Постанова

від 23.09.2024 по справі 400/6538/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/6538/23

Головуючий першої інстанції Птичкіна В.В.

Час та місце ухвалення судового рішення «--:--», м. Миколаїв

Повний текст судового рішення складений 12.02.2024р.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Єщенка О.В., Яковлєва О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного підприємства Фірма «Інтер-В» на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року у справі за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до приватного підприємства Фірма «Інтер-В» про стягнення адміністративно-господарські санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

02.06.2023р. Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду з позовом до приватного підприємства Фірма «Інтер-В» про стягнення 42590,75грн., з яких: адміністративно-господарські санкції за невиконання в 2022 році нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 41302,19грн.; пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 1288,56грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що приватне підприємство Фірма «Інтер-В» в 2022р. не працевлаштувало 1 особу з інвалідністю та не сплатило самостійно адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування особи з інвалідністю за 2022р.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.02.2024р. позов задоволений, оскільки позивачем не вчинено залежні від нього заходи для працевлаштування особи з інвалідністю, а тому застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є обґрунтованим.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального права, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволені позовних вимог.

Апелянт наголошує, що підприємством виконано обов`язок, передбачений нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, та одна особа з інвалідністю працевлаштована, а тому відповідач не може нести відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача у 2022р. - 8 осіб. Таким чином, середньооблікова кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати - 1 особа.

Згідно розрахунку позивача, виходячи з середньооблікової кількості штатних працівників, які відповідач мав працевлаштувати (1 особа з інвалідністю), відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підлягають застосуванню адміністративно-господарські санкції у розмірі 42590,75грн.

З метою стягнення з приватного підприємства Фірма «Інтер-В» адміністративно-господарських санкцій та пені, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991р. №875-XII (надалі - Закон України №875-XII) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 1 ст.20 Закону України №875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в ч.1 цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч.1 ст.19 цього Закону (ч. 2, 4 ст. 20 Закону України №875-XII).

Відповідно до ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з ч.1, 3 ст.18 Закону України №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом ст.18-1 цього ж закону Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Згідно з п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Також, відповідно до п. 2.1 наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007р. №42 «Про затвердження форми звітності №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкції щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» звіт складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів.

Аналізуючи зазначені законодавчі норми, колегія суддів дійшла висновку про те, що на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі й центри зайнятості. Однак, Закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників серед осіб з інвалідністю.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018р. у справі №811/693/17, від 02.05.2018р. у справі №804/8007/16, від 13.06.2018р. у справі №819/639/17.

Разом з тим, як вбачається з наказу приватного підприємства Фірма «Інтер-В» від 20.09.1994р. №2-к, ОСОБА_1 , який є інвалідом 3 групи прийнято на роботу з 20.09.1994р. на посаду директора підприємства. /а.с.47/

Згідно посвідчення НОМЕР_1 та довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ №654706 ОСОБА_1 є особою з 3 групою інвалідності з 17.11.2017р., - безстроково. /а.с.49, 50, 50-а/

При цьому, Законом №875-XII визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

Отже, у зв`язку з працевлаштуванням приватним підприємством Фірма «Інтер-В» однієї особи з інвалідністю, підприємством звіт за формою №3-ПН може й не податися.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч.1 ст.19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені ст. 50 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Так, відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Водночас, судом встановлено, що приватним підприємством Фірма «Інтер-В» у 2022 році здійснено заходи для працевлаштування однієї особи з інвалідністю, а саме ОСОБА_1 , тобто виконані вимоги ч.1 ст.19 Закону №875-XII, а тому у позивача відсутні правові підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Крім того, відсутні докази безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування.

Отже, стягнення з відповідача заборгованості з адміністративно-господарських санкцій та пені, за відсутності правопорушення у сфері господарювання, як того вимагає ст.218 Господарського кодексу України, є необґрунтованим.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, тому в порядку ст.317 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.139, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного підприємства Фірма «Інтер-В» задовольнити, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року скасувати.

Ухвалити у справі постанову, якою відмовити у задоволенні позову Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до приватного підприємства Фірма «Інтер-В» про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Стягнути з Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь приватного підприємства Фірма «Інтер-В» судовий збір у розмірі 3221(три тисячі двісті двадцять одна)грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.

Суддя-доповідач А.В. КрусянСудді О.В. Єщенко О.В. Яковлєв