Рішення

від 19.09.2024 по справі 911/1280/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" вересня 2024 р. Справа № 911/1280/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НКТС-Інвест", 08710, Київська область, Обухівський район, село Підгірці, вулиця Лісова, будинок 192

до Обухівського відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), 08700, Київська область, місто Обухів, вулиця Київська, будинок 5

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Квеста Менеджмент", 01024, місто Київ, Крутий Узвіз, будинок 5, приміщення 2

про зняття арешту з нерухомого майна

суддя Н.Г. Шевчук

секретар судового засідання М.Г. Байдрелова

за участю представників сторін:

від позивача: Круглик В.В.;

відвiдповiдача: не прибув;

від третьої особи: не прибув.

суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НКТС-Інвест" (далі ТОВ "НКТС-Інвест" / позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Обухівського відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі відділ ДВС / відповідач) про зняття арешту з нерухомого майна, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "НКТС-Інвест", накладеного постановою Відділу державної виконавчої служби Обухівського районного управління юстиції № 25078775 від 14.03.2011, що зареєстрований державним реєстратором Київської обласної філії державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, реєстраційним номер обтяження 11106693 від 22.04.2011.

У своїй позовній заяві позивач посилається на інформацію із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з якою на нерухоме майно ТОВ "НКТС-Інвест" накладено арешт на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Обухівського районного управління юстиції № 25078775 від 14.03.2011, натомість позивачу не було відомо про наявність будь-яких підстав для винесення такої постанови, що в свою чергу порушує права останнього на вільне володіння та розпорядження власним майном.

Звертаючись до суду з означеним позовом позивач просив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

Господарський суд Київської області ухвалою від 27.05.2024, зокрема, прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі № 911/1280/24, відмовив Товариству з обмеженою відповідальністю "НКТС-Інвест" в задоволенні клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 27.06.2024 о 14:20.

В підготовче засідання 27.06.2024 представники сторін не прибули, про дату час та місце розгляду справи повідомленні у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 242 Господарського процесуального кодексу України з додержанням вимог частин третьої та четвертої статті 120 Господарського процесуального кодексу України, в електронній формі шляхом надсилання ухвали суду від 27.05.2024 до електронних кабінетів із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що підтверджується довідками про доставку електронного листа. За результатами засідання суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 08.08.2024 о 13:30 та зобов`язав ТОВ "НКТС-Інвест" надати до суду документи, що підтверджують інформацію про осіб стягувача та боржника по виконавчому провадженню № 25078775.

02 серпня 2024 року через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" на виконання вимог ухвали суду від 27.06.2024 позивач надіслав до суду витяг із спецрозділу по виконавчому провадженні № 25078775.

У підготовчому засіданні 08.08.2024 за усним клопотанням представника позивача оголошено перерву до 22.08.2024.

В підготовче засідання 22.08.2024 представники сторін не прибули, водночас до початку судового засідання через підсистему "Електронний суд" ТОВ "НКТС-Інвест" направило клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки, як випливає із поданого клопотання, представник позивача зайнятий у слідчих діях в межах кримінального провадження, а тому не може прийняти участь у розгляді справи.

Господарський суд Київської області ухвалою від 22.08.2024 залишив клопотання позивача без задоволення зважаючи на те, що явка представників сторін не визнавалась обов`язковою й, зокрема, з урахуванням того, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Цією ж ухвалою, суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Квеста Менеджмент" (далі ТОВ "Квеста Менеджмент"), оскільки керуючись частиною другою статті 50 Господарського процесуального кодексу України в розрізі спірних правовідносин суд порахував, що рішення господарського суду у цій справі може вплинути на права та обов`язки залученої особи, а також зобов`язав позивача надіслати на адресу третьої особи копію позовної заяви з доданими до неї документами, докази надіслання якої долучити до матеріалів справи. Водночас врахувавши, що всі необхідні процесуальні дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи судом вчинено на стадії підготовчого провадження, суд ухвалою від 22.08.2024 закрив підготовче провадження у справі та призначив її до розгляду по суті на 12.09.2024.

До початку судового засідання 12.09.2024 позивачем подано докази надіслання копії позовної заяви з додатками на адресу залученої третьої особи.

В судовому засіданні 12.09.2024 оголошено перерву до 19.09.2024.

Заразом суд зазначає, що відповідач під час розгляду вказаної справи, у тому числі у встановлений судом строк, не скористався наданим статтею 165 Господарського процесуального кодексу України правом та відзив на позовну заяву не наддав.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду спору по суті, у судовому засіданні 19.09.2024, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

Як випливає з матеріалів справи, позивачу з інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 362313234 від 18.01.2024 стало відомо про наявність запису про арешт нерухомого майна ТОВ "НКТС-Інвест", реєстраційний номер обтяження 11106693 від 22.04.2011, вчиненого державним реєстратором Київської обласної філії державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України.

Позивач зазначив, що із цієї довідки також вбачається, що підставою для вчинення запису про обтяження стала постанова відділу Державної виконавчої служби Обухівського районного управління юстиції № 25078775 від 14.03.2011.

За твердженнями позивача, оскільки останньому не було відомо про будь-які підстави для винесення постанови про накладення арешту на майно ТОВ "НКТС-Інвест", позивач 25.01.2024 звернувся до Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області з метою отримання інформації щодо зазначеного арешту та його подальшого скасування.

Водночас, як зазначає позивач, відповідач листом № 11771 від 13.02.2024 підтвердив факт наявності даного обтяження, проте повідомив, що станом на 13.02.2024 відомості про накладення арешту в Обухівському відділі державної виконавчої служби Обухівського району Київської області відсутні через знищення архівних справ на підставі приписів Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017, відповідно до яких виконавчі провадження перебувають на зберіганні в архіві три роки, після чого знищуються. При цьому щодо вирішення питання про звільнення майна з під арешту позивачу було запропоновано звернутись до суду.

Відтак, зважаючи на те, що на виконанні у Обухівському відділі державної виконавчої служби Обухівського району Київської області відсутні виконавчі провадження у рамках яких обтяжено майно ТОВ "НКТС-Інвест", при цьому, чинним законодавством не передбачений порядок зняття арешту у виконавчих провадженнях, які є знищеними, позивач вважає наявними підстави для застосування приписів частини п`ятої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до змісту якої арешт може бути знятий за рішенням суду у випадках не передбачених цим законом.

Означені обставини послугували для звернення позивача із позовом про зняття арешту з нерухомого майна, що належить ТОВ "НКТС-Інвест", накладеного постановою Відділу державної виконавчої служби Обухівського районного управління юстиції № 25078775 від 14.03.2011 та зареєстрованого державним реєстратором Київської обласної філії державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, реєстраційним номер обтяження 11106693 від 22.04.2011.

Відповідач відзиву на позов не подав.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

За приписами статті 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18.

Статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 Цивільного кодексу України визначено загальні способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 5.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09. 2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16).

Так, зі змісту положень статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України вбачається, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Приписами частини другої статті 321 Цивільного кодексу України встановлено, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої, другої статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Як випливає із Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 362313234 від 18.01.2024, поданого позивачем, а також № 380652043 від 29.05.2024, зробленого за запитом суду, 22.04.2011 зареєстровано обтяження за № 11106693 на невизначене майно, все нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "НКТС-Інвест", код 33927036, Київська область, Обухівський район, смт Козин, вул. Старокиївська 39; обтяжувачем зазначено Відділ державної виконавчої служби Обухівського районного управління юстиції; підстава обтяження постанова Відділу державної виконавчої служби Обухівського районного управління юстиції від 14.03.2011, 25078775.

Положеннями частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Водночас, відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна" позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому, орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Отже, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 11.03.2020 № 299/2931/17, від 09.06.2021 № 199/1492/20, від 18.08.2021 № 522/7321/18.

Приписами частин 1, 2, 3, 4 статті 48 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими саме і виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду з позовом до відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Водночас звертаючись із позовом до Господарського суду Київської області з вимогою адресованою до Обухівського відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з нерухомого майна (невизначене майно, все нерухоме майно), що належить ТОВ "НКТС-Інвест", накладеного на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Обухівського районного управління юстиції № 25078775 від 14.03.2011, позивач не обґрунтував, в чому полягає порушення його прав з боку відповідача.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах, для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача (постанова КЦС ВС від 09.06.2021 № 199/1492/20).

Як випливає із матеріалів справи (витяг із спецрозділу по виконавчому провадженню № 25078775) стягувачем у виконачому провадженні № 25078775, в межах якого накладено арешт на нерухоме майно позивача, з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "НКТС-Інвест" коштів у сумі 1 574 500, 00 грн, з урахуванням заміни сторони у виконавчому провадженні є Товариство з обмеженою відповідальністю "Квеста Менеджмент", при цьому, позовні вимоги пред`явлено до Обухівського відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яке не є ні боржником, ні особою, в інтересах якої накладено арешт на майно.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Водночас вирішення питання щодо заміни належного відповідача здійснюється лише під час розгляду справи в суді першої інстанції до початку розгляду справи по суті (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 910/20154/16). Однак за власною ініціативою суд не може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. Пред`явлення позову до неналежного відповідача (або непред`явлення позову до належного відповідача (співвідповідача) не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. Крім того, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17, від 26.11.2019 у справі № 905/386/18, постановах Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 921/273/20, від 13.07.2022 у справі № 904/7323/21).

При розгляді цієї справи жодних клопотань щодо заміни відповідача чи залучення співввідповідачем іншої особи від позивача не надходило.

Враховуючи викладене, а також те, що позов у даній справі подано до неналежного відповідача, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно зі статтями 73, 74, 76, 77, 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд висновує, що аргументи позивача не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи та положеннях законодавства.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись статями 129, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Повний текст рішення складено та підписано: 24.09.2024