Постанова

від 23.09.2024 по справі 487/1536/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

23.09.24

22-ц/812/1326/24

Справа №487/1536/23

Провадження № 22-ц/812/1326/24

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 вересня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за участі позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 липня 2024 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Сухаревич З.М., повний текст складено 09 липня 2024 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОДІАК-СБ» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

В С Т А Н О В И В:

20 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОДІАК-СБ» (далі - ТОВ «Зодіак - СБ») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що з вересня 2020 року він працював у ТОВ «ЗОДІАК-СБ» за безстроковим трудовим договором, укладеним на невизначений строк на посаді інспектора охорони з посадовим окладом 16400 грн.

26 лютого 2023 року його було безпідставно звільнено із займаної посади.

Вважає, що це звільнення є незаконним, таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки воно було зроблено з порушенням ст.ст. 40, 47, 48, 49, 116 КЗпП України, які передбачають дотримання та застосування відповідного порядку у разі звільнення працівника з ініціативи роботодавця.

Так, ТОВ «ЗОДІАК-СБ» надає свої послуги ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС», яке знаходиться на території Миколаївського морського порту. 26 лютого 2023 року він прибув до роботи згідно графіку змін, але охорона Миколаївського морського порту відмовилася пропустити його та запропонувала здати перепустку, мотивувавши тим, що керівництвом ТОВ «ЗОДІАК-СБ» було надано вказівку про його звільнення.

У телефонній розмові з керівником підрозділу ОСОБА_2 з`ясувалося, що він відмовляється допускати позивача на чергову зміну, через те що керівник ТОВ «ЗОДІАК-СБ» ОСОБА_3 звільнив позивача з посади. На вимогу підійти на прохідну та надати копію наказу про звільнення йому було відмовлено.

Крім цього, роботодавець не виплатив йому всі грошові суми, що належать до виплати. Таким чином позивач був змушений викликати наряд поліції, щоб уникнути прогулу та зафіксувати порушення.

Враховуючи вищевикладене, просив поновити його на роботі на раніше займаній посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 липня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вказав, що оскільки не встановлено факту перебування у трудових відносинах ОСОБА_1 з ТОВ «ЗОДІАК-СБ», то і підстав для поновлення його на роботі і стягнення на заробітної плати за час вимушеного прогулу немає, а тому не має підстав для задоволення позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено за неповного дослідження, встановлення та оцінки обставин, що мають істотне значення для справи, просив про його скасування та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Так, вказував, що з вересня 2020 року він працює у ТОВ «ЗОДІАК-СБ» на посаді інспектора охорони, що підтверджується посвідченнями служби охорони «ЗОДІАК-СБ» № 5 від 01 січня 2021 року, № 18 від 01 січня 2022 року, № 18/2 від 01 січня 2023 року.

При прийомі на роботу до ТОВ «ЗОДІАК-СБ» разом з заявою про прийняття на роботу ним були подані документи, такі як трудова книжка, копія паспорта, ідентифікаційний номер: (копія у паперовій довідці), військово-обліковий документ, медична довідка форми 086, сертифікати від нарколога та психіатра.

Зазначає, що прийом та допуск його до роботи відбувся наказом про зарахування на роботу, з яким він був ознайомлений та підписав. Наступного дня він вийшов на роботу, згідно графіку змін, і приступив до виконання своїх обов`язків, як охоронник.

Через деякий час роботи у ТОВ «ЗОДІАК-СБ» керівництвом йому було надано для підпису два екземпляри трудової угоди, у якій визначалися посада та дата прийняття до роботи, місце роботи є основним, безстроковий термін дії угоди, режим робочого часу, підпорядкованість правилам внутрішнього трудового розпорядку, посадовий оклад. Після підписання даної угоди ним вона була передана через Миколаївське регіональне керівництво для підпису у м.Київ, безпосередньо керівництвом ТОВ «ЗОДІАК-СБ». Другий примірник угоди було підписано керівництвом, але так і не було йому. Незважаючи на це, надалі, він продовжив працювати у ТОВ «ЗОДІАК-СБ».

Вказує, що 26 лютого 2023 року він прибув до роботи, згідно графіку змін, але при проходженні через прохідну Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", охорона відмовилася пропустити мене на територію, мотивувавши це тим, що керівництвом ТОВ «ЗОДІАК-СБ» було надано вказівку згідно його звільнення.

Так, як заступник начальника підрозділу ТОВ «ЗОДІАК-СБ», при звільнені, відмовився надати йому копію наказу про звільнення та інші документи, а керівництво ТОВ «ЗОДІАК-СБ» знаходиться у м. Києві, він звернувся з письмовою заявою через поштове відправлення, намагаючись витребувати у ТОВ «ЗОДІАК-СБ» зазначені документи, які в результаті так і не отримав. Враховуючи ці обставини, при поданні позовної заяви по даній справі № 487/1536/23, він звернувся до суду з клопотанням про витребування доказів, у якому просив суд витребувати: копію (належним чином засвідчену) наказу про прийняття на роботу; копію (належним чином засвідчену) наказу про звільнення; копію (належним чином засвідчену) трудову книжку, із записом про прийняття на роботу та звільнення; довідку про роботу та заробітну плату, у зв`язку з неможливістю надати дані документи. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 березня 2023 року дане клопотання задоволено.

13 вересня 2023 року на адресу Заводського районного суду міста Миколаєва надійшов відзив на позовну заяву від ТОВ «ЗОДІАК-СБ», у якому йдеться, що відповідач не перебуває та ніколи не перебував з позивачем у трудових відносинах. Також, відповідач стверджує, що видав разову перепустку ОСОБА_1 виключно для загального ознайомлення та проходження на територію, але до оформлення та роботи ОСОБА_1 так і не приступив.

Звертає увагу, що доводи відповідача, викладені у відзиві, суперечать наявним доказам у матеріалах справи.

На його думку, твердження відповідача, щодо не перебування з позивачем у трудових відносинах є хибним, тому відповідач всіляко ухилявся від викликів до суду і замість того, щоб з`явитися до суду та відповісти на запитання відносно справжності та оригінальності посвідчень, перепусток та відеозапису з робочими журналами, надав до суду хибний відзив.

Зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення суддею не з`ясовано певною мірою питання про належність та допустимість доказів, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Вказана у тексті судового рішення інформація, відповідно до наданих позивачем доказів, які не можуть бути прийняті судом, як належні та допустимі, призводить до створення помилкового розуміння смислового змісту правових норм.

Під час розгляду справи суддею не дослідженні об`єктивно надані відомості від ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС» та відомості Миколаївської філії ДП «АМПУ» відносно обліку, реєстрації, видачі постійної електронної перепустки та виданих тимчасових перепусток. Саме вони і підтверджують зв`язок трудових відносин між ним та ТОВ «ЗОДІАК-СБ», з яких чітко зрозуміло, що ТОВ «ГРІНТУР- ЕКС» ініціювало у Миколаївської філії ДП «АМПУ» для його, як робітника ТОВ «ЗОДІАК-СБ», замовлення тимчасових та постійної перепусток для здійснення ним посадових обов`язків по цілодобовій охороні майнового комплексу об`єктів. Інакше, яким чином, можливо було отримати перепустку та доступ до майнового комплексу ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС» не будучи працівником ТОВ «ЗОДІАК-СБ» та ще й виконувати роботу охоронника позмінно і цілодобово.

Не взята до уваги суддею і інформація, яка міститься на цифровому носії із відеозаписом робочих журналів, який було також долучено ним до матеріалів справи у якості електронних доказів на обґрунтування періоду роботи у ТОВ «ЗОДІАК-СБ». Так, журнали: прийому - передачі чергувань охоронниками поста №1 "Грінтур - Екс"; обліку виїзду повернених машин; відвідування авто - лабораторії ТОВ «Грінтур - Екс», підтверджують, що робота здійснювалася ним постійно, на протязі кількох років та відбувалася позмінно. У цих журналах, також зафіксоване його прізвище, підписи, дати, рапорти прийому - передачі чергувань та ін.

Відповідачем не заперечувалися та не піддавалися сумніву належність, справжність, оригінальність даних документів, а також не заперечувалося приєднання їх до матеріалів справи, у якості доказів, окрім хибного ствердження у наданому відзиві до суду, що ТОВ «ЗОДІАК-СБ» ніколи не перебував з ним в трудових відносинах.

Проте, навіть незважаючи на суперечливе ствердження відповідача у відзиві, все одно зрозуміло, виходячи з доказів у матеріалах справи, що підтверджують та визначають характер, умови, систематичність виконуваної мною роботи (позмінно і подобово), що відповідачем був здійснений фактичний допуск його до виконання роботи.

Звертає увагу, що суддею при розгляді даної справи так і не було витребувано у ТОВ «ЗОДІАК-СБ» і досліджено судом копії належним чином засвідчені: наказу про прийняття на роботу, наказу про звільнення, трудової книжки та довідку про роботу та заробітну плату, згідно його звернення до суду, з клопотанням від 20 березня 2023 року про витребування доказів, так само не вилучено і відповідно моєї заяви від 07 червня 2023 року про тимчасове вилучення доказів у відповідача, державним виконавцем для дослідження судом, у якій було відмовлено. Саме ці докази мають суттєве значення для правильного вирішення судової справи, оскільки підтверджують його перебування у трудових відносинах з відповідачем і визначають фактично відпрацьований період. В цій ситуації по даній справі позиція відповідача достатньо зрозуміла, для нього дуже зручно відмовлятися від надання документів, приховуючи правду.

Зауважує, що замість прагнення послідовного порівняння, перевірки, зіставлення фактів при оцінки, приймаючи рішення, де в цілісності зв`язків і характеристик з упевненістю можна побачити наявність таких ознак, як виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу, суд, незважаючи на це, бере до уваги хибний відзив відповідача та робить неправильні висновки.

Правом на подачу відзиву відповідач не скористався.

Про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, проте у судове засідання не з`явився. Неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи за його відсутності в силу приписів частини 2 статті 372 ЦПК України.

Позивач у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив про її задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

За приписами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Звертаючись до суду позивач просив поновити його на раніше займаній посаді у ТОВ « ЗОДІАК-СБ»,де він працював за безстроковим трудовим договором, укладеним на невизначений строку на посаді інспектора з охорони.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки не встановлено факту перебування у трудових відносинах, то і підстав для поновлення його на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу немає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що на підтвердження доводів позову позивач надав до суду копії щомісячних тимчасових перепусток, виданих у період з 04 вересня 2020 року по 01 грудня 2021 року Миколаївською філією ДП «Адміністрація морських портів України» ОСОБА_1 , у яких зазначено: Підприємство: ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС», Посада: охоронник. Занесення/винос техніки: Ні. ТОВ «ЗОДІАК-СБ»; перепустку, яку видану 01 січня 2022 року на ім`я ОСОБА_1 , охоронця «Зодіак-СБ» ТОВ «Грінтур-екс» Миколаївською філією ДП «АМПУ»; копію виданого 01 січня 2021 року посвідчення № 5 на ім`я ОСОБА_1 охоронника служби охорони «ЗОДІАК-СБ», яке дійсне до 31 грудня 2021 року; копію виданого 01 січня 2022 року посвідчення № 18 на ім`я ОСОБА_1 охоронника служби охорони «ЗОДІАК-СБ», яке дійсне до 31 грудня 2022 року; копію виданого 01 січня 2023 року посвідчення № 18/2 охоронника служби охорони «ЗОДІАК-СБ», яке дійсне до 31 грудня 2023 року ( а.с.6,53).

За інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «ЗОДІАК-СБ» було зареєстровано 11 липня 2014 року. Видами економічної діяльності, зокрема, є - 80.10 Діяльність приватних охоронних служб (основний). Директором з 04 серпня 2022 року є ОСОБА_3 ( а.с.30-31).

Відповідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, наданої Головним управлінням ДПС у Миколаївській області від 20 квітня 2023 року, за період з 3 кварталу 2022 року по 4 квартал 2022 року відсутні доходи у ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) (а.с.27).

За інформацією ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС» від 13 лютого 2024 року № 1302-1, за період з січня 2021 року по лютий 2023 року між ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС» та ТОВ «ЗОДІАК-СБ» існували договірні відносини на підставі договору про охорону об`єкта від 20 травня 2020 року № 20/05-1, предметом якого є цілодобова охорона єдиного майнового комплексу Товариства, що розташований у Миколаївському морському порту (а.с.94).

Згідно з відповіддю Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» від 22 січня 2024 року № 93/18-04-03/вих., з 01 січня 2021 року до 01 грудня 2021 року ОСОБА_1 видавались тимчасові перепустки, а 01 січня 2022 року постійна перепустка за посадою «охоронник», організація-ініціатор оформлення перепустки - ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС», режим перебування - цілодобово, підприємство-контрагент ініціатора запиту ТОВ «Зодіак-СБ»( а.с.91,92).

У відзиві на позов відповідач зазначав, що Товариство не перебуває та ніколи не перебував в трудових відносинах з ОСОБА_1 ТОВ «Зодіак-СБ» видав разову перепустку включно для загального ознайомлення та проходження на територію, але до оформлення та роботи ОСОБА_5 так і не приступив.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, проте не погоджується з мотивами такої відмови.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 11, 15 ЦК України).

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 43 Конституції України установлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

За приписами статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Згідно статтею 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (ст. 187цього Кодексу);

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу;

6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.

При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу вказаних норм права вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 серпня 2019 року у справі №522/4807/15-ц (провадження №61-13454св18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року у справі №344/2293/19 (провадження №61-1121св20) зазначено, що встановлення факту наявності трудових відносин між працівником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу. Встановлення факту наявності трудових відносин між працівником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, його підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення працівнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі N 753/8671/21 (провадження N 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі N 582/18/21 (провадження N 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі N 638/2304/17 (провадження N 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі N 910/10784/16 (провадження N 12-30гс21)).

Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (див. пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі N 905/2260/17).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі N 761/42030/21 (провадження N 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі N 607/20787/19 (провадження N 61-11625сво22)).

У справі, що переглядається при зверненні із позовом ОСОБА_1 зазначав, що він працював за безстроковим трудовим договором у відповідача з вересня 2021 року.

Відповідач у відзиві на позовну заяву посилався на те, що позивач ніколи не перебував та не перебуває у трудових відносинах з ним.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 232 КЗпП України, безпосередньо в місцевих загальних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про оформлення трудових відносин у разі виконання ними роботи без укладення трудового договору та встановлення періоду такої роботи (крім випадків виконання робіт чи надання послуг за гіг-контрактом у порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні").

Згідно з частиною 6 статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації (крім випадків виконання робіт чи надання послуг за гіг-контрактом у порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні"), орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.

У справах позовного провадження встановлення факту трудових відносин, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).

Вимога про встановлення факту перебування у трудових відносинах може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Отже, з огляду на заперечення відповідачем факту перебування у трудових відносинах з ОСОБА_1 , поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що позовна вимога про поновлення на роботі за вказаних обставин не є належними способами захисту та не забезпечує відновлення порушеного права позивача. Належною вимогою, яку може заявити ОСОБА_1 є вимога про встановлення факту перебування у трудових відносинах у поєднанні з вимогами про стягнення належних сум за виконану роботу, поновлення права на допуск до роботи, тощо.

Колегія суддів вважає, що вимоги про встановлення юридичного факту - встановлення факту перебування у трудових відносинах є вимогою, яка забезпечить ефективний захист прав у справах при вирішенні трудового спору.

Між тим, позивачем така вимога не заявлялася.

Суд, згідно частини 1 статті 13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про не встановлення факту перебування позивача у трудових відносинах з ТОВ «ЗОДІАК-СБ» є передчасним.

Окрім цього, підлягає врахуванню і та обставина, що ОСОБА_1 , звертаючись у суд з позовом про поновлення на роботі свої вимоги не конкретизував, викладаючи обставини позову позивач не вказав яким наказом його було звільнено, з яких підстав та в порушення якої норми трудового законодавства припинено трудові відносини, у прохальній частині позову позивач просить поновити його на роботі на раніше займаній посаді, проте не вказує з якого часу та за якою посадою, оскільки зазначає, що обіймав посаду інспектора охорони, тоді як за перепустками та пропусками - «охоронець».

Відповідно до пункту 1-4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій оскаржуваній частині це рішення залишити без змін.

З огляду на те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, колегія суддів не надає оцінки наданим позивачем доказам на підтвердження перебування у трудових відносинах з відповідачем.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 липня 2024 року виклавши її в редакції цієї постанови.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 23 вересня 2024 року.