Постанова

від 04.09.2024 по справі 2-2753/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 2-2753/11

провадження № 61-12704св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бовкунов Вячеслав Ігорович,

заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Девелоп Фінанс» (стягувач), ОСОБА_2 (боржник),

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелоп Фінанс» на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 23 грудня 2022 року у складі судді Фролової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року у складі колегії суддів Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О. у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бовкунова Вячеслава Ігоровича про відкриття виконавчого провадження,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Відділ ПВР УДВС ГТУЮ у місті Києві) Бовкунова В. І. про відкриття виконавчого провадження.

Свою скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що на примусовому виконанні у Відділі ПВР УДВС ГТУЮ у місті Києві перебуває виконавчий лист № 2-2753/11, виданий 16 грудня 2013 року Шевченківським районним судом міста Києва на виконання заочного рішення цього суду від 20 квітня 2011 року, яким солідарно стягнено з нього та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») заборгованість за кредитним договором у розмірі 6 133 738,08 грн.

Вважає, що державний виконавець Відділу ПВР УДВС ГТУЮ у місті Києві Бовкунов В. І. неправомірно виніс постанову від 19 лютого 2016 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання згаданого виконавчого листа, оскільки Київський апеляційний суд постановою від 24 березня 2021 року у справі № 761/5443/14 скасував ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 13 березня 2014 року та відмовив у задоволенні заяви ПАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Девелоп Фінанс» (далі - ТОВ «Девелоп Фінанс»), про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа № 2-2753/11 до виконання.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:

- поновити йому строк для звернення до суду із цією скаргою;

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 19 лютого 2016 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою від 23 грудня 2022 рокускаргу ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав неправомірною та скасував постанову державного виконавця Відділу ПВР УДВС ГТУЮ у місті Києві Бовкунова В. І. від 19 лютого 2016 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2753/11, виданого Шевченківським районним судом міста Києва 16 грудня 2013 року.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 квітня 2011 року у справі № 2-2753/11, яким стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 6 133 738,08 грн, набрало законної сили 20 травня 2011 року.

Отже, граничним строком звернення вказаного рішення до примусового виконання було 20 травня 2012 року, втім виконавчі листи на підставі цього судового рішення видані представнику банку за його зверненням лише 16 грудня 2013 року.

Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою від 13 березня 2014 року у справі № 761/5443/14 поновив ПАТ «КБ «Надра» строк для пред`явлення виконавчого листа № 2-2753/11 до виконання.

Вперше виконавчий лист № 2-2753/11 перебував на примусовому виконанні у період з 13 червня 2014 року до 08 грудня 2015 року, а вдруге банк пред`явив цей документ до виконання у лютому 2016 року.

Київський апеляційний суд постановою від 24 березня 2021 року у справі № 761/5443/14 скасував ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 13 березня 2014 року та відмовив у задоволенні заяви ПАТ «КБ «Надра» про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа № 2-2753/11 до виконання.

Таким чином, річний строк пред`явлення виконавчого листа № 2-2753/11 до виконання сплив ще під час першого звернення стягувача до державного виконавця, а тому виконавець повинен був повернути цей виконавчий лист стягувачу або суду з урахуванням вимог пунктів 1, 2 частини четвертої статті 4 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХVІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХVІ).

Водночас звернення ПАТ «КБ «Надра» до державного виконавця у лютому 2016 року із заявою про відкриття виконавчого провадження не перервало строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, а тому оскаржувана постанова від 19 лютого 2016 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 прийнята з порушенням вимог Закону № 606-ХVІ.

Київський апеляційний суд постановою від 20 червня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Девелоп Фінанс» залишив без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 23 грудня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції за результатами розгляду скарги є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.

Про оскаржувану постанову державного виконавця заявнику стало відомо 20 серпня 2022 року, а саме з моменту ознайомлення із листом начальника Відділу ПВР УДВС ГТУЮ у місті Києві, в якому, зокрема, повідомлялося про те, що стягувач повторно пред`явив виконавчий лист № 2-2753/11 до примусового виконання 17 лютого 2016 року і на підставі цього виконавчого документа державний виконавець 19 лютого 2016 року відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1. Отже, звернувшись до суду зі скаргою 26 серпня 2022 року, ОСОБА_1 не пропустив десятиденний строк для подання цієї скарги.

Доводи апеляційної скарги про те, що звернення ПАТ «КБ «Надра» у лютому 2016 року до державного виконавця із заявою про відкриття виконавчого провадження перервало строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, не заслуговують на увагу, оскільки перебіг строку пред`явлення виконавчого документа до виконання може перериватися не у разі будь-якого звернення із заявою про примусове виконання виконавчого документа, а лише такого, яке здійснене у межах визначеного законом строку.

Матеріалами цієї справи підтверджується, що виконавче провадження з приводу примусового виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 квітня 2011 року у цивільній справі № 2-2753/11 було відкрито та перебувало на виконанні двічі: спочатку у період з 13 червня 2014 року до 08 грудня 2015 року, потім - з 19 лютого 2016 року.

При цьому у справі № 761/5443/14 Київський апеляційний судвстановив, що ще вперше виконавче провадження за виконавчим листом № 2-2753/11 відкрито поза межами строку для його пред`явлення до виконання.

Отже, повторне звернення стягувача у лютому 2016 року у межах одного року з часу повернення виконавчого листа у грудні 2015 року ніякого правового значення не має, оскільки строк звернення з виконавчим листом пропущений ще у 2013 році.

Також колегія суддів не взяла до уваги доводи апеляційної скарги про незалучення судом першої інстанції до розгляду скарги нового стягувача - ТОВ «Девелоп Фінанс», зазначивши, що представник вказаного товариства, користуючись своїми процесуальними правами, подав апеляційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 23 грудня 2022 року, в якій детально виклав доводи щодо її незаконності та необґрунтованості. З метою реалізації права ТОВ «Девелоп Фінанс» на доступ до правосуддя апеляційний суд поновив йому строк на апеляційне оскарження судового рішення.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У серпні 2023 року ТОВ «Девелоп Фінанс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 23 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу ТОВ «Девелоп Фінанс» подало на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) і мотивувало тим, що з`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення зі скаргою та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявнику.

Враховуючи посилання суду першої інстанції на преюдиційність постанови Київського апеляційного суду від 24 березня 2021 року у справі № 761/5443/14, якою відмовлено у задоволенні заяви ПАТ «КБ «Надра» про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа № 2-2753/11 до виконання, ОСОБА_1 щонайменше з 24 березня 2021 року знав про наявність відкритого виконавчого провадження, однак скаргу подав до суду лише у серпні 2022 року, тобто з пропуском встановленого законом десятиденного строку.

Крім того, Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою від 15 липня 2020 року у справі № 761/5443/14 призначив до розгляду заяву ТОВ «Девелоп Фінанс» про заміну стягувача ПАТ «КБ «Надра» його правонаступником.

У справі № 761/5443/14 боржник ОСОБА_1 подавав відзив на вказану заяву, а отже, про існування оскаржуваної у цій справі постанови державного виконавця йому було відомо ще у 2020 році.

Перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.

Отже, суд апеляційної інстанції помилково вважав наведені ОСОБА_1 причини пропуску для подання скарги поважними, а тому висновки судів про можливість вирішення вимог скарги по суті є передчасними.

Крім того, на момент винесення оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження від 19 лютого 2016 року державний виконавець не порушив жодних вимог Закону № 606-ХVІ чи інших положень актів законодавства, а тому ця постанова є правомірною.

Процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкове видання судом виконавчого листа, зокрема, пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Таким чином, ОСОБА_1 використав невірний спосіб захисту, а саме оскарження постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, тоді як ефективним способом порушених прав є визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Аргументи інших учасників справи

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки у суді апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 17 жовтня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Шевченківського районного суду міста Києва.

01 грудня 2023 року справа № 2-2753/11 надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 12 грудня 2023 року призначив справу до судового розгляду.

Верховний Суд ухвалою від 10 січня 2024 року зупинив провадження у справі № 2-2753/11 до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Верховний Суд ухвалою від 24 липня 2024 року поновив провадження у цій справі та залучив до участі у ній правонаступника ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 .

Фактичні обставини, з`ясовані судами

На примусовому виконанні у Відділі ПВР УДВС ГТУЮ у місті Києві перебуває виконавчий лист № 2-2753/11 щодо боржника ОСОБА_1 , виданий 16 грудня 2013 року Шевченківським районним судом міста Києва на виконання заочного рішення цього суду від 20 квітня 2011 року, яке набрало законної сили 20 травня 2011 року, про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором у розмірі 6 133 738,08 грн (том 1, а. с. 10).

Граничним строком звернення вказаного рішення до примусового виконання було 20 травня 2012 року, втім виконавчі листи на підставі цього судового рішення видані представнику банку за його зверненням лише 16 грудня 2013 року (том 1, а. с. 65).

Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою від 13 березня 2014 року у справі № 761/5443/14 поновив ПАТ «КБ «Надра» строк для пред`явлення виконавчого листа № 2-2753/11 до виконання (том 1, а. с. 11, 12).

Вперше виконавчий лист № 2-2753/11 перебував на примусовому виконанні у Відділі ПВР УДВС ГТУЮ у місті Києві в період з 13 червня 2014 року до 08 грудня 2015 року (державний виконавець постановою від 08 грудня 2015 року повернув виконавчий лист стягувачу на підставі пункту 4 частини першої статті 47 Закону № 606-ХVІ), а 17 лютого 2016 року ПАТ «КБ «Надра» вдруге пред`явило цей виконавчий документ до виконання (том 1, а. с. 63, 65).

Державний виконавець Відділу ПВР УДВС ГТУЮ у місті Києві Бовкунов В. І. постановою від 19 лютого 2016 року відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2753/11(том 1, а. с. 10).

Київський апеляційний суд постановою від 24 березня 2021 року у справі № 761/5443/14 скасував ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 13 березня 2014 року та відмовив у задоволенні заяви ПАТ «КБ «Надра» про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа № 2-2753/11 до виконання (том 1, а. с. 13-20).

У справі № 761/5443/14 апеляційний суд встановив, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 квітня 2011 року у цивільній справі № 2-2753/11 за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором набрало законної сили 20 травня 2011 року, тому граничним (кінцевим) строком звернення вказаного рішення до примусового виконання було 20 травня 2012 року, втім виконавчі листи на підставі цього судового рішення видані представнику банку за його зверненням лише 16 грудня 2013 року, тобто більше ніж через півтора року після спливу строку для пред`явлення їх до виконання. Заявник не зазначив достатніх підстав та не надав належних доказів, які заважали йому як стягувачу отримати протягом тривалого проміжку часу в суді першої інстанції виконавчі документи на виконання рішення суду, а також не навів поважні обставини, що не залежали від його волевиявлення і внаслідок яких він пропустив строк пред`явлення виконавчих листів до виконання.

У листі начальника Відділу ПВР УДВС ГТУЮ у місті Києві, який ОСОБА_1 отримав засобами поштового зв`язку 20 серпня 2022 року разом із оскаржуваною постановою державного виконавця від 19 лютого 2016 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, зазначено про те, що:

- на виконанні у вказаному відділі перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2735/11, виданого 26 грудня 2013 року Шевченківським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» кредитної заборгованості;

- згідно з даними Автоматизованої системи виконавчого провадження (спецрозділ) виконавче провадження № 43696204 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа перебувало на виконанні у відділі в період з 13 червня 2014 року до 08 грудня 2015 року. Державний виконавець постановою від 08 грудня 2015 року повернув виконавчий лист стягувачу на підставі пункту 4 частини першої статті 47 Закону № 606-ХVІ;

- стягувач повторно пред`явив виконавчий лист № 2-2735/11 до виконання 17 лютого 2016 року відповідно до вимог Закону № 606-ХVІ. 19 лютого 2016 року державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження та наразі здійснюється примусове виконання вказаного виконавчого документа (том 1, а. с. 8, 9).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У пункті 27 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції повною мірою не відповідає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно зі статтею 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

У статті 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 1111/2218/12 (провадження № 61-21049св21) та від 13 липня 2022 року у справі № 761/14537/15-ц (провадження № 61-3069св21), на які посилався заявник у касаційній скарзі, зроблено правовий висновок щодо застосування положень статті 449 ЦПК України та вказано, що такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. Під час вирішення питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Під час вирішення питання про те, які підстави можна вважати поважними для поновлення строку звернення до суду з відповідною скаргою, суд має керуватися тим, що вичерпного переліку таких підстав процесуальний закон не містить, вони у кожному конкретному випадку залежать від певних ситуацій. При цьому судом також має враховуватися прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує справедливий судовий розгляд, а виконання рішення суду є завершальною частиною розгляду цивільної справи.

У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19), на яку також містяться посилання у касаційній скарзі, зазначено, що якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду під час її прийняття та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.

У постанові Верховного Суду від 04 листопада 2022 року у справі № 761/38464/20 (провадження № 61-7465св22), на яку посилався заявник у касаційній скарзі, вказано, що аналіз частини першої статті 449 ЦПК України та статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод. Порівняльний аналіз змісту термінів «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні. Доведення факту, що сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася своєчасно до суду за його захистом, недостатньо для вирішення питання про поновлення строку звернення до суду. Для поновлення строку звернення до суду заявнику потрібно довести наявність об`єктивних обставин, які свідчать про те, що заявник не знав та і не міг дізнатися про порушення своїх прав.

У справі, яка переглядається:

- заявник оскаржив постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 19 лютого 2016 року;

- скарга на постанову державного виконавця подана 26 серпня 2022 року, тобто більш ніж через п`ять років з моменту винесення оскарженої постанови;

- у скарзі на рішення державного виконавця ОСОБА_1. посилався на те, що вказана постанова державного виконавця йому не надсилалася, а про її наявність він дізнався лише 20 серпня 2022 року, коли отримав засобами поштового зв`язку лист начальника Відділу ПВР УДВС ГТУЮ у місті Києві разом із оскаржуваною постановою від 19 лютого 2016 року.

Розглядаючи скаргу ОСОБА_1 по суті, суд першої інстанції усупереч нормам процесуального права не перевірив наявності чи відсутності підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду зі скаргою.

Усуваючи допущені судом першої інстанції недоліки та вирішуючи клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення зі скаргою, апеляційний суд дійшов висновків про те, що:

- про оскаржувану постанову державного виконавця заявнику стало відомо 20 серпня 2022 року, а саме з часу ознайомлення із листом начальника Відділу ПВР УДВС ГТУЮ у місті Києві, в якому, зокрема, повідомлялося про те, що стягувач повторно пред`явив виконавчий лист № 2-2753/11 до примусового виконання 17 лютого 2016 року і на підставі цього виконавчого документа державний виконавець 19 лютого 2016 року відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1;

- підстави вважати, що заявник повинен був раніше знати про наявність повторно відкритого виконавчого провадження за оскаржуваною постановою відсутні та не підтверджені;

- отже, звернувшись до суду зі скаргою 26 серпня 2022 року, ОСОБА_1 не пропустив десятиденний строк для подання цієї скарги.

Однак Верховний Суд не погоджується з наведеними висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального права та є передчасними з огляду на таке.

Під час апеляційного перегляду цієї справи, а саме у судовому засіданні, яке відбулося 20 червня 2023 року, на спростування доводів заявника про поважність причин пропуску строку для подання скарги ТОВ «Девелоп Фінанс» посилалося, зокрема, на те, що:

- про існування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 19 лютого 2016 року ОСОБА_1 стало відомо ще у липні 2020 року під час розгляду справи № 761/5443/14, у якій вирішувалося питання про заміну стягувача у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2753/11 з ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника;

- у справі № 761/5443/14 ТОВ «Девелоп Фінанс» надсилало ОСОБА_1 копію заяви про заміну стягувача разом із копією оскаржуваної постанови державного виконавця від 19 лютого 2016 року і названий боржник подав відзив на цю заяву.

Водночас, аналіз оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції свідчить, що під час вирішення клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення зі скаргою суд не давав відповіді на зазначені вище конкретні, доречні та важливі доводи ТОВ «Девелоп Фінанс».

Таким чином, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не усунув усіх порушень, допущених судом першої інстанції, не встановив повністю фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення питання про дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на рішення державного виконавця, зокрема, не спростував належним чином доводів стягувача та не перевірив, чи брав ОСОБА_1 участь у розгляді справи № 761/5443/14, чи направлялася йому заява ТОВ «Девелоп Фінанс» про заміну сторони виконавчого провадження разом із копією постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 19 лютого 2016 року, чи скористався названий боржник правом на подання відзиву та чи обґрунтовувало товариство свою заяву наявністю оскаржуваної у цій справі постанови державного виконавця, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення ухвали суду першої інстанції без змін.

З`ясування зазначених обставин має важливе значення, оскільки перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод. Для поновлення строку звернення до суду заявнику потрібно довести наявність об`єктивних обставин, які свідчать про те, що заявник не знав та і не міг дізнатися про порушення своїх прав, тоді як правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавця за відсутності поважності причин для його поновлення є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції достатньою мірою не виклав мотиви, на яких рішення ґрунтується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді заслухані, тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

На підставі положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які суди не дослідили, а отже, не має можливості вирішити спір за результатами касаційного перегляду справи.

Таким чином, доводи касаційної скарги ТОВ «Девелоп Фінанс» щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час вирішення питання дотримання заявником строку на звернення до суду зі скаргою на рішення державного виконавця та наявності поважних причин для його поновлення є обґрунтованими.

З урахуванням наведеного, оскільки вирішення вказаного питання має першочергове значення, то Верховний Суд не вдається до оцінки й аналізу інших доводів касаційної скарги, які стосуються суті скарги на рішення державного виконавця.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з переданням справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що апеляційний суд не усунув усіх порушень, допущених судом першої інстанції під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду судами цієї справи, однак з метою дотримання принципівсправедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передання справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18) наведено висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з переданням справи на розгляд до суду першої / апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи, що у цій справі Верховний Суд не змінив рішення судів попередніх інстанцій та не ухвалив нове, а направив справу на новий апеляційний розгляд, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Отже, у цьому конкретному випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, мають бути перерозподілені за результатами нового розгляду справи судом апеляційної інстанції, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелоп Фінанс» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров Судді:А. І. Грушицький В. М. Ігнатенко І. В. Литвиненко О. М. Ситнік