Постанова

від 11.09.2024 по справі 913/342/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року м. Харків Справа № 913/342/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.,

за участю секретаря судового засідання: Садонцевої Л.К.,

за участю представників сторін:

від позивача: Сокуренко Є.С., довіреність №11752-К-Н-О від 23.07.2024;

від відповідача-1 (апелянта): не з`явилися;

від відповідача-2: не з`явилися;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизельстар", м. Старобільськ Луганської області (вх. №1887 Л/2),

на ухвалу Господарського суд Луганської області від 23.07.2024 у справі №913/342/24 (суддя Смола С.В.),

за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", м.Київ,

до відповідачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизельстар", м. Старобільськ Луганської області,

2) ОСОБА_1 , м. Старобільськ Луганської області,

про стягнення 1316757,99грн,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (надалі АТ КБ "ПриватБанк", позивач) звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизельстар" (надалі ТОВ "Дизельстар", відповідач-1) та ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 , відповідач-2) про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором №LGB0LVFWWHYDD від 15.09.2021 у сумі 1316757,99грн, з яких: 1254011,96грн простроченої заборгованості за кредитом; 62746,03грн заборгованості за простроченими процентами за користування кредитом за період з 05.03.2022 до 01.07.2022.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення позичальником (ТОВ "Дизельстар") своїх зобов`язань з повернення суми кредиту та сплати відсотків за кредитним договором №LGB0LVFWWHYDD від 15.09.2021, виконання зобов`язань за яким забезпечено договором поруки №LGB0LVFWWHYDD/DP від 15.09.2021, укладеним між АТ КБ "ПриватБанк" та поручителем ( ОСОБА_1 ).

Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій він просить забезпечити позов шляхом накладення арешту в межах ціни позову 1316757,99грн до вирішення справи по суті на грошові кошти, які знаходяться на рахунках в банківських установах та належать ТОВ "Дизельстар".

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову заявник посилається на те, що відповідач-1 тривалий час не виконує взяті на себе зобов`язання за кредитним договором та не здійснює щомісячних платежів на погашення заборгованості по кредиту, внаслідок чого виникла прострочена заборгованість в сумі 1316757,99грн, яка складається з 1254011,96грн простроченої заборгованості за кредитом та 62746,03грн заборгованості за простроченими процентами за користування кредитом за період з 05.03.2022 до 01.07.2022, що свідчить про ухилення від виконання грошового зобов`язання. Крім того, позивач зазначає, що відповідачі не вживають жодних заходів на погашення заборгованості та не мають наміру цього робити, хоча й мають відповідні майнові ресурси. Наведені обставини, за доводами позивача, свідчать про недобросовісну поведінку відповідачів в контексті загальних засад цивільного законодавства та договірних зобов`язань, передбачених ст.ст. 3, 509 Цивільного кодексу України. Натомість, відчуження позичальником та поручителем майна на користь третіх осіб до моменту відкриття виконавчого провадження за рішенням суду про стягнення заборгованості в разі задоволення позову може унеможливити виконання рішення суду. З урахуванням наведеного, позивач просить забезпечити позов шляхом накладення арешту в межах ціни позову 1316757,99грн на грошові кошти, які знаходяться на рахунках в банківських установах та належать ТОВ "Дизельстар".

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 23.07.2024 у справі №913/342/24 заяву АТ "ПриватБанк" про забезпечення позову - задоволено.

Накладено арешт у межах ціни позову 1316757,99грн на грошові кошти, які знаходяться на рахунках в банківських установах та належать ТОВ "Дизельстар".

Приймаючи вищевказану ухвалу у даній справі, суд першої інстанції врахував наведені позивачем обставини тривалого невиконання відповідача-1 своїх зобов`язань за кредитним договором та, з огляду на перебування ТОВ "Дизельстар" та тимчасово окупованій території, дійшов висновку, що наразі існує реальний ризик ускладнення виконання рішення суду; Також, господарський суд відзначив, що розпорядження відповідачем-1 грошовими коштами, які знаходяться на відкритих в банківських установах ТОВ "Дизельстар" рахунках, до моменту відкриття виконавчого провадження може унеможливити виконання рішення у цій справі. При цьому, суд встановив наявність зв`язку між зазначеним заходом забезпечення позову і предметом спору, співмірність заходу із заявленою позивачем вимогою.

