Постанова

від 17.09.2024 по справі 757/66841/17-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 757/66841/17-к

провадження № 51-654км24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючогоОСОБА_1 ,суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,прокурора захисника виправданої ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу сторони обвинувачення на ухвалу Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Луцька, жительки АДРЕСА_1Обставини справи

1. ОСОБА_7 обвинувачувалася у тому, що як приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу одержала від ТОВ «Амадеус Ко» (далі - Товариство) неправомірну вигоду в розмірі 206 500 грн за вчинення в його інтересах дій з використанням наданих їй повноважень, а також підробила офіційні документи за таких обставин.

2. 22 лютого 2012 рокуТовариствосплатило нотаріусу ОСОБА_7 206 500 грн за посвідченнядоговору між Товариством та Київською міською радою щодо оренди земельних ділянок на Парковій дорозі в місті Києві.

3. В період з 22 по 26 лютого 2012 року у нотаріальній конторі на бульварі Дружби Народів, 22 в м. Києві ОСОБА_8 від імені Товариства підписав цей договір.

4. 27 лютого 2012 року Київській міський голова ОСОБА_9 в Державі Ізраїль в присутності ОСОБА_7 підписав від імені Київської міської ради цей договір, акти приймання-передачі земельних ділянок та інші документи.

5. Цього ж дня у м. Києві невстановлена особа за вказівкою ОСОБА_7 , користуючись її електронним ключем, сформувала та роздрукувала на спеціальних бланках витяги з ряду державних реєстрів, а також внесла до Державного реєстру правочинів відомості про посвідчення згаданого договору.

6. 28 лютого 2012 року ОСОБА_7 , повернувшись до Києва, у своїй нотаріальній конторі посвідчила особистим підписом і печаткою цей договір, а також витяги з Державних реєстрів, сформовані 27 лютого 2012 року.

7. Сторона обвинувачення вважала, що злочинні дії полягали у порушенні вимог Закону України «Про нотаріат»: статті 43, якою заборонено вчиняти нотаріальної дії у разі відсутності осіб - її учасників, статті 13?1, відповідно до якої нотаріус не має права здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, та статті 52, якою передбачено, що про всі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами, робиться запис у реєстрах для реєстрації нотаріальних дій після того, як нотаріус зробить посвідчувальний напис на документі. Неправомірною вигодою сторона обвинувачення вважала оплату 206 500 грн, здійснену Товариством за посвідчення договору.

8. Також сторона обвинувачення вважала, що підробка договору полягає у вказівці в ньому дати «двадцять сьоме лютого дві тисячі дванадцятого року» та місця укладення «Україна, місто Київ».

9. Дарницький районний суд м. Києва вироком від 26 травня 2021 року виправдав ОСОБА_7 за недоведеністю в її діянні складу злочинів, передбачених частиною 3 статті 368-4, частиною 1 статті 358 Кримінального кодексу України (далі ? КК).

10. Апеляційний суд, хоча і не погодився з деякими висновками суду першої інстанції, залишив вирок без змін.

Вимоги і доводи касаційної скарги

11. Прокурор, посилаючись на пункти 1 та 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати оскаржену ухвалу і призначити новий розгляд у апеляційному суді.

12. Він вважає, що апеляційний суд неправильно витлумачив диспозицію частини 3 статті 368-4 КК, оскільки нотаріус не мала права посвідчувати договір, підписаний стороною договору поза межами нотаріального округу, а тому і не мала підстав для отримання винагороди за посвідчення договору.

13. Висновок про недоведеність підроблення договору оренди в частині дати і місця його складання не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження.

14. Також прокурор стверджує, що апеляційний суд в порушення принципу безпосередності дослідження доказів повторно не дослідив матеріали досудового розслідування.

15. Він також вважає, що склад злочину та санкція частини 3 статті 368-4 КК в редакціях від 15 листопада 2011 року та від 18 квітня 2013 року не змінювалися, тому це не є підставою для виправдання.

16. На думку сторони обвинувачення, оскаржена ухвала не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, оскільки апеляційний суд не надав обґрунтованих відповідей на ряд апеляційних доводів, зокрема, про те, що:

- на момент вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_8 був посадовою особою Товариства;

- в матеріалах справи наявні відомості про те, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 перебувають у розшуку, а отже мають статус підозрюваних.

17. Захисник ОСОБА_6 надала Суду письмові заперечення, в яких навела свої аргументи щодо необґрунтованості доводів сторони обвинувачення.

Позиції учасників касаційного розгляду

18. У судовому засіданні прокурор підтримав касаційні вимоги сторони обвинувачення.

19. Захисник та виправдана заперечили проти касаційної скарги прокурора, просили залишити оскаржене судове рішення без зміни.

Оцінка Суду

20. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали провадження, обговоривши наведені сторонами доводи, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

21. Згідно з частиною 2 статті 438 КПК при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення касаційна інстанція керується статтями 412-414 КПК. Відповідно до статті 433 КПК касаційна інстанція є судом права, а оцінка доказів у справі є завданням перш за все судів попередніх інстанцій.

22. Згідно з частиною 3 статті 62 Конституції України та статтею 17 КПК обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Стаття 92 КПКпокладає обов`язок доказування поза розумним сумнівом на прокурора.

23. Пункт 1 частини 3 статті 374 КПК передбачає, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, керуючись якими суд відкидає докази обвинувачення.

24. Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дотримався вимог процесуального закону.

Щодо наявності в діях ОСОБА_7 складу інкримінованих злочинів.

25. Суть висунутого ОСОБА_7 обвинувачення за статтею 368-4 КК полягала в тому, що вона посвідчила договір в порушення положень закону «Про нотаріат», за що отримала неправомірну вигоду.

26. Суд зазначає, що посилання сторони обвинувачення на порушення статті 43 Закону України «Про нотаріат» є очевидно необґрунтованим, оскільки ніким не ставиться під сумнів, що Київський міський голова підписав договір у присутності нотаріуса.

27. Що стосується порушення статті 13-1 «Про нотаріат», Суд зазначає, що це правило організації нотаріальної діяльності не визначає умови чинності правочинів, посвідчених нотаріусом в порушення цього правила.[1]Крім того, відповідно до статті 14 Закону України «Про оренду землі» нотаріальне посвідчення договору оренди землі не є обов`язковим, і може здійснюватися за бажанням сторін.

28. У цій справі судами не встановлено обставин, які б свідчили про те, що законність та чинність договору, який розглядається в контексті цієї справи, оспорювались сторонами, які його уклали, або іншими особами.

29. За таких обставин немає підстав вважати, що нотаріус використала свої повноваження недобросовісно і всупереч тій меті, для яких ці повноваження надані.

30. Суд також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що отримані ОСОБА_7 кошти не можуть вважатись неправомірною вигодою, оскільки стороною обвинувачення не спростовано, що ці гроші є оплатою за нотаріальні дії, розмір якої визначений за домовленістю між нотаріусом і юридичною особою.

31. Суд також не вбачає ознак підробки документів у зазначенні дати і місця посвідчення договору і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо цього аспекту справи.

Щодо редакції статті 368-4 КК

32. Частина 2 статті 4 КК установлює загальне правило чинності закону про кримінальну відповідальність у часі: злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв на час вчинення діяння.

33. Прокурором не заперечується, що стаття 368-4 КК в редакції від Законів України № 221-VI від 18 квітня 2013 року та № 4025-ІУ від 15 листопада 2011 року жодним чином не мають відмінностей, які впливають на правову оцінку подій, які розглядаються в цій справі. Тому застосована апеляційним судом редакція статті 368-4 КК, яка діяла на час інкримінованих ОСОБА_7 дій, не вплинула на його висновки.

34. Всупереч доводам прокурора, пред`явлення обвинувачення з посиланням на більш пізню редакцію статті 368-4 КК не було підставою для виправдання ОСОБА_7 .

Щодо дослідження доказів

35. В цій справі суд першої інстанції визнав недопустимими ряд письмових доказів. З цим рішенням не погодилась апеляційна інстанція, і визнала ці докази допустимими.

36. Сторона обвинувачення в касаційній скарзі стверджує, що апеляційний суд не дослідив документи, які були визнані недопустимими судом першої інстанції.

37. Однак, як свідчать матеріали провадження, в судовому засіданні 31 жовтня 2023 року прокурор клопотав про дослідження лише тих документів, які знаходяться на аркушах 1-13 тому 5 провадження. Апеляційний суд це клопотання задовольнив і дослідив ці докази.

38. Таким чином, посилання сторони обвинувачення на порушення апеляційним судом вимоги безпосереднього дослідження доказів суперечить матеріалам провадження, і Суд його відхиляє.

Щодо відповідності ухвали вимогам статті 419 КПК

39. Прокурор вважає, що апеляційний суд істотно порушив процесуальний закон не надавши оцінки окремим доводам апеляційної скарги (див. п. 16).

40. Як видно з вироку, суд першої інстанції звернув увагу на певні суперечності в обвинувальному акті, зокрема щодо особи, в інтересах якої діяла ОСОБА_7 , а також сумнівність висновку про злочинну діяльність ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

41. Прокурор, не погодившись з такими висновками, навів свої аргументи в апеляційній скарзі.

42. Апеляційний суд в ухвалі дійсно не виклав своїх суджень по цим доводам з огляду на те, що вони не впливали на вирішення основного питання, а саме чи достатньо представлених стороною обвинувачення доказів для доведення винуватості виправданої в інкримінованих їй злочинах.

43. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку різнитися залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.[2]

44. Враховуючи висновки апеляційного суду щодо відсутності в інкримінованих діяннях складу злочину, висловлені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення зауваження щодо мотивації вироку не впливали на вирішення питання щодо правильності оскарженого рішення.

45. Апеляційний суд провів розгляд відповідно до вимог кримінального процесуального закону і, погодившись з висновком суду першої інстанції про недоведеність винуватості, надав умотивовані відповіді на основні доводи апеляційної скарги. Зміст ухвали відповідає вимогам статті 419 КПК.

46. Отже в ході касаційного розгляду, Судом не встановлено істотних порушень норм матеріального та процесуального права, які були би підставами для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, а тому Суд вважає, що касаційну скаргу сторони обвинувачення слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

[1] Див., наприклад, постанову Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17, § 122, https://reyestr.court.gov.ua/Review/98235794

[2] Ruiz Torija v. Spain, 9 December 1994, § 29, Series A no. 303?A; Pronina v. Ukraine, № 63566/00, § 23, 18 July 2006