Ухвала

від 20.09.2024 по справі 300/7094/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

"20" вересня 2024 р.Справа № 300/7094/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шумей М.В. розглянувши у письмовому провадженні клопотання про забезпечення позову по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову: Державна судова адміністрація України, Територіальне управління Державної судової адміністрації в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову: Державна судова адміністрація України, Територіальне управління Державної судової адміністрації в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії.

18.09.2024 року, до відкриття провадження у справі, через систему "Електронний суд" від позивача до суду надійшла заява про забезпечення адміністративного позову шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь які дії щодо направлення/переведення військовослужбовця ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі № 300/7094/24.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що 21.08.2024 ОСОБА_1 завершив процедуру проходження медичного огляду, прибув до відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 для отримання військово-облікового документу. Однак, наказом № 198 від 22.08.2024 ОСОБА_1 призваний на військову службу по мобілізації до військової частини НОМЕР_1 , що в свою чергу унеможливило реалізацію права позивача в частині забезпечення діяльності суду у спосіб бронювання працівників. На даний час ОСОБА_1 , зарахований до особового складу відповідача - Військової частини НОМЕР_1 . Відтак, на думку заявника, вчинення подальших мобілізаційних дій щодо ОСОБА_1 можуть спричинити негативні наслідки, як то переміщення ОСОБА_1 до іншої військової частини і, у випадку прийняття судом позитивного в частині вимог зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 від проходження військової служби таке переміщення унеможливить виконання рішення чи його виконання буде істотно ускладненим.

Суд, розглянувши заяву про забезпечення позову, оцінивши подані докази, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви, зазначає наступне.

Приписами пунктів 2, 3 статті 154 КАС України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.

Водночас, оцінивши зміст заяви про забезпечення позову та наведені в обґрунтуванні для вжиття відповідних заходів підстави в їх сукупності, суд не вбачає необхідності для повідомлення учасників справи, та для виклику особи, яка подала заяву про забезпечення позову, також немає необхідності для призначення її розгляду у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін.

Відтак, розгляд поданої заяви про забезпечення позову проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.

Частина 1 статті 150 КАС України передбачає, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до частини 2 статті 150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Так, статтею 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити її.

Стаття 151 КАС України визначає види забезпечення позову.

Згідно з частиною 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Європейський суд з прав людини у своєму рішення від 23.01.2014 року, №19336/04 Справа/West Alliance Limited проти України вказав на те, що межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (див., серед інших джерел, вищезазначене рішення у справі "Аксой проти Туреччини", п. 95, та рішення у справі "Кудла проти Польщі" [ВП], заява N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI) (пункт 227).

Окрім цього, в рішенні від 18.02.2010, № 54131/08 Справа Байсаков та інші проти України Європейський суд зазначив, " ... що процедура такого судового контролю становить, у принципі, ефективний засіб юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції стосовно скарг, пов`язаних з рішеннями про вислання та екстрадицію, але за умови існування можливості ефективної перевірки судами законності - з матеріально-правового та процесуального погляду - дискреційних дій органу виконавчої влади і можливості скасування ними такого рішення в разі необхідності (див. ухвалу у справі "Сливенко проти Латвії" [ВП], N 48321/99, п. 99, ЄСПЛ 2002-II).

Таким чином, під час вирішення питання про забезпечення позову, слід врахувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками вжиття заходів забезпечення позову для інших заінтересованих осіб.

Відтак, суд у кожному випадку повинен встановити чи є захід забезпечення позову, про який клопоче позивач, таким, що відповідає меті і завданням правового інституту забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При цьому, використання засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади.

Заявник, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову просить суд заборонити Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо направлення, переміщення військовослужбовця ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Так, статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України, яка встановлює види забезпечення позову, передбачено такий вид забезпечення позову як заборона відповідачу вчиняти певні дії.

Необхідність вжиття таких заходів забезпечення позову, заявник мотивує протиправністю оскаржуваного Наказу № 198 від 22.08.2024 згідно якого ОСОБА_1 призваний на військову службу по мобілізації до військової частини НОМЕР_1 , що в свою чергу унеможливило реалізацію права Галицького районного суду Івано-Франківської області в частині забезпечення діяльності суду у спосіб бронювання працівників, а також тим, що позивач на період мобілізації та воєнного стану підлягає бронюванню та не підлягає прийняттю на військову службу.

Разом з цим, обґрунтування вимог заявника щодо невідповідності оскаржуваного наказу вимогам чинного законодавства становить предмет доказування і має досліджуватись під час розгляду справи по суті.

Таким чином, забезпечуючи такий позов шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо направлення, переміщення військовослужбовця ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у даній справі, прийнятим за результатом поданої заявником 17.09.2024 позовної заяви, суд фактично нівелює прийняття відповідачами рішень та вчинення дій, які належать до його виключних (дискреційних) повноважень.

Відтак, у разі забезпечення позову, суд невиправдано перешкоджатиме діям ІНФОРМАЦІЯ_2 та військової частини НОМЕР_1 здійснення відповідних заходів в умовах воєнного стану, введеного у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Обраний заявником спосіб забезпечення позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо направлення, переміщення військовослужбовця ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у даній справі фактично зводиться до зупинення дій наказу, який може бути прийнятий у майбутньому і є явно непропорційним обмеженням у компетенції тієї чи іншої військової частини в умовах воєнного стану.

Крім того, прийняття Військовою частиною НОМЕР_1 наказу, розпорядження щодо направлення ОСОБА_1 до іншої військової частини не охоплюються предметом позову в даній справі.

Відповідно до пункту 10 частини 3 статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Оскільки, на час проходження позивачем служби та на дату звернення до суду із заявою про забезпечення позову в Україні діє воєнний стан, в умовах якого існує заборона зупинення дії наказів відданих військовослужбовцю, у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Крім того, суд зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Посилання позивача на те, що вчинення подальших мобілізаційних дій щодо ОСОБА_1 можуть спричинити негативні наслідки, як то переміщення ОСОБА_1 до іншої військової частини і, у випадку прийняття судом позитивного в частині вимог зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 від проходження військової служби таке переміщення унеможливить виконання рішення чи його виконання буде істотно ускладненим, оскільки надання бронювання під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим, не свідчить про конкретні негативні наслідки невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення прав позивача, що для їх відновлення необхідно було б докласти значних зусиль, або захист цих прав був би неможливий без вжиття судом заходів забезпечення позову.

Сама можливість настання негативних наслідків чи порушення прав позивача в майбутньому не може визнаватись достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Інших підстав для забезпечення позову в заяві не наведено.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що зазначені заявником в якості підстав для забезпечення позову обставини не можуть бути розцінені в якості передумов для вжиття забезпечувальних заходів, а задоволення заяви про забезпечення позову на підставі викладених обставин буде суперечити вищевказаним принципам адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 154 частини 5 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

В зв`язку із вищенаведеним, суд не вбачає наявності обставин для застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову, а тому приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову .

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 117, 118, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

У Х В А Л И В:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову від 18.09.2024, у справі за позовом ОСОБА_1 до до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову: Державна судова адміністрація України, Територіальне управління Державної судової адміністрації в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії , - відмовити.

Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Шумей М.В.