Постанова

від 01.01.2025 по справі 300/7094/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/7094/24 пров. № А/857/25396/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Іщук Л. П.,

суддів Обрізка І. М., Шинкар Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року про відмову в забезпеченні позову (головуючий суддя Шумей М.В., м. Івано-Франківськ) у справі № 300/7094/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державна судова адміністрація України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову: Державна судова адміністрація України, Територіальне управління Державної судової адміністрації в Івано-Франківській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.08.2024 в частині призову на військову службу по мобілізації ОСОБА_1 ; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ухвалити рішення про звільнення його з військової служби.

18.09.2024, до відкриття провадження у справі, ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення адміністративного позову, у якій просить заборонити Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо направлення/переведення військовослужбовця ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі № 300/7094/24.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 для отримання військово-облікового документу, однак наказом № 198 від 22.08.2024 ОСОБА_1 призваний на військову службу по мобілізації до Військової частини НОМЕР_1 , що в свою чергу унеможливило реалізацію права позивача в частині забезпечення діяльності суду у спосіб бронювання працівників. Вважає, що вчинення подальших мобілізаційних дій щодо ОСОБА_1 може спричинити негативні наслідки, а саме, переміщення ОСОБА_1 до іншої військової частини і, у випадку прийняття судом позитивного рішення в частині вимог про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 від проходження військової служби, таке переміщення унеможливить виконання рішення суду чи його виконання буде істотно ускладненим.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Як вбачається із змісту оскаржуваної ухвали, свої висновки про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції обґрунтовував тим, що позивачем не доведено існування обставин очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі у сфері публічно-правових відносин.

Також суд вказав, що у разі забезпечення позову суд невиправдано перешкоджатиме діям ІНФОРМАЦІЯ_1 та Військової частини НОМЕР_1 у здійсненні відповідних заходів в умовах воєнного стану, введеного у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що визначені законом підстави для забезпечення позову відсутні.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що вчинення подальших мобілізаційних дій може спричинити негативні наслідки для нього, так як його переміщення до іншої військової частини у випадку прийняття судом позитивного рішення в частині вимог зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити його від проходження військової служби унеможливить виконання рішення чи його виконання буде істотно ускладненим. Вважає, що його переміщення до іншої військової частини при даному суб`єктному складі учасників справи унеможливить виконання рішення у справі № 300/7094/24.

Відповідачі відзив на апеляційну скаргу не подали.

Апеляційний розгляд справи здійснено згідно ч.2 ст.312 КАС України в порядку письмового провадження за правилами ст. 311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті.

Згідно ч. 1, 2 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Частиною 1 ст.151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 4) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частиною 2 ст.151 КАС України визначено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Виходячи з аналізу наведених норм, підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду без вжиття заходів забезпечення позову; 2) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень; 4) очевидність ознак порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, оспорюваним рішенням, дією або бездіяльністю.

Колегія суддів зазначає, що підстави забезпечення позову, що визначені в ч.2 ст.150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.

Також суд апеляційної інстанції наголошує, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, повинні бути безпосередньо пов`язаними з предметом спору (у даному випадку майбутнього), необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення в майбутньому, повинні забезпечувати співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Апеляційний суд наголошує, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 05.03.2019 у справі №826/16911/18, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, від 26.06.2019 у справі №826/13396/18, від 30.09.2019 у справі №420/5553/18, від 30.09.2019 у справі №640/868/19, від 30.09.2019 у справі №840/3517/18, від 29.01.2020 у справі № 640/9167/19.

Колегія суддів звертає увагу, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду. А тому, сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цієї обставини може бути з`ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

Верховний Суд у постанові від 29 серпня 2023 року у справі № 120/1001/23 зазначив, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову та апеляційної скарги, заявник просить заборонити Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо направлення, переміщення його для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у справі № 300/7094/24. Необхідність вжиття таких заходів забезпечення позову заявник мотивує протиправністю оскаржуваного Наказу № 198 від 22.08.2024, згідно з яким ОСОБА_1 призваний на військову службу по мобілізації до Військової частини НОМЕР_1 , що в свою чергу унеможливлює реалізацію права Галицького районного суду Івано-Франківської області в частині забезпечення діяльності суду у спосіб бронювання працівників.

Також заявник вказує, що на період мобілізації та воєнного стану підлягає бронюванню та не підлягає призову на військову службу.

Колегія суддів наголошує, що достовірно встановити наведені обставини без розгляду спору по суті є неможливим.

Факт порушення прав та інтересів заявника підлягає доведенню у встановленому законом порядку, тобто підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цих обставин може бути з`ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

Крім того, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що забезпечуючи позов шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо направлення, переміщення військовослужбовця ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у даній справі, суд фактично нівелює прийняття відповідачем рішень та вчинення дій, які належать до його виключних (дискреційних) повноважень, а також невиправдано перешкоджатиме діям відповідачів для здійснення відповідних заходів в умовах воєнного стану, введеного у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Відповідно до пункту 10 частини 3 статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Крім того, відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

Судом першої інстанції слушно зауважено, що можливе прийняття Військовою частиною НОМЕР_1 наказу, розпорядження щодо направлення ОСОБА_1 до іншої військової частини не охоплюються предметом позову в даній справі.

Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечною обставиною для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Сама можливість настання негативних наслідків чи порушення прав позивача в майбутньому не може визнаватись достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що наявними матеріалами не підтверджено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких заявник звернувся до суду з позовом, оскільки жодних належних та допустимих доказів у розумінні статей 73,76 КАС України на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення судового рішення в адміністративній справі, а також, що відновлення прав та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову стане неможливим, суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 150, 151, 311, 315, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року у справі № 300/7094/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом 30 днів.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар