Постанова

від 23.09.2024 по справі 520/20844/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2024 р. Справа № 520/20844/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Липецької сільської ради на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2024, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., повний текст складено 01.08.24 по справі № 520/20844/24

за позовом Липецької сільської ради

до Північно-східного офісу Держаудитслужби

про визнання протиправним та скасування висновку

ВСТАНОВИВ:

Липецька сільська рада звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати висновок Північно-східного офісу Держаудитслужби про результати моніторингу процедури закупівлі UA-2024-05-06- 007149-a від 11 липня 2024 року.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2024 повернуто позовну заяву Липецької сільської ради до Північно - східного офісу Держаудитслужби про визнання протиправним та скасування висновку позивачу.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, Липецька сільська рада подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим просить суд скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2024, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду та стягнути з Північно - східного офісу Держаудитслужби судові витрати в розмірі сплаченого судового збору.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Згідно з абзацом 1 ч. 2 ст.312КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявнику) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Так, приймаючи рішення про повернення позовної заяви суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 є адвокатом або доказів того, що вона уповноважена діяти від імені Липецької сільської ради в порядку самопредставництва юридичної особи саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема, не надано доказів того, що вона є працівником Липецької сільської ради і до її трудових обов`язків входить представництво інтересів в суді цьєї сільської ради.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами частини 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно частини 3 ст. 6 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини 2 ст.160 КАС України позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно пункту 3 ч. 4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

При цьому, за змістом ч.1, 3 ст.55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Тобто, процесуальний закон встановлює можливість участі у справі суб`єктів владних повноважень та юридичних осіб як у порядку самопредставництва, так і через представника.

Згідно з п.7 ч.1 ст.4 КАС України до суб`єктів владних повноважень процесуальний закон відносить, зокрема, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу.

З матеріалів справи вбачається, що адміністративний позов від Липецької сільської ради поданий через систему « Електронний суд» від ОСОБА_1 .

Верховний Суд зауважує, що вирішуючи спірні питання, які виникли у правозастосовній практиці, що стосуються представництва/самопредставництва учасників справи, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 9901/39/20 звернула увагу на те, що з урахуванням положень статті 55 КАС України для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження, а у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 826/5500/18 сформувала універсальний принцип, зміст якого полягає у тому, що повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у частині першій статті 2 КАС України, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

У разі сумнівів щодо наявності у особи, яка підписала заяву (скаргу), повноважень на вчинення таких дій в порядку самопредставництва суб`єкта владних повноважень, суд може скористатися відомостями, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а у разі неусунення таких сумнівів - запропонувати заявнику (скаржнику) надати додаткові документи на підтвердження таких повноважень у порядку, встановленому статтею 169 КАС України.

Отже, за наявності сумніву щодо повноважень підписанта позовної заяви (у порядку самопредставництва) суд не позбавлений процесуальної можливості пересвідчитись у наявності такого права, зокрема, скориставшись безкоштовним онлайн доступом до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Трактування положень статті 59 КАС України у протилежному аспекті є неправомірним обмеженням права на доступ до правосуддя, що полягає у надмірному формалізмі.

Наведений висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 січня 2023 року у справі №160/15934/21, від 05 липня 2024 року у справі №440/16050/23, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

За даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є представником Липецької сільської ради, як юридичної особи з кодом 04396615, яка уповноважена вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо, подавати документи для державної реєстрації від імені юридичної особи.

У спірному випадку судом першої інстанції не було встановлено обставин, передбачених п.3 ч.4 ст.169 КАС України, які є підставами для повернення позову. Якщо у суду першої інстанції були наявні сумніви щодо повноважень представника особи, який підписав адміністративний позов, суд мав можливість перевірити такі повноваження, застосувавши положення до ч.ч.1,2 статті 169 КАС України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 у справі №826/550/18 повернення заяв, скарг за наявності процесуальних можливостей перевірити повноваження особи під час розгляду справи ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених в частині 1 статті 2 КАС України.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про те, що адміністративний позов підписано особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено у встановленому законом порядку, є необґрунтованим.

Згідно з ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до ч.1 ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвала про повернення позовної заяви винесена судом першої інстанції без наявних на то підстав, тому відповідно до ст.320 КАС України підлягає скасуванню з правлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Частиною 6 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Аналіз наведених норм Кодексу вказує на те, що питання про розподіл судових витрат між учасниками справи вирішується одночасно із постановленням судового рішення, яким закінчується розгляд справи або після прийняття такого рішення.

З наведених норм права убачається, що питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, прийнятому за наслідками розгляду та вирішення судової справи по суті.

Як зазначено вище, судом апеляційної інстанції прийнято рішення, яким скасовано ухвалу суду першої інстанції та направлено справу для продовження розгляду, при цьому, спір по суті не вирішувався, тому відсутні правові підстави для стягнення з Північно - східного офісу Держаудитслужби судові витрати в розмірі сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 320, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2024 по справі № 520/20844/24 скасувати.

Справу № 520/20844/24 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов