Постанова

від 16.09.2024 по справі 756/6037/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/11831/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 756/6037/19

16 вересня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Левенця Б.Б.

при секретарі - Уляницькій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 березня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Яценко Н.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратенка Миколи Івановича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Славутич-22", ОСОБА_4 про відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання недійсною вчинену нотаріусом реєстраційну дію, скасування запису в реєстрі, визнання недійсним договору дарування,-

в с т а н о в и в:

У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратенка Миколи Івановича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Славутич-22», ОСОБА_4 про відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання недійсною вчинену нотаріусом реєстраційну дію, скасування запису в реєстрі, визнання недійсним договору дарування.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . Згідно поповерхового плану будинку, на 14 поверсі знаходиться п`ять однорівневих квартир із дверними отворами на 14 поверсі - № 62-65, а також дворівнева квартира АДРЕСА_2 , яка згідно планової документації має дверний отвір на 13-му поверсі, а розташована на 14-му поверсі житлова площа вказаної квартири не має дверного отвору на 14-му поверсі.

У 2018 році власниця квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_4 вирішила фізично розділити дворівневу квартиру на дві окремі квартири на 13-му поверсі та на 14-му поверсі та облаштувати на 14 поверсі будинку окремий дверний отвір.

12.03.2018 року на замовлення власниці дворівневої квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_4 фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 (експерт, інженер з інвентаризації нерухомого майна) було проведено технічну інвентаризацію, квартири АДРЕСА_2 та видано технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_3 .

21.05.2018 року ОСОБА_4 , вважаючи, що вона належним чином виділила другий рівень квартири АДРЕСА_4 , уклала договір дарування квартири АДРЕСА_2 -А із відповідачем - ОСОБА_1 . Цього ж дня право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 було зареєстровано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенком М.І. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за реєстровим номером об`єкта нерухомого майна № 1513261880000.

У травні 2018 року на замовлення ОСОБА_1 фізична особа-підприємець ОСОБА_6 розробив робочий проект реконструкції квартири АДРЕСА_5 . Цього ж місяця про початок будівельних робіт було повідомлено Державну архітектурно-будівельну інспекцію, повідомлення про початок робіт з реконструкції квартири АДРЕСА_6 .Відповідно до інформації з офіційного сайту ДАБІ повідомлення про початок робіт з реконструкції квартири АДРЕСА_2 -А містило інформацію, що об`єкт у якому проводяться роботи відноситься до категорії СС1.

Позивач посилався на те, що будинок АДРЕСА_7 , має 16 поверхів, а відтак він є об`єктом класу середніх наслідків СС2, а не незначних наслідків СС1, як це вказано у витягу з сайту ДАБІ (ч.5 ст.32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».) Вважав, що зазначений будинок безпідставно було віднесено до класу незначних наслідків СС1.

Також зазначав, що облаштування дверного отвору у стіні будинку передбачає втручання в огороджувальні та/або несучі конструкції загального користування, а відтак такий вид робіт не передбачений у Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженого постановою КМУ від 07.06.2017 № 406.

Вважає, що перед початком будівельних робіт з облаштування дверного отвору відповідач був зобов`язаний отримати дозвіл на виконання будівельних робіт у Державній архітектурно-будівельній інспекції.

Однак, не отримавши відповідного дозволу ДАБІ, за дорученням ОСОБА_1 03.05.2018 року розпочались роботи з влаштування дверного отвору квартири АДРЕСА_2 , а саме: наймані нею будівельники на 14-му поверсі почали руйнувати несучо-огороджувальну стіну будинку, яка примикає до житлового приміщення квартири АДРЕСА_2 .

Стіна на 14 поверсі, яку пошкодив відповідач з метою пробиття дверного отвору, відноситься до несучих (несучо-огороджувальних) конструкцій будинку, а тому відповідна стіна, на думку позивача, є власністю всіх власників багатоквартирного будинку, і вчинення будь-яких дій з цією стіною без їх дозволу є посяганням на їх право власності. Перед проведенням будь-яких будівельних робіт, що стосуються спільного майна (несучих, огороджувальних та несуче-огороджувальних конструкцій будинку) власник квартири (власники) який хоче здійснити такі роботи має звернутись до загальних зборів і лише після отримання дозволу загальних зборів проводити роботи. До повноважень загальних зборів, окрім надання дозволу на проведення будівельних робіт, належить також і визначення підрядника, який має такі роботи проводити, проте, позивач такі дозволи не отримувала.

Ремонтні роботи з облаштування дверного отвору квартири АДРЕСА_5 , які почала проводити ОСОБА_1 , позивач вважав незаконними, оскільки вони проводяться без дозволу ОСББ, окрім цього підрядник виконання цих робіт був визначений без участі загальних зборів. Також зазначені роботи проводились без дозволу ДАБІ на будівництво, який є обов`язковим, та призвели до порушення конструктивних елементів будинку - несучо-огороджувальної стіни на 14-му поверсі.

Також у позивача наявні обгрунтовані сумніви щодо законності поділу дворівневої квартири АДРЕСА_2 на дві окремі квартири, оскільки у відповідача відсутній висновок щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна - дворівневої квартири АДРЕСА_5 , а вказаний документ є необхідним для поділу нерухомого майна (п.2.6 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затверджених наказом Міністерства з питань ЖКГ України від 18.06.2007 № 55). Окрім того, влаштування дверного отвору на другому рівні квартири не відповідає державним будівельним нормам, а тому вважає, що відповідач має усунути самовільне переобладнання відповідно до плану житлового будинку.

До 21.05.2018 року власником дворівневої квартири АДРЕСА_2 була ОСОБА_4 котра 21.05.2018 року квартиру 59-Аподарувала відповідачу відповідно до договору дарування.

В договорі дарування вказано, що право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 118078294 від 22.03.2018, номер запису про право власності 25372993.

Новостворений об`єкт нерухомості «квартира АДРЕСА_2 » була створена шляхом поділу квартири АДРЕСА_2 , однак, порядок такого поділу було грубо порушено, на думку позивача поділ проведено на підставі сфальсифікованого технічного паспорту, без вчинення необхідних дій, які є обов`язковими для такого поділу. В технічному паспорті квартири мають бути відображені дані, чинні станом на дату проведення технічної інвентаризації. Однак станом на 12.03.2018, тобто на дату складання технічного паспорту, дворівнева квартира АДРЕСА_2 не мала виходу на 14-му поверсі, який відсутній і станом на сьогодні. Вказує на невідповідність фактичних характеристик об`єкта нерухомого майна характеристикам, зазначеним у технічному паспорті. Також вважає безпідставним створення технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_2 - оскільки висновок щодо технічної можливості поділу дворівневої квартири АДРЕСА_2 на дві квартири не складався, а тому внаслідок безпідставного внесення до технічного паспорту недостовірної інформації про існування квартири АДРЕСА_2 із дверним отвором на 14-му поверсі державний реєстратор був введений в оману, та без будь-яких правових підстав зареєстрував як повноцінний об`єкт нерухомого майна неіснуючу квартиру.

Зазначав, що в даному випадку відповідачем не було отримано дозвіл на перепланування квартири із облаштуванням дверного отвору на 14-му поверсі, також вказаний об`єкт не було прийнято в експлуатацію, а тому квартиру АДРЕСА_2 вважає самочинним будівництвом і набуття права власності на таку квартиру є незаконним.

Окрім того, відсутні відомості про подання державному реєстратору документа про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту, що також вказує на незаконність реєстраційної дії.

Влаштування дверного отвору на обох рівнях дворівневої квартири не відповідає державним будівельним нормам.А відтак, вчинена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенко М.І. реєстраційну дію від 16.03.2018 року щодо державної реєстрації речових прав на квартиру АДРЕСА_5 за ОСОБА_4 підлягає скасуванню, а договір дарування такої квартири - визнанню недійсним.

Вказував, що внаслідок незаконних дій відповідача було порушено право співмешканців багатоквартирного будинку, в тому числі і позивача, оскільки пошкоджена на 14-му поверсі стіна є їх спільною сумісною власністю. Окрім цього, незаконні дії відповідача у більшій мірі порушують права власників квартири АДРЕСА_8 ( ОСОБА_2 ) та НОМЕР_2 ( ОСОБА_3 ), оскільки незаконно утворений дверний отвір у стіні погіршує естетичний вигляд коридору, а також враховуючи той факт, що облаштування вказаного дверного отвору відбувалось без будь-яких дозвільних документів ДАБІ, він несе потенційну загрозу повної руйнації стіни.

