Рішення

від 23.09.2024 по справі 380/9059/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2024 рокусправа № 380/9059/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

за участі секретаря судового засідання Лужняк О.М.,

представників сторін

позивача Наумович Ю.С.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ґрін Фекторі Україна" до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ґрін Фекторі Україна» (далі позивач) звернулося в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі відповідач), в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 31.01.2024 року №3826/13-01-07-01;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 17.04.2024 року №17634/13-01-07-01.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ним під час перевірки подано всі необхідні документи у підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами ТзОВ «Фрутарія» та ТзОВ «Трейдком-Захід». Зазначає про те, що доставка здійснювалась власними транспортними засобами та орендованими. Також, звертає увагу суду, що на час господарських відносин у позивача була відсутня інформація, яка б вказувала на ризиковість згаданих контрагентів. Крім того, продовжує позивач, контрагенти станом на 2021 рік припинили свою діяльність, при цьому у процесі їх ліквідації контролюючий орган жодних претензій до них не мав. Додатково покликається на те, що товар отриманий від згаданих контрагентів був реалізований. У підтвердження правової позиції позивач покликається на практику Верховного Суду.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказує, що зібраними під час перевірки первинними документами, податковою інформацією не підтверджується факт здійснення позивачем та його контрагентами ТзОВ «Фрутарія» та ТзОВ «Трейдком-Захід» реальних господарських операцій. Крім того, продовжує відповідач, ще одним доказом у підтвердження нереальності господарських операцій є вирок Голосіївського районного суду м.Києва від 05.04.2023 року у справі №757/33188/22-к. Наведені докази, на переконання відповідача, у своїй сукупності вказують на те, що фактичного здійснення господарських операцій не було.

У відповіді на відзив від 25.06.2024 року позивач, додатково зазначив, що платник податків не може нести відповідальність за недотримання його контрагентами податкової дисципліни у чому і полягає індивідуальність відповідальності на що неодноразово звертав увагу Верховний Суд у своїх постановах. Крім того, звертає увагу на те, що самі по собі наявність вироку щодо контрагента; порушення кримінального провадження; податкова інформація; незначні помилки в оформленні документів не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 року у справі №160/3364/19.

У додаткових поясненнях від 15.08.2024 року позивач звертає увагу суду на те, що право контролюючого органу проводити перевірку обмежується періодом з 31.12.2018 року по 11.12.2023 року, з урахуванням положень п.78.1.7 п.78.1 ст.78 ПК України, однак така перевірка проведена з 01.01.2018 року.

Ухвалою суду від 27.05.2024 року відкрито провадження у даній адміністративній справі.

Ухвалою занесеною до протоколу судового засідання від 17.06.2024 року строк підготовчого провадження продовжено на 30 днів.

Ухвалою занесеною до протоколу судового засідання від 26.08.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив таке.

За результатами позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2018 року по 11.12.2023 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2018 року по 11.12.2023 року, у зв`язку з розпочатою процедурою припинення юридичної особи, відповідачем складено акт від 27.12.2023 року за №36305/13-01-07-01/40485239.

У висновках згаданого акта перевірки встановлено такі порушення податкового законодавства позивачем:

-підп.134.1.1 підп.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, з наступними змінами та доповненнями (далі ПК України) у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 14398744 грн. 00 коп., у тому числі за І квартал 2018 року в сумі 3450654 грн. 00 коп., за ІІ квартал 2018 року 2263570 грн. 00 коп.; за ІІІ квартал 2018 року 1535933 грн. 00 коп., за ІV квартал 2018 року - 2822115 грн. 00 коп., за І квартал 2019 року 729360 грн. 00 коп., за ІІ квартал 2019 року 1575000 грн. 00 коп., за ІІІ квартал 2019 року 370611 грн. 90 коп., за ІV квартал 2019 року 516240 грн. 00 коп., за І квартал 2020 року 1012500 грн. 00 коп., ІІ квартал 2020 року 122760 грн. 00 коп.;

-п.184.1, п.184.7 ст.184, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.4 ст.200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 11513285 грн. 95 коп., у тому числі за січень 2018 року в сумі 223233 грн. 54 коп., за лютий 2018 року 1736941 грн. 20 коп., за березень 2018 року - 1050184 грн. 00 коп., за квітень 2018 року 207211 грн. 00 коп., за травень 2018 року 649720 грн. 00 коп.; за червень 2018 року 590658 грн. 00 коп.; за липень 2018 року 545372 грн. 00 коп., за серпень 2018 року 577179 грн. 00 коп., за вересень 2018 року - 913594 грн. 00 коп., за жовтень 2018 року 1087075 грн. 00 коп., за листопад 2018 року 1108462 грн. 00 коп., за грудень 2018 року 1548504 грн. 00 коп., за лютий 2019 року 517403 грн. 00 коп., за березень 2019 року 435736 грн. 00 коп., за вересень 2021 року 321874 грн. 88 коп.

На підставі висновків згаданого акта перевірки Головне управління ДПС у Львівській області прийняло податкові повідомлення-рішення від 31.01.2024 року:

- за №3824/13-01-07-01, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 17714615 грн. 00 коп., у тому числі 14398744 грн. 00 коп. за податковим зобов`язанням та 3315871 грн. 00 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- за №3826/13-01-07-01, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 14391607 грн. 00 коп., у тому числі 11513285 грн. 95 коп. за податковим зобов`язанням та 2878321 грн. 49 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами оскарження спірних податкових повідомлень-рішень рішенням Державної податкової служби України від 11.04.2024 року за №10467/6/99-00-06-01-02-06 податкове повідомлення-рішення від 31.01.2024 року за №3824/13-01-07-01 частково скасовано, а у іншій частині згадане податкове повідомлення-рішення та податкове повідомлення-рішення від 31.01.2024 року за №3826/13-01-07-01, залишено без змін, а скарга без задоволення.

За наслідками такого рішення відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.04.2024 року за №17634/13-01-07-01, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 12590340 грн. 00 коп., у тому числі 10072272 грн. 00 коп. за податковим зобов`язанням та 2518068 грн. 00 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)

Не погодившись з чинними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив його до суду.

Змістом спірних правовідносин є відповідність податкових повідомлень-рішень від 31.01.2024 року за №3826/13-01-07-01 та від 17.04.2024 року за №17634/13-01-07-01 критеріям правомірності, передбачених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-IV, з наступними змінами та доповненнями (далі - КАС України).

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, врахувавши наявні у справі докази та норми чинного законодавства, суд виходив з наступних мотивів.

У відповідності до положень ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Щодо процедурних порушень проведення перевірки з 01.01.2018 року, а не з 31.12.2019 року.

Абзацом першим п.75.1 ст.75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Так, підпунктом 75.1.2. пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначено, що Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Абзацом п`ятим цього ж підпункту передбачено, що документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Згідно положень підп.78.1.7 п.78.1 ст.78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.

Зміст вступної частини згаданого акта перевірки вказує на те, що відповідачем проведено документальну позапланову перевірку у зв`язку з розпочатою процедурою припинення юридичної особи.

Поряд з цим, у відповідності до абзацу четвертого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідних положень» ПК України, на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Не можна залишити поза увагою і те, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2120-IX (набрав чинності з 17 березня 2022 року) статтю 102 доповнено пунктом 102.9 такого змісту: « 102.9. На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи».

В подальшому пункт 102.9 статті 102 виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану» № 3219-IX від 30 червня 2023 року, який набрав чинності 01 серпня 2023 року.

Отже, в період з 18 березня 2020 року по 30 червня 2023 року, строк давності, передбачений статтею 102 ПК України, був зупинений з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а в період з 17 березня 2022 року по 01 серпня 2023 року - у зв`язку з дією правового режиму воєнного, надзвичайного стану. Загальний термін зупинення строку давності з 18 березня 2020 року по 01 серпня 2023 року.

До такого ж правового висновку, щодо застосування положень ст.102 ПК України, дійшов Верховний Суд у постанові від 13 грудня 2023 року справа №240/34220/22.

Як передбачено положеннями п.102.1 ст.102 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Якщо протягом зазначеного строку, продовжується у цьому пункті, контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Дана норма, визначає часові межі реалізації повноважень щодо проведення перевірки та щодо визначення сум грошових зобов`язань контролюючим органом, початок перебігу яких пов`язується з останнім днем граничного строку подання податкової декларації, та наслідки недотримання таких меж.

За загальним правилом, від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу строку, перебіг строку продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Відтак, після 01 серпня 2023 року, строки визначені положеннями ст.102 ПК України продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Враховуючи те, що з 01 серпня 2023 року (календарний день, в якому строки давності передбачені ст.102 ПК України продовжилися) по 11 грудня 2023 року (день призначення перевірки) пройшов 101 день, а з 01 січня 2018 року (перший календарний місяць, в якому встановлено порушення податкового законодавства під час проведення згаданої перевірки) по 18 березня 2020 року (календарний день місяця, в якому зупинено перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу) 808 днів, загальна кількість днів становить менше 1095 днів 909 днів.

Відтак, контролюючим органом у межах строків визначених статтею 102 ПК України, реалізовано свої повноваження щодо проведення перевірки та щодо самостійного визначення суми грошових зобов`язань.

При цьому, суть аргументів позивача щодо проведення перевірки з 01.01.2018 року, а не з 31.12.2019 року, стосуються процедур ліквідації підприємства, а не порядку проведення перевірок. Крім того, такі аргументи спростовуються викладеним.

Більше того, ліквідаційний баланс позивачем було подано 11.01.2023 року (квитанція №2), а податкова декларація з податку на прибуток підприємств теж 11.01.2023 року (квитанція №2), що на може вказувати на порушення строків проведення перевірки під час ліквідації.

Щодо суті порушень, які стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Висновки акта перевірки, з урахуванням рішення Державної податкової служби України від 11.04.2024 року за №10467/6/99-00-06-01-02-06, грунтувались на нереальності господарських операцій з контрагентами ТзОВ «Фрутарія» та ТзОВ «Трейдком-Захід». Дані порушення позивачем заперечуються.

Крім того, в акті перевірки зазначено про неподання позивачем звітності за вересень 2021 року та не відображення нарахованих зобов`язань в сумі 321874 грн. 88 коп. з податку на додану вартість. Дані порушення позивачем визнаються та не оспорюються у цій справі, що підтверджується поясненнями представника та аргументами, викладеними у заявах по суті спору.

Так, згідно положень підп.134.1.1 п.134 ст.134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.

Базою оподаткування, у відповідності до п.135.1. ст.135 ПК України, є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Як передбачено підп. «а» п.198.1 ст.198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно положень п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Як передбачено положеннями п.200.1 ст.200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Підпунктом 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що продажем (реалізацією) товарів є будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Господарською діяльністю, згідно підп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, вважається діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно із підп.14.1.54 п.14.1 ст.14 ПК України, доходом з джерелом їх походження з України є будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді, зокрема, доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів.

Як передбачено абзацом першим пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац 2 пункту 44.1 статті 44 ПК України).

Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 N 996-XIV, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон N 996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту чи визначення податку на прибуток мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій.

У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є фіктивними, сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, якщо її узагальнити, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування в податковому обліку сум податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою для отримання платником податків податкової вигоди, як то податковий кредит та/або зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, не здійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності у зв`язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податків даних податкового обліку.

Такі висновки зроблені Верховним Судом у ряді постанов, до прикладу (але на виключно) в постановах від 24.01.2018 року (справа №2а-19379/11/2670), від 28.10.2019 року (справа №280/5058/18), від 26.02.2020 року (справа №826/1308/18), від 06.05.2020 року (справа №640/4687/19), а також в постановах від 28.05.2020 року у справі N 826/15364/17, від 28.05.2020 року у справі №820/379/16, від 15.06.2020 року у справі №1440/2276/18.

Позивачем у підтвердження обставин фактичного вчинення господарських операцій додано до матеріалів справи договір поставки №ФР-01160 віл 25.01.2018 року, укладений між ТзОВ «Фрутарія» (постачальник) та позивачем (покупець); договір поставки №11105/18-1 від 11.05.2018 року, укладений між ТзОВ «Трейдком-Захід» (постачальник) та позивачем (покупець); видаткові накладні; подорожні листи; документи в підтвердження реалізації отриманого товару видаткові та товарно-транспортні накладні.

У свою чергу, нереальність згаданих господарських операцій, на переконання відповідача, підтверджується відсутністю документів, які передбачені договорами, зокрема, ненаданням до перевірки документів на транспортування товару та сертифікатів якості; податковою інформацією щодо згаданих контрагентів; вироком Голосіївського районного суду м.Києва від 05.04.2023 року у справі за №757/33188/22-к.

Як передбачено ч.1 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно положень ч.1 ст.76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Як передбачено ч.2 цієї ж статті, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Наведені норми встановлюють порядок оцінки доказів.

Додатково слід зазначити, що однією з класифікацій доказів є їх поділ на прямі та непрямі.

Так, прямими уважаються докази, які безпосередньо вказують на обставини, які підлягають доказуванню.

Непрямими, у свою чергу, є докази, які містять дані про факти, що передували, супроводжували чи слідували подіям, які встановлюються, і за сукупністю яких можна зробити висновок про те, чи мала місце певна подія.

Саме на такій оцінці доказів ґрунтуються правові висновки Верховного Суду у згаданих та інших постановах.

Керуючись саме такими правилами оцінки доказів суд звертає увагу на таке.

Згідно умов згаданих договорів поставки поставка товару здійснюється постачальниками ТзОВ «Трейдком-Захід» та ТзОВ «Фрутарія» (пункти 3.1 договорів поставки), постачальники (згадані товариства) разом із продукцією надають покупцю накладну на товар, сертифікат якості та іншу супровідну документацію, згідно вимог діючого законодавства (пункти 3.6 згаданих договорів).

Як передбачено абзацом першим п.44.6 ст.44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Згідно абзацу другого цього ж пункту, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується представниками сторін того, що документи в підтвердження транспортування та сертифікати якості ні до перевірки, в силу положень п.85.2 ст.85 ПК України, ні в подальших процедурах (оскарження акта перевірки, податкових повідомлень-рішень) позивачем контролюючому органу не подавались, а тому згідно п.44.6 ст.44 ПК України, судом уважаються відсутніми та як наслідок не підтверджують транспортування товару від контрагентів позивача до останнього.

При цьому, додані до матеріалів справи подорожні листи, в підтвердження транспортування товару самим позивачем, не можуть братись судом до уваги в силу положень наведеного пункту ПК України та не відповідності їх умовам договорів поставки (така мала здійснюватись контрагентами позивача, а не ним самим).

Крім того, проаналізованою під час проведення перевірки податковою інформацією, у тому числі податковою звітністю контрагентів позивача, встановлено, що такі: реалізовували товари та послуги за номенклатурою відмінною від номенклатури документально оформленого попереднього придбання, відповідно до податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних; відсутність можливості виконання господарських операцій наявним трудовим ресурсом; відсутність інформації про можливості зберігання товару; відсутність інформації щодо можливості транспортування товарів.

У підтвердження обставин нереальності господарських операцій відповідачем подано рішення від 05.02.2020 року за №8862 та за №8965, якими встановлено відповідність контрагентів позивача критеріям ризиковості платника податку.

Також матеріали справи містять вирок Голосіївського районного суду м.Києва від 05.04.2023 року у справі №757/33188/22-к, яким, у тому числі, ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255 (створення злочинної організації, керівництво такою організацією або її структурними частинами), частинами 2,5 ст.27, ч.4 ст.28, ч.2 ст.205-1 (підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб підприємців), ч.2 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.358, ч.2 ст.27, ч.4 ст.28 ч.4 ст.358 (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів) КК України.

Згідно положень ч.6 ст.78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згаданим вироком встановлено, що ОСОБА_2 , згідно відведеної йому ролі, за винагороду забезпечував документообіг (доставку і передачу документів, печаток фіктивних підприємств між учасниками злочинної організації та «клієнтами» конвертаційного центру), що стосувався фінансово-господарської діяльності підприємств, зокрема, контрагента позивача ТзОВ «Фрутарія».

Тобто вироком встановлено обставини забезпечення засудженим документообігу, який стосувався фінансово-господарської діяльності ТзОВ «Фрутарія».

При цьому, судом не беруться до уваги аргументи позивача з приводу його достатньої обачності за відсутності інформації про сумнівність контрагентів на час господарських відносин з ними, оскільки такі спростовуються ненаданням первинних документів, які підтверджують фактичне здійснення таких операцій, як то доказів транспортування, сертифікатів відповідності тощо, що також вказує на недостатню обачність під час здійснення цих операцій.

Відтак, сукупністю непрямих доказів у їх взаємозв`язку спростовуються подані позивачем видаткові накладні, в підтвердження фактичного здійснення господарських операцій та як наслідок обґрунтованості податкової вигоди.

З урахуванням викладеного, судом не встановлено порушення відповідачем критеріїв правомірності, передбачених ч.2 ст.2 КАС України, при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень, а тому у задоволенні позову належить відмовити.

Що стосується судового збору, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такий належить присудити з позивача, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,

в и р і ш и в :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський оружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне рішення складено 24 вересня 2023 року.

СуддяМартинюк Віталій Ярославович