Постанова

від 05.09.2024 по справі 904/284/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2024 року м.Дніпро Справа № 904/284/22 (904/2092/23)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу ліквідатора Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП" арбітражного керуючого Сидорчука Івана Сергійовича

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2023 (суддя Соловйова А.Є.)

у справі № 904/284/22 (904/2092/23)

за позовом ліквідатора Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП" арбітражного керуючого Сидорчука Івана Сергійовича

до Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фонд державного майна України

про визнання протиправними та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Ліквідатор Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП" арбітражний керуючий Сидорчук Іван Сергійович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання протиправними та скасування рішення Слобожанської селищної ради №1948-19/VIII від 10.11.2022 прийняте на 19-й сесії VIII скликання.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2023 у справі №904/284/22 (904/2092/23) в задоволенні позову відмовлено. Судові витрати покладено на позивача.

Не погодившись з вказаним рішенням ліквідатором Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП" арбітражним керуючим Сидорчуком Іваном Сергійовичем подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2023 у справі № 904/284/22 (904/2092/23) та прийняте нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з`ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- рішення №1948-19/ VIII від 10.11.2022р. Слобожанської Селищної Ради не відповідає cт. 41 Конституції України, cт.cт. 66, 74, 136 ГК України, cт. 62 КУзПБ та іншім, порушує інтереси та права кредиторів і боржника по справі № 904/284/22 у зв`язку з чим повинно бути визнане незаконним на підставі ч. 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні;

- вимога про визнання незаконним та скасування рішення Слобожанської селищної ради, яке в подальшому стане підставою для визнання права власності на нерухоме майно за відповідачем та внесення відповідних даних до реєстру є обґрунтованою та відповідає критеріям ефективного судового захисту, оскільки задоволення такої вимоги встановить між сторонами правову визначеність.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

26.02.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а оскаржуване рішення без змін, як таке, що ухвалено при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

05.03.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він підтримав доводи своєї апеляційної скарги.

29.08.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи №904/284/22 (904/2092/23) додаткових доказів, які спростовують твердження відповідача, щодо майнових активів "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП", а саме: акт на право постійного користування землею та договір оренди №22/05.12-23 від 22.05.2023р. з додатками до нього.

04.09.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшли заперечення на клопотання позивача про долучення документів.

В судовому засіданні 05.09.2024 приймали участь представники позивача (апелянта) та відповідача. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, уповноваженого представника не направила, про причини неявки суд не проінформувала..

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, а також враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, з огляду на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд, вважаючи за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника третьої особи.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Щодо клопотання про долучення додаткових доказів.

Згідно ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема: подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

При цьому учасники справи зобов`язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачаються наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (правовий висновок, наведений в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14).

Апеляційний суд зауважує, що виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції. В той же час, процесуальне законодавство допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак, є неприйнятною ситуація, коли сторона просить долучити до матеріалів справи нові докази лише з підстав її необізнаності щодо необхідності подання усіх наявних в неї доказів чи її суб`єктивної позиції щодо недоречності їх подання. Тим більше не може вважатися поважною причиною те, що суд не вимагав подання певних доказів, оскільки господарський процес побудований на принципах диспозитивності та змагальності сторін, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а тому останні повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та надавати суду усі наявні у них докази, якими обґрунтовуються їх вимоги та заперечення, разом із першими заявами по суті справи.

Колегія суддів зважає, що прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує імперативні норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду.

До того ж, як передбачено ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15 та від 14.01.2020 у справі № 925/1082/18).

Заявником не обґрунтовано належним чином неможливість подання копій акту на право постійного користування землею та договору оренди №22/05.12-23 від 22.05.2023р. з додатками до нього до суду першої інстанції в межах процесуальних строків, що свідчить про відсутність об`єктивних перешкод для вчинення відповідної процесуальної дії на певному етапі.

Згідно ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Верховного Суду, наведена у постанові від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19).

Разом з тим, апелянтом не доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції доказів, які останній намагається долучити до справи на стадії апеляційного розгляду, як і не надано підтверджень неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, з урахуванням того, що у сторін, які зацікавлені в позитивному вирішенні справи на свою користь, не було перешкод в представленні суду усіх доказів, які, як вони вважають, підтверджують обґрунтованість їх вимог та заперечень.

Крім того, за змістом заперечень відповідача на вказане клопотання, позивач зазначив в предметі договору оренди майно, на яке у своїй позовній заяві та апеляційній скарзі не посилався, в той час як в силу вимог ч. 5 ст. 269 ГПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Таким чином, апелянт не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, а тому у його клопотанні належить відмовити.

Представник позивача (апелянта) в судовому засіданні 05.09.2024 просив суд апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог.

Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.07.2022 припинено процедуру розпорядження майном Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП" (49044, м. Дніпро, вул. Дмитра Яворницького, буд. 39А, код ЄДРПОУ 01035093).

Припинено повноваження арбітражного керуючого Сидорчука Івана Сергійовича, (свідоцтво №2041 від 10.11.2021, 51931, Дніпропетровська обл., м. Кам`янське, вул. Ковалевича, буд №3. оф. №3), як розпорядника майна Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "ДШПРОДІПРОВОДГОСП".

Визнано Державний регіональний проектно-вишукувальний інститут "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП" (49044, м. Дніпро, вул. Дмитра Яворницького, буд. 39А. код ЄДРПОУ 0)035093) банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру у справі строком на 12 місяців, до 12.07.2023. Призначено ліквідатором Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП" (49044, м. Дніпро, вул. Дмитра Яворницького, буд. 39А. код ЄДРПОУ ОЮ35093) арбітражного керуючого Сидорчука Івана Сергійовича, (свідоцтво №2041 від 10.11.2021, 51931, Дніпропетровська обл., м. Кам`янське. вул. Ковалевича, буд №3, оф. №3). Господарську діяльність Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП" (49044. м. Дніпро, вул. Дмитра Яворницького. буд. 39А, код ЄДРПОУ 01035093) завершено. Строк виконання всіх грошових зобов`язань Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП" (49044. м. Дніпро, вул. Дмитра Яворницького. буд. 39А. код ЄДРПОУ 01035093) вважати таким, що настав 12.07.2022. Оприлюднено у встановленому ч. 3. 4 ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства порядку повідомлення про визнання боржника - Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП" (49044, м, Дніпро, аул. Дмитра Яворницького. буд. 39А, код ЄДРПОУ 01035093) банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, текст якого додається. Припинено повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном. Скасовано арешти, накладені на майно Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП" (49044, м. Дніпро, вул. Дмитра Яворницького, буд. 39А, код ЄДРПОУ 01035093).

На виконання вимог Кодексу України з процедур банкрутства ліквідатором було проведено інвентаризацію майна, в ході якої комісією були встановлені активи - нерухоме майно, які перебувають на балансі ДРПВІ "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП", серед яких є нерухоме майно розташоване за адресою: Дніпропетровська обл. Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. Будівельників 1-б.

Вищевказане підтверджується витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності за адресою: Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н. смт. Слобожанське, вул. будівельників 1-6 знаходиться майно Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП", яке закріплене за ним на праві господарського відання наказом державного агентства водних ресурсів України №362 від 21.04.2020р.

Разом з тим, Слобожанською селищною радою було прийнято рішення №1948-19/VIII від 10.11.2022, яким визнано майно, яке перебуває за адресою: Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, смт. Слобожанське, вул. Будівельників 1-б - безхазяйним.

Засобами електронного зв`язку на адресу ліквідатора надійшов лист №03-07/05/57 від 11.04.2023 з додатками, згідно якого вбачається, що Слобожанською Селищною Радою на 19-й сесії VIII скликання було прийнято рішення №1948-19/VIII від 10.11.2022 пунктами 1,2 якого вирішено:

1. Затвердити акт обстеження безхазяйного нерухомого майна, розташованого за адресою: Дніпропетровська обл. Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. Будівельників 1-б від 12.10.2022.

2. Прийняти на облік до комунальної власності Слобожанської селищної територіальної громади безхазяйне нерухоме майно розташоване за адресою: Дніпропетровська обл. Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. Будівельників 1-б.

Позивач вважає, що рішення Слобожанської селищної ради прийнято з порушенням діючих норм законодавства та підлягають скасуванню з наступних підстав:

Згідно даних ГУ Регіональної статистики ДРПВІ "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП", створене 04.05.2019, та діє на підставі статуту. Відомості про дочірні підприємства, філії, представництв та інших відокремлених структурних підрозділів - відсутні. Засновником ДРПВІ "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП" є Державне агентство водних ресурсів України, місцезнаходження: Україна, 01004, місто Київ. вул. Велика Васильківська, буд. 4. Розмір внеску до статутного фонду (грн): 1 308 000,00.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції встановив, що у справі, яка розглядається, позивач обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді скасування рішення селищної ради про затвердження акту обстеження безхазяйного майна та взяття його на облік до Переліку комунальної власності Слобожанської селищної територіальної громади.

Водночас, позовна вимога про скасування рішення №1948-19/VIII від 10.11.2022 Слобожанської селищної ради про затвердження акту обстеження безхазяйного майна та взяття його на облік до Переліку комунальної власності Слобожанської селищної територіальної громади не забезпечує у належний спосіб відновлення порушених прав позивача.

Господарський суд виснував, що саме по собі скасування рішення №1948-19/VIII від 10.11.2022 Слобожанської селищної ради про затвердження акту обстеження безхазяйного майна та взяття його на облік до Переліку комунальної власності Слобожанської селищної територіальної громади не призведе до поновлення майнових прав Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП", що свідчить про неефективність обраного Позивачем способу захисту та наявність підстав для відмови в позові.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Ліквідатор Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП" арбітражний керуючий Сидорчук Іван Сергійович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання протиправними та скасування рішення Слобожанської селищної ради №1948-19/VIII від 10.11.2022 прийняте на 19-й сесії VIII скликання.

В обґрунтування вказаної заяви позивач посилається на те, що в ході ліквідаційної процедури ліквідатором Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП" було встановлено, що Слобожанською селищною радою було прийняте рішення №1948-19/VIII від 10.11.2022 яким визнано майно, яке перебуває за адресою: Дніпропетровська обл., Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. Будівельників 1-Б - безхазяйним.

Позивач вважає, що своїм же рішенням №1948-19/VIII від 10.11.2022 з метою передачі у комунальну власність, Слобожанська Селищна Рада прийняла на облік до комунальної власності нерухоме майно розташоване за адресою: Дніпропетровська обл. Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. Будівельників 1-б, що належить на праві господарського відання Державному регіональному проектно-вишукувального інституту "ДНІПРОДШРОВОДГОСП" (49044, м. Дніпро, вул. Дмитра Яворницького, буд. 39А, код СДРПОУ 01035093), та визначила його як безхазяйне, чим в свою чергу порушило права ДРПВІ "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП" та кредиторів по справі №904/284/22.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції послався на неналежність та неефективність обраного позивачем способу захисту, проте погодитися з таким висновком неможливо з огляду на наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно даних ГУ Регіональної статистики ДРПВІ «ДНІПРОДІПРОВОДГОСП», створене 04.05.201992р., та діє на підставі статуту. Відомості про дочірні підприємства, філії, представництв та інших відокремлених структурних підрозділів - відсутні.

Засновником ДРПВІ «ДНІПРОВОДГОСГІ» є Державне агентство водних ресурсів України, місцезнаходження: Україна. 01004, місто Київ. вул. Велика Васильківська, буд. 4.Розмір внеску до статутного фонду (грн.): 1 308 000.00.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 66 ГК України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи за фінансовими інструментами; кредити банків та інших кредиторів: капітальні вкладення і дотації з бюджетів: майно, придбане в інших суб`єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України.

Відповідно до Акту приймання-передачі єдиного майнового комплексу Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП" (код ЄДРПОУ 01035093) від 23.03.2023, здійснено приймання-передачу єдиного майнового комплексу Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "ДНШРОДШРОВОДГОСП" із сфери управління Державного агентства водних ресурсів України до сфери управління Фонду державного майна України.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2023р. залучено Фонд державного майна України до участі у справі №904/284/22 про банкрутство Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "ДНІПРОДІПРОВОДГОСГГ (49044, м. Дніпро, вул. Дмитра Яворницького, буд. 39А, код ЄДРПОУ 01035093) в якості органу, уповноваженого управляти майном зазначеного підприємства. Крім того, Фонд державного майна України є також учасником даної справи, що розглядається в межах справи про банкрутство.

Згідно приписів ч. 1-3 ст. 74 ГК України державне комерційне підприємство є суб`єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Відповідно до ч. 1 та 4 ст. 136 ГК України правом господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб`єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

За приписами ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, як право власності, так і право господарського відання поєднує можливість володіти, користуватися та розпоряджатися майном.

Згідно п. 5.2 статуту ДРПВІ «ДНІПРОДІПРОВОДГОСП» майно підприємства є державною власністю та закріплюється за ним на праві повного господарського відання.

Як передбачено ч. 1 ст. 62 КУзПБ усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

Ліквідатор з дня свого призначення серед інших здійснює такі повноваження: приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута; аналізує фінансовий стан банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; формує ліквідаційну масу (ч. 1 ст. 61 КУзПБ).

Відповідно ч. 1 ст. 63 КУзПБ після проведення інвентаризації та отримання згоди на продаж майна ліквідатор здійснює продаж майна банкрута на аукціоні.

На виконання вимог КУзПБ ліквідатором було проведено інвентаризацію майна, в ході якої комісією були встановлені активи - нерухоме майно, які перебувають на балансі ДРПВІ «ДНІПРОДІПРОВОДГОСП», серед яких є нерухоме майно, розташоване за адресою: Дніпропетровська обл. Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. Будівельників 1-б.

Вищевказане підтверджується витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності за адресою: Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н., смт. Слобожанське, вул. Будівельників 1-б знаходиться майно Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП", яке закріплене за ним на праві господарського відання Наказом державного агентства водних ресурсів України. №362 від 21.04.2020р.

Водночас, рішенням №1948-19/VIII від 10.11.2022р. Слобожанська Селищна Рада з метою передачі у комунальну власність, прийняла на облік до комунальної власності нерухоме майно, розташоване за адресою: Дніпропетровська обл., Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. Будівельників 1-б, що належить на праві господарського відання Державному регіональному проектно-вишукувального інституту "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП" (49044, м. Дніпро, вул. Дмитра Яворницького. буд. 39А, код ЄДРПОУ 01035093), та визначила його як безхазяйне.

За змістом ч.ч. 4, 5 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є: визнання правочину недійсним.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі №761/36873/18 (пункт 9.21), від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі №477/2330/18 (пункт 55)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 вказала на те, що розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Як визначено ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Як вже було зазначено, щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Натомість п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачає, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

В свою чергу, за приписами ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Отже, такий спосіб захисту прав власника як оскарження рішення органу місцевого самоврядування, яким порушуються його права, прямо передбачений Законом.

Таким спосіб захисту є належним також і для особи, якій належить майно на праві господарського відання, у випадку порушення її прав актом органу місцевого самоврядування.

Водночас, колегія суддів наголошує, що як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6).

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.07.2023 у справі №757/31372/18-ц виснувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (пункт 58).

Аналогічні висновки приведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20 (пункт 85), від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 (пункт 31), від 20.06.2023 у справах № 554/10517/16-ц (пункт 7.47) та №633/408/18 (пункт 11.12).

Так, віндикаційний позов (ст. 387 ЦК України) - це вимога про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об`єкта права власності у володіння власника. Віндикаційному позову притаманні такі ознаки: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.

У п. 114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження 14-208цс18) вказано, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У разі позбавлення власника володіння нерухомим майном це введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) зазначено: якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Натомість, негаторний позов (ст. 391 ЦК України) - це вимога власника, який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею. Власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні та вимагає від відповідача припинити протиправні дії щодо свого майна, які не пов`язані із порушенням володіння. Негаторний позов характеризується такими ознаками: подається власником або титульним володільцем; стосовно майна, яке перебуває у власника (володільця); інша особа заважає користуванню або розпорядженню цією річчю; для створення таких перешкод немає правових підстав.

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника.

У постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду частково відступила від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (див. також постанову 18.01.2023 у справі №488/2807/17).

Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що власник може подати позов про витребування майна, якщо втратив володіння цим майном (але має право власності, включно з правом володіння).

Крім того, як зазначила у своїй постанові Велика Палата Верховного Суду 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими можна підтвердити, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (пункт 43 постанови). Факт володіння нерухомим майном можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (пункт 90 постанови).

Володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (пункт 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

За змістом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (провадження №12-25гс21) метою позову про витребування майна з чужого володіння (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно (пункт 37 постанови).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що Слобожанською Селищною Радою на 19-й сесії VIII скликання було прийнято рішення №1948-19/VIII від 10.11.2022 пунктами 1,2 якого вирішено:

1. Затвердити акт обстеження безхазяйного нерухомого майна, розташованого за адресою: Дніпропетровська обл. Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. Будівельників 1-б від 12.10.2022.

2. Прийняти на облік до комунальної власності Слобожанської селищної територіальної громади безхазяйне нерухоме майно розташоване за адресою: Дніпропетровська обл. Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. Будівельників 1-б.

У відповідності до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною 2 ст. 60 Закону Украйни «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 1 ст. 335 ЦК України, безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені.

Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність (ч. 2 ст. 335 ЦК України).

За приписами ст. 333 ЦПК України, суд, встановивши, що нерухома річ є безхазяйною та взята на облік органом, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а також що сплив один рік з дня взяття на облік нерухомої речі, ухвалює рішення про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність відповідної територіальної громади.

Як свідчить зміст п. 3.3. оспорюваного рішення, після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, зазначеного у п. 1 цього рішення, відповідачем було приписано підготувати заяву до суду про передачу його у комунальну власність Слобожанської селищної територіальної громади.

З пояснень сторін вбачається, що на розгляді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з 20.02.2024 перебуває справа № 175/9509/23 за заявою Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, заінтересована особа: Ліквідатор Державного регіонального проектно-вишукувального інституту «ДНІПРОДІПРОВОДГОСП» Сидорчук Іван Сергійович, про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади. Обставини зазначено справи свідчать, що спір стосується нерухомого майна, розташованого за адресою: Дніпропетровська обл. Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. Будівельників 1-б. Розгляд заяви на даний час триває, рішення судом не прийнято.

Отже, матеріалами справи підтверджено та не спростовано сторонами, що відповідач за оспорюваним рішенням не набув у комунальну власність спірний об`єкт нерухомості, а лише прийняв його на облік як безхазяйне нерухоме майно.

Таким чином, позивач не був позбавлений володіння нерухомим майном за адресою: Дніпропетровська обл. Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. Будівельників 1-б, що виключає можливість застосування у спірних правовідносинах такого способу захисту прав, як віндикаційний позов.

Наведеним доводиться помилковість висновків суду першої інстанції про протилежне.

При цьому колегією суддів враховується, що відповідач за наслідком прийняття рішення № 1948-19/VIII від 10.11.2022 ініціював процедуру передачі означеного майна у власність відповідної територіальної громади з метою подальшого оформлення на нього права комунальної власності, тобто виведення його з державної власності та господарського відання Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП", чим порушує, зокрема, права останнього на володіння та користування цим майном.

Відтак, суд доходить висновку, що вимога про визнання незаконним та скасування рішення Слобожанської селищної ради, яке в подальшому стане підставою для визнання права власності на нерухоме майно за відповідачем та внесення відповідних даних до реєстру є обґрунтованою та відповідає критеріям ефективного судового захисту, оскільки задоволення такої вимоги встановить між сторонами правову визначеність.

Аргументи відповідача щодо законності прийнятого рішення, оскільки позивачем не було набуто речове право на дані будівлі та споруди у відповідності до вимог законодавства, визнаються безпідставними та відхиляються, виходячи з наступного.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.07.2022 №683-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності» ДРПВІ «Дніпродіпроводгосп» передано до сфери управління Фонду.

Згідно ч. 3 ст. 73 Господарського кодексу України майно державного унітарного, підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГК України власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна Фонд серед іншого: виступає держателем Єдиного реєстру об`єктів державної власності; погоджує (приймає) рішення про передачу об`єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших уповноважених органів управління або Національній академії наук України, галузевим академіям наук, крім випадків, передбачених законом

Відповідно до статті 12 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Єдиний реєстр об`єктів державної власності (далі - Реєстр) є державною інформаційно-комунікаційною системою, що забезпечує збирання, облік, накопичення, оброблення, захист та надання інформації про нерухоме майно, у тому числі передане в оренду (лізинг), концесію або заставу, державних підприємств, установ та організацій, а також про корпоративні права держави та державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських структур.

Держателем та адміністратором- Реєстру є Фонд державного майна України, який забезпечує його ведення та формування за участю центральних органів виконавчої влади, що забезпечують реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, у сфері статистики, у сфері будівництва, містобудування, просторового планування територій та архітектури, у сфері захисту критичної інфраструктури та забезпечення національної системи стійкості, у сфері державної податкової політики, державної політики з питань державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Антимонопольного комітету України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, а також інших уповноважених органів управління на єдиних методологічних засадах, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування безоплатно надають держателю Реєстру інформацію, необхідну для ведення Реєстру, та доступ до інформаційних (автоматизованих), інформаційно- комунікаційних, комунікаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних, власниками (розпорядниками, держателями, володільцями, адміністраторами тощо) яких вони є.

Власником Реєстру та виключних майнових прав на його програмне забезпечення та бази даних є держава в особі Фонду державного майна України.

Користувачами Реєстру є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та фізичні особи. Доступ до даних Реєстру здійснюється відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», у тому числі шляхом оприлюднення у формі відкритих даних на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України.

Користувачам надається інформація з Реєстру відповідно до порядку та умов надання інформації з Реєстру, затверджених Фондом державного майна України.

Згідно порядку та умов користування Єдиним реєстром об`єктів державної власності, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 23 березня 2005 року № 622 (у редакції наказу Фонду державного майна України від 06 серпня 2013 року № 1535, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 серпня 2013 року за № 1470/24002) одержувачами адміністративної послуги є: органи державної влади; органи місцевого самоврядування; підприємства, установи, організації; громадяни.

Результатом надання адміністративної послуги є: відомості відповідно до зазначеної у запиті інформації; витяг по окремому об`єкту.

Слобожанською селищною радою рішення про передачу вищезазначених об`єктів державної власності в комунальну власність не погоджувалось з Фондом, а також не подавались запити щодо одержання адміністративної послуги з надання відомостей та витягів щодо майна, розташованого за адресою: Дніпропетровська обл., Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. Будівельників 1-Б.

Відтак, згідно з інформацією, що міститься в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності, наданою суду у формі витягу (т. 1 а.с. 13, 142), майно, яке Слобожанською селищною радою протиправно віднесено до безхазяйного, є державною власністю, балансоутримувачем якого є ДРПВІ «Дніпродіпроводгосп», відповідно до Акту приймання-передачі єдиного майнового комплексу Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП" (код ЄДРПОУ 01035093) від 23.03.2023 (т. 1 а.с. 102-104) та Наказу державного агентства водних ресурсів України. №362 від 21.04.2020р. з додатком (т. 1 а.с. 10-12).

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Вказана правова позиція відповідає висновкам об`єднаної палати Верховного суду, які викладені в постанові від 21.04.2020 у справі № 910/10987/18.

Тобто відсутність реєстрації права власності, права господарського відання за ДРПВІ "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП" в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не свідчить про безхазяйність нерухомого майна за адресою: Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, смт. Слобожанське, вул. Будівельників 1-б, та відповідно не дає підстав Слобожанській селищній раді набувати його у комунальну власність.

Означене у сукупності вказує на те, що відповідачем не було вжито усіх, передбачених законодавством, заходів щодо з`ясування належності майна, внаслідок чого прийнято неправомірне рішення щодо його подальшої юридичної долі.

Наявність такого рішення створює позивачу перешкоди у володінні та користуванні майном та у проведенні заходів щодо оформлення та реєстрації речових прав на нього.

Отже, рішення №1948-19/VIII від 10.11.2022р. Слобожанської Селищної Ради не відповідає cт. 41 Конституції України, cт.ст. 66, 74, 136 ГК України, cт. 62 КУзПБ, порушує інтереси та права позивача, у зв`язку з чим визнається судом незаконним на підставі ч. 1 ст. 393 ЦК України та ч. 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та підлягає скасуванню.

Судом першої інстанції все вищенаведене враховано не було та зроблено помилкові висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи та неправильно застосовано норми права, що регулюють спірні правовідносини.

Натомість за результатом апеляційного перегляду справи судом встановлено, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Підсумовуючи усе вищенаведене, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011).

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За таких умов, доводи апелянта знайшли своє підтвердження, апеляційним судом встановлено наявність правових та фактичних підстав для скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2023 у справі №904/284/22 (904/2092/23) як такого, що прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду встановленим обставинам, при неправильному застосуванні норм матеріального права, та прийняття в цій частині нового рішення - про задоволення позову: визнання незаконним та скасування рішення Слобожанської селищної ради №1948-19/VIII від 10.11.2022.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так як апеляційну скаргу та позов задоволено, суд відповідно змінює розподіл судових витрат наступним чином: витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 2 684,00 грн та апеляційної скарги в розмірі 4 026,00 грн належить стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ліквідатора Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП" арбітражного керуючого Сидорчука Івана Сергійовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2023 у справі №904/284/22 (904/2092/23) задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2023 у справі №904/284/22 (904/2092/23) скасувати.

Постановити нове рішення про задоволення позову.

Визнати незаконним та скасувати рішення Слобожанської селищної ради №1948-19/VIII від 10.11.2022 прийняте на 19-й сесії VIII скликання «Про затвердження акту обстеження безхазяйного нерухомого майна та взяття його на облік до Переліку комунальної власності Слобожанської селищної територіальної громади».

Стягнути з Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області (52005, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, селище Слобожанське, вул. Володимира Сухомлинського, буд. 56-Б; код ЄДРПОУ 04525024) на користь Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП" (49044, м. Дніпро, вул. Дмитра Яворницького, буд. 39-А; код ЄДРПОУ 01035093) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2 684,00 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 4 026,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 24.09.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя О.Г. Іванов

Суддя А.Є. Чередко