Окрема думка

від 18.09.2024 по справі 918/1211/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

18 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 918/1211/23

судді Верховного Суду Студенця В.І.

на ухвалу Верховного Суду від 18.09.2024

у справі № 918/1211/23

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Філіпова Т.Л., судді: Петухов М.Г., Мельник О.В.)

від 16.05.2024

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес"

про визнання частково недійсним протоколу загальних зборів від 21.11.2023 №3/2023,

І. ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

1. Із ухвалою Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №918/1211/23, якою справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, не погоджуюся, вважаю, що у Суду були відсутні правові підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

ІІ. ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Зміст позовної заяви

2. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" (далі - ТОВ "Антарес", відповідач) про визнання частково недійсним протоколу загальних зборів від 21.11.2023 №3/2023.

В обґрунтування позовних вимог позивач відзначає, що на виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 19.10.2023 у справі № 918/594/23 (яким, зокрема було поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ «Антарес») були скликані загальні збори ТОВ «Антарес», на яких прийнято рішення про обрання головою зборів Сороку Віталія Григоровича (пункт 1), про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ «Антарес» (пункт 2) та про припинення повноважень ОСОБА_1 на посаді директора товариства (пункт 3). Позивач, вважаючи, що рішенням по питаннях 1 і 3 порядку денного загальних зборів порушені його корпоративні права як учасника товариства, оскільки не виконано рішення суду у справі №918/594/23 (позивачу фактично не забезпечили доступ до роботи і можливість виконання своїх обов`язків директора ТОВ "Антарес"), просить суд визнати пункт 1 та пункт 3 спірного рішення загальних зборів недійсними.

(2) Короткий зміст ухвалених судових рішень за результатами розгляду справи по суті спору

3. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 15.02.2024 у справі №918/1211/23 позов задоволено частково. Визнано недійсним пункт 3 рішення загальних зборів учасників ТОВ "Антарес" (про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ТОВ "Антарес") від 21.11.2023, яке оформлене протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Антарес" від 21.11.2023 № 3/2023. В решті позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд відзначив, що чинним законодавством та статутом товариства не встановлено заборон або обмежень щодо обрання головою зборів осіб не з числа учасників такого товариства або їхніх представників, а відтак позовна вимога про визнання недійсним пункт 1 рішення загальних зборів ТОВ "Антарес" задоволенню не підлягає. Разом з тим, визнаючи недійсним пункт 3 спірного рішення загальних зборів, суд першої інстанції вказав, що рішення суду про поновлення на роботі вважається виконаним із моменту фактичного допуску працівника до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника, зокрема до конкретного робочого місця. Водночас наведеного товариство не врахувало, що призвело до порушення вимог закону щодо оформлення та реєстрації керівника на відповідній посаді, а також щодо допуску такого керівника до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу.

4. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 рішення Господарського суду Рівненської області від 15.02.2024 у справі №918/1211/23 скасовано в частині задоволення позову. Прийнято у цій частині нове рішення про відмову у позові.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові у цій частині дійшов висновку, що оскільки рішення Господарського суду Рівненської області від 19.10.2023 у справі № 918/594/23 щодо поновлення на роботі ОСОБА_1 виконано не було, тобто позивача не було поновлено на посаді директора у відповідності до вимог законодавства, а відтак прийняте загальними зборами рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади директора не має жодних правових наслідків як для позивача, так і для товариства.

(3) Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 у справі №918/1211/23, а рішення Господарського суду Рівненської області від 15.02.2024 у справі №918/1211/23 залишити в силі.

На обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №709/1465/19, від 06.12.2018 у справі №465/4679/16, від 26.02.2020 у справі №702/725/17, від 17.06.2020 у справі №521/1892/18, від 19.06.2019 у справі №916/2005/18. При цьому скаржник посилається на невірне застосування судом апеляційної інстанції пункту 5 статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та статей 63, 55 Закону України "Про виконавче провадження".

ОСОБА_1 вказує на те, що після поновлення на роботі за рішенням суду його фактично не допустили до виконання посадових обов`язків і відразу незаконно звільнили рішенням загальних зборів учасників.

Скаржник відзначає, що поновлення ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ «Антарес» на виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 19.10.2023 у справі № 918/594/23 можливе саме шляхом визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Антарес», оформленого пунктом 3 протоколу від 21.11.2023 № 3/2023.

(4) Позиція Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

6. Верховний Суд ухвалою від 18.09.2024 справу №918/1211/23 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Постановляючи дану ухвалу, Верховний Суд виходив з такого:

- висновки Верховного Суду, викладені у постанові Касаційного цивільного суду від 16.09.2020 у справі № 709/1465/19 (аналогічні або подібні за змістом висновки сформовані у постановах Касаційного цивільного суду від 06.12.2018 у справі №465/4679/16, від 26.02.2020 у справі №702/725/17, від 17.06.2020 у справі №521/1892/18, від 19.06.2029 у справі №916/2005/18), мають застосовуватися до правовідносин між господарським товариством і його виконавчим органом (директором) з урахуванням специфічної (насамперед корпоративної) правової природи цих правовідносин. Поновленню на посаді директора товариства не притаманні загальні процедурні аспекти допуску до роботи працівників, оскільки визначальними в такому разі є не трудові відносини, а відносини з управління товариством. Діючи як одноосібний виконавчий орган, особа здійснює свої повноваження у сфері управлінської діяльності в межах корпоративних, а не трудових правовідносин;

- судове рішення про поновлення директора на роботі є виконаним з моменту ухвалення загальними зборами (чи іншим органом управління товариства, який відповідно до чинного законодавства та статуту призначає та припиняє повноваження керівника товариства) рішення про поновлення директора на роботі;

- товариство у будь-який момент може припинити трудові відносини з директором, а отже, рішення про поновлення директора, прийняте на виконання судового рішення в порядку, передбаченому ст. 65 Закону "Про виконавче провадження", та його подальше звільнення на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП може бути ухвалене одними загальними зборами. Фактичного допуску до роботи щодо такого директора (видання наказу, внесення інформації про зміну керівника до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, укладення контракту / трудового договору, допуск до робочого місця, оформлення йому електронного підпису як керівнику тощо) закон не вимагає.

7. Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) питання, що виникають під час колегіального розгляду справи судом, вирішуються більшістю голосів суддів, головуючий голосує останнім.

При ухваленні рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені у нарадчій кімнаті.

Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

У цьому випадку вважаю за необхідне викласти окрему думку, оскільки вважаю, що у суду касаційної інстанції були відсутні правові підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від сталих та послідовних висновків Верховного Суду щодо механізму виконання рішення суду про поновлення на роботі.

ІІІ. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

(1) Щодо правової природи поновлення на посаді незаконно звільненого директора товариства за рішенням суду

8. Так, Суд у даній справі вважає, що рішення суду у корпоративних правовідносинах між господарським товариством і його виконавчим органом (директором) має виконуватись з урахуванням специфічної (насамперед корпоративної) правової природи цих правовідносин, адже поновленню на посаді директора товариства не притаманні загальні процедурні аспекти допуску до роботи працівників, оскільки визначальними в такому разі є не трудові відносини, а відносини з управління товариством.

Суд вважає, що оскільки товариство у будь-який момент може припинити трудові відносини з директором, а отже, рішення про поновлення директора та його подальше звільнення може бути ухвалене одними загальними зборами. При цьому судове рішення про поновлення директора на роботі є виконаним з моменту ухвалення загальними зборами (чи іншим органом управління товариства, який відповідно до чинного законодавства та статуту призначає та припиняє повноваження керівника товариства) рішення про поновлення директора на роботі, а фактичного допуску до роботи щодо такого директора закон не вимагає.

Разом з тим, не можу погодитись з наведеними доводами Суду з огляду на таке.

9. Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома статті 235 КЗпП України).

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у необхідності видання наказу про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від подальшого його оскарження. Подібні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 04.08.2022 у справі №380/6129/20, від 07.03.2024 у справі №140/14364/21, від 03.05.2023 у справі №640/12115/21, про які також зазначає скаржник.

Наголошує, що обов`язковість рішення суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням. Наведене є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частини друга, четверта, сьома статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачають, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства.

Згідно із статтею 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

На важливість належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

Так, у Рішенні від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень Закону України «Про виконавче провадження») Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00; пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України», заява № 6318/03; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia», заява № 30779/04; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04).

Конституційний Суд України у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Відзначаю, що віднесення рішень про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника до таких, що підлягають негайному виконанню, здійснено в силу норм закону, і те, що Господарським процесуальним кодексом України не передбачено відповідного процесуального механізму його виконання, не нівелює обов`язку роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі невідкладно після його проголошення. Тобто негайне виконання рішення суду про поновлення особи на роботі не ставиться у залежність від будь-яких обставин. І законодавець не пов`язує виконання рішення саме з наявністю конкретного процесуального механізму його виконання, а лише з наявністю такого рішення.

Відзначаю, що хоча законодавцем не закріплений чіткий механізм (послідовність дій) роботодавця/юридичної особи щодо поновлення незаконно звільненого працівника на роботі, однак вважаю, що такий механізм має забезпечити юридичну та фактичну можливість поновлення працівника на посаді, що є реальним захистом та відновленням захищених судом прав і свобод, законних інтересів незаконно звільненого працівника.

При цьому наголошую, що на директора/керівника товариства як найману особу, що призначається у встановленому законом та статутом товариства порядку, розповсюджуються конституційні гарантії трудових прав (зокрема, права на поновлення на роботі у разі незаконного звільнення), які не повинні ущемлюватися чи зменшуватися за рахунок прав і свобод інших осіб (зокрема, юридичної особи/роботодавця).

З огляду на наведене, на моє переконання, належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати прийняття власником/уповноваженим органом юридичної особи про це відповідного рішення/наказу/розпорядження (юридичний аспект), що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків, та фактичний допуск такого працівника до роботи з реальною можливістю виконання своїх обов`язків (фактичний аспект).

У свою чергу, такий працівник повинен бути обізнаним про наявність відповідного рішення/наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи.

Отже, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.

За таких обставин виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту:

1) прийняття/видачі власником/уповноваженим органом юридичної особи рішення/наказу/розпорядження про поновлення працівника на роботі та

2) фактичного допуску працівника, поновленого на роботі за рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі №709/1465/19, від 06.12.2018 у справі №465/4679/16, від 26.02.2020 у справі №702/725/17, від 17.06.2020 у справі №521/1892/18 (на які посилається скаржник).

При цьому вважаю, що дана конструкція (механізм) виконання рішення суду у силу положень статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 326 ГПК України, статті 235 КЗпП України є обов`язковою для усіх учасників цивільних/господарських правовідносин, незалежно від форм власності, на всій території України.

Недотримання вказаного порядку тими чи іншими учасниками цивільних/господарських правовідносин може поставити під сумнів правову конструкцію обов`язковості виконання судового рішення. Адже в протилежному випадку кожний учасник, зокрема, господарських правовідносин, може на власний розсуд визначати, що у його розумінні є виконанням рішення про поновлення на роботі його працівника (директора), що фактично призведе до ілюзорного виконання рішень суду та неможливості поновлення порушених прав та законних інтересів, зокрема директора, за захистом яких останній звертався до суду.

Наведене не може бути знівельоване дискреційним правом товариства у будь-який момент припинити трудові відносини з директором на підставі статті 99 ЦК України, адже звільнити можливо лише діючого члена виконавчого органу, тобто обраного/призначено у встановленому законом та Статутом товариства порядку.

Разом з тим, запропонована Верховним Судом в ухвалі від 18.09.2024 у даній справі модель виконання рішення суду учасниками корпоративних відносин (господарським товариством щодо директора) не пов`язується ані з фактичним, ані з юридичним поновленням на посаді директора товариства згідно з рішенням суду у справі.

З огляду на наведене та специфіку корпоративних правовідносин доходжу висновку, що юридична особа (зокрема, господарське товариство) з метою належного виконання рішення суду про поновлення на посаді незаконно звільненого директора має, зокрема, але не виключно, вчинити такі дії:

- прийняти рішення загальних зборів (уповноваженого органу відповідно до Статуту) про поновлення директора (керівника) товариства на посаді та відповідно про припинення повноважень попереднього керівника;

- уповноважити виконавчий орган товариства видати наказ про призначення на посаду директора (поновленого відповідно до рішення загальних зборів/уповноваженого органу);

- ознайомити директора з відповідним рішенням та наказом про поновлення на посаді;

- допустити директора до фактичного виконання трудових обов`язків;

- внести відповідні зміни у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у встановленому законом порядку.

При цьому акцентую, що факт набуття/припинення повноважень керівника/директора товариства, як посадової особи, також пов`язується із моментом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, адже внесення відомостей про нового керівника на підставі прийнятих чинних рішень також свідчить про фактичне припинення повноважень попереднього керівника.

Отже, поновлення директора на посаді має здійснюватися у той самий спосіб, що і припинення повноважень та перебування на посаді.

На моє переконання, саме такі дії можуть свідчити про виконання товариством рішення суду щодо поновлення на посаді незаконно звільненого директора, що беззаперечно «де-факто» і «де-юре» поновить порушені права та законні інтереси такого директора.

(2) Висновки

10. Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

Отже, проаналізувавши норми права, що регулюють спірні правовідносини, враховуючи актуальну судову практику Верховного Суду (аналіз якої свідчить про відсутність суперечливої та різної практики правозастосування статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 326 ГПК України, статті 235 КЗпП України), доходжу до висновку про відсутність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Суддя Верховного Суду В. Студенець