Рішення

від 12.09.2024 по справі 915/1383/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 року Справа № 915/1383/23

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi суддi Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Жиган А.О.,

представника позивача: Рябець Г.Я. (у судовому засіданні 11.09.2024),

представника відповідача: Бондаренка І.О. (у судовому засіданні 11.09.2024),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Комунального некомерційного підприємства «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ»,

про: повернення орендованого майна, стягнення неустойки,-

в с т а н о в и в:

Комунальне некомерційне підприємство Миколаївський обласний центр онкології Миколаївської обласної ради звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ» з такими вимогами:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ» повернути Комунальному некомерційному підприємству Миколаївський обласний центр онкології Миколаївської обласної ради за актом приймання-передачі майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області у вигляді приміщення холу на першому поверсі триповерхового адміністративного корпусу підприємства площею 21,7 кв.м розміщене за адресою: м.Миколаїв, вул.Миколаївська, буд.18;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ» на користь Комунального некомерційного підприємства «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради 19417,92 грн неустойки за несвоєчасне повернення нерухомого майна по договору оренди №028 від 18.11.2003.

Ухвалою суду від 12.09.2023 вказану позовну заяву залишено без руху та позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 02.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 30.10.2023.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказував наступне:

- використовуючи право, передбачене п.5 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», на підставі ч.1 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у зв`язку з наявністю власних потреб щодо спірного орендованого приміщення, а саме, облаштування додаткового евакуаційного виходу; враховуючи системні порушення відповідачем умов договору оренди нерухомого майна №028 від 18.11.2003, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області: наявність заборгованості з орендної плати та з відшкодування комунальних послуг, закінчення строку дії страхового полісу, - позивач прийняв рішення не продовжувати з 26.05.2023 договір оренди, та видав з цього приводу наказ №20/1-ОД від 14.04.2023;

- про прийняте рішення щодо не продовження вказаного договору позивач повідомив відповідача листом №18-432/01 від 20.04.2023;

- листом №18-543/01 від 24.05.2023 позивач направив представнику відповідача акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2023 по 24.05.2023 та акт повернення з оренди майна по вказаному договору;

- на час розгляду справи у суді вищезазначені акти позивачу не повернуті, нерухоме майно перебуває у користуванні відповідача та не повернуте позивачу;

- керуючись п.10.10 додаткового договору №4 від 01.01.2009 до договору оренди нерухомого майна №028 від 18.11.2003, у зв`язку з неповерненням орендованого майна, позивачем нараховані та заявлені до стягнення з відповідача 19417,92 грн неустойки.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач посилався на наступне:

- зважаючи на положення п.п.6,7 рішення Миколаївської обласної ради №29 від 16.03.2021 «Про оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області» та п.5 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», а також на той факт, що майно, яке передано в оренду відповідачу має площу 21,7 кв.м, то відповідно позивач, як балансоутримувач, мав отримати погодження голови Миколаївської обласної ради щодо непродовження договору оренди, однак, доказів на підтвердження вказаного позивачем не надано;

- зі змісту доданого до позовної заяви листа позивача №18-432/01 від 20.04.2023 вбачається нібито повідомлення відповідача про відмову від продовження з 26.05.2023 договору оренди нерухомого майна №028 від 18.11.2003, однак вказаний лист не містить жодної інформації про прийняте рішення щодо відмови у продовженні договору оренди. Всі подальші листи також не містять інформації про зазначене рішення. В той же час, до позовної заяви додано наказ керівника позивача №20/1-ОД від 14.04.2023, яким нібито прийнято відповідне рішення. На думку відповідача та з урахуванням обставин справи, цілком можливо стверджувати, що долучений до матеріалів справи наказ керівника позивача №20/1-ОД від 14.04.2023 видано значно пізніше дати, якою він датований, оскільки про вказане свідчить сукупність наступних факторів: вказаний наказ взагалі не згадується в листуванні позивача; наказ в своєму номері містить дріб, що може свідчити про його видання після видання наказів з подальшою нумерацією; копія даного наказу та інформація про нього з`являється лише в позовній заяві, тобто задля приховування допущених порушень позивачем процедури, що передбачена п.5 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022;

- відповідач правомірно користується майном та сплачує орендну плату;

- здійснюючи нарахування орендної плати включно за жовтень 2023 року, позивач фактично визнає, що договір оренди нерухомого майна №028 від 18.10.2003 є продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

У підготовчому засіданні 30.10.2023, 20.11.2023 та 07.12.2023 судом оголошувались перерви відповідно до 20.11.2023, 07.12.2023 та 17.01.2024.

17.01.2024 розгляд справи не відбувся, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення судового засідання, у Миколаївській області та місті Миколаєві тривала повітряна тривога.

Ухвалою суду від 17.01.2024 розгляд справи призначено на 08.02.2024.

08.02.2024 за клопотанням відповідача розгляд справи відкладено на 16.02.2024.

Ухвалою суду від 16.02.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.03.2024.

04.03.2024 та 20.03.2024 судом відкладався розгляд справи відповідно на 20.03.2024 та 02.04.2024 у зв`язку з неявкою представника позивача.

Ухвалою суду від 02.04.2024 задоволено клопотання відповідача про витребування доказів, зобов`язано позивача надати суду оригінал наказу виконуючого обов`язки директора Комунального некомерційного підприємства «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради №20/1-ОД від 14.04.2023 та оригіналу журналу реєстрації наказів по Комунальному некомерційному підприємству «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради з основних питань діяльності (чи відповідного журналу, в якому має бути відображений вказаний наказ, з урахуванням інструкції з діловодства та номенклатури підприємства). Підготовче засідання відкладено на 26.04.2024.

У зв`язку з перебуванням головуючого у даній справі судді Мавродієвої М.В. у відпустці призначене на 26.04.2024 судове засідання не відбулося.

Ухвалою суду від 29.04.2024 справу призначено до розгляду на 24.05.2024.

У судових засіданнях 24.05.2024 та 13.06.2024 оголошувались перерви відповідно до 13.06.2024 та 27.06.2024.

27.06.2024 за клопотанням відповідача розгляд справи відкладено на 22.07.2024.

У судових засіданнях 22.07.2024 та 06.08.2024 оголошувались перерви відповідно до 06.08.2024 та 11.09.2024.

В ході розгляду справи та в судовому засіданні 11.09.2024 представники сторін підтримували висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.

Крім того, у судовому засіданні 11.09.2024 представник позивача відмовився від позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 19417,92 грн неустойки за несвоєчасне повернення нерухомого майна по договору оренди №028 від 18.11.2003, і така відмова прийнята судом.

За приписами п.4) ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

За такого, провадження у даній справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача 19417,92 грн неустойки за несвоєчасне повернення нерухомого майна по договору оренди №028 від 18.11.2003, - підлягає закриттю.

У судовому засіданні 11.09.2024 суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

У судовому засіданні 12.09.2024 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Судом встановлено, що 18.11.2003 між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, було укладено договір №028 оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області (далі - Договір).

В подальшому до вказаного Договору вносились відповідні зміни шляхом укладання між сторонами додаткових договорів.

Відповідно до п.1.1 Договору в редакції Додаткового договору №10 від 19.08.2017, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Миколаївської області у вигляді частини нежитлового приміщення холу першого поверху триповерхового адміністративного корпусу, площею 21,7 кв.м, розміщене за адресою: м.Миколаїв, вул.Миколаївська, 18; що перебуває на балансі Миколаївського обласного онкологічного диспансеру Миколаївської обласної ради (далі - майно).

Згідно п.1.2 Договору в редакції Додаткового договору №4 від 01.01.2009, майно передається в оренду з метою реалізації лікарських засобів і медичних виробів населенню в аптечному пункті.

Частиною 1 ст.763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до п.10.1 Договору, такий договір укладено строком на 5 (п`ять) років, що діє з 18.11.2003 до 18.11.2008 включно.

В подальшому Додатковими договорами сторони щоразу продовжували термін дії Договору.

Додатковим договором №10 від 19.08.2017 сторони продовжили термін дії Договору з 19.08.2017 до 18.07.2020 включно, який Додатковим договором №12 від 12.06.2020 сторонами було змінено (зменшено) - з 19.08.2017 до 25.06.2020 включно.

Згідно п.10.6 Договору, чинність цього договору припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Додатковим договором №13 від 26.06.2020 сторони домовились продовжити термін дії Договору з 26.06.2020 до 25.05.2023 включно.

Частиною 1 ст.631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Суд зауважує, що продовжити дію договору можна лише у тому разі, якщо на момент такого продовження його дія ще не припинилася, чи то у зв`язку з закінченням його строку, чи то у зв`язку з повним виконанням, чи то у зв`язку з розірванням.

Таким чином, будь-які зміни умов договору, у тому числі щодо строку його дії, можуть бути погоджені сторонами виключно у межах строку дії такого договору.

Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 08.02.2018 у справі №910/11491/17, від 07.08.2018 у справі №910/7981/17, від 18.11.2019 у справі №910/16750/18, від 12.05.2020 у справі №911/991/19, від 09.05.2023 у справі №903/573/22, від 23.01.2024 у справі №917/994/22.

До того ж, судом прийнято до уваги, що за приписами ч.1 ст.18 Законом України «Про оренду державного та комунального майна», продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

За приписами ч.2 ст.18 Законом України «Про оренду державного та комунального майна», без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які:

- укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше;

- укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону;

- укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону;

- укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

Спірні правовідносини не підпадають під випадки, передбачені ч.2 ст.18 Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Тобто, з 26.06.2020 продовження терміну дії спірного договору оренди повинно було здійснюватися лише за результатами проведення аукціону, що сторонами не було вчинено.

За такого, суд приходить до висновку, що спірний договір оренди діяв до 25.06.2020 включно та з 26.06.2020 є припиненим, а підписання сторонами Додаткового договору №13 від 26.06.2020 відбулось поза межами строку дії Договору та всупереч приписам чч.1, 2 ст.18 Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

За приписами ч.1 ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

До того ж, приписами ч.1 ст.25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Згідно п.п.2.4, 10.8, 10.9 Договору у редакції Додаткового договору №4 від 01.01.2009, у разі припинення дії цього договору майно повертається орендарем орендодавцю протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту припинення дії договору. У цей строк орендар зобов`язаний звільнити об`єкт оренди та повернути його орендодавцю. Орендар повертає майно орендодавцю аналогічно до порядку, встановленого при передачі майна орендарю. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Відповідач був обізнаний з можливістю отримання в оренду спірного приміщення саме в порядку ч.1 ст.18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», що, в свою чергу, свідчить і про його обізнаність про припинення строку дії договору оренди, неможливість продовження дії договору оренди без проведення аукціону та обов`язок повернення орендованого майна відповідно до приписів ч.1 ст.785 ЦК України, ч.1 ст.25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна, що, в свою чергу, узгоджується з п.п.2.4, 10.8, 10.9 Договору оренди.

Подібного правового висновку дійшли господарські суди апеляційної та касаційної інстанцій в судових рішеннях по справі №904/2262/23.

В силу положень ст.ст.525, 526 ЦК України та ст.193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Орендоване майно, в порушення приписів ч.1 ст.785 ЦК України, ч.1 ст.25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та п.п.2.4, 10.8, 10.9 Договору, не повернуте орендарем орендодавцю, що підтверджується позивачем та не заперечується відповідачем.

Позивач наполягає у порушенні відповідачем його прав та законних інтересів у вигляді безпідставного користування спірним майном та неповернення такого майна.

Слід також зазначити, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1 ст.316 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч.1, 2 ст.319 ЦК України).

Згідно ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Тобто, серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст.387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (ст.391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (ч.1 ст.317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (п.1 ч.1 ст.395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст.317 ЦК України).

За змістом ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до приписів ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні положень наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає користуванню та розпорядженню ним своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власникові в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №924/1220/17.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування нерухомим майном у судовому порядку, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо такого нерухомого майна, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на нерухоме майно (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника тощо).

Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що спірне приміщення є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області в особі Миколаївської обласної ради, а балансоутримувачем (титульним володільцем) такого майна є позивач.

Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17.

Враховуючи встановлене вище, суд приходить до висновку, що з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування спірним приміщенням, особа, якій таке майно було надано у користування, володіє ним незаконно, і власник (титульний володілець) має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення відповідачем спірного нежитлового приміщення позивачеві.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню.

Крім того слід зазначити, що Конституційний Суд України вказав на те, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення від 30.01.2003).

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що під час розгляду справи, суд має керуватись принципом jura novit curia («суд знає закон»). При цьому, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 02.07.2019 року у справі №48/340 (провадження №12-14звг19), від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

Відповідно до ст.5 ГПК України, яка встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (ст.1 ГПК України) здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Таким чином, процесуальним законом господарському суду надано право здійснювати захист порушених прав і законних інтересів, способами захисту виходячи із їх ефективності.

Позивач у цій справі фактично прагне захистити своє право власності (титульного володіння), посилаючись на безпідставне поза його волею володіння та користування відповідачем належного йому на праві власності майна спірних нежитлових приміщень. Саме в цьому полягає його майновий законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду.

За змістом ст.391 ЦК України та виходячи з її назви (захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння), нею встановлено речовий спосіб захисту права власника від порушень, які не пов`язані з позбавленням власника правомочності володіння, а спрямований на захист його правомочностей користування та розпорядження майном, оскільки позбавити власника, без позбавлення самого правового титулу, правомочності володіння спірним нежитловим приміщенням як нерухомим майном в силу його специфіки неможливо. У випадку безпідставного знаходження у ньому відповідача, має місце саме створення перешкод у користуванні та розпорядженні приміщенням без позбавлення володіння. Належним способом захисту при цьому є встановлений ст.391 ЦК України негаторний позов про усунення перешкод у користуванні власником майном, під який підпадає вимога про виселення відповідача.

Суд зазначає, що належним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі відповідає позовна вимога про виселення відповідача зі спірного нежитлового приміщення, оскільки судове рішення про зобов`язання відповідача повернути позивачу за актом приймання-передачі спірне нежитлове приміщення, не призведе до відновлення порушеного права власності (титульного володіння) позивача на такі приміщення, а отже, не відповідає належному способу захисту з точки зору його ефективності.

Подібного правового висновку дійшли господарські суди всіх інстанцій у судових рішеннях по справі №915/53/20.

Інші доводи сторін та обставини, на які вони посилались, як на підстави вимог та заперечень проти них, судом не досліджуються, оскільки зазначені сторонами обставини виникли після припинення спірного договору оренди, тобто після 26.06.2020, та не спростовують наведені вище висновки суду.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, за рахунок відповідача підлягає відшкодуванню судовий збір у сумі 2684,0 грн, враховуючи, що застосований судом спосіб захисту порушеного права позивача носить немайновий характер.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, п.4) ч.1 ст.231, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ» на користь Комунального некомерційного підприємства «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради 19417,92 грн неустойки за несвоєчасне повернення нерухомого майна по договору оренди №028 від 18.11.2003, - закрити.

3. Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ» з нежитлового приміщення площею 21,7 кв.м, розміщеного в холі першого поверху триповерхового адміністративного корпусу Комунального некомерційного підприємства «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради за адресою: м.Миколаїв, вул.Миколаївська, буд.18.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ» на користь Комунального некомерційного підприємства «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради 2684,0 грн судового збору.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 23.09.2024 року.

Суддя М.В.Мавродієва