Постанова
від 10.09.2024 по справі 910/1834/19
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2024 р. Справа№ 910/1834/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д.,

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 10.09.2024:

від позивача 1: Вінниченко О.О. - адвокат, посвідчення № 0898; Нижник О.М. - адвокат, посвідчення № 1426;

від позивача 2: Левченко О.В. - адвокат, посвідчення № 3567

від відповідача 1: Іщенко Р.А. - в порядку самопредставництва;

від відповідача 2: Кузьмік Д.В. - адвокат, посвідчення № 6506/10;

від відповідача 3: ОСОБА_1 - в порядку самопредставництва;

від відповідача 4: ОСОБА_2 - в порядку самопредставництва;

від відповідача 5: не з`явились;

від відповідача 6: Тарасенков В.В. - адвокат, посвідчення № 001006; Бауліна В.О. - адвокат, посвідчення № 4946/10;

від відповідача 7: не з`явились;

від відповідача 8: Мосійчук Я.І. - адвокат, посвідчення № 1306;

від третьої особи: ОСОБА_3 - в порядку самопредставництва;

від прокуратури: Кукло Д.С. - посвідчення № 076378;

за апеляційними скаргами Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", ОСОБА_5 , TRIANTAL INVESTMENTS LTD

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024

у справі № 910/1834/19 (суддя - Людмила Шкурдова)

За первісним позовом:

1. ОСОБА_5

2. TRIANTAL INVESTMENTS LTD

до відповідачів:

1. Міністерства фінансів України

2. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

3. Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк"

4. Національного банку України

5. Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку

6. Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

7. Товариства з обмеженою відповідальністю "Солід Дніпро"

8. Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" № БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 та зобов`язання вчинити дії

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Кабінет Міністрів України

та за зустрічним позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

до відповідачів:

1. ОСОБА_5

2. TRIANTAL INVESTMENTS LTD

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійний вимог на предмет спору за зустрічним позовом на стороні позивача:

1. Міністерства фінансів України

2. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

3. Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк"

4. Національного банку України

5. Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку

6. Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

за участю третьої особи 7, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору за зустрічним позовом на стороні відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Солід Дніпро"

про визнання відсутнім права вимагати повернення акцій Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та визнання відсутнім права власності на акції Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

за участю Офісу Генерального прокурора

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Господарським судом міста Києва розглянуто справу № 910/1834/19 за позовом ОСОБА_5 , TRIANTAL INVESTMENTS LTD до відповідачів про визнання недійсним Договору купівлі-продажу акцій Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" № БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016; та за зустрічним позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до відповідачів за зустрічним позовом, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору про визнання відсутнім права у ОСОБА_5 вимагати у Держави Україна в особі Міністерства фінансів України повернення 31 634 582 штук простих іменних акцій Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"; визнання відсутнім права у ОСОБА_5 вимагати визнання права власності за ОСОБА_5 на 31 634 582 штук простих іменних акцій Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", що належали ОСОБА_5 до моменту укладання договору купівлі-продажу акцій Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016; визнання відсутнім права у TRIANTAL INVESTMENTS LTD вимагати у Держави Україна в особі Міністерства фінансів України повернення 12 766 758 штук простих іменних акцій Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"; визнання відсутнім права у TRIANTAL INVESTMENTS LTD вимагати визнання права власності за TRIANTAL INVESTMENTS LTD на 12 766 758 штук простих іменних акцій Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", що належали TRIANTAL INVESTMENTS LTD до моменту укладання договору купівлі-продажу акцій Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016.

2. Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 закрито провадження у справі № 910/1834/19 за первісним позовом ОСОБА_5 та TRIANTAL INVESTMENTS LTD. Зустрічну позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" залишено без розгляду.

Суд першої інстанції дійшов висновку, враховуючи набрання чинності 23.05.2020 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13.05.2020 року №590-ІХ, що права та інтереси учасників/колишніх учасників банку, які були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку можуть бути захищені лише шляхом відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.

З огляду на вищевикладене, Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що спосіб захисту, обраний позивачами у даній справі, а саме: визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 року, не відповідає частинам третій та четвертій статті 5 Господарського процесуального кодексу України, а тому провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі пункту 7 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13.05.2020 № 590-IX».

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду та межі апеляційного перегляду рішення суду

Не погодившись з постановленою ухвалою, ОСОБА_5 27.05.2024 (засобами поштового зв`язку) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (яка була зареєстрована 28.05.2024), в якій просив прийняти до розгляду скаргу та задовольнити її. Ухвалу суду першої інстанції скасувати. Направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Не погодившись з постановленою ухвалою, TRIANTAL INVESTMENTS LTD 27.05.2024 (засобами поштового зв`язку) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (яка була зареєстрована 29.05.2024), в якій просило прийняти до розгляду скаргу та задовольнити її. Ухвалу суду першої інстанції скасувати. Направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Також, частково не погодившись з постановленою ухвалою, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" 27.05.2024 (засобами поштового зв`язку) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (яка була зареєстрована 30.05.2024), в якій просило змінити ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 про закриття провадження у справі № 910/1834/19 в частині первісного позову, виключивши з її мотивувальної частини висновки суду про порушення прав та законних інтересів ОСОБА_5 тa Triantal Investments LTD внаслідок прийняття рішень Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до категорії неплатоспроможних", "Про надання пропозиції Кабінету Міністрів України щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави", постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи", рішень Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "Приватбанк", "Про запровадження плану врегулювання ПАТ КБ "ПриватБанк", "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ "Приватбанк" й укладення оспорюваних договорів.

03.06.2024 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19 залишено без руху. Запропоновано скаржнику сплатити судовий збір у встановленому відповідним законодавством розмірі (3 028,00 грн), про що надати суду докази в десятиденний строк.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 було витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/1834/19. Відкладено вирішення питання щодо можливості поновлення строку на апеляційне оскарження, відкриття, повернення або відмови у відкритті апеляційного провадження у справі № 910/1834/19 за апеляційною скаргою TRIANTAL INVESTMENTS LTD до надходження її матеріалів до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 було витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/1834/19. Відкладено вирішення питання щодо можливості поновлення строку на апеляційне оскарження, відкриття, повернення або відмови у відкритті апеляційного провадження у справі № 910/1834/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_5 до надходження її матеріалів до Північного апеляційного господарського суду.

03.06.2024 (через Електронний суд) від TRIANTAL INVESTMENTS LTD надійшла заява про відвід судді Коротун О.М. у справі № 910/1834/19.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 визнано необґрунтованим заявлений TRIANTAL INVESTMENTS LTD відвід судді Коротун О.М. від розгляду справи № 910/1834/19; передано справу № 910/1834/19 для вирішення питання про відвід судді Коротун О.М. у порядку, встановленому ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

07.06.2024 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою у задоволенні заяви TRIANTAL INVESTMENTS LTD про відвід судді Коротун О.М. від розгляду справи № 910/1834/19 відмовлено. Справу № 910/1834/19 повернуто на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючої судді: Коротун О.М., суддів: Майданевича А.Г., Суліма В.В.

В судовому засіданні 03.09.2024 головуючим суддею було розкрито інформацію про відсутність цивільно-правових відносин з відповідачем 8 (які мали місце раніше та з підстав наявності яких було заявлено відвід).

13.06.2024 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19, розгляд справи було призначено на 01.07.2024.

17.06.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Господарського суду надійшли матеріали справи та матеріали оскарження № 910/1834/19, які були отриманні головуючою суддею 19.06.2024.

18.06.2024 (через Електронний суд) до Північного апеляційного господарського суду від Міністерства фінансів України надійшла заява про приєднання до апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19.

19.06.2024 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою заяву Міністерства фінансів України про приєднання до апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19 залишено без руху. Запропоновано заявнику надати суду докази надсилання копії заяви про приєднання з додатками Товариству з обмеженою відповідальністю "Солід Дніпро" та Кабінету Міністрів України.

19.06.2024 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання ОСОБА_5 про поновлення строку на апеляційне оскарження. Поновлено скаржнику пропущений строк на подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19. Об`єднано розгляд апеляційних скарг ОСОБА_5 та Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19 в одне апеляційне провадження, розгляд справи було призначено на 01.07.2024.

19.06.2024 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання TRIANTAL INVESTMENTS LTD про поновлення строку на апеляційне оскарження. Поновлено скаржнику пропущений строк на подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою TRIANTAL INVESTMENTS LTD на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19. Об`єднано розгляд апеляційних скарг ОСОБА_5 , Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та TRIANTAL INVESTMENTS LTD на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19 в одне апеляційне провадження, розгляд справи було призначено на 01.07.2024.

20.06.2024 (через Електронний суд) до Північного апеляційного господарського суду від TRIANTAL INVESTMENTS LTD надійшов відзив на апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", який було прийнято судом апеляційної інстанції в порядку ст. 263 ГПК України до спільного розгляду.

20.06.2024 (через Електронний суд) до Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (який було зареєстровано 21.06.2024), який було прийнятий судом апеляційної інстанції в порядку ст. 263 ГПК України до спільного розгляду.

21.06.2024 (засобами поштового зв`язку) до Північного апеляційного господарського суду від Національного банку України надійшла заява про приєднання до апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19 (яка була зареєстрована 24.06.2024).

25.06.2024 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою задовольнив заяву Національного банку України про приєднання до апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19. Приєднано заяву Національного банку України про приєднання до апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19.

26.06.2024 (через Електронний суд) до Північного апеляційного господарського суду від Міністерства фінансів України надійшов відзив на апеляційні скарги ОСОБА_5 та TRIANTAL INVESTMENTS LTD, який було прийнятий судом апеляційної інстанції в порядку ст. 263 ГПК України до спільного розгляду.

27.06.2024 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою задовольнив заяву Міністерства фінансів України про приєднання до апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19. Приєднано заяву Міністерства фінансів України про приєднання до апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19.

28.06.2024 (через канцелярію суду) до Північного апеляційного господарського суду від Кабінету Міністрів України надійшов відзив на апеляційні скарги ОСОБА_5 та TRIANTAL INVESTMENTS LTD, який було прийнято судом апеляційної інстанції в порядку ст. 263 ГПК України до спільного розгляду.

01.07.2024 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою призначено до розгляду апеляційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", ОСОБА_5 , TRIANTAL INVESTMENTS LTD, на 29.07.2024, оскільки 01.07.2024 в місті Києві було оголошено повітряну тривогу.

01.07.2024 (засобами поштового зв`язку) від Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_5 (зареєстровано 04.07.2024), який було прийнято судом апеляційної інстанції в порядку ст. 263 ГПК України до спільного розгляду.

01.07.2024 (засобами поштового зв`язку) від Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" надійшов відзив на апеляційну скаргу TRIANTAL INVESTMENTS LTD (було зареєстровано 04.07.2024), який було прийнято судом апеляційної інстанції в порядку ст. 263 ГПК України до спільного розгляду.

Розгляд справи неодноразово відкладався, оголошувалась перерва, зокрема 03.09.2024 - на 10.09.2024 (резервна дата, визначена ухвалою суду 29.07.2024).

В судове засідання 10.09.2024 з`явились представники позивача 1, 2, відповідачів 1, 2, 3, 4, 6, 8, третьої особи та прокуратури. Адвокати позивачів свої апеляційні скарги підтримали, просили їх задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для подальшого розгляду; проти задоволення апеляційної скарги відповідача 6 заперечували. Адвокати відповідача 6 свою апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити, проти задоволення апеляційних скарг позивачів заперечували. Представники відповідачів 1, 2, 3, 4, 8, третьої особи та прокурор підтримали вимоги апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", проти задоволення апеляційних скарги позивачів - заперечували.

Представники відповідачів 5, 7 в судове засідання 10.09.2024 не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення 09.08.2024 поштового відправлення (ухвали суду про відкладення розгляду справи від 29.07.2024, т. 27, а.с. 147), а також довідка про доставку 31.07.2024 електронного документу в особистий кабінет відповідача 5. Жодних заяв, клопотань про неможливість розгляд справи без їх участі до суду не надходило.

Справа була розглянута в розумний строк в розумінні ст. 6 Конвенції з урахуванням подання (зокрема позивачем 2 адвокатом Левченком О.В.) клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги, узгодження з учасниками апеляційного провадження дат та часу судового засідання, та з метою забезпечення рівності сторін; враховуючи дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу "повітряна тривога". Визначаючи розумність строку апеляційного провадження (перегляду ухвали суду першої інстанції) суд апеляційної інстанції враховує складність, зокрема у зв`язку з великим обсягом заяв, кількості учасників апеляційного провадження, складності питань права, тощо.

4. Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_5 та короткий зміст наведених в ній доводів

Так, скаржник не погоджується з ухвалою суду першої інстанції, вважає висновки суду першої інстанції такими, що не відповідають обставинам даної справи,

Апелянт вважає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. У зв`язку з цим, ОСОБА_5 повністю не погоджується з оскаржуваною ухвалою, вважає її безпідставною та необґрунтованою з огляду на таке.

Скаржник посилається на ч.1 ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Звертає увагу суду, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства, з посиланням на рішення Конституційного суду від 01.06.2016 № 2-рп/2016 у справі № 1-1/2016.

ОСОБА_5 вважає, що з огляду на перелік прав і свобод людини і громадянина, що закріплений Конституцією України, такий перелік не може бути зменшений (скорочений, звужений, урізаний) шляхом вилучення певного права чи декількох прав або ж через їх нівелювання законодавчим регулюванням.

Таким чином, апелянт вважає, що право приватної власності особи на об`єкт може бути припинено, а такий об`єкт може бути відчужено примусово та всупереч волі самого власника такого об`єкта лише у виняткових випадках та за відповідних умов і вимог, які прямо та однозначно встановлені положеннями ст. 41 Конституції України, а саме: за наявності мотивів суспільної необхідності, умов воєнного чи надзвичайного стану, конфіскації за рішенням суду, яке набрало законної сили.

До того ж, ОСОБА_5 стверджує, що на момент укладення оспорюваного договору були відсутні будь-які мотиви суспільної необхідності, які б зумовлювали та/або призводили необхідності примусового відчуження пакету акцій АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що були у власності ОСОБА_5 . Таким чином, скаржник наголошує на тому, що на момент укладення оспорюваного договору в Україні та/або в окремих її місцевостях не були введені надзвичайний та/або воєнний стан, що, у свою чергу, унеможливлює примусове відчуження з вказаних підстав акцій АТ КБ «ПРИВАТБАНК», які були у власності ОСОБА_5 .

Скаржник звернув увагу суду, що іншою підставою примусового припинення права приватної власності на об`єкт та примусового відчуження зазначеного об`єкту права приватної власності є конфіскація майна за рішенням суду. У свою чергу, виходячи з обставин та умов укладення оспорюваного договору, можна стверджувати про те, що відбулося примусове припинення права приватної власності ОСОБА_5 на відповідний пакет акцій АТ КБ «ПРИВАТБАНК» шляхом застосування механізму конфіскації, оскільки відповідний пакет акцій був примусово вилучений з власності ОСОБА_5 та перейшов у власність держави.

Скаржник звернув увагу суду також на те, що ним не вчинялися правопорушення, за наслідком яких було прийнято рішення суду, яке набрало законної сили, в якому як санкція передбачалася конфіскація (позбавлення права власності) майна ОСОБА_5 (зокрема, пакету акцій АТ КБ «ПРИВАТБАНК», який належав йому на праві приватної власності). Тобто, як на момент укладення оспорюваного договору, так і сьогодні є відсутнім судове рішення, яке набрало законної сили, щодо позбавлення права власності та примусового відчуження пакету акцій АТ КБ «ПРИВАТБАНК», які перебували у власності ОСОБА_5 . У зв`язку з цим, на думку апелянта, зміст оспорюваного договору суперечить положенням Конституції України, Цивільного кодексу України, іншим актам законодавства України, оскільки на його підставі скаржника було позбавлено права власності на відповідний пакет акцій АТ КБ «ПРИВАТБАНК» всупереч вимогам чинного законодавства України.

Таким чином, скаржник вважає, що у зв`язку з тим, що Держава Україна не набула у власність акції АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з підстав недійсності оспорюваного договору, Держава Україна не є інвестором в розумінні положень частини 6 ст. 41-1 Закону № 4452-VI.

Також скаржник наводить практику ЄСПЛ та практику Конституційного суду України щодо обраного ним способу захисту та його права на звернення до суду.

Апелянт вважає, що на законодавчому рівні навмисно та свідомо обмежується право на ефективний судовий захист порушених прав (включаючи право власності акціонерів в контексті Закону № 2121-III), що безумовно суперечить ч. ч. 1, 2 ст. 55 та ст. 64 Конституції України. Неспроможність застосування належного та ефективного способу судового захисту породжує неможливість реалізації/відновлення порушеного права приватної власності, принцип непорушності якого закріплено у ст. 41 Конституції України. Зазначене є звуженням існуючих прав, що є недопустимим відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України.

Отже, на думку скаржника, ним обрано такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів як визнання правочину недійсним. При цьому, підставами поданої позовної заяви слугувало те, що укладення оспорюваного договорів здійснено поза волею та без згоди ОСОБА_5 , в примусовому порядку та з порушенням Закону № 4452-VI.

Апелянт зазначає, що протиправність (незаконність) індивідуального акта/рішення, зазначеного у ч. 3 ст. 5 ГПК України не є підставою позовних вимог ОСОБА_5 у даній справі. Позивачем 1 у якості підстави позову вказано інші обставини, аніж визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного у ч. 3 ст. 5 ГПК України, у зв`язку з чим спосіб захисту, на думку скаржника, обраний ОСОБА_5 , не порушує згаданих вимог ч. ч. 3, 4 ст. 5 ГПК України. А тому вважає, що закриття провадження у справі №910/1834/19 на підставі п. 7 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону № 590-ІХ є незаконним.

Також скаржник зазначив про втручання законодавчої гілки влади в діяльність судів та суддів, що заборонено як нормами Основного Закону України (ст. ст. 6, 19, 126 та 129), так і міжнародними стандартами судочинства. До того ж такі положення є порушенням незалежності та самостійності суду.

Окремо скаржник звернув увагу суду, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (ч.1 ст. 58 Конституція України).

Також апелянт звертає увагу суду, що звернувся до суду з позовною заявою 14.02.2019. Разом з тим, на момент звернення ОСОБА_5 із вказаним позовом до суду діяли положення ГПК України в редакції від 28.08.2018 року. Тобто, на його думку, на момент виникнення спірних правовідносин та звернення ним з позовом до суду були відсутніми будь-які умови та/або вимоги до способів захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України. Разом з тим, Законом № 590-ІХ, який набрав чинності 23.05.2020 року, було внесено зміни до ст. 5 ГПК України, якими передбачаються вимоги до способів захисту.

З урахуванням зазначеного, скаржник вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо застосування у даній справі положень Закону № 590-ІХ з огляду на те, що: ОСОБА_5 обґрунтовував порушення своїх прав та інтересів не на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України; спірні правовідносини виникли ще до набрання чинності Законом № 590-IX.

А тому апелянт просив апеляційну скаргу задовольнити. Ухвалу суду першої інстанції скасувати. Направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

5. Вимоги апеляційної скарги TRIANTAL INVESTMENTS LTD та короткий зміст наведених в ній доводів

TRIANTAL INVESTMENTS LTD не погоджується з ухвалою суду першої інстанції, вважає висновки суду першої інстанції такими, що не відповідають обставинам даної справи, Господарським судом міста Києва, на думку скаржника, було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. У зв`язку з цим, скаржник повністю не погоджується з оскаржуваною ухвалою, вважає її безпідставною та необґрунтованою з огляду на таке.

Дослідивши доводи апеляційних скарг ОСОБА_5 та TRIANTAL INVESTMENTS LTD, суд апеляційної інстанції встановив, що доводи апеляційних скарг фактично є аналогічними (тотожніми) з дослівним відтворенням аналогічного тексту в двох апеляційних скаргах. Однак, в апеляційній скарзі TRIANTAL INVESTMENTS LTD зазначив про додаткову підставу для скасування ухвали суду першої інстанції - порушення норм процесуального права, а саме: розгляд справи за відсутності учасника (TRIANTAL INVESTMENTS LTD), не повідомленого належним чином про дату, час та місце судового засідання.

Так, скаржник зазначив, що ані TRIANTAL INVESTMENTS LTD, ані його представника не було повідомлено належним чином про дату, час та місце судового засідання, яке відбулося 07.05.2024 року. В судовому засідання 30.04.2024 року представник позивача 2 адвокат О.В. Левченко не був присутнім у зв`язку з хворобою (підтверджуючі документи було на разом з клопотанням про відкладення судового засідання від 30.04.2024 року). Відповідно представник позивача-2 не розписувався в повідомленні про дату, час та місце наступного судового засідання 07.05.2024 року. Також в матеріалах справи відсутні інші докази повідомлення позивача 2 або представника про дату, час та місце судового засідання, яке відбулося 07.05.2024 року. Представник позивача 2 адвокат Левченко О.В. також не отримував через Електронний суд ані повідомлення про дату, час та місце судового засідання, яке відбулося 07.05.2024 року, ані протоколу судового засідання від 30.04.2024 року (скріншот з кабінету Електронного кабінету адвоката Левченка О.В. станом на 27.05.2024 року додано). Також, станом на 07.05.2024 року не було інформації про судове засідання на 07.05.2024 року ані на сайті Судової влади, ані в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

А тому цей скаржник просив апеляційну скаргу задовольнити. Ухвалу суду першої інстанції скасувати. Направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

6. Вимоги апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", до якої приєднались Міністерство фінансів України, та Національний банк України та короткий зміст наведених в них доводів

АТ КБ "ПриватБанк" вважає, що судом першої інстанції законно було закрито провадження у справі в частині первісної позовної заяви, водночас, не погоджується з викладеним у мотивувальній частині ухвали незаконним та передчасним висновком суду про те, що права та охоронювані законом інтереси колишніх учасників Банку ОСОБА_5 та TRIANTAL INVESTMENTS LTD були порушені рішеннями Правління НБУ, Виконавчої дирекції Фонду та постановами Кабінету Міністрів України з огляду на таке.

Відтак, ухвала Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі №910/1834/19 оскаржується АТ КБ "ПриватБанк" виключно в межах висновків (мотивів) суду першої інстанції про наявність порушення прав та законних інтересів позивачів за первісним позовом.

Також АТ КБ "ПриватБанк" звертає увагу суду апеляційної інстанції, що 15.02.2023 було прийнято постанову Великої Палати Верховного Суду від у справі № 910/18214/19 (за позовом ОСОБА_6 ), в якій Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок щодо правильного застосування п. 7 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону № 590, ч. 3, 4 ст. 5 ГПК України в редакції Закону № 590.

АТ КБ "ПриватБанк" зазначає, що судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 станом на 20.12.2016 володів 41,6572 % простих іменних акцій Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (Банк), а TRIANTAL INVESTMENTS LTD - 16,8170% простих іменних акцій Банку.

Скаржник звертає увагу суду, що як вбачається зі змісту первісної позовної заяви (з урахуванням доповнень) та встановлено судом першої інстанції, підставою звернення до суду стало те, що внаслідок укладення Договору купівлі-продажу акцій банку № БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 позивачі втратили право власності на пакет простих іменних акцій Банку. В обґрунтування позовних вимог позивачі вказували на те, що укладення договору №БВ-744/16/13010-05/131 купівлі-продажу акцій банку від 21.12.2016 порушує права позивачів та суперечить їх інтересам, порушує норми ст. 41 Конституції України при укладенні оспорюваних правочинів шляхом незаконного заволодіння майном позивачів за відсутності судового рішення так як ані Кабінет Міністрів України, ані Фонд не мають повноважень безоплатно вилучати майно. Відтак, підстави заявлених позовних вимог пов`язані з обґрунтуванням незаконності дій посадових осіб Кабінету Міністрів України, Фонду, НБУ у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Таким чином, скаржник зазначає, що судом були встановлені обставини, необхідні для застосування п. 7 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №590 та закриття провадження у справі.

Водночас скаржник вважає, що суд першої інстанції всупереч висновкам Великої Палати Верховного Суду, зробленим у справі № 910/18214/19, вдався до оцінки того, чи було порушено права та законні інтереси позивачів як учасників Банку внаслідок прийняття рішень Правління НБУ, виконавчої дирекції Фонду та постанови КМУ про віднесення ПАТ «КБ «Приватбанк» до категорії неплатоспроможних, виведення його з ринку шляхом застосування процедури викупу державою як інвестором неплатоспроможного банку відповідно до статей 39, 41-1 Закону № 4452-VI.

АТ КБ "ПриватБанк" вважає, що суд першої інстанції, встановивши невідповідність частинам третій та четвертій статті 5 ГПК України обраного позивачами способу захисту, не вправі був робити висновків щодо наявності або відсутності порушення прав або законних інтересів позивачів, адже такі питання, на його думку, можуть бути вирішені лише у спорі з належною позовною вимогою про відшкодування шкоди у грошовій формі.

Окрім цього, АТ КБ "ПриватБанк" зазначив, що спір у справі № 910/1834/19, аналогічно зі справами № 910/18214/19 та № 910/19005/19, виник через проведення у грудні 2016 року процедури виведення неплатоспроможного АТ КБ "ПриватБанк" з ринку за участі Держави. У всіх вказаних справах позивачі, які були учасниками (акціонерами) неплатоспроможного АТ КБ "ПриватБанк", посилались на те, що їх було незаконно позбавлено права власності на акції Банку з застосуванням процедури конфіскації. Також, у всіх вказаних справах обраним позивачами способом захисту своїх прав виступала вимога про визнання недійсними договорів, за якими акції було відчужено на користь Держави України (основна позовна вимога), та не було заявлено вимог майнового характеру про відшкодування шкоди у грошовій формі. Тобто Банк вважає, що позови у всіх справах були спрямовані на повернення акцій Банку їх попереднім власникам.

Вказане, на думку АТ КБ "ПриватБанк", свідчить про подібність змісту правовідносин, що виникли у справах № 910/1834/19, № 910/18214/19 та № 910/19005/19 та зумовлює обов`язок суду застосувати у справі № 910/1834/19 правові висновки, щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у справах № 910/18214/19 та № 910/19005/19 на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України.

Вказане, в свою чергу, є підставою для зміни мотивувальної частини оскаржуваної ухвали суду шляхом виключення з неї висновків щодо наявності у позивачів порушення прав та законних інтересів.

А тому АТ КБ "ПриватБанк" просив змінити ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 про закриття провадження у справі № 910/1834/19 в частині первісного позову, виключивши з її мотивувальної частини висновки суду про порушення прав та законних інтересів ОСОБА_5 тa Triantal Investments LTD внаслідок прийняття рішень Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до категорії неплатоспроможних", "Про надання пропозиції Кабінету Міністрів України щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави", постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи", рішень Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "Приватбанк", "Про запровадження плану врегулювання ПАТ КБ "ПриватБанк", "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ "Приватбанк" й укладення оспорюваних договорів.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши подану заяву від Міністерства фінансів України від 18.06.2024 про приєднання до апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19 встановив, що Міністерство фінансів України повністю погоджується з вимогами ПАТ КБ "ПриватБанк" та підтримує їх у повному обсязі, як в тексті самої заяви, так і в прохальній частині поданої заяви.

Так, Міністерство фінансів України просило Північний апеляційний господарський суд змінити ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 про закриття провадження у справі № 910/1834/19 в частині первісного позову, виключивши з її мотивувальної частини висновки суду про порушення прав та законних інтересів ОСОБА_5 тa Triantal Investments LTD внаслідок прийняття рішень Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до категорії неплатоспроможних", "Про надання пропозиції Кабінету Міністрів України щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави", постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи", рішень Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "Приватбанк", "Про запровадження плану врегулювання ПАТ КБ "ПриватБанк", "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ "Приватбанк" й укладення оспорюваних договорів.

В той же час, про що зазначалось раніше, до суду апеляційної інстанції 21.06.2024 (засобами поштового зв`язку) від Національного банку України надійшла заява про приєднання до апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19 (була зареєстрована 24.06.2024). Північний апеляційний господарський суд, дослідивши подану заяву від Національного банку України від 24.06.2024 про приєднання до апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19 встановив, що Національний банк України підтримує апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19, вважає її обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Також, підтримує наведені доводи апеляційної скарги АТ КБ "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19.

А тому Національний банк України також просив суд апеляційної інстанції долучити дану заяву до справи, врахувати подану заяву при розгляді апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", та задовольнити апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк".

7. Узагальнені доводи TRIANTAL INVESTMENTS LTD в відзивах на апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк"

Північний апеляційний господарський суд дослідив та встановив, що обидва відзиви на апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" є одноковими, та тотожними за змістом, подані лише два рази.

У відзивах на апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" TRIANTAL INVESTMENTS LTD зазначило, що ознайомившись зі змістом апеляційної скарги, TRIANTAL INVESTMENTS LTD заперечує проти доводів, обґрунтувань та вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК», викладених в апеляційній скарзі, та вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і безпідставною та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала має бути скасована на підставі ч. 1 ст. 280 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з огляду на наступне.

Вважає, що ним обрано такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів як визнання правочину недійсним. При цьому, підставами поданої позовної заяви слугувало те, що укладення оспорюваного договорів здійснено поза волею та без згоди позивача 2, в примусовому порядку та з порушенням Закону № 4452-VI.

Тобто позивача 2 вважає, що вимоги TRIANTAL INVESTMENTS LTD не були обґрунтовані визнанням протиправними (незаконними) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України.

Обґрунтовуючи свої вимоги, TRIANTAL INVESTMENTS LTD зазначало про те, що порушення його прав та інтересів (як акціонера Банку) відбулося внаслідок протиправного примусового позбавлення TRIANTAL INVESTMENTS LTD права власності на акції Банку і укладення оспорюваного договору здійснено поза волею та без згоди позивача-2, в примусовому порядку та з порушенням Закону № 4452 VI.

Поряд із цим заявник наголошує на тому, що протиправність (незаконність) індивідуального акта/рішення, зазначеного у ч. 3 ст. 5 ГПК України не є підставою позовних вимог TRIANTAL INVESTMENTS LTD у даній справі. Таким чином, позивачем-2 у якості підстави позову вказано інші обставини, аніж визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного у ч. 3 ст. 5 ГПК України, у зв`язку з чим спосіб захисту, обраний TRIANTAL INVESTMENTS LTD, не порушує згаданих вимог ч. ч. 3, 4 ст. 5 ГПК України.

Водночас, TRIANTAL INVESTMENTS LTD вважає, що апеляційна скарга Банку, у якій АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просив змінити мотивувальну частину оскаржуваної ухвали не підлягає задоволенню, оскільки така ухвала має бути скасована повністю.

А тому TRIANTAL INVESTMENTS LTD просило залишити без задоволення апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19.

8. Узагальнені доводи ОСОБА_5 в відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк"

У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" адвокат ОСОБА_5 зазначив, що ознайомившись зі змістом апеляційної скарги, заперечує проти доводів, обґрунтувань та вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК», викладених в апеляційній скарзі, та вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і безпідставною та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала має бути скасована на підставі ч. 1 ст. 280 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з огляду на наступне.

Вважає, що ним правильно обрано спосіб захисту цивільних прав та інтересів як визнання правочину недійсним. При цьому, підставами поданої позовної заяви слугувало те, що укладення оспорюваного договорів здійснено поза волею та без згоди позивача 2, в примусовому порядку та з порушенням Закону № 4452-VI.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_5 зазначав про те, що порушення його прав та інтересів (як акціонера Банку) відбулося внаслідок протиправного примусового позбавлення його права власності на акції Банку і укладення оспорюваного договору здійснено поза волею та без згоди позивача 1, в примусовому порядку та з порушенням Закону № 4452 VI.

Заявник вважає, що закриття провадження у справі № 910/1834/19 на підставі п. 7 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону № 590-ІХ є незаконним. Отже, на переконання позивача 1, оскаржувана ухвала повинна бути скасована з тих підстав, які останній наводить у своїй апеляційній скарзі. А тому ОСОБА_5 просив залишити без задоволення апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19.

9. Узагальнені доводи Міністерства фінансів України в відзиві на апеляційні скарги ОСОБА_5 та TRIANTAL INVESTMENTS LTD

У відзиві на апеляційні скарги ОСОБА_5 та TRIANTAL INVESTMENTS LTD Міністерство фінансів України зазначило, що воно заперечує проти зазначених апеляційних скарг, вважає їх необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

На думку заявника, частина 3 статті 5 ГПК України на сьогодні імперативно визначає єдиний спосіб захисту прав колишніх власників акцій АТ КБ «ПриватБанк», а саме - відшкодування завданої шкоди у грошовій формі. Крім того, частина 4 статті 5 ГПК України в редакції Закону № 590-IX закріплює неможливість визнання недійсним оспорюваного договору у випадку визнання незаконними рішень держаних органів, в результаті яких було укладено оспорюваний договір, вважає заявник. А тому зазначає, що провадження у вказаній справі підлягає закриттю.

Окрім цього, заявник звертає увагу суду, що з огляду на те, що позивачами у справі обрано спосіб захисту своїх прав - визнання недійсним правочину, що не відповідає вимогам частини третьої статті 5 ГПК України, згідно з якими єдиним способом захисту прав позивачів у даній справі може бути - відшкодування завданої шкоди у грошовій формі, судом правомірно закрито провадження у справі, а також при постановленні оскаржуваної ухвали судом дотримано норм матеріального та процесуального права та правомірно їх застосовано.

Міністерство фінансів України зазначає, що на дату звернення з позовом у 2019 році діяв Господарський процесуальний кодекс України, в редакції, яка не передбачала обмежень щодо вибору колишнім учасником неплатоспроможного банку способу захисту його прав у господарському суді, порушення яких він пов`язує зі здійсненням процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку. Однак такі обмеження існували відповідно до частини шостої статті 41 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тобто в іншому законі, положення якого були матеріально-правовими. Ці обмеження були доступними, чіткими та передбачуваними для позивача. Подальше внесення змін до Господарського процесуального кодексу України та доповнення статті 5 новими частинами 3 та 4 на цей висновок не впливають.

Відтак, на думку заявника, передбачена частиною 6 статті 41 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» заборона щодо витребування в інвестора придбаних ним акцій банку на користь їх попереднього власника, яка діяла з 12.08.2015 та на час розгляду спору у цій справі, у контексті застосування гарантій статті 6 Конвенції є легітимним цивільно-правовим обмеженням способів захисту акціонерами банків їх прав та інтересів у процедурі виведення з ринку неплатоспроможного банку (у розумінні норм матеріального права), яка має застосовуватися як спеціальна щодо загальних способів захисту норма права. Така норма введена на захист публічного інтересу в забезпеченні стабільності фінансової системи та положень щодо добросовісності інвестора банку в силу закону (частина 10 статті 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Міністерство фінансів України зазначає, що законодавець встановив межі захисту суб`єктивного права учасника банку, імперативно визначивши, які способи захисту можуть бути застосовані у разі порушення права особи під час процедури виведення з ринку неплатоспроможного банку і які способи захисту не можуть бути застосовані. А тому, на його думку, частина 3 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає єдиний спосіб захисту прав, підлягає застосуванню незалежно від того, чи було визнано протиправним (незаконним) індивідуальний акт / рішення, зазначений у цій частині. Більше того, частина 4 статті 5 Господарського процесуального кодексу України вказує на те, що визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного в частині 3 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, є неналежним способом захисту прав особи, яка вважає їх порушеними таким актом, і не є підставою для застосування інших способів захисту, ніж відшкодування завданої шкоди.

Наголошує, що законодавець застосував принцип прямої дії положень Закону № 590-IX у часі - тобто перехід до регулювання згідно із Законом № 590-IX здійснюється негайно з дня набрання ним чинності 23.05.2020, а раніше прийняті законодавчі акти не застосовуються в частинах, що суперечать цьому Закону.

Таким чином, на думку заявника, судом ухвалено обґрунтоване та законне рішення про закриття провадження у справі з дотриманням норм матеріального та процесуального права. А тому Міністерство фінансів України просило залишити апеляційні скарги ОСОБА_5 та TRIANTAL INVESTMENTS LTD без задоволення, а ухвалу Господарського суду м. Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19 - без змін.

10. Узагальнені доводи Кабінету Міністрів України та АТ КБ «ПриватБанк» у відзивах на апеляційні скарги ОСОБА_5 та TRIANTAL INVESTMENTS LTD

У відзиві на апеляційні скарги ОСОБА_5 та TRIANTAL INVESTMENTS LTD Кабінет Міністрів України звернув увагу, що проаналізувавши зміст та доводи вказаних апеляційних скарг КМУ не погоджується з доводами викладеними позивачем 1 та позивачем 2 у їх апеляційних скаргах, через наступне.

В розрізі спірних правовідносин позовні вимоги щодо визнання недійсними відповідних правочинів спрямовані в кінцевому підсумку на повернення позивачу 1 та позивачу 2 акцій Банку та, як наслідок, відновлення попереднього становища Банку, яке існувало до вчинення спірних правочинів у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку.

На думку КМУ обраний позивачем 1 та позивачем 2 спосіб захисту прав: суперечить вимогам частин третьої, четвертої статті 5 ГПК України; суті встановлених Законом № 590 заборон і особливостей судового провадження у відповідних справах.

КМУ вважає, що відсутні законодавчі перешкоди, що можуть унеможливлювати розгляд питання про закриття провадження у справі на підставі пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 590, враховуючи положення статей 3, 5 ГПК України. Тобто положення Закону № 590 є нормами спеціального законодавчого акту, який регулює спірні правовідносини, прийнято в часі пізніше, який підлягає безумовному застосуванню.

Більше того, заявник вважає, що оскільки положення Закону № 590 є спеціальним по відношенню до інших законодавчих актів, то в межах спірних правовідносин встановлено конкретний спосіб відновлення порушеного права особи внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку, акціями якого володіла вказана особа, і положення інших законів, в тому числі процесуальних, не можуть визначити інших способів відновлення порушених/оспорюваних прав такої особи, в тому числі позивача 1 та позивача 2. Звертає увагу суду, що положення Закону № 590 є чинними, Конституційним Судом України неконституційними не визнавались, а тому мають бути застосовані в чинному правовому полі держави. А тому положення Закону № 590 жодним чином не обмежують, а навпаки збільшують обсяг прав позивача, що в жодному разі не може суперечити ст. 58 Конституції України.

Тому факт реалізації позивачем 1 та позивачем 2 акцій на користь держави був здійснений (стає можливим) саме внаслідок процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку відповідно до рішень органів державної влади прийнятих відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

На думку КМУ, в будь-якому разі наявність та аргументування свого «нібито» порушеного права у позовній заяві, безсумнівно пов`язане позивачами за первісним позовом саме із процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Також КМУ просить суд апеляційної інстанції звернути увагу на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 в подібних (аналогічних) правовідносинах. А тому, виходячи з даної постанови, вважає, що резолютивна частина оскаржуваної ухвали щодо закриття провадження у справі за первісним позовом, узгоджується із правовими наслідками закінчення подібних (аналогічних) спорів за позовами колишніх акціонерів (учасників) неплатоспроможного банку виведеного з ринку на підставі рішень органів державної влади, зокрема, з огляду на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19. Тому, на думку заявника, апеляційні скарги ОСОБА_5 та компанії TRIANTAL INVESTMENTS LTD мають бути залишені без задоволення.

Щодо поданої апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», Кабінет Міністрів України погоджується з доводами, викладеними Банком, та вважає, що вказана скарга має бути задоволена.

А тому просить Північний апеляційний господарський суд апеляційні скарги ОСОБА_5 та TRIANTAL INVESTMENTS LTD залишити без задоволення, а апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» - задовольнити. Змінити ухвалу Господарського суду м. Києва від 07.05.2024 в частині закриття провадження у справі № 910/1834/19 за первісним позовом, виключивши з її мотивувальної частини висновки суду про порушення прав та законних інтересів ОСОБА_5 та TRIANTAL INVESTMENTS LTD.

11. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції

18.12.2016 Рада національної безпеки і оборони України прийняла рішення № 560/2016 "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки України в економічній сфері та захисту інтересів вкладників", що введене в дію Указом Президента України від 18.12.2016, яким було:

- враховано інформацію про зростання кредитних ризиків у сфері банківських послуг, що становить загрозу національній безпеці України в економічній сфері; - запропоновано Кабінету Міністрів України розглянути питання щодо капіталізації AT КБ "Приватбанк" за участю Держави; - вирішено невідкладно вжити вичерпних заходів щодо недопущення дестабілізації фінансової системи держави та забезпечення захисту прав вкладників.

18.12.2016 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи", якою: - прийнято пропозицію Національного банку України щодо участі Держави в особі Міністерства фінансів України у виведенні з ринку AT КБ "ПриватБанк" у спосіб, визначений п. 5 ч. 2 ст. 39 Закону про гарантування вкладів; - Держава в особі Міністерства фінансів України придбаває акції AT КБ "ПриватБанк" у повному обсязі за одну гривню, а Міністерство фінансів України для виконання цього забезпечує укладення договору купівлі-продажу акцій AT КБ "ПриватБанк" після здійснення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб заходів, визначених статтею 41-1 Закону про гарантування вкладів.

18.12.2016 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 2859 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "Приватбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", яким розпочато процедуру виведення AT КБ "ПриватБанк" з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації, повноваження тимчасового адміністратора делеговані Соловйовій Н.А.

19.12.2016 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 2860 "Про запровадження плану врегулювання ПАТ КБ "ПриватБанк", яким затверджено план врегулювання неплатоспроможного AT КБ "ПриватБанк" та визначено, що виведення неплатоспроможного AT КБ "ПриватБанк" з ринку здійснюється в спосіб, визначений п. 5 ч. 2 ст. 39 Закону про гарантування вкладів, а саме продаж неплатоспроможного банку інвестору.

20.12.2016 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 2887 "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ "Приватбанк", яким погоджено умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов`язаних осіб неплатоспроможного банку та визначено повноважних осіб для забезпечення укладання оспорюваного договору.

20.12.2016 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення № 2893 "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку AT КБ "ПриватБанк", яким було погоджено умови продажу неплатоспроможного AT КБ "ПриватБанк" та уповноважено уповноважену особу Фонду Шевченка А.М. на підписання та укладення договору купівлі-продажу цінних паперів.

21.12.2016 між Державою Україна в особі Міністерства фінансів України (покупець) та усіма особами, які станом на дату укладення цього договору є власниками простих іменних акцій Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", від імені яких діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд) на тимчасову адміністрацію в банку Шевченко Андрій Миколайович, що призначено рішенням виконавчої дирекції Фонду від 18.12.2016, якій делеговано повноваження щодо розпорядження та продажу акцій банку відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 20.12.2016 №2893, укладено Договір №БВ-744/16/13010-05/131 купівлі-продажу акцій банку в розмірі 100 %.

Матеріалами справи підтверджується, що станом на 20.12.2016 ОСОБА_5 володів 41,6572 % простих іменних акцій Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (Банк), а TRIANTAL INVESTMENTS LTD - 16,8170/% простих іменних акцій Банку.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

12. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зі змісту статей 15, 16 ЦК України вбачається, що кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Разом з цим, способи захисту цивільного права чи інтересу це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

Щодо доводів позивачів стосовно обґрунтованості підстав застосування положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» (надалі - Закон № 590-IX), суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, 23 травня 2020 року набрав чинності Закон № 590-IX, пунктом 5 розділу I якого внесено зміни у статтю 5 ГПК України та доповнено її частинами третьою і четвертою. Частинами 3, 4 вказаної статті цього Закону було викладено в наступній редакції: «Єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі. Визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного у частині третій цієї статті, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку».

В цій частині, суд апеляційної інстанції приймає, зокрема, доводи Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", викладені у відзивах на апеляційні скарги позивачів, що на момент звернення позивачів з позовною заявою у даній справі, існував механізм, що регулював процедуру участі держави у відновленні платоспроможності банку у спосіб, визначений пунктом 4 або 5 частини другої статті 39 Закону № 4452-VI, що передбачала прийняття КМУ рішення за пропозицією НБУ, в якій має зазначатися спосіб виведення банку з ринку за участю держави, розрахунки мінімальної потреби у капіталі з урахуванням можливості обміну необтяжених грошових зобов`язань банку перед пов`язаними особами на акції додаткової емісії (частина третя статті 41-1 Закону № 4452-VI; тут і далі в редакції, чинній на час учинення оспорюваних правочинів).

Більше того, законодавцем передбачено обов`язок Фонду в день отримання рішення КМУ про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку відповідно до пункту 5 частини другої статті 39 цього Закону вжити заходів до додаткової емісії акцій банку, яка проводиться без відповідного скликання загальних зборів акціонерів, а укладення договорів купівлі-продажу акцій від імені пов`язаних осіб банку здійснюється уповноваженою особою Фонду без погодження з такими особами відповідно до затвердженого Фондом плану врегулювання. З дня затвердження плану врегулювання Фонд відповідно до закону набуває права розпоряджатися акціями (паями) банку від імені будь-якої особи, яка є учасником банку, без необхідності додаткового оформлення повноважень на продаж акцій (паїв), а учаснику банку забороняється розпоряджатися акціями (паями) банку у будь-який спосіб (частина третя статті 41 та частини четверта, шоста статті 41-1 Закону № 4452-VI).

Так, відповідно до частини шостої статті 41-1 Закону № 4452-VI Фонд продає акції неплатоспроможного банку Мінфіну в повному обсязі у випадку, якщо капітал банку за результатами формування резервів та обміну зобовязань на акції додаткової емісії банку залишається відємним чи нульовим (тобто коли такі акції не мають жодної цінності). Отже, на вимоги пов`язаних із неплатоспроможним банком осіб (зокрема, колишніх акціонерів) про визнання недійсними правочинів, укладених від їхнього імені, поширюється дія спеціальних норм матеріального права, передбачених статтями 39, 40, 41, 41-1 Закону № 4452-VI, які були чинними на момент учинення правочинів у процедурі придбання державою акцій неплатоспроможного банку, яка за правом Європейського Союзу визначена як «bail-in tool».

Таким чином, Спеціальним Законом № 4452-VI було передбачено обмеження способів захисту учасника неплатоспроможного банку з метою недопущення реституційних наслідків для інвестора та його майнової відповідальності перед попереднім власником акцій неплатоспроможного банку. Так, відповідно до частини шостої статті 41 цього Закону після укладення договору купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку та їх передачі інвестору інвестор не може бути позбавлений права власності на придбані ним акції банку, та такі акції не можуть бути витребувані в нього на користь попереднього власника; попередній власник акцій банку не має права вимагати від інвестора відшкодування будь-яких збитків, понесених у результаті придбання інвестором акцій банку, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, прийнятих або вчинених у процесі визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку. Отже, на час укладення оспорюваних правочинів нормами матеріального права вже було обмежено права колишніх власників (акціонерів) неплатоспроможного банку щодо можливості повернення їм акцій неплатоспроможного банку та на відшкодування попереднім власникам збитків інвестором, яким у спірному випадку виступила держава, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, вчинених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Отже, враховуючи ту обставину, що на дату звернення позивачів з позовом у даній справі, діяв ГПК України, диспозиція статті 5 «Способи судового захисту» ГПК України в зазначеній редакції не передбачала обмежень щодо вибору колишнім учасником неплатоспроможного банку способу захисту його прав у господарському суді, порушення яких він пов`язує зі здійсненням процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку. Разом з цим, такі обмеження існували відповідно до частини шостої статті 41 Закону № 4452-VI. Відповідно до вказаного положення, після укладення договору купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку та їх передачі інвестору, останній, зокрема, не може бути позбавлений права власності на придбані ним акції банку, та такі акції не можуть бути витребувані у нього на користь попереднього власника.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що таке регулювання прийнято Україною з метою адаптації законодавства до корпоративного та банківського права Європейського Союзу відповідно до зобов`язань за міжнародними договорами України, воно узгоджується зі статтею 85 Директиви 2014/59/ЄС та має певні особливості процедури застосування в національному праві, що допускається цими міжнародними договорами.

Таким чином, передбачена частиною шостою статті 41 Закону № 4452-VI заборона щодо витребування в інвестора придбаних ним акцій банку на користь їх попереднього власника, яка діяла з 12 серпня 2015 року та на час розгляду спору у цій справі, у контексті застосування гарантій статті 6 Конвенції є легітимним цивільно-правовим обмеженням способів захисту акціонерами банків їх прав та інтересів у процедурі виведення з ринку неплатоспроможного банку (у розумінні норм матеріального права), яка має застосовуватися як спеціальна щодо загальних способів захисту норма права. Така норма введена на захист публічного інтересу в забезпеченні стабільності фінансової системи та положень щодо добросовісності інвестора банку в силу закону (частини десятої статті 39 Закону № 4452-VІ). Отже, законодавець встановив межі захисту суб`єктивного права учасника банку, імперативно визначивши, які способи захисту можуть бути застосовані у разі порушення права особи під час процедури виведення з ринку неплатоспроможного банку і які способи захисту не можуть бути застосовані.

А тому, внесені Законом № 590-IX зміни до ГПК України, які набрали чинності 23 травня 2020 року, фактично не змінили цього матеріально-правового регулювання. Таким чином, обґрунтованими є доводи ПАТ КБ «Приватбанк» (Мінфіну та КМУ) про наявність на час звернення позивачів з позовом у даній справі механізму (обмеження) вибору позивачами способу захисту в даній категорії справ.

У цій частині також відхиляються доводи скаржників (позивачів) про неможливість застосування спірного Закону, виходячи із темпорального принципу застосування законодавчих актів. Оскільки, як зазначалось вище, з прийняттям Закону № 590-IX не було змінено матеріально-правове регулювання в частині способів захисту прав осіб у процедурі виведення банку з ринку (відновлення його платоспроможності). Як на момент виникнення спірних правовідносин (грудень 2016 року), так і на цей час єдиним способом захисту від таких порушень є стягнення збитків. Тому питання темпорального застосування Закону № 590-IX у частині належного способу захисту не виникає. Також під час розгляду даного спору слід виходити з принципу jura novit curia «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші).

В цій частині відхиляються як необґрунтовані доводи позивачів, викладені в апеляційних скаргах, про те, що на законодавчому рівні їх навмисно та свідомо обмежують у праві на ефективний судовий захист порушених прав, що, в свою чергу, суперечить ч. ч. 1, 2 ст. 55 та ст. 64 Конституції України. В цій частині суд апеляційної інстанції враховує на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України висновки Великої Палати в указаній постанові про необґрунтованість доводів щодо того, що неспроможність застосування належного та ефективного способу судового захисту породжує неможливість реалізації/відновлення порушеного права приватної власності, принцип непорушності якого закріплено у ст. 41 Конституції України. Зазначене є звуженням існуючих прав, що є недопустимим відповідно до ч. 3 ст. 22 Основного Закону України. В даному випадку звуження прав, про яке зазначають скаржники, відсутнє. Тому доводи обох апелянтів у цій частині відхиляються як безпідставні.

В даному контексті суд апеляційної інстанції зазначає, що враховує правові позиції Великої Палати Верховного Суду у справах № 662/397/15-ц, № 905/1926/16, №569/17272/15-ц, № 916/3156/17, № 910/3907/18. А також відповідно до усталеної практики ЄСПЛ право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ за своєю природою потребує регулювання з боку держави, яке може змінюватися у часі та просторі відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб. Встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, що підриватимуть саму суть цього права. Крім того, обмеження буде несумісним із пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує законну мету, та у разі відсутності розумного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі "Станев проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], заява № 36760/06, п. 230, ECHR 2012). Таким чином, в даному випадку звуження способів захисту у конкретній категорії справ не є надмірним формалізмом і не звужує прав позивачів, а має законну мету, та пропорційне співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти.

Так, з пояснювальної записки до проєкту Закону № 590-IX вбачається, що необхідність таких змін у законодавстві мають за мету встановити рівновагу між приватними інтересами вкладників банків і суспільними інтересами у процедурах виведення неплатоспроможних банків з ринку / їх ліквідації, що є реалізацією принципу пропорційності як складової верховенства права. У разі скасування рішення щодо виведення банку з ринку становище такого банку, яке існувало до прийняття рішення компетентним органом, не повинно відновлюватись, а засоби правового захисту мають обмежуватись компенсацією у разі, якщо власники банку зазнали шкоди (як це передбачено законодавством США, Сполученого Королівства, Республіки Молдови, Литовської Республіки). Дослідження міжнародного досвіду регулювання таких правовідносин свідчить про відсутність у законодавстві інших країн підстав і механізмів повернення на ринок банку, щодо якого почалась процедура ліквідації. (п. 9.44. постанови Великої Палати Верховного Суду (у постанові від 15 лютого 2023 року у справі 910/18214/19).

З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи позивачів, викладені в апеляційних скаргах про обмеження їх права на доступ до правосуддя та права на судових захист.

Щодо посилань скаржників (позивачів) про порушення статті 1 Першого Протоколу в частині порушення права на мирне володіння майнном, суд апеляційної інстанції зазначає, що закріплений у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції принцип мирного володіння майном є загальним щодо всіх видів майна. Умови позбавлення особи власності передбачено у другому та третьому реченнях цієї статті: таке втручання має бути передбачено законом і відбуватися в інтересах суспільства (для забезпечення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, сплати податків та іншого) з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами таких інтересів та вимогами захисту відповідного конвенційного права.

Разом з цим, надання уповноваженій особі Фонду відповідно до пункту 5 частини другої статті 39 Закону № 4452-VI повноважень на вжиття заходів з додаткової емісії акцій неплатоспроможного банку без відповідного скликання загальних зборів акціонерів та щодо укладення договорів купівлі-продажу акцій від імені пов`язаних з банком осіб без погодження з такими особами відповідно до затвердженого Фондом плану врегулювання було передбачено законом (діючим на момент звернення з позовом у даній справі). Вказане обмеження було спрямоване на забезпечення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів у збереженні платоспроможності банку, який займав значне місце на ринку фінансових послуг, і ліквідація якого могла потягнути істотні негативні наслідки фінансової нестабільності в державі.

А тому, з огляду на відсутність інших юридичних засобів збереження такої стабільності, які би відповідали європейським вимогам, і за наявності гарантій для акціонерів у разі завдання їм збитків отримати відповідне відшкодування, застосовані обмеження є пропорційними зазначеній легітимній меті. А тому доводи позивачів у цій частині відхиляються.

В цій частині суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до частини першої статті 6, частини першої статті 124 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

При цьому, вдосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін і доповнень є прерогативою законодавчої гілки влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Адже варто розрізняти повноваження щодо нормотворення, які належать саме законодавчому органу, та повноваження щодо правозастосування, що реалізуються судовими органами в процесі здійснення правосуддя. В цій частині суд апеляційної інстанції відхиляє доводи позивачів про «втручання» законодавчої гілки влади у судовий процес.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що Конституційним Судом України було відкрито провадження за конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих приписів Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13 травня 2020 року № 590-ІX (Відомості Верховної Ради України, 2020 р., № 40, ст. 314) та цього закону в цілому, окремих приписів Цивільного кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України, Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, законів України „Про Національний банк України" від 20 травня 1999 року № 679-ХІV (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 29, ст. 238), „Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року № 2121-III (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 5-6, ст. 30), „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ (Відомості Верховної Ради України, 2012 p., № 50, ст. 564), „Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIIІ (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., № 30, ст. 542) зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13 травня 2020 року № 590-ІX.

Водночас, ухвалою Конституційного Суді України від 23.11.2023 № 19-уп/2023 Велика палата Конституційного Суду України закрила конституційне провадження на підставі пункту 2 статті 62 Закону України ,,Про Конституційний Суд України" - неналежність до повноважень Конституційного Суду України питань, порушених у конституційному поданні; пункту 3 статті 62 Закону України ,,Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, установленим цим законом.

Таким чином, станом на момент розгляду апеляційних скарг у даній справі відсутнє рішення Конституційного Суді України про неконституційність окремих приписів Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13 травня 2020 року № 590-ІX. Вказане виключає можливість незастосування таких положень.

Також суд апеляційної інстанції враховує у відповідності до ч. 4 ст. 236 ГПК України висновки Великої Палати Верховного Суду у вищенаведеній справі (№910/18214/19).

З урахуванням визначених законодавцем обмежень щодо способу захисту, був визначений також процесуальний порядок закриття провадження у разі подання аналогічних позовів.

Так, суд апеляційної інстанції зважує на посилання позивачів, що ГПК України не містить такої підстави для закриття провадження у справі, як обрання позивачем неналежного способу захисту. Тому за загальним правилом, якщо обраний позивачем спосіб захисту передбачений законом, але є неналежним саме у справі, яка розглядається, то це не є підставою для закриття провадження, а є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок сформульований, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 52) та від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76). Однак, Законом можуть передбачатися винятки з такого загального правила. Застосування процесуального припису пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX до правовідносин, спір стосовно яких перебуває на розгляді господарського суду, і судове провадження не завершено прийняттям остаточного рішення на дату набрання чинності цим Законом, не суперечить положенням статті 6 Конвенції. Воно забезпечує однакові процесуальні наслідки розгляду спорів за позовами учасників (акціонерів) неплатоспроможного банку як тих, що звернулися до суду до набрання чинності змінами до статті 5 ГПК України, і їх спір не завершено розглядом у суді, так і тих, що звернулися після набрання чинності Законом № 590-ІХ, реалізуючи принцип рівності перед законом і судом, визначений статтею 7 ГПК України.

Зазначена спеціальна норма про закриття провадження у справі є процесуальною та оперативною, виходячи з дії нормативних актів у часі, встановлює, яку процесуальну дію має вчинити суд у разі, якщо позивач обрав неналежний спосіб захисту у процедурі виведення банку з ринку. Отже, ця норма має застосовуватися разом з відповідною нормою закону як цілісний регулятор на час учинення відповідної процесуальної дії, а не на час виникнення спірних правовідносин (чи на час звернення позивача до суду). Відтак норми перехідних положень закону як такі, що застосовуються до обмеженого кола правовідносин, які виникли і продовжуються на момент набрання чинності відповідним законом, вичерпують свою дію внаслідок їх застосування. Після закриття провадження у справах, про які законодавцем зазначено в пункті 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX, буде відсутній предмет регулювання припису цього пункту.

Велика Палата Верховного Суду (у постанові від 15 лютого 2023 року у справі 910/18214/19) зазначила про співвідношення між загальною та спеціальною нормою. Спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання. У цій справі підлягає застосуванню спеціальна процесуальна норма пункту 7 розділу ІІ Закону № 590-ІХ.

Таким чином, з урахуванням викладеного вище, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про необхідність закриття провадження у даній справі на підставі пункту 7 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13.05.2020 № 590-IX» та відхиляє доводи апеляційних скарг як безпідставні.

Суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи в частині того, що протиправність (незаконність) індивідуального акта/рішення, зазначеного у ч. 3 ст. 5 ГПК України не було підставою позовних вимог у даній справі, з урахуванням наступного.

Так, відхиляючі такі доводи позивачів, суд апеляційної інстанції враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 05.06.2024 у справі №910/6550/18, відповідно до якої було зазначено, що ч.3 ст.5 ГПК, яка визначає єдиний спосіб захисту прав, підлягає застосуванню незалежно від того, чи було визнано протиправним (незаконним) індивідуальний акт / рішення, зазначений у цій частині. Більше того, ч.4 ст.5 ГПК вказує на те, що визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного в ч.3 ст.5 ГПК, є неналежним способом захисту прав особи, яка вважає їх порушеними таким актом, і не є підставою для застосування інших способів захисту, ніж відшкодування завданої шкоди.

У контексті застосування процесуальних норм, які були новелізовані із прийняттям Закону №590-IX, зокрема, п.7 розділу ІІ цього Закону, необхідно враховувати положення ч.3 ст.3 ГПК, якою визначено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії (однією із яких є закриття провадження у справі), розгляду і вирішення справи. Зазначене відповідає припису ч.1 ст.58 Конституції України, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За загальним правилом, відомим, зокрема, із загальної теорії права, закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання чинності та продовжують існувати на час набрання чинності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у справі №9901/378/20 (пункти 29-30), від 08.09.2021 у справі №9901/315/20 (п.40)).

За змістом п.2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до дня набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, за темпоральним критерієм законодавець застосував принцип прямої дії положень Закону №590-IX у часі - тобто перехід до регулювання згідно із Законом №590-IX здійснюється негайно з дня набрання ним чинності 23.05.2020, а раніше прийняті законодавчі акти не застосовуються в частинах, що суперечать цьому Закону.

Відповідно до п.7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX судові провадження в господарських справах за позовом учасника та/або колишнього учасника банку про захист прав або інтересів, які були порушені внаслідок виведення банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, НКЦПФР, рішення КМУ, судовий розгляд яких станом на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом ухвалення рішення (ухвали, постанови), у разі невідповідності обраних позивачем способів захисту вимогам частин 3, 4 ст.5 ГПК підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу. Таке національне регулювання узгоджується із процедурою, передбаченою ст.85 Директиви 2014/59/ЄС, яка імплементована Україною на виконання міжнародних зобов`язань.

Разом з цим, зазначена спеціальна норма про закриття провадження у справі є процесуальною та оперативною, виходячи з дії нормативних актів у часі, встановлює, яку процесуальну дію має вчинити суд у разі, якщо позивач обрав неналежний спосіб захисту у процедурі виведення банку з ринку. Отже, ця норма має застосовуватися разом з відповідною нормою закону як цілісний регулятор на час учинення відповідної процесуальної дії, а не на час виникнення спірних правовідносин (чи на час звернення позивача до суду). Відтак норми перехідних положень закону як такі, що застосовуються до обмеженого кола правовідносин, які виникли і продовжуються на момент набрання чинності відповідним законом, вичерпують свою дію внаслідок їх застосування. Після закриття провадження у справах, про які законодавцем зазначено в п.7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX, буде відсутній предмет регулювання припису цього пункту.

Водночас, Законом можуть передбачатися винятки з такого загального правила. Застосування процесуального припису п.7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX до правовідносин, спір стосовно яких перебуває на розгляді господарського суду, і судове провадження не завершено прийняттям остаточного рішення на дату набрання чинності цим Законом, не суперечить положенням ст.6 Конвенції. Воно забезпечує однакові процесуальні наслідки розгляду спорів за позовами учасників (акціонерів) неплатоспроможного банку - як тих, що звернулися до суду до набрання чинності змінами до ст.5 ГПК, і їх спір не завершено розглядом у суді, так і тих, що звернулися після набрання чинності Законом №590-ІХ, - реалізуючи принцип рівності перед законом і судом, визначений ст.7 ГПК.

Законодавство України передбачає винятки - підстави для закриття (припинення) провадження у справі на стадії її розгляду по суті, які врегульовані не ГПК, а іншими законами, а саме п.1-1 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу України з процедур банкрутства, ч.2 ст.1 Закону "Про відновлення платоспроможності вуглевидобувних підприємств", ч.5 ст.2 Закону "Про приватизацію державного і комунального майна".

А тому, механізм закриття провадження у справі, який передбачений п.7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX на виконання міжнародних договорів України, не суперечить ГПК, узгоджується із законотворчою практикою, є доступним, чітким і зрозумілим для учасників справи.

Щодо доводів TRIANTAL INVESTMENTS LTD в частині неналежного повідомлення останнього про судове засідання (07.05.2024), на якому було ухвалено оскаржувану ухвалу про закриття провадження, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між TRIANTAL INVESTMENTS LTD та Адвокатським об`єднанням «Всеукраїнський правовий альянс» було підписано договір б/н про надання правової допомоги від 30.01.2019.

Так, інтереси TRIANTAL INVESTMENTS LTD в суді першої інстанції представляли адвокати Колосовський Ю.О. та Левченко О.В., повноваження яких підтверджуються договором про надання правової допомоги б/н від 30.01.2019 та ордерами.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що в суді першої інстанції розгляд справи було призначено на 30.04.2024. В день судового засідання 30.04.2024 (о 12:45) через канцелярію суду (особисто Левченко О.В. ) подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що представник Колосовський Юрій Олександрович (який був представником протягом всього часу розгляду справи) був призваний до лав ЗСУ, тоді як інший представник Левченко О.В. - не має можливості з`явитись у судове засідання 30.04.2024 з поважних причин з огляду на хворобу (додаючи при цьому копію консультативного висновку лікаря та копію медичного висновку). Дослідивши надані докази, суд апеляційної інстанції встановив, що з консультативного висновку лікаря вбачається про відкриття лікарняного з 30.04.2024 по 03.05.2024. З медичного висновку від 30.04.2024 також видно, що 03.05.2024 лікарняний вирішено не продовжувати.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що подаючи в день судового засідання (30.04.2024) клопотання про відкладення розгляду справи та з урахуванням закінчення обставин неможливості прибуття на судове засідання (закінчення лікарняного 03.05.2024), адвокат позивача 2 мав би з`ясувати результат розгляду свого клопотання та, проявивши певну обачність, повинен був поцікавитись щодо долі як свого клопотання про відкладення, так і про подальший процесуальний рух справи, в якій є ініціатором судового провадження.

Суд апеляційної інстанції зазначає, справа в суді першої інстанції розглядалась тривалий час, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з протоколів судових засідань в суді першої інстанції (від 14.03.2024, 28.03.2024), адвокат позивача 2 (Левченко О.В.) був присутнім на вказаних судових засіданнях. Вказане свідчить про надання стороні та фактичне використання її адвокатом можливості взяти участь у судовому засіданні, подати свої пояснення та викласти правову позицію позивача 2.

В даному аспекті суд апеляційної інстанції зазначає, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи і певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, хоча представником TRIANTAL INVESTMENTS LTD є Левченко О.В., як було зазначено вище, договір про надання про надання правової допомоги б/н від 30.01.2019 було підписано між позивачем 2 та саме Адвокатським об`єднанням «Всеукраїнський правовий альянс». І в судовому засіданні 30.04.2024 був присутнім представник АО «Всеукраїнський правовий альянс» Нижник О.М. (який хоча і був представником лише позивача 1, однак станом на момент розгляду справи був членом АО «Всеукраїнський правовий альянс»). В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає про можливість адвоката позивача 2 бути обізнаним про відкладення розгляду справи на 07.05.2024 за його клопотанням. А тому в даному випадку відсутні підстави для застосування положень ст. 120 ГПК України та ч. 3 ст. 277 ГПК України щодо обов`язкових підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що 29.06.2023 було прийнято Закон України № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами».

Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21 затверджено Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Положення визначає порядок функціонування в судах та органах системи правосуддя окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС), зокрема підсистем "Електронний кабінет", "Електронний суд" та підсистеми відеоконференцзв`язку; порядок вчинення процесуальних дій в електронній формі з використанням таких підсистем; особливості використання в судах та органах системи правосуддя іншого програмного забезпечення в перехідний період до початку функціонування ЄСІТС у складі всіх підсистем (модулів).

Підсистема відеоконференцзв`язку забезпечує учасникам справи можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, зокрема поза межами приміщення суду за допомогою свого Електронного кабінету та власних технічних засобів.

Абзацом 1 частини 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідно до пункту 49 розділу 3 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції учасник справи повинен попередньо зареєструватися в Електронному кабінеті. Учасник справи також повинен перевірити наявні у нього власні технічні засоби на відповідність технічним вимогам, визначеним Інструкцією користувача підсистеми відеоконференцзв`язку, для роботи із системою відеоконференцзв`язку.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, як вбачається з матеріалів справи, адвокат Левченко О.В. має зареєстрований кабінет в «Електронному суді», що підтверджується заявою про вступ у справу представника, що була подана до Північного апеляційного господарського суду (т. 23, а.с. 261-262), а також судову кореспонденцію вказаний адвокат частково отримував в особистий електронний кабінет, зокрема, направлену судом апеляційної та касаційної інстанції. Натомість, доказів отримання судової кореспонденції (через «Електронний суд») суду першої інстанції матеріали справи не містять. Заявник не слідкував за коректністю роботи свого особистого кабінету в Електронному суді, не подав клопотання про відкладення через «Електронний суд» (як це передбачено процесуальним законодавством), а подав клопотання особисто через канцелярію, будучи на лікарняному. Так, проявивши обачність (щодо неотримання кореспонденції через «Електронний суд»), адвокат не був позбавлений можливості звернутись із відповідною заявою про вступ у справу до суду першої інстанції (як це було вчинено адвокатом до суду апеляційної інстанції).

В даному контексті суд апеляційної інстанції також зазначає про необхідність врахування, окрім іншого, положення ст. 13 ГПК України в частині того, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В цій частині суд апеляційної інстанції також зазначає, що враховує наступні положення законодавства, що регулює адвокатську діяльність.

Відповідно до пункту 1 частини першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов`язаний дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики.

Згідно з частиною другою статті 8 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 2017 року 09.06.2017, у межах дотримання принципу законності адвокат зобов`язаний у своїй професійній діяльності виходити з переваги інтересів клієнта.

Відповідно до частини другої статті 26 Правил адвокатської етики адвокат повинен з розумною періодичністю інформувати клієнта про хід та результати виконання доручення і своєчасно відповідати на запити клієнта про стан його справи. Інформація має подаватися клієнту в обсязі, достатньому для того, щоб він міг приймати обґрунтовані рішення стосовно суті свого доручення та його виконання.

