Рішення

від 24.09.2024 по справі 280/4827/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 вересня 2024 року Справа № 280/4827/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши за правилами загального, в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до 1. Запорізького апеляційного суду (69005, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 162)

2. Державної судової адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5)

про стягнення недоплаченої суддівської винагороди, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

27.05.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до 1. Запорізького апеляційного суду (далі відповідач 1), 2. Державної судової адміністрації України (далі відповідач 2), в якій позивач просить суд:

стягнути з Запорізького апеляційного суду на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно у розмірі 539 632,25 грн (п`ятсот тридцять дев`ять тисяч шістсот тридцять дві гривні двадцять п`ять копійок) з відрахуванням з цієї суми обов`язкових податків та зборів;

зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Запорізькому апеляційному суду коштів для проведення виплати або для компенсації вже проведеної за цим рішенням виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди у сумі 539 632,25 грн за період з 18.04.2020 по 27.08.2020;

допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Запорізького апеляційного суду на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 107 926,45 грн (сто сім тисяч дев`ятсот двадцять шість гривень сорок п`ять копійок) з відрахуванням з цієї суми обов`язкових податків та зборів.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що обіймає посаду судді Запорізького апеляційного суду та отримує суддівську винагороду відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII). З 18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX (далі Закон № 553-IX), яким встановлено обмеження нарахування суддівської винагороди десятьма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, на період дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби. Отже, у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 позивач отримував суддівську винагороду в обмеженому розмірі, що суперечить положенням статті 130 Конституції України та нормам Закону № 1402-VIII. Також посилається на Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 28.05.2024 відкрито провадження у справі № 280/4827/24 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 13.06.2024; витребувано від Державної судової адміністрації України та Запорізького апеляційного суду докази у справі.

Відповідач 1 не погодився із заявленими позовними вимогами, 11.06.2024 подав відзив на позовну заяву (вх. № 27410), в якому зазначає, що суддівська винагорода виплачувалась позивачу відповідно до Законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Державний бюджет України на 2020 рік». В період з 18.04.2020 по 27.08.2020 позивачу нараховувалась і виплачувалась суддівська винагорода з урахуванням обмежень, наведених у Законі України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», які Запорізький апеляційний суд, як суб`єкт владних повноважень, повинен був застосовувати. Правових підстав для нарахування і виплати суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 поза межами видатків державного бюджету і без застосування обмежень суд не мав. Зазначає, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період. Відповідач 1 здійснював забезпечення позивача суддівською винагородою на підставі кошторисних призначень, бюджетних асигнувань та щомісячних розписів видатків головного розпорядника, яким є Державна судова адміністрація України. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Також, відповідач 1 направив до суду витребувані документи (вх. від 11.06.2024 № 27412).

Ухвалою суду від 13.06.2024 відкладено підготовче засідання до 17.07.2024; зобов`язано Державну судову адміністрацію України надати у підготовче засідання витребувані судом докази.

Ухвалою суду від 17.07.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 280/4827/24 на 30 днів; відкладено підготовче засідання до 13.08.2024; повторно зобов`язано Державну судову адміністрацію України надати у підготовче засідання витребувані судом докази.

30.07.2024 від відповідача 2 надійшли витребувані докази (вх. № 35349).

Ухвалою суду від 13.08.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.08.2024; ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Відповідач 2 відзиву на позов не направив.

Частиною другою статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Наказом відповідача 1 від 04.10.2018 № 12-к ОСОБА_1 зарахований до складу суддів Запорізького апеляційного суду в порядку переведення.

Судом установлено, що у період з 18.04.2020 до 27.08.2020 включно позивачу нараховувалась та виплачувалась суддівська винагорода в обмеженому розмірі відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (зі змінами, внесеними Законом № 553-IX) - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

Так, відповідно до довідки Запорізького апеляційного суду від 11.06.2024 № 07-37/69 сума обмеження суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 судді ОСОБА_1 склала 539 632,25 грн, в т.ч.: у квітні 58880,76 грн, у травні 146427,17 грн, у червні 115921,50 грн, у липні 141121,82 грн, у серпні 77281,00 грн.

В подальшому, з 28.08.2020 відбулось відновлення виплати суддівської винагороди без обмеження у зв`язку з тим, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Вважаючи, що відповідачем 1 має бути виплачена недоплачена частина суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, а відповідачем 2 профінансовані такі видатки, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи оцінку обставинам справи суд виходить з наступного.

Статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно зі ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами ст. 130 Конституції України Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (з урахуванням рішення Констутуційного Суду України від 11.03.2020 №4-р/2020 у справі №1-304/2019(7155/19).

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Отже, виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів» може визначатися розмір суддівської винагороди і цей розмір має відповідати нормам зазначеного закону.

Водночас, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ (далі Закон № 553-ІХ) Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» був доповнений статтею 29 наступного змісту:

«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).».

Зазначений Закон № 553-ІХ набрав чинності 18.04.2020, після опублікування його у газеті Голос України від 17.04.2020 № 68.

Судом встановлено, що протягом періоду з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно відповідачем 1 нараховувалась та виплачувалась суддівська винагорода позивача із застосуванням обмежень, встановлених з 18.04.2020 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Разом із тим, Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ч.ч. 1, 3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, абз. 9 п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Зокрема, в Рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

З огляду на викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

В Рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 також констатовано, що Конституційний Суд України зазначав, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.

Також, в зазначеному Рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).

Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Таким чином, обмеження суддівської винагороди не відповідає гарантії незалежності суддів.

У постанові від 03 березня 2021 року у справі 340/1916/20 Верховний Суд виклав правовий висновок, відповідно до якого Закон № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", зокрема, доповнено його статтею 29 (п. 10 р. І Закону № 553-ІХ) не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (стосовно розміру суддівської винагороди), а тому такий закон не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (п. 56).

Верховний Суд зазначив, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ).

Даний висновок також, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 23 червня 2021 року у справі № 520/13014/2020.

Подібний висновок викладений також у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2024 року у справі №990/235/23.

Таким чином, суд вважає, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено ст. 29, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди.

З огляду на зазначене, невиплата позивачу суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно у розмірі, визначеному ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є протиправною.

Всупереч приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідач 1 застосував до спірних правовідносин положення ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", якими ці відносини не регулюються, внаслідок чого, безпідставно обмежив розмір суддівської винагороди позивача та в період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно виплачував зазначену винагороду в обмеженому розмірі.

Доводи відповідача 1 про те, що у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно положення ч. 1, 3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди, суд вважає необґрунтованими, оскільки питання ретроспективної дії даного рішення Конституційного Суду України у цій справі не розглядається, як вже зазначено судом вище, набрання чинності Законом № 553-ІХ та визнання в подальшому Конституційним Судом України його норм неконституційними, не змінило правового регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди.

Згідно із частинами першою, другою, третьою статті 148 Закону № 1402-VІІІ фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, крім Верховного Суду та вищого спеціалізованого суду.

Статтею 149 Закону № 1402-VІІІ визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.

З вищевикладеного слідує, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Запорізький апеляційний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).

Частиною першою статті 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

У постановах Верховного Суду у справах № 400/2031/21 та № 360/503/21 суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред`явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі. Разом з тим, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону № 1402-VІІІ у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого був у цих справах визначений в якості третьої особи.

У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а наведено такі правові висновки: … у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, … . Ураховуючи те, що у цій справі ДСА України має статус відповідача і суд першої інстанції зобов`язав його, як головного розпорядника коштів, вирішити питання щодо фінансування спірних виплат, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Запорізький апеляційний суд здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на 2020 рік.

Не є спірним, що відповідачем 2 не забезпечено фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди у періоді з 18.04.2020 до 27.08.2020 включно в повному обсязі.

Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII) як суб`єкта владних повноважень, бездіяльністю якого порушено права позивача.

Отже, Державна судова адміністрація України, яка здійснює фінансове забезпечення діяльності органів судової влади, у межах повноважень, установлених законом, має здійснити фінансування для виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 включно у розмірі 539 632,25 гривень.

Суд зауважує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З урахуванням вказаного, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що для ефективного захисту порушених прав позивача необхідно позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно, в даному випадку в межах суми стягнення за один місяць 107 926,45 грн (539 632,25 грн загальна сума стягнення поділена на 5 місяців, в яких відбулось обмеження суддівської винагороди позивача) рішення суду має бути допущено до негайного виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», розподіл судових витрат зі сплати судового збору не здійснюється.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

2. Стягнути з Запорізького апеляційного суду (69005, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 162; код ЄДРПОУ 42263611) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) недоплачену суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно у розмірі 539632 (п`ятсот тридцять дев`ять тисяч шістсот тридцять дві) гривні 25 коп. з відрахуванням з цієї суми обов`язкових податків та зборів.

3. Зобов`язати Державну судову адміністрацію України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5; код ЄДРПОУ 26255795) здійснити фінансування Запорізькому апеляційному суду коштів для проведення виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) недоплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно у розмірі 539632 (п`ятсот тридцять дев`ять тисяч шістсот тридцять дві) гривні 25 коп.

4. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Запорізького апеляційного суду на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 107 926 (сто сім тисяч дев`ятсот двадцять шість) гривень 45 коп. з відрахуванням з цієї суми обов`язкових податків та зборів.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення складено та підписано 24.09.2024.

Суддя Ю.П. Бойченко