Постанова

від 16.09.2024 по справі 918/66/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2024 року Справа № 918/66/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 18 березня 2024 року в справі №918/66/24 (суддя Андрійчук О.В.)

час та місце ухвалення рішення: 18 березня 2024 року; м. Рівне, вул. Набережна, 26-А, повний текст рішення складено 19 березня 2024 року

за позовом Керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави

в особі Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області

до 1) ОСОБА_1

2) Фермерського господарства "Роса"

про витребування земельної ділянки

за участю представників сторін:

від Прокурора - Ковальчук І.Л.;

від Позивача та Відповідача 2 - не з`явилися;

від Відповідача 1 - Мельничук С.В..

ВСТАНОВИВ:

Керівник Рівненської окружної прокуратури (надалі Прокурор) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 (надалі Відповідач 1), Фермерського господарства "Роса" (надалі Відповідач 2) про витребування з володіння Відповідача 1 та Відповідача 2 у комунальну власність на користь Городоцької територіальної громади в особі Городоцької сільської ради (надалі - Позивач) земельну ділянку площею 3,5 га, кадастровий номер 5624687400:03:002:0019.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Відповідач 1, будучи членом Відповідача 2, який не є засновником Відповідача 2 та не передавав земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримав у власність земельну ділянку площею 3,5 га, кадастровий номер 5624687400:03:002:0019, яка перебувала у користуванні фермерського господарства. Вказуючи, що надання такої ділянки для ведення фермерського господарства відбувалося на загальних підставах, проте із земель, що вже перебували у користування фермерського господарства. Прокурор зазначає, що у подальшому Відповідач 1 фермерську діяльність не здійснював, земельну ділянку 26 серпня 2022 року передав в оренду Відповідачу 2 за договором оренди землі № 4 строком на 10 років, з чого робить висновок, що метою отримання спірної земельної ділянки було не створення та ведення фермерського господарства Відповідачем 1 одноосібно або з членами родини, а отримання її безкоштовно, за пільговою процедурою поза конкурсом, без проведення земельних торгів, а відтак Прокурор просив суд витребувати з володіння Відповідача 1 та Відповідача 2 у комунальну власність на користь Городоцької територіальної громади в особі Позивача земельну ділянку площею 3,5 га, кадастровий номер 5624687400:03:002:0019.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 18 березня 2024 року (том 1, а.с. 217-229) позов Прокурора про витребування земельної ділянки задоволено частково. Витребувати з володіння Відповідача 1 у комунальну власність на користь Городоцької територіальної громади в особі Позивача земельну ділянку площею 3,5 га, кадастровий номер 5624687400:03:002:0019 (реєстраційний номер: 1525432156246).

Провадження у справі за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Позивача до Відповідача 1, Відповідача 2 про витребування земельної ділянки в частині позовних вимог про витребування з володіння Відповідача 2 у комунальну власність на користь Городоцької територіальної громади в особі Позивача земельної ділянки площею 3,5 га, кадастровий номер 5624687400:03:002:0019 (реєстраційний номер: 1525432156246), закрито.

При ухвалені вказаного рішення, суд першої інстанції зазначив, що Прокурором на адресу Позивача скеровано лист від 12 грудня 2023 року № 50-56-10267вих-23 про наявні підстави для вжиття заходів цивільно-правового характеру щодо витребування у комунальну власність спірної земельної ділянки. У відповідь на лист Прокурора орган місцевого самоврядування листом від 28 грудня 2023 року №вих-1751/03-02-09/23 повідомив, що ним заходи претензійно-позовного характеру щодо витребування спірної земельної ділянки не вживались. З даного суд виснував, що уповноваженим органом жодних заходів, спрямованих на усунення виявлених порушень земельного законодавства, не вжито, що є підставою для звернення Прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави в особі Позивача у зв`язку з бездіяльністю останнього.

Місцевий господарський суд зазначив, що член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства. Тому, як виснував суд першої інстанції Відповідач 1 мав право на отримання спірної земельної ділянки у загальному порядку після припинення права постійного користування на неї самим фермерським господарством.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні стосовно вимог Прокурора до Відповідача 2 вказав, що 15 березня 2024 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено запис про припинення права оренди на підставі додаткової угоди до договору оренди від 13 березня 2024 року та зазначив, що станом на 15 березня 2024 року у Відповідача 2 відсутнє речове право оренди спірної земельної ділянки, тобто таке право припинилося після звернення Прокурором до суду та відкриття провадження у справі, вказавши, що провадження у справі в цій частині підлягає закриттю відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач 1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 15-17), в якій просив скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 18 березня 2024 року в справі № 918/66/24 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі Позивача до Відповідача 1 про витребування з володіння Відповідача 1 у комунальну власність на користь Городоцької об`єднаної територіальної громади в особі Позивача земельної ділянки, відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права.

За доводами апелянта у випадку коли член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства, то в даному випадку, Відповідач 1, отримував оспорювану земельну ділянку в загальному порядку, що не суперечило нормам чинного на той час законодавства України. Стосовно ж отримання Відповідачем 1 земельної ділянки за рахунок земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні Відповідача 2, на території Позивача, то Відповідач 1 в апеляційній скарзі зауважив, що в матеріалах господарської справи знаходиться заява від 3 грудня 2021 року, посвідчена приватним нотаріусом Р. Деренько та зареєстрована у реєстрі за № 3263, відповідно до якої ОСОБА_2 надав згоду на розпаювання земельної ділянки загальною площею 15,7 га, яка перебуває у його користуванні на підставі Державного акту на право користування землею серії Б №050028, зі змінами в землекористуванні, внесеними згідно з рішенням Рівненської районної ради від 8 грудня 1994 року № 14.

Скаржник в апеляційній скарзі зауважив, що в даному випадку легітимні очікування Відповідача 1 щодо набуття у власність земельної ділянки були поставлені під сумнів, однак не через його поведінку, котра була в достатній мірі правомірною, а через поведінку Позивача, який спершу приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність, а в подальшому звертається до суду з позовом про витребування вказаної ділянки, та вносить зміни у власне рішення. При вказаних обставинах саме поведінка Відповідача, стосовно адекватності та співмірності дій для набуття права власності на земельну ділянку, на переконання апелянта була належною для отримання відповідного права.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 червня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі № 918/66/24 за апеляційною скаргою Відповідача 1. Запропоновано Прокурору, Позивачу, Відповідачу 2 по справі подати відзив на апеляційну скаргу (том 2, а.с. 36).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 1 липня 2024 року проведення підготовчих дій закінчено; призначено справу № 918/66/24 до розгляду на 21 серпня 2024 року об 14:40 год. (том 2, а.с. 38).

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 1 липня 2024 року надійшов відзив Прокурора, в якому він просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, Прокурор вказав, що Відповідачем 1 безоплатно отримано спірну земельну ділянку на підставі рішення Позивача від 17 грудня 2021 року № 988 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства», що прийнято всупереч положенням статті 32 Земельного кодексу України та статті 13 Закону України «Про фермерське господарство», а тому останнє на його переконання є незаконним. Прокурор вказав, що Відповідач 1, будучи членом Відповідача 2, який не є засновником Відповідача 2 та не передавав земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримав у власність земельну ділянку площею 3,5 га, кадастровий номер 5624687400:03:002:0019, яка перебувала у користуванні фермерського господарства. Констатуючи, що надання такої ділянки для ведення фермерського господарства відбувалося на загальних підставах (статті 118 Земельного кодексу України), проте із земель, що вже перебували у користуванні фермерського господарства. Звертаєу увагу, що у подальшому, Відповідач 1 фермерську діяльність не здійснював, земельну ділянку площею 3,5 га, кадастровий номер 5624687400:03:002:0019, за договором оренди землі № 4 передав 26 серпня 2022 року передав в оренду Відповідачу 2 строком на 10 років.

2 липня 2024 року через підсистему «Електронний суд» від Позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі (том 2, а.с. 63).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 серпня 2024 року, з підстав. зазначених в даній ухвалі розгляд апеляційної скарги відкладено на 16 вересня 2024 року об 12:00 год.. Запропоновано Відповідачу 1 по справі №918/66/24 в строк протягом 7 днів з дня вручення даної ухвали надати до канцелярії суду письмові пояснення щодо механізму реалізації статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» (в прийнятій новій редакції) в розрізі її дії на правовідносини в справі №918/66/24.

30 серпня 2024 року через підсистему «Електронний суд» від Відповідача 1 надійшли письмові пояснення в котрих Відповідач 1 вказав, що 21 серпня 2024 року Верховна Рада України ухвалила у другому читанні та в цілому проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури відведення земельних ділянок для розвитку цифрової інфраструктури» (реєстр. № 9549). Визначаючи, що зазначеним законом, окрім іншого, перше речення частини 2 статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» замінено двома новими реченнями такого змісту: «Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради, за рахунок земельних ділянок, які передані в постійне користування, оренду громадянам для створення відповідного фермерського господарства, а також самому фермерському господарству. Рішенням про безоплатну передачу земельної ділянки у приватну власність також вирішується питання щодо припинення права користування земельною ділянкою, яка таким рішенням передається безоплатно у приватну власність».

13 вересня 2024 року через підсистему «Електронний суд» від Прокурора надійшли письмові пояснення в котрих Прокурор вказав, що до правовідносин, які виникли у справі № 918/66/24, слід застосовуанти норму статті 13 Закону України «Про фермерські господарство», яка була чинною на момент прийняття рішення Позивача від 17 грудня 2021 року № 988 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства». Прокурор вказав, що згідно офіційного веб-сайту Верховної Ради України (https://itd.rada.gov.ua) станом на 12 вересня 2024 року зареєстровано 11 проектів Постанов про скасування рішення Верховної Ради України про прийняття в другому читанні та в цілому проекту Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури відведення земельних ділянок для розвитку цифрової інфраструктури».

У зв`язку з перебуванням судді-члена колегії Бучинської Г.Б. у відпустці у період з 13 вересня 2024 року по 20 вересня 2024 року включно проведено заміну судді-члена колегії по справі №918/66/24, відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В., суддя Філіпова Т.Л..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16 вересня 2024 року прийнято справу №918/66/24 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л., суддя Маціщук А.В..

В судове засідання від 16 вересня 2024 року представники Позивача, Відповідача 2, не з`явилися.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з тим, суд констатує, що ухвалою суду (від 22 серпня 2024 року) сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 Господарського процесуального кодексу України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 Господарського процесуального України).

При цьому сторони належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

В той же час, згідно пункту 2 частини 3 статті 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З огляду на вказану норму процесу та описані вище обставини, клопотання Позивача про розгляд справи без його участі, апеляційний господарський суд вирішив проводити розгляд справи без участі представників Позивача, Відповідача 2 за наявними в справі матеріалами.

При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищевказане суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

В судовому засіданні від 16 вересня 2024 року представник Відповідача 1 підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі Позивача до Відповідача 1 про витребування з володіння Відповідача 1 у комунальну власність на користь Городоцької об`єднаної територіальної громади в особі Позивача земельної ділянки, відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Представник Відповідача 1 констатує, що якщо член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства. Представник вказав, що в даному випадку, Відповідач 1, отримував оспорювану земельну ділянку в загальному порядку, що не суперечило нормам чинного на той час законодавства України. Стосовно ж отримання Відповідачем 1 земельної ділянки за рахунок земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні Відповідача 2, на території Позивача, то представник апелянта зауважив, що в матеріалах господарської справи знаходиться заява від 3 грудня 2021 року, посвідчена приватним нотаріусом Р. Деренько та зареєстрована у реєстрі за № 3263, відповідно до якої ОСОБА_2 надав згоду на розпаювання земельної ділянки загальною площею 15,7 га, яка перебуває у його користуванні на підставі Державного акту на право користування землею серії Б №050028, зі змінами в землекористуванні, внесеними згідно з рішенням Рівненської районної ради від 8 грудня 1994 року № 14.

В судовому засіданні від 16 вересня 2016 року Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні при цьому залишити рішення місцевого господарського суду без змін. Прокурор вказав, що Відповідачем 1 безоплатно отримано спірну земельну ділянку на підставі рішення Позивача від 17 грудня 2021 року № 988 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства», що прийнято всупереч положенням статті 32 Земельного кодексу України та статті 13 Закону України «Про фермерське господарство», а тому останнє є незаконним. Прокурор вказав, що Відповідач 1, будучи членом Відповідача 2, який не є засновником Відповідача 2 та не передавав земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримав у власність земельну ділянку площею 3,5 га, кадастровий номер 5624687400:03:002:0019, яка перебувала у користуванні фермерського господарства. При цьому, надання такої ділянки для ведення фермерського господарства відбувалося на загальних підставах (статті 118 Земельного кодексу України), проте із земель, що вже перебували у користуванні фермерського господарства. Констатував, що в подальшому Відповідач 1 фермерську діяльність не здійснював, земельну ділянку площею 3,5 га, кадастровий номер 5624687400:03:002:0019, за договором оренди землі № 4 передав 26 серпня 2022 року передав в оренду Відповідачу 2 строком на 10 років.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення Прокурора, представника Відповідача 1, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Відповідача 1 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, виходячи з наступного.

Як зауважує Прокурор та вбачається з матеріалів справи, згідно з Державним актом на право користування землею серії Б №050028, виданим на підставі рішення Обарівської сільської Ради народних депутатів від 26 січня 1993 року за № 82, зі змінами в землекористуванні, внесеними відповідно до рішення Рівненської районної ради від 8 грудня 1994 року № 14 про розширення селянського (фермерського) господарства, ОСОБА_3 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського фермерського господарства загальною площею 15,7 га на території Обарівської сільської ради Рівненського району. Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 229.

ОСОБА_3 створено Відповідача 2, який зареєстрований як юридична особа 9 лютого 1993 року та про нього внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за № 160212000000023058, дата запису 27 березня 2008 року.

Згідно з пунктом 1.4 Статуту Відповідача 2 (нова редакція), затвердженого загальними зборами Відповідача 2, протокол № 1/21 від 20 квітня 2021 року, окрім засновника ( ОСОБА_4 ), членами господарства є: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 (том 1, а.с. 23-30).

Пунктом 6.1 Статуту передбачено, що землі господарства можуть складатися: із земельної ділянки площею 15,7 га, що належить засновнику на праві постійного користування згідно з Державним актом на право користування землею серії Б № 050028; інших земельних ділянок, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

28 квітня 2021 року члени Відповідача 2, в тому числі Відповідач 1, які (окрім Відповідача 1) не передавали земельні ділянки до фермерського господарства як його учасники, звернулися до Позивача із заявами про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства, які перебувають у постійному користуванні Відповідача 2.

Рішенням Позивача від 21 травня 2021 року № 377 надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за рахунок поділу земельної ділянки площею 12,2 га, кадастровий номер 35624687400:03:002:0020, наданої у відповідно до Державного акту на право постійного користування серія Б № 050028 від 1993 року, зареєстрованого за № 229, голові фермерського господарства М. Прокопчуку, що розташована на адміністративній території Позивача, у середньому розмірі земельної частки (паю), що становить 2,47 умовних кадастрових гектари, для ведення фермерського господарства відповідно до КВЦПЗ А.01.02, членам ФГ «Роса», за списком: ОСОБА_4 , Відповідачу 1, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .

Відповідно до заяви від 3 грудня 2021 року, посвідченої приватним нотаріусом Р. Деренько та зареєстрованої у реєстрі за № 3263, ОСОБА_2 надав згоду на розпаювання земельної ділянки загальною площею 15,7 га, яка перебуває у його користування на підставі Державного акту на право користування землею серії Б №050028, зі змінами в землекористуванні, внесеними згідно з рішенням Рівненської районної ради від 8 грудня 1994 року № 14, зокрема земельних ділянок, які надані для ведення фермерського господарства та розташовані на території Обарівської сільської ради: площею 12,2 га, кадастровий номер 5624687400:03:002:0020, між членами фермерського господарства: В. Прокопчук, ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та ОСОБА_4 ; площею 3,5 га, кадастровий номер 5624687400:03:002:0019, на члена фермерського господарства Відповідача 1.

Рішенням Позивача від 17 грудня 2021 року № 988 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у власність Відповідачу 1 земельну ділянку площею 3,5 га для ведення фермерського господарства (кадастровий номер 5624687400:03:002:0019) за рахунок земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні Відповідача 2, на території Позивача.

Водночас як встановлено судом Відповідач 1 як у заяві до Позивача від 28 квітня 2021 року про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 3.5 га для ведення фермерського господарства, так і у заяві від 14 грудня 2021 року про затвердження і передачу її безоплатно у власність (земельної ділянки площею 3.5 га, кадастровий номер 5624687400:03:002:0019, для ведення фермерського господарства) не зазначив про наявність у Відповідача 1 як фізичної особи, яка бажає створити фермерське господарство, матеріальних та трудових ресурсів для ефективного здійснення фермерської діяльності.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за Відповідачем 1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5624687400:03:002:0019 площею 3,5 га (реєстраційний номер: 1525432156246).

Отже, Відповідач 1 як член Відповідача 2, який не є засновником Відповідача 2 та не передавав земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримав у власність земельну ділянку площею 3,5 га, кадастровий номер 5624687400:03:002:0019, яка перебувала у користуванні фермерського господарства. При цьому надання такої ділянки для ведення фермерського господарства відбувалося, зокрема на підставі статтей 31, 32, 121 Земельного кодексу України, проте із земель, що вже перебували у користування фермерського господарства (Відповідача 2).

Доказів створення Відповідачем 1 фермерського господарства в матеріалах справи немає, так само як відсутні докази припинення за фермерським господарством (Відповідача 2) станом на дату набуття Відповідачем 1 спірної земельної ділянки права постійного користування на землю.

26 серпня 2022 року між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 укладено договір оренди землі № 4, за умовами якого Відповідач 1 передав орендарю земельну ділянку площею 3,5 га, кадастровий номер 5624687400:03:002:0019, для сільськогосподарських потреб строком на 10 років, яка знаходиться у межах Позивача.

5 вересня 2022 року право оренди зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право: 47786146, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 64719657 від 7 вересня 2022 року.

15 березня 2024 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено запис про припинення права оренди на підставі додаткової угоди до Договору оренди від 13 березня 2024 року (Договір оренди землі № 4 від 26 серпня 2022 року розірваний за згодою сторін).

Зважаючи на вищеописану позицію, Прокурор в інтересах держави в особі Позивача звернувся в господарський суд з позовом до Відповідачів 1 та 2 про витребування земельної ділянки.

Колегія суддів констатує, що статтею 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд здійснює перегляд справи за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За результатами дослідження підставності звернення Прокурора з даним позовом в інтересах держави в особі Позивача місцевим господарським судом встановлено, що, звертаючись до суду з даним позовом, Прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 Господарського процесуального кодексу України визначив у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, що свідчить про підставність звернення Прокурора в інтересах держави в особі Позивача.

Окрім того, за результатами розгляду справи та дослідження поданих доказів, провадження у справі щодо витребування з володіння Відповідача 2 у комунальну власність на користь Городоцької територіальної громади в особі Позивача земельної ділянки площею 3,5 га, кадастровий номер 5624687400:03:002:0019 (реєстраційний номер: 1525432156246), закрито.

Однак, апеляційна скарга Відповідача 1 не містять доводів щодо заперечення обставин підставності звернення Прокурора в інтересах держави в особі Позивача та щодо закриття провадження по справі по вимозі до Відповідача 2. Відтак, з огляду на те, що судове рішення не оспорюється у відповідних частинах, суд апеляційної інстанції не переглядає судове рішення у відповідних частинах, так як не встановив порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, як і не встановив неправильне застосування норм матеріального права у вищеописаних частинах судового рішення, що не оспорена апелянтом.

Зважаючи на предмет позовних вимог та обставини, котрими Прокурор обгрунтовує підставність своїх позовних вимог, колегія суддів розглядає оспорену позовну вимогу про витребування спірної земельної ділянкиу Відповідача 1.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до статтей 12, 15, 16, 20 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Як наслідок цього, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

В силу дії до статті 328 вказаного Кодексу: право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із статтями 319, 321, 658 Цивільного кодексу України: власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.

За приписами статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо, відповідно до статті 388 цього Кодексу, майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Виходячи з аналізу статтей 387, 388 Цивільного кодексу України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.

Поза тим колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 387 Цивільного кодексу України (яка, серед іншого, визначена підставою позову) власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зі змісту наведених нормативних приписів убачається, що власник майна фактично позбавлений можливості володіти і користуватися цим майном внаслідок його незаконного вибуття із володіння, має право витребувати таке майно із чужого володіння.

Зазначений засіб захисту права власності - витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикація) застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

При цьому, колегія суддів констатує, що із правового аналізу статті 387 Цивільного кодексу України вбачається, що у цій нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов захищає право власності в цілому, оскільки пред`являється у тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Важливою умовою звернення із віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин.

Під незаконним володінням розуміється фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави (володіння вкраденою річчю) або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму), або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).

Колегія суддів з метою дотримання основних принципів судочинства та балансу інтересів сторін, досліджує докази подані зі сторони Прокурора, Позивача та Відповідачів 1,2, з огляду на котрі суд апеляційної інстанції зауважує наступне.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про фермерське господарство»: землі фермерського господарства можуть складатися із: земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

За вимогами частини 1 статті 5 Закону України «Про фермерське господарство» право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Частинами 1, 2 Закону України «Про фермерське господарство» визначено, що членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа.

При цьому згідно зі статтею 8 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Нормами Закону України «Про фермерське господарство» запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує: по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку; по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації.

Подібні висновки викладені і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року в справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року в справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі № 677/1865/16-ц, від 27 березня 2019 року в справі № 574/381/17-ц, від 26 червня 2019 року в справі № 628/778/18, від 2 жовтня 2019 року в справі № 922/538/19.

При цьому укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 927/79/19.

Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 922/989/18.

Крім того, у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа (голова чи керівник фермерського господарства), а фермерське господарство як юридична особа.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 615/2197/15-ц та від 30 червня 2020 року в справі № 927/79/19.

Частина 1 статті 32 Земельного кодексу України передбачає, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Відповідно до частин 1, 2 статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

За правилами статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Приписами частин 1, 6 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

З аналізу наведених норм матеріального права слід суд доходить висновку, що для реалізації права на приватизацію землі, визначеного статтею 32 Земельного кодексу України та статті 13 Закону України «Про фермерське господарство», фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства.

Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному статтями 116, 118 Земельного кодексу України.

Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку.

Отже, член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18.

Підсумовуючи усе описане вище, колегія суду виснує, що Відповідач 1 мав право на отримання спірної земельної ділянки в загальному порядку після припинення права постійного користування на неї фермерським господарством (Відповідача 2).

В той же час, оцінюючи наявні у матеріалах справи докази суд звертає увагу і на той факт, що в даному випадку особа, в котрої земельна ділянка перебуала у користуванні (а не власності) вчинив дії, за наслідками котрих земельна ділянка, що йому не належить на праві власності перейшла у власність третім особам (в тому числі і Відповідачу 1), за його зверненням (описаним вище) щодо не заперечення такої передачі, що Відповідач 1 вважає одним із доводів законності вчиненого за наслідками таких дій вибуття. В той же час суд критично ставиться для такої оцінки, адже за таких обставин саме не власник вчинив дії щодо такого подальшого розпорядження (з порушенням Законодавства України, що і встановлено місцевим господарським судом в оспорюваному рішенні), що вказує лише на підставність звернення Прокурора з відповідним позовом (з огляду ще й на дії самого Позивача, вчинені всупереч Законодавству), проте аж ніяк не перетворює незаконне у законне.

Підсумовуючи усе вищеописане суд апеляційної інстанції констатує, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Відповідний правовий висновок викладений і у постанові Великої Палати Верхового Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16.

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.

Відповідний правовий висновок викладений і у постанові Великої Палати Верхового Суду від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19.

Суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц.

Як установлено із фактичних обставин справи, рішенням Позивача від 17 грудня 2021 року № 988 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та передано її у власність Відповідачу 1, право власності зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

При цьому, колегія суду відхиляє доводи апелянта щодо того, що застосуванню до даних відносин підлягає стаття 13 Закону України від 1 серпня 2023 року №9549 «Про фермерське господарство», в редакції прийнятої Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури відведення земельних ділянок для розвитку цифрової інфраструктури» яким статтю 13 Закону України «Про фермерське господарство» доповнено новою нормою.

Стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

В силу дії статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

При цьому, апеляційному господарському суду не було подано доказів набрання чинностті Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури відведення земельних ділянок для розвитку цифрової інфраструктури» в силу дії частини п`ятої статті 94 Конституції України закон України та статті 139 Закону України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI "Про Регламент Верховної Ради України" (а навіть набрання нею законної сили не змінює правову позицію неодноразово наведену Верховним Судом щодо того, що при розгляді спору суд застосовує норми права, котрі інсували на момент подачі відповідного позову).

Відтак, до даних правовідносин підлягає застосуванню редакція статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» чинна на момент виникнення спірних правовідносин та звернення Прокурора з позовом до суду.

Крім того, колегія суду відхиляє доводи апеляційної скарги щодо того, що незрозумілою є поведінка Позивача, який спершу приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність, в подальшому звертається до суду з позовом про витребування вказаної ділянки, а далі вносить зміни у власне рішення. Оскільки, з даним позовом звернувся саме Прокурор в інтересах держави в особі Позивача із акцентуванням уваги на обставину безпідставного отримання Відповідачем 1 спірної земельної ділянки на підставі рішення Позивача від 17 грудня 2021 року (а не Позивач із самостійним позовом). При цьому, саме Прокурор за результатами проведення перевірки та відповідних дій звернувся до Позивача із листом про наявні підстави для вжиття заходів цивільно-правового характеру щодо витребування у комунальну власність спірної земельної ділянки. У відповідь на лист Прокурора орган місцевого самоврядування листом від 28 грудня 2023 року №вих-1751/03-02-09/23 повідомив, що ним заходи претензійно-позовного характеру щодо витребування спірної земельної ділянки не вживались, що свідчить про те, що Позивач жодних заходів, спрямованих на усунення виявлених порушень земельного законодавства, не вживав (абсолютно бездіючого в цьому аспекті).

Окрім того, колегія суду екстраполюючи висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважує таке.

У статті 20 Господарського процесуального кодексу України встановлено особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем. Спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами розглядаються господарськими судами.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі№ 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20) зазначено, що:

«у попередніх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення фермерського господарства, відбувалася фактична заміна орендаря й обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації. Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, спори щодо права власності чи іншого речового права на землю фермерських господарств з іншими юридичними особами, органами, уповноваженими здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, прокурором, який обґрунтовує позовні вимоги порушенням інтересів держави у сфері розпорядження ділянками державної та комунальної власності, треба розглядати за правилами господарського судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 388/1103/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 628/774/18, від 3 липня 2019 року у справі № 637/116/18).

У тих випадках, коли фізична особа зверталася до уповноваженого органу та отримала земельні ділянки для ведення фермерського господарства, а фермерське господарство було нею зареєстроване після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі (або взагалі не було зареєстроване), Велика Палата Верховного Суду зазначала, що стороною таких спорів є фізична особа, якій надавалась земельна ділянка, а тому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства(правові висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 376/331/16, від 15 травня 2019 року у справі № 468/972/17-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 699/185/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 620/371/17-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 365/65/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі№ 626/1055/17-ц).

Узагальнено Велика Палата Верховного Суду визначила цивільну юрисдикційність земельних спорів щодо земельних ділянок, наданих для ведення фермерського господарства, у разі, якщо: - фізична особа зверталася до уповноваженого органу та отримала спірні земельні ділянки для ведення фермерського господарства, а фермерське господарство було нею зареєстроване після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі (або взагалі не було зареєстроване); - спір стосується виділення земельної ділянки для ведення фермерського господарства фізичній особі, яка вже реалізувала своє право на отримання у спрощеному порядку земельної ділянки для ведення фермерського господарства, створила таке фермерське господарство, а потім знову як фізична особа скористалася таким правом, звернулася до компетентного органу та отримала повторно земельну ділянку чи земельні ділянки для ведення фермерського господарства.

Господарська ж юрисдикція спору узагальнено визначалася: - у правовідносинах користування земельною ділянкою, первинно наданою фізичній особі для ведення фермерського господарства, вважаючи, що в силу прямих приписів законодавства з дня державної реєстрації такого фермерського господарства відбувалася фактична заміна орендаря й обов`язки землекористувача земельної ділянки; - коли земельна ділянка виділялася додатково фермерському господарству як юридичній особі.

Підхід до визначення юрисдикції залежно від обставин, які встановлюватимуться після відкриття провадження у справі, під час розгляду справи по суті, значно ускладнює вибір юрисдикції, що, в свою чергу, негативно відображається на доступі до правосуддя. Це підтверджується й значним обсягом справ, що надходили до Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил юрисдикції у спорах щодо оскарження прав на земельні ділянки, надані громадянам для ведення фермерських господарств. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 619/1680/17-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 621/2501/18, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 12 травня 2020 року у справі № 357/1180/17, стосовно належності до цивільної юрисдикції спорів про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики Велика Палата Верховного Суду зазначає, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство».

У справі, що переглядається, спір виник саме щодо користування землями фермерського господарства, тому цей спір повинен розглядатися самегосподарським судом.

Підсумовуючи усе описане вище, діючи в правовому полі статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» (чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення з позовом до суду), екстраполюючі вищенаведені висновки позицію Великої Палати Верхового Суду (зокрема щодо отримання членом фермерського господарства земельної ділянки, наведеної по справі №633/408/18) колегія суду виснує, що процедура надання земельної ділянки у власність Відповідача 1 дотримана не була, відтак Відповідач 1 здійснює правомочності власника щодо неї незаконно.

З врахуванням серйозності та важливості основного доводу Прокурора щодо відсутності у члена діючого фермерського господарства права на отримання частини земельної ділянки безкоштовно поза конкурсом, без проведення земельних торгів, Північно-західний апеляційний господарський суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив всі доводи та докази Прокурора, Позивача, Відповідачів 1, 2, як вищевказані, так і інші, наведені у позові та апеляційній скарзі (зокрема і, щодо отримання згоди від голови Відповідача на розпаювання земельної ділянки), як кожний окремо, так і, головне, у їх комплексі та сукупності на підтвердження чи не підтвердження обставин витребування майна в правовому полі статтей 387, 388 Цивільного кодексу України та статті 13 Закону України «Про фермерське господарство», та дійшов висновку про задоволення позовних вимог Прокурора в частині витребування земельної ділянки у Відповідача 1.

Дане рішення прийнято і місцевий господарським судом, а тому Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача 1, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, суперечливими та відхиляє з підстав, вказаних вище в даній постанові.

При цьому апеляційний господарський суд залишає оспорюване рішення суду першої інстанції без змін з огляду на його законність і обгрунтованість, а також те, що при прийнятті даної постанови, Північно західним апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даного рішення (в розумінні частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відтак, виносячи дану судову постанову та враховуючи те, що апеляційним господарським судом залишено без задоволення апеляційну скаргу Відповідача 1, апеляційний господарський суд, відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишає судовий збір за розгляд апеляційної скарги за Відповідачем 1.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 18 березня 2024 року в справі №918/66/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 18 березня 2024 року в справі №918/66/24 - залишитии без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №918/66/24 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови виготовлно 23 вересня 2024 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Маціщук А.В.