З урахуванням викладеного, уточнивши позовні вимоги, позивач ОСОБА_2 просив суд:

зобов`язати відповідача ОСОБА_1 відновити становище, яке існувало до порушення - за власний рахунок перекрити цеглою отвір у стіні, яка огороджує коридор 14-го поверху від другого рівня квартири АДРЕСА_2 (новоствореної квартири АДРЕСА_5 , після чого підготувати цегляну поверхню стіни до фарбування та пофарбувати її (здійснити малярно-штукатурні роботи), а також поклеїти шпалери;

визнати недійсною вчинену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенком М.І. реєстраційну дію від 16.03.2018 року щодо державної реєстрації речових прав на квартиру АДРЕСА_5 за ОСОБА_4 , скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 25372993);

визнати недійсним договір дарування від 21 травня 2018 року, згідно умов якого ОСОБА_4 подарувала квартиру АДРЕСА_5 .

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 05 березня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратенка Миколи Івановича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Славутич-22», ОСОБА_4 про відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання недійсною вчинену нотаріусом реєстраційну дію, скасування запису в реєстрі, визнання недійсним договору дарування задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_1 відновити становище, яке існувало до порушення - за власний рахунок перекрити цеглою отвір у стіні, яка огороджує коридор 14-го поверху від другого рівня квартири АДРЕСА_9 , після чого підготувати цегляну поверхню стіни до фарбування та пофарбувати її (здійснити малярно-штукатурні роботи), а також поклеїти шпалери.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 768 грн 40 коп.

В задоволенні решти вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 березня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 у повному обсязі.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з`ясував усіх обставин, на які сторони посилались в обгрунтування своїх вимог та заперечень.

Зазначає, що судом повністю проігноровано, і на це неодноразово посилався відповідач під час судових засідань, той факт, що відповідно Наказу від 24.05.2001 року №127 Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України «Про затвердження Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна» станом на травень 2018 року, зміни відбулися у липні 2018 року і фактично станом на 12.03.2018 року квартиру від коридора загального користування відділяла перегородка, якою ніша була закрита із зовнішньої сторони, бо для виготовлення дверей потрібен був час, тому у технічному паспорті (т. 1, а.с. 44) червоним зазначено майбутні двері, тобто, ніша на час складання техпаспорту. І чіткої вимоги щодо поділу на класи наслідків СС1, СС2 на травень 2018 року не було.

Відповідно Постанови Кабінету Міністрів від 07 червня 2017 року № 406 «Про затвердження переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію» роботи з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення, а також нежилого будинку, будівлі, споруди, приміщення в них, виконання яких не передбачає втручання в огороджувальні та несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1).

Таким чином, законодавство на той час чітко, недвозначно передбачало, що при виконанні поточного ремонту, перепланування та/або переобладнання окремих приміщень (квартир) без втручання в несучі та огороджувальні конструкції, а також інженерні системи об`єкту, клас наслідків (відповідальності) та категорію складності не визначають.

Сторона відповідача вказує, що оскаржуване рішення у даній справі порушує право на справедливий судовий розгляд, захист прав та інтересів судом (ст. 55 Конституції України, ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод), оскільки у рішенні суду відсутні відповіді та мотиви на аргументи відповідача.

Апелянт вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачка повинна перекрити цеглою отвір у стіні, яка огороджує коридор 14-го поверху від другого рівня квартири, тобто, вхідні двері в окрему квартиру АДРЕСА_5 (поштову адресу присвоєно 16.03.2018 року, прописка, окремі квитанції за комунальні послуги), яка взагалі не матиме входу/виходу.

Щодо висновку експерта № 35/07-2020 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, складеного 20 жовтня 2020 року судовим експертом Галієвою Оленою Мансурівною (а.с. 216-224, т.2.), сторона відповідача зазначає, що експертом був наданий висновок без виїзду на місце та з порушенням методики проведення експертиз.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Шкабрій Михайло Петрович просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Зазначає, що відповідачка у своїх показах суду визнала, що вона не зверталась до співвласників будинку та не отримувала згоди на здійснення реконструкції квартири/будинку. Також відповідачка не отримувала дозвіл на виконання будівельних робіт (протокол судового засідання від 02.02.2023року).

Крім того, оскільки перепланування, яке розпочала здійснювати апелянт передбачало втручання в огороджувальні конструкції та інженерні системи загального користування (облаштування кухні на 14-му поверсі вимагало додаткового підключення до мереж водопостачання та каналізації) вказаний обєкт реконструкції не може бути віднесено до класу наслідків СС1.

Проект реконструкції квартири АДРЕСА_2 підлягав обов`язковій експертизі, чого ні проектант, ні відповідачка не зробили.

Відповідачка не надала суду доказів отримання дозволу на виконання будівельних робіт у багатоповерховому будинку, що належить до об`єктів із значними (СС3) наслідками.

Таки чином, рішення відповідача розпочати реконструкцію та здійснити поділ квартири АДРЕСА_2 на дві окремі квартири шляхом влаштування перекриття між 13-м та 14-м поверхами та облаштуванням дверного отвору між квартирою АДРЕСА_2 та коридором на 14-му поверсі будинку (без згоди співвласників та без погодження реконструкції з ДАБІ) є втручанням у технічні характеристики будинку, тобто, фактично реконструкцією будинку в частині зміни кількості квартир.

Отже, внаслідок реконструкції квартири АДРЕСА_2 утворюються дві квартири, змінюються техніко-економічні показники всього будинку, що свідчить про здійснення відповідачем не реконструкції квартири, а реконструкції всього будинку, оскільки збільшується навантаження на електричні та санітарно - технічні мережі будинку (влаштування у відокремленій квартирі кухні з електроплитою та мийкою), змінюються техніко-економічні показники будинку.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 березня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржується, а відтак, у відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Кайрод Тетяна Григорівна повністю підтрисмала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Шкабрій Михайло Петрович в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондратенко Микола Іванович, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Славутич-22", ОСОБА_4 в судове засідання повторно не з`явились, про день та час розгляду справи апеляційним судом повідомлені у встановленому порядку , а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 березня 2024 року в частині задоволених позовних вимог не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановено, що багатоквартирний будинок АДРЕСА_7 прийнято в експлуатацію у грудні 1998 року (Акт прийняття в експлуатацію від 28.12.1998 року затверджено розпорядженням № 1466 від 31.12.1998 року Мінської районної державної адміністрації). Загальна площа 20722 кв.м., кількість квартир - 146, в тому числі- 34 дворівневих квартири (всі квартири, в яких більше трьох кімнат - дворівневі).

Будинок знаходиться в управлінні ОСББ «Славутич-22».

ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 .

Згідно поповерхових планів будинку, виготовлених Київським міським бюро технічної інвентаризації станом на листопад 1998 року на 13-му та 14-му поверхах розташована одна дворівнева квартира АДРЕСА_2 з влаштуванням виходу до коридору загального користування на 13-му поверсі.

ОСОБА_1 07.09.2005 року відповідно до договору дарування подарувала квартиру АДРЕСА_5 ОСОБА_4 , яка має загальну площу 190,70 кв.м., складається із чотирьох житлових кімнат, житлова площа 116,30 кв.м.

Договір дарування вказаної квартири посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенко М.І. та проведено державну реєстрацію права власності на ім`я ОСОБА_4 в БТІ 20.10.2005 року.

В матеріалах реєстраційної справи міститься довідка від 12.03.2018 року № 123-03/18/1 з якої вбачається, що у рамках укладеного договору № 123-03/18/1 від 12.03.2018 року ФОП ОСОБА_5 надано послугу по проведенню технічної інвентаризації квартири АДРЕСА_5 .

Обстеженням встановлено, що за даними договору дарування квартири від 07.09.2005 р № 5068 загальна площа квартири АДРЕСА_5 складала - 190,70 кв.м, житлова площа - 116,30 кв.м.

За результатами поточної технічної інвентаризації 12.03.2018 року складено висновки щодо технічної можливості поділу/виділу в натурі частки з об`єкту нерухомого майна. Згідно Наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001 року «Про затвердження Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна» (зі змінами) призначено нумерацію частинам квартир АДРЕСА_10 .

Загальна площа квартири 59 складає 99,5 кв.м., житлова 55,3 кв.м.; загальна площа квартири 59-А складає 99,7 кв.м., житлова - 55,4 кв.м. Сумарна площа квартир, кількість житлових кімнат, а отже сумарна житлова площа змінилась через влаштування перегородок, закладення другого світла сходової клітини, утеплення, оздоблення стін. Перераховані уточнення здійснені без порушення капітальних несучих стін, несучих конструкцій, не належать до самочинного будівництва та не потребують додаткового погодження за вищевказаною Інструкцією.

21.05.2018 року ОСОБА_4 уклала договір дарування квартири АДРЕСА_2 -А із відповідачем - ОСОБА_1 . Цього ж дня право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_5 було зареєстровано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенком М.І. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за реєстровим номером об`єкта нерухомого майна № 1513261880000.

Загальна площа квартири АДРЕСА_5 становить 99,7 к.в.м, складається з трьох житлових кімнат, жила площа яких складає 55,4 кв.м.

Судовим експертом Галієвою О.М. був складений висновок експерта № 35/07-2020 за результатом проведення судової будівельно-технічної експертизи.

На вирішення експертизи були поставлені питання: Чи відповідає висновок про можливість поділу/виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна № 123/03/18/1 від 12.03.2018 року щодо можливості виділу частини квартири АДРЕСА_5 , складений ФОП ОСОБА_5 п.2.6 «Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна», затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства № 55 від 18.07.2007 року?; Чи є влаштування додаткової квартири АДРЕСА_11 реконструкцією цього житлового будинку? Чи підлягає обов`язковій експертизі проект будівництва (реконструкції) житлового будинку АДРЕСА_7 ? Якщо так, то за якими напрямками?

В своєму висновку судовий експерт Галієва О.М. зазначила, що висновок про можливість поділу/виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна № 123/03/18/1 від 12.03.2018 року щодо можливості виділу частини квартири: частини квартири АДРЕСА_5 , складений ФОП ОСОБА_5 , не відповідає п.2.6 «Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна», затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства № 55 від 18.06.2007 року, а саме: у висновку відсутні перелік номерів, розмір приміщень у фактичному користуванні, які становлять реальну частку, а також відсутній склад новоутворених об`єктів нерухомого майна.

У зв`язку з тим, що влаштування додаткової квартири, у відповідності до п.3.21 ДБН А 2.2-3:2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» (в редакції до 01.06.2018 року, до введення в дію змін № 1) яким визначено, що реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкта будівництва внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), то влаштування додаткової квартири в житловому будинку АДРЕСА_7 змінює ТЕП будинку із 146 квартир до 146-1 є реконструкцією житлового будинку, а не квартири.

З огляду на те, що житловий будинок АДРЕСА_7 , згідно ст. 32 «Про регулювання містобудівної діяльності» не може бути віднесений до об`єкту класу наслідків (відповідальності) СС1 - незначних наслідків, то проект реконструкції житлового будинку, у відповідності до п.4 ст.31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», підлягає обов`язковій експертизі щодо додержання нормативів з питань санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної, техногенної, ядерної та радіаційної безпеки, міцності, надійності, довговічності будинків і споруд, її експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, у тому числі, щодо додержання нормативів з питань створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення за всіма наслідками.

Частково задовольняючи позовні вимоги та, зобов`язуючи ОСОБА_1 відновити становище, яке існувало до порушення - за власний рахунок перекрити цеглою отвір у стіні, яка огороджує коридор 14-го поверху від другого рівня квартири АДРЕСА_2 (новоствореної квартири АДРЕСА_5 , після чого підготувати цегляну поверхню стіни до фарбування та пофарбувати її (здійснити малярно-штукатурні роботи), а також поклеїти шпалери, суд першої інстанції вказав, що внаслідок реконструкції квартири АДРЕСА_2 у вказаному багатоквартирному будинку утворюються дві квартири, роботи щодо пробивання дверного прорізу проводяться відповідачем з порушенням ДБН, що впливає на технічну конструкцію всього будинку.

Відтак, суд погодився з доводами позивача, що ОСОБА_8 а не мала права здійснювати реконструкцію квартири шляхом прорізання (влаштування) отвору в огорожувальній стіні без згоди загальних зборів учасників ОСББ, без експертизи, проекту реконструкції квартири та отримання дозволу на реконструкцію у відповідному державному органі.

Суд апеляційної інстанції в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 березня 2024 року в частині задоволених позовних вимог відповідає.

Згідно з ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 6 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несучо-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

У ч. 2 ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку. Згідно з ч. 1 ст. 5 цього Закону спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників.

Співвласники зобов`язані забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; додержуватися вимог правил утримання багатоквартирного будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм (п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Оскільки стіна як конструктивний елемент будинку - це спільна сумісна власність усіх власників квартир у багатоквартирному будинку, на будівництво на несуче-огороджувальній стіні потрібна згода усіх власників квартир у багатоквартирному будинку (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 761/6800/16-ц, провадження № 61-10649св20).

ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та інші власники квартир у будинку АДРЕСА_7 є співвласниками міжповерхових перекриттів, несуче-огороджувальної стін.

Відтак, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що влаштування дверного отвору в огороджувальній конструкції 14 поверху будинку АДРЕСА_7 потребує отримання згоди на таку реконструкцію у загальних зборів учасників ОСББ.

Дії з влаштування дверного отвору в огороджувальній конструкції 14 поверху будинку АДРЕСА_7 без отримання згоди загальних зборів учасників ОСББ, є втручанням в несучі конструктивні елементи житлового будинку та порушують права і законні інтереси співвласників будинку АДРЕСА_7 .

Відповідно до п.п. 3.2, 3.21 ДБН А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» (що затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 04.06.2014 року №163) будівництво - нове будівництво, реконструкція, капітальний ремонт та технічне переоснащення об`єктів будівництва; реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкту будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників, забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг. Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об`єкту в цілому або його частин (за умови їх автономності).

Порядок отримання дозвільних документів на проведення реконструкції визначається Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» та постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2011 року № 466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт».

Згідно з пунктом 2 Порядку № 466 будівельні роботи - це роботи з нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту.

Частиною другою статті 26 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Статтею 31 ЗаконуУкраїни «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що не підлягають обов`язковій експертизі проекти будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Обов`язковій експертизі підлягають проекти будівництва об`єктів, які: за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, - щодо додержання нормативів з питань санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, інженерно-технічних заходів цивільного захисту, пожежної, техногенної, ядерної та радіаційної безпеки, перевезення небезпечних вантажів, міцності, надійності, довговічності будинків і споруд, їх експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, у тому числі щодо додержання нормативів з питань створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення.

Відповідно до ст. 32 ЗаконуУкраїни «Про регулювання містобудівної діяльності» клас наслідків (відповідальності) будівель і споруд (далі - клас наслідків) - це характеристика рівня можливої небезпеки для здоров`я і життя людей, які постійно або періодично перебуватимуть на об`єкті або які знаходитимуться зовні такого об`єкта, матеріальних збитків чи соціальних втрат, пов`язаних із припиненням експлуатації або з втратою цілісності об`єкта.

Клас наслідків визначається для кожного об`єкта - будинку, будівлі, споруди будь-якого призначення, їхніх частин, лінійних об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури, у тому числі тих, що належать до складу комплексу (будови).

До складу комплексу (будови) можуть належати об`єкти, будівництво яких здійснюється за єдиною проектно-кошторисною документацією.

Усі об`єкти поділяються за такими класами наслідків (відповідальності): незначні наслідки - СС1; середні наслідки - СС2;значні наслідки - СС3.

До незначних наслідків (СС1) не можуть бути віднесені об`єкти, зокрема, але не виключно: рівень можливої небезпеки для здоров`я і життя людей, які постійно перебуватимуть на об`єкті, - 50 осіб; рівень можливої небезпеки для здоров`я і життя людей, які періодично перебуватимуть на об`єкті, - 100 осіб; житлові будинки понад чотири поверхи.

До значних наслідків (СС3) відносяться такі об`єкти, зокрема, але не виключно, житлові, громадські або багатофункціональні будівлі заввишки понад 100 метрів та/або з рівнем можливої небезпеки для здоров`я і життя людей понад 400 осіб, які постійно перебувають на об`єкті.

Відповідно до частини другої статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забороняється виконувати будівельні роботи без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, відповідачем не спростовано, що будинок АДРЕСА_7 є багатоквартирним житловим будинком і квартира АДРЕСА_12 , власником якої є ОСОБА_1 , знаходиться на 14 поверсі вказаного будинку. Відтак, оскільки житловий будинок АДРЕСА_7 ) має висоту понад чотири поверхи, то він не може відноситися до незначних наслідків (СС1) в силу прямої заборони ст. 32 ЗаконуУкраїни «Про регулювання містобудівної діяльності».

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що влаштування дверного отвору в огороджувальній конструкції 14 поверху будинку АДРЕСА_7 потребує, відповідно до вимог статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт до органів державного архітектурно-будівельного контролю.

Згідно з ст. 380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Статтею 382 ЦК України визначено, що квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Частина 2 ст. 383 ЦК України визначає, що власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Відповідно до ст. 152 Житлового кодексу України виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об`єкта в експлуатацію не потребується.

У ст. 179 Житлового кодексу України передбачено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У п. 4 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 № 45, визначено, що власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на: переобладнання та перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку та органу місцевого самоврядування, виданого в установленому порядку.

Згідно з вимогами п. 8.14 ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт» можливість часткового розбирання несучих і огороджувальних конструкцій будинків слід визначати за результатами розрахунків, при цьому в проектній документації повинні бути відображені пов`язані з зазначеним розбиранням тимчасові організаційно-технічні заходи. Крім того, в проектній документації повинні бути вказані елементи будинків, що демонтуються, та визначена безпечна послідовність їх демонтажу з урахуванням особливостей та технічного стану несучих систем будинку. Можливість реконструкції житлових будинків із надбудовами і прибудовами з розбиранням існуючих і влаштуванням нових перекриттів, стін і перегородок, закладанням існуючих і виконанням нових прорізів у несучих конструкціях (фундаментах, стінах, перекриттях) повинна бути підтверджена розрахунком за несучою здатністю, стійкістю, тріщиностійкістю і деформативністю усіх несучих конструкцій і будинку в цілому.

Вимоги пункту 4.1 розділу 4 «Загальні положення» ДБН А.2.2-3-2014 передбачають, що проектна документація на будівництво має відповідати положенням законодавства, вимогам містобудівної документації, будівельних норм, стандартів та правил.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року № 406 «Про затвердження переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію» до таких робіт відносяться лише роботи з заміни існуючих заповнень віконних, балконних та дверних блоків. Всі інші роботи з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення, виконання яких передбачає втручання в огороджувальні та несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, - потребують дозволу на виконання будівельних робіт.

Наказом державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 року № 76 затверджені Правила утримання житлових будинків та прибудинкових територій (далі - Правила № 76).

Вказаними правилами визначено, що перепланування - до елементів перепланування жилих приміщень належать перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків.

Пунктами 1.4.1, 1.4.3, 1.4.4, 1.4.6 Правил № 76 визначено, щопереобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства.

До елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштуванняі переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків.

Переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що призводять до порушення тривкості або руйнації несучих конструкцій будинку, погіршення цілісності і зовнішнього вигляду фасадів, порушення вимог протипожежної безпеки та засобів протипожежного захисту, не допускається.

Перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що погіршує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі, не допускається.

Власник, наймач (орендар) жилого будинку, жилого чи нежилого у жилому будинку приміщення, що припустив самовільне переобладнання або перепланування, що призводить до порушення конструктивних елементів або засобів протипожежного захисту, зобов`язанийза свій рахунок привести це приміщення до попереднього стану.

Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти до висновку, що переобладнання і перепланування жилих будинків (квартир), яке передбачає втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування будинку, допускається за наявності відповідного на це дозволу.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що влаштування дверного отвору в огороджувальній конструкції 14 поверху будинку АДРЕСА_7 потребує отримання дозволу на реконструкцію у відповідному державному органі.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, колегією суддів перевірено, що матеріали справи не місять доказів, з яких вбачається, що всі співвласники місць загального користування будинку, зокрема, позивач надавав свою згоду на здійснення власником квартири АДРЕСА_12 дій щодо влаштування дверного отвору в огороджувальній конструкції 14 поверху будинку АДРЕСА_7 .

Також, матеріали справи не містять, а відповідачем, як власником квартири АДРЕСА_12 , не надано належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення влаштування дверного отвору в огороджувальній конструкції 14 поверху будинку АДРЕСА_7 у відповідності до вимог чинного законодавства, а саме: з наявністю дозволіввідповідних державнихорганів для вчинення таких дій.

Таким чином, під час влаштування дверного отвору в огороджувальній конструкції 14 поверху будинку АДРЕСА_7 ) у відповідачки, як власника квартири АДРЕСА_12 , були відсутні необхідні дозволи.

У апеляційній скарзі відповідачка не заперечує факту влаштування дверного отвору в огороджувальній конструкції 14 поверху будинку АДРЕСА_7 ) без дозвільних документів, а вказує на те, що спірний об`єкт не потребує спеціального дозволу та реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт.

Згідно з ст. 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Частиною другою статті 13 ЦК України передбачено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Разом з тим, усунення перешкод у користуванні власністю здійснюється у способи, що є ефективними, зокрема: шляхом знесення самочинно збудованого нерухомого майна; зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, провести відповідну перебудову; стягнення витрат, пов`язаних із приведенням майна до попереднього стану; відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих порушенням права власника (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 753/14305/17, провадження № 61-5378св19).

Оцінюючи всі зібрані докази у своїй сукупності, враховуючи порушення відповідачем вимог житлового та містобудівного законодавства, а також інтересів співвласника багатоквартирного будинку, відсутність дозволу на влаштування дверного отвору в огороджувальній конструкції 14 поверху будинку АДРЕСА_7 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про зобов`язання відповідача відновити становище, яке існувало до порушення - за власний рахунок перекрити цеглою отвір у стіні, яка огороджує коридор 14-го поверху від другого рівня квартири АДРЕСА_2 (новоствореної квартири АДРЕСА_5 , після чого підготувати цегляну поверхню стіни до фарбування та пофарбувати її (здійснити малярно-штукатурні роботи), а також поклеїти шпалери.

Доводи апеляційної скарги про те, що влаштування дверного отвору в огороджувальній конструкції 14 поверху будинку АДРЕСА_7 ) не потребує спеціального дозволу та реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, оскільки чіткої вимоги щодо поділу на класи наслідків СС1, СС2 на травень 2018 року не було, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

В обгрунтування вказаних доводів відповідач вказує, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 07 червня 2017 року № 406 «Про затвердження переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію» роботи з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення, а також нежилого будинку, будівлі, споруди, приміщення в них, виконання яких не передбачає втручання в огороджувавальні і та несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1).

З системного аналізу вказаної норми права вбачається, що роботи виконання яких не передбачає втручання в огороджувавальні та несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, відносяться до об`єктів з незначними наслідками (СС1).

Поряд з цим, судом встановлено, відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, що влаштування дверного отвору на 14 поверсібудинку АДРЕСА_7 ) ОСОБА_1 здійснено з втручанням в огороджувавальні та несучі конструкціївказаного будинку.

Також, колегія судддів звертає увагу відповідача на те, що житловий будинок № НОМЕР_1 по АДРЕСА_13 має висоту понад чотири поверхи, то він не може відноситися до незначних наслідків (СС1) в силу прямої заборони ст. 32 ЗаконуУкраїни «Про регулювання містобудівної діяльності». Аналогічна редакція закону була чинна і в травні 2018 року, є чинною на момент розгляду справи судом першої інтанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення у даній справі порушує право на справедливий судовий розгляд, захист прав та інтересів судом (ст. 55 Конституції України, ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод), оскільки у рішенні суду відсутні відповіді та мотиви на аргументи відповідача, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Європейський суд з прав людини, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01 від 6 вересня 2005 року, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00 від 18 липня 2006 року, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року, пункт 58), відповідно до якої принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» серія A. 303-A від 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Водночас, слід зазначити, що відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відтак, доводи апелянта щодо неповноти обгрунтування рішення суду першої інстанції не свідчать про порушення, яке б призвело до неправильного вирішення спору, отже не є підставою для обов`язкового скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду згідно ст.376 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення про зобов`язання відповідачки відновити становище, яке існувало до порушення- за власний рахунок перекрити цеглою отвір у стіні, яка огороджує коридор 14-го поверху від другого рівня квартири АДРЕСА_2 ( нововствореної квартири АДРЕСА_5 , не врахував, що нововстворена квартира АДРЕСА_12 в такому випадку взагалі не матиме входу/виходу, що порушує права відповідачки , як власника вказаної квартири, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують з оглялду на наступне.

В силу приписів ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Недотримання і порушення правових норм, що в них містяться, не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (стаття 3 ЦК України).

Рішення відповідача розпочати влаштування дверного отвору на 14 поверсібудинку АДРЕСА_7 з втручанням в огороджувавальні та несучі конструкціїжитлового будинку, було прийнято самостійно, добровільно, усвідомлено та з порушенням чинних норм права перераховних у мотивувальній частині даної постанови.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновок експерта № 35/07-2020 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, складений 20 жовтня 2020 року судовим експертом Галієвою Оленою Мансурівною (а.с. 216-224, т.2.), є неналежним доказом у даній справі, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Згідно з приписами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин першої та другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 102 ЦПК України унормовано, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Частиною 6 ст. 106ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Відповідно до вимог статті 78 ЦПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановахВерховного Суду від 19.06.2019 зі справи №910/4055/18, від 16.04.2019 зі справи № 925/2301/14).

З огляду на доводи апеляційної скарги, встановлені судом апеляційної інстанції обставин справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив, зокрема, належність, допустимість кожного наявного у справі доказу окремо, зокрема, і висновок експерта, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, що призвело до встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору у даній справі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Таким чином, доводи, викладені відповідачем ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 березня 2024 року в оскаржуваній частині ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 .

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишено без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині без змін, то розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 березня 2024 року в частинізадоволених вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратенка Миколи Івановича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Славутич-22", ОСОБА_4 про відновлення становища, яке існувало до порушення,залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2024 року.

Головуючий Судді: