Постанова

від 19.09.2024 по справі 674/2073/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 674/2073/23

Провадження № 22-ц/4820/1511/24

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,

секретар судового засідання Кошельник В.М.,

з участю представників сторін,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 23 травня 2024 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на додаткове рішення Дунаєвецькго районного суду Хмельницької області від 26 червня 2024 року, суддя Сосна О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача приватний нотаріус Кам`янець-Подільського районного нотаріального округу Бугерко Наталя Антонівна, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

встановив:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача приватний нотаріус Кам`янець-Подільського районного нотаріального округу Бугерко Н.А., про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позивач зазначив, що з 2015 року вона виїхала з України в Італію, де до 2023 року постійно проживала та працювала.

З моменту виїзду до Італії не спілкувалася з батьком, родичами та сусідами.

Після повернення в Україну в 2023 році їй стало відомо про смерть батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким вона не спілкувалася після виїзду за кордон та жодним чином не підтримувала з ним зв`язок.

На її звернення до приватного нотаріуса Кам`янець-Подільського районного нотаріального округу Бугерко Н.А. із заявою про прийняття спадщини після смерті її батька, отримала повідомлення про відмову у вчиненні нотаріальних дій у зв`язку із пропуском строку для подачі заяви про прийняття спадщини, який можливо продовжити в судовому порядку.

Оскільки встановлений законом шестимісячний строк для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини позивачка пропустила у зв`язку із перебуванням тривалий час за кордоном, через фінансові труднощі та не обізнаність про смерть батька, вказала, що це є поважними причинами для надання їй додаткового строку на прийняття спадщини.

Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 23.05.2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка пропустила строк для прийняття спадщини після смерті батька без поважних причин. Перебування за кордоном, не обізнаність про смерть батька, без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду від 23.05.2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом не в повному обсязі досліджено матеріали справи, не взято до уваги доводи позивача щодо відсутності можливості у неї звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у зв`язку із перебуванням за кордоном, необізнаності про смерть батька, відсутності змоги повернутися в Україну через фінансові труднощі. Відмова у визначенні додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини зумовить перехід права власності на спадкове майно до інших осіб, що призведе до грубого порушення її прав та законних інтересів.

Додатковим рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 26.06.2024 року вирішено питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. Суд, зменшивши розмір стягуваної суми, зауважив, що розмір гонорару, визначений представником відповідачки адвокатом Наталюком Н.М. в 10000 грн. є завищеним. При цьому, враховуючи конкретні обставини справи, реальний обсяг робіт, які не потребують значного часу, обсяг наданих послуг та виконаних робіт адвокатом, виходячи з принципу співмірності, розумності та реальності витрат, належним до відшкодування розміром є саме 3000 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила додаткове рішення суду змінити і стягнути на свою користь всю заявлену до стягнення суму витрат на правову допомогу.

Зазначила, що, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, керуючись принципом співмірності та розумності судових витрат, критеріїв реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, виходячи з обставин даної справи, розмір витрат на професійну правничу допомогу в 10000 грн. підлягає відшкодуванню в повному обсязі за рахунок позивача.

В судовому засіданні апелянти підтримали подані ними апеляційні скарги, проти апеляційних скарг один одного заперечили.

Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення з огляду на наступне.

В силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що згідно із даними, які містяться у свідоцтві про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно, зокрема, на земельну ділянку з кадастровим номером 6821880600:07:008:0017, площею 2,2002 га, яка розташована на території Великожванчицької сільської ради Дунаєвецького району Хмельницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала померлому на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №976543, а також на житловий будинок з надвірними будівлями, які знаходяться в АДРЕСА_1 .

Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру №47469884 від 19.04.2017 року, ОСОБА_3 заповіт не складав.

Як вбачається зі змісту свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_2 від 24.02.2010 року, зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , прізвище якої після шлюбу змінено на Промінська.

ОСОБА_2 оформила спадщину після смерті ОСОБА_3 , приватним нотаріусом Дунаєвецького районного нотаріального округу Бугерко Н.А. видано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку з кадастровим номером 6821880600:07:008:0017, площею 2,2002 га, яка розташована на території Великожванчицької сільської ради Дунаєвецького району Хмельницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з постановою приватного нотаріуса Кам`янець-Подільського районного нотаріального округу Бугерко Н.А. про відмову у вчиненні нотаріальної дії №618/02-31 від 28.11.2023 року, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, що належало ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з тим, що вона пропустила строк для прийняття спадщини, встановлений чинним законодавством.

Частиною 1 статті 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

За змістом ч. 1 ст. 1270 вказаного Кодексу для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Отже за змістом ч. 3 ст. 1272 ЦК України поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Вказані правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 26.09.2012 року у справі №6-85цс12, від 04.11.2015 року у справі №6-1486цс15, від 14.09.2016 року у справі №6-1215цс16, у постановах Верховного Суду від 18.01.2018 року у справі №198/476/16 (провадження №61-1750св18), від 12.02.2018 року у справі №712/656/15 (провадження №61-2397св18), від 06.06.2018 року у справі №592/9058/17 (провадження №61-200св18), від 11.07.2018 року у справі №381/4482/16 (провадження №61-12844св18), від 10.09.2021 року у справі №179/2076/19 (провадження №61-18871св20).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не прийняла спадщину, яка відкрилася після смерті її батька ОСОБА_3 у встановлений законом строк.

Позивач, звертаючись до суду вказувала, що їй не було відомо про смерть батька, а перебування тривалий час за межами України в Італії, зокрема, з 2015 року по 2023 рік, позбавило її можливості звернутися до нотаріуса раніше.

Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт незнання про смерть спадкодавця, без встановлення об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини, не може бути визнано поважною причиною пропуску строку для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини.

Такий висновок узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26.05.2021 року у справі №522/21610/17 (провадження №61-6118св20), від 27.06.2024 року у справі №545/480/21 (№61-14138св23).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав, передбачених ст. 1272 ЦК України, для визначення позивачу додаткового строку для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач не надала суду доказів на підтвердження обставин щодо існування об`єктивних причин, які б завадили здійсненню нею дій щодо прийняття спадщини шляхом подання заяви нотаріусу у встановлений строк. Проживання її тривалий час на території іншої країни, не є перешкодою для реалізації права щодо прийняття спадщини та не позбавляло її можливості подати заяву про прийняття спадщини, зокрема, поштовим зв`язком.

Відповідно до ч. 6 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України.

Згідно із ст. 38 цього Закону, на консульські установи України серед іншого також покладений обов`язок видавати свідоцтва про право на спадщину.

Доказів неможливості з`явитися до консульської установи або до дипломатичного представництва України за кордоном позивачкою не надано.

З огляду на це, слід визнати необґрунтованими доводи апелянта про те, що її проживання за межами України тривалий час є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 12.04.2021 року у справі №589/1863/13-ц (провадження №61-15016св20).

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та (або) процесуального права.

Доводи апеляційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на переоцінку цих доказів і обставин в тому контексті, який, на думку апелянта, свідчить про наявність правових підстав для визначення їй додаткового строку для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини, а також пропуск нею визначеного законом строку для вчинення таких дій з поважних причин.

З урахуванням обставин справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо пропуску ОСОБА_1 строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 без поважних причин, тому правомірно відмовив у задоволенні позову про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 про скасування додаткового рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 26.06.2024 року, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за доцільне зазначити наступне.

Ст. 376 ЦПК України визначено підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні відзиву на позовну заяву в суді першої інстанції було подано також ордер на надання правової допомоги ОСОБА_2 адвокатом Наталюком Н.М., між якими було укладено договір на надання правової допомоги від 09.02.2024 року.

Із заявою про в ухвалення додаткового рішення стосовно розподілу судових витрат представник відповідача звернувся протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18).

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Встановлено, що представник позивача подав до суду першої інстанції клопотання про відмову у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу , вказавши, що сума судових витрат, заявлена до відшкодування є необґрунтованою, розмір витрат є неспівмірним із фактично наданими відповідачу послугами, справа не становить значної складності та жодних складних процесуальних документів представник відповідача не складав, тому розмір заявлених судових витрат не відповідає складності справи та наданим послугам.

Згідно з умовами договору про надання правової допомоги від 09.02.2024 року, (далі - Договір), укладеного між адвокатом Наталюком Н.М. та ОСОБА_2 , адвокат зобов`язується в якості правової допомоги здійснювати представницькі повноваження, захищати права та законні інтереси клієнта в обсязі та на умовах, встановлених цим договором, а клієнт зобов`язується оплатити вартість наданих послуг (виконаних робіт).

Відповідно до п. 4.1. Договору розмір гонорару за правової допомоги передбаченої цим договором встановлюється в розмірі, що визначений за домовленістю сторін.

Згідно з п. 4.3 Договору за правову допомогу клієнт сплачує адвокату винагороду, розмір якої визначається виходячи з вартості 1 год. роботи - 1000 грн., або фіксована сума за виконану роботу. За результатами роботи складається акт виконаних робіт, який містить облік робочого часу, затраченого адвокатом.

Зі змісту розрахунку суми гонорару за надання правничої допомоги адвокатом Наталюком Н.М. згідно з договором №704/24 від 09.02.2024 року, ОСОБА_2 в межах розгляду справи №674/2073/23 було надано наступні послуги: вивчення матеріалів справи (1 год. - 1000 грн.); написання відзиву на позовну заяву та клопотання про виклик свідків - (6 год. - 6000 грн.); участь у судових засіданнях - (фіксована ціна 1 с/з - 1000 грн.*3 = 3000 грн.).

Згідно з квитанцією за надану правову допомогу згідно договору №704/24 від 09.02.2024 року, сплачено 10000 грн.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі №211/3113/16-ц).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розмір з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі N755/9215/15-ц (провадження N14-382цс19).

З урахуванням складності справи, складення та подання адвокатом відзиву на позовну заяву та написання клопотання про виклик свідків, участь адвоката Наталюка Н.М. у трьох судових засіданнях, колегія суддів вважає, що стягнута судом сума судових витрат у зв`язку із наданням правової допомоги є недостатньою та неспівмірною із об`ємом виконаних робіт адвоката.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за можливе частково задовольнити апеляційну скаргу на додаткове рішення суду першої інстанції, додаткове рішення суду змінити, збільшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 3000 грн. до 5000 грн., що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 23 травня 2024 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Додаткове рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 26 червня 2024 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, понесені на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 вересня 2024 року.

Судді: Р.С. Гринчук

А.М. Костенко

Т.В. Спірідонова