Постанова

від 23.09.2024 по справі 917/612/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2024 року м. Харків Справа № 917/612/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М.,

за участю секретаря судового засідання: Фурсової А.М.,

за участю представників сторін:

від позивача (апелянта): Остапенко О.П., ордер серії ВІ №1231097 від 16.07.2024;

від відповідача: Піддубний Д.І., керівник згідно витягу з ЄДР;

від 3-ї особи на стороні позивача: Лозовський В.М., ордер серії СА №1069194 від 19.08.2024;

від 3-ї особи на стороні відповідача: Чобітько С.М., довіреність №73-2023/П від 25.08.2023;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл", м. Полтава (вх. №1753 П/2),

на рішення Господарського суду Полтавської області від 20.06.2024 (повний текст складено 27.06.2024) у справі №917/612/24 (суддя Пушко І.І.),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл", м.Полтава,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ендейвер", с. Супрунівка, Полтавський район, Полтавська область,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл" арбітражний керуючий Гусар Іван Олексійович, м.Київ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогазенергія", м. Київ,

про стягнення 4000205,16грн,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл" (надалі ТОВ "Сервіс Ойл") звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ендейвер" (надалі ТОВ "Ендейвер") про стягнення 8739601,81грн заборгованості, з яких: 7918907,32грн основний борг; 640020,17грн пеня; 116497,74грн інфляційні втрати; 64176,58грн 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ТОВ "Сервіс Ойл" посилається на неналежне виконання ТОВ "Ендейвер" своїх зобов`язань за договором найму (оренди) обладнання №71-СО від 01.07.2023 в частині повної та своєчасної оплати передбачених цим правочином платежів за користування об`єктом оренди.

06.05.2024 до Господарського суду Полтавської області від ТОВ "Сервіс Ойл" надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 6285), у якій позивач уточнив свої вимоги та остаточно просив стягнути з відповідача заборгованість за договором найму (оренди) обладнання №71-СО від 01.07.2023 в сумі 4000205,16грн, які складаються із заборгованості за листопад 2023 року у розмірі 2347653,11грн та за 13 днів грудня 2023 року у розмірі 1652552,05грн.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 22.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №917/612/24, яку вирішено розглядати у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 23.05.2024.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 23.05.2024 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ "Нафтогазенергія".

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.06.2024 у справі №917/612/24 у позові відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволення позовних вимог господарський суд першої інстанції виходив з того, що майно, яке було передано позивачем в оренду відповідачеві та у подальшому передано в суборенду третій особі (ТОВ "Нафтогазенергія"), було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні та було вилучене у ТОВ "Нафтогазенергія" посадовою особою Територіального управління Бюро економічної безпеки у Полтавській області. У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що у заявлений позивачем період з 01.11.2023 по 13.12.2023 відповідач не використовував об`єкт оренди за договором оренди №71-СО від 01.07.2023 внаслідок тимчасового вилучення вказаного майна та набуття ним статусу речового доказу у кримінальній справі, а також не отримував дохід від здачі такого майна в суборенду третій особі, що у відповідності до ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України є підставою для звільнення від сплати орендної плати.

Не погодившись із вищевказаним рішенням, позивач - ТОВ "Сервіс Ойл" звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 20.06.2024 у справі №917/612/24 та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на свою користь 1188089,76грн основної заборгованості за договором оренди №71-СО від 01.07.2023, а в іншій частині позову відмовити.

Апелянт частково не погоджується з оскаржуваним рішенням, оскільки вважає, що судом під час його ухвалення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано норми матеріального права.

Зокрема, скаржник вказує, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам та доводам відповідача відносно того, що майно, яке є предметом оренди за договором №71-СО від 01.07.2023, передавалося в оренду відповідачеві частинами, зокрема, у листопаді 2023 року сторони підписали акт приймання-передачі майна в оренду №22 від 06.11.2023. У зв`язку з цим, апелянт вважає, що передане відповідачеві в оренду майно по акту № 22 від 06.11.2023 не могло бути оглянуте ТУ БЕБ у Полтавській області, визнано речовим доказом та вилучене 01.11.2023 (передане на відповідальне зберігання ТОВ "Нафтогазенергія"), оскільки фактично передавалося в оренду лише 06.11.2023.

Додатковим підтвердження виконання умов договору оренди є реєстрація позивачем податкових накладних на користь відповідача (№5 від 31.10.2023 на суму 3918702,16грн та №5 від 30.11.2023 на суму 2347653,11грн). Будь-яких зауважень щодо отримання відповідачем податкового кредиту за наслідками реєстрації податкових накладних відповідачем надано не було.

Також апелянт зазначає, що у даному випадку відповідачем у встановленому порядку не було доведено, а судом першої інстанції не було встановлено того, що отримане відповідачем в оренду майно на підставі акту №22 від 06.11.2023 не використовувалося або не могло бути використане у період з 06.11.2023 по 13.12.2023, з незалежних від нього причин.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Сервіс Ойл" на рішення Господарського суду Полтавської області від 20.06.2024 у справі №917/612/24; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень; призначено розгляд апеляційної скарги у справі №917/612/24 на 12.09.2024 о 10:30 год.

31.07.2024 до Східного апеляційного господарського суду від ТОВ "Ендейвер" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечує проти доводів та вимог скарги позивача, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції - без змін. Мотивуючи свою позицію посилається на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджено наявні у справі докази, надано належну оцінку обставинам цієї справи, зокрема, встановлено, що майно, яке є предметом договору №71-СО від 01.07.2023 було арештоване та на набуло статусу речових доказів у кримінальному провадженні №12022170000000098, відтак, відповідач з 01.11.2023 був позбавлений можливості ним користуватися, що також було підтверджено в межах інших господарських проваджень (справи №917/62/24, №917/78/24).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.08.2024 задоволено клопотання керівника ТОВ "Ендейвер" Піддубного Д.І. про участь у судових засіданнях по справі №917/612/24, у т.ч. призначеному на 12.09.2024 о 10:30год у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

06.08.2024 до Східного апеляційного господарського суду від ТОВ "Нафтогазенергія" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа заперечує проти доводів та вимог скарги позивача, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції - без змін. Обґрунтовуючи свою позицію вказує на те, що майно, яке є об`єктом оренди за договором № 71-СО від 01.07.2023 у заявлений позивачем період з 01.11.2023 по 13.12.2023 мало статус речових доказів у кримінальному провадженні, а також було тимчасово вилучене у третьої особи відповідно до ст. 167 КПК України, та перебувало на відповідальному зберіганні ТОВ "Нафтогазенергія" до моменту накладення арешту на вказане майно ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 14.12.2023 у справі №552/4830/23. Зазначені обставини у сукупності вказують на об`єктивну неможливість користування об`єктом оренди через обставини, за які орендар не відповідає.

16.08.2024 до Східного апеляційного господарського суду від ТОВ "Сервіс Ойл" надійшло клопотання про залучення до участі у справі №917/612/24 розпорядника майна ТОВ "Сервіс Ойл" - арбітражного керуючого Гусара І.О. у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 задоволено клопотання представниці ТОВ "Нафтогазенергія" адвоката Макарової Н.В. про участь у судових засіданнях по справі №917/612/24, у т.ч. призначеному на 12.09.2024 о 10:30год у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

05.09.2024 до Східного апеляційного господарського суду від представника ТОВ "Сервіс Ойл" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 залучено розпорядника майна ТОВ "Сервіс Ойл" арбітражного керуючого Гусара І.О. (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №143 від 15.04.2013) до участі у справі №917/612/24 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача та відкладено розгляд апеляційної скарги у справі №917/612/24 на 23.09.2024 о 14:00 год.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 задоволено заяви представника ТОВ "Сервіс Ойл" адвоката Остапенка О.П. та представниці ТОВ "Нафтогазенергія" адвоката Чобітько С.М. про участь у судових засіданнях по справі №917/612/24, у т.ч. призначеному на 23.09.2024 о 14:00год у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 23.09.2024, проведеному в режимі відеоконференції, представники позивача (апелянта) та третьої особи на стороні позивача, які підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги, просили скасувати рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 1188089,76грн основної суми заборгованості за договором оренди №71-СО від 01.07.2023.

Представники відповідача та третьої особи на стороні відповідача у судовому засіданні 23.09.2024 заперечували проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у своїх відзивах, просили залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 01.07.2023 між ТОВ "Сервіс Ойл" (орендодавець) та ТОВ "Ендейвер" (орендар) було укладено договір №71-СО найму (оренди) обладнання (надалі договір), за умовами якого орендодавець зобов`язався передати орендареві у користування на певний строк (термін), визначений даним договором, бурильний інструмент (об`єкт оренди), наведений у додатку № 1 до даного договору, що є невід`ємною частиною договору (п. 1.1. договору).

За умовами п. 1.4 договору, об`єкт оренди підлягає передачі на території бурових майданчиків свердловин №1 Академіка Шпака Будищансько-Чутівської площі, №74 Семиренківського газоконденсатного родовища, №71 Мачухівського газоконденсатного родовища, №81 Семиренківського газоконденсатного родовища, та за адресою: вул. Серьогіна, 3а, м. Полтава.

Перебіг строку оренди розпочинається з моменту фактичного прийняття і оренду об`єкта оренди згідно з відповідним актом, підписаний обома сторонами та орієнтовно складає 180 календарних днів з дати мобілізації (п. 3.1. договору).

Пунктом 4.1. договору обумовлено, що розмір орендної плати визначається згідно з розцінками, наведеними у Додатку №1 до даного договору.

Добові ставка оренди бурильних труб погоджені сторонами у розділу 2 Додатку №1 до Договору "ставки та тарифи".

У п. 4.2 договору сторони погодили, що орендна плата виплачується орендарем щомісячно в безготівковій формі на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 35 (тридцяти п`яти) календарних днів після підписання акту приймання передачі наданих послуг за відповідний місяць.

Згідно п. 4.3 договору, у 5 (п`ятиденний) строк після завершення відповідного звітного розрахункового періоду орендодавець надає орендарю рахунок за надані послуги протягом такого періоду та акт приймання - передачі наданих послуг, підписаний орендодавцем. Орендар протягом 10 (десяти) робочих днів з дати надання орендодавцем акту приймання-передачі наданих послуг підписує даний акт або надає вмотивовану відмову в його підписанні. У випадку, якщо протягом 10 (десяти) днів з дати отримання орендарем акту приймання - передачі наданих послуг, орендар не підписав його та не надав вмотивованої відмови від підписання, такий акт вважається прийнятим орендарем та підписаним і підлягає оплаті у встановлений договором строк.

У відповідності до п. 5.1 договору передача майна в оренду/з оренди здійснюється відповідними фахівцями сторін за актом приймання - передачі.

Об`єкт оренди вважається переданим/поверненим орендодавцем та прийнятим орендарем/орендодавцем з моменту підписання сторонами відповідного акту приймання - передачі обладнання (п. 5.2. договору)

Згідно з п. 9.1.2 договору у випадку прострочення зі сплатою орендних платежів орендар сплачує пеню в розмірі 1% від суми боргу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виникнення прострочення.

Матеріали справи підтверджується, що на підставі відповідних актів приймання-передачі майна в оренду позивач (орендодавець) передав, а відповідач (орендар) прийняв майно, яке є об`єктом оренди за договором №71-СО від 01.07.2024 (а.с. 15-27, т.1).

Листом від 01.07.2023 вих. №09/251 позивач, за зверненням відповідача, погодив передачу останнім об`єкта оренди за договором в суборенду третій особі - ТОВ "Нафтогазенергія" (а.с. 85, т.1).

28.07.2023 між ТОВ "Ендейвер" (орендодавцем) та ТОВ "Нафтогазенергія" (орендар) був укладений договір №71-НГЕН найму (оренди) обладнання (а.с. 193-197, т.1), який за своїми умовами та змістом є договором піднайму (суборенди).

Як вбачається з додатку №1 до договору №71-НГЕН (а.с. 198-199, т.1), перелік майна, яке підлягало передачі за вказаним договором в суборенду ТОВ "Нафтогазенергія" (третій особі), повністю співпадає з переліком майна, яке визначено як об`єкт оренди за договором №71-СО від 01.07.2023, укладеним між сторонами у цій справі.

Таким чином, зазначене вище майно за договором оренди №71-СО від 01.07.2023 фактично було передане відповідачем у суборенду третій особі.

01.11.2023 старшим детективом ТУ БЕБ у Полтавській області Мандик О.В. визнано речовими доказами та вилучено в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, окрім іншого майна, обладнання (бурильний інструмент), яке є об`єктом оренди за договором оренди №71-СО та договором суборенди №71-НГЕН.

Зазначені вище обставини підтверджуються наявними у справі копіями актів приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 01.11.2023, відповідно до яких вказане вище майно, вилучене посадовою особою ТУ БЕБ у Полтавській області, було передане на відповідальне зберігання представнику ТОВ "Нафтогазенергія" (а.с. 80-82, т.1).

Про відповідні обставини щодо вилучення майна ТОВ "Нафтогазенергія" повідомило відповідача листом №112/2 від 02.11.2023, яким одночасно запропонувало зупинити строк дії договору суборенди №71-НГЕН, у зв`язку з виникненням обставин, які унеможливлюють використання об`єкту оренди за призначенням (а.с. 79, т.1)

02.11.2023 між ТОВ "Ендейвер" (відповідачем) та третьою особою (ТОВ "Нафтогазенергія") укладено додаткову угода №1 до договору №71-НГЕН від 01.07.2023, відповідно якої було зупинено з 01.11.2023 строк оренди до дати укладання відповідної додаткової угоди про відновлення можливості використовувати об`єкт оренди за його цільовим призначенням (а.с. 87, т.1).

Пунктом 2 вказаної вище додаткової угоди було передбачено, що орендар (суборендар - третя особа) звільняється від сплати орендної плати та інших платежів за договором №71-НГЕН з 01.11.2023 на підставі ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, а у п. 3 цієї додаткової угоди сторони погодили, що її умови застосовуються до правовідносин між ними починаючи з 01.11.202, відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України.

Як також встановлено, 07.11.2023 Київським районним судом м. Полтави постановлено ухвалу у справі №552/4830/23, якою відмовлено у задоволені клопотання старшого детектива ТУ БЕБ у Полтавській області Мандик О.В. про арешт майна, вилученого 01.11.2023, у тому числі майна, що є об`єктом оренди за договором оренди №71-СО та договором суборенди №71-НГЕН (а.с. 9, т.2).

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 14.12.2023 у справі №552/4830/23 задоволено клопотання старшого детектива ТУ БЕБ у Полтавській області Мандик О.В. про арешт майна, вилученого 01.11.2023, у тому числі майна, що є об`єктом оренди за договором оренди № 71-СО та договором суборенди №71-НГЕН, та арештовано вказане майно (а.с. 76-78, т.1).

Із змісту вищевказаної ухвали вбачається, що в клопотанні посадової особи ТУ БЕБ у Полтавській області про арешт майна йдеться про речі, які визнані речовими доказами згідно постанови про визнання речовими доказами від 01.11.2023.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 18.03.2024 у справі №552/4830/23 відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ "Сервіс Ойл" про скасування арешту майна, який накладено ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 14.12.2023 у цій справі.

13.12.2023 між ТОВ "Сервіс Ойл" (позивачем) та ТОВ "Нафтогазенергія" (відповідачем) укладено додаткову угоду №1 до договору № 71-СО, якою внесено зміни до п. 13.1 вказаного договору та передбачено, що він діє до 13.12.2023 (а.с. 86, т.1). Тобто, фактично припинено орендні правовідносини за договором з 13.12.2023.

У подальшому, позивач направив відповідачу акти приймання-передачі наданих послуг за договором оренди №71-СО від 01.07.2023 за листопад 2023 року та за період з 01.12.2023 по 13.12.2023 на загальну суму 4000205,16грн (а.с. 31-32, 33-34, т.1).

Відповідач відмовився від підписання вказаних актів приймання-передачі наданих послуг, аргументуючи це тим, що він не міг користуватися об`єктом оренди у спірний період (01.11.2023 13.12.2023) внаслідок його вилучення та арешту ТУ БЕБ у Полтавській області, тобто через обставини, за які він не відповідає (а.с. 74-75, т.1).

Вищенаведені обставини стали підставою для звернення позивача до Господарського суду Полтавської області за захистом свого порушеного права з позовом до відповідача про стягнення 4000205,16грн основного боргу за несвоєчасну оплату орендних платежів у спірний період з 01.11.2023 по 13.12.2023 за договором оренди №71-СО від 01.07.2023.

Як вже зазначалося, за результатами розгляду позовних вимог Господарським судом Полтавської області 20.06.2024 ухвалено рішення у справі №917/612/24, яким у задоволенні позову відмовлено повністю, з підстав, що викладені раніше.

Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції погоджується з вищенаведеним висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову, враховуючи наступне.

Предметом судового розгляду у цій справі є питання щодо наявності або відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості зі сплати орендної плати в сумі 4000205,16грн (з урахуванням заяв позивача про зменшення позовних вимог), нарахованої за період з 01.11.2023 по 13.12.2023 за договором оренди №71-СО від 01.07.2023.

Враховуючи, що заявником апеляційної скарги судове рішення оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 1188089,76грн основної суми заборгованості за договором оренди №71-СО від 01.07.2023 (за користування майном, переданого на підставі акту приймання-передачі майна в оренду №22 від 06.11.2023), з урахуванням вимог ст. 269 ГПК України судова колегія переглядає рішення суду лише в зазначеній частині.

За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст.ст. 626 - 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 та ст. 761 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Частиною 1 ст. 286 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вже зазначалося, між сторонами було укладено договір оренди обладнання за №71-СО від 01.07.2023, за умовами якого орендодавець (позивач) зобов`язався передати орендареві (відповідачеві) у користування на певний строк, визначений даним договором, бурильний інструмент (об`єкт оренди), наведений у додатку №1.

Дослідженими судом матеріалами справи підтверджується, що передача позивачем майна (виробничого обладнання) в оренду відповідачу за договором оренди №71-СО від 01.07.2023 відбувалася поетапно, а саме наступним чином:

- у серпні 2023 року, що підтверджується актами приймання-передачі: №1, №2 від 07.08.2023, №3 від 15.08.2023;

- у вересні 2023 року, що підтверджується актами приймання-передачі: №5, №6 від 01.09.2023, №4 від 06.09.2023, № 1-ЕФ від 07.09.2023, №7 від 08.09.2023, №№8-10 від 12.09.2023, №12 від 18.09.2023, №11 від 25.09.2023, №14 від 26.09.2023, №13 та №15 від 28.09.2023;

- у жовтні 2023 року, що підтверджується актами приймання-передачі: №21 від 01.10.2023, №16 та №17 від 05.10.2023, №18 від 15.10.2023, №19 та №20 від 28.10.2023;

- у листопаді 2023 року, що підтверджується актом приймання-передачі №22 від 06.11.2023 (а.с. 15-27, т.1).

Отримавши обладнання в оренду відповідач був зобов`язаний вносити орендну плату в порядку та розмірі, визначеному умовами зазначеного договору №71-СО від 01.07.2023.

Судом також встановлено, що обладнання за цим договором, яке належить ТОВ "Сервіс Ойл", здавалось відповідачем як орендарем в суборенду третій особі - ТОВ "Нафтогазенергія" на підставі договору суборенди №71-НГЕН від 28.07.2023.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем направлялися відповідачу акти приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) за договором оренди №71-СО від 01.07.2023, у тому числі за листопад 2023 року та за період з 01.12.2023 по 13.12.2023 на загальну суму 4000205,16грн.

Однак, відповідачем було надіслано на адресу позивача письмову відмову від підписання вказаних актів приймання-передачі наданих послуг, обґрунтовану з посиланням на те, що він не міг користуватися об`єктом оренди у спірний період (01.11.2023 13.12.2023) внаслідок його вилучення та арешту ТУ БЕБ у Полтавській області, тобто через обставини, за які він не відповідає (ч. 6 ст. 762 ЦК України).

Господарським судом першої інстанції в ході розгляду справи встановлено, що ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 14.12.2023 (справа №552/4830/23, провадження №1-кс/552/2300/23) в рамках проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12022170000000098 від 15.03.2022 було накладено арешт на майно ТОВ "Сервіс Ойл"

Відповідно до мотивувальної частини вищевказаної ухвали зазначене майно (яке є об`єктом оренди за договором оренди №71-СО та договором суборенди №71-НГЕН) 01.11.2023 було вилучене співробітниками ТУ БЕБ у Полтавській області (а.с. 76-78, т.1).

Листом вих. №01/425 від 21.12.2023 позивач направив на адресу відповідача копію ухвали Київського районного суду м. Полтави від 14.12.2023 у справі №552/4830/23 та повідомив про припинення договору оренди №71-СО від 01.07.2023

У листі за вих. №12/26-821 від 26.12.2023 відповідач наголосив на тому, що у зв`язку із вилученням орендованого майна співробітниками БЕБ у Полтавській області він як орендар з 01.11.2023 не міг користуватися даним майном, що унеможливлює підписання актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за договорами найму та є підставою для звільнення від орендної плати на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України (а.с. 74-75, т.1).

Отже, у даному випадку підлягає дослідженню питання щодо правомірності застосування до вказаних правовідносин положень ч. 6 ст. 762 ЦК України.

За приписами ч. 6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Таким чином, підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно через обставини, за які орендар не відповідає.

Відсутність у ч. 6 ст. 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16).

Для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України до спірних правовідносин та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто він повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане ним, і він не відповідає за ці обставини (висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27.02.2024 у справі №916/599/23 та від 19.03.2024 у справі №915/458/23).

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв`язку з природними властивостями майна, що є об`єктом оренди тощо.

Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати (постанови Верховного Суду у справах №914/2264/17, №910/13158/20, №911/3067/20, №911/654/21, №916/599/23).

При цьому звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору. Застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України можливе за виключних обставин, за яких наймач не використовував або не міг використовувати майно, і за такі обставини наймач не відповідає.

Оскільки відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає тягар доказування неможливості використання майна несе саме орендар.

Наведена правова позиція щодо застосування приписів ч. 6 ст. 762 ЦК України викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2024 у справі №911/255/23.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження неможливості використовувати орендоване майно, яке було об`єктом оренди за договором №71-СО від 01.11.2023, відповідач посилається на те, що воно було визнане речовим доказом у кримінальному провадженні та було вилучене у третьої особи (суборендаря) посадовою особою ТУ БЕБ у Полтавській області.

Зазначені обставини відповідач підтверджує ухвалами Київського районного суду м. Полтави по справі №552/4830/23 від 07.11.2023 та від 14.12.2023, а також листом старшого детектива ТУ БЕБ у Полтавській області Мандик О.В. від 01.01.2024 вих. №2314/3.1/2-24 (а.с. 82, т.1).

Дослідивши надані документи, апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Так, зокрема, зі змісту ухвали Київського районного суду м. Полтави по справі №552/4830/23 від 07.11.2023 вбачається, що 06.04.2023 між АРМА (Установник управління) та ТОВ "Нафтогазенергія" (Управитель) укладено договір правління майном №060423.

Водночас, згідно вказаних документів в управління АРМА, а в подальшому згідно договору правління майном від 06.05.2023 №060423 ТОВ "Нафтогазенергія" передано 100% корпоративних прав ТОВ "Сервіс Ойл" (код 38516938).

01.11.2023 за наданими дозволами користувачів територій, детективами ТУ БЕБ у Полтавській області проведено огляди, під час яких було виявлено та вилучено майно належне ТОВ "Сервіс Ойл", яке не передане в управління ТОВ "Нафтогазенергія" відповідно до укладеного 06.05.2023 договору управління активами (майном) №060423.

Також, зі змісту мотивувальної частини ухвали Київського районного суду м.Полтави від 14.12.2023 у справі №552/4830/23 вбачається, що об`єкти оренди, у тому числі за договором оренди №71-СО від 01.07.2024 та договором суборенди №71-НГЕН від 28.07.2023 було вилучено 01.11.2023, з огляду на те, що таке майно мало перебувати в управлінні ТОВ "Нафтогазенергія" за договором управління майном ТОВ "Сервіс Ойл", укладеним 06.04.2023 з АРМА.

Як вбачається з листа старшого детектива ТУ БЕБ у Полтавській області Мандик О.В. №2314/3.1/2-24 від 01.01.2024, під час досудового розслідування, 01.11.2023 проведено огляди, в ході яких виявлено та вилучено майно належне ТОВ "Сервіс Ойл" згідно актів приймання передачі майна на відповідальне зберігання від 01.11.2023. Постановою від 01.11.2023 майно згідно додатків, що додаються до клопотання визнано речовими доказами та передано на відповідальне зберігання.

Колегія суддів зазначає, що за змістом ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.

Частина 1 ст. 16 КПК України встановлює, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

На підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом, допускається тимчасове вилучення майна без судового рішення (ч. 2 ст. 16 КПК України).

Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду (абз. 1 ч. 2 ст. 168 ГПК України).

Частиною 4 ст. 168 КПК України встановлено, що після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов`язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на встановлені обставини та вищенаведені приписи законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вилучення у третьої особи - ТОВ "Нафтогазенергія" (суборендаря) майна, яке було об`єктом оренди за договором №71-СО від 01.07.2023, у порядку ст. 167 КПК України, тобто в межах кримінального провадження, є обставиною, яка унеможливлює користування вказаним майном будь-якою особою взагалі, у тому числі третьою особою (суборендарем) та самим відповідачем (орендарем).

При цьому, господарським судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що постановлення Київським районним судом м. Полтави ухвали від 07.11.2023 у справі №552/4830/23 щодо відмови у задоволенні клопотання ТУ БЕБ у Полтавській області про арешт майна, яке було об`єктом оренди за договором №71-СО від 01.07.2023, не свідчить про те, що таке майно не було вилучено та з 07.11.2023 автоматично повертається відповідачу.

Дійсно, відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна (ч. 3 ст. 173 КПК України).

Разом з цим, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 167 КПК України, наслідком тимчасового вилучення майна (в тому числі, майна, яке визнане речовими доказами в межах кримінального провадження) є неможливість як володіти, розпоряджатися, так і користуватися відповідним майном до вирішення питання про арешт такого майна або до вирішення питання про його повернення.

Судом встановлено, що в ухвалі Київського районного суду м. Полтави від 07.11.2023 у справі №552/4830/23 питання про повернення майна (у тому числі, об`єкта оренди за договором №71-СО від 01.07.2023) вирішено не було.

Матеріали справи також не містять будь-яких доказів повернення тимчасово вилученого майна органами ТУ БЕБ у Полтавській області в поряду та спосіб, передбачені кримінально-процесуальним законодавством.

Таким чином, саме лише винесення Київським районним судом м. Полтави ухвали від 07.11.2023 у справі №552/4830/23 про відмову у накладенні арешту на майно, яке було тимчасово вилучене детективами ТУ БЕБ у Полтавській області відповідно до ст. 167 КПК України, не означає, що вказане майно втратило статус речових доказів у кримінальній справі, оскільки у вказаній ухвалі судом не було прийняте рішення про повернення відповідного майна, а детективами ТУ БЕБ у Полтавській області таке майно на підставі ч. 3 ст. 173 КПК України не поверталося.

Тобто, фактично зазначене майно (об`єкт оренди за договором №71-СО від 01.07.2023) починаючи з 01.11.2023 було визнано ТУ БЕБ у Полтавській області речовим доказом у кримінальному провадженні, було вилучене у третьої особи (суборендаря) та власникові і користувачам (орендарям) фактично не поверталося.

З досліджених матеріалів також вбачається, що Київським районним судом м. Полтави в ухвалі від 14.12.2023 у справі № 552/4830/23 повторно вирішувалося питання про арешт належного позивачу майна, яке було вилучено у третьої особи та визнано речовими доказами згідно постанови про визнання речовими доказами від 01.11.2023, за результатами чого було накладено арешт на майно ТОВ "Сервіс Ойл".

Також судом з`ясовано, що ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 18.03.2024 у справі №552/4830/23 відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ "Сервіс Ойл" про скасування арешту майна, який накладено ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 14.12.2023.

Із змісту мотивувальної частини вказаної ухвали вбачається, що майно, на яке накладено арешт, згідно з постановою визнано речовим доказом, вказано в ухвалі слідчого судді від 14.12.2023, яка набрала законної сили. Слідчий суддя при вирішенні питання про накладення на майно арешту врахував, що виявлені речі відповідають критеріям, що визначені ст. 98 КПК України, мають значення речових доказів. Відтак, є безпідставним твердження заявника про те, що арешт майна підлягає скасуванню, з тих підстав, що таке майно не є речовим доказом. Зазначене майно відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України у кримінальному провадженні за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 191, ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 388 КК України. Слідчим суддею при постановленні ухвали про накладення арешту на майно враховано, що є всі обґрунтовані підстави для накладення арешту на таке майно саме у зв`язку з необхідністю досягнення мети, передбаченої ч. 2 ст. 170 КПК України - забезпечення збереження речових доказів.

З огляду не викладене, судом встановлено, що у період з 01.11.2023 по 13.14.2023 майно, яке було об`єктом оренди за договором №71-СО від 01.07.2023, починаючи з 01.11.2023, набуло статусу речового доказу в кримінальному провадженні та тимчасово вилученого майна відповідно до ст. 167 КПК України.

Колегія суддів апеляційного господарського суду враховує, що із застосуванням до майна таких заходів збереження, як тимчасове вилучення та передача на відповідальне зберігання третій особі, будь-яка можливість подальшого користування ним обумовлюється прийняттям відповідних рішень органом досудового розслідування у визначеному законодавством порядку.

Суд зауважує, що прийняття детективом ТУ БЕБ у Полтавській області рішення щодо збереження речового доказу шляхом його вилучення у власника/користувача та передача на відповідальне зберігання третій особі позбавляє особу, у володінні якої фактично знаходиться таке майно, можливості користуватися ним будь-яким чином за відсутності вказівки про це органу досудового розслідування, яким ініційовано відповідне збереження, а відтак, і автоматично покладає на таку особу обов`язок по збереженню відповідного доказу до його вилучення чи передачі на збереження спеціалізованій установі, підприємству, організації, або ж припинення відповідних заходів збереження у визначених законом випадках.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що закріплена у вищенаведених положеннях КПК суть тимчасового вилучення майна як речового доказу в кримінальному проваджені, не лише позбавляє особу, у володінні якої фактично знаходиться таке майно, можливості розпорядження ним, а фактично блокує будь-яку можливість фізичного впливу на нього, у тому числі шляхом переміщення, адже при здійсненні останнього за відсутності вказівки відповідного органу досудового розслідування існує ймовірність приховування, пошкодження, псування чи знищення такого речового доказу.

Пунктом 86 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання і передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої наказом Генеральної прокуратури України, МВС України, Служби України, Державної податкової адміністрації України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України 27.08.2010 №51/401/649/471/23125 передбачено, що використання речових доказів, цінностей та іншого вилученого майна для службових та інших цілей категорично забороняється.

У матеріалах справи відсутні докази того, що після винесення ухвали Київського районного суду м. Полтави від 07.11.2023 у справі № 552/4830/23, якою було відмовлено в накладенні арешту на майно, вилучене у третьої особи 01.11.2023 (у тому числі майно, яке є об`єктом оренди за договором оренди № 71-СО та договором суборенди №71-НГЕН), було повернуто третій особі або відповідачу, що також не було спростовано позивачем в ході розгляду справи в суді першої інстанції.

Отже, господарським судом першої інстанції правильно встановлено, що майно, яке є об`єктом оренди за договором оренди №71-СО та договором суборенди №71-НГЕН, у спірний період з 01.11.2023 по 13.12.2023 мало статус речових доказів у кримінальному провадженні, а також майна, яке було тимчасово вилучене у третьої особи відповідно до ст. 167 КПК України, та перебувало на відповідальному зберіганні у ТОВ "Нафтогазенергія" до моменту накладення арешту на вказане майно ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 14.12.2023 у справі №552/4830/23.

З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду констатує, що наявними в матеріалах справи доказами, а саме ухвалами Київського районного суду м. Полтави від 07.11.2023 та від 14.12.2023 у справі №552/4830/23, а також листом ТУ БЕБ у Полтавській області від 01.01.2024 підтверджується факт вилучення належного ТОВ "Сервіс Ойл" майна, що перебувало в оренді ТОВ "Ендейвер" та суборенді ТОВ "Нафтогазенергія", з передачею його на відповідальне зберігання 01.11.2023 третій особі, що унеможливлює саме з 01.11.2023 правомірне фізичне користування об`єктом оренди будь-якою особою за обставин, за які не тільки не може відповідати орендар, але й стосуються кримінального провадження саме щодо службових осіб орендодавця.

За оцінкою апеляційного суду, вказані документи (ухвали слідчого судді, листи БЕБ), отримані з кримінального провадження, є письмовими доказами у розумінні ч. 2 ст. 73, ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, які стосуються підтвердження позиції відповідача щодо неможливості користування об`єктом оренди за договором. При цьому, зазначені докази відповідають вимогам ст.ст. 76-78 ГПК України, оскільки стосуються об`єктів оренди за договором оренди №71-СО від 01.07.2023.

У свою чергу, неможливість використання відповідачем як орендарем вилученим у межах кримінального провадження майном позивача упродовж спірного періоду з 01.11.2023 по 13.12.2023 в силу приписів ч. 6 ст. 762 ЦК України свідчить про наявність правових підстав для звільнення орендаря від плати за найм за цей період.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про те, що у спірний період об`єкт оренди не міг бути використаний відповідачем через обставини, за які він не відповідає, що є підставою для звільнення його від зобов`язання по оплаті орендних платежів у відповідному періоді на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України.

Слід також зазначити, що право користування (у даному випадку право оренди) це закріплена нормами права можливість добування корисних властивостей майна, експлуатувати його для задоволення потреб власника чи інших осіб.

Судом встановлено, що відповідач, за згодою позивача, використовував надане йому в оренду майно для отримання доходу шляхом здачі майна в суборенду третій особі з моменту отримання відповідного майна в оренду.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, додатковою угодою №1 до договору №71-НГЕН, укладеною між відповідачем та третьою особою, дія договору №71-НГЕН була зупинена з 01.11.2023, а також з цієї ж дати припинене нарахування орендних платежів, які мала сплачувати третя особа на користь відповідача.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини, що у спірному періоді з 01.11.2023 по 13.12.2023 відповідач не використовував об`єкт оренди договором оренди №71-СО від 01.07.2023 та не мав можливості його використовувати внаслідок тимчасового вилучення вказаного майна та набуття ним статусу речового доказу у кримінальному провадженні, а також не отримував дохід від здачі такого майна в суборенду в спірному періоді, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що передане відповідачеві в оренду майно по акту №22 від 06.11.2023 не могло бути оглянуте ТУ БЕБ у Полтавській області, визнано речовим доказом та вилучене 01.11.2023 (з передачею на відповідальне зберігання ТОВ "Нафтогазенергія"), колегія суддів апеляційного господарського суду не приймає до уваги, враховуючи наступне.

Як вбачається з акту приймання-передачі майна в оренду №22 від 06.11.2023, на який посилається скаржник, орендодавець передав, а орендар прийняв майно - бурильні труби ТБПК (IEU) 139,7 мм (5) S-135/G-105 у кількості 110 штук.

Водночас, у пункті 1.4. договору оренди сторони погодили місце передачі об`єкта оренди, а саме: орендодавець зобов`язаний передати в оренду (мобілізувати) обладнання на території бурових майданчиків свердловин №1 Академіка Шпака Будищансько-Чутівської площі, №74 Семиренківського газоконденсатного родовища, №71 Мачухівського газоконденсатного родовища, №81 Семиренківського газоконденсатного родовища, та за адресою: вул. Серьогіна, 3а, м. Полтава.

Також, з наданих до матеріалів справи доказів та пояснень сторін вбачається, що обумовлене договором оренди №71-СО від 01.07.2023 майно (бурильне обладнання) весь час, починаючи з моменту укладення договору (01.07.2023), знаходилося на території бурових майданчиків, що визначені у п. 1.4. договору, і це також підтвердили представники учасників справи у судовому засіданні апеляційного господарського суду.

Як встановлено судом та зазначалося раніше, 01.11.2023 детективи ТУ БЕБ у Полтавській області провели перевірку на виробничих базах ТОВ "Ендейвер", ТОВ "Нафтогазенергія" (с. Супрунівка Полтавської області) та бурових майданчиків №71 Мачухівського ГКР, №1 родовища Академіка Шпака Будищансько-Чутівської площі, №1 Майорівської площі, №82 Семиренківського ГКР, відкритій ділянці місцевості поблизу с. Лагоди Полтавського району Полтавської області, за результатами перевірки було визнано речовими доказами та вилучено в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, окрім іншого, все обладнання, яке належить ТОВ "Сервіс Ойл", у тому числі об`єкт оренди за договором оренди №71-СО та договором суборенди №71-НГЕН, а також бурильні труби ТБПК (IEU) 139,7мм згідно переліку

Передача вищезазначеного майна в користування у подальшому (06.11.2023) була оформлена між сторонами актом приймання-передачі майна в оренду №22 від 06.11.2023 до договору оренди №71-СО від 01.07.2023.

Дослідивши наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 01.11.2023, а також зміст резолютивної частини ухвали Київського районного суду м. Полтави від 14.12.2023 у справі №552/4830/23 про накладення арешту на майно ТОВ "Сервіс Ойл", судом апеляційної інстанції встановлено, що перелік майна, яке було виявлено та вилучено 01.11.2023 детективами ТУ БЕБ у Полтавській області в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні на виробничих базах відповідача і третьої особи, а також розташоване на бурових майданчиків, відповідає тому майну, яке є предметом договору оренди №71-СО від 01.07.2023, а також було передане позивачем відповідачу за актом приймання-передачі №22 від 06.11.2023 до договору оренди.

Колегія суддів зазначає, що станом на момент проведення ТУ БЕБ у Полтавській області перевірки 01.11.2023 значене майно не було в користуванні відповідача та третьої особи, однак знаходилось на виробничих базах орендаря та бурових майданчиках, також було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні та тимчасово вилучено відповідно до ст. 167 КПК України, а також передано на відповідальне зберігання ТОВ "Нафтогазенергія", що підтверджується актами приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 01.11.2023 та змістом ухвали Київського районного суду м. Полтави від 14.12.2023.

Водночас, факт того, що позивач та відповідач 06.11.2023 підписали акт приймання-передачі майна в оренду №22, сам по собі не свідчить про те, що станом на 01.11.2023 таке майно не знаходилося на виробничих майданчиках відповідача та третьої особи, не було оглянуто детективами ТУ БЕБ у Полтавській області під час перевірки 01.11.2023 та не було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні та тимчасово вилучено у третьої особи.

У справі відсутні будь-які докази, з яких можливо встановити те, що вказане у акті №22 від 06.11.2023 не перебувало на виробничих майданчиках орендаря станом на 01.11.2023 та не було вилучено в ході кримінального провадження. Позивачем в свою чергу наведеного не спростовано.

Окрім того, позивачем не було надано суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач (орендар) та тертя особа (суборендар) фактично користувалися після 01.11.2023 об`єктами оренди (бурильним обладнанням), яке зазначено в акті №22 від 06.11.2023 до договору.

Частинами 1-4 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Приписами ч. 1 ст. 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

За умовами ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарти доказування не передбачають обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

З огляду на встановлені обставини у цій справі, колегія суддів вважає, що факт вилучення у третьої особи (суборендаря) майна, яке було об`єктом оренди за договором №71-СО, у тому числі зазначеного в акті приймання-передачі №22 від 06.11.2023 в межах кримінального провадження та неможливість користування відповідачем та третьою особою таким майном з 01.11.2023 з незалежних від них причин є більш вірогідними, ніж протилежні доводи позивача.

Крім того, позивач в апеляційній скарзі посилається на податкові №5 від 31.10.2023, які були зареєстровані ним в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Разом з тим колегія зазначає, що податкові накладні, надані позивачем, були складені платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою лише для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України) та не є документом, який підтверджує факт отримання та користування відповідачем об`єктом оренди за договором та наявності у нього заборгованості перед позивачем.

Фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, а не податкові накладні, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції та наявність правовідносин між сторонами. При цьому відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.11.2019 у справі №905/49/15 як доказ, податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару та його прийняття.

Враховуючи, що податкова накладна має братись судом до уваги, однак лише у сукупності з іншими доказами у справі, та не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт здійснення господарської операції, а позивачем в свою чергу будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач як орендар користувався вилученим у межах кримінального провадження майном позивача упродовж спірного періоду з 01.11.2023 по 13.12.2023, а відповідач проти такого користування заперечує та надає відповідні докази наявності підстав для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України, відтак колегія суддів вважає, що надані позивачем податкові накладні №5 від 31.10.2023 не є належними та допустимими доказами користування відповідачем та третьою особою таким майном з 01.11.2023.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки наявними у справі доказами підтверджується, що у спірний період об`єкт оренди не міг бути використаний відповідачем через обставини, за які він не відповідає, що є підставою для звільнення його від зобов`язання по оплаті орендних платежів на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим; підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

З урахуванням вищенаведеного, судова колегія дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги позивача не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Таким чином, оскільки доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга ТОВ "Сервіс Ойл" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Полтавської області від 20.06.2024 у справі №917/612/24 підлягає залишенню без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл" на рішення Господарського суду Полтавської області від 20.06.2024 у справі №917/612/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 20.06.2024 у справі №917/612/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 23.09.2024.

Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя М.М. Слободін