Постанова

від 26.11.2024 по справі 910/1834/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/1834/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І.Д. - головуючої, суддів - Баранця О.М., Губенко Н.М.

за участю секретаря судового засідання - Омельчук А.В.,

за участю представників учасників справи:

прокуратури - Кукло Д.С. (прокурор),

позивача 1 - Вінниченка О.О. (адвокат),

позивача 2 - Левченка О.В. (адвокат),

відповідача 1 - Іщенка Р.А. (в порядку самопредставництва),

відповідача 2 - Кузьміка Д.В. (адвокат),

відповідача 3 - Приходько Т.П. (в порядку самопредставництва),

відповідача 4 - Пріцака І.Є. (в порядку самопредставництва),

відповідача 5 - не з`явився,

відповідача 6 - Бауліна В.О. (адвокат), Тарасенкова В.В. (адвокат),

відповідача 7 - не з`явився,

відповідача 8 - Фурсова В.В. (адвокат),

третьої особи - Полеця Д.М. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та TRIANTAL INVESTMENTS LTD

на ухвалу Господарського суду міста Києва

(суддя - Шкурдова Л.М.)

від 07.05.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуюча - Коротун О.М., судді - Майданевич А.Г., Сулім В.В.)

від 10.09.2024

у справі за первісним позовом:

1. ОСОБА_1 ;

2. TRIANTAL INVESTMENTS LTD

до відповідачів:

1. Міністерства фінансів України;

2. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

3. Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк";

4. Національного банку України;

5. Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

6. Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк";

7. Товариства з обмеженою відповідальністю "Солід Дніпро";

8. Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Кабінету Міністрів України

про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" № БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 та зобов`язання вчинити дії

та за зустрічним позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

до відповідачів:

1. ОСОБА_1 ;

2. TRIANTAL INVESTMENTS LTD;

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійний вимог на предмет спору за зустрічним позовом на стороні позивача:

1. Міністерства фінансів України;

2. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

3. Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк";

4. Національного банку України;

5. Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

6. Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

за участю третьої особи 7, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору за зустрічним позовом на стороні відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Солід Дніпро"

про визнання відсутнім права вимагати повернення акцій Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та визнання відсутнім права власності на акції Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

за участю Офісу Генерального прокурора

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2019 року ОСОБА_1 та TRIANTAL INVESTMENTS LTD звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів: Міністерства фінансів України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (надалі - ПРИВАТБАНК) № БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 (надалі - Договір), який укладено між Державою Україна в особі Міністерства фінансів України та усіма особами, які станом на 21.12.2016 були власниками простих акцій ПРИВАТБАНК, від імені яких діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПРИВАТБАНК Шевченко А.М., яка діяла в інтересах Фонду, в інтересах і за рахунок якої діяло ПАТ Акціонерний банк "Укргазбанк", в частині, що стосується прав та інтересів: ОСОБА_1 - щодо пакету простих іменних акцій, випущених ПРИВАТБАНК, що становить 41,6572% від загальної кількості випущених акцій ПРИВАТБАНК та в частині, що стосується прав та інтересів TRIANTAL INVESTMENTS LTD - щодо пакету простих іменних акцій, випущених ПРИВАТБАНК, що становить 16,5748% від загальної кількості випущених акцій ПРИВАТБАНК.

2. 22 березня 2019 року позивачі подали заяву про зміну предмета позову, в якій позивачами доповнені позовні вимоги наступними:

- визнати недійсним рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (надалі - НКЦПФР) від 28.12.2016 "Щодо реєстрації випуску та проспекту емісії акцій ПАТ КБ "Приватбанк";

- визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію випуску акцій №126/1/2016-Т, зареєстроване НКЦПФР 28.12.2016;

- визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію випуску акцій №126/1/2016, зареєстроване НКЦПФР28.12.2016;

- визнати недійсним пункт 1, пункт 3 наказу Міністерства фінансів України від 10.01.2017 №2 "Про рішення акціонера ПАТ КБ "Приватбанк" щодо внесення змін до Статуту";

- визнати недійсним наказ Міністерства фінансів України від 03.04.2017 №409 "Про рішення акціонера ПАТ КБ "Приватбанк" щодо закритого (приватного) розміщення акцій";

- визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію випуску акцій №77/1/2017, зареєстроване НКЦПФР10.07.2017;

- визнати недійсним наказ Міністерства фінансів України від 11.09.2017 №768;

- визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію випуску акцій №115/1/2017, зареєстроване НКЦПФР 22.12.2017 року;

- визнати недійсним наказ Міністерства фінансів України від 27.12.2017 №1130;

-визнати недійсними пункти 1.8, 4.2 Статуту ПРИВАТБАНК, затвердженого наказом Міністерства фінансів України (рішенням єдиного акціонера) від 17 січня 2019 року №25 та погодженого Національним банком України 21 лютого 2019 року;

- зобов`язати Державу Україна в особі Міністерства фінансів України повернути ОСОБА_1 пакет простих іменних акцій, випущених ПРИВАТБАНК, що належали на праві приватної власності ОСОБА_1 до моменту укладення Договору;

- зобов`язати депозитарну установу, яка на момент ухвалення рішення суду у справі №910/1834/19 у відповідності до Закону України "Про депозитарну систему України" надає Державі Україна послуги щодо зберігання, обліку та обслуговування цінних паперів, випущених ПРИВАТБАНК, виконати депозитарну операцію списання з рахунка у цінних паперах Держави Україна пакету простих іменних акцій, випущених ПРИВАТБАНК, що належали на праві приватної власності ОСОБА_1 до моменту укладення Договору, на рахунок у цінних паперах ОСОБА_1 в депозитарній установі ТОВ "СОЛІД ДНІПРО";

- зобов`язати депозитарну установу ТОВ "СОЛІД ДНІПРО" виконати депозитарну операцію зарахування пакету простих іменних акцій, що належали на праві приватної власності ОСОБА_1 до моменту укладення Договору, на рахунок у цінних паперах ОСОБА_1 , що списуються з рахунку у цінних паперах Держави Україна у депозитарній установі, яка на момент ухвалення рішення суду у справі №910/1834/19 у відповідності до Закону України «Про депозитарну систему України» надає Державі Україна послуги щодо зберігання, обліку та обслуговування цінних паперів, випущених ПРИВАТБАНК;

- зобов`язати Державу Україна в особі Міністерства фінансів України повернути TRIANTAL INVESTMENTS LTD пакет простих іменних акцій, випущених ПРИВАТБАНК, що належали на праві приватної власності TRIANTAL INVESTMENTS LTD до моменту укладення Договору:

- зобов`язати депозитарну установу, яка на момент ухвалення рішення суду у справі №910/1834/19 у відповідності до Закону України «Про депозитарну систему України» надає Державі Україна послуги щодо зберігання, обліку та обслуговування цінних паперів, випущених ПРИВАТБАНК, виконати депозитарну операцію списання з рахунка у цінних паперах Держави Україна (керуючий рахунком Міністерство фінансів України) пакету простих іменних акцій, випущених ПРИВАТБАНК, що належали на праві приватної власності TRIANTAL INVESTMENTS LTD до моменту укладення Договору, на рахунок у цінних паперах TRIANTAL INVESTMENTS LTD в депозитарній установі ТОВ "СОЛІД ДНІПРО";

- зобов`язати депозитарну установу ТОВ "СОЛІД ДНІПРО" виконати депозитарну операцію зарахування пакету простих іменних акцій, випущених ПРИВАТБАНК, що належали на праві приватної власності TRIANTAL INVESTMENTS LTD до моменту укладення Договору на рахунок у цінних паперах TRIANTAL INVESTMENTS LTD, що списуються з рахунку у цінних паперах Держави Україна у депозитарній установі, яка на момент ухвалення рішення суду у справі №910/1834/19 у відповідності до Закону України «Про депозитарну систему України» надає Державі України послуги щодо зберігання, обліку та обслуговування цінних паперів, випущених Приватбанк.

3. Позов мотивовано порушенням прав позивачів, як колишніх власників акцій Приватбанку, у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку.

4. Позивачі вважають, що стаття 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не визначає можливість припинення права власності акціонерів на акції неплатоспроможного банку. Фактично відбулась конфіскація акцій, що відповідно до статті 41 Конституції України допускається лише за рішенням суду.

5. Підставою поданої позовної заяви щодо визнання недійсним Договору в частині, що стосуються прав та інтересів позивачів, а також повернення акцій слугувало те, що укладення Договору здійснено поза волею та без згоди позивачів, в примусовому порядку та з порушенням Закону № 4452-VI. Позивачі вважаю, що їх акції протиправно вибули з власності.

6. 22 липня 2009 року ПРИВАТБАНК подав зустрічний позов, в якому просить:

- визнати відсутнім права у ОСОБА_1 вимагати у Держави Україна в особі Міністерства фінансів України повернення 31 634 582 штук простих іменних акцій ПРИВАТБАНК; визнання відсутнім права у ОСОБА_1 вимагати визнання права власності за ОСОБА_1 на 31 634 582 штук простих іменних акцій ПРИВАТБАНК, що належали ОСОБА_1 до моменту укладання Договору;

- визнати відсутнім права у TRIANTAL INVESTMENTS LTD вимагати у Держави Україна в особі Міністерства фінансів України повернення 12 766 758 штук простих іменних акцій ПРИВАТБАНК;

- визнати відсутнім права у TRIANTAL INVESTMENTS LTD вимагати визнання права власності за TRIANTAL INVESTMENTS LTD на 12 766 758 штук простих іменних акцій ПРИВАТБАНК, що належали TRIANTAL INVESTMENTS LTD до моменту укладання Договору.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

7. Господарський суд міста Києва ухвалою від 07.05.2024 закрив провадження за первісним позовом, а зустрічний позов залишив без розгляду.

8. Суд першої інстанції, закриваючи провадження за первісним позовом, застосував положення пункту 7 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» № 590-ІХ від 13.05.2020 (далі - Закон № 590-ІХ), що набрав чинності 23.05.2020.

9. Північний апеляційний господарський суд постановою від 10.09.2024 апеляційні скарги ОСОБА_1 та TRIANTAL INVESTMENTS LTD на ухвалу суду першої інстанції залишив без задоволення; апеляційну скаргу ПРИВАТБАНК, до якої приєдналося Міністерство фінансів України та Національний банк України, - задовольнив.

10. Суд апеляційної інстанції змінив ухвалу суду першої інстанції в частині первісного позову, виключивши з її мотивувальної частини висновки суду про порушення прав та законних інтересів позивачів за первісним позовом внаслідок прийняття рішень Правління Національного банку України «Про віднесення ПАТ КБ «Приватбанк» до категорії неплатоспроможних», «Про надання пропозиції Кабінету Міністрів України щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави», постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи», рішень Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «Приватбанк», «Про запровадження плану врегулювання ПАТ КБ «ПриватБанк», «Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ «Приватбанк» й укладення оспорюваних договорів.

11. В іншій частині оскаржувану ухвалу суду першої інстанції було залишено без змін.

12. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо обмеження вибору позивачами способу захисту в такій категорії справ та застосування пункту 7 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 590-ІХ.

13. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що такі обмеження щодо способу прав колишніх власників акцій неплатоспроможного банку були передбачена і в частині шостій статті 41 Закону № 4452-VI, яка діяла з 12 серпня 2015 року та на час розгляду спору у цій справі, у контексті застосування гарантій статті 6 Конвенції є легітимним цивільно-правовим обмеженням способів захисту акціонерами банків їх прав та інтересів у процедурі виведення з ринку неплатоспроможного банку (у розумінні норм матеріального права), яка має застосовуватися як спеціальна щодо загальних способів захисту норма права. Така норма введена на захист публічного інтересу в забезпеченні стабільності фінансової системи та положень щодо добросовісності інвестора банку в силу закону (частини десятої статті 39 Закону № 4452-VІ).

14. Суди обох інстанції врахували висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 (провадження № 12-8гс22).

Короткий зміст вимог касаційних скарг та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги, та викладені у відзивах на касаційні скарги

15. 10.10.2024 представник ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду через систему «Електронний суд» касаційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

16. У касаційній скарзі скаржник вважає, що закриття провадження у справі на підставі пункту 7 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону № 590-ІХ є незаконним, оскільки позивач не обґрунтовував порушення своїх прав та інтересів на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, а також спірні правовідносини виникли ще до набрання чинності вказаного Закону.

17. В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник також посилається на:

- порушення права власності на акції в аспекті частини першої статті 354 ЦК України, статті 41 Конституції України щодо позбавлення права власності на майно (конфіскація майна), яке може застосовуватися виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом, а також статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), якою гарантовано право на мирне володіння своїм майном, та практику тлумачення цієї статті Європейським судом з прав людини;

- невідповідність частини шостої статті 41 Закону № 4452-VI статтям 41, 55, 58 Конституції України;

- порушення принципу верховенства права, оскільки стаття 79-1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-III (далі - Закон № 2121-III) не передбачає можливості повернення акцій їх колишньому власнику внаслідок визнання неправомірними (незаконними) рішень (актів) Національного банку України, а передбачає лише можливість відшкодування завданої шкоди. Цим фактично закріплюється експропріація майна особи з можливим майбутнім відшкодуванням завданої шкоди за таке позбавлення права власності виключно у грошовій формі.

- порушення права на доступ до правосуддя внаслідок прийняття Закону № 590-ІХ в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 55,66 Конституції України та практику тлумачення цих статей Конституційним Судом України та Європейським судом з прав людини.

18. Також вказує на те, що Господарський суд міста Києва при прийнятті оскаржуваної ухвали порушив норми частин третьої, четвертої, дев`ятої статті 120 ГПК України стосовно належного повідомлення позивача-2 та його представника про дату, час та місце судового засідання, яке відбулося 07.05.2024, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 310 ГПК України є обов`язковою підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

19. Також 10.10.2024 представник TRIANTAL INVESTMENTS LTD надіслав до Верховного Суду через систему «Електронний суд» касаційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва. Підстави касаційного оскарження судових рішень аналогічні підставам, що викладені в касаційній скарзі ОСОБА_1 .

20. Національний банк України, Приватбанк, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України подали відзив на касаційні скарги позивачів за первісним позовом, в яких заперечують доводи скаржників та просять залишити судові рішення без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

21. Суди в цій справі встановили, що у грудні 2016 року на підставі рішень Правління Національного банку України (далі - НБУ), виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб» та постанови КМУ здійснено заходи щодо виведення неплатоспроможного ПАТ «КБ «Приватбанк» з ринку в порядку, визначеному пунктом 5 частини другої статті 39, статтями 41, 41-1 Закону № 4452-VI, шляхом його продажу інвестору в особі держави з одночасним збільшенням статутного капіталу Банку, зокрема за рахунок додаткової емісії акцій в обмін на грошові зобов`язання Банку перед позивачем як пов`язаною з ним особою, за вкладами. На момент звернення позивачами із цим позовом до суду було здійснено обмін його грошових вимог до Банку на акції додаткової емісії у процедурі «бейл-ін», а 100 % акцій Банку продано інвестору - державі в особі Міністерства фінансів України в порядку статті 41-1 Закону № 4452-VI. Тобто всі процедури обумовлені підготовкою і передачею Банку новому акціонеру (державі) для відновлення його платоспроможності, були завершені.

22. Позивачі звернулися з вимогами про визнання недійсними правочинів з купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку, як колишні акціонери за захистом своїх прав, що пов`язані з набуттям та володінням акціями. Позивачі вважають порушеними свої права у зв`язку з виведенням банку з ринку як неплатоспроможного на підставі рішень НБУ, виконавчої дирекції ФГВФО, постанови КМУ за процедурою «бейл-ін», що врегульованою, зокрема, статтями 39, 41, 41-1 Закону № 4452-VI, під час якої відповідачами було вчинено оспорювані правочини.

23. Стаття 5 ГПК України має назву «Способи судового захисту» і передбачає у частині третій, що єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, ФГВФО, Мінфіну, НКЦПФР, рішення КМУ, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.

24. У частині четвертій зазначеної статті вказано, що визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта / рішення, зазначеного у частині третій цієї статті, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій / визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку / ліквідації банку.

25. Статтю 5 доповнено частинами третьою та четвертою згідно із Законом № 590-IX, що набрав чинності після подачі позову у справі, але до прийняття остаточного рішення у справі на користь позивачів, що є ключовим в аспекті вирішення питання порушення прав позивачів на доступу до суду у разі застосування ретроспективного законодавства у спорі, стороною якого є держава, зокрема, коли його ефект полягає в тому, щоб зробити подальше судочинство неможливим.

26. У пункті 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX передбачено, що судові провадження в господарських справах за позовом учасника та/або колишнього учасника банку про захист прав або інтересів, які були порушені внаслідок виведення банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, ФГВФО, Мінфіну, НКЦПФР, рішення КМУ, судовий розгляд яких станом на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом ухвалення рішення (ухвали, постанови), у разі невідповідності обраних позивачем способів захисту вимогам частин третьої, четвертої статті 5 ГПК України підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу.

27. Відповідно до частин першої, четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

28. Зокрема, у цій справі, що розглядається, суд враховує, що 15 лютого 2023 року постановою Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/18214/19 (провадження № 12-8гс22) касаційні скарги АТ «КБ «Приватбанк» та КМУ задоволено. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2021 року скасовано, ухвалу Господарського суду міста Києві від 02 червня 2021 року залишено в силі.

29. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що визначено правовий статус позивача у процедурі виведення ПАТ «КБ «Приватбанк» з ринку як неплатоспроможного банку як колишнього учасника такого банку, віднесено спір до корпоративних і таких, що підлягають розгляду за правилами господарського судочинства (пункти 9-9.6 постанови).

30. Надано аналіз ефективності обраного позивачем способу захисту своїх прав як акціонера Банку (пункти 9.7-9.39 постанови). При цьому Велика Палата Верховного Суду проаналізувала способи захисту прав, надала обґрунтування з урахуванням Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2014/59/ЄС від 15 травня 2014 року «Про основні положення щодо фінансового оздоровлення та виведення з ринку неплатоспроможних банків та інвестиційних фірм», пояснила, що таке процедура «бейл-ін», зазначила про застосовність указаної Директиви в Україні (пункти 9.17-9.20) та Закону № 4452-VI (пункти 9.21-9.27) щодо спірних правовідносин.

31. У пункті 9.28 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду наведено частину шосту статті 41 Закону № 4452-VI про те, що інвестор не може бути позбавлений права власності на придбані ним акції банку, і що такі акції не можуть бути витребувані в нього на користь попереднього власника; попередній власник акцій банку не має права вимагати від інвестора відшкодування будь-яких збитків, понесених у результаті придбання інвестором акцій банку, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, прийнятих або вчинених у процесі визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку.

32. У пунктах 9.29, 9.30 зроблено висновок, що законодавчі гарантії прав інвестора зумовили те, що оскарження договору купівлі-продажу акцій, укладеного у процедурі «бейл-ін», не може бути підставою для застосування наслідків недійсності правочину (договору).

33. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що такі обмеження узгоджуються з регулюванням за статтею 85 Директиви 2014/59/ЄС, не порушують статтю 1 Першого протоколу до Конвенції (пункти 9.31-9.34).

34. Крім того, в зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду надано аналіз позовних вимог та застосовність Закону № 4452-VI у вказаній справі (пункти 9.35-9.37).

35. У пунктах 9.38, 9.39 постанови зроблено висновок, що провадження у цій справі не здатне поновити прав позивача як колишнього учасника (акціонера) незалежно від встановлення / невстановлення судом певних порушень при вчиненні таких правочинів. Єдиним ефективним способом захисту прав позивача може бути лише відшкодування йому у грошовій формі завданої шкоди.

36. Зроблено аналіз темпорального застосування Закону № 4452-VI до спірних правовідносин та наявності підстав для закриття провадження у справі з урахуванням приписів цього Закону (пункти 9.40-9.58).

37. А саме на дату звернення акціонера з позовом діяли обмеження відповідно до частини шостої статті 41 Закону № 4452-VI, які були чіткими та передбачуваними для позивача (після укладення договору купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку та їх передачі інвестору: 1) інвестор не може бути позбавлений права власності на придбані ним акції банку, які не можуть бути витребувані у нього на користь попереднього власника; та 2) попередній власник акцій банку не має права вимагати від інвестора відшкодування будь-яких збитків, понесених у результаті придбання інвестором акцій банку, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, прийнятих або вчинених у процесі визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку).

38. Тому подальше внесення змін до статті 5 ГПК України на цей висновок не впливають (пункти 9.40, 9.41).

39. Надано також аналіз способів захисту відповідно до статті 16 ЦК України в контексті Закону № 4452-VI та позовних вимог, у зв`язку з чим підтверджено висновок щодо єдиного можливого способу захисту - відшкодування шкоди (пункти 9.42-9.46).

40. У пунктах 9.49-9.53 наведено правила дії закону в часі та положення пункту 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX про закриття провадження у разі невідповідності обраних позивачем способів захисту вимогам частин третьої, четвертої статті 5 ГПК України.

41. У пунктах 9.54-9.58 зазначено, що ГПК України не містить такої підстави для закриття провадження у справі, як обрання позивачем неналежного способу захисту. Це є самостійною підставою для відмови в позові. Разом з тим пункт 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX є винятком, що не суперечить статті 6 Конвенції. Законодавством передбачені й інші винятки із загального правила, що уможливлює застосування пункту 7 розділу«Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX.

42. Колегія суддів враховує такі висновки Великої Палати Верховного Суду у справі, що переглядається. Практика застосування пункту 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX є сталою. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 910/19005/19, від 25.04.2024 у справі №910/18072/21, від 05.06.2024 у справі №910/6550/18, які є релевантними до спірних правовідносин.

43. Касаційна скарга не містить вмотивоване обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішення.

44. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, Верховний Суд не знайшов жодного факту чи аргументу, здатного переконати його дійти іншого висновку.

45. Верховний Суд бере до уваги, що право доступу до суду не є абсолютним. ЄСПЛ неодноразово постановляв, що хоча законодавчий орган не позбавлений права регулювати за допомогою нових положень із зворотною силою права, що випливають із чинних законів, принцип верховенства права та поняття справедливого судового розгляду, закріплені у статті 6, виключають, за винятком випадків наявності нагальних причин суспільного інтересу, втручання законодавчого органу у здійснення правосуддя з метою вплинути на судове вирішення спору (див., серед багатьох інших джерел, Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece, 9 грудня 1994 року, § 49, Серія A № 301-B; National Provincial Building Society, Leeds Permanent Building Society and Yorkshire Building Society v. the United Kingdom, § 112; Zielinski and Pradal and Gonzalez and Others v. France [GC], №№ 24846/94 та 34165/96 - 34173/96, § 57, ECHR 1999-VII, та Azienda Agricola Silverfunghi S.a.s. and Others v. Italy, №№ 48357/07 та 3 інших, § 76, 24 червня 2014 року). Повага до верховенства права та поняття справедливого судового розгляду вимагають, щоб будь-які причини, наведені для виправдання таких заходів, розглядалися з максимально можливою обережністю (див. Stran Greek Refineries, цитоване вище, § 49, та Maggio and Others v. Italy, №№ 46286/09, 52851/08, 53727/08, 54486/08 та 56001/08, § 45, 31 травня 2011 року, та Azienda Agricola Silverfunghi S.a.s. and Others v. Italy, § 76).

46. Водночас, статтю 6 § 1 Конвеції не можна тлумачити як таку, що забороняє будь-яке втручання органів влади у судові провадження, стороною яких вони є (Zielinski and Pradal Gonzalez and Others v. France [GC], №№ 24846/94 та 34165/96 - 34173/96, § 57, 28 жовтня 1999 року). Зокрема, ЄСПЛ визнав, що заявники не можуть обґрунтовано скаржитися на те, що їм було відмовлено у праві доступу до суду, і відповідно, порушення статті 6 § 1 Конвенції не було, оскільки судові провадження, ініційовані товариствами-заявниками, навіть не досягли стадії слухання між сторонами. Крім того, приймаючи закон із зворотною силою, органи влади у цій справі мали ще більш вагомі мотиви суспільного інтересу зробити провадження щодо судового перегляду товариств-заявників та провадження щодо реституції програшними (рішення у справі National Provincial Building Society, Leeds Permanent Building Society and Yorkshire Building Society проти Сполученого Королівства, 23 жовтня 1997 року, § 112). Відмова у позові про повернення володіння на підставі звичайного цивільного права з мотивів необхідності забезпечення послідовності у застосуванні законів про відшкодування сама по собі не виявляє проблеми щодо права доступу до суду відповідно до статті 6 § 1 Конвенції, за умови, що процедура, встановлена Законом про реституцію націоналізованого нерухомого майна, може бути визнана ефективним засобом правового захисту ((див. Maria Atanasiu and Others, 30767/05 і 33800/06, 12 жовтня 2010 року, § 118).

47. У справі, що розглядається, позивачі не мали остаточного судового рішення, яке б підтверджувало їхнє право на повернення акцій, на момент ухвалення Закону № 590-IX. Законодавчий орган, хоча й прийняв рішення, яке обмежувало права позивачів, проте таке рішення було виправданим та мало переконливі мотиви суспільного інтересу, що було предметом оцінки як у постанові Великої Палати Верховного Суду, так і в судах попередньої інстанції. Зокрема, це збереження платоспроможності банку, який займав значне місце на ринку фінансових послуг, і ліквідація якого могла потягнути істотні негативні наслідки фінансової нестабільності в державі, захист інтересів третіх осіб, зокрема, інвесторів.

48. Цей Закон гарантує, що позивачі - колишні власники акцій неплатоспроможного банку мають права на компенсацію (відшкодування шкоди) у разі підтвердження порушення їхнього права власності на ці акції. Тобто, позивачі, незважаючи на обмеження щодо доступу до суду, пов`язані з виведенням банку з ринку, в аспекті права на повернення майна (права на реституцію), зберегли право на справедливий судовий розгляд та отримання компенсації за завдані збитки.

49. Таким чином, на позивачів не було покладено надмірний тягар, досягнуто справедливого балансу між загальнонаціональними інтересами та правами окремих осіб, які не були позбавлені можливості захистити свої інтереси в суді, звернувшись з іншим позовом, в межах якого буде розглядатися їхні аргументи щодо законності процедури виведення банку з ринку.

50. Щодо посилання скаржників на порушення їхнього права власності, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та статтею 41 Конституції України, то Верховний Суд виходить з того, що оцінка обґрунтованості таких посилань є предметом розгляду справи по суті щодо відшкодування завданої шкоди.

51. З огляду на те, що суд закрив провадження у справі, що розглядається, і позивачі не реалізували своє право заявити вимоги про відшкодування шкоди, в межах цього касаційного провадження такі аргументи є передчасними.

52. Верховний Суд відхиляє також доводи TRIANTAL INVESTMENTS LTD в частині неналежного повідомлення останнього про судове засідання (07.05.2024), на якому було ухвалено оскаржувану ухвалу про закриття провадження, оскільки вказані доводи оцінювались апеляційним господарським судом під час перегляду ухвали суду першої інстанцій та їм надавалася належна правова оцінка.

53. Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку відсутні підстави для застосування положень ст. 120 ГПК України та ч. 3 ст. 277 ГПК України щодо обов`язкових підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, оскільки позивач 2, ініціюючи позовне провадження та будучи достеменно обізнаним про перебування справи у провадженні суду першої інстанції, дат судового засідання (зокрема, 30.04.2024 адвокатом якого нарочно було подано клопотання про відкладення розгляду справи) повинен був добросовісно користуватись власними процесуальними правами та вживати належних заходів для того, що б дізнатись про рух справи, порушеної саме за його позовом, результат розгляду його клопотання про відкладення, однак цього не робив.

54. Таким чином доводи скаржників про порушення судами попередніх судових інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстави для скасування судових рішень відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

55. За змістом частин першої, третьої статті 304 ГПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

56. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

57. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

58. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах, наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що судові рішення ухвалені із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Розподіл судових витрат

59. З огляду на те, що касаційні скарги задоволенню не підлягають, згідно зі статтею 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та TRIANTAL INVESTMENTS LTD залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1834/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча І. Кондратова

Судді О. Баранець

Н. Губенко