Рішення

від 23.09.2024 по справі 280/6241/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2024 року Справа № 280/6241/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст і підстави позовних вимог.

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі відповідач), у якому позивач просить суд:

1) визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 року № Ф-102-25у;

2) визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 17.11.2020 року № Ф-102-25у.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 29.05.2008 зареєстрований як фізична особа-підприємець. Враховуючи, що згідно з витягом із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5 та військовим квитком протягом 2014-2024 років позивач був найманим працівником (контрактником) та за нього сплачувалися страхові внески, позивач вважає, що нарахування єдиного внеску Головним управлінням ДПС України у Запорізькій області є незаконним. Відтак нарахування єдиного внеску за 2019-2020 роки в розмірі 27469,21 грн та 36518,69 грн не відповідає вимогам закону, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 року № Ф-102-25у та вимога про сплату боргу (недоїмки) від 17.11.2020 року № Ф-102-25у також є протиправними.

ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.

12.08.2024 судом отримано відзив на позовну заяву (вх.№37430), у якому відповідач зазначає, що з 29.05.2008 по 29.05.2024 позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець: з 29.05.2008 по 31.12.2011 та 01.05 по 29.05.2024 на загальній системі оподаткування та з 01.01.2012 по 01.04.2014 на спрощеній системі оподаткування. Отже, у зазначений період позивач був платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Вказує, що робота за трудовим договором на підприємстві не виключає можливості здійснення ним підприємницької діяльності. Зауважує, що тільки з внесенням змін у статтю 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які набрали чинності 01.01.2021, визначено, що фізичні особи-підприємці, а також особи, які провадять незалежну професійну діяльність та мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску у місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб. Станом на дату подання відзиву в ІПК ФОП ОСОБА_1 обліковується переплата у сумі 10206,79 грн. Проте, згідно із зазначеними відомостями, станом на 31.10.2019 була наявна заборгованість у сумі 27469,21 грн (сума у вимозі від 06.11.2019 №Ф-102-25), а станом на 31.10.2020 була наявна заборгованість у сумі 36518,69 грн (сума у вимозі від 17.11.2020 №Ф-102-25). Крім того, сума боргу 27469,21 грн складається із нарахувань за період 2017 рік 3 кв. 2019 року та штрафних санкцій та пені, нарахованих згідно з Рішенням про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 0002101300 від 13.05.2016, а сума боргу 36518,69 грн складається із нарахувань за період 2017 рік 3 кв. 2020 року та штрафних санкцій та пені, нарахованих згідно з Рішенням про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 0002101300 від 13.05.2016. Наголошує, що позивач не відноситься до осіб, які на підставі Закону №2464 звільняються від сплати єдиного внеску, також позивач у адміністративному позові не стверджував про наявність вищеперерахованих обставин такого звільнення та не надав відповідні докази, а отже, відсутні жодні правові підстави для звільнення позивача від сплати єдиного внеску. Крім того, позивач у період з вересня 2017 по січень 2019 включно, а також з серпня 2019 по грудень 2019 не був працевлаштований, а тому відсутні дані про відрахування із заробітної плати позивача внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за дані періоди часу. З огляду на викладене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 09.07.2024 суд залишив позовну заяву без руху та надав позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду належним чином оформленої відповідно до статті 167 КАС України заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням поважних підстав для поновлення строку звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою від 22.07.2024 суд визнав поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновив ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду з цим позовом; відкрив провадження у справі, призначив справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін. Вказаною ухвалою суд також витребував від Головного управління ДПС у Запорізькій області належним чином засвідчені докази по справі, а саме: інтегровану карту платника податків ОСОБА_1 та розрахунок податкового боргу по вимогам про сплату боргу від 06.11.2019 № Ф-102-25У та від 17.11.2020 № Ф-102-25У; всі документи та матеріали, які стали підставою для винесення податкових вимог від 06.11.2019 № Ф-102-25У та від 17.11.2020 № Ф-102-25У.

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

ОСОБА_1 з 29.05.2008 по 29.05.2024 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на обліку в ГУ ДПС у Запорізькій області, що підтверджується даними із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

06.11.2019 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області винесена податкова вимога № Ф-102-25У про необхідність сплати ОСОБА_1 27469,21 грн заборгованості з єдиного внеску. Вимогу контролюючим органом сформовано на підставі автоматичних нарахувань єдиного соціального внеску в інтегрованій картці платника податків позивача, а саме:

- з терміном сплати до 09.02.2018 в сумі 8448 грн (IV квартал 2017 року);

- з терміном сплати до 19.04.2018 в сумі 2457,18 грн (І квартал 2018 року);

- з терміном сплати до 19.07.2018 в сумі 2457,18 грн (ІІ квартал 2018 року);

- з терміном сплати до 19.10.2018 в сумі 2457,18 грн (ІІІ квартал 2018 року);

- з терміном сплати до 21.01.2019 в сумі 2457,18 грн (IV квартал 2018 року);

- з терміном сплати до 19.04.2019 в сумі 2754,18 грн (I квартал 2019 року);

- з терміном сплати до 19.07.2019 в сумі 2754,18 грн (ІI квартал 2019 року);

- з терміном сплати до 21.10.2019 в сумі 2754,18 грн (ІІI квартал 2019 року).

Крім того, 26.06.2016 нараховані штрафні санкції відповідно до рішення від 13.05.2016 № 0002101300.

17.11.2020 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області винесена податкова вимога № Ф-102-25У про необхідність сплати ОСОБА_1 36518,69 грн, на підставі автоматичних нарахувань єдиного соціального внеску в інтегрованій картці платника податків позивача з урахуванням попереднього боргу:

- з терміном сплати до 20.01.2020 в сумі 2754,18 грн (IV квартал 2019 року);

- з терміном сплати до 21.04.2020 в сумі 2078,12 грн (I квартал 2020 року);

- з терміном сплати до 20.07.2020 в сумі 1039,06 грн (ІI квартал 2020 року);

- з терміном сплати до 19.10.2020 в сумі 3178,12 грн (ІІI квартал 2020 року).

Не погодившись із вказаними вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернулась до суду з цим позовом.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно зі статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, фізичні особи-підприємці.

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, врегульована Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі Інструкція).

Відповідно до підпунктів 6, 7 статті 13 Закону №2464-VI та розділу VI Інструкції органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Згідно з частиною восьмою статті 9 Закону №2464-VI, періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

За частиною четвертою статті 6 Закону №2464-VI, у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою-підприємцем.

Сума єдиного внеску своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом України №2464-VI, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (пункт 6 частини першої статті 1, частини третьої статті 25 Закону №2464-VI).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що позивач як фізична особа-підприємець, платник ЄСВ мав сплачувати відповідний внесок під час здійснення підприємницької діяльності.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Як зазначив відповідач, у зв`язку з наявністю у позивача недоїмки з єдиного внеску Головним управлінням ДПС у Запорізькій області сформовані вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 № Ф-102-25У про сплату боргу (недоїмки) на суму 27469,21 грн та від 17.11.2020 № Ф-102-25У про сплату боргу (недоїмки) на суму 36518,69 грн.

Судом встановлено, що відповідно до інформаційної бази даних ІС «Податковий блок» в інтегрованій картці платника (позивача) існують такі нарахування:

за 2017 рік: 09.02.2018 - 8448 грн;

за І квартал 2018 року: 19.04.2018 - 2457,18 грн; за II квартал 2018 року: 19.07.2018 - 2457,18 грн; за III квартал 2018 року: 19.10.2018 - 2457,18 грн.; за IV квартал 2018 року 21.01.2019 - 2457,18 грн;

за І квартал 2019 року: 19.04.2019 - 2754,18 грн; за II квартал 2019 року: 19.07.2019 - 2754,18 грн; за III квартал 2019 року: 21.10.2019 - 2754,18 грн; за IV квартал 2019 року: 20.01.2020 - 2754,18 грн;

за І квартал 2020 року: 21.04.2020 - 2078,12 грн.; за II квартал 2020 року: 20.07.2020 - 1039,06 грн.; за III квартал 2020 року: 19.10.2020 - 3178,12 грн.

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5), що стосується спірного періоду, з лютого 2019 року по липень 2019 року військова частина НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) здійснювала нарахування позивачу доходу та сплачувала страхові внески.

Крім того, перебування на військовій службі у складі військової частини НОМЕР_1 у період з 31.01.2019 по 31.07.2019 підтверджується записами військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 09.06.1997.

Частиною третьою статті 39 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що за громадянами України, які проходять базову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не припиняється державна реєстрація підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців. У разі непровадження ними підприємницької діяльності у період проведення мобілізації нарахування податків і зборів таким фізичним особам - підприємцям не здійснюється.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов`язок і військову службу».

Таким чином, у період з лютого 2019 року по липень 2019 року у зв`язку з перебуванням на військовій службі за контрактом, позивач не зобов`язаний сплачувати за себе, як за фізичну особу-підприємця єдиний внесок. У вказаний період сплата єдиного внеску здійснювалась роботодавцем позивача за контрактом (військовою частиною), що виключає стягнення єдиного внеску за цей період з позивача як підприємця.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 260/117/19.

Крім того, що стосується 2017 року, то з довідки форми ОК-5 встановлено, що у період з січня 2017 року по серпень 2017 року за позивача сплачував страхові внески роботодавець ТОВ «НЕДЕКС-УКРАЇНА» (код 32942080).

Щодо періоду з 01.09.2017 по 31.01.2019 та з 01.08.2019 по ІІІ квартал 2020 року (30.09.2020) суд зауважує наступне.

Заперечуючи правомірність спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) за вказані періоди, позивач вказував на те, що він був найманим працівником (контрактником) та за нього сплачувалися страхові внески.

Разом з тим, матеріали справи підтверджують, що позивач у періоди з 01.09.2017 по 31.01.2019 та з 01.08.2019 по 30.09.2020 не був найманим працівником, а був зареєстрований як самозайнята особа та був зобов`язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактично отриманого доходу. Докази сплати позивачем ЄСВ у вказані періоди відсутні.

Отже, як встановлено судом сума недоїмки, яка відображена в ІКП позивача включає в себе суму неправомірно нарахованого ЄСВ відповідачем за період: неповний І квартал 2019, повний ІІ квартал 2019 року та неповний ІІІ квартал 2019 року, та суму ЄСВ, яку позивач зобов`язаний був самостійно нарахувати та сплатити ЄСВ за період з 01.09.2017 по 31.01.2019 та з 01.08.2019 по 30.09.2020.

Суд враховує, що у постанові від 28.03.2023 у справі № 260/433/19 Верховний Суд вказав на те, що, встановивши невідповідність частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми штрафних (фінансових) санкцій. Разом з тим, рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.

Як суд зазначив, у періоди з 01.09.2019 по 31.01.2019 та з 01.08.2019 по ІІІ квартал 2020 року (30.09.2020) позивач був зобов`язаний сплачувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць.

За положеннями пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця;

Згідно з частиною п`ятою статті 8 Закону № 2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 3200 гривень. За приписами статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», установлено у 2018 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 3723 гривні. Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», установлено у 2019 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 4173 гривні. У відповідності до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 4723 гривні, з 1 вересня - 5000 гривень.

Отже, мінімальний страховий внесок на місяць у 2017 році склав 704 грн (3200 грн х 22%); у 2018 році - 819,06 грн (3723 грн х 22%); у 2019 році - 918,06 грн (4173 грн х 22%); з 01.01.2020 - 1039,06 грн (4723 грн х 22%); з 01.09.2020 - 1100 грн (5000 грн х 22%).

Суд також враховує, що Законом України від 17.03.2020 №533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» було внесено зміни до Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зокрема, розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 9-10, згідно з нормами якого особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 51 частини 1 статті 4 цього Закону тимчасово звільнялися від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині сум, що підлягали нарахуванню, обчисленню та сплаті такими особами за періоди з 1 по 31 березня та з 1 по 30 квітня 2020 року за себе.

Надалі Законом України від 13.05.2020 №591-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» внесено зміни до пункту 9-10 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезгаданого Закону, згідно з якими період звільнення від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску за себе було продовжено з 01 по 30 травня 2020 року.

Таким чином, платникам єдиного внеску було надано право не нараховувати та не сплачувати єдиний внесок за себе за період з 1 березня по 31 травня 2020 року.

Таким чином, за період з 01.09.2017 по 31.01.2019 позивач повинен був сплатити єдиний внесок у розмірі 13562,78 грн (704 грн х 4 міс. + 819,06 грн х 12 міс. + 918,06 грн), з 01.08.2019 по 30.09.2020 у розмірі 10885,6 грн (918,06 грн х 5 міс. + 1039,06 грн х 5 міс. + 1100 грн), з якого у період з 01.08.2019 по 30.09.2019 у розмірі 1836,12 грн (918,06 грн х 2 міс.). Всього 27565,56 грн.

Водночас відповідно до Рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 0002101300 від 13.05.2016 загальна сума недоїмки (відповідно до розрахунків боргу за оскаржуваними вимогами) складається, крім самостійно нарахованих податковим органом ЄСВ, зі штрафних санкцій та пені, загальна сума яких становить 929,95 грн (36,61 грн + 33,55 грн + 56,64 грн + 31,29 грн + 88,86 грн + 197,25 грн + 222,92 грн + 262,83 грн). Суд зауважує, що вказане рішення від № 0002101300 від 13.05.2016 не оскаржувалась в адміністративному чи судовому порядку, докази зворотного у матеріалах справи відсутні.

З урахуванням викладеного та враховуючи, що за податковою вимогою від 06.11.2019 № Ф-102-25У податковим органом нараховано ЄСВ за період з ІV квартал 2017 року по ІІІ квартал 2019 року, а податковою вимогою від 17.11.2020 № Ф-102-25У податковим органом нараховано ЄСВ за період з ІV квартал 2017 року по ІІІ квартал 2020 року, суд вважає, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 № Ф-102-25У є протиправною лише на суму 11140,36 грн (27469,21 грн 13562,78 грн - 1836,12 грн - 929,95 грн), а спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) від 17.11.2020 № Ф-102-25У є протиправною лише на суму 11140,36 грн (36518,69 грн - 13562,78 грн - 10885,6 грн - 929,95 грн), у зв`язку з чим вказані податкові вимоги підлягають скасуванню саме на вказані суми. В іншій частині вимоги про сплату боргу (недоїмки) скасуванню не підлягають.

Решта доводів та аргументів сторін, що наведені у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (параграф 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

VI. Висновки суду.

Частинами першою, другоюстатті 77 КАС Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положеньстатті 90 КАС Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

VII. Розподіл судових витрат.

Оскільки відповідно до положень Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, в силу вимог статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись статтями2,5,72,77,139,241,243-246,255,295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 06.11.2019 № Ф-102-25У на суму 11140,36 грн.

Визнати протиправними та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 17.11.2020 № Ф-102-25У на суму 11140,36 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач Головне управління ДПС у Запорізькій області, місцезнаходження: пр.Соборний, буд.166, м.Запоріжжя, 69107; код ЄДРПОУ ВП 44118663.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 23.09.2024.

Суддя К.В.Мінаєва