Ухвала

від 12.09.2024 по справі 910/10375/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/10375/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Мамалуй О. О., Случ О. В.,

за участю секретаря судового засідання Денисюк І. Г.,

розглянувши у закритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіасервіс - Київ"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді: Маринченко Я.В.,

від 02.11.2023

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

від 15.04.2024

у складі колегії суддів: Шапрана В.В., Буравльова С.І., Гаврилюка О.М.,

у справі №910/10375/23

за позовом Адміністрації державної прикордонної служби України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіасервіс - Київ"

про стягнення коштів,

за участю представників:

від позивача: Крилов О.О.,

від відповідача: Кліндухов П.В.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року Адміністрація державної прикордонної служби України звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіасервіс - Київ" про стягнення, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 22.08.2023, заборгованості за державним контрактом № 30-22 від 20.10.2022.

Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем державного контракту № 30-22 від 20.10.2022 в частині повної і своєчасної поставки, передбаченої контрактом, продукції та повернення попередньої оплати.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

20.10.2022 між Адміністрацією державної прикордонної служби України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіасервіс-Київ" (виконавець) укладений державний контракт на поставку продукції №30-22 (далі - контракт).

За умовами контракту виконавець зобов`язався поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства продукцію, визначеного найменування (номенклатура, асортимент) та кількості, у погоджені сторонами строки, а замовник - прийняти та оплатити таку продукцію.

У п. 5 контракту сторони погодили його ціну.

Також сторонами у контракті погоджено, що розрахунки проводяться шляхом попередньої оплати замовником, яка здійснюється на строк до трьох місяців з дати перерахування коштів попередньої оплати замовником, за умови обґрунтування виконавцем строку та розміру такої попередньої оплати, протягом 10 (десяти) днів після пред`явлення виконавцем рахунку на оплату продукції. Попередня оплата перераховується на рахунок, відкритий у державному банку, з подальшим використанням зазначених коштів виключно на цілі, визначені державним контрактом; решта суми сплачується замовником після підписання сторонами акту приймання-передачі продукції на підставі рахунку та акта приймання-передачі продукції.

Датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки продукції за контрактом є дата підписання замовником акта приймання-передачі продукції за контрактом.

На виконання умов контракту відповідачем виставлено рахунок-фактуру №СФ 000006 від 26.10.2022 для здійснення попередньої оплати за продукцію за контрактом, а позивачем вказаний рахунок оплачений у повному обсязі 28.10.2022 (проведено банком), що підтверджується платіжним дорученням №1219 від 26.10.2022.

Оскільки позивачем було здійснено попередню оплату 28.10.2022, відповідач був зобов`язаний здійснити поставку продукції у строк до 26.01.2023 включно.

Проте Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіасервіс-Київ" в порушення умов контракту та вимог чинного законодавства не виконало взяті на себе зобов`язання з поставки попередньо оплаченої продукції.

Позивач звертався до відповідача з листами, у яких просив відповідача здійснити поставку продукції у найкоротші строки.

Крім того, листом №71/21223/23 від 10.05.2023 позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату штрафних санкцій за порушення умов контракту та вимагав повернути суму попередньої оплату.

Оскільки відповідачем не виконано свої договірні зобов`язання, а також не сплачено у добровільному порядку штрафні санкції, Адміністрація державної прикордонної служби України звернулася з цим позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіасервіс-Київ" заборгованості за контрактом, у тому числі основного боргу (попередньої оплати) та передбачених контрактом штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов`язань, інфляційних втрат та 3% річних.

До суду апеляційної інстанції відповідачем подано докази на підтвердження факту поставки позивачу у повному обсязі обумовленої контрактом продукції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Господарський суд міста Києва рішенням від 02.11.2023, позов задовольнив частково.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, встановив факт порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань в частині поставки продукції і повернення попередньої оплати, при цьому, відхилив посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіасервіс-Київ" на наявність форс-мажорних обставин.

Поряд з цим, місцевий господарський суд, перевіривши надані позивачем розрахунки штрафу, передбачених контрактом видів пені, інфляційних втрат та 3% річних встановив, що суми штрафу, інфляційних втрат та 3% річних підлягають стягненню у визначених позивачем розмірах. Натомість, при розрахунках пені позивачем невірно визначено період нарахувань, у зв`язку з чим суд першої інстанції вимоги про стягнення пені задовольнив частково.

Північний апеляційний господарський суд у постанові від 15.04.2024 погодився з висновками місцевого господарського суду. Проте вказав на наявність підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення суми попередньої оплати, у зв`язку з чим скасував рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіасервіс-Київ" на користь Адміністрації державної прикордонної служби України суму попередньої оплати та закрив провадження у цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіасервіс-Київ" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 у справі № 910/10375/23, у якій просило їх скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме:

- частини другої статті 693 Цивільного кодексу України.

Зазначає, що визначальним моментом виникнення у продавця грошового зобов`язання по поверненню суми попередньої оплати є повідомлення покупця про відмову від прийняття товару та вимога про повернення суми попередньої оплати. Однак в матеріалах справи відсутні будь-які повідомлення позивача про відмову від оплаченого товару та вимоги про повернення суми попередньої оплати. Продукція, поставка якої передбачена контрактом, на цей час передана відповідачем позивачу та прийнята останнім без зауважень. Судами не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 910/1775/18, від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18, постанові Вищого господарського суду України від 18.01.2010 у справі № 42/423;

- не застосували до спірних правовідносин приписи статей 614, 617 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України, зокрема, в частині звільнення особи від відповідальності за невиконання зобов`язання внаслідок дії непереборної сили. Не враховано правову позицію, викладену в постановах Вищого господарського суду України від 15.07.2015 у справі № 922/6007/14, від 08.04.2015 у справі № 910/19704/14, від 21.01.2015 у справі № 918/407/14.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

Верховний Суд, дослідивши доводи та аргументи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.

Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов?язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях.

Проаналізувавши висновки, що викладені у постанові Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18, на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає, що правовідносини, що виникли у зазначеній скаржником справі та у справі № 910/10375/23 не є подібними.

У справі № 910/14180/18, на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Пожмашина" звернулося до суду з позовом до Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання недійсним пункту 8.6. договору про закупівлю згідно з "ДК 021:2015 код 34140000-0 Великовантажні мототранспортні засоби (пожежно-рятувальні автомобілі для пожежогасіння і проведення рятувальних робіт)" № 21-5/7 від 16 травня 2018 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Пожмашина" та Державною службою України з надзвичайних ситуацій, який на думку позивача, спільно із пунктом 8.2. договору передбачає подвійну відповідальність позивача як постачальника за договором у вигляді пені за порушення строків поставки продукції.

У цій справі Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду погодився з висновками місцевого господарського суду, що спірний пункт договору не суперечить положенням статті 61 Конституції України, оскільки передбачає інший вид відповідальності, ніж той, що встановлений пунктом 8.2. договору.

Зазначив, що передбачені статтею 536 та частиною третьої статті 693 Цивільного кодексу України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції. При цьому до моменту пред`явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування. Натомість після пред`явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов`язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.

З огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідачем в обґрунтування доводів касаційної скарги вирвано з контексту постанови Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18 частину речення, відповідно до якого, до моменту пред`явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати, як сумою позики, буде вважатися правомірним. Однак обґрунтування в чому полягає невідповідність висновків суду апеляційної інстанції цим висновкам не наведено.

У справі № 910/10375/23 судами попередніх інстанцій встановлено, що у контракті сторони визначили види порушень та санкції за них. Зокрема погодили розмір пені, що стягується за порушення строків виконання зобов`язання за кожний день прострочення, а також розмір штрафу за прострочення понад тридцять днів. Також погодили, що у випадку перерахування замовником коштів на умовах попередньої оплати, у виконавця виникає перед замовником відповідне грошове зобов`язання. Виконавець, у відповідності до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України за весь час користування чужими коштами - з моменту отримання передоплати і до моменту отримання замовником зазначених грошових коштів сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої на день виникнення зобов`язання з повернення коштів від суми не використаної попередньої оплати, а також у відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити зазначену суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь цей період та три проценти річних від простроченої суми.

Верховний Суд зауважує, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). За встановлених у справі обставин, відповідно до яких сторони самостійно на власний розсуд, використовуючи принцип свободи договору, передбачили відповідну його умову щодо відповідальності за користування чужими грошовими коштами, що відповідно до положень статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами. Будь-яких обставин, що спростовують презумпцію правомірності договору в цій частині, судами попередніх інстанцій установлено не було, а відповідачем таких обставин у встановленому процесуальним законом порядку не доведено.

Відповідно правовідносини у справах № 910/14180/18 та № 910/10375/23 не є подібними.

Помилковим є посилання відповідача і на постанову Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 910/1775/18, оскільки відповідно до встановлених у цій справі обставин, надані відповідачем генеральний договір № 1273/1216/НП/1 від 01.12.2016 р., додаткова угода № 01/16 від 28.12.2016 р., заявка-доручення № 28 від 28.12.2016 р., довіреність № 29 від 28.12.2016 р. та видаткова накладна № 28/12-47 від 28.12.2016 р. не прийняті судом в якості належних та допустимих доказів укладення між сторонами письмового правочину та визнані такими, що не можуть бути доказом поставки товару, оскільки підписи від імені директора ПП «Укрросконтрактбуд» Шапошнікова М.О. на вказаних документах виконано не Шапошніковим Михайлом Олександровичем , а іншою особою. В той же час, як вбачається з матеріалів цієї справи та підтверджено позивачем, кошти у сумі 655 095,00 грн були перераховані відповідачу на підставі усної домовленості сторін щодо поставки товару відповідно до рахунку № 6542 від 28.12.2016 р.

Виходячи з встановлених у цій справі обставин того, що між сторонами відсутній письмовий договір у якому б сторони погодили строки виконання зобов`язання та визначили відповідальність сторін за не належне виконання взятих на себе зобов`язань, Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що з моменту направлення позивачем відповідачу листів від 03.01.2017 р. та 11.01.2017 р. відповідачем своїх зобов`язань з поставки товару виконано не було, докази виконання матеріали справи не містять, у зв`язку з чим відповідачем було допущено порушення зобов`язання щодо поставки товару. Позивач у надісланих відповідачу листах, у зв`язку з невиконанням останнім взятих на себе зобов`язань з поставки товару, реалізував своє право, встановлене ст. 693 ЦК України, вибору способу захисту свого порушеного права шляхом повернення сплаченої суми попередньої оплати.

Отже, справа №910/1775/18 не є подібною до справи № 910/10375/23, оскільки у зазначених справах суди виходили з різних фактичних обставин, тобто ці справи є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.

До того ж відповідач у касаційній скарзі не обґрунтував в чому полягає невідповідність висновків суду апеляційної інстанції у справі № 910/10375/23 де позивач у спірних правовідносинах є покупцем, наведеному у постанові Верховного Суду у справі №910/1775/18 висновку про те, що можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 (пункт 82) відступила від висновків щодо застосування норми права (статті 625 ЦК України), викладених у тому числі у постанові Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 910/1775/18, якою відповідач обґрунтовує доводи касаційної скарги.

Також Верховний Суд вважає помилковим посилання скаржника в обґрунтування своїх доводів на правову позицію, висловлену в постановах Вищого господарського суду України, оскільки за змістом частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми (схожий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №916/806/19, від 10.06.2020 у справі №914/2259/17, від 18.06.2020 у справі №910/7707/19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Згідно з частиною 2 статті 296 Господарського процесуального кодексу України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіасервіс-Київ" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 у справі № 910/10375/23, відкрите з підстави передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись пунктом 5 частини 1 статті 296, статтями 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіасервіс-Київ" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 у справі № 910/10375/23 закрити.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Мамалуй

О. Случ