Постанова

від 24.09.2024 по справі 733/1010/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

24 вересня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 733/1010/24

Головуючий у першій інстанції - Овчарик В. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/951/24

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Мамонової О.Є.,

суддів: Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,

із секретарем: Герасименко Ю.О.,

учасники справи:

заявник: ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Ічнянської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , військова частина НОМЕР_1 ,-

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи у залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ічнянського районного суду Чернігівської області від 10 травня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту перебування дитини на утриманні,-

У С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту перебування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на його утриманні.

Заяву обґрунтовував тим, що 03.08.2018 між ним та ОСОБА_2 укладено шлюб, від шлюбу у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Від попередніх шлюбів ОСОБА_2 має двох дітей, які проживають з ними та перебувають на утриманні заявника - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 04.04.2024 ОСОБА_1 оголошено усиновлювачем малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Зазначав, що також на його утриманні перебуває ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , він піклується про здоров`я дитини, про його фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечує всім необхідним, займається вихованням та поважає дитину.

З огляду на те, що він є військовослужбовцем, з метою скористатися своїм правом на звільнення з військової служби на підставі перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років звернувся з рапортом до командування військової частини, в якій проходить службу, на що отримав відмову через непідтвердження факту утримання двох дітей - ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

Заявник наголошував, що встановлення даного факту необхідне для реалізації його права на звільнення з військової служби, передбачене п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 10.05.2024 у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту перебування дитини на утриманні відмовлено.

Роз`яснено заявнику право на подачу заявлених ним вимог у порядку позовного провадження.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити матеріали справи до Ічнянського районного суду Чернігівської області для проведення процесуальних дій відкриття провадження по справі, посилаючись на порушення права на доступ до справедливого суду.

Заявник зазначає, що не вбачає із поданої ним заяви спору про право, а саме спору щодо звільнення з військової частини.

Указує, що листом командира в/ч НОМЕР_1 йому відмовлено у звільненні з військової служби через відсутність підтвердження перебування на утриманні третьої дитини та рекомендовано звернутися до суду з метою встановлення юридичного факту.

Наголошує, що встановлення даного юридичного факту має значення для охорони його прав, свобод та інтересів, та створюватиме умови для здійснення ним немайнових прав, які передбачені підп. 4 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У відзиві на апеляційну скаргу військова частина НОМЕР_1 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

Зазначає, що у заявника, як вітчима неповнолітнього ОСОБА_4 , обов`язок по утриманню виникає лише за умов визначених ст. 268 СК України, тобто за умови відсутності у дитини батьків, дідів, бабів, або неможливості цих осіб, саме з поважних причин, надавати дитині належне утримання. Отже, факт, про встановлення якого просить заявник, не породжує для нього жодних особистих майнових чи немайнових прав, не підтверджує наявності чи відсутності неоспорюваних прав, що є завданням окремого провадження.

Наголошує, що заявник просить встановити факт не з метою підтвердження особистих немайнових чи майнових прав, а з метою звільнення з військової служби в умовах воєнного стану, враховуючи, що заявнику було відмовлено у звільненні від військової служби листом командира в/ч НОМЕР_1 .

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення заінтересованої особи ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що з заяви про встановлення факту перебування дитини на утриманні вбачається спір про право.

З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звертаючись до суду із заявою просив встановити факт перебування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на його утриманні.

Обґрунтовуючи заяву ОСОБА_1 посилався на те, що встановлення факту перебування дитини на його утриманні необхідне для реалізації його права на звільнення з військової служби, передбаченого п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Статтею 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №320/948/18 зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 752/20365/16-ц, від 05.12.2019 у справі № 750/9847/18, від 03.02.2021 у справі № 644/9753/19, від 16.06.2021 у справі № 643/6447/19/19, від 08.09.2021 у справі № 641/5187/20.

Таким чином, однією з визначальних обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

У справі, що переглядається, заявник звернувся до суду за для встановлення факту перебування дитини на його утриманні з метою його подальшого звільнення з військової служби в умовах воєнного стану.

З відзиву ВЧ НОМЕР_1 вбачається, що вона заперечує проти задоволення заяви ОСОБА_1 . Отже між сторонами існує спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби в умовах воєнного стану.

За наведених обставин колегія суддів уважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що вимоги ОСОБА_1 не підлягають вирішенню у порядку окремого провадження та правомірно відмовив у відкритті провадження за його заявою про встановлення факту перебування дитини на утриманні.

Посилання заявника на те, що встановлення даного факту має значення для охорони його прав, свобод та інтересів, та створюватиме умови для здійснення ним особистих немайнових прав, не є слушними, оскільки судом встановлено наявність спору про право між заявником та заінтересованою особою - ВЧ НОМЕР_1 , що унеможливлює розгляд справи в порядку окремого провадження.

Ураховуючи вищезазначене, доводи апеляційної скарги щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена районним судом з дотриманням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим, згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу Ічнянського районного суду Чернігівської області від 10 травня 2024 року - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Ічнянського районного суду Чернігівської області від 10 травня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 вересня 2024 року.

Головуюча: О.Є. Мамонова

Судді: Н.В. Висоцька

Н.В. Шитченко