Постанова

від 26.11.2024 по справі 243/12225/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 243/12225/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - Кулинич С. В.

відповідача - Захаров М. І. (самопредставництво)

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - не з`явилися

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - не з`явилися

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024

за позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

про розірвання договорів застави, відновлення договорів (Вклад «Депозит VIP»), розірваних внаслідок вчинення кримінального правопорушення, надання оригіналів договорів та стягнення моральної шкоди,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 ;

ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_4 ;

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сталь-Центр»;

ОСОБА_5 ;

ОСОБА_6 .

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. В листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», відповідач), треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Сталь Центр», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , у якому просив:

- розірвати договір застави (майнових прав на отримання грошових коштів за депозитним договором) від 04.04.2008 та договір відступлення права вимоги (цесії) від 04.04.2008, які укладені між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк»;

- відновити АТ КБ «ПриватБанк» депозитні договори, а саме: договір №SAMDN01000014661435 від 02.07.2007 (Вклад «Депозит VIP») та договір №SAMDN01000703288548 від 02.04.2008 (Вклад «Депозит VIP»), які укладені між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», розірваних внаслідок вчинення кримінального правопорушення, з 12.08.2008 на дату відновлення згідно умов вказаних договорів (Вклад «Депозит VIP») п. 7. Якщо договір (Вклад «Депозит VIP») припинив існування, то в силу вступає інший депозитний договір з найбільшими річними процентами на умовах, аналогічних договору (Вклад «Депозит VIP»);

- надати АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 оригінали відновлених депозитних договорів, а саме, договору № SAMDN01000703288548 від 02.04.2008 (Вклад «Депозит VIP») та договору № SAMDN01000014661435 від 02.07.2007 (Вклад «Депозит VIP»), укладених між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» та розірваних внаслідок вчинення кримінального правопорушення з 12.08.2008 на дату відновлення на паперових носіях, завірених належним чином, згідно з умовами вказаних депозитних договорів (Вклад «Депозит VIP») п.7;

- стягнути моральну шкоду в сумі 50 000,00 грн.

1.2. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 07.02.2022, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 14.02.2022, позовні вимоги задоволено частково, ухвалено АТ КБ «ПриватБанк» відновити депозитні договори: договір № SAMDN01000014661435 (Вклад «Депозит VIP») від 02.07.2007, а також договір № SAMDN01000703288548 (Вклад «Депозит VIP») від 02.04.2008, укладені між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», які розірвані внаслідок вчинення кримінального правопорушення, з 12.08.2008 на дату відновлення згідно з умовами вказаних договорів (Вклад «Депозит VIP») п. 7, якими передбачено, що в разі, якщо договір (Вклад "Депозит VIP") припинив існування, то в силу вступає інший депозитний договір з найбільшими річними процентами на умовах, аналогічних договорів (Вклад «Депозит VIP»); з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 стягнуто моральну шкоду у розмірі 20 000 грн., у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

1.3. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14.12.2022 рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 07.02.2022 залишено без змін.

1.4. Постановою Верховного Суду від 22.11.2023 скасовано рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 07.02.2022 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14.12.2022, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦК України, у зв`язку із тим, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

1.5. Ухвалою Верховного Суду від 10.01.2024 справу № 243/12225/21 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Сталь-Центр», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про захист прав споживача, розірвання договорів застави, відновлення договорів (Вклад «Депозит VIP»), розірваних внаслідок вчинення кримінального правопорушення, надання оригіналів договорів та стягнення моральної шкоди передано для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 (суддя Плотницька Н.Б.) позов задоволено частково, яким ухвалено:

АТ КБ «ПриватБанк» відновити депозитний договір від 02.07.2007 №SAMDN01000014661435 (Вклад «Депозит VIP»), укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», який було розірвано внаслідок вчинення кримінального правопорушення, з 12.08.2008 на дату відновлення згідно умов вказаних договорів (Вклад «Депозит VIP») п.7, яким передбачено, що в разі, якщо договір (Вклад «Депозит VIР») припинив існування, то в силу вступає інший депозитний договір з найбільшими річними процентами на умовах, аналогічних договору (Вклад «Депозит VIP»).

АТ КБ «ПриватБанк» відновити депозитний договір від 02.04.2008 №SAMDN01000703288548 (Вклад «Депозит VIP»), укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», який було розірвано внаслідок вчинення кримінального правопорушення, з 12.08.2008 на дату відновлення згідно умов вказаних договорів (Вклад «Депозит VIP») п.7, яким передбачено, що в разі, якщо договір (Вклад «Депозит VIР») припинив існування, то в силу вступає інший депозитний договір з найбільшими річними процентами на умовах, аналогічних договору (Вклад «Депозит VIP»).

Стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000(п`ятдесят тисяч) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 810 (шість тисяч вісімсот десять) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 13 620 (тринадцять тисяч шістсот двадцять) грн 00 коп.

В іншій частині позову відмовити.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 (колегія суддів: Яковлєв М.Л., Станік С.Р., Гончаров С.А.) рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі № 243/12225/21 змінено в частині розподілу судових витрат, в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі № 243/12225/21 залишено без змін.

Викладено пункти 4 та 5 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі № 243/12225/21 в такій редакції:

« 4. Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, ідентифікаційний код 14360570) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання якого зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у розмірі 50 000(п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп.

5. Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, ідентифікаційний код 14360570) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 6 810 (шість тисяч вісімсот десять) грн. 00 коп.».

Судові витрати АТ КБ «ПриватБанк» зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покладено на АТ КБ «ПриватБанк».

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. АТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 у справі № 243/12225/21 скасувати; ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.2. АТ КБ «ПриватБанк», обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:

- висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 в справі №753/11000/14-ц (провадження №61-11сво17), згідно з яким преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ;

- висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010, провадження № 14-308цс18, про те, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину;

- висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 333/6816/17 провадження № 14-87цс20 щодо того, що недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду;

- висновку щодо застосування частини першої статті 22 Цивільного кодексу України, частини першої статті 167 Цивільного кодексу України, викладеного у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.02.2021 у справі № 761/10422/16-ц провадження № 61- 14528св20. Так, Верховний Суд у даній постанові зазначив про те, що: «Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Проте, наявність моральної шкоди не визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки, така презумпція має визначатися лише законом, тому діє стаття 81 ЦПК України про загальний розподіл тягаря доказування».

4.3. Скаржник також не погоджується з висновками суду попередніх інстанцій, зокрема, щодо:

- позовної давності та висновків судів попередніх інстанцій щодо поважності причин пропущення позовної давності; скаржник звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, де зроблено висновок про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав (аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися»);

- відхилення аргументів скаржника про необхідність закриття провадження у справі у зв`язку з наявністю рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27.05.2015 у справі №243/6041/14-ц, яким ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову між тими самими сторонами про той самий предмет.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач просив Суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на дотримання судами норм матеріального та процесуального права.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. У справі, що розглядається позовні вимоги мотивовані наступним:

- між позивачем та Горлівською філією ЗАТ КБ «ПриватБанк» (нині АТ КБ «ПриватБанк») укладено депозитні договори від 02.07.2007 №(Вклад «Депозит VIP») на суму 80 000 доларів США та від 02.04.2008 №SAMDN01000703288548 (Вклад «Депозит VIP») на суму 30 000 доларів США, за якими позивач щомісячно отримував від банку відсотки з вказаних депозитних вкладів;

- 03.04.2008 позивача запрошено до відділення банку його директором - ОСОБА_4 , з яким був знайомий, оскільки був вкладником і VIP клієнтом;

- ОСОБА_4 повідомив, що знає про укладений 02.04.2008 депозитний договір між ним та банком на суму 30 000,00 доларів США і попросив його виступити заставодавцем на два місяці за кредитом у сумі 490 000,00 грн., який банк видав ТОВ «Сталь-Центр». ОСОБА_4 пояснив, що це потрібно для покращення виробничих показників банку. Позивач погодився і підписав заяву, що він є заставодавцем за договором застави від 03.04.2008 майнових прав на отримання грошових коштів за депозитним договором, укладеним між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк», а також вказав, що не проживає однією сім`єю з будь-якою іншою особою, крім тієї, що надала згоду на надання в заставу ЗАТ КБ «ПриватБанк» майнових прав згідно з вказаним договором застави;

- з огляду на вказані обставини позивачем підписані договори застави та відступлення права вимоги ( цесії) від 03.04.2008 (фінансові операції по яких не відбувалися) на один депозит № SAMDN01000703288548 (Вклад «Депозит VIP») від 02.04.2008 на суму 30 000,00 доларів США;

- з огляду на припинення відповідачем виплат відсотків за депозитними договорами, позивач звернувся до відповідача з відповідним запитом, з відповіді на який дізнався, що згідно з договором застави № 09/08 від 04.04.2008 позивач надав фінансове забезпечення, а саме депозитні договори від 02.04.2008 №SAMDN01000703288548 (Вклад «Депозит VIP») та договору від 02.07.2007 №SAMDN01000014661435 (Вклад «Депозит VIP»), які (депозитні договори), з огляду на невиконання ТОВ «Сталь-Центр» зобов`язань за кредитним договором, відповідачем розірвані, а відповідні кошти, які перебували на депозитних рахунках, на підставі договору застави від 04.04.2008 № 09/08 та договору відступлення права вимоги (цесії) від 05.04.2008 спрямовані на погашення кредитного договору від 04.03.2008 №09/08 укладеного з ТОВ «Сталь-Центр»;

- за наслідками звернення позивача до правоохоронних органів було відкрито досудове кримінальне провадження від 09.05.2013 № 12011305130002324, в ході якого встановлено, що :

1) ТОВ «Сталь-Центр» за кредитним договором від 04.03.2008 № 09/08 отриманий від банку кредит своєчасно не повернуло;

2) співробітники банку продовжили строк повернення кредиту ТОВ «Сталь-Центр», побачили, що одного його депозиту на 30 000 доларів США не вистачає для 100 % фінансового покриття кредиту ТОВ «Сталь-Центр» у сумі 490 000 грн., знищили договори застави і цесії між ним і банком від 03.04.2008 під видачу кредиту ТОВ «Сталь-Центр» на суму 490 000 грн, на кредитному комітеті склали «Лист согласования на изменение условий кредитного договора» від 04.04.2008, де в якості забезпечення кредитного договору від 04.03.2008 № 09/08 між банком та ТОВ «Сталь-Центр» на суму 490 000 грн вказали його обидва депозитні вклади на суму 30 000 доларів США та 80 000 доларів США (позивач згоди на вказане не надавав - примітка суду);

3) того ж дня співпрацівники банку склали договори застави та цесії між позивачем та відповідачем від 04.04.2008, де підробили підписи позивача, надали ці договори ОСОБА_4 , які він підписав, і залучили вказані договори до кредитної справи за кредитним договором від 04.03.2008 № 09/08 між банком та ТОВ «Сталь-Центр»;

- висновками експертизи від 09.12.2013 № 952 встановлено, що у договорах застави (майнових прав на отримання грошових коштів за депозитним договором) від 04.04.2008 та у договорі відступлення права вимоги (цесії) від 04.04.2008 у графах «Заставодавець» і «Кредитор» підписи від імені ОСОБА_1 виконані з наслідуванням підпису ОСОБА_1 , а підписи у графах «Заставодержатель» і «Банк» від імені ОСОБА_4 виконані ОСОБА_4 ;

- Центрально-Міський районний суд м. Горлівки Донецької області ухвалою від 18.04.2014 у справі № 253/4157/14-к звільнив ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а позивача визнано потерпілим.

6.2. Позивач зазначає, що встановлення факту непідписання ним оспорюваних договорів застави (майнових прав на отримання грошових коштів за депозитним договором) від 04.04.2008 та відступлення права вимоги (цесії) від 04.04.2008 свідчить про їх недійсність, з огляду на що просить такі договори розірвати та відновити депозитні договори, а саме: договір № SAMDN01000014661435 від 02.07.2007 (Вклад «Депозит VIP») та договір № SAMDN01000703288548 від 02.04.2008 (Вклад «Депозит VIP»).

6.3. Також позивач зазначає, що вказаними неправомірними діями працівників банку йому було завдання моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн.

6.4. Крім того, позивач просив суд визнати позовну давність пропущену з поважних причин та поновити її, в обґрунтування чого вказував, що:

- відомості про набуття ухвалою 18.04.2014 у справі № 253/4157/14-к законної сили внесені до ЄДРСР 29.04.2020 Державною судовою адміністрацією України в особі ДП «Інформаційні судові системи»;

- копію ухвали Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 28.01.2021 та від 23.02.2021 у справі № 253/4157/14-к, якими було відновлено втрачені матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, в частині ухвали Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 18.04.2014 у справі № 253/4157/14-к з відмітками набуття законної сили про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження, він отримав 16.03.2021 Укрпоштою;

- в країні оголошено карантин у зв`язку із хворобою на коронавірус (COVID-19) з 12.03.2020.

6.5. Судами попередніх інстанцій в цій справі встановлено, зокрема, таке.

6.6. У зв`язку з невиконанням ТОВ «Сталь Центр» зобов`язань за кредитним договором 12.08.2008, банк розірвав Депозитний договір 1 та Депозитний договір 2, а відповідні кошти, які перебували на депозитних рахунках (31 096,89 доларів США за Депозитним договором 2 та 82 895,34 доларів США за Депозитним договором 1) на підставі договору застави та договору відступлення права вимоги (цесії) були спрямовані на погашення кредитного договору від 04.03.2008 №09/08, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сталь-Центр».

6.7. Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 28.01.2021 по справі № 253/4157/14-к провадження № 1-вп/243/1/2021 відновлено втрачені матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_4 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України в частині ухвали Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 18.04.2014 по справі № 253/4157/14-к.

6.8.Так, ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 18.04.2014 по справі № 253/4157/14-к, яка набула законної сили 28.04.2014, серед іншого встановлено наступне:

- 04.04.2008, в денний час, невстановлені особи кредитного центру ГФ ЗАТ КБ «ПриватБанк», матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, достовірно усвідомлюючи, про те, що 30 000 доларів США за депозитом ОСОБА_1 є не достатньою сумою для забезпечення кредитного покриття, пені, простроченої винагороди, відсотків і тіла кредиту, склали завідомо неправдиві офіційні документи: договір застави (майнових прав на отримання грошових коштів по депозитному договору) від 04.04.2008, договір поступки права вимоги (цессії) від 04.04.2008 згідно за якими нібито гр. ОСОБА_1 , у якості забезпечення за кредитним договором №09/08 від 04.03.2008 ТОВ «Сталь Центр» та «ПриватБанком» на 490 000 грн., надав у заставу майнові права на отримання грошових коштів в повному обсязі по:

1) договору про Депозитний вклад «Депозит VIP» від 02.07.2007 №SAMDN01000014661435 на суму 80 000 доларів США;

2) договору про Депозитний вклад «Депозит VIP» від 02.04.2008 №на суму 30 000 доларів США;

- використовуючи шарикову ручку з барвником синього кольору, підробили підписи від імені ОСОБА_1 у договорі застави (майнових прав на отримання грошових коштів по депозитному договору) від 04.04.2008, договорі поступки права вимоги (цессії) від 04.04.2008, в графах (підпис Заставодавця), в графах (підпис Кредитор), а директор ГФ ЗАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_4 , 04.03.2008, у денний час доби, більш точний час не встановлено, знаходячись у службовому кабінеті вказаного банку, за адресою: АДРЕСА_2 , будучи посадовою особою, у свою чергу, недбало ставлячись до виконання своїх обов`язків та прав, в порушення статей 203, 207, 215 ЦК України від 16.10.2003 № 435- IV із змінами та доповненнями, не перевірив волевиявлення учасників правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, також те, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, поклався на добросовісне виконання функціональних обов`язків із боку працівників кредитного центру банку при укладенні договорів, проігнорувавши свій безпосередній обов`язок ідентифікувати осіб при укладанні договорів, не встановивши волевиявлення учасників правочинів, в свою чергу, ігноруючи факт про те, що договір відступлення права вимоги (цессії) від 04.04.2008 не відноситься до договору застави від 03.04.2008, та заяви про не проживання однією сім`єю від 03.04.2008, не перевіряючи волевиявлення ОСОБА_1 на укладення цих договорів, не звертаючи уваги на відсутність обов`язкових підписів останнього на всіх сторінках вказаних документів, поклався на те, що вказані договори підписані з гр. ОСОБА_1 в присутності працівників кредитного центру банку, чим допустив службову недбалість, та діючи від імені Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, ЄДРПОУ 14360570, Горлівської філії ЗАТ «ПриватБанку», 84603, м. Горлівка, обл. Донецька, вул. Партизанська, 2, ЄДРПОУ 24153665, власноручно підписав вказані підроблені документи у графах (підпис Банк), та скріпив їх відбитками круглої мастичної печатки «Горлівська Філія Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» код 2415366;

- з урахуванням підроблених документів про забезпечення кредиту ТОВ «Сталь Центр», а саме: договору застави (майнових прав на отримання грошових коштів по депозитному договору) від 04.04.2008, договору поступки права вимоги (цесії) від 04.04.2008, за якими гр. ОСОБА_1 нібито надав у заставу майнові права на отримання грошових коштів в повному обсязі по депозитним договорам від 02.07.2007 та 02.04.2008 на загальну суму 113 991 доларів США, та додаткової угоди №1 до кредитного договору від 04.03.2008 № 09/08 термін повернення кредиту пролонгований до 04.06.2008;

- з 04.03.2008 до 04.06.2008 кредит у сумі 490 000 грн наданий ТОВ «Сталь Центр» не погашався, чим ГФ ЗАТ КБ «ПриватБанк» станом на 30.07.2008 завдано матеріальну шкоду на суму 547 485 грн.

- 12.08.2008 у зв`язку з невиконанням ТОВ «Сталь Центр» умов за договором кредиту від 04.03.2008 № 09/08, Горлівською філією КБ «ПриватБанк» спрямовано на свою користь майно ОСОБА_1 , а саме: - депозитний вклад «Депозит VIP» від 02.07.2007 № SAMDN01000014661435 на суму 82 895 доларів США та Депозитний вклад «Депозит VIP» від 02.04.2008 №SAMDN01000703288548 на суму 31 096 доларів США. Вказані кошти забезпечили погашення простроченого кредиту ТОВ «Сталь Центр» та «ПриватБанк», прострочених відсотків, по винагороді, по пені, а всього на загальну суму 113 000 доларів США;

- відповідно до висновку експерта НДЕКЦ ГУМВС України в Донецькій області від 09.12.2013 №952, на лицьових та зворотних сторінках договору застави (майнових прав на отримання грошових коштів по депозитному договору) від 04.04.2008 гр. ОСОБА_1 та ПриватБанку, в графі «Заставодавець» підпис від імені ОСОБА_1 виконаний з наслідуванням підпису ОСОБА_1 , договору відступлення права вимоги (цессії) від 04.04.2008, в графі «Кредитор» підпис від імені ОСОБА_1 виконаний з наслідуванням підпису ОСОБА_1 .

6.9. Відповідно до висновку від 15.02.2017 № 180 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014051030001023 від 19.04.2014 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, складеного Донецьким науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України на виконання постанови слідчого СУ ГУ НП України від 02.08.2016, експертом встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 , що розташовано на звороті аркуша, зліва, в графі: «Кредитор» в рядку навпроти прізвища « ОСОБА_1 », в нижній частині аркуша, зліва, в графі: «Підпис Кредитора» в оригіналі Договору відступлення права вимоги (цесії) від 04.04.2008, на звороті першого аркуша, зліва, в нижній частині документа в графі: «Підпис Заставодавця», на другому аркуші, зліва, в нижній частині документа в графі: «Підпис Заставодавця», на звороті другого аркуша, зліва, в графі: «Заставодавець» в рядку навпроти прізвища « ОСОБА_1 » в оригіналі договору застави (майнових прав на отримання грошових коштів по депозитному договору) від 04 квітня 2008 року - виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису.

6.10. З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом.

6.11. Судами встановлено, що вимоги про визнання недійсними договорів застави (майнових прав на отримання грошових коштів за депозитним договором) від 04.04.2008 та відступлення права вимоги (цесії) від 04.04.2008 були предметом розгляду у справі № 243/6041/14-ц, проте у задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27.05.2015, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 14.07.2015 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 10.12.2015. Зі змісту рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27.05.2015 у справі № 243/6041/14-ц позивачу у задоволенні позову відмовлено саме у зв`язку з передчасністю позовних вимог, що не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з відповідними вимогами. При цьому суд першої інстанції, серед іншого, виходив і з того, що зміст ухвали Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 18.04.2014 по справі № 253/4157/14-к може бути встановлений на підставі її електронної копії, наявної в ЄДРСР, проте відомостей про набрання вказаним судовим рішенням законної сили така копія не містить (на даний час вказані відомості суду відомі - примітка суду).

6.12. Суд першої інстанції не прийняв до уваги твердження відповідача про необхідність закриття провадження у справі у зв`язку з наявністю рішення, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, оскільки рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27.05.2015 у справі № 243/6041/14-ц позивачу відмовлено в задоволенні позову, у зв`язку з передчасністю вимог, що не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з відповідними вимогами.

6.13. Дослідивши наявні у матеріалах справи докази з урахуванням приписів статей 76-79 ГПК України, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила про те, що позивачем надано більш переконливі та вагомі докази на підтвердження того, що ним договори застави (майнових прав на отримання грошових коштів за депозитним договором) від 04.04.2008 та відступлення права вимоги (цесії) від 04.04.2008 не підписувались (вказане зокрема слідує як з ухвали Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 18.04.2014 по справі № 253/4157/14-к, яка набула законної сили 28.04.2014 так і з висновку від 15.02.2017 № 180 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014051030001023 від 19.04.2014 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, складеного Донецьким науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України на виконання постанови слідчого СУ ГУ НП України від 02.08.2016, а також підтверджується іншими наявними у матеріалах справи доказами). Крім того, апеляційний господарський суд зауважив на тому, що відповідачем будь-яких доказів на спростування вказаного факту суду не надано.

6.14. Враховуючи зазначене вище, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивач не підписував договори застави (майнових прав на отримання грошових коштів за депозитним договором) від 04.04.2008 та відступлення права вимоги (цесії) від 04.04.2008 та, відповідно, жодних істотних умов цих правочинів не погоджував, такі правочини є нікчемними, тобто такими, недійсність яких прямо встановлена законом і визнання недійсними яких в судовому порядку не вимагається.

6.15. Враховуючи недійсність договорів застави (майнових прав на отримання грошових коштів за депозитним договором) від 04.04.2008 та відступлення права вимоги (цесії) від 04.04.2008, суди зазначили про те, що, такі договори не створили юридичних наслідків, зокрема і підстав для розірвання відповідачем Депозитного договору 1 та Депозитного договору 2, а тому відповідно до вимог статті 216 ЦК України, такі договори повинні бути відновлені і визнані діючими з 12.08.2008 по теперішній час, а грошові кошти, які зняті з депозитних вкладів позивача на погашення кредиту ТОВ «Сталь Центр» у сумі 490 000,00 грн, повернуті згідно з пунктом 7 депозитних договорів, якщо вклад «Депозит VIP» припинив існування, то в силу вступає інший депозитний вклад з найбільшою річною процентною ставкою на умовах, аналогічних вкладу «Депозит VIP».

6.16. Щодо позовних вимог про надання позивачу оригіналів відновлених Депозитного договору 1 та Депозитного договору 2, то суди зазначили, що оскільки суд дійшов висновку про задоволення вимог Депозитного договору 1 та Депозитного договору 2, а другі екземпляри оригіналів цих депозитних договорів позивачем не втрачені, вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають.

6.17. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн, то суди попередніх інстанцій, з врахуванням обставин, зокрема, які встановлені ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 18.04.2014 по справі № 253/4157/14-к, дійшли висновку про те, що шкоду позивачу завдано саме працівником відповідача при виконанні своїх трудових (службових) обов`язків, а відтак таку шкоду має відшкодувати саме відповідач. Суд також звернув увагу на те, що ОСОБА_4 вказаною ухвалою звільнено від кримінальної відповідальності, за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України на підставі статті 44, частини третьої статті 49 КК України, пункт 1 частини другої статті 284 та статей 283, 285, 286, 287 КПК України у зв`язку із закінченням строків давності, що не спростовує факту завдання його діями позивачу шкоди.

6.18. Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо вимог позивача, то суд зазначив, що з матеріалів справи вбачається, що про порушення своїх прав позивач дізнався з листа відповідача від 14.04.2009 вих. № 0906/0009000/1708, а відтак, станом на дату звернення до суду з цим позовом (листопад 2021 року) такий строк вже сплинув. Втім, за змістом положень частини п`ятої статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначила про те, що наявні підстави для поновлення позивачу строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом, адже наявними у матеріалах справи доказами підтверджується наявність у позивача поважних причин пропущення строку позовної давності. Так, відомості про набуття ухвалою Центрально - Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 18.04.2014, з огляду на встановлені якою факти, позивач звернувся до суду з цим позовом, законної сили внесені до ЄДРСР Державною Судовою Адміністрацією України в особі ДП «Інформаційні судові системи» 29.04.2020, ухвали Слов`янського міськрайонного суду Донецькій області від 28.01.2021 та від 23.02.2021 по справі № 253/4157/14-к про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження з відмітками набуття законної сили позивач отримав лише 16.03.2021.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. Щодо застосування норми права без урахування висновку стосовно її застосування, який викладений у постанові Верховного Суду, Суд відзначає, що наявність самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.7. Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі №910/12405/21, від 21.03.2023 у справі №908/125/18, від 19.04.2023 у справі №921/64/22, від 06.06.2023 у справі №914/217/22, від 09.04.2024 у справі №910/6316/23).

8.8. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.9. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.10. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.11. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.12. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.13. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.14. Скаржник посилається на низку судових рішень Верховного Суду, які вказані у розділі 4 цієї постанови, зазначаючи про те, що судами попередніх інстанцій не було враховано правові висновки Суду стосовно застосування норм права.

8.15. Крім того, аналіз касаційної скарги свідчить, зокрема, і про те, що АТ КБ «ПриватБанк» не погоджується із рішеннями судів попередніх інстанцій та акцентує на необхідності застосування позовної давності до спірних правовідносин.

8.16. Предметом розгляду в цій справі є розірвання договорів застави, відступлення права вимоги, відновлення договорів (Вклад «Депозит VIP»), розірваних внаслідок вчинення кримінального правопорушення, надання оригіналів договорів та стягнення моральної шкоди.

8.17. Щодо доводів касаційної скарги, то насамперед варто звернути увагу на те, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 57 рішення ЄСПЛ від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

8.18. Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення ЄСПЛ від 20.12.2007 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

8.19. Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними на обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

8.20. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

8.21. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

8.22. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

8.23. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

8.24. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

8.25. За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

8.26. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

8.27. АТ КБ «ПриватБанк», під час розгляду цієї справи, системно звертав увагу суду про дату звернення з позовною заявою, початок перебігу строку позовної давності в цій справі у взаємозв`язку з предметом та вимогами в ній.

8.28. Місцевий господарський суд, у оскаржуваному рішенні зазначив, що відомості про набуття ухвалою Центрально - Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 18.04.2014 законної сили внесені до ЄДРСР 29.04.2020 Державною Судовою Адміністрацією України в особі ДП «Інформаційні судові системи», ухвали Слов`янського міськрайонного суду Донецькій області від 28.01.2021 року та від 23.02.2021 по справі №253/4157/14-к з відмітками набуття законної сили про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження позивач отримав лише 16.03.2021, тому загальний строк позовної давності при зверненні до суду, відповідно до статті 263 ЦК України, позивачем не пропущено.

8.29. Апеляційний господарський суд в свою чергу зазначив, що позивач про порушення своїх прав дізнався з листа відповідача від 14.04.2009 вих. № 0906/0009000/1708, а відтак, станом на дату звернення до суду з цим позовом (листопад 2021 року) такий строк вже сплинув. Втім, апеляційний господарський суд зазначив, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується наявність у позивача поважних причин пропущення позовної давності. Так, відомості про набуття ухвалою Центрально - Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 18.04.2014 (з огляду на встановлені якою факти, позивач звернувся до суду з цим позовом) законної сили внесені до ЄДРСР Державною Судовою Адміністрацією України в особі ДП «Інформаційні судові системи» 29.04.2020, ухвали Слов`янського міськрайонного суду Донецькій області від 28.01.2021 та від 23.02.2021 по справі №253/4157/14-к про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження з відмітками набуття законної сили позивач отримав лише 16.03.2021. З огляду на вказані обставини колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що наявні підстави для поновлення позивачу строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

8.30. Водночас, здійснивши оцінку наведеним вище обставинам та обмежившись лише набуттям законної сили ухвалою Центрально - Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 18.04.2014 та датою її отримання позивачем з відмітками набуття законної сили, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою вагомі та ключові обставини, а саме: моменту початку перебігу строку позовної давності у взаємозв`язку саме з вимогами про розірвання договору застави та договору відступлення права вимоги, обізнаності позивача про ухвалу Центрально - Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 18.04.2014, якою, зокрема, окрім звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України (службова недбалість), залишено позовну заяву ОСОБА_1 щодо стягнення матеріальних збитків без розгляду.

8.31. Наслідком чого є неповна оцінка документам, наявним у справі, не з`ясування усіх фактичних обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, що зумовлено передчасністю висновків судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог.

8.32. Отже, судам попередніх інстанцій слід надати оцінку обставинам щодо позовної давності до вимог про розірвання договору застави та договору відступлення права вимоги з врахуванням початку перебігу такого строку.

8.33. Верховний Суд, у контексті доводів касаційної скарги також звертає увагу на таке.

8.34. Зазвичай суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Інакше кажучи, - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №).

8.35. При цьому, зазвичай належний і ефективний спосіб захисту - саме той, який спрямований на ті правові наслідки, які захищають право.

8.36. Питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

8.37. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист належним/ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

8.38. Ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, з огляду на те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права (256, 261, 263, 267 ЦК України) та порушення норм процесуального права, а саме статей 80, 86, 236, 237 ГПК України, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі для вирішення цього спору, з огляду на предмет і підстави позову, предмет доказування, беручи до уваги, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, які імперативно визначені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.39. Іншим доводам касаційної скарги колегія суддів не надає оцінку з огляду на необхідність дослідження зазначених вище обставин, які є ключовими під час розгляду цієї справи.

8.40. Верховний Суд вважає частково неприйнятними доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на міркування, викладені у цій постанові.

8.41. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та у справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010), зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли часткове підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Порушення судами попередніх інстанцій норм права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

9.3. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

9.4. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).

9.5. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, ураховуючи, що спочатку суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції допустили порушення норм права.

10. Судові витрати

10.1. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, не здійснюється, адже суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу цього судового збору.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 у справі № 243/12225/21 скасувати.

3. Справу № 243/12225/21 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Малашенкова