Ухвала

від 20.09.2024 по справі 361/8432/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 361/8432/19

провадження № 61-12120ск24

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 лютого 2023 року, додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Броварського нотаріального округу Київської області Майстренко Вікторія Валеріївна, про визнання недійсним договору дарування,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив:

визнати недійсним договір дарування будинку АДРЕСА_1 , який укладений 22 липня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Броварського нотаріального округу Майстренко В. В., зареєстрований у реєстрі № 1122, як такий, що вчинений під впливом тяжкої обставини та вкрай невигідних умовах;

зобов`язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 в натурі будинок АДРЕСА_1 .

Позивач вважав, що договір дарування підлягає визнанню недійсним, оскільки був укладений під впливом тяжкої обставини, а саме відкриття відносно нього кримінального провадження і відповідного службового розслідування. Також, договір був укладений вкрай на невигідних умовах для позивача.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних та переконливих доказів на підтвердження існування тяжких обставин, загрози втрати житла, для усунення яких позивачу необхідно було укласти такий правочин, а вказані позивачем обставини під впливом яких, як зазначав позивач, укладено оспорювану ним угоду, хоча і свідчили про неприємні обставини у житті позивача, проте не мали крайньої форми, а отже, не створювали умов для негайного дарунку будинку та отримання за таким правочином можливості вирішення тієї проблеми (усунення тяжкої обставини), яка змусила це зробити. У межах кримінального провадження № 22015000000000250 від 21 серпня 2015 року позивач не був ні підозрюваним, ні обвинуваченим, арешт на майно не накладався.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що наведені позивачем обставини укладення оспорюваного правочину не можуть бути підставою для застосування статті 233 ЦК України, з огляду на те, що дії позивача щодо укладення ним оспорюваного договору дарування належного йому на праві власності будинку свідчать про наявність його волі на уникнення можливої конфіскації належного йому майна з метою подальшого користування ним спільно з відповідачем, що у розумінні статті 233 ЦК України не вказує на наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусило її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах.

Додатковим рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2023 року відмовлено у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 в натурі будинок АДРЕСА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 лютого 2023 року та додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять належних та переконливих доказів на підтвердження існування тяжких обставин, загрози втрати житла, для усунення яких позивачу необхідно було укласти такий правочин.

28 серпня 2024 року ОСОБА_3 , яка діє від імені ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 лютого 2023 року, додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року у зазначеній вище справі.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено заявнику строк для усунення її недоліків.

16 вересня 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків.

Вказані в ухвалі недоліки у встановлений судом строк усунено.

Як підставу для касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 16 липня 2019 року у справі № 910/5906/18 та ін. (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Суд установив, що житловий буд. АДРЕСА_1 належав ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, який виданий виконкомом Богданівської сільської ради 28 вересня 2009 року, право власності зареєстровано КП Київської обласної ради «Броварське міжміське бюро технічної інвентаризації».

12 листопада 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 . Після укладення шлюбу прізвище дружини змінено на « ОСОБА_1 ».

За час шлюбу у сторін народилось двоє дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У межах відкритого кримінального провадження № 22015000000000250 від 21 серпня 2015 року, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 03 червня 2016 року надано дозвіл старшому слідчому в ОВС 1 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України капітану юстиції Семишкур С. В. та іншим членам слідчої групи за дорученням на проведення обшуку в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві приватної власності зареєстрований за ОСОБА_1 , та перебуває у фактичному володінні ОСОБА_1 . Обшук вказаного приватного володіння особи провести з метою виявлення та вилучення документів щодо фінансово-господарської діяльності та розрахункових операцій суб`єктів господарювання - юридичних осіб з ознаками фіктивності: ТОВ «Малорита» (ЄДРПОУ 40005706), ТОВ «Вадар Груп» (ЄДРПОУ 39733586), ТОВ «Хендерс Торг» (ЄДРПОУ 39706919), ТОВ «РОНОТ ПЛЮС» (ЄДРПОУ 39667758), ТОВ «РОВЕР КОМ» (ЄДРПОУ 40005711), ТОВ «Голд АБС» (ЄДРПОУ 39485246), ТОВ «Карун Груп» (ЄДРПОУ 39489240), ТОВ «Латіно» (ЄДРПОУ 39691824), ТОВ «Коралія» (код ЄДРПОУ 39681355), ТОВ «Андро ЛТД» (ЄДРПОУ 39452514), ТОВ «ВАЛIО ГРУП» (ЄДРПОУ 39200771), ТОВ «НОРСВУД» (ЄДРПОУ 39283423), ТОВ «АВОПУС» (ЄДРПОУ 39352989), ТОВ «ТРАСТ-КОНСАЛТ ЛТД» (ЄДРПОУ 39343329), ТОВ «СТРОЙIНВЕСТКОМПАНI» (ЄДРПОУ 39951373), ТОВ «Агротранспортна Компанія Опт-Ком» (ЄДРПОУ 39747960), ТОВ «Аргел Тал» (ЄДРПОУ 39472881) та інших, їх статутних та реєстраційних документів, печаток, особистих записів, записних книжок, матеріальних носії інформації, ключів до системи «клієнт-банк», пластикових банківських карток, комп`ютерної техніки (жорстких дисків, ноутбуків, планшетів, флеш-накопичувачів та іншого), які містять в тому числі й вільні зразки голосу ОСОБА_7 , засобів зв`язку, мобільних телефонів, сім-карт, а також грошей, одержаних в наслідок вчинення кримінального правопорушення.

22 липня 2016 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області посвідчено договір дарування, та зареєстровано у реєстрі за № 122.

Відповідно до умов вказаного договору дарування ОСОБА_1 подарував своїй дружині ОСОБА_2 житловий будинок з прибудинковим гаражем АДРЕСА_1 .

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 25 липня 2016 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого задоволено та зобов`язано слідчого в ОВС 1 відділу 1 управління досудового розслідування ГСУ СБ України повернути ОСОБА_1 тимчасово вилучене майно, а саме: грошові кошти, планшет, комп`ютери, мобільні телефони. У вказаній ухвалі зазначено, що на підставі ухвал слідчих суддів Шевченківського районного суду міста Києва проведені обшуки за адресами: АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_2 (зареєстроване місце проживання позивача).

З висновку ст. ДОП Броварського ВП від 25 листопада 2019 року вбачається, що 13 листопада 2019 року ОСОБА_1 звертався до Броварського ВП ГУНП в Київській області у зв`язку з тим, що дружина ОСОБА_2 вигнала його з буд. АДРЕСА_1 , будинок зачинила та поставила його під цілодобову охорону, не дає доступу ні до будинку, ні до особистих речей.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Звертаючись до суду із позовними вимогами про визнання вказаного договору дарування недійсним, позивач зазначав про те, що спірний правочин укладено під впливом тяжких для нього обставин.

Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Тобто для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів; відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.

Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 712/4728/16-ц (провадження № 61-21177св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 216/6077/14-ц (провадження № 61-13459св18), від 05 травня 2020 року у справі № 462/3280/17 (провадження № 61-5148св19), від 12 березня 2021 року у справі № 295/17488/15-ц (провадження № 61-9960св19), від 29 березня 2021 року у справі № 369/13272/18-ц (провадження № 61-19054св20), від 10 серпня 2021 року у справі № 754/16129/17 (провадження № 61-6436св21) та від 23 листопада 2022 року у справі № 522/6715/16 (провадження № 61-546св21), що свідчить про сталість судової практики щодо вирішення питання застосування правового механізму, передбаченого статтею 233 ЦК України.

Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Отже, для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України необхідна сукупність умов: наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Підсумовуючи, Верховний Суд у цій справі дійшов переконання, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, застосовано правильно, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір дарування укладений під впливом тяжкої для позивача обставини.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Посилання в касаційній скарзі на судову практику як на обґрунтування своєї позиції не підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норм права у цій справі.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваних судових рішень.

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судами попередніх інстанцій вищевказаних норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 лютого 2023 року, додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Броварського нотаріального округу Київської області Майстренко Вікторія Валеріївна, про визнання недійсним договору дарування.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров