять днів з моменту отримання копії цієї ухвали для звернення до апеляційного суду із вмотивованою заявою (із зазначенням обґрунтованих підстав) про поновлення строків на апеляційне оскарження ухвали Київського районного суду м. Полтави від 02 травня 2023 року.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 02 травня 2023 року.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції керувався тим, що відомостей щодо дати отримання копії оскаржуваної ухвали суду першої інстанції матеріали справи не містять.

Разом із тим у матеріалах справи наявна заява ОСОБА_3 від 06 червня 2023 року, адресована Ленінському районному суду м. Харкова, про направлення судових викликів в електронній формі на номер його мобільного телефону.

Крім того, в матеріалах справах міститься рекомендоване повідомлення з відміткою від 12 червня 2023 року про отримання судової повістки та копії ухвали Ленінського районного суду м. Харкова про прийняття вказаної справи до провадження та призначення її до розгляду на 27 червня 2023 року, що свідчить про обізнаність ОСОБА_3 про те, що справа перебувала у Ленінському районному суді м. Харкова.

Також у матеріалах справи міститься клопотання представника ОСОБА_3 адвоката Ключника О. М., з якого вбачається, що з матеріалами справи адвокат Ключник О. М. ознайомився 27 червня 2023 року.

Таким чином, останнім днем подання апеляційної скарги з урахуванням дня ознайомлення представника ОСОБА_3 адвоката Ключника О. М. з матеріалами справи є 12 липня 2023 року.

Натомість апеляційна скарга подана до суду лише 17 липня 2023 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження судового рішення.

Інших доказів щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення ОСОБА_3 апеляційному суду не надав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2023 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання про передачу справи за підсудністю до Ленінського районного суду м. Харкова.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована порушенням судом апеляційної інстанцій норм процесуального права.

Заявник зазначає, що в ході ознайомлення його 14 липня 2023 року із матеріалами цивільної справи, йому стало відомо про наявність у справі ухвали Київського районного суду м. Полтави від 02 травня 2023 року про задоволення клопотання представника позивачів про передачу справи за підсудністю.

До 14 липня 2023 року ОСОБА_3 не був обізнаний про наявність ухвали Київського районного суду м. Полтави від 02 травня 2023 року та 17 липня 2023 року звернувся з апеляційною скаргою до Полтавського апеляційного суду в межах строку на апеляційне оскарження.

Зазначає, що 27 червня 2023 року між ним та адвокатом Ключником О. М. було укладено договір про надання правової допомоги, на підставі якого Ключник О. М. 27 червня 2023 року ознайомився з матеріалами цивільної справи. Вказує, що відповідач зміг зустрітись та обговорити стратегію захисту зі своїм представником лише 14 липня 2023 року через постійні обстріли, які вчинялися окупаційними військами російської федерації. Таким чином заявник вважає що строк на апеляційне оскарження ним пропущений на 5 днів із поважних причин, однак наведене не було враховано апеляційним судом під час постановлення оскаржуваної ухвали.

Крім того, у касаційній скарзі містяться заперечення на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 02 травня 2023 року про передачу вказаної справи за підсудністю до Ленінського районного суду м. Харкова для подальшого розгляду справи.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять відмовити у задоволені касаційної скарги, а ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року залишити без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 листопада 2023 року, суддею-доповідачем у зазначеній справі визначено Ступак О. В. , суддями, які входять до складу колегії, визначено Гулейкова І. Ю. , Погрібного С. О .

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без руху та надано для усунення недоліків строк до 03 січня 2024 року, але не більше десяти днів з дня вручення ухвали.

10 січня 2024 року у касаційному провадженні № 61-16992ск23 на підставі службової записки секретаря Першої судової палати Луспеника Д. Д. здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Суддею-доповідачем у зазначеній справі визначено Сердюка В. В. , суддями, які входять до складу колегії, визначено Карпенко С. О. , Фаловську І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

27 лютого 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що утравні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 травня 2019 року матеріали цивільної справи № 639/3440/19 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, направлено за підсудністю до Ленінського районного суду м. Харкова.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 18 червня 2019 року під головуванням судді Грінчук О. П. прийнято до провадження цивільної справи № 639/3440/19.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2019 року у цивільній справі № 639/3440/19 призначено судову автотехнічну експертизу, підготовче провадження зупинено на час проведення такої експертизи.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2019 року відновлено провадження у цивільній справі № 639/3440/19.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2020 року під головуванням судді Гримайло А. М. цивільну справу прийнято до провадження цивільну справу № 639/3440/19.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 08 березня 2023 року під головуванням судді Турченко Т. В. цивільну справу прийнято до провадження цивільну справу № 639/3440/19.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 02 травня 2023 року клопотання представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвоката Мосіна А. Г. про передачу цивільної справи № 639/3440/19 за підсудністю для подальшого розгляду справи до Ленінського районного суду м. Харкова задоволено. Цивільну справу № 639/3440/19 за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, направлено за підсудністю до Ленінського районного суду м. Харкова. Вказана ухвала розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 04 травня 2023 року.

З ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 02 травня 2023 року не погодився ОСОБА_3 та подав на неї апеляційну скаргу з пропуском строку на апеляційне оскарження, встановленого статтею 354 ЦПК України.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 02 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без руху, зважаючи на те, що причини пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення підлягали додатковому обґрунтуванню. Надано ОСОБА_3 строк на усунення вказаних недоліків, але не більше десяти днів з дня отримання ухвали.

13 жовтня 2023 року від ОСОБА_3 надійшло клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, яке обґрунтоване тим, що 27 червня 2023 року між ОСОБА_3 та адвокатом Ключником О. М. укладено договір про надання правової допомоги, на підставі якого останній 27 червня 2023 року ознайомився з матеріалами цивільної справи. Однак через те, що місто Харків щодня зазнає ракетних ударів, що унеможливлює вільне переміщення містом за запланованим графіком, робота ОСОБА_3 пов`язана з постійним переміщенням територією України у службових відрядженнях та у зв`язку із зайнятістю адвоката Ключника О. М. в інших справах, він зміг зустрітися зі своїм адвокатом лише 14 липня 2023 року, після чого ним 17 липня 2023 року подано апеляційну скаргу.

Вирішуючи клопотання ОСОБА_3 про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції, апеляційний суд встановив:

- 02 травня 2023 року Київським районним судом м. Полтави постановлено оскаржувану ухвалу без участі ОСОБА_3 ;

- відомості щодо дати отримання копії ухвали Київського районного суду м. Полтави від 02 травня 2023 року матеріали справи не містять. Разом із тим у матеріалах справи наявна заява ОСОБА_3 від 06 червня 2023 року, адресована Ленінському районному суду м. Харкова, про направлення судових викликів в електронній формі на номер його мобільного телефону;

- у матеріалах справах наявне рекомендоване повідомлення з відміткою від 12 червня 2023 року про отримання судової повістки та копії ухвали Ленінського районного суду м. Харкова про прийняття вказаної справи до провадження та призначення її до розгляду на 27 червня 2023 року, що свідчить про обізнаність ОСОБА_3 про те, що справа наразі перебуває у Ленінському районному суді м. Харкова;

- у справі міститься клопотання представника ОСОБА_3 адвоката Ключника О. М., з якого вбачається, що з матеріалами справи адвокат Ключник О. М. ознайомився 27 червня 2023 року;

- апеляційна скарга ОСОБА_3 подана до апеляційного суду 17 липня 2023 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження судового рішення.

- інших доказів щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, судового рішення ОСОБА_3 та його представник адвокат Ключник О. М. апеляційному суду не надали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд під час розгляду справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист.

Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і ґрунтуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

«Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Накладення обмеження дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року, заява № 15123/03).

Держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, однак такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (рішення ЄСПЛ у справі «Ashingdane v. The United Kingdom» від 28 травня 1985 року, Series A № 93; рішення ЄСПЛ у справі «Krombach v. France» від 13 лютого 2001 року, заява № 29731/96).

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Згідно з частиною першою статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Вказана правова норма кореспондується зі змістом статті 352 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

За пунктом 1 частини другої статті 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Частиною третьою статті 354 ЦПК України передбачено, що строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу. Отже, вказаною нормою процесуального права передбачено, що питання поважності пропуску строку на апеляційне оскарження досліджується у всіх наведених випадках, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє в відкритті апеляційного провадження в порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Системний аналіз змісту частини третьої статті 357 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що на підставі вказаної процесуальної норми суд має право залишити апеляційну скаргу без руху з двох підстав: 1) якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або 2) якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними.

При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку (у разі її не подання разом з апеляційною скаргою) або вказати інші підстави для поновлення строку (за умови визнання судом підстав, вказаних заявником у клопотанні про поновлення строку неповажними).

Відповідно до частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються, зокрема, докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції (за наявності).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції» (Bellet v. France) від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94; «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey), заява № 22494/93; «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, від 03 квітня 2008 року; «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, заяви № 23759/03 та № 37943/06).

Аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі фундаментальні обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа «Белле проти Франції» (Bellet v. France)); 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України» від 18 листопада 2010 року, заява № 8863/06); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа «Станьо проти Бельгії» (Stagno v. Belgium) від 07 липня 2009 року, заява № 1062/07)).

Одним з елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення у справі відповідно до запроваджених державою процедур. При цьому забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження включає як можливість оскарження судового рішення, так і обов`язок суду належним чином обґрунтувати свою відповідь на доречні доводи особи, яка оскаржує судові рішення, у разі відмови в такому перегляді.

Доступність права на оскарження у зв`язку із пропуском встановленого строку неодноразово була предметом розгляду ЄСПЛ. Так, в ухвалі ЄСПЛ від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі «Скорик проти України» Суд зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право в апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, відповідно до національного правопорядку, а також роль апеляційного суду в них. У рішенні від 05 квітня 2018 року (заява № 40160/12) у справі «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia) ЄСПЛ, розглядаючи загальні принципи стосовно доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris (компетенція з огляду на цінність), зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 Конвенції, наприклад, у тій частині, у якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду.

Таким чином ЄСПЛ роз`яснив, що положення статті 6 Конвенції, включаючи право на доступ до суду, поширюються також на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, якщо таке право передбачено національним законодавством. Відповідно поновлення пропущеного строку на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення є механізмом забезпечення певної гнучкості та пропорційності при вирішенні питання про допуск скаржника до апеляційного чи касаційного судів.

За практикою ЄСПЛ поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа «Мушта проти України»); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (рішення від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти росії», заява № 52854/99; рішення від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України», заява № 32053/13); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (рішення від 28 листопада 1999 року у справі Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95)).

ЄСПЛ неодноразово зауважував, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року).

Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України», заява № 32053/13).

Легітимними обмеженнями визнаються встановлені законодавчим органом вимоги щодо строків оскарження судових рішень. При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства.

Наведені правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання - в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса в особи відсутня. За заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді. Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Отже, визначальним для унормування початку перебігу строку на апеляційне оскарження є вручення повного судового рішення.

Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (частина шоста статті 272 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції).

У справі, яка переглядається, установлено, що на виконання розпорядження Голови Верховного Суду від 17 листопада 2022 року № 65 із 23 листопада 2022 року відновлено територіальну підсудність судових справ районних судів м. Харкова, зокрема і Ленінського районного суду м. Харкова.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 02 травня 2023 року клопотання представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвоката Мосіна А. Г. про передачу цивільної справи № 639/3440/19 за підсудністю для подальшого розгляду справи до Ленінського районного суду м. Харкова задоволено. Цивільну справу № 639/3440/19 за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, направлено за підсудністю до Ленінського районного суду м. Харкова.

Вказана ухвала суду першої інстанції постановлена без участі ОСОБА_3 .

За інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, яка є у вільному доступі, ухвала Київського районного суду м. Полтави від 02 травня 2023 року розміщена в реєстрі 04 травня 2023 року.

06 червня 2023 року Ленінський районний суд м. Харкова під головування судді Вікторова В. В. цивільну справу № 639/3440/19 прийняв до свого провадження.

У матеріалах справи наявна заява ОСОБА_3 від 06 червня 2023 року, адресована Ленінському районному суду м. Харкова, про направлення судових викликів в електронній формі на номер його мобільного телефону (т. 2, а. с 151).

Матеріали справи містять рекомендоване повідомлення з відміткою від 12 червня 2023 року про отримання ОСОБА_3 судової повістки та копії ухвали Ленінського районного суду м. Харкова про прийняття вказаної справи до провадження та призначення її до розгляду на 27 червня 2023 року, що свідчить про обізнаність ОСОБА_3 про те, що справа наразі перебуває у Ленінському районному суді м. Харкова (т. 2, а. с. 156).

Матеріали справи містять ордер від 27 червня 2023 року на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_3 адвокатом Ключником О. М. (т. 2, а. с. 166)

У справі також міститься клопотання представника ОСОБА_3 адвоката Ключника О. М., з якого вбачається, що з матеріалами справи адвокат Ключник О. М. ознайомився 27 червня 2023 року (т. 2, а. с. 164-165).

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду.

У пункті 15.10 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України зазначено, що разі подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, передбачені пунктами 1, 6-9, 11, 14-16, 20, 22, 23, 37-39 частини першої статті 353 цього Кодексу (крім ухвал про відмову у прийнятті або повернення зустрічного позову, про відмову у прийнятті або повернення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ухвал про зупинення провадження у справі, які подані з пропуском строку на їх оскарження), чи подання касаційної скарги на ухвали суду апеляційної інстанції (крім ухвал щодо забезпечення позову, зміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, ухвал про зупинення провадження у справі, які подані з пропуском строку на їх оскарження, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремих ухвал) - до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються всі матеріали (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 333/6667/20 (провадження № 61-10400сво21).

Отже, зі змісту вказаної норми вбачається, що ухвала щодо передачі справи на розгляд іншого суду підлягає апеляційному оскарженню.

Норма-принцип про неможливість існування спорів про підсудність між судами одного рівня не повинна мати жодних винятків. Єдиний допустимий спір про підсудність - це спір між судом і заінтересованою особою, який має бути вирішений судом вищої інстанції.

Апеляційну скаргу на ухвалуКиївського районного суду м. Полтави від 02 травня 2023 року ОСОБА_3 подав до суду апеляційної інстанції суду 17 липня 2023 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження судового рішення.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що представник ОСОБА_3 адвокат Ключник О. М. ознайомився з матеріалами справами 27 червня 2023 року, а апеляційну скаргу подано 17 липня 2023 року, тобто з пропуском визначеного статтею 354 ЦПК України п`ятнадцятиденного строку, і заявник не навів поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження згідно з пунктом 4 частини першої статті 358 цього Кодексу.

Саме позивач є учасником справи (стороною у справі), а не його представник, який є лише учасником судового процесу. Позивач має не лише право брати участь у судовому засіданні особисто або через свого представника, а й зобов`язаний добросовісно користуватися своїми процесуальними правами, виявляти повагу до суду та інших учасників судового процесу (пункт 1 частини другої статті 43 ЦПК України), сприяти своєчасному, всебічному повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи (пункт 2 частини другої статті 43 ЦПК України) (постанова Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 296/633/22, провадження № 61-10396св23).

ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановленні державами-членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень. Так, у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуца проти України», заява № 18986/06, ЄСПЛ зазначив, що заявники повинні проявляти належну зацікавленість у розгляді їхньої справи. Рішенням від 28 жовтня 2004 року у справі «Нешев проти Болгарії» («Neshev v. Bulgaria»), заява № 40897/98 ЄСПЛ визначив, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Обґрунтовуючи підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, ОСОБА_3 посилався, що місто Харків щодня зазнає ракетних ударів, що унеможливлює вільне переміщення містом за запланованим графіком, робота ОСОБА_3 пов`язана з постійним переміщенням територією України у службових відрядженнях, та у зв`язку з зайнятістю адвоката у інших справах, він зміг зустрітися з своїм адвокатом лише 14 липня 2023 року, після чого ним 17 липня 2023 року подано апеляційну скаргу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22 (провадження № 11-107заі22) вказано, що введення воєнного стану дійсно є підставою для поновлення особі строку оскарження у випадку, якщо особа зазначає конкретні обставини, що у зв`язку із введенням воєнного стану завадили їй вчасно подати апеляційну скаргу (наприклад виїзд з місця проживання у зв`язку з проведенням в місці проживання бойових дій, відсутність інформації про результати розгляду справи та неможливість вчасно її отримати, тощо). Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам собою факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку. Сам факт запровадження воєнного стану в Україні без обґрунтування неможливості звернення до суду в розумні строки у зв`язку із запровадженням такого не може вважатися поважною причиною пропуску цих строків.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 911/3513/16 зазначено, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони, і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує залежно від поважності причин пропуску строку на оскарження.

Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з незалежних від скаржника обставин унеможливила звернення до суду з апеляційною скаргою.

Таким чином, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту такої скарги, а також процесуальних строків її подання.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» (Case of Union Alimentaria Sanders S. A. v. Spain) заява № 11681/85).

Розглянувши клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Київського районного суду м. Полтави від 02 травня 2023 року, подане на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що заявник не довів наявності особливих та непереборних обставин, що перешкоджали йому у встановлений процесуальним законом строк подати апеляційну скаргу, а тому не довів поважності причин пропуску такого строку.

Доводи касаційної скарги на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року, в якій також містяться заперечення проти ухвали Київського районного суду м. Полтави від 02 травня 2023 року, не спростовують висновків апеляційного суду про те, що апеляційна скарга подана ОСОБА_3 до суду апеляційної інстанції лише 17 липня 2023 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження судового рішення і доказів поважності причин пропуску такого строку на оскарження ухвали суду першої інстанції ОСОБА_3 апеляційному суду не надав.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд навів належне обґрунтування щодо спростування доводів заяви ОСОБА_3 про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд діяв у межах наданих йому цивільним процесуальним законодавством України повноважень, з додержанням наведених вище вимог національного законодавства та згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ. Доказів, які б свідчили про добросовісну реалізацію стороною відповідача своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов`язків, зокрема вчинення всіх можливих та залежних від неї дій, спрямованих на своєчасне подання апеляційної скарги, заявник не надав.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження у цій справі згідно з пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України та не дають підстав вважати неправильним застосування апеляційним судом норм процесуального права під час постановлення оскаржуваної ухвали.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року підлягає залишенню без змін.

Крім того, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що, вирішуючи питання поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на встановлені обставини справи.

Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком.

Судова практика ЄСПЛ розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях забезпечення учаснику справи права на доступ до правосуддя.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право на доступ до правосуддя, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Ураховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є забезпечення прав як заявника, так і інших учасників справи, в аспекті статті 6 Конвенції, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що хоч заявник допустив незначний пропуск строку апеляційного оскарження, однак із урахуванням предмета оскарження (ухвала суду першої інстанції про передачу справи на розгляду іншого суду), а також принципу пропорційності, збалансованим є дії суду апеляційної інстанції, який, оцінивши усі доводи заявника щодо неможливості вчасного звернення до суду з апеляційною скаргою, визнав легітимним обмеження права на поновлення пропущеного строку з урахуванням обставин цієї справи, предмета оскарження та наслідків відповідних обмежень, які не призведуть до порушення принципу правової визначеності для заявника.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частин першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване законне та правильне по суті судове рішення з одних лише формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк