Постанова

від 24.09.2024 по справі 916/5438/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/5438/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

на рішення Господарського суду Одеської області від 26.07.2024, прийняте суддею Невінгловською Ю.М., м. Одеса, повний текст складено 26.07.2024,

у справі №916/5438/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

до відповідача: 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області

про стягнення 21 024,42 грн

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулося з позовом до 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області, в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальній сумі 21024,42 грн, з яких: 834,83 грн основного боргу, 12346,44 грн пені, 1113,02 грн 3% річних та 6730,13 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором постачання природного газу №20-1026/21-БО-Т від 02.11.2021 в частині повної та своєчасної оплати вартості природного газу, поставленого у період з грудня місяця 2021 року по квітень місяць 2022 року включно.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 19.12.2023 відкрито провадження у справі №916/5438/23.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.07.2024 у справі №916/5438/23 (суддя Невінгловська Ю.М.) позов задоволено частково; стягнуто з 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" основний борг у розмірі 834,83 грн, 3% річних у сумі 1113,02 грн, інфляційні втрати у розмірі 6700,06 грн, пеню у розмірі 3000 грн, а також 2144,13 грн витрат по сплаті судового збору; у решті позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання 4 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області прийнятих на себе зобов`язань за договором постачання природного газу №20-1026/21-БО-Т від 02.11.2021, що зумовлює правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості, штрафних санкцій (пені) та компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат і 3% річних), при цьому суд першої інстанції врахував наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми пені та неправильність проведеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" розрахунку інфляційних втрат за зобов`язаннями квітня місяця 2022 року.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 26.07.2024 у справі №916/5438/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 9346,44 грн пені та 30,07 грн інфляційних втрат скасувати і прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник зазначає про те, що судом першої інстанції під час зменшення суми пені не було враховано інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" та співвідношення розміру основної заборгованості з розміром штрафних санкцій (сума пені не є надмірно великою в порівнянні з сумою простроченої основної заборгованості), а також неналежним чином досліджено майновий стан обох сторін. Крім того, апелянт стверджує про помилковість проведеного місцевим господарським судом розрахунку інфляційних втрат за зобов`язаннями квітня місяця 2022 року, яка зумовлена неправильністю алгоритму відповідного розрахунку.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Станом на 01.01.2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3028 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік").

Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (21024,42 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 15.08.2024 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, вказаною ухвалою суду було встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 30.08.2024.

Відповідач своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з частиною третьою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 02.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" ("Постачальник") та 4 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області ("Споживач") укладено договір постачання природного газу №20-1026/21-БО-Т (далі договір №20-1026/21-БО-Т від 02.11.2021), відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві природний газ, а Споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Згідно з пунктом 1.2 договору №20-1026/21-БО-Т від 02.11.2021 природний газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем для своїх власних потреб.

У пунктах 2.1, 2.4, 4.1-4.3 договору №20-1026/21-БО-Т від 02.11.2021 сторонами узгоджено обсяги природного газу, що планується передати в період з листопада місяця 2021 року по грудень місяць 2022 року, порядок їх перегляду та коригування, а також порядок визначення ціни природного газу і загальної вартості цього договору.

В силу пункту 3.5 договору №20-1026/21-БО-Т від 02.11.2021 приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Споживач зобов`язується надати Постачальнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та Споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку Споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ (підпункт 3.5.1 пункту 3.5 договору). На підставі отриманих від Споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником Постачальника (підпункт 3.5.2 пункту 3.5 договору). Споживач протягом 2-х робочих днів з дати одержання акту зобов`язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (підпункт 3.5.3 пункту 3.5 договору). У випадку неповернення Споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору (підпункт 3.5.4 пункту 3.5 договору).

Оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється Споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду (пункт 5.1 договору №20-1026/21-БО-Т від 02.11.2021).

Пунктом 7.1 договору №20-1026/21-БО-Т від 02.11.2021 визначено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.

За умовами пункту 7.2 договору №20-1026/21-БО-Т від 02.11.2021 у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору Споживач зобов`язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до пункту 11.3 договору №20-1026/21-БО-Т від 02.11.2021 строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, збитків становить п`ять років.

На виконання договору №20-1026/21-БО-Т від 02.11.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" у період з листопада місяця 2021 року по квітень місяць 2022 року передало, а 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області прийняв природний газ на загальну суму 101881,55 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.11.2021, від 31.12.2021, від 31.01.2022, від 28.02.2022, від 31.03.2022 (з урахуванням коригуючого акту приймання-передачі природного газу від 25.04.2022), від 30.04.2022, які були надіслані відповідачеві каналами електронного зв`язку.

Обсяги поставленого відповідачу природного газу також відображені у відповіді Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" №ТОВВИХ-23-16450 від 16.11.2023 на адвокатський запит представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", додатком до якої є інформація щодо остаточної алокації відборів Споживача.

Як вбачається з інформації Акціонерного товариства "Ощадбанк" №16/2-09/47661/2023 від 18.08.2023 про надходження коштів на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" за період з 02.11.2021 по 31.07.2023 в якості оплати вартості поставленого за договором №20-1026/21-БО-Т від 02.11.2021 природного газу 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області перерахував на користь позивача грошові кошти у загальній сумі 101046,72 грн.

У матеріалах справи також містяться копії:

-адресованої відповідачу вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" №125/2/3-6652 від 31.07.2023 щодо негайного погашення заборгованості за договором №20-1026/21-БО-Т від 02.11.2021;

-листа 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області №66-332/244з від 21.12.2022, в якому останній просив позивача надати акт звірки або рахунок-акт на суму 834,83 грн для погашення заборгованості за договором №20-1026/21-БО-Т від 02.11.2021.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 21024,42 грн, з яких: 834,83 грн основного боргу, 12346,44 грн пені, 1113,02 грн 3% річних та 6730,13 грн інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати вартості природного газу, поставленого позивачем за договором постачання природного газу №20-1026/21-БО-Т від 02.11.2021.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №20-1026/21-БО-Т від 02.11.2021 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений природний газ, а відтак із правомірності заявлених позовних вимог про стягнення штрафних санкцій (пені) та компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних), при цьому суд першої інстанції врахував наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми пені (з 12346,44 грн до 3000 грн) та під час перевірки здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат встановив наявність у ньому помилок, внаслідок чого виконав власний розрахунок, відповідно до якого встановив, що сума інфляційних втрат за зобов`язаннями квітня місяця 2022 року складає 6700,06 грн, у той час як Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" заявлено до стягнення 6730,13 грн.

Враховуючи те, що апелянт оскаржує рішення місцевого господарського суду лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області 9346,44 грн пені та 30,07 грн інфляційних втрат, апеляційний перегляд рішення Господарського суду Одеської області від 26.07.2024 у справі №916/5438/23 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" 834,83 грн основного боргу, 1113,02 грн 3% річних, 6700,06 грн інфляційних втрат та 3000 грн пені Південно-західним апеляційним господарським судом не здійснюється, оскільки за умовами частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" про стягнення з 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області 9346,44 грн пені та 30,07 грн інфляційних втрат з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Правові засади функціонування ринку природного газу України регламентовані Законом України "Про ринок природного газу".

За умовами частин першої, третьої статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №20-1026/21-БО-Т від 02.11.2021 є договором поставки.

Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Отже, укладений між сторонами договір №20-1026/21-БО-Т від 02.11.2021 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

В силу узгоджених сторонами умов договору №20-1026/21-БО-Т від 02.11.2021 Споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений природний газ, між тим, як зазначалося вище, вартість природного газу, поставленого позивачем на виконання вказаного договору у період з листопада місяця 2021 року по квітень місяць 2022 року, відповідачем сплачувалася несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв`язку з чим основна заборгованість 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області за вказаним договором склала 834,83 грн (розраховано наступним чином: 101881,55 грн - 101046,72 грн = 834,83 грн).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд зазначає, що невиконання грошового зобов`язання правильно кваліфіковане судом першої інстанції як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19, зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних втрат та процентів річних є додатковою до основної вимоги.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України унормовано, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону).

Статтею 2 вищенаведеного Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті. Водночас частиною другою статті 2 цього Закону законодавець визначив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі Порядок), у пунктом 1 якого вказано, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 11, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", а також положення Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19 наведено формулу, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У вказаній постанові суду касаційної інстанції також вказано, що у випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців поспіль, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Обчислення, зокрема інфляційних втрат не потребує спеціальних знань, оскільки їх розмір визначається шляхом математичних розрахунків з урахуванням норм законодавства та умов договору, що віднесено до компетенції суду (постанова Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №925/1641/17).

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат (з урахуванням правової позиції, наведеної в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19), колегія суддів дійшла висновку про те, що проведений судом першої інстанції розрахунок інфляційних втрат, зокрема, за зобов`язаннями квітня місяця 2022 року, виконаний за належним алгоритмом (формулою) та арифметично правильно, при цьому жодних методологічних помилок чи невідповідностей приписам чинного законодавства України апеляційним господарським судом виявлено не було.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" інфляційних втрат у сумі 30,07 грн, нарахованих за зобов`язаннями квітня місяця 2022 року.

Крім того, за умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2 договору №20-1026/21-БО-Т від 02.11.2021 передбачено, що у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору Споживач зобов`язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Колегія суддів, перевіривши правильність проведеного позивачем розрахунку штрафних санкцій, зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №20-1026/21-БО-Т від 02.11.2021 правомірно нараховано пеню у загальній сумі 12346,44 грн (зокрема, 11,89 грн за зобов`язаннями грудня місяця 2021 року, нараховані за період з 16.02.2022 по 13.03.2022; 1557,55 грн за зобов`язаннями січня місяця 2022 року, нараховані за період з 16.03.2022 по 15.09.2022; 4329,74 грн за зобов`язаннями лютого місяця 2022 року, нараховані за період з 16.04.2022 по 15.10.2022; 4443,45 грн за зобов`язаннями березня місяця 2022 року, нараховані за період з 17.05.2022 по 16.11.2022; 2003,81 грн за зобов`язаннями квітня місяця 2022 року, нараховані за період з 16.06.2022 по 15.12.2022).

Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення 12346,44 грн пені, місцевий господарський суд зменшив її розмір до 3000 грн.

Зменшуючи розмір пені, Господарський суд Одеської області врахував співвідношення розміру неустойки з наслідками порушення зобов`язання (відсутність у матеріалах справи доказів завдання позивачу збитків в результаті прострочення відповідача), ступінь виконання відповідачем зобов`язання та необхідність дотримання балансу інтересів сторін.

Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Підстави та розмір зменшення стягуваної пені повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.

Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та частини першої статті 233 Господарського Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).

Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №20-1026/21-БО-Т від 02.11.2021 (зокрема, часткову сплату вартості поставленого йому на підставі вищенаведеного договору природного газу), відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, а також окупацію території України (м. Нова Каховка), яка є зареєстрованим місцезнаходженням відповідача, внаслідок чого нормальна та повноцінна діяльність останнього є об`єктивно неможливою, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що розмір штрафних санкцій майже у 15 разів перевищує суму основної заборгованості, внаслідок чого, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати суми пені на 75,7% (з 12346,44 грн до 3000 грн), що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Посилання апелянта на те, що місцевим господарським судом не було враховано інтереси позивача, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки стягнення частини пені у розмірі 3000 грн, 3% річних та інфляційних втрат має забезпечити баланс інтересів сторін.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 26.07.2024 у справі №916/5438/23 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 26.07.2024 у справі №916/5438/23 без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 24.09.2024.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук