Постанова

від 17.09.2024 по справі 300/8722/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/8722/23 пров. № А/857/10170/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Носа С.П., Гуляка В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року (судді Матуляка Я.П., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Івано-Франківськ) у справі №300/8722/23 за позовом Івано-Франківського обласного центру зайнятості до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Івано-Франківський обласний центр зайнятості звернувся в суд з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправною бездіяльність щодо повернення наказу Господарського суду Івано-Франківської області по справі №909/24/23, зобов`язання прийняти до виконання вказаний наказ про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь Івано-Франківського обласного центру зайнятості коштів на загальну суму 2979,57 грн та 2481 грн судового збору.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року задоволено позов повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Згідно статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2024 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження та від 21.08.2024 продовжено строк розгляду справи, з 27.06.2024 по 07.07.2024 та з 05.08.2024 по 18.08.2024 суддя доповідач перебувала у відпустці.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/24/23 від 01.03.2023 стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь Івано-Франківського обласного центру зайнятості заборгованості в розмірі 2979,57 грн. та 2481,00 грн. судового збору.

На виконання вказаного рішення Господарським судом Івано-Франківської області видано Івано-Франківському обласному центру зайнятості наказ від 12.06.2023 № 909/24/23 про примусове виконання рішення, строк пред`явлення до виконання з 20.05.2023 по 19.05.2026 (а.с. 7).

Вказаний наказ позивачем 19.06.2023 направлено до Головного управління державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, який повернуто листом від 22.06.2023 з тих підстав, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській не обслуговується у Головному управлінні казначейства (а.с.7).

Як наслідок наказ Господарського суду Івано-Франківської області 27.09.2023 направлено позивачем до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с. 6).

Повідомленням головного державного виконавця наказ Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/24/23 повернуто позивачу без прийняття до виконання, на підставі пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" - стягнення коштів з державних органів належить до повноважень державної служби казначейського обслуговування (а.с. 8).

Вважаючи протиправними зазначені дії відповідача щодо повернення наказу без виконання, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Предметом спору у вказаній справі є правомірність повернення відповідачем позивачу наказів, виданих Господарським судом Івано-Франківської області по справі №909/24/23, про стягнення коштів з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь Івано-Франківського обласного центру зайнятості.

Статтею 327 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусовому виконанню за правилами вимог частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII підлягають рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Згідно частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

Відповідно до частин 1-3 статті 6 Закону №1404-VIII у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються податковими органами, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами.

Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами.

Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання (ч. 4 ст. 6 Закону України №1404-VIII).

Положеннями статті 15 Закону №1404-VIII встановлено, що сторонами виконавчого провадження згідно з положеннями є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.

Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем в порушення вимог Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не вчинено дій щодо виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області по справі №909/24/23.

Суд зазначає, що гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" та особливості їх виконання встановлено Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 № 4901-VI (далі Закон № 4901-VI).

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Частиною 2 статті 2 Закон №4901-VI передбачено, що дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.

Відповідно до статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.

Суд встановив на підставі інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що за організаційно правовою формою Івано-Франківський обласний центр зайнятості є державною організацією.

Відповідно до пунктів 1, 7 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 за № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Пенсійний фонд України є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках.

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області є територіальним органом Пенсійного фонду України. Тобто, боржник є державним органом.

Отже, як правильно вказав суд першої інстанції, дія Закону №4901-VI не поширюється на спірні правовідносини, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 25.11.2019 у справі №200/4120/19-а.

Крім того, згідно з приписами пунктом 12 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України, бюджетними установами є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Частиною 1 статті 25 Бюджетного кодексу України також унормовано, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Підпункт 1 пункту 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України передбачає, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету: рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Наведені вище правові норми дають підстави суду дійти висновку, що державні виконавці не мають законних підстав проводити будь-яке списання коштів за виконавчими документами в справах, де боржниками є державні органи. Дані повноваження належать виключно органам Казначейства.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845.

У пункті 2 Порядку №845 вказані визначення основних понять, що вживають в ньому.

Безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання.

Виконавчі документи - оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України Про виконавче провадження.

Згідно з п.3 Порядку №845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Тобто, саме вказаним порядком передбачені окремі функції органів Казначейства для виконання рішень про стягнення коштів.

Крім того, відповідно до пункту 4 Порядку №845 органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів.

Відповідно до пункту 32 Порядку № 845, безспірне списання коштів з рахунків боржника або бюджетної установи, що здійснює централізоване обслуговування боржника, здійснюється органом Казначейства з моменту відкриття відповідних асигнувань (надходження коштів на рахунок) на підставі розрахункового документа, оформленого відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до п.38 Порядку №845, для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Отже, безпосередні дії зі списання коштів виконує саме Казначейство та у спірних правовідносинах Орган казначейства є встановленою Бюджетним кодексом України та Порядком №845 особою, яка серед іншого, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.

Згідно із підпунктом 3 пункту 9 Порядку № 845, орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Судовим розглядом підтверджується, що відповідачем згідно листа від 22.06.2023 повернуто наказ Господарського суду Івано-Франківської області по справі №909/24/23 без виконання. Підставою для їх повернення зазначено те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не обслуговується у Головному управлінні казначейства.

Згідно з підпунктом 3 пункту 4 про Державну казначейську службу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України №215 від 15.04.2015, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4, підпунктів 2 і 7 пункту 5 Порядку №845 органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку, і під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право звертатися у передбачених законом випадках до органу, який видав виконавчий документ, щодо роз`яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання, вживати інших заходів до виконання виконавчих документів.

Прогалини нормативної регламентації порядку виконання судового рішення за фактичних обставин, що склалися між учасниками спору, зумовлює необхідність встановлення та вжиття заходів, необхідних для виконання судового рішення саме компетентним органом, адже ефективна і законодавчо і практично організація системи виконання рішень є позитивним обов`язком держави.

Тобто, відповідач повинен вживати всіх заходів по виконанню рішень суду, встановлених Порядком №845, тоді як у матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на вчинення комплексу дій, передбачених Порядком №845, спрямованих на виконання рішення суду.

З урахуванням наведеного вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильні сформував висновки, що відповідач безпідставно застосував підпункт 3 пункту 9 Порядку №845, повертаючи позивачу наказ без виконання, оскільки даний підпункт пункту 9 Порядку не надає органу Казначейства можливості повернути виконавчий документ стягувачу з підстав відсутності відкритих рахунків в органі Казначейства у випадку виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган. Вказані висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги не спростовується.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що вимоги про зобов`язання виконати і так обов`язкове до виконання рішення суду не розглядаються в окремому судовому провадженні, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначенням статті 4 КАС України: позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду; публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом.

У спірних правовідносинах відповідач виступає як суб`єкт владних повноважень і у спірних правовідносин позивач вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, та з огляду на приведені вище законодавчі приписи мав право звернутися до адміністративного суду з цим позовом за захистом своїх прав та інтересів. Тому відповідні доводи скаржника судом апеляційної інстанції відхиляються за їх необґрунтованістю.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку про протиправність дій Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області щодо повернення наказу Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/24/23 про примусове виконання рішень, без виконання та судом першої інстанції правомірно зобов`язано відповідача прийняти до виконання наказ Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/24/23, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року у справі №300/8722/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді С.П. Нос

В.В. Гуляк

Повний текст постанови складено 18.09.2024