Постанова

від 18.09.2024 по справі 916/755/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/755/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Таран С.В,, Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

Прокурор - Ейсмонт С.О.

від ТОВ Облтепло - адвокат Бедексєєва В.Л.

від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях - Стапінський В.О. в порядку самопредставництва

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю Облтепло

на рішення Господарського суду Одеської області від 28.05.2024 (повний текст складено та підписано 31.05.2024, суддя Пінтеліна Т.Г.)

у справі №916/755/24

за позовом Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях

до Товариства з обмеженою відповідальністю Облтепло

про розірвання договору оренди, стягнення заборгованості та повернення майна

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Облтепло

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях в інтересах якого діє Заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси

про зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

Заступник керівника Приморської окружної прокуратури м.Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Облтепло в якому просив:

- розірвати договір оренди нерухомого майна - окремо розташованої двоповерхової будівлі (нежитлові приміщення 1-го та 2-го поверхів) літ А, загальною площею 820,30 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 3, від 2 березня 2015, який укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Товариством з обмеженою відповідальністю Облтепло;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Облтепло, заборгованість по орендній платі у розмірі 430234,21 грн та пеню у розмірі 57785,27 грн;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Облтепло повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях державне нерухоме майно - окремо розташовану двоповерхову будівлю (нежитлові приміщення 1 - го та 2-го поверхів) літ А, загальною площею 820,30 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 3.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе договірних зобов`язань, зокрема в частині своєчасної та повної оплати орендних платежів.

В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю Облтепло звернулось до суду із зустрічним позовом в якому просило зобов`язати Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях здійснити перерахунок орендної плати за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 02.03.2015 року, укладеним між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та товариством з обмеженою відповідальністю Облтепло на умовах звільнення товариства з обмеженою відповідальністю Облтепло від сплати орендної плати за період з 01.03.2022 по 01.03.2023.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.05.2024 по справі №916/755/24 первісний позов задоволено частково, розірвано договір оренди нерухомого майна - окремо розташованої двоповерхової будівлі (нежитлові приміщення 1-го та 2-го поверхів) літ А, загальною площею 820,30 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 3, від 2 березня 2015, який укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Товариством з обмеженою відповідальністю Облтепло, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Облтепло до Державного бюджету України заборгованість по орендній платі у розмірі 228 949,65 грн та пеню в сумі 49 533,88 грн за період по 31.01.2024, зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю Облтепло повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (балансоутримувачу - Державній судноплавній компанії "Чорноморське морське пароплавство") державне нерухоме майно - окремо розташовану двоповерхову будівлю (нежитлові приміщення 1 -го та 2-го поверхів) літ.А, загальною площею 820,30 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 3, у стягненні 201 284,56 грн заборгованості по орендній платі за період з 24.02.2022 року по 01.03.2023 року та пені за цей же період в сумі 8 251,39 грн - відмовлено повністю, у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що наявними матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів, що в свою чергу є підставою для стягнення існуючої заборгованості, розірвання договору оренди та зобов`язання відповідача повернути орендоване майно позивачеві.

Разом з цим, судом першої інстанції було взято до уваги наявність форс-мажорних обставин, які зумовили неможливість використання відповідачем орендованого майна у період з 24.02.2022 по 01.03.2023, а тому у задоволенні позову в частині стягнення орендної плати та пені за цей період судом відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить:

- оскаржуване рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди нерухомого майна окремо розташованої двоповерхової будівлі (нежитлові приміщення 1-го та 2-го поверхів) літ «А», загальною площею 820,30кв. м, що знаходиться за адресою: м.Одеса, вул. Приморська, 3, від 02.03.2015 року, який укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та товариством обмеженою відповідальністю «Облтепло» та зобов`язання товариство з обмеженою відповідальністю «Облтепло» повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України в Одеській та Миколаївський областях державне нерухомк майно окремо розташовану двоповерхову будівлю (нежитлові приміщення 1-го та 2-го поверхів) літ «А», загальною площею 820,30кв. м, що знаходиться за адресою: м.Одеса, вул. Приморська, 3;

- ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог про розірвання договору оренди нерухомого майна окремо розташованої двоповерхової будівлі (нежитлові приміщення 1-го та 2-го поверхів) літ «А», загальною площею 820,30кв. м, що знаходиться за адресою: м.Одеса, вул. Приморська, 3, від 02.03.2015 року, який укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та товариством обмеженою відповідальністю «Облтепло» та зобов`язання товариство з обмеженою відповідальністю «Облтепло» повернутиРегіональному відділенню Фонду державного майна України в Одеській та Миколаївський областях державне нерухомк майно окремо розташовану двоповерхову будівлю (нежитлові приміщення 1-го та 2-го поверхів) літ «А», загальною площею 820,30кв. м, що знаходиться за адресою: м.Одеса, вул. Приморська, 3 відмовити

- в іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 28.05.2024 року у справі №916/755/24залишити без змін.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є частково незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права в частині розірвання договору оренди нерухомого майна та зобов`язанні відповідача повернути орендоване нерухоме майно позивачу, з огляду на наступне.

Так, за твердженням апелянта:

- до початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України ТОВ «Облтепло» своєчасно та у повному обсязі, стабільно та без затримок сплачувало орендну плату відповідно до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності;

- з 24.02.2024 працівники ТОВ «Облтепло» не мали доступу до офісу у зв`язку із тим, що вулиця Приморська у місті Одесі була перекритою із обмеженням доступу та знаходилась під охороною, у зв`язку з чи відповідач звернувся до позивача з проханням не нараховувати орендну плату на весь період воєнного стану, зокрема до того моменту, доки не з`явиться можливість входити до орендованої будівлі, однак позивачем такі листи були проігноровані;

- виходячи з умов укладеного між сторони договору оренди, сплата орендних платежів за поточний час буде рахуватись, як погашення заборгованості, тобто буде спрямована на погашення заборгованості з орендної плати, яка виникла у минулі періоди, з нарахуванням якої відповідач не погоджувався, а досягти згоди з позивачем самостійно не вбачалось можливим;

- ігнорування позивачем законних вимог ТОВ «Облтепло» щодо припинення нарахування орендної плати за період з 24.02.2022 року по 01.03.2023 року призвело до формування заборгованості у останнього;

- балансоутримувачем орендованого майна є Державна судноплавна компанія «Чорноморське морське пароплавство», перед якою у ТОВ «Облтепло» не має заборгованості зі сплати орендної плати що підтверджується відповідними копіями платіжних доручень;

- ТОВ «Облтепло» наразі погасило заборгованість з орендної плати перед Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївський областях у повному обсязі;

- оскільки ТОВ «Облтепло» з початку дії відповідного договору жодним чином не порушувало взятих на себе зобов`язань щодо добросовісного виконання договору оренди нерухомого майна, то й наявними вбачаються підстави для відмови у задоволенні вимог про розірвання договору та зобов`язання повернути орендоване майно відповідно.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.07.2024 відкрито апеляційне провадження по цій справі та призначено її до розгляду на 18.09.2024.

Судом апеляційної інстанції отримано відзиви на апеляційну скаргу від Прокурора та позивача в яких останні просять залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В обґрунтування своїх заперечень останні зазначають, що відповідач систематично порушував умови укладеного між сторонами договору оренди та не сплачував орендні платежі, що призвело до утворення заборгованості, та відповідно звернення із даним позовом до суду.

Щодо посилання апелянта на неможливість використання орендованого майна, прокурор зазначає, що навіть після усунення обставин, що зумовили таку неможливість, відповідач продовжував систематично не сплачувати оренду плату за користування орендованим приміщенням.

Під час судового засідання від 18.09.2024 представник апелянта підтримав доводи та вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Прокурор та представник позивача надали пояснення у відповідності до яких не погоджуються із доводами апеляційної скарги, просять залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вже було вказано вище, рішення Господарського суду Одеської області від 28.05.2024 по цій справі оскаржується лише в частині задоволення вимог про розірвання договору оренди та зобов`язання відповідача повернути передане в оренду приміщення позивачеві, у зв`язку з чим, відповідно до вимог ст.269 Господарського процесуального кодексу України, оскаржуване рішення переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, судова колегія зазначає таке.

Статтею 1 Закону України Про прокуратуру встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі Ф.В. проти Франції (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як свідчать наявні матеріали справи, про порушення орендного законодавства прокуратуру повідомлено Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях листом № 10-07-2900 від 21.07.2023, яке самостійно заходи до поновлення інтересів держави не вживає.

З метою підтвердження підстав для представництва прокуратурою 11.08.2023 за № 52-83 83вих-23 на адресу регіонального відділення направлено запит щодо наміру останнього самостійно звернутися з позовом до суду за фактом виниклої заборгованості.

Листом № 10-06-03430 від 31.08.2023 регіональним відділення Фонду повідомлено, що у зв`язку з відсутністю фінансування на судовий збір останнє не в змозі самостійно звернутися з позовом до суду.

Отже, у даному випадку, як стверджує прокурор, компетентний орган, уповноважений на здійснення функцій держави у спірних правовідносинах, а саме РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях, який є органом виконавчої влади, що реалізує державну політику, зокрема, у сфері використання державного майна шляхом передачі його в оренду, та відповідно, є стороною укладеного з відповідачем договору оренди, недоотримання орендної плати за яким спричиняє прямий збиток державі та завдає шкоди економічним інтересам, не вживає заходів щодо стягнення такої заборгованості та ініціювання питання про його розірвання.

Наведене відповідно зумовило звернення прокурора із даним позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області.

Наявні матеріли справи свідчать про те, що 02.03.2015 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (Орендодавець) та ТОВ Облтепло (Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.

Відповідно до п.1.1 договору Орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме, окремо розташовану двоповерхову будівлю (нежитлового приміщення 1-го та 2-го поверхів) літ А, загальною площею 820,30 кв.м, за адресою: м.Одеса, вул.Приморська,3, що обліковується на балансі Державної судноплавної компанії Чорноморське морське пароплавство.

Згідно з п. 1.2. договору майно передається в оренду з метою розміщення офісу.

Пунктом 2.1. договору визначено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна.

Відповідно до п.3.1. договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 № 786.

За умовами п.п. 3.3.-3.4. договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Розмір орендної плати обов`язково переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зміни стану об`єкта оренди з незалежних від Сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Згідно з п.3.5. договору орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 12 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

У п. 3.6. договору сторонами погоджено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.5. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

За ініціативою Орендодавця стягнення заборгованості з орендної плати та пені вирішується в судовому порядку (п.3.7.).

Згідно з п. 3.11 договору у разі припинення (розірвання) договору оренди Орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання- передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, у повному обсязі, якщо така виникла, ураховуючи санкції, до державного бюджету та Балансоутримувачу.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що орендар зобов`язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Орендодавець та Балансоутримувач мають право виступати з ініціативою щодо внесення змін до Договору, стягнення збитків по заборгованості з орендної плати, пені, неустойки, його розірвання в разі погіршення стану об`єкту оренди, а також його втрати (повної або часткової) внаслідок невиконання або неналежного виконання умов цього договору. А також, здійснювати контроль за станом майна шляхом візуального обстеження зі складанням звіту обстеження (п.п. 8.2, 8.3).

Пунктом 9.4 договору передбачено право орендодавця вимагати розірвання договору оренди та (або) відшкодування збитків, зокрема якщо орендар не сплачує або несвоєчасно сплачує орендну плату.

Договір укладено строком на 1 рік, що діє з 02.03.2015 до 02.03.2016 року (п.10.1 договору).

За умовами п. 10.3 договору за ініціативою однієї із сторін договір може бути розірвано за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством, та у разі якщо орендар не погоджується з новим розрахунком орендної плати та відповідними змінами до Договору при зміні Методики розрахунку орендної плати.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця та у разі належного виконання орендарем умов цього договору, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором та чинним законодавством за умови відсутності заперечень органу уповноваженого управляти об`єктом оренди, наданих орендодавцю у встановлений законодавством термін (п.10.4. договору).

За умовами п. 10.6. договору чинність цього договору припиняється внаслідок, зокрема: закінчення строку, на який його було укладено; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.

Пунктом 10.9. договору передбачено, що у разі припинення або розірвання договору майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу.

Майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання Орендарем та Орендодавцем акту приймання-передавання (п.10.10. договору).

На виконання умов вказаного договору орендодавець 02.03.2015 передав, а орендар прийняв нерухоме майно, що підтверджується відповідним актом приймання-передавання державного нерухомого майна, що обліковується на балансі Державної судноплавної компанії Чорноморське морське пароплавство.

Уподальшому у зазначений Договір оренди сторонами неодноразово вносилися зміни, зокрема щодо продовження строку його дії.

Звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції прокурор та позивач зазначили, що відповідач систематично порушує умови укладеного між сторонами договору, зокрема в частині своєчасної оплати за користування переданим в оренду майном, внаслідок чого утворилася заборгованість з орендної плати в сумі 430 234,21 грн, яка відповідачем у добровільному порядку погашена не була.

В свою чергу, відповідач наголошував на тому, що несплата орендних платежів зумовлена настанням форс-мажорних обставин, зокрема початком повномасштабного вторгнення рф на територію України, введенням воєнного стану та відсутністю доступу до орендованого приміщення.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог, зокрема задовольнив вимоги про розірвання договору оренди та зобов`язання відповідача повернути позивачу орендоване приміщення.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 759 ЦК України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 283 ГК України, визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ст.762 ЦК України).

За змістом статей 18, 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна (в редакції чинній станом на час укладення договору оренди) орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Так за умовами укладеного між сторонами договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 № 786 (п.3.1. договору).

За умовами п.п. 3.3.-3.4. договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Розмір орендної плати обов`язково переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зміни стану об`єкта оренди з незалежних від Сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Згідно з п.3.5. договору орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 12 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Отже у даному випадку сторонами визначено методику розрахунку орендної плати та строк в який остання має бути сплачена відповідачем на користь позивача.

Однак, як свідчать наявні матеріли справи, у порушення взятих на себе договірних зобов`язань, відповідач не своєчасно та не в повному обсязі сплачував орендні платежів, що й призвело до ініціювання позивачем розірвання договору оренди та повернення переданого в оренду майна.

Щодо доводів відповідача про неможливість, у зв`язку із настанням форс-мажорних обставин, використання орендованого майна, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч.6 ст.762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає

Стаття 762 ЦК України не встановлює вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження.

Підставою для застосування норми частини 6 статті 762 ЦК України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Відтак, для звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за ці обставини.

Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно через обставини, за які орендар не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми Закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Аналогічна правова позиція щодо застосування положень статті 762 ЦК України викладена у постановах Верховного Суду у справах №914/1248/18, №914/2264/17, №910/13158/20, №911/3067/20.

При цьому звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин.

Дійсно, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває й на теперішній час.

Загальновідомим та таким, що не заперечується учасниками справи, є факт того, що у період з 24.02.2024 по 01.03.2023 вулиця Приморська у м. Одесі, на який зокрема розташоване орендоване майно, була перекрита (заборона руху пішоходів та автомобільного транспорту).

Так наявні матеріали справи свідчать про те, що ТОВ Облтепло звернулось з листом від 19.05.2022 року № 503/Вих/2022-05 до керівника регіонального відділення Фонду державного майна України но Одеській та Миколаївській областях, в якому повідомляло про те, що з 24.02.2022 працівники ТОВ Облтепло не мають доступу до офісу у зв`язку із тим, що вулиця Приморська у місті Одесі була перекритою із обмеженням доступу та знаходилась під охороною, а також із проханням не нараховувати орендну плату на весь період воєнного стану, зокрема до того моменту, доки не з`явиться можливість входити до орендованої будівлі.

Вподальшому, ТОВ Облтепло повторно звернулось до в.о. начальника регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях із заявою від 28.07.2022 року №537/Вих/2022-07 в якій повідомило про те, що ані адміністрація, ані співробітники товариства не мають фізичного доступу до приміщень офісу, у зв`язку з чим, просило призупинити нарахування орендної плати за договором оренди нерухомою майна.

02.06.2023 представником ТОВ Облтепло було направлено адвокатський запит до Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху.

У відповідь на вищевказаний адвокатський запит Департаментом транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху листом від 12.06.2023 року № 01-44/988 було повідомлено про те, що з 02.03.2023 відкрито транзитний рух автотранспорту по вул.Приморською. Відповідно до діючої схеми організації дорожнього руху, погодженої Департаментом транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху та Управлінням патрульної поліції, зупинка, стоянка або паркування по вул. Приморській на ділянці від Військового узвозу до Митної площі заборонені.

20.06.2023 представник ТОВ Облтепло звернувся до Південного територіального управління ВСП із адвокатським запитом.

У відповідь на вищевказаний адвокатський запит Південним територіальним управлінням ВСП листом від 22.06.2023 року № 45 було повідомлено про те, що в період з 24 лютого 2022року по 01 березня 2023року військовим командуванням було прийнято рішення щодо перекриття (заборони руху пішоходів) та автомобільного транспорту по вулиці Приморській на ділянці від Митної площі до вулиці Військовий узвіз.

Окрім того, ТОВ Облтепло звернулось до Одеської регіональної торгово- промислової палати із заявою про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили виконання обов`язків (зобов`язань) для суб`єктів господарювання/фізичних осіб за законодавчими та іншими нормативними актами України.

ТОВ Облтепло отримало сертифікат № 5100-23-4679 від 08.12.2023 року про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зареєстрований в Одеській регіональній торгово-промисловій палаті за № 2003-14/566 від 08.12.2023 року, яким було засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для ТОВ Облтепло в період дії: дата настання - 24.02.2022 року, дата закінчення - 01.03.2023 року.

Вищевказаний сертифікат було надано до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області листом від 11.12.2023 року № 11-12/Вих/2023.

Враховуючи, що всі наведені обставини колегія суддів погоджується із доводами відповідача та висновками місцевого господарського суду про відсутність у відповідача доступу до орендованого приміщення, яке розташоване за адресою: м.Одеса, вул.Приморська, буд.3 та можливості його використання (експлуатації) у період з 24.02.2024 по 01.03.2023, що свідчить про наявність підстав для застосування у даному випадку положень ч.6 ст.762 ЦК України та звільнення ТОВ Облтепло від оплати орендної плати за вищевказаний період.

Разом з цим, судова колегія зазначає, що з моменту усунення обставин, що зумовили неможливість використання відповідачем орендованого приміщення (02.03.2023) до моменту звернення прокурора із даним позовом до суду (лютий 2024) відповідач, який не був позбавлений можливості вільного використання орендованого приміщення у власних цілях, не виконував взяті на себе зобов`язання за договором в частині повної та своєчасної оплати орендних платежів, що призвело до утворення заборгованості за вказаний період.

Так, враховуючи наданий позивачем та наявний у матеріалах справи розрахунок в якому містяться відомості щодо нарахованої орендної плати та здійснених відповідачем платежів, заборгованість відповідача з орендної плати за період з 02.03.2024 до 31.01.2024 становить 228 949,65 грн та не була погашена до моменту звернення прокурора із даним позовом до суду.

Відповідно до ч.3 ст. 291 ГК договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Статтею 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. Визначена наведеною статтею можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов`язком наймодавця.

Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною 1 статті 782 Цивільного кодексу України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Пунктом 9.4. укладеного між сторонами договору передбачено право орендодавця вимагати розірвання договору оренди та (або) відшкодування збитків, зокрема якщо орендар не сплачує або несвоєчасно сплачує орендну плату.

Відповідно до ч.2 ст. 24 Закону України Про оренду державного та комунального майна договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

При цьому порушення орендарем умов договору оренди нерухомого майна щодо несплати протягом законодавчо визначеного строку (три місяці) платежів за користування орендованим нерухомим майном, є істотним, оскільки значною мірою позбавляє орендодавця того, на що він розраховував при укладенні договору, зокрема, надходження відповідних коштів з орендної плати.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за змістом статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Отже, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як невнесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання зазначеного договору оренди в судовому порядку.

У разі звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди у зв`язку з несплатою орендарем орендної плати протягом трьох місяців позивачу необхідно довести факт такої несплати та її триваючий характер (протягом трьох місяців).

Так, як вже було вказано вище та підтверджується наявними матеріалами справи, відповідач у порушення умов укладеного з позивачем договору, несвоєчасно та не в повному обсязі вносилась орендна плата, зокрема у період з 02.03.2024 до 31.01.2024, тобто більш ніж за три місяці поспіль.

Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з повної та своєчасної оплати орендних платежів призвело до утворення заборгованості, яка була погашена відповідачем лише після винесення оскаржуваного рішення про стягнення таких коштів.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для розірвання договору оренди, через порушення відповідачем його істотних умов.

Відповідно до ст.785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За положеннями ч.1 ст.25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Умовами укладеного між сторонами договору, а саме п. 10.9. передбачено, що у разі припинення або розірвання договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу. Майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання Орендарем та Орендодавцем акта приймання-передавання (п.10.10. договору).

З урахуванням наведеного, а також враховуючи те, що договір оренди розірвано в судовому порядку, судова колегія вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача повернути орендоване майно.

Колегія суддів залишає поза увагою твердження апелянта про те, що до початку повномасштабного вторгнення рф на територію України ТОВ «Облтепло» належним чином виконувало умова укладеного з позивачем договору, оскільки як вже було вказано вище та достеменно встановлено судом, у даному випадку заборгованість виникла у відповідача на конкретний період, який не охоплює попередні правовідносини сторін.

Не заслуговують на уваги у твердження апелянта про неврахуванням позивачем неможливості користування орендованим майном у певний період, оскільки такі обставини були встановлені судом першої інстанції, що й зумовило прийняття рішення про звільнення останнього від сплати орендних платежів за період коли орендар був позбавлений можливості використовувати орендоване майно.

Судом апеляційної інстанції також відхиляються доводи скаржника про те, що несплата орендних платежів була зумовлена наявністю умов договору за якими сплата орендних платежів за поточний час буде рахуватись, як погашення заборгованості, яка виникла у минулі періоди, з нарахуванням якої відповідач не погоджувався, оскільки відповідач не був позбавлений можливості у добровільному або судовому порядку врегулювати таке питання, зокрема шляхом звернення з вимогами про здійснення перерахунку орендної плати, у зв`язку із настанням форс-мажорних обставин, які зумовили неможливість використання орендованого приміщення, однак як свідчать наявні матеріали справи такий дій відповідачем вчинено не було.

Не приймаються судовою колегією до уваги й твердження апелянта про те, що балансоутримувачем орендованого майна є Державна судноплавна компанія «Чорноморське морське пароплавство», перед якою у ТОВ «Облтепло» не має заборгованості зі сплати орендної плати, оскільки у даному випадку судом розглядаються правовідносини, які виникли між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та ТОВ Облтепло та жодним чином не стосуються відносин, які зокрема пов`язані з зобов`язаннями, які існують у відповідача перед ДСК «Чорноморське морське пароплавство».

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 28.05.2024 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 28.05.2024 по справі №916/755/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 23.09.2024.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Таран С.В.

Суддя Філінюк І.Г.