Рішення

від 23.09.2024 по справі 466/2833/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/2833/24

Провадження № 2/466/1368/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2024 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Едера П. Т.

секретаря с/з Костюка В. С.

з участю: представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_4 про зміну підстави звільнення,-

в с т а н о в и в :

14 березня 2024 року Позивач ОСОБА_3 звернулась до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до ФОП ОСОБА_4 про зміну підстави звільнення.

Просила суд визнати формулювання причин звільнення Позивачки ОСОБА_3 , по ч.1 п.4 ст. 40 КЗПП України за прогул без поважних причин не вірною. Змінити формулювання звільнення, вказавши формулювання звільнення - за власним бажанням ст. 38 КЗпП України. Стягнути з Відповідачки судовий збір, моральну шкоду та витрати на правову допомогу пов`язану з розглядом даної справи в суді. Видати Позивачці трудову книжку із зміненою підставою звільнення. Поновити термін на оскарження причин звільнення.

Стислий виклад позицій сторін.

Обгрунтування позивача:

Згідно викладеного в позовній заяві Позивач ОСОБА_3 вказує, що працювала на посаді перукаря у ФОП ОСОБА_4 (салон краси «Valentino» за адресою АДРЕСА_1 ).

Наказом № 6 від 15.12.2023 року Позивач, за її доводами, дізналась, що звільнена з переписки та отриманого наказу поштою, трудову книжку Відповідач їй не надіслала. Підставою звільнення в наказі зазначено звільнена з займаної посади по ч. 1 п.4 ст. 40 КЗПП України за прогул без поважної причини.

Позивачка зазначає, що не згідна зі звільненням з ініціативи Власника по ч.1 п.4 ст. 40 КЗПП України, оскільки 14.12.2023р. у неї загострилась алергія викликана хімічними препаратами які використовує у роботі та 15.12.2023 року звернулась до лікаря про, що попередила директора салону, лікар суворо заборонив продовжувати працювати з клеями, фарбниками, та іншими речовинами, що викликають алергію. Після огляду лікаря та встановленню діагнозу вона, Позивач розпочала лікування та прийняла рішення звільнитись з займаної посади за власним бажанням через стан здоров`я та відновлювати здоров`я та лікувати алергію яка заважала їй дихати. 15.12.2023 року близько 13 год. прийшла з заявою та довідкою від лікаря яку залишила директорові салону. У салоні не має канцелярії та відділу кадрів всі функції у спілкуванні з керівництвом та бухгалтером посередництвом займається адміністратор-директор Лис Христина. Яка обіцяла передати, бачила стан Позивачки і сказала що вирішить з розрахунком.

Позивачка зазначила, що також відправила таку заяву поштою. Проте дізналась що Відповідачка попри те, що у останньої була заява Позивачки про звільнення за власним бажанням, не враховуючи стан її здоров`я звільнила за прогул без поважної причини. Тобто, на думку Позивачки повністю проігноровано її стан здоров`я, підтверджений висновком лікаря.

Позивачка вказала, що протягом двох років завжди працювала сумлінно та професійно по 10-12 годин робочого часу, до дисциплінарної відповідальності ніколи не притягувалась.

Позивач зазначила, що діями Відповідачки їй спричинено моральну шкоду, оскільки з записом про звільнення по ч.1 п.4 ст. 40 КЗПП України буде дуже важко знайти роботу, формулювання причин звільнення перешкоджатиме працевлаштуванню. Та не відповідає обставинам які виникли.

Крім того, одночасно з позовом стороною Позивача подано суду заяву про поновлення строку подання позовної заяви, обгрунтовуючи таку лікуванням Позивачки з 15.12.2023 по 16.02.2024.

Обгрунтування заперечень відповідача:

22.05.2024 уповноваженим представником Відповідача у справі подано письмовий відзив на позовну заяву, згідно якого зазначено наступне.

На думку сторони Відповідача заявлені Позивачем вимоги про зміну підстав звільнення не підлягають до задоволення, оскільки є неналежним способом захисту, що є самостійною підставою відмови у позові.

Як вважає сторона відповідача, належним способом захисту в даній категорії справ є оскарження наказу про звільнення.

За твердженням сторони Відповідача Наказ за № 6 від 15.12.2023 про звільнення ОСОБА_3 отримала поштовим відправленням 19.12.2023, що визнає і самостійно зазначає у позові, однак: звернулася до суду лише 14.03.2024 з пропуском місячного строку, передбаченого на оскарження наказу про звільнення, із вимогами змінити підстави звільнення - не оскаржуючи безпосередньо наказ на звільнення (доказ отримання наказу про звільнення відомості з сайту Укрпошта, трекінг поштового відправлення № 790090054469).

Щодо доводів позивача про пропуск строку на звернення до суду із поважних причин, сторона Відповідача у відзиві зазначила, що 12.01.2024 Позивач ОСОБА_3 зареєструвалася як фізична особа підприємець із видом діяльності - 96.02 надання послуг перукарнями та салонами краси (основний), що підтверджується детальною інформацією із сайту Міністерства юстиції України - Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань, дата запису: 12.01.2024, номер запису: 2010350000000481121 про реєстрацію ФОП ОСОБА_3 .

З аналогічним основним видом діяльності здійснює свою підприємницьку діяльність і Відповідач ФОП ОСОБА_4 .

Твердження Позивача щодо неможливості подальшої праці на посаді перукаря, на думку представника Відповідача спростовується доказами, поданими самою ж стороною Позивача.

З метою надання до суду, представником відповідача у відповідності до п. 7 ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та з метою збирання відомостей про факти, що можуть бути використані як докази у справі проведено візуальний огляд в мережі Instagram - за наявним ніком a.n.a.s.t.a090 (розміщено фото ОСОБА_3 ) із зазначенням нею перукарських послуг, що надаються: нарощення, фарбування, відновлення. В стрічні наявні відео фарбування ОСОБА_3 клієнтів. Уповноваженим представником Відповідача адвокатом І.Б. Максимишин здійснено скріншот із зазначеної сторінки Instagram. За результатами візуального огляду доказів складено протокол від 20.05.2024.

Згідно консультації алерголога від 15.12.2023 лікарні «Експерт» - ОСОБА_5 рекомендовано вживати препарати протягом 28 днів, наступна консультація не призначалась.

Відповідно до консультації алерголога від 16.02.2024 лікарні «Експерт» - ОСОБА_5 зазначається: «займається фарбуванням волосся», що як вважає сторона Відповідача, спростовує доводи Позивача про подальшу неможливість виконувати функції перукаря, перебуваючи у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_4 .

Окрім цього, у відзиві стверджується, що відсутність на робочому місці Позивача без поважних причин 15.12.2023 підтверджено самою позивачкою, так як долучено до матеріалів позову опис вкладення до поштового відправлення із зазначенням заяви на звільнення та висновку лікаря, який датований 18.12.2023. Позивачем не надано суду достатньо переконливих доказів у їх сукупності щодо неможливості подати позов у строк, передбачений ст. 233 КЗпП України, з поважних причин.

На підставі чого сторона Відповідачки просила відмовити в повному обсязі у задоволенні позову.

18.06.2024 стороною Позивача подано до суду відповідь на відзив з аналогічними доводами, що викладені в позовній заяві.

Процесуальні дії у справі:

18 березня 2024 року Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

17 квітня 2024 року Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова задоволено клопотання представника Позивача адв. ОСОБА_6 про витребування доказів у Відповідача у справі, а саме трудову книжку Позивача.

19 вересня 2024 року Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова (протокольно) після дослідження у судовому засіданні та долучення копії тркдової книжки ОСОБА_3 оригінал повернуто Відповідачу ФОП ОСОБА_4

17 червня 2024 року Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова задоволено клопотання уповноваженого представника Відповідача про витребування доказів з ТОВ «Лікарня Експерт» - інформації щодо консультацій та лікування Позивача ОСОБА_3

02 вересня 2024 року Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова (протокольно) відмовлено у задоволенні лопотання представника Відповідача про виклик та допит свідка лікаря алерголога ТОВ «Лікарня Експерт».

Фактичні обставини встановлені судом, зміст спірних правовідносин, оцінка доказів, норми права, що застосовані судом при розгляді спірних правовідносин та висновки суду.

У судовому засіданні уповноважений представник Позивача адвокат Цепко І.С. позовні вимоги підтримала посилаючись на викладене в позовній заяві, відповіді на відзив та заяві про поновлення строку на звернення до суду з позовною заявою. Просила позовні вимоги задовольнити.

У судовому засіданні уповноважений представник Відповідача адвокат Максимишин І.Б. заперечила проти задоволення позову, обґрунтовуючи свою позицію, що аналогічна викладеному у відзиві на позовну заяву. Просила відмовити у задоволенні позову через безпідставність вимог, а у випадку, коли б суд дійшов висновку про підставність позовних вимог, просила застосувати строк позовної давності.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Згідно зі статтею 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, установлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У судовому засіданні, перевіркою доводів сторін і обставин справи та дослідженням письмових доказів встановлено наступне.

Цей спір виник з трудових правовідносин.

Матеріалами справи підтверджено, Згідно запису у трудовій книжці НОМЕР_1 19 квітня 2023 року Позивач ОСОБА_3 була прийнята на роботу до ФОП ОСОБА_4 на посаду перукаря (перукар - модельєр), Наказ № 2 ВК від 18.04.2023.

Наказом № 6 від 15.12.2023 року ОСОБА_3 звільнена з вищевказаної займаної посади на підставі ч. 1 п.4 ст. 40 КЗПП України за прогул без поважної причини.

Про факт відсутності працівника ОСОБА_3 на робочому місці 15 грудня 2023 року з 9:00 год. по 18:00 год. ФОП ОСОБА_4 складено акт №1, що підписали свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Згідно письмової консультації лікаря алерголога ТОВ «Лікарня Експерт» - ОСОБА_3 15.12.2023 зверталась за консультацією з приводу нежиті, закладення горла, болі голови, чхання. Однак Листок непрацездатності не видавався, повторна консультація не призначалась.

Згідно поштового повідомлення та опису відправлення ОСОБА_3 відправила рекомендованим листом заяву та лікарський висновок лише 18.12.2023 року, тобто після звільнення яке мало місце 15.12.2023.

Докази про звернення працівника ОСОБА_3 до роботодавця ФОП ОСОБА_4 з заявою про звільнення 15.12.2023 відсутні.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

За змістом частини 1 статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підстави припинення трудового договору визначені уст. 36 КЗпП України, серед яких, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Статтею 38 КЗпП України визначено підстави для розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Суд за результатом судового розгляду вважає, що у Позивачки не було належно підтверджених підстав на звільнення в супереч вимогам ч.1 ст.38 КЗпП України щодо попередження про таке звільнення власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації. Враховуючи порушення права позивача на припинення трудових відносин, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Згідно ч.3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним, або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі орган який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, то орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Аналогічна правова позиція в подібних правовідносинах викладена в постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 29.01.2020 по справі № 524/679/19 (провадження № 61-20798св19).

Відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Суд враховує при вирішенні цього спору правову позицію в подібних правовідносинах, що викладена в постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 29.01.2020 по справі № 524/679/19 (провадження № 61-20798св19).

Так, колегія суддів у мотивах застосування норм права у вищевказаній справі, вказала: «Задовольняючи позовні вимоги про зміну формулювання причин звільнення, стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та видачі трудової книжки районний суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що положення статті 38 КЗпП України регулюють право працівника на розірвання трудового договору та не ставлять таке право працівника на звільнення у залежність від згоди на це роботодавця. Відтак, наявність чи відсутність резолюції директора на заяві про звільнення за власним бажанням не має істотного значення для правильного вирішення справи.

При цьому задовольняючи вимогу про зміну формулювання причин звільнення 0С0БА_1 суди зазначили про зміну формулювання причин звільнення «за прогули без поважної причини (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України)» на «за власним бажанням (частина перша статті 38 КЗпП України)».

З такими висновками колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

Отже, суд не має права змінювати формулювання причин звільнення з тих підстав, з якими роботодавець не пов`язував обставини звільнення.

Змінюючи формулювання причини звільнення, суди не звернули уваги на те, що роботодавець не пов`язував звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням і відсутні докази, що він помилився у формулюванні підстав звільнення.

Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Вищезазначені положення матеріального закону апеляційним судом залишено поза увагою, вирішуючи спір, суд на порушення вимог статті 235 КЗпП України змінив не формулювання причини звільнення відповідачів, а його підстави: із «звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул без поважної причини) на «звільнення на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України, за власним бажанням».

Отже, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою наведені норми матеріального права та не врахували, що у випадку зазначення працівником та роботодавцем різних обставин звільнення: власне бажання та прогул, суд не може приймати рішення про зміну формулювання причин звільнення. Належним способом захисту прав позивача у такому випадку є визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування.

У зв`язку з наведеним оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог про зміну формулювання причин звільнення та зобов`язання внести відповідні записи до трудової книжки не можна вважати законними й обґрунтованими.»

Таким чином суд дійшов переконливого висновку, що Позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, які Позивач вважає порушеними, не доведено протиправності внаслідок порушення трудового законодавства Відповідачем ФОП ОСОБА_4 при звільненні Позивача ОСОБА_3 , а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо вимоги Позивача про відшкодування моральної шкоди то заподіяння такої жодними належними та допустимими доказами не підтверджена, не підтверджено судовим розглядом причинно-наслідковий зв`язок між протиправною дією чи бездіяльністю Відповідача ФОП ОСОБА_4 та настанням моральних страждань Позивача ОСОБА_3 , крім того Позивачем відшкодування такої шкоди не визначено в грошовому виразі.

Враховуючи вищевикладене, надавши правову оцінку доводам та доказам сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставним, такими, що не грунтуються на вимогах закону, а тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_4 слід відмовити в повному обсязі.

Розподіл судових витрат між сторонами:

Відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Стороною Відповідача на день ухвалення судового рішення у цій справі докази понесення судових витрат не надавалися.

Керуючись ст. ст. 4, 11, 12, 13, 77, 81, 141, 142, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

у задоволенні позову ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_4 про зміну підстави звільнення відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ФОП ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 23.09.2024

Суддя П. Т. Едер