Тобто в силу положень Правил адвокатської етики обов`язком адвоката є діяти в інтересах клієнта, зокрема, щодо інформування останнього про хід та стан його справ в обсязі, достатньому для того, щоб він міг приймати обґрунтовані рішення стосовно своїх справ, зокрема, і щодо їх ведення в суді. Обов`язок щодо належного інформування клієнта має бути в повній мірі виконано і в разі розірвання договірних відносин (на момент розірвання), адже клієнт має володіти достатньою інформацією щодо стану своїх справ для ефективної реалізації власних прав. Отже, дотримання адвокатом своїх обов`язків з належного і достатнього інформування клієнта у цій справі презюмується в силу положень Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Правил адвокатської етики, зокрема, і щодо повідомлення адвокатом клієнту про наявність апеляційного провадження з перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 03.10.2023. Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 910/15118/23.

При цьому дотримання судами права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду ЄСПЛ у справах проти України. Зокрема, ЄСПЛ наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення у справі "Шульга проти України"). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення у справі "Смірнова проти України", у справі "Красношапка проти України").

Суд звертає увагу, що позивач 2, ініціюючи позовне провадження та будучи достеменно обізнаним про перебування справи у провадженні суду першої інстанції, дат судового засідання (зокрема, 30.04.2024 адвокатом якого нарочно було подано клопотання про відкладення розгляду справи) повинен був добросовісно користуватись власними процесуальними правами та вживати належних заходів для того, що б дізнатись про рух справи, порушеної саме за його позовом, результат розгляду його клопотання про відкладення, однак цього не робив. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 25 травня 2023 року у cправі № 916/3164/16).

Таким чином, вказана підстава (справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою) - відхиляється судом апеляційної інстанції, з урахуванням також принципу добросовісного користування своїми процесуальними правами та незловживання процесуальними правами. А тому вказане не є підставою для задоволення апеляційної скарги TRIANTAL INVESTMENTS LTD.

Щодо доводів ПАТ КБ «ПриватБанк», викладених в апеляційній скарзі, до якої приєднались Міністерство фінансів України та Національний банк України про те, що суд першої інстанції всупереч висновкам Великої Палати Верховного Суду, зробленим у справі № 910/18214/19, вдався до оцінки того, чи було порушено права та законні інтереси позивачів як учасників Банку внаслідок прийняття рішень Правління НБУ, виконавчої дирекції Фонду та постанови КМУ про віднесення ПАТ «КБ «Приватбанк» до категорії неплатоспроможних, виведення його з ринку шляхом застосування процедури викупу державою як інвестором неплатоспроможного банку відповідно до статей 39, 41-1 Закону № 4452-VI, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, останній дійшов висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом про визнання недійсними договору купівлі-продажу акцій №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016, права та охоронювані законом інтереси учасників (акціонера) Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" ОСОБА_5 та TRIANTAL INVESTMENTS LTD були порушені внаслідок прийняття рішень Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до категорії неплатоспроможних", "Про надання пропозиції Кабінету Міністрів України щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави", постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи", рішень Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "Приватбанк", "Про запровадження плану врегулювання ПАТ КБ "ПриватБанк", "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ "Приватбанк" й укладення оспорюваних договорів, в результаті чого належні на праві власності позивачам акції відповідача - 6 були відчужені державі.

Натомість, в цій частині суд апеляційної інстанції враховує позицію Великої Палати (пункт 9.35 постанови від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19), відповідно до якої, остання зазначила, що висновки суду першої інстанції про те, що права і законні інтереси позивача як учасника Банку порушено внаслідок прийняття рішень Правління НБУ, виконавчої дирекції Фонду та постанови КМУ про віднесення ПАТ «КБ «Приватбанк» до категорії неплатоспроможних, виведення його з ринку шляхом застосування процедури викупу державою як інвестором неплатоспроможного банку відповідно до статей 39, 41-1 Закону № 4452-VI, є передчасними. Вирішення питання про те, чи порушені права та законні інтереси позивача, суд може вирішити тільки у спорі за належною позовною вимогою про відшкодування завданої шкоди у грошовій формі. А для застосування частини третьої статті 5 ГПК України слід встановити, що позивач є (був) учасником банку й обґрунтовує порушення прав та інтересів виведенням неплатоспроможного банку з ринку або ліквідацією банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, НКЦПФР, рішення КМУ.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» про передчасність висновків суду першої інстанції про порушення прав позивачів за первісним позовом у розумінні застосування ст. 4 ГПК України.

А тому, мотивувальна частина ухвали суду першої інстанції про закриття провадження підлягає зміні на підставі ст. 277 ГПК України з урахуванням викладеного у даній постанові шляхом виключення з її мотивувальної частини висновків суду про порушення прав та законних інтересів ОСОБА_5 та TRIANTAL INVESTMENTS LTD внаслідок прийняття рішень Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до категорії неплатоспроможних", "Про надання пропозиції Кабінету Міністрів України щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави", постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи", рішень Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "Приватбанк", "Про запровадження плану врегулювання ПАТ КБ "ПриватБанк", "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ "Приватбанк" й укладення оспорюваних договорів. Водночас, у решті оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.

Інші доводи як скаржників, так і мотиви відзивів, що стосуються незгоди із правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, з оцінкою нормативно-правових актів - не є підставою для задоволення апеляційних скарг з урахуванням також наступного.

Згідно зі ст.36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до ч.6 ст.13 Закону "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Так, частиною 4 ст.236 ГПК передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Водночас, відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).

Основним завданням саме Верховного Суду відповідно до ч.1 ст.36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що на сьогодні склалась усталена судова практика щодо розгляду аналогічних спорів, що підтверджується наступними судовими рішеннями: Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 (якою було скасовано постанову суду апеляційної інстанції та залишено в силі ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження), Верховного Суду у постанові від 28.06.2023 у справі №910/19005/19 (якою було скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 у справі №910/19005/19 (колегія суддів: Ткаченко Б.О., Коротун О.М., Сулім В.В.) та залишено в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.08.2021 про закриття провадження у справі №910/19005/19), а також постановою Верховного Суду від 05 червня 2024 року у cправі № 910/6550/18).

Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 15.09.2020 у справі №5017/1221/2012 вказала, що необхідність відступу має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.

Отже, необхідність відступу від правової позиції Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

Суд першої інстанції врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №910/18214/19, зазначивши, що ці справи подібні зі справою, що розглядається, щодо суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

При цьому, Верховний Суд у справах №910/18214/19 та №910/19005/19 висловився, зокрема, щодо доступу до суду, ефективності обраного позивачами способу захисту прав як акціонера Банку, щодо дії Закону №590-IX у часі в контексті обґрунтованості застосування його положень до спірних правовідносин.

Таким чином, доводи позивачів в цілому зводяться до їх незгоди з ухваленими Верховним Судом постановами, які, в свою чергу, є остаточними та не підлягають оскарженню та мають бути враховані судом апеляційної інстанції на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України (як для суду нижчої інстанції). А тому апеляційні скарги позивачів не підлягають задоволенню із заявлених скаржниками підстав та мотивів.

Судові витрати за розгляд апеляційних скарг покладається на позивачів в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 2, 129, ч. 4 ст. 236, 269, 270, 271, ст. 275-277, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19 (про скасування ухвали повністю) - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу TRIANTAL INVESTMENTS LTD на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19 (про скасування ухвали повністю) - залишити без задоволення.

3. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до якої приєдналося Міністерство фінансів України та Національний банк України про зміну ухвали Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 про закриття провадження у справі № 910/1834/19 в частині первісного позову - задовольнити.

Змінити ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 про закриття провадження у справі № 910/1834/19 в частині первісного позову, виключивши з її мотивувальної частини висновки суду про порушення прав та законних інтересів ОСОБА_5 та TRIANTAL INVESTMENTS LTD внаслідок прийняття рішень Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до категорії неплатоспроможних", "Про надання пропозиції Кабінету Міністрів України щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави", постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи", рішень Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "Приватбанк", "Про запровадження плану врегулювання ПАТ КБ "ПриватБанк", "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ "Приватбанк" й укладення оспорюваних договорів.

4. В решті ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19 - залишити без змін.

5. Судовий збір за розгляд усіх апеляційних скарг - покласти на позивачів за первісним позовом.

Стягнути з ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського 1Д, код 14360570) 1 514 (одну тисячу п`ятсот чотирнадцять) 00 грн судового збору за розгляд апеляційних скарг.

Стягнути TRIANTAL INVESTMENTS LTD (Оміру, 3, Агіос Ніколаос, П.С. 3095, Лімассол, Кіпр, IN HE 193150) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського 1Д, код 14360570) 1 514 (одну тисячу п`ятсот чотирнадцять) 00 грн судового збору за розгляд апеляційних скарг.

Стягнути з ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Міністерства фінансів України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецього 13, код 00015622) 1 514 (одну тисячу п`ятсот чотирнадцять) 00 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції.

Стягнути з TRIANTAL INVESTMENTS LTD (Оміру, 3, Агіос Ніколаос, П.С. 3095, Лімассол, Кіпр, IN HE 193150) на користь Міністерства фінансів України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецього 13, код 00015622) 1 514 (одну тисячу п`ятсот чотирнадцять) 00 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції.

Стягнути з ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська 9, код 00032106) 1 514 (одну тисячу п`ятсот чотирнадцять) 00 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції.

Стягнути з TRIANTAL INVESTMENTS LTD (Оміру, 3, Агіос Ніколаос, П.С. 3095, Лімассол, Кіпр, IN HE 193150) на користь Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська 9, код 00032106) 1 514 (одну тисячу п`ятсот чотирнадцять) 00 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції.

6. Видачу наказів доручити місцевому господарському суду.

7. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 287-289 ГПК України.

У зв`язку із знаходженням судді Суліма В.В. 18-19 вересня 2024 року у відрядженні, а суддів Коротун О.М. та Майданевича А.Г. 20 вересня 2024 року у відпустці - повний текст постанови підписано 23.09.2024.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді А.Г. Майданевич

В.В. Сулім


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	10.09.2024
Оприлюднено	26.09.2024
Номер документу	121841991
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин пов’язані з правами на акції, частку у статутному капіталі

Коротун О.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 10.09.2024 по справі 910/1834/19ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —910/1834/19

Постанова від 10.09.2024

Постанова
від 10.09.2024 по справі 910/1834/19
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД