Постанова

від 12.09.2024 по справі 380/27677/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 рокуСправа № 380/27677/23 пров. № А/857/16031/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Качмара В.Я.,

суддів - Курильця А.Р., Мікули О.І.,

при секретарі судового засідання - Гладкій С.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська кондитерська фабрика «Світоч» до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування вимоги, рішення, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року (суддя Хома О.П., м.Львів, повний текст складено 23 травня 2024 року),

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська кондитерська фабрика «Світоч» (далі ТОВ) звернулося до суду із позовом до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі ЗМУ) в якому просило:

- визнати протиправною та скасувати вимогу ЗМУ від 23.08.2023 № Ю 663/33000702 про сплату боргу (недоїмки) (далі Вимога);

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 23.08.2023 №664/33000702 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску (далі Рішення).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року позов задоволено повністю. Вирішено питання судових витрат.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким в задоволені позову відмовити.

В апеляційній скарзі та додаткових поясненнях до неї наводячи обставини справи вказує, що під час перевірки встановлено заниження бази нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі також ЄСВ, єдиний внесок) на суми страхових внесків підприємств на користь працівників, пов`язаних з добровільним страхуванням життя та від нещасних випадків та здоров`я на випадок хвороби, премій за довготривалу працю. Відповідно до «Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 №1170 (далі - Перелік №1170) ЄСВ не нараховується лише щодо страхування за договорами добровільного медичного та пенсійного страхування. До перевірки не були надані всі необхідні документи, які б давали можливість пересвідчитись в нарахуванні ЄСВ в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску. Відповідачем не було нараховано штрафні санкції за порушення сплати єдиного внеску.

Позивач фактично не заперечує порушення в частині заниження бази нарахування ЄСВ на суми премій працівникам за довготривалу працю в 2014-2016 роках, а лише не погоджується із розрахунком штрафних санкцій через певні помилки. Покликаючись на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 6 травня 2022 року (справа №826/14188/16) вважає, що суд першої інстанції міг самостійно визначити правильний розмір штрафу.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем правомірно не включено страхові суми до бази оподаткування ЄСВ, оскільки сплата страхових платежів не залежить від виконання трудових функцій та досягнення трудових успіхів, є соціальною гарантією, не входить до структури заробітної плати та не є додатковим благом таких працівників. В судовому засіданні знайшли підтвердження доводи позивача про перевищення максимальної величини бази нарахування єдиного внеску. Дані розрахунків по ЄСВ за актом перевірки є очевидно завищеними, оскільки розрахунок проводився суцільним масивом, а не персоніфіковано, що унеможливлює перевірку таких. В акті перевірки також і не вказуються конкретно осіб, по відношенню до яких міг би бути застосований ЄСВ. Як наслідок, відповідачем було застосовано ЄСВ на суми, які в принципі не входять до бази оподаткування ЄСВ. Суд встановив протиправність застосування відповідачем штрафних санкцій під час дії карантину (за період лютий 2020 року- грудень 2021 року).

Такі висновки суду першої інстанції частково відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з частково правильним застосуванням норм матеріального права і без порушенням норм процесуального права, однак оскаржуване судове рішення не може бути залишено без змін, з таких міркувань.

Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ТОВ зареєстровано в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в результаті перетворення 23.11.2022 з присвоєнням коду ЄДРПОУ 00382154.

ЗМУ була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ, за результатами якої складено акт перевірки від 24.07.2023 №494/33-00-07-01/00382154 (далі Акт).

Як слідує з Акту, проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема:

- підпунктів 1, 2 пункту 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464-VI), а саме порушено порядок нарахування єдиного внеску, що призвело до заниження нарахування ЄСВ на загальну суму 2121314,36 грн. за період перевірки з квітня 2014 по березень 2023 року, та несвоєчасне нарахування єдиного внеску за період з вересня 2016 року по березень 2023 року, та не своєчасне нарахування єдиного внеску за період з вересня 2016 року по березень 2023 року на загальну суму 2067978,72 грн.

На підставі такого висновку контролюючим органом 23.08.2023 винесено:

- Вимогу, якою позивачу донараховано ЄСВ (недоїмку) за період з квітня 2014 року по березень 2023 року у розмірі 2121314,36 грн;

- Рішення про застосування штрафних санкцій у розмірі 1498936,99 грн за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення при визначенні бази нарахування єдиного внеску для нарахування ЄСВ на загальну суму 9405019,20 грн, в т.ч.

- 706822,77 грн, занижено базу нарахування ЄСВ на суми премій за довготривалу працю на підприємстві та згідно з умовами Колективного договору, нарахованими відповідно до наказів від 16.12.2014 №633 270618,77 грн, 14.12.2015 №679 196204 грн, 23.12.2016 №808 (далі Наказ №808) 240000 грн;

- 8698196,43 грн занижено базу нарахування ЄСВ на суми страхових внесків підприємств на користь працівників, пов`язаних з добровільним страхуванням по договору добровільного страхування життя від 31.03.2014 №101010101000 (далі Договір-1) та договору добровільного страхування від нещасних випадків та здоров`я на випадок хвороби «Особистий захист» від 25.12.2013 №061.0452756.612 (далі Договір-2).

Відтак, Вимогою донараховано:

- ЄСВ на суму премій за довгострокову працю на підприємстві 206477,01 грн та утримано ЄСВ 16805,62 грн;

- ЄСВ на суми страхування життя та від нещасних випадків 1884707,05 грн та утримано ЄСВ 13324,68 грн.

В свою чергу, Рішенням нараховано штрафні санкції:

- 341016,83 грн за своєчасно не нарахований єдиний внесок, що самостійно було виправлено платником у наступних звітних періодах (перевіркою встановлено заниження нарахування єдиного внеску у Звітах за період з вересня 2016 року по березень 2023 року, яке самостійно виправлялося платником у наступних звітних місяцях та проводилося у Звітах рядком 4);

- 20119,91 грн за своєчасно не нарахований єдиний внесок у травні, червні 2015 року. Платником збільшено нарахування у серпні 2015 року чим виправлено помилку;

- 111641,31 грн за донарахування єдиного внеску по виплачених преміях за довгострокову працю на підприємстві;

- 1026158,94 грн за донарахування єдиного внеску на суми страхування життя та від нещасних випадків.

ТОВ 08.09.2023 звернулося до Державної податкової служби України (далі ДПС) із скаргою, у якій просило скасувати спірні Вимогу та Рішення.

Рішенням ДПС від 09.11.2023 №33586/6/99-00-06-02-01-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а Вимогу та Рішення - без змін.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон №2464-VI.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За пунктом 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Підпунктом 1 пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI закріплено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених, зокрема, у пункті 1 (крім абзацу 7) - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону №2464-VI максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначає Закон України «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР).

За змістом статті 2 Закону №108/95-ВР основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Роботодавці вправі самостійно застосовувати заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі вводити виплати, не передбачені законодавством, а також самостійно встановлювати розмір компенсацій, зокрема у колективному договорі.

Введені такими локальними нормативними актами заохочувальні та компенсаційні виплати, будуть включатися до фонду оплати праці підприємства, а відповідно є базою нарахування соціального внеску.

За змістом підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Статтею 1 Закону України «Про страхування» (далі - Закон №1909-ІХ) визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до статті 16 Закону №1909-ІХ договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ уклало Договір-1 із ПрАТ АСК «ІНГО Україна ЖИТТЯ» та Договір-2 із ПрАТ «СК Альфа страхування».

Відповідно до пункту 7 Договору-1 предметом договору страхування є майнові інтереси застрахованої особи, що не суперечать закону і пов`язанні із життям, здоров`ям, працездатністю застрахованої особи.

Відповідно до пункту 1 Договору-2 предметом договору є майнові інтереси, що не суперечать закону і пов`язані з життям, здоров`ям та працездатністю застрахованих осіб.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Переліку №1170 не нараховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на платіж згідно з договорами добровільного медичного та пенсійного страхування працівників і членів їх сімей.

Згідно з абзацом другим пункту 1.1 Інструкція зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 №5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за №114/8713, Інструкція не застосовується для визначення складових фонду оплати праці як бази (об`єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд першої інстанції вірно відхилив доводи відповідача про те, що згідно з підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 вказаної Інструкції витрати позивача на добровільне страхування мали бути віднесені до фонду оплати праці та відповідно з цих платежів належало сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки до спірних відносин щодо правильності нарахування позивачем єдиного внеску вказана Інструкція не застосовується.

При цьому, цей суд обґрунтовано послався на відповідну правову позиція викладена у постанові Верховного Суду від 4 березня 2019 року у справі №813/3242/17.

Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі №826/3455/16 виклав правову позицію про те, що фактично за договором страхування надається страхова послуга, яка за своєю суттю є фінансовою послугою у вигляді продажу юридично оформлених зобов`язань з надання страхового захисту, яку пропонують на ринку страховики потенційним страхувальникам. Тобто за страхові платежі страхувальник набуває для застрахованої особи страховий захист, який є послугою і полягає у гарантії отримати часткове або повне відшкодування збитків при настанні страхової події.

При наведеному необхідно погодитися із висновками суду першої інстанції, що позивачем правомірно не включено страхові суми до бази нарахування ЄСВ, оскільки сплата страхових платежів не залежить від виконання трудових функцій та досягнення трудових успіхів, є соціальною гарантією, не входить до структури заробітної плати та не є додатковим благом таких працівників.

Підсумовуючи в цій частині, Вимога (в частині донарахування ЄСВ 1884707,05 грн та утримання ЄСВ 13324,68 грн) і Рішенням (в частині нарахування штрафної санкції 1026158,94 грн) правильно були скасовані судом першої інстанції.

Щодо решти позовних вимог, то необхідно вказати на помилковість і суперечність відповідних висновків суду першої інстанції, зваживши на таке.

Частинами другою, третьою статті 97 Кодексу законів про працю України визначено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Системний аналіз вказаних правових норм, дає підстави стверджувати, що заробітна плата (основна та додаткова) визначається за погодженням з працівником у трудовому договорі, інші заохочувальні, компенсаційні і гарантійні виплати встановлюються роботодавцем у колективному договорі. Критерієм для віднесення доходу працівника до заробітної плати (основної, додаткової чи інших заохочувальних та компенсаційних виплат) або до додаткового блага є обумовлення вказаної виплати у грошовій чи в натуральній формі трудовим договором (контрактом) чи колективним договором.

Частина третя статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) визначає, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема є: верховенство права (пункт 1), рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 2), змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі (пункт 4) тощо.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина 4 статті 9 КАС).

Верховний Суд у пунктах 86-94 постанови від 9 січня 2024 року у справі № 640/19582/21 виклав таке:

« 86. Верховний Суд у справі № 160/8046/18 (постанова від 31 березня 2020 року) досліджував принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи в адміністративному процесі.

87.Так, принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, закріплений частиною четвертою статті 9 КАС України, зобов`язує суди вживати заходи для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі шляхом виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

88. Процесуальним законом передбачено різні шляхи отримання судом доказів: 1) надання учасником справи з його власної ініціативи; 2) надання доказів учасниками справи за пропозицією суду; 3) збирання доказів судом з власної ініціативи (частина 3 статті 77 КАС України), 4) витребування доказів судом (стаття 80 КАС України). Вони відрізняються наслідками.

89. Пропозиція суду надати докази має рекомендаційний характер для сторони. Частиною п`ятою статті 77 КАС України встановлено, що у випадку ненадання учасником справи без поважних причин доказів на пропозицію суду, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

90. В той же час, статтею 80 КАС України передбачено повноваження суду збирати докази з власної ініціативи шляхом постановлення ухвали про витребування доказів. Її виконання є обов`язковим. Невиконання ухвали передбачає застосування заходів процесуального примусу.

91. Отже, якщо подання заяв по суті справи є правом учасників справи, то подання доказів, у разі їх витребування ухвалою суду, - обов`язком.

92. Разом з тим, застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами.

93. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

94. Верховний Суд у справі № 826/15560/15 (постанова від 03 жовтня 2019 року) наголошував, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.»

Слід також зазначити, що у постановах від 13 червня 2024 року (справа № 260/1427/23), 10 серпня 2023 року (справа № 160/1998/19), 21 травня 2020 року (справа №824/257/18-а), 03 вересня 2019 року (справа №806/2049/18), 26 грудня 2018 року (справа № 2а/0370/3780/11) та 23 жовтня 2018 року (справа №808/3458/16) Верховний Суд вказував, що суми грошових зобов`язань, штрафних (фінансових) санкцій, боргу (недоїмки), яких стосуються позовні вимоги, визначені позивачу за конкретними окремими підставами, які відображені в акті перевірки, а при вирішенні відповідного спору суд не позбавлений можливості скасувати рішення суб`єкта владних повноважень у частині та, за встановлення у судовому процесі об`єкту оподаткування та його вартісного вираження, не позбавлений можливості виділити із загального обсягу грошових зобов`язань суму, яка збільшена правомірно. Такі дії суду не є підміною повноважень контролюючого органу, а є способом відновлення порушених прав, інтересів та справедливості в цілому, що відповідає повноваженням адміністративного суду.

Позивач ні в позовній заяві, ні у відзиві на апеляційну скаргу не наводить жодних заперечень по суті щодо встановлених перевіркою порушень при визначенні бази нарахування єдиного внеску для нарахування ЄСВ в частині заниження бази нарахування ЄСВ на суми премій за довготривалу працю на підприємстві та згідно з умовами Колективного договору, нарахованими відповідно до вказаних вище наказів.

Факт наявності порушення (необхідність нарахування ЄСВ на суми премій) фактично визнається позивачем і встановлено судом першої інстанції.

Відповідні доводи позивача в цій частині зводяться до неправильного розрахунку недоїмки та штрафної санкції (викладення в Акті таблиць розрахунків, які базуються на даних «скопом» щодо сум, на які нараховується ЄСВ у періоді та загальних сум нарахованих внесків) через:

помилковість визначення суми нарахованих премій по Наказу №808 (перевіркою встановлено 240000 грн, а фактично нараховано 215606,63 грн, що мало місце через встановлення таких сум податковим органом по відомостях нарахування заробітної плати за грудень 2016 року та відсутності рядка всього в Наказі №808);

нарахування ЄСВ з перевищенням (поза межами) максимальної величини бази нарахування єдиного внеску (по конкретних працівниках, відомості про яких викладено в додатку до довідки ТОВ від 29.01.2024 №01/290124, що мало місце через, як стверджує відповідач, ненадання до перевірки відомостей по працівниках, щодо яких проводилося нарахування зарплати в більшому розмірі).

На вимогу апеляційного суду сторони виклали свої доводи щодо наведених спірних питань з відповідними розрахунками, а позивач додатково надав конкретні дані по працівниках та працівниках з інвалідністю на підтвердження перевищення максимальної бази нарахування єдиного внеску за грудні 2015 та 2016 років.

Сторони, на підставі даних відображених в Акті та додатково отриманих судами першої та апеляційної інстанцій, провівши не складні математичні розрахунки, визначили відповідні суми кожен на свій розсуд.

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується із сумою визначеною у Вимозі в частині правомірності донарахування ЄСВ на суму премій за довгострокову працю на підприємстві розмірі 211635 грн та штрафної санкції в розмірі 105817,50 грн нарахованої Рішенням, оскільки вони враховують підставні застереження позивача.

Щодо решти штрафної санкції в сумі 361136,74 грн, яка складається із наведених вище сум 341016,83 грн і 20119,91 грн, то треба вказати наступне.

Перша штрафна санкція заперечувалася позивачем з підстав її застосування під час дії карантину за період лютий 2020 року грудень 2021 року, що помилково було підтримано судом першої інстанції.

Остання штрафна санкція взагалі не заперечувалася позивачем протягом всього судового розгляду справи.

Дія пункту 9-11.1. Розділу VIIІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI зупинялася до 30.06.2023 на період дії воєнного, надзвичайного стану відповідно до пункту 2 розділу II Закону № 3219-IX від 30.06.2023, відповідно до якого тимчасово штрафні санкції, визначені частиною одинадцятою статті 25 цього Закону, не застосовуються за такі порушення, вчинені у період з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19):

несвоєчасна сплата (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску;

неповна сплата або несвоєчасна сплата суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансових платежів);

несвоєчасне подання звітності, передбаченої цим Законом, до податкових органів. При цьому абзаци другий та третій пункту 7 частини одинадцятої статті 25 цього Закону щодо такого порушення, вчиненого у період з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) року, не застосовується.

Зваживши на зміст вказаної правової норми, потрібно погодитися із доводами відповідача, що Рішенням не нараховано штрафну санкцію за порушення сплати єдиного внеску, а мало місце донарахування податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Більше того, під час апеляційного перегляду представник позивача визнав, що відповідні доводи викладені в позовній заяві і рішенні суду є неспроможними та неактуальними.

Таким чином, вірно нарахована Рішенням штрафна санкція становить суму 466954,24 грн (105817,50+341016,83+20119,91).

Відповідно до частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги ЗМУ є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне тлумачення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині позовних вимог, через що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позову у відповідній частині.

В решті рішення суду на підставі встановлених обставин справи та висновків апеляційного суду, що наведені вище, необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 308, 310, 315-317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року частині задоволення позову про:

визнання протиправною та скасування вимоги Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 23 серпня 2023 року №663/33000702 про сплату боргу (недоїмки) в частині сплати заборгованості (недоїмки) в сумі 211635 (двісті одинадцять тисяч шістсот тридцять п`ять) гривень;

визнання протиправним та скасування рішення Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 23 серпня 2023 року №664/33000702 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску в частині застосування штрафної санкції в сумі 466954,24 (чотириста шістдесят шість тисяч дев`ятсот п`ятдесят чотири) гривень (двадцять чотири) копійки, та розподілу судових витрат, скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову в цій частині відмовити.

В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді А. Р. Курилець О. І. Мікула Повне судове рішення складено 23 вересня 2024 року.