Постанова
від 24.09.2024 по справі 243/12225/21
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2024 р. Справа№ 243/12225/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Станіка С.Р.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 24.09.2024 у справі №243/12225/21 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційних скарг ОСОБА_1 та Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024, повний текст якого складений 23.05.2024,

у справі № 243/12225/21 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_3

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_4

третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сталь-Центр»

третя особа-5, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_5

третя особа-6, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_6

про розірвання договорів застави, відновлення договорів (Вклад «Депозит VIP»), розірваних внаслідок вчинення кримінального правопорушення, надання оригіналів договорів та стягнення моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Сталь Центр», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , у якому просив:

- розірвати договір застави (майнових прав на отримання грошових коштів за депозитним договором) від 04.04.2008 та договір відступлення права вимоги (цесії) від 04.04.2008, які укладені між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк»;

- відновити АТ КБ «ПриватБанк» депозитні договори, а саме: договір № SAMDN01000014661435 від 02.07.2007 (Вклад «Депозит VIP») та договір № SAMDN01000703288548 від 02.04.2008 (Вклад «Депозит VIP»), які укладені між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», розірваних внаслідок вчинення кримінального правопорушення, з 12.08.2008 на дату відновлення згідно умов вказаних договорів (Вклад «Депозит VIP») п. 7. Якщо договір (Вклад «Депозит VIP») припинив існування, то в силу вступає інший депозитний договір з найбільшими річними процентами на умовах, аналогічних договору (Вклад «Депозит VIP»);

- надати АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 оригінали відновлених депозитних договорів, а саме, договору № SAMDN01000703288548 від 02.04.2008 (Вклад «Депозит VIP») та договору № SAMDN01000014661435 від 02.07.2007 (Вклад «Депозит VIP»), укладених між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» та розірваних внаслідок вчинення кримінального правопорушення з 12.08.2008 на дату відновлення на паперових носіях, завірених належним чином, згідно умов вказаних депозитних договорів (Вклад «Депозит VIP») п.7;

- стягнути моральну шкоду в сумі 50 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані наступним:

- між позивачем та Горлівською філією ЗАТ КБ «ПриватБанк» (нині АТ КБ «ПриватБанк») укладено депозитні договори № SAMDN01000014661435 (Вклад «Депозит VIP») від 02.07.2007 на суму 80 000 доларів США та № SAMDN01000703288548 (Вклад «Депозит VIP») від 02.04.2008 на суму 30 000 доларів США, за якими позивач щомісячно отримував від банку відсотки з вказаних депозитних вкладів;

- 03.04.2008 позивач був запрошений до відділення банку його директором - ОСОБА_4 , з яким був знайомий, так як був вкладником і VIP клієнтом;

- ОСОБА_4 повідомив, що знає про укладений 02.04.2008 депозитний договір між ним та банком на суму 30 000,00 доларів США і попросив його виступити заставодавцем на два місяці по кредиту у сумі 490 000,00 грн., який банк видав ТОВ «Сталь-Центр». ОСОБА_4 пояснив, що це потрібно для покращення виробничих показників банку. Позивач погодився і підписав заяву, що він є заставодавцем за договором застави від 03.04.2008 майнових прав на отримання грошових коштів за депозитним договором, укладеним між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк», а також вказав, що не проживає однією сім`єю з будь-якою іншою особою, крім тієї, що надала згоду на надання в заставу ЗАТ КБ «ПриватБанк» майнових прав згідно вказаного договору застави;

- з огляду на вказані обставини позивачем були підписані договори застави та відступлення права вимоги ( цесії) від 03.04.2008 (фінансові операції по яких не відбувалися) на один депозит № SAMDN01000703288548 (Вклад «Депозит VIP») від 02.04.2008 на суму 30 000,00 доларів США;

- з огляду на припинення відповідачем виплат відсотків за депозитними договорами, позивач звернувся до відповідача з відповідним запитом, з відповіді на який дізнався, що згідно договору застави № 09/08 від 04.04.2008 позивач надав фінансове забезпечення , а саме депозитні договори № SAMDN01000703288548 від 02.04.2008 (Вклад «Депозит VIP») та договору № SAMDN01000014661435 від 02.07.2007 (Вклад «Депозит VIP»), які (депозитні договори), з огляду на невиконання ТОВ «Сталь-Центр» зобов`язань за кредитним договором, були відповідачем розірвані, а відповідні кошти, які перебували на депозитних рахунках, на підставі договору застави № 09/08 від 04.04.2008 та договору відступлення права вимоги (цесії) від 05.04.2008 були спрямовані на погашення кредитового договору №09/08 від 04.03.2008 укладеного з ТОВ «Сталь-Центр»;

- за наслідками звернення позивача до правоохоронних органів було відкрито досудове кримінальне провадження від 09.05.2013 № 12011305130002324, в ході якого було встановлено, що :

1) ТОВ «Сталь-Центр» по кредитному договору № 09/08 від 04.03.2008 отриманий від банку кредит своєчасно не повернуло;

2) співробітники банку продовжили строк повернення кредиту ТОВ «Сталь-Центр», побачили, що одного його депозиту на 30 000 доларів США не вистачає для 100 % фінансового покриття кредиту ТОВ «Сталь-Центр» у сумі 490 000 грн., знищили договори застави і цесії між ним і банком від 03.04.2008 під видачу кредиту ТОВ «Сталь-Центр» на суму 490 000 грн, на кредитному комітеті склали «Лист согласования на изменение условий кредитного договора» від 04.04.2008, де в якості забезпечення кредитного договору № 09/08 від 04.03.2008 між банком та ТОВ «Сталь-Центр» на суму 490 000 грн. вказали його обидва депозитні вклади на суму 30 000 доларів США та 80 000 доларів США (позивач згоди на вказане не надавав - примітка суду);

3) того ж дня співпрацівники банку склали договори застави та цесії між позивачем та відповідачем від 04.04.2008, де підробили підписи позивача, надали ці договори ОСОБА_4 , які він підписав, і залучили вказані договори до кредитної справи по кредитному договору № 09/08 від 04.03.2008 між банком та ТОВ «Сталь-Центр».;

- висновками експертизи від 09.12.2013 № 952 встановлено, що у договорах застави (майнових прав на отримання грошових коштів по депозитному договору) від 04.04.2008 та у договорі відступлення права вимоги (цесії) від 04.04.2008 у графах «Заставодавець» і «Кредитор» підписи від імені ОСОБА_1 виконані з наслідуванням підпису ОСОБА_1 , а підписи у графах «Заставодержатель» і «Банк» від імені ОСОБА_4 виконані ОСОБА_4 ;

- Центрально-Міський районний суд м. Горлівки Донецької області ухвалою від 18.04.2014 у справі № 253/4157/14-к звільнив ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а позивача визнано потерпілим.

Позивач зазначає, що встановлення факту непідписання ним оспорюваних договорів застави (майнових прав на отримання грошових коштів за депозитним договором) від 04.04.2008 та відступлення права вимоги (цесії) від 04.04.2008 свідчить про їх недійсність, з огляду на що просить такі договори розірвати та відновити депозитні договори, а саме: договір № SAMDN01000014661435 від 02.07.2007 (Вклад «Депозит VIP») та договір № SAMDN01000703288548 від 02.04.2008 (Вклад «Депозит VIP»).

Також позивач зазначає, що вказаними неправомірними діями працівників банку йому було завдання моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн.

Крім того позивач просив суд визнати строк позовної давності пропущеним з поважних причин та поновити його в обґрунтування чого вказував, що:

- відомості про набуття ухвалою 18.04.2014 у справі № 253/4157/14-к законної сили були внесені до ЄДРСР 29.04.2020 Державною судовою адміністрацією України в особі ДП «Інформаційні судові системи»;

- копію ухвали Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 28.01.2021 та від 23.02.2021 у справі № 253/4157/14-к якими було відновлено втрачені матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України в частині ухвали Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 18.04.2014 по справі № 253/4157/14-к з відмітками набуття законної сили про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження він отримав 16.03.2021 Укрпоштою;

- у країні оголошено карантин у зв`язку із хворобою на коронавірус (COVID-19) з 12.03.2020.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 07.02.2022, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 14.02.2022, позовні вимоги задоволено частково, ухвалено АТ КБ «ПриватБанк» відновити депозитні договори: договір № SAMDN01000014661435 (Вклад «Депозит VIP») від 02.07.2007, а також договір № SAMDN01000703288548 (Вклад «Депозит VIP») від 02.04.2008, укладені між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», які були розірвані внаслідок вчинення кримінального правопорушення, з 12.08.2008 на дату відновлення згідно умов вказаних договорів (Вклад «Депозит VIP») п. 7, якими передбачено, що в разі, якщо договір (Вклад "Депозит VIP") припинив існування, то в силу вступає інший депозитний договір з найбільшими річними процентами на умовах, аналогічних договорів (Вклад «Депозит VIP»); з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 стягнуто моральну шкоду у розмірі 20 000 грн., у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14.12.2022 рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 07.02.2022 залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 22.11.2023 скасовано рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 07.02.2022 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14.12.2022, провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦК України, у зв`язку із тим, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Ухвалою Верховного суду від 10.01.2024 справу № 243/12225/21 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Сталь-Центр», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про захист прав споживача, розірвання договорів застави, відновлення договорів (Вклад «Депозит VIP»), розірваних внаслідок вчинення кримінального правопорушення, надання оригіналів договорів та стягнення моральної шкоди передано для продовження розгляду до Господарського суду м. Києва.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

У відзиві на позов відповідач проти його задоволення заперечив, пославшись на те, що:

- позивач вже звертався до відповідача з позовом про стягнення коштів з тих саме підстав (справа № 243/6041/14-ц), у задоволенні яких йому було відмовлено рішенням Словянського міськрайонного суду Донецької області від 27.05.2015, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 14.07.2015 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 10.12.2015.

Предметом розгляду у вказаному спорі були позовні вимоги про визнання недійсними договорів застави (майнових прав на отримання грошових коштів за депозитним договором) від 04.04.2008 та відступлення права вимоги (цесії) від 04.04.2008, які укладені між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», а також відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а при розгляді вказаної справи суди дійшли висновку про те, що ухвала Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 18.04.2014 у справі № 253/4157/14-к не є належним доказом неукладеності таких договорів;

- позивач пропустив строк позовної давності;

- позивач не довів наявність шкоди, незаконність дій відповідача, які спричинили йому моральну шкоду, причино-наслідковий зв`язок між завданою шкодою та діями відповідача .

26.02.2024 до суду від позивача надійшло клопотання, в прохальній частині якого позовні вимоги викладені у іншій редакції. Вказане редакція позовних вимога викладена і у відповіді на відзив.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2024, з урахуванням ухвали Господарського суду міста Києва від 07.06.2024 у справі № 243/12225/21 позовні вимоги задоволені частково. Ухвалено:

- Акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» відновити депозитний договір №SAMDN01000014661435 (Вклад «ДепозитVIP») від 02.07.2007, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», який було розірвано внаслідок вчинення кримінального правопорушення, з 12.08.2008 на дату відновлення згідно умов вказаних договорів (Вклад «ДепозитVIP») п.7, яким передбачено, що в разі, якщо договір (Вклад «ДепозитVIP») припинив існування, то в силу вступає інший депозитний договір з найбільшими річними процентами на умовах, аналогічних договору (Вклад «ДепозитVIP»);

- Акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» відновити депозитний Договір №SAMDN01000703288548 (Вклад «ДепозитVIP») від 02.04.2008, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», який було розірвано внаслідок вчинення кримінального правопорушення, з 12.08.2008 на дату відновлення згідно умов вказаних договорів (Вклад «ДепозитVIP») п.7, яким передбачено, що в разі, якщо договір (Вклад «ДепозитVIP») припинив існування, то в силу вступає інший депозитний договір з найбільшими річними процентами на умовах, аналогічних договору (Вклад «ДепозитVIP»);

- стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 810 (шість тисяч вісімсот десять) грн. 00 коп.;

- стягнути з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 13 620,00 грн.;

- в іншій частині позову відмовити.

При розгляді спору сторін по суті судом першої інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується, що позивач не підписував договір застави (майнових прав на отримання грошових коштів за депозитним договором) від 04.04.2008 та договір відступлення права вимоги (цесії) від 04.04.2008 та, відповідно, жодних істотних умов цих правочинів не погоджував, а відтак такі договори є неукладеними, з огляду на що позовні вимоги про розірвання таких договорів задоволенню не підлягають, а позовні вимоги про відновлення депозитних договорів № SAMDN01000014661435 від 02.07.2007 (Вклад «Депозит VIP») та № SAMDN01000703288548 від 02.04.2008 (Вклад «Депозит VIP») задовольняються, так як останні правочини були розірвані на підставі неукладених договорів застави і цесії, а тому відповідно до вимог статті 216 ЦК України, повинні бути відновлені і визнані діючими з 12.08.2008 по теперішній час, а грошові кошти, які були зняті з депозитних вкладів позивача на погашення кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталь Центр» у сумі 490 000,00 грн., повернуті.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про надання АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 оригіналів відновлених депозитних договорів, суд першої інстанції виходив з того, що другі екземпляри оригіналів цих депозитних договорів позивачем не втрачені.

Також суд першої інстанції, встановивши, що позивач зазнав моральних страждань, які були спричинені протиправними діями працівників відповідача, врахувавши страждання позивача, пов`язані з втратою майна та втрати можливості отримувати відсотки за депозитними договорами, порушення його право власності, задовольнив позовні вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн.

При розгляді клопотання відповідача про застосування до позовних вимог наслідків спливу строку позовної давності, суд першої інстанції зазначив про те, що:

- початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд;

- як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, відомості про набуття ухвалою Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 18.04.2014 законної сили були внесені до ЄДРСР 29.04.2020 Державною Судовою Адміністрацією України в особі ДП «Інформаційні судові системи», копію ухвали Слов`янського міськрайонного суду Донецькій області від 28.01.2021 та від 23.02.2021 по справі №253/4157/14-к з відмітками набуття законної сили про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження позивач отримав лише 16.03.2021, тому загальний строк позовної давності при зверненні до суду, відповідно до ст. 263 ЦК України позивачем не пропущено. Дана обставина також підтверджена рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27.05.2014 у справі № 243/6041/14-ц, яким у задоволенні позову позивача відмовлено в повному обсязі з тих підстав, що ухвала Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 18.04.2014 не набрала законної сили.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги твердження відповідача про необхідність закриття провадження у справі у зв`язку з наявністю рішення, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, оскільки рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27.05.2015 у справі № 243/6041/14-ц позивачу відмовлено в задоволенні позову, у зв`язку з передчасністю вимог, що не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з відповідними вимогами.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі № 243/12225/21 в частині стягнення з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України судового збору у розмірі 13 620,00 грн. та ухвалити нове рішення в цій частині, в іншому - рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач послався на те, що стягнення з нього судового збору за подання позову суперечить положенням закону України «Про захист прав споживачів», ч. 3 ст. 22 якої встановлює, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2024, справу № 243/12225/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Станік С.Р...

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу ІV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 243/12225/21, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 243/12225/21.

Крім того, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі № 243/12225/21 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відмовити в повному обсязі.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й в суді першої інстанції, додатково зауваживши на тому, що:

- у судових рішеннях у справі №253/4157/14-к, які набрали законної сили, зазначено, що ухвала Центрально-Міського районного суду м. Горлівка Донецької області від 18.04.2014 №253/4157/14-к не є належним доказом неукладання спірних договорів позивачем та наявності вини працівників банку у їх підробці;

- безпідставним є прийняття в якості допустимого доказу матеріалів кримінального провадження, а саме висновку експертизи від 15.02.2017, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. При цьому, у ч.6 ст. 75 ГПК України зазначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно з протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 12.06.2024, справу № 243/12225/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Станік С.Р..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 243/12225/21.

20.06.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 залишено без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2024 у справі № 243/12225/21, а також надано строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом надсилання копії апеляційної скарги та доданих до неї документів відповідачу, третім особам, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача та третім особам, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 залишено без руху апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2024 у справі № 243/12225/21, а також надано строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом подання до суду апеляційної інстанції доказів сплати судового збору у розмірі 2 724,00 грн.

27.06.2024 від відповідача до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додані докази сплати судового збору у вказаному розмірі.

01.07.2024 від позивача до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2024 у справі № 243/12225/21, розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2024 у справі № 243/12225/21 призначено на 30.07.2024 об 11:00 год.

Також ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2024 у справі № 243/12225/21, апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2024 у справі № 243/12225/21 об`єднані в одне апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2024 у справі № 243/12225/21 призначено на раніше визначені дату та час - 30.07.2024 об 11:00 год.

22.07.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якій позивач, з посиланням на те ж самі обставини, що й під час звернення до суду з позовом, просить у задоволення апеляційної скарги відповідача відмовити, а апеляційну скаргу позивача задовольнити .

У зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р., який не є головуючим суддею, у відпустці розпорядженням в.о. керівника апарату суду № 09.1-08/2394/24 від 22.07.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 243/12225/21.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі № 243/12225/21 прийняті до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

29.07.20024 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 розгляд апеляційних скарг ОСОБА_1 та Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі № 243/12225/21 відкладено на 24.09.2024 о 10:00 год.

13.09.2024 до суду від позивача надійшло клопотання, в якому заявник просить судове засідання, яке призначено на 24.09.2024 о 10-00, провести у його присутності у залі суду, а у випадку непередбачених обставин у зв`язку з воєнним станом і неможливості прибути до залу судових засідань просить судове засідання провести поза межами приміщення Північного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції відповідно ст.197 ГПК України.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_8 , який не є головуючим суддею, у відставку розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/3430/24 від 19.09.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 243/12225/21.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Гончаров С.А., Станік С.Р..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2024 апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі № 243/12225/21 прийняті до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Гончаров С.А., Станік С.Р..

Станом на 24.09.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Третя особи представників в судове засіданні не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників третіх осіб за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представники позивача та відповідача власні апеляційні скарги підтримали та просили їх задовольнити, проти задоволення апеляційних скарг один одного заперечили.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга позивача задовольняється оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з наступних підстав.

Між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (банк, відповідач) та ОСОБА_1 (клієнт, позивач) укладено договір № SAMDN01000014661435 (Вклад «Депозит VIP») від 02.07.2007 (сума вкладу 80 000,00 доларів США) (далі Депозитний договір 1) та договір № SAMDN01000703288548 (Вклад «Депозит VIP») від 02.04.2008 (сума вкладу 30 000,00 доларів США) (далі Депозитний договір 1).

З метою отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Сталь Центр» кредиту за кредитним договором № 09/08 від 04.03.2028, позивачем 03.04.2008 підписано заяву, в якій позивач вказав, що він є заставодавцем по договору застави б/н від 03.04.2008 майнових прав на отримання грошових коштів по депозитному договору між ним та «ПриватБанком».

Також, позивачем підписано договори застави та відступлення права вимоги (цесії) від 03.04.2008 (фінансові операції по вказаних договорах не відбувались - примітка суду) на депозит за Депозитним договором 2 (сума вкладу 30 000,00 доларів США).

Позивач зазначає про те, що у зв`язку з припиненням банком виплат відсотків по депозитним договорам, позивач звернувся до відповідача з відповідним запитом.

У листі вих. № 0906/0009000/1708 від 14.04.2009 банк повідомив позивача про те, що:

- згідно договору застави № 09/08 від 04.04.2008 позивач надав фінансове забезпечення , а саме Депозитний договір 1 та Депозитний договір 2;

- у зв`язку з невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «Сталь Центр» зобов`язань за кредитним договором від 12.08.2008, банк розірвав Депозитний договір 1 та Депозитний договір 2, а відповідні кошти, які перебували депозитних рахунках (31 096,89 доларів США за Депозитним договором 2 та 82 895,34 доларів США за Депозитним договором 1) на підставі договору застави № 09/08 від 04.04.2008 та договору відступлення права вимоги (цесії) від 05.04.2008 були спрямовані на погашення кредитового договору №09/08 від 04.03.2008 укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сталь-Центр».

Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 28.01.2021 по справі № 253/4157/14-к провадження № 1-вп/243/1/2021 відновлено втрачені матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_4 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України в частині ухвали Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 18.04.2014 по справі № 253/4157/14-к.

Так, ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 18.04.2014 по справі № 253/4157/14-к, яка набула законної сили 28.04.2014, серед іншого встановлено наступне:

- 04.04.2008, в денний час, невстановлені особи кредитного центру ГФ ЗАТ КБ «ПриватБанк», матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, достовірно усвідомлюючи, про те, що 30 000 доларів США за депозитом ОСОБА_1 є не достатньою сумою для забезпечення кредитного покриття, пені, простроченої винагороди, відсотків і тіла кредиту, склали завідомо неправдиві офіційні документи: договір застави (майнових прав на отримання грошових коштів по депозитному договору) від 04.04.2008, договір поступки права вимоги (цессії) від 04.04.2008 згідно за якими нібито гр. ОСОБА_1 , у якості забезпечення за кредитним договором №09/08 від 04.03.2008 ТОВ «Сталь Центр» та «ПриватБанком» на 490 000 грн., надав у заставу майнові права на отримання грошових коштів в повному обсязі по:

1) договору про Депозитний вклад «Депозит VIP» від 02.07.2007 №SAMDN01000014661435 на суму 80 000 доларів США;

2) договору про Депозитний вклад «Депозит VIP» від 02.04.2008 № SAMDN01000703288548 на суму 30 000 доларів США;

- використовуючи шарикову ручку з барвником синього кольору, підробили підписи від імені ОСОБА_1 у договорі застави (майнових прав на отримання грошових коштів по депозитному договору) від 04.04.2008, договорі поступки права вимоги (цессії) від 04.04.2008, в графах (підпис Заставодавця), в графах (підпис Кредитор), а директор ГФ ЗАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_4 , 04.03.2008, у денний час доби, більш точний час не встановлено, знаходячись у службовому кабінеті вказаного банку, за адресою: АДРЕСА_1 , будучи посадовою особою, у свою чергу, недбало ставлячись до виконання своїх обов`язків та прав, в порушення статей 203, 207, 215 ЦК України від 16.10.2003 № 435- IV із змінами та доповненнями, не перевірив волевиявлення учасників правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, також те, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, поклався на добросовісне виконання функціональних обов`язків із боку працівників кредитного центру банку при укладенні договорів, проігнорувавши свій безпосередній обов`язок ідентифікувати осіб при укладанні договорів, не встановивши волевиявлення учасників правочинів, в свою чергу, ігноруючи факт про те, що договір відступлення права вимоги (цессії) від 04.04.2008 не відноситься до договору застави від 03.04.2008, та заяви про не проживання однією сім`єю від 03.04.2008, не перевіряючи волевиявлення ОСОБА_1 на укладення цих договорів, не звертаючи уваги на відсутність обов`язкових підписів останнього на всіх сторінках вказаних документів, поклався на те, що вказані договори підписані з гр. ОСОБА_1 в присутності працівників кредитного центру банку, чим допустив службову недбалість, та діючи від імені Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, ЄДРПОУ 14360570, Горлівської філії ЗАТ «ПриватБанку», 84603, м. Горлівка, обл. Донецька, вул. Партизанська, 2, ЄДРПОУ 24153665, власноручно підписав вказані підроблені документи у графах (підпис Банк), та скріпив їх відбитками круглої мастичної печатки «Горлівська Філія Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» код 2415366;

- з урахуванням підроблених документів про забезпечення кредиту ТОВ «Сталь Центр», а саме: договору застави (майнових прав на отримання грошових коштів по депозитному договору) від 04.04.2008, договору поступки права вимоги (цесії) від 04.04.2008, за якими гр. ОСОБА_1 нібито надав у заставу майнові права на отримання грошових коштів в повному обсязі по депозитним договорам від 02.07.2007 та 02.04.2008 на загальну суму 113 991 доларів США, та додаткової угоди №1 до кредитного договору № 09/08 від 04.03.2008 термін повернення кредиту пролонгований до 04.06.2008;

- з 04.03.2008 до 04.06.2008 кредит у сумі 490 000 грн. наданий ТОВ «Сталь Центр» не погашався, чим ГФ ЗАТ КБ «ПриватБанк» станом на 30.07.2008 завдано матеріальну шкоду на суму 547 485 грн.

- 12.08.2008 у зв`язку з невиконанням ТОВ «Сталь Центр» умов за договором кредиту № 09/08 від 04.03.2008, Горлівською філією КБ «ПриватБанк» спрямовано на свою користь майно ОСОБА_1 , а саме:

1) Депозитний вклад «Депозит VIP» від 02.07.2007 № SAMDN01000014661435 на суму 82 895 доларів США та Депозитний вклад «Депозит VIP» від 02.04.2008 №SAMDN01000703288548 на суму 31 096 доларів США. Вказані кошти забезпечили погашення простроченого кредиту ТОВ «Сталь Центр» та «ПриватБанк», прострочених відсотків, по винагороді, по пені, а всього на загальну суму 113 000 доларів США;

- відповідно висновку експерта НДЕКЦ ГУМВС України в Донецькій області №952 від 09.12.2013, на лицьових та зворотних сторінках договору застави (майнових прав на отримання грошових коштів по депозитному договору) від 04.04.2008 гр. ОСОБА_1 та ПриватБанку, в графі «Заставодавець» підпис від імені ОСОБА_1 виконаний з наслідуванням підпису ОСОБА_1 , договору відступлення права вимоги (цессії) від 04.04.2008, в графі «Кредитор» підпис від імені ОСОБА_1 виконаний з наслідуванням підпису ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку № 180 від 15.02.2017 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014051030001023 від 19.04.2014 за ознакам злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, складеного Донецьким науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України на виконання постанови слідчого СУ ГУ НП України від 02.08.2016, експертом встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 , що розташовано на звороті аркуша, зліва, в графі: «Кредитор» в рядку навпроти прізвища « ОСОБА_1 », в нижній частині аркуша, зліва, в графі: «Підпис Кредитора» в оригіналі Договору відступлення права вимоги (цесії) від 04.04.2008, на звороті першого аркуша, зліва, в нижній частині документа в графі: «Підпис Заставодавця», на другому аркуші, зліва, в нижній частині документа в графі: «Підпис Заставодавця», на звороті другого аркуша, зліва, в графі: «Заставодавець» в рядку навпроти прізвища « ОСОБА_1 » в оригіналі договору застави (майнових прав на отримання грошових коштів по депозитному договору) від 04 квітня 2008 року - виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив:

- стягнути моральну шкоду в сумі 50 000,00 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, які детально викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на наступне.

Колегія суддів зазначає про те, що для вирішення спору сторін по суті, перш за все слід встановити обставини підписання або не підписання позивачем договорів застави (майнових прав на отримання грошових коштів за депозитним договором) від 04.04.2008 та відступлення права вимоги (цесії) від 04.04.2008, оскільки вказана обставина є істотною та істотно впливає на вирішення по суті всіх заявлених у цій справі позовних вимог.

З матеріалів справи слідує, що вимоги про визнання недійсними договорів застави (майнових прав на отримання грошових коштів за депозитним договором) від 04.04.2008 та відступлення права вимоги (цесії) від 04.04.2008 були предметом розгляду у справі № 243/6041/14-ц, проте у задоволенні вказаних позовних вимог було відмовлено рішенням Словянського міськрайонного суду Донецької області від 27.05.2015, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 14.07.2015 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 10.12.2015.

Колегія суддів зазначає про те, що, зі змісту рішення Словянського міськрайонного суду Донецької області від 27.05.2015 у справі № 243/6041/14-ц позивачу у задоволенні позову було відмовлено саме у зв`язку з передчасністю позовних вимог, що не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з відповідними вимогами. При цьому суд першої інстанції, серед іншого, виходив і з того, що зміст ували Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 18.04.2014 по справі № 253/4157/14-к може бути встановлений на підставі її електронної копії, наявної в ЄДРСР, проте відомостей про набрання вказаним судовим рішення законної сили така копія не містить (на даний час вказані відомості суду відомі - примітка суду).

Слід окремо зауважити на тому, що в силу приписів ч. 7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Колегія суддів зазначає про те, що встановлення судами при розгляді справи № 253/4157/14-к обставини того, що матеріали справи № 253/4157/14-к не містять достатніх доказів того, що позивачем не були підписані договори застави (майнових прав на отримання грошових коштів за депозитним договором) від 04.04.2008 та відступлення права вимоги (цесії) від 04.04.2008, в розумінні положень чинного законодавства, не може вважатися преюдиційною обставиною, які б звільнила відповідача від обов`язку доказування вказаного при розгляді цієї справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази з урахуванням приписів ст.ст. 76-79 ГПК України, колегія суддів зазначає про те, що позивачем надано більш переконливі та вагомі докази на підтвердження того, що ним договори застави (майнових прав на отримання грошових коштів за депозитним договором) від 04.04.2008 та відступлення права вимоги (цесії) від 04.04.2008 не підписувались (вказане зокрема слідує як з ухвали Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 18.04.2014 по справі № 253/4157/14-к, яка набула законної сили 28.04.2014 так і з висновку № 180 від 15.02.2017 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014051030001023 від 19.04.2014 за ознакам злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, складеного Донецьким науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України на виконання постанови слідчого СУ ГУ НП України від 02.08.2016, а також підтверджується іншими наявними у матеріалах справи доказами).

Слід окремо зауважити на тому, що відповідачем будь-яких доказів на спростування вказаного факту суду не надано.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч. 1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і у ст.ст. 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

За змістом положень ч. 1 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Отже, виходячи зі змісту положень чинного законодавства договори застави (майнових прав на отримання грошових коштів за депозитним договором) від 04.04.2008 та відступлення права вимоги (цесії) від 04.04.2008 не можуть бути визнані такими, які вчиняються усно.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України:

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони;

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У постанові Верховного Суду від 22.01.2020 по справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок про те, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи з положень ЦК України та ГК України договори застави (майнових прав на отримання грошових коштів за депозитним договором) від 04.04.2008 та відступлення права вимоги (цесії) від 04.04.2008 мають містити підписи сторін, тобто і позивача.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди ( ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Отже, у разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

ЦК України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину вони поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.

Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до положень ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правочини є безспірно нікчемними, якщо усувається оціночність їх сприйняття і абсолютно зрозуміло, що вони вчинені з таким порушенням закону, яке позначається як підстава їх нікчемності, тому ніякого спору виникнути не може. Нікчемний правочин як завідомо недійсний не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.

У свою чергу оспорюваними є правочини, які ЦК України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

Таким чином, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.

На відміну від нікчемного оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов`язки, тому припускається дійсним. Водночас порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення, як вже зазначалося, надає можливість одній зі сторін чи заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Тобто якщо правочин не оспорюється, то є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки.

Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

У ч.ч. 1, 2 ст. 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Тобто, правовим наслідком недодержання письмової форми правочину про забезпечення виконання зобов`язання є його нікчемність.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, враховуючи обставини, які встановлені вище, а саме те, що позивач не підписував договори застави (майнових прав на отримання грошових коштів за депозитним договором) від 04.04.2008 та відступлення права вимоги (цесії) від 04.04.2008 та, відповідно, жодних істотних умов цих правочинів не погоджував, такі правочини є нікчемними (абсолютно недійсними), тобто такими, недійсність яких прямо встановлена законом і визнання недійсними яких в судовому порядку не вимагається.

При цьому, судом першої інстанції також вірно встановлено і те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути розірвано, наслідки розірвання правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

З огляду на вказані обставини суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині розірвання договорів застави (майнових прав на отримання грошових коштів за депозитним договором) від 04.04.2008 та відступлення права вимоги (цесії) від 04.04.2008. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог залишається без змін.

Стаття 216 ЦК України встановлює правові наслідки недійсності правочину. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За приписами ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Статтею 208 ГК України встановлено такі наслідки визнання господарського зобов`язання недійсним: якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у виконання зобов`язання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави. У разі визнання недійсним зобов`язання з інших підстав кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за зобов`язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов`язання не передбачені законом.

Отже, враховуючи недійсність договорів застави (майнових прав на отримання грошових коштів за депозитним договором) від 04.04.2008 та відступлення права вимоги (цесії) від 04.04.2008, в силу приписів чинного законодавства, такі договори не створили юридичних наслідків, зокрема і підстав для розірвання відповідачем Депозитного договору 1 та Депозитного договору 2, а тому відповідно до вимог ст. 216 ЦК України, такі договори повинні бути відновлені і визнані діючими з 12.08.2008 по теперішній час, а грошові кошти, які були зняті з депозитних вкладів позивача на погашення кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталь Центр» у сумі 490 000,00 грн., повернуті згідно пункту 7 депозитних договорів, якщо вклад «Депозит VIP» припинив існування, то в силу вступає інший депозитний вклад з найбільшою річною процентною ставкою на умовах, аналогічних вкладу «Депозит VIP».

Слід окремо зауважити на тому, що матеріали справи не містять доказів укладення в розумінні положень чинного законодавства і підписаних позивачем договорів застави та відступлення права вимоги ( цесії) від 03.04.2008 (фінансові операції по вказаних договорах не відбувались - примітка суду) на депозит за Депозитним договором 2 (сума вкладу 30 000,00 доларів США), а відтак і такі договори фактично є неукладеними.

При чому наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що відповідачем виконувались саме договори застави (майнових прав на отримання грошових коштів за депозитним договором) від 04.04.2008 та відступлення права вимоги (цесії) від 04.04.2008.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги в частині відновлення АТ КБ «ПриватБанк» Депозитного договору 1 та Депозитного договору 2, який було розірвано внаслідок вчинення кримінального правопорушення, з 12.08.2008 на дату відновлення згідно умов вказаних договорів (Вклад «ДепозитVIP») п.7, яким передбачено, що в разі, якщо договір (Вклад «ДепозитVIP») припинив існування, то в силу вступає інший депозитний договір з найбільшими річними процентами на умовах, аналогічних договору (Вклад «ДепозитVIP»). Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог залишається без змін.

Щодо позовних вимог про надання позивачу оригіналів відновлених Депозитного договору 1 та Депозитного договору 2, слід зазначити, що як вірно встановлено судом першої інстанції, оскільки суд прийшов до висновку про задоволення вимог Депозитного договору 1 та Депозитного договору 2, а другі екземпляри оригіналів цих депозитних договорів позивачем не втрачені, вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вказаних позовних вимог залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн., слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 11777 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 18.04.2014 по справі № 253/4157/14-к, яка набула законної сили 28.04.2014, серед іншого встановлено, що:

- директор Горлівської філії ЗАТ КБ «ПриватБанк» Тимченко М.В., допустив службову недбалість, тобто, будучи посадовою особою не виконав належним чином свої службові обов`язки, унаслідок несумлінного до них відношення, при укладанні договору №09/08 від 04.03.2008 та наданні кредиту ТОВ «Сталь Центр» у сумі 490 000,00 грн., що спричинило за собою тяжкі наслідки у вигляді матеріальних збитків для потерпілого гр. ОСОБА_1 в особливо великому розмірі, а саме на суму яка у двісті п`ятдесят і більше разів перевищувала неоподаткований податком мінімум доходів громадян, тобто на суму 113 991 доларів США, що за курсом НБУ України станом на 12.08.2008 року складало 552 856,35 грн.;

- своїми діями, які виразилися у службовій недбалості, тобто невиконанні посадовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло тяжкі наслідки охоронюваним законом правам, свободам та інтересам громадянина ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_4 тим самим вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 367 КК України.

Отже, шкоду позивачу завдано саме працівником відповідача при виконанні своїх трудових (службових) обов`язків, а відтак таку шкоду має відшкодувати саме відповідач.

При чому те, що ОСОБА_4 вказаною ухвалою звільнено від кримінальної відповідальності, за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України на підставі ст. 44, ч. 3 ст. 49 КК України, п. 1 ч. 2 ст. 284 та ст.ст. 283, 285, 286, 287 КПК України у зв`язку із закінченням строків давності не спростовує факту завдання його діями позивачу шкоди.

Чинне законодавство України закріплює, що право на недоторканність ділової репутації належить як фізичній так і юридичній особі (ст. 94, 299 ЦК України), , а її приниження розглядається як завдання моральної шкоди (ст. 23 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Відповідно до ст. 280 ЦК України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню, крім випадку неумисного повідомлення викривачем недостовірної інформації про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» в порядку, передбаченому зазначеним Законом, яка підлягає спростуванню.

Відповідно до п. 3 постанови пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» що моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до п. 9 постанови пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, порушення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності та справедливості, а також майнового стану цивільного відповідача.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №383/596/15 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин; зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації; при цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Колегія суддів зазначає про те, що:

- ніхто не може позбавити особу права власності на майно та втрутитись у мирне володіння особи майном інакше як на підставі та у відповідності до закону, проте відповідачем було здійснене втручання у право власності позивача без дотримання вимог закону та останній щоб відновити своє порушене право був вимушений звернутись до суду;

- в свою чергу неправомірне втручання відповідача у право власності позивача змусило позивача спрямовувати професійні, людські та часові ресурси на відновлення своїх порушених прав;

- період часу, який позивачем витрачено для відновлення свого порушено права становить понад 10 років;

- у даній справі позивач особисто брав участь у судових засіданнях, надавав відповіді на поставлені судом запитання, висловлював правову позицію щодо правових аспектів спору, що свідчить про витрату ним часу як на участь у засіданнях, так і підготовку до таких засідань;

- отже, позивач вимушений був змінити звичний для нього спосіб життя для відновлення свого порушеного права, нести моральне та психологічне навантаження, витрачати особистий час, проте положення чинного процесуального законодавства не дозволяють віднести до складу судових витрат (витрат на правничу допомогу) компенсацію часу, який витрачений безпосередньо стороною - фізичною особою для самостійного представництва інтересів в суді. При цьому, оскільки за своєю природою такі витрати часу є збитками (шкодою), і відсутній спеціальний порядок їх відшкодуванням (судові витрати по процесуальному кодексу), то такі витрати фізичної особи є моральною шкодою.

Так, у відповідності із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985р. у справі «Абдулазіз , Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Суд першої інстанції цілком вірно прийняв до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ромашов проти України» від 27.07.2004 та вказав, що завдана позивачу моральна шкода не може бути виправлена лише шляхом Констатації Судом факту порушення.

Крім того, в даному рішенні Європейський суд констатує, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення ( Постанова ВП/ВС у справі № 752/ 17832/ 14-ц від 15.12.2020).

За обставин що склали та враховуючи те, що мало місце позбавлення відповідачем права власності позивача на грошові кошти, що призвело до необхідності позивача змінити звичний спосіб життя для відновлення свого порушеного права, витратити більш як 10 років на поновлення своїх прав, особистий час, моральні та матеріальні ресурси, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог позивача щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

При цьому колегія суддів зауважує відповідачу, який заперечує проти розміру моральної шкоди на тому, що у цій сфері є неможливим достеменно встановити розмір заданої шкоди та відповідно такий розмір є орієнтовним, проте колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у правовідносинах сторін розумним та справедливим є визначення морального шкоди в сумі 50 000,00 грн.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо вимог позивача, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України)

Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила встановленого ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

За змістом ст. 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня. коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності, суду необхідно з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту коли особа довідалась, так і щодо моменту коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012, від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18.

З матеріалів справи слідує, що про порушення своїх прав позивач дізнався з листа відповідача вих. № 0906/0009000/1708 від 14.04.2009, а відтак, станом на дату звернення до суду з цим позовом (листопад 2021 року) такий строк вже сплинув.

За змістом положень ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Тому на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було дотримано або пропущено з поважних причин. При цьому суд повинен встановити початок перебігу позовної давності, його переривання чи зупинення, суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження обставин дотримання/недотримання строків позовної давності, має зробити висновок про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права. При цьому саме об`єктивні причини повинні бути враховані судом, які вказують на об`єктивні перешкоди для особи своєчасно звернутися за захистом порушеного права.

Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд з огляду на положення ст. 13 ЦК України («Межі здійснення цивільних прав») має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо.

Подібна правова позиції Верховного Суду викладена в постанові від 10.12.2019 у справі № 910/15584/16.

Наявними у матеріалах справи документальними доказами підтверджується наявність у позивача поважних причин пропущення позовної давності. Так, відомості про набуття ухвалою Центрально - Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 18.04.2014, з огляду на встановлені якою факти, позивач звернувся до суду з цим позовом, законної сили були внесені до ЄДРСР Державною Судовою Адміністрацією України в особі ДП «Інформаційні судові системи» 29.04.2020, ухвали Слов`янського міськрайонного суду Донецькій області від 28.01.2021 та від 23.02.2021 по справі №253/4157/14-к про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження з відмітками набуття законної сили позивач отримав лише 16.03.2021.

З огляду на вказані обставини колегія суддів вважає, що наявні підстави для поновлення позивачу строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

Щодо розподілу судових витрат за звернення до суду з цим позовом слід зазначити наступне.

Суд першої встановивши, що:

- при зверненні до суду з цим позовом мав бути сплачений судовий збір в розмірі 13 620,00 грн., а саме: 11 350,00 грн. за п`ять вимог немайнового характеру та 2 270,00 грн. за 1 вимогу майнового характеру;

- до позовної заяви позивачем не додано доказів сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі,

стягнув з позивача в державний бюджет України 13 620,00 грн. судового збору, а з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 810,00 грн., з чим колегія суддів у повній мірі погодитись не може, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-IX, з 1 січня 2021 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць становить - 2 270 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюється в 1 розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 3ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції:

- з огляду на часткове задоволення позовних вимог у цій справі на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору в сумі 6 810,00 грн., а решта в сумі 6 810,00 грн. - на позивача.

Водночас судом першої інстанції не було враховано положення ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», якою встановлено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав та те, що цей позов є саме позовом про захист прав споживачів, адже позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем прав позивача, як споживача фінансових послуг за депозитними договорами.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів (преамбула цього Закону).

Пунктами 22, 19 і 17 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Аналіз положень укладених між сторонами депозитних договорів та норм законодавства, чинних на момент їх укладення, дає підстави для висновку, що такі договори були укладені з позивачем, як зі споживачем у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», тобто як із фізичною особою, яка отримала фінансову послуг для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю.

Крім того, такі депозитні договори не містять відомості про їх господарський характер, відповідно до яких вони повинні укладатися з дотриманням вимог ГК України щодо господарських договорів.

Колегія суддів зазначає про те, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) зазначила, що ст. 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому ст. 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів. Велика Палата констатувала, що ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів"). Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору. Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді.

Отже, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.03.2018 (справа № 761/24881/16-ц) визначила єдиний підхід щодо застосування судами норм матеріального права під час визначення, чи звільнена особа від сплати судового збору за звернення до суду із позовом на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», сформулювавши, що виключно позивачі - споживачі у таких справах звільняються від справляння судового збору на всіх стадіях судового розгляду.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 160/15864/20 (провадження № 11-177апп21) зазначено, що ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» підтверджує можливість судового захисту прав споживачів, передбачених законодавством, і встановлює певні особливості судового захисту їх прав, однією з яких є звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. У регулюванні сплати судового збору положення зазначеної норми права є спеціальними щодо положень ст. 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки остання загалом урегульовує питання звільнення різних суб`єктів звернення до суду від сплати судового збору за різні процесуальні дії (об`єкти сплати судового збору) в судах усіх інстанцій.

Отже, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для покладення на нього відповідних витрат, відсутні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає зміні, стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України підлягає судовий збір в сумі 6 810,00 грн.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі № 243/12225/21 підлягає зміні в частині розподілу судових витрат, стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України підлягає судовий збір в сумі 6 810,00 грн., в решті рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі № 243/12225/21 залишається без змін.

Враховуючи вимоги, які викладені в апеляційних скаргах, апеляційна скарга Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_1 задовольняється.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою покладаються на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк».

Враховуючи те, що чинним законодавством не передбачено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на судове рішення в частині оскарження розподілу судових витрат, з огляду на що ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги не сплачувався, підстави для розподілу витрат по сплаті судового забору, пов`язаних з поданням цієї апеляційної скарги відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі № 243/12225/21 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі № 243/12225/21 задовольнити.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі № 243/12225/21 змінити в частині розподілу судових витрат, в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі № 243/12225/21 залишити без змін.

4. Викласти п.п. 4 та 5 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі № 243/12225/21 в такій редакції:

« 4. Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, ідентифікаційний код 14360570) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання якого зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ) моральну шкоду у розмірі 50 000(п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп.

5. Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, ідентифікаційний код 14360570) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 6 810 (шіть тисяч вісімсот десять) грн. 00 коп.».

5. Судові витрати Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк».

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 243/12225/21.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 24.09.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.Р. Станік

С.А. Гончаров


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	24.09.2024
Оприлюднено	26.09.2024
Номер документу	121843149
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань банківської діяльності кредитування забезпечення виконання зобов’язання

Яковлєв М.Л.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 24.09.2024 по справі 243/12225/21ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —243/12225/21

Постанова від 24.09.2024

Постанова
від 24.09.2024 по справі 243/12225/21
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД