Ухвала

від 23.09.2024 по справі 336/4884/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Справа № 336/4884/24

Пр. 4-с/336/46/2024

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2024 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді: Вайнраух Л.А., за участі секретаря судового засідання: Теряник А.С., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі цивільну справі №336/4884/24 за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: начальник Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», правонаступника АБ «Факторіал Банк», на бездіяльність начальника Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

за відсутності учасників справи, -

ВСТАНОВИВ:

20.05.2024 до суду надійшла зазначена скарга, за змістом якої представниця скаржника адвокат Мухіна Л.С. в інтересах скаржника просить скасувати арешт, накладений постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Руднєва В.О. про відкриття виконавчого провадження ВП №14052007 від 23.07.2009 на невизначене майно, все нерухоме майно ОСОБА_1 , зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, р.№ обтяження 8941989.

Скарга вмотивована тим, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване обтяження нерухомого майна (невизначеного за переліком) ОСОБА_1 , що застосовано постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Руднєва В.О. про відкриття виконавчого провадження ВП №14052007 від 23.07.2009. Натомість, дане виконавче провадження завершено 29.01.2010, тобто, підстави для подальшого збереження обтяження відсутні. Щодо строку пред`явлення до виконання виконавчого листа №2-1489 від 25.06.2009, заявниця зазначає, що строк пред`явлення переривався в період перебування на примусовому виконанні та має рахуватись з дати повернення виконавчого листа стягувачу, а саме 28.12.2011. З урахуванням періоду часу, що сплинув, стягував втратив право повторного пред`явлення вказаного виконавчого листа до примусового виконання. Відомості про поновлення пропущеного строку або заміну стягувача відсутні.

Оскільки у відповідь на заяву адвокатки Мухіної Л.С. від 19.04.2024 Центральним відділом ДВС у м.Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відмовлено у скасуванні арешту, розгляд даного питання в позасудовому порядку унеможливлений, адже заінтересована особа не встановила підстав для зняття застосованого обтяження, проте дане обтяження порушує права заявника, адже він позбавлений права на розпорядження майном.

До скарги також додано клопотання про поновлення строку звернення до суду із даною скаргою.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23.05.2024 (головуючий суддя Звєздова Н.С.) постановлено ухвалу про повернення скарги.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 16.07.2024 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Мухіної Л.С., ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23.05.2024 у цій справі скасовано та постановлено справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Справа надійшла в провадження судді Вайнраух Л.А. 08.08.2024 на підставі протокола автоматизованого розподілу від 07.08.2024.

Ухвалою суду від 09.08.2024 постановлено скаргу прийняти до свого провадження, призначити судове засідання у справі, повідомити про подання скарги, час та місце проведення судового розгляду у справі заявника та заінтересовану особу.

Представниця заявника адвокат Мухіна Л.С. під час судового засідання присутня не була, брала участь у першому судовому засіданні, виклавши свою позицію та надавши додаткові пояснення по суті скарги, крім того, відповідно до заяви, вх.№ від 13.09.2024, просить розгляд проводити за відсутності сторони заявника та скаргу задовольнити.

Начальник Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у судове засідання повторно не з`явився, у справі міститься підтвердження доставки судової повістки заінтересованій особі за допомогою системи «Електронний суд».

Заінтересована особа представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб також не скерував до суду представника, а також письмових пояснень або заперечень по суті скарги, при цьому, в належний спосіб та завчасно повідомлявся про розгляд скарги.

Враховуючи положення ч.2 ст.450 ЦПК України, а також вжиття судом всіх можливих та необхідних заходів для повідомлення заінтересованих осіб, неодноразове відкладення розгляду скарги, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

Розглянувши викладені у скарзі доводи особи, яка звернулась зі скаргою, заперечення заінтересованої особи, дослідивши наявні письмові докази, надавши оцінку наявним матеріалам справи, суд приходить до висновку, що заявлені у скарзі вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Щодо процесуальних аспектів розгляду скарги, суд зауважує, що згідно з ч.1 ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За положеннями ч.1,5 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено ч.1,2 ст.451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відповідно до змісту ч.1,5,7 ст.431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях чи рішенням передбачено вчинення кількох дій, видаються декілька виконавчих листів, у яких зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати судове рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя у справі №2-1489/09 від 15.04.2009 позов АБ «Факторіал-Банк» в особі ЗФ АБ «Факторіал-Банк» до ОСОБА_1 , ТОВ «Авто-Скіф-Транс» про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Розірвано кредитний договір №256-д/06 від 12.06.2008, укладений між АБ «Факторіал-Банк» та ТОВ «Авто-Скіф-Транс». Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 на користь АБ «Факторіал-Банк» в особі його Запорізької філії заборгованість за кредитним договором №256-д/06 від 12.06.2008 в сумі 683324,45 гривень, здійснено розподіл судових витрат. Рішення суду набрало законної сили 16.05.2009, зберігається в архіві Шевченківського районного суду м.Запоріжжя. 17.11.2009 у даній справі замінено стягувача (сторону виконавчого провадження) з примусового виконання виконавчого листа №2-1489/09 від 25.06.2009, а саме АБ «Факторіал-Банк» на правонаступника ПАТ «СЕБ Банк», код ЄДРПОУ 14351016, відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м.Запоріжжя. Заміни стягувача на ПАТ «Фідобанк» та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб ліквідатора зазначеної юридичної особи (відповідь №732660 від 09.08.2024 на електронний запит суду), за даними Єдиного державного реєстру судових рішень не встановлено.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ «Авто-Скіф-Транс», код ЄДРПОУ 34564333, засновник ОСОБА_1 , припинено 14.12.2011 на підставі рішення Господарського суду Запорізької області від 21.11.2011 у справі №25/5009/4206/11.

Відповідно до даних з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (довідка №374957993 від 18.04.2024 на адвокатський запит), в ньому зареєстроване обтяження нерухомого майна (невизначеного за переліком) ОСОБА_1 , а саме арешт нерухомого майна, р.№ 8941989 від 05.08.2009, що застосований на підставі постанови державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Руднєва В.О. про відкриття виконавчого провадження ВП №14052007 від 23.07.2009.

За даними відповіді Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 16.10.2023, на виконанні в Шевченківському ВДВС у м.Запоріжжі ГТУЮ у Запорізькій області перебувало виконавче провадження ВП №14052007 з 23.07.2009 з виконання виконавчого листа, виданого Шевченківським районним судом м.Запоріжжя 25.06.2009 №2-1489. 29.01.2010 виконавче провадження завершено згідно з п.10 ч.1 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження», винесено постанову про його закінчення. Через сплив строків зберігання виконавче провадження знищено. Повторно зазначений виконавчий документ на виконання не надходив. Підстав для зняття арешту без рішення суду, як вказано у відповіді, не встановлено.

Крім того, за даними відповіді Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області від 10.04.2024, за даними автоматизованої системи виконавчого провадження, на виконання Першого Правобережного відділу ДВС у Шевченківському та Центральному районах м.Дніпра Південного міжрегіонального управління МЮ (м.Одеса) у період з 18.02.2011 по 28.12.2011 перебувало виконавче провадження ВП №26886881 з примусового виконання виконавчого листа №2-1489/09 від 25.06.2009, завершено відповідно до п.2 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження» (виконавчий документ повернуто стягувачу у зв`язку і відсутністю майна у боржника). Тотожні відомості містяться у відповіді Першого Правобережного відділу ДВС у Шевченківському та Центральному районах м.Дніпра Південного міжрегіонального управління МЮ (м.Одеса) від 17.04.2024.

Заявнику відмовлено у скасуванні арешту майна, зазначеного вище, що видно з відповіді Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 25.04.2024, яку отримано 19.05.2024 простою поштовою кореспонденцію, що не спростовано під час розгляду скарги.

З урахуванням дати звернення до суду 15.05.2024 (засобами поштового листування), строк на звернення зі скаргою, визначений п.а ч.1 ст.449 ЦПК України, не порушений. Зазначені обставини зумовлюють відмову у задоволенні клопотання особи, яка звернулась зі скаргою, про поновлення пропущеного строку звернення до суду, оскільки він дотриманий та поновленню не підлягає. Разом з цим, слід наголосити, що державним виконавцем не надано належних та допустимих доказів на спростування доводів заявника щодо дати отримання повідомлення про відмову у скасуванні арешту майна.

Згідно із ст.1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначає, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У пунктах 5, 8 ч.1 ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням справедливості, неупередженості та об`єктивності, співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Відповідно до ст. 3, ч.1 ст.5 ЗУ «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.26 Закону України № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Заходи примусового виконання рішень врегульовані ст.10 вказаного нормативно-правового акту, зокрема, заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем.

Відповідно до ч.1,2 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Так, під час здійснення вказаного вище виконавчого провадження державним виконавцем застосовано обтяження у виді накладення арешту на все нерухоме майно, належне ОСОБА_1 . З урахуванням строку закінчення виконавчого провадження витребування копії відповідного рішення не є можливим, проте застосування зазначеного заходу примусового виконання рішення вочевидь підтверджено дослідженими під час розгляду скарги доказами.

За змістом ч.3 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підстави для його зняття зазначені у ч.4 вказаної статті, а ч.5 ст.59 врегульовано, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

На час розгляду скарги виконавче провадження ВП №14052007 з примусового виконання виконавчого листа №2-1489/09 від 25.06.2009 завершено, повторне звернення стягувача, зокрема, правонаступників первісного стягувача, на даний час не встановлено. З урахуванням загального строку, передбаченого для пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, трирічний строк завершений.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України суд враховує правові висновки, здійснені у постанові Верховного Суду від 26.07.2023 у справі №761/687/14, провадження № 61-5887св23. Згідно з правовими висновками, здійсненими Верховним Судом у даній постанові:

«Відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до статті 30 Закону № 606 державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Тож, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження. Після завершення виконавчого провадження ніякі інші дії державним виконавцем не проводяться.

Статтею 52 Закону №606-ХІV встановлювалось, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення (стаття 57 Закону). Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону № 606-ХІV підлягає примусовому виконанню.

Законом №1404-VIII не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності майна у боржника, на яке може бути звернено стягнення.

Верховний Суд погоджується, що на момент повернення виконавчого листа стягувачу у державного виконавця були відсутні передбачені Законом підстави для зняття арешту з майна боржника, оскільки повернення виконавчого листа з підстав, передбачених статтею 47 закону частиною не позбавляє стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Оскільки станом на день розгляду цієї справи у суді першої інстанції виконавчий лист повторно не пред`явлений до виконання, за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень питання про заміну сторони виконавчого провадження чи про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання не вирішувалось, особа, яка вважає себе правонаступником стягувача та повідомлена про розгляд цієї справи в суді, не ініціювала продовження виконавчих дій, а вчинення будь-яких дій державним виконавцем за межами виконавчого провадження є неможливим, Верховний Суд дійшов переконання, що збереження більше 8 років арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника».

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі №817/928/17, які судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховані, а також у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справа №645/6694/15-ц та від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20.

Оскільки у даній справі виконавчий лист, як встановлено судом, повторно не пред`явлений до виконання, за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень питання про заміну сторони виконавчого провадження чи про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання не вирішувалось, особа, яка вважає себе правонаступником стягувача та повідомлена про розгляд цієї справи в суді, не ініціювала продовження виконавчих дій, а вчинення будь-яких дій державним виконавцем за межами виконавчого провадження є вочевидь неможливим, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість скарги, яка підлягає задоволенню у такий спосіб: шляхом визнання неправомірною бездіяльності посадових осіб Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо незняття арешту з майна ОСОБА_1 за його заявою, а також скасування арешту (обтяження всього нерухомого майна (невизначеного майна) ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , р.№ обтяження 8941989 від 05.08.2009, що застосований на підставі постанови державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Руднєва В.О. про відкриття виконавчого провадження ВП №14052007 від 23.07.2009. Скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки порушення прав заявника пов`язано не виключно з діями начальника вказаного відділу ДВС.

Щодо розподілу судових витрат, судом встановлено, що за подання апеляційної скарги заявником сплачено судовий збір у сумі 605,60 гривень.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.05.2024 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини другої статті 3, підпункту 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України „Про судовий збір визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), частину другу статті 3, підпункт 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України „Про судовий збір від 8 липня 2011 року № 3674-VI зі змінами в тім, що вони уможливлюють справляння судового збору під час подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Частина друга статті 3, підпункт 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України „Про судовий збір від 8 липня 2011 року № 3674-VI зі змінами, визнані неконституційними в зазначеному аспекті, утрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто, з 13.11.2024.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Проте, враховуючи, що подання апеляційної скарги мало місце до втрати чинності підпункт 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України „Про судовий збір, з Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) слід стягнути на користь заявника судовий збір, сплачений ОСОБА_1 у сумі 605,60 гривень.

Керуючись ст. 2, 4, 18, 133, 141, 258-260, 263, 271, 431, 447-451, 453 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність посадових осіб Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо незняття арешту з майна ОСОБА_1 за його заявою.

Скасувати арешт (обтяження всього нерухомого майна (невизначеного майна) ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , р.№ обтяження 8941989 від 05.08.2009, що застосований на підставі постанови державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Руднєва В.О. про відкриття виконавчого провадження ВП №14052007 від 23.07.2009.

Стягнути з Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь заявника ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судовий збір, сплачений ним у сумі 605,60 гривень.

Ухвала, що постановлена судом у разі неявки всіх учасників справи набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 15-ти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом 15-ти днів з дня її вручення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Ухвала суду складена та підписана 23.09.2024.

Суддя Л.А. Вайнраух