Постанова

від 23.09.2024 по справі 400/1111/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/1111/24

Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В.В.

Місце та час укладення судового рішення «--:--», м.Миколаїв

Повний текст судового рішення складений 01.04.2024р.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Єщенка О.В., Яковлєва О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року, додаткове рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Салоха-П» до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

06.02.2024р. товариство з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ) «Салоха-П» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.01.2024 року №№52014290703 про нарахування податкового зобов`язання з ПДВ за травень, червень 2023 року на обсяг постачання (без ПДВ) 505315,58грн., ПДВ 101063,11грн. за понаднормові витрати засобів захисту рослин; 51914290703 про стягнення штрафних санкцій на суму 3400грн.

В обґрунтування позову зазначено, що під час господарської діяльності товариство використовувало засоби рослин «Оперкот акро», «Нокаут Екстра», «Пульсарагро». Контролюючий орган дійшов до безпідставних висновків про перевищення позивачем норм та кратності використання препаратів, оскільки відповідно до Закону України «Про пестициди і агрохімікати» не передбачено повноважень податкових органів у правовідносинах, пов`язаних з наглядом за застосуванням пестицидів та агрохімікатів, а тому висновки контролюючого органу про понаднормове списання ТОВ «Салоха-П» засобів захисту рослин не відповідають вимогам законодавства, спростовуються первинними документами бухгалтерської і податкової звітності.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.04.2024р. позовні вимоги задоволено, оскільки бухгалтерські документи товариства засвідчують здійснення господарських операцій, використання добрив, а також своєчасність, достовірність та повноту нарахування та сплату до бюджету податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Додатковим рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 року стягнуто з Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь ТОВ «Салоха-П» витрати на правничу допомогу в розмірі 4000грн.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, відповідач подав апеляційні скарги, в яких посилається на порушення судом першої інстанції, при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на те, що згідно наданих до перевірки актів використання мінеральних, органічних та бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин, накладних на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів встановлено показники списання засобів захисту рослин, які за аналізом інтернет джерел обраховано з відхиленням у визначні норм внесення засобів захисту. До перевірки не надано документального підтвердження та пояснень щодо понаднормового внесення та використання в господарській діяльності добрив, тому ТОВ «Салоха-П» відповідно до вимог п.189.1 ст.189 абз.«г» п.198.5 ст.198 ПК України було зобов`язано нарахувати податки виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п.189.1 ст.189 ПК України, та відповідно до п.201.1, п.201.10 ст.201 ПК України скласти не пізніше останнього для звітності (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені ПК України для такої реєстрації податкові накладні за товарами/послугами, необоротними активами.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість рішень суду в межах апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Салоха-П» зареєстровано юридичною особою 10.11.2014. Основним видом діяльності товариства є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, має в користуванні 5207,73га орендованих земельних ділянок земель сільськогосподарського значення для здійснення господарської діяльності.

19.10.2023 ТОВ «Салоха-П» подало декларацію з податку на додану вартість за вересень 2023 року. У рядку 16 «від`ємне значення, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду» товариство зазначено 3517589грн. У рядку 21 «сума від`ємного значення звітного (податкового) періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду» зазначено 3208322грн.

17.11.2023 Головним управлінням ДПС у Миколаївській області видано наказ №1249-п «Про проведення відповідно до підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Салоха-П», на підставі якого з 29.11.2023 по 07.12.2023 спеціалістами Головного управління ДПС у Миколаївській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Салоха-П» та складено акт перевірки №12444/14-29-07-09/394833940, яким встановлено, що ТОВ «Салоха-П» включило до рядка «16» 101063грн., сплачених за засоби захисту рослин «Оперкот акро», «Нокаут Екстра», «Пульсагро», «Геліантекс», «Віволт», норми витрат яких перевищенні згідно інформації сайту agroexp.com.ua., та крім того, на сайті agroexp.com.ua зазначено, що препарати «Віволт», «Геліантекс» застосовуються для соняшника, а ТОВ «Салоха-П» використало препарати для оброблення посівів з пшениці.

Тому, податкова дійшла до висновку про понаднормові витрати використання засобів захисту рослин на обсяг постачання (без ПДВ) 505315,58грн., ПДВ 101063,11грн., з них: «Оперкот акро» на суму ПДВ 12602,97грн., «Нокаут Екстра» на суму ПДВ 131102,46грн., «Пульсагро» на суму ПДВ 51307,52грн., «Геліантекс» на суму ПДВ 21645грн., «Віволт» на суму ПДВ 2405,16грн., тобто порушення п.189.1 ст.189, абз. «г» п.198.5 ст.198 п.201, п.201.10 ст.201 ПК України щодо не нарахування ТОВ «Салоха-П» податкових зобов`язань за травень, червень 2023 року на суму 101063грн., та не реєстрації податкових накладних на обсяг постачання ПДВ 101063грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 11.01.2024р. №№52014290703, 51914290703.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з даним позовом.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (надалі ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.231 п.14. ст.14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Згідно п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст.1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин 1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку.

Крім того, за приписами п.3 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013р. №73 зобов`язання - заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічної вигоди.

Кредиторська заборгованість - зобов`язання підприємства перед іншими юридичними та фізичними особами.

Відповідно до п.5 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000р. №20 зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Відповідно до п.5 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів Україні від 29.11.1999р. №290 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Відповідно до наведеного визначена господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, згідно з п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.2.4 гл.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 - первинні документи (на паперових і машинолічильних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну несе власник або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Водночас, відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Під час проведення податкової перевірки позивача встановлено понаднормові витрати використання засобів захисту рослин на обсяг постачання (без ПДВ) 505315,58грн., ПДВ 101063,11грн., з них: «Оперкот акро» на суму ПДВ 12602,97грн., «Нокаут Екстра» на суму ПДВ 131102,46грн., «Пульсагро» на суму ПДВ 51307,52грн., «Геліантекс» на суму ПДВ 21645грн., «Віволт» на суму ПДВ 2405,16грн., тобто порушення п.189.1 ст.189, абз. «г» п.198.5 ст.198 п.201, п.201.10 ст.201 ПК України щодо не нарахування ТОВ «Салоха-П» податкових зобов`язань за травень, червень 2023 року на суму 101063грн., та не реєстрації податкових накладних на обсяг постачання ПДВ 101063грн.

Одночасно, колегія суддів звертає увагу податкового органу, що під час проведення перевірки позивач надав акти про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин, зокрема №3, 5, 2 за травень, червень 2023року, накладні-вимоги на відпуск (внутрішне переміщення) матеріалів з яких вбачається використання добрив.

Тобто, господарство самостійно коригує норму внесення добрив від запланованих обсягів майбутнього врожаю, а також фактичних показників основних елементів живлення в ґрунті. Негативні наслідки перевищення норм внесення добрива виробником не визначалися.

Отже, позивач документально підтвердив відповідність внесення добрив з дотриманням встановлених нормативів.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта, як суб`єкта контролю сплати податків, що ГУ ДПС у Миколаївській області в розумінні Закону України «Про пестициди і агрохімікати» від 02.03.1995р. №86/95-ВР не є органом, до компетенції якого належить здійснення державного нагляду (контролю) за поводженням з пестицидами і агрохімікатами.

Таким чином, в даному випадку є вірним висновок суду першої інстанції, що проведення посадовими особами ГУ ДПС у Миколаївській області власних розрахунків використання кількості добрив, яке мало внести ТОВ «Салоха-П», без підтвердження своєї компетентності у відповідній сфері, не доводить факт порушення позивачем норм використання відповідних добрив, та свідчить про порушення контролюючим органом меж своїх повноважень.

Сільськогосподарське товариство самостійно визначає норми внесення добрив, з врахуванням технологічного процесу висіву, якості ґрунту та кліматичних умов, що в своїй сукупності впливають на врожайність. Вказане, зокрема, пояснюється тим, що для різних сільськогосподарських культур необхідні різна кількість і співвідношення добрив. При цьому, використання добрив у сільськогосподарській діяльності залежить, серед іншого, від пори року, особливостей складу ґрунту кожного поля, наявності поживних речовин, а також регіону вирощування.

В акті перевірки податковий орган не зазначив, що списані позивачем добрива не відповідають площі земельних ділянок, яка використовується ТОВ «Салоха-П» для вирощування сільськогосподарських культур. Однак, позивач документально підтвердив відповідність внесення добрив.

Зважаючи на вищевикладені обставини, а також те, що контролюючий орган не встановив безпідставного понаднормового списання добрив без мети використання у господарській діяльності підприємства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.ч.3, 4, 5 ст.143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному ст.252 цього Кодексу.

Згідно ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до чч.1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.03.2023р. між позивачем та адвокатом укладено договір про надання правничої допомоги, додаткова угода від 05.02.2024р.

Надання правової допомоги за вищезазначеними договорами підтверджується актом приймання-передачі послуг від 02.04.2024р., згідно якого сума гонорару склала 4000грн. /а.с.93/

Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч.ч.5,6 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, враховуючи надані позивачем докази понесення витрат на правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції, з урахуванням дотримання вимог співмірності та обґрунтованості розміру витрат на оплату послуг адвоката, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 4000грн.

На підставі викладеного, оскільки судом першої інстанції при вирішенні справи правильно встановлено обставини справи, що мають значення для справи, вірно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції в порядку ст.316 КАС України підлягають залишенню без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Керуючись ст.ст.139, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року, додаткове рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 року залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління ДПС у Миколаївській області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.

Суддя-доповідач А.В. КрусянСудді О.В. Єщенко О.В. Яковлєв