Постанова

від 12.09.2024 по справі 598/680/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 598/680/23Головуючий у 1-й інстанції Щербата Г.Р. Провадження № 22-ц/817/723/24 Доповідач - Костів О.З.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,

з участю секретаря Дідух М.Є.,

апелянта ОСОБА_1 ,

представника апелянта адвоката Будзика Б.В.,

представника позивача адвоката Гудими Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу №598/680/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 30 травня 2024 року, ухвалене суддею Щербатою Г.Р., повний текст якого складено 31 травня 2024 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку достатнього для подання заяви про прийняття спадщини, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що лише 07.02.2023 йому стало відомо про наявність заповіту, складеного на його користь щодо земельної частки (паю), оскільки про це заповітне розпорядження матері свідомо скрила його сестра, яка також є спадкоємцем за даним заповітом, а тому він пропустив строк для прийняття спадщини за заповітом після смерті матері, який просить визначити йому додатково.

Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 30.05.2024 позов задоволено.

Визначено ОСОБА_4 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , терміном два місяці, після набрання рішенням законної сили.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 1073.60 грн судових витрат, понесених на оплату судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказане вище рішення суду скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вважає, що суд першої інстанції неповно та необ`єктивно з`ясував обставини справи та докази у ній, а тому воно підлягає скасуванню.

Зокрема зазначає, що позивач ОСОБА_4 , вважаючи причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини свою ніби-то необізнаність щодо наявності заповіту померлої, не навів жодних доводів, обґрунтованих належними доказами, що свідчили б про об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для спадкоємця щодо подачі заяви про прийняття спадщини.

Звертає увагу на те, що позивач у даній справі ОСОБА_4 є спадкоємцем першої черги - сином померлої ОСОБА_5 .

Вказує, що Верховний Суд у своїй постанові від 29.06.2021 у справі №671/308/20 виклав наступну правову позицію: «Встановивши, що позивач є дочкою померлого, а тому незалежно від наявності заповіту на її ім`я, вона, у випадку, якщо бажала би прийняти спадщину, мала можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у цій справі підстав для надання додаткового строку для прийняття спадщини.

У випадку, якби позивач не був спадкоємцем першої черги, він дійсно б не мав підстав звертатися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, аж доки б не дізнався про існування заповіту і така обставина могла бути підставою для подання заяви про надання додаткового строку».

Вказує, що спадкове законодавство засновується на принципі переваги формального волевиявлення спадкодавця (заповіту) над положеннями закону. Спадкоємці за законом спадкують тільки у випадках відсутності заповіту, визнання його недійсним, перозподілення заповідачем усієї спадщини або неприйняття (відмови від прийняття) спадщини спадкоємцями, призначеними у заповіті (частина друга статті 1223 ЦК України).

У цій справі суди, встановивши обставини справи, дійшли висновку, що незалежно від обізнаності про існування заповіту позивач могла реалізувати своє волевиявлення на прийняття спадщини після смерті батька як спадкоємиця першої черги за законом шляхом подання відповідної заяви до нотаріуса у встановлений 6-місячний строк. Проте, така заява позивачем у шестимісячний строк подана не була. Обставини, на які посилалася позивач, не є поважними (пов`язаними з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій) причинами пропуску строку для прийняття спадщини.

Також зазначає, що у постанові від 26.06.2024 Великою Палатою Верховного Суду у справі №686/5757/23 зроблено правовий висновок, згідно з яким необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом.

Тобто, Верховний Суд чітко та однозначно вказав, що при розгляді даної категорії спорів важливе значення має ступінь родинних відносин позивача та відповідача, а також ступінь споріднення позивача з спадкодавцем.

У даній ситуації позивач є сином спадкодавця та спадкоємцем першої черги за законом померлої ОСОБА_5 , а тому позивач у випадку, якщо би бажав прийняти спадщину, мав можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом протягом 6 місяців з моменту смерті матері.

Отже, вважає, що твердження позивача про його необізнаність щодо наявності заповіту свідчать лише про його небажання приймати спадщину, яке змінилось через вісім років після закінчення строку для подання заяви про прийняття спадщини.

12 вересня 2024 року до Тернопільського апеляційного суду від ОСОБА_4 з пропуском строку надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Також просить поновити строк на подання відзиву, мотивуючи тим, що апеляційну скаргу з ухвалою про відкриття апеляційного провадження ним було отримано через сусіда лише 09 вересня 2024 року, оскільки вся сім`я хворіла ковідом та проходила амбулаторне лікування.

Однак, даний відзив слід залишити без розгляду, виходячи з наступного.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 28 червня 2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та надано учасникам справи строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Частиною 1 ст.360 ЦПК України визначено, що учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

З матеріалів справи вбачається, що копію апеляційної скарги ОСОБА_1 разом з копією ухвали про відкриття апеляційного провадження від 28 червня 2024 року ОСОБА_4 отримав 9 липня 2024 року, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення, на якому останній розписався. Крім того, про особисте вручення вказаного відправлення 9 липня 2024 року свідчить також і витяг з офіційного сайту Укрпошти за номером відправлення 0600937414347.

Разом з тим, відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 поданий ОСОБА_4 12.09.2024, про що свідчить печатка Тернопільського апеляційного суду на даному відзиві, тобто з пропуском строку, вказаного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Будь-яких доказів на підтвердження викладених у відзиві обставин щодо пропуску строку на подання відзиву ОСОБА_4 не надано, а тому колегія суддів їх до уваги не приймає.

Відповідно до ст.126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У зв`язку з наведеним вище, колегія суддів вважає, що відзив ОСОБА_4 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду.

В судовому засіданні апелянт та її представник просили задовольнити апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній.

Представник позивача просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

За приписами ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст.367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно п.п.1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам.

Судом встановлено наступні обставини.

Сторони у справі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 є дітьми ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Збаразьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

20.05.2014 ОСОБА_5 на випадок своєї смерті зробила заповітне розпорядження, згідно якого належний їй на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , та грошові заощадження з нарахованими процентами та компенсаціями в Збаразькому відділенні Ощадбанку, заповіла дочці ОСОБА_1 , а земельну частку (пай) для ведення товарного виробництва, що розташована на території Вищелуб`янської сільської ради, згідно державного акта, заповіла сину ОСОБА_4 .

Вказаний заповіт посвідчений секретарем виконавчого комітету Вищелуб`янської сільської ради Збаразького району Тернопільської області ОСОБА_6 і зареєстрований в реєстрі за №12.

Згідно інформації державного нотаріуса Збаразької державної нотаріальної контори від 10.05.2023 №118/01-09, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 заведена спадкова справа №226/2014. 16.12.2014 року із заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_1 , а 25.11.2022 їй видано свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 .

07.02.2023 ОСОБА_4 звернувся із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

07.02.2023 постановою державного нотаріуса Збаразької державної нотаріальної контори від 07.02.2023 року №23/02-31 ОСОБА_4 відмовлено у прийнятті заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , в зв`язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини.

22.03.2023 ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, яка розташована на території Вищелуб`янецької сільської ради, Тернопільського району (колишнього Збаразького), Тернопільської області, кадастровий номер 6122481500:01:001:0059.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача ОСОБА_4 про поважність причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини заслуговують на увагу, а тому вважав необхідним визначити йому додатковий строк для подання заяви тривалістю два місяці, після набрання рішенням суду законної сили.

Однак, колегія суддів з даним висновком суду не погоджується.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом,

а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 12611265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини

з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо:

1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви;

2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 у справі №6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 17.10.2019 у справі №766/14595/16, від 30.01.2020 у справі №487/2375/18 (провадження №61-10136св19), від 31.01.2020 у справі №450/1383/18 (провадження №61-21447св19) та інших.

З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема:

1) тривалу хворобу спадкоємців;

2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна;

3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними;

4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17.03.2021 у справі №638/17145/17, від22.03.2023 у справі №361/8259/18 та багатьох інших.

Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.

Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

Спадкоємець за законом першої черги здійснює право на спадкування в такому ж порядку, що й спадкоємець за заповітом, відповідно до статей 12681270 ЦК України, та на нього поширюються наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, передбачені статтею 1272 ЦК України.

Тож факт усвідомлення спадкоємцемпершої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом (у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування), який не знав про існування заповіту, наявності в нього права на спадкування та невчинення ним неодмінних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини не свідчить про виникнення в нього об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у передбачений ЦК України строк у зв`язку з його необізнаністю про існування заповіту, складеного на його ім`я. Сам факт відмови нотаріуса, за цих обставин, у видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину не порушує принцип свободи заповіту.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.06.2024 у справі №686/5757/23 зазначила, що дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність потрібно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж потрібно для реалізації поставленої мети.

У спірних правовідносинах дотримання принципу пропорційності безпосередньо залежить від наявності об`єктивних, непереборних та істотних обставин, які є підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. У разі якщо таких обставин суд не встановив, то не можна допускати втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину, навіть з огляду на такий фундаментальний принцип спадкового права, як свобода заповіту, оскільки це порушить принцип правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно скористалася власними цивільними правами, та не відповідатиме принципу пропорційності втручання у право власності на спадкове майно.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду виснувала, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

У справі, що переглядається, суд встановив, що 07.08.2014 ОСОБА_4 (мати сторін у справі) склала заповіт, відповідно до якого, серед іншого, земельну ділянку площею 2.4546 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Вищелуб`янської сільської ради Збаразького району Тернопільської області, заповіла сину ОСОБА_4 .

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із чим відкрилася спадщина на спадкове майно, зокрема й на зазначену земельну ділянку.

На день смерті ОСОБА_5 була зареєстрована та постійно проживала на АДРЕСА_1 . Разом з нею за цією адресою на день її смерті інших зареєстрованих осіб не було, що вбачається з довідки від 16.12.2014 №20, виданої виконавчим комітетом Вищелуб`янської сільської ради Збаразького району Тернопільської області.

ОСОБА_4 (син померлої) 07.02.2023 звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину.

Повідомленням від 07.02.2023 державний нотаріус Збаразької державної нотаріальної контори відмовив ОСОБА_4 у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини.

Отже, за обставинами цієї справи позивач є спадкоємцем майна померлої ОСОБА_5 як за заповітом, так і першої черги за законом.

Тож навіть у разі незнання про існування заповіту позивач як спадкоємець за законом першої черги повинен був вчинити активні дії для прийняття спадщини подати заяву про прийняття спадщини у встановлений ЦК України строк.

Відповідно до обставин справи активні дії щодо прийняття спадщини позивач почав вчиняти після спливу шестимісячного строку, звернувшись у лютому 2023 року, тобто через більш як 8 років після відкриття спадщини. Матеріалами справи не встановлено обставин проживання позивача разом з його матір`ю і у позові такі вимоги позивачем не заявлялись.

З огляду на обставини справи, що переглядається, а також правові висновки, сформульовані у цій постанові, колегія суддів констатує, що факт усвідомлення позивачем його права на спадкування за законом як спадкоємця першої черги спадкування поряд із незнанням про існування заповіту, складеного на його ім`я, за умови невжиття ним жодних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини протягом передбаченого ЦК України строку, не свідчить як про порушення принципу свободи заповіту, так і про виникнення в нього об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у відведений ЦК України строк.

Крім викладеного, у цій справі потрібно враховувати ту обставину, що існує спір між двома спадкоємцями, а не з територіального громадою. Відповідач, який також є спадкоємцем першої черги, прийняв спадщину у встановленому ЦК України порядку, тому поновленням порушених, на переконання позивача, прав відбудеться втручання у право власності відповідача, що не відповідатиме принципу пропорційності, а також це призведе до порушення принципу правової визначеності стосовно іншої спадкоємиці, яка реалізувала власні цивільні права.

Таким чином, позивач, знаючи про смерть матері, будучи спадкоємцем першої черги спадкування за законом, який не проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та маючи на меті реалізувати свої спадкові права, мав обов`язок звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк як спадкоємець першої черги за законом й незалежно від його обізнаності про наявність заповіту, складеного на його ім`я, оскільки спадщину спадкоємець може прийняти лише повністю, а не частинами.

При цьому колегія суддів зазначає, що за наведених обставин невчинення нотаріусом певних дій стосовно позивача, саме собою не створило перешкоди позивачу у прийнятті спадщини та не унеможливлювало подання ним заяви про прийняття спадщини у строк, визначений статтею 1270 ЦК України.

Так, Велика Палата у зазначеній вище постанові вказала, що статтею 63 Закону України від 02.09.1993 №3425-XII «Про нотаріат» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що нотаріус або в сільських населених пунктах посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Відповідно до підпункту 2.2 пункту 2 та підпункту 3.2 пункту 3 глави 10 розділу ІІ Порядкувчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №282/20595 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, під час заведення спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Для того, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.

Отже, наведеними правилами передбачено обов`язок нотаріуса після заведення спадкової справи перевіряти наявність заповіту, вчиняти дії щодо сповіщення спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому/їй є відомим, а також право зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі. До того ж, з метою дотримання строку для прийняття спадщини нотаріус повинен роз`яснити спадкоємцям, які звернулися з приводу такої спадщини, право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття. Наведені правила не передбачають для нотаріуса обов`язку у всіх випадках подавати оголошення у пресі про відкриття спадщини та закликання до спадкування; нотаріус не повинен здійснювати розшук спадкоємців, місце проживання яких йому не є відомим. Так само за чинною на момент виникнення спірних правовідносин редакцією Порядку й обов`язок роз`яснити право подати заяву про прийняття спадщини або відмову від неї поширюється на тих спадкоємців, які звернулися до такого нотаріуса з приводу спадщини, що відкрилася.

З огляду на встановлені апеляційним судом обставини справи, а також із врахуванням висновків Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_4 , у зв`зку з чим рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 30.05.2024 підлягає до скасування з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 .

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги, відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України судові витрати підлягають новому розподілу.

Керуючись ст.ст.141, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 30 травня 2024 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в користь ОСОБА_2 (2980900587) 1610.40 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, згідно квитанції №40 від 24 червня 2024 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 23 вересня 2024 року.

Головуючий

Судді