З метою запобігання можливим потенційним порушенням майнових прав та охоронюваних законом інтересів АТ КБ "ПриватБанк", а також враховуючи, що невжиття заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, господарський суд першої інстанції визнав обґрунтованим вжиття такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках в банківських установах та належать ТОВ "Дизельстар", у межах ціни позову 1316757,99грн.

Не погодившись з постановленою ухвалою, відповідач-1 - ТОВ "Дизельстар" звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Луганської області від 23.07.2024 у справі №913/342/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Скаржник вважає оскаржувану ухвалу такою, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, виходячи з наступного:

- позивачем не наведено аргументів та не підтверджено будь-якими доказами того, що на даний час відповідачі здійснюють будь-які дії, спрямовані на реалізацію майна або фактичне відчуження належних їм грошових коштів;

- також матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачами умисних дій, спрямованих на істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у даній справі;

- заявником не наведено жодного обґрунтування та не надано суду доказів того, що накладання арешту на грошові кошти на тимчасово окупованій територій призведе до належного виконання судового рішення у випадку задоволення позову;

- наведені заявником доводи є лише його оціночними судженнями та побоюваннями, які не підтверджені належними засобами доказування, а тому не можуть бути прийняті судом як доказ, що свідчить про реальну загрозу невиконання рішення суду у даній справі;

- саме лише посилання заявника на можливе ухилення від виконання зобов`язань за кредитним договором та наявність заборгованості, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Дизельстар" на ухвалу Господарського суд Луганської області від 23.07.2024 у справі №913/342/24; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень; призначено розгляд апеляційної скарги у справі №913/342/24 на 11.09.2024 о 12:30 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, просп. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №105.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до апеляційного суду 19.08.2024 від АТ КБ "ПриватБанк", позивач заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу господарського суду про забезпечення позову першої інстанції - без змін. Мотивуючи свою позицію позивач посилається на те, що станом на момент подання цього позову позичальник має заборгованість перед банком за кредитом та відсотками в загальній сумі 1316757,99грн. Позивачем на електронну адресу відповідача-1 направлялася вимога про сплату заборгованості, однак остання була залишена без відповіді та без задоволення, що свідчить про ухилення від його обов`язку з повернення кредитних коштів. Відтак, на даний час існують обґрунтовані припущення, що у разі задоволення позову у цій справі, відповідачем можуть бути вчинені дії з метою ухилення від виконання рішення суду в установленому законом порядку. При цьому, грошові кошти, які знаходяться на рахунках ТОВ "Дизельстар" не перебувають під будь-яким обтяженням та/або забороною, що надає відповідачу можливість вільного розпорядження таким майном та може суттєво вплинути на права та інтереси позивача, а невжиття заходів до забезпечення позову може фактично унеможливити захист порушених прав і інтересів позивача шляхом повного та реального виконання рішення суду, у разі задоволення позову.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 задоволено клопотання представника АТ КБ "ПриватБанк" адвоката Сокрутенка Є.С. про участь у судових засіданнях по справі №913/342/24, у т.ч. призначеному на 11.09.2024 о 12:30 год у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

04.09.2024 до Східного апеляційного господарського суду від АТ КБ "ПриватБанк" надійшли додаткові письмові пояснення з посиланням на судову практику Верховного Суду при вирішенні питання про забезпечення позову.

Відповідач-2 не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 11.09.2024 приймав участь в режимі відеоконференції представник позивача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві та письмових поясненнях, просив залишити оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін.

Уповноважені представники відповідача-1 (апелянта) та відповідача-2 у судове засідання 11.09.2024 не з`явилися; про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги всі сторони повідомлені у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників відповідачів, у зв`язку з чим переходить до її розгляду по суті.

Згідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

За приписами ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.

Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до ст. 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При цьому обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Отже, накладення арешту в межах ціни позову на грошові кошти відповідача, що належать або підлягають передачі або сплаті цьому товариству і знаходяться у нього чи в інших осіб, є одним з визначених законом способів забезпечення позову.

Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Таким чином, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд, на підставі поданих заявником доказів, має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №916/2364/20.

Як вже зазначалося, предметом позову у цій справі є вимога майнового характеру про стягнення 1316757,99грн.

При цьому, позовна заява подана з метою захисту прав і законних інтересів позивача, порушених відповідачем-1 внаслідок невиконання ним своїх зобов`язань за кредитним договором №LGB0LVFWWHYDD від 15.09.2021 зі сплати простроченої заборгованості за кредитом у сумі 1254011,96грн та заборгованості за простроченими процентами за користування кредитом у сумі 62746,03грн, що загалом складає 1316757,99грн.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову АТ КБ "ПриватБанк" посилається на те, що ним було направлено ТОВ "Дизельстар" письмову вимогу про погашення заборгованості, однак відповідач-1 вже тривалий час ухиляється від вирішення питання щодо погашення заборгованості за кредитним договором, кредитні кошти у сумі 1254011,96грн та відсотки у сумі 62746,03грн повернуто не було.

З урахуванням наведеного, позивач просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, які знаходяться на банківських рахунках останнього в межах ціни позову (1316757,99грн), що, на його думку, є обґрунтованим та адекватним засобом для забезпечення майбутнього виконання судового рішення.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що з урахуванням предмету позовних вимог, у випадку задоволення позову у даній справі, у відповідача-1 виникне обов`язок щодо сплати позивачу грошових коштів в сумі 1316757,99грн.

У свою чергу, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач-1 необхідну суму грошових коштів.

Отже, застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов`язано із предметом позову.

Адекватність такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти відповідача-1 у межах ціни позову, дійсно полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Враховуючи, що в силу положень ст. 192 Цивільного кодексу України грошові кошти є платіжним засобом, тому відповідач-1 може в будь-який момент розрахуватись коштами.

Доведення позивачем відповідними доказами такої можливості відповідача не вимагається.

При вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення судова колегія враховує висновки Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, які зводяться до того, що: " У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін ".

Колегія суддів також зазначає, що такий підхід не є абсолютним, адже умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача-1 на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, про що також вказав Верховний Суд у вищезгаданій постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.

З урахуванням наведених правових висновків Верховного Суду, оцінуючи матеріали справи, колегія суддів враховує зазначені позивачем обставини відносно того, що:

- ТОВ "Дизельстар" зареєстрований у м. Старобільську Луганської області, яке є тимчасово окупованою територією з 24.02.2022, внаслідок повномасштабного вторгнення рф на територію України, що також вбачається з Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №309 від 22.12.2022;

- упродовж тривалого часу позичальником та поручителем не вживалися дії щодо погашення заборгованості за кредитним договором, а поведінка відповідача-1 свідчить про ухилення від виконання взятих на себе зобов`язань.

- з огляду на окупацію м. Старобільськ та активні бойові дії за місцезнаходженням відповідача (територія Луганської області), господарська діяльність останнього може бути зупинена або взагалі припинена, що матиме наслідком суттєве погіршення фінансового стану та платоспроможності ТОВ "Дизельстар".

За оцінкою апеляційного суду, зазначені обставини можуть вказувати на відсутність наміру у відповідача-1 проводити розрахунки за кредитним договором або можливість витрати наявних оборотних грошових коштів не на розрахунки з позивачем, та дають достатньо обґрунтовані припущення, що виконання можливого рішення може бути істотно ускладненим чи неможливим.

Крім того, колегією суддів апеляційної інстанції приймається до уваги, що в апеляційній скарзі ТОВ "Дизельстар" не спростовує жодним чином факт наявності заборгованості за кредитним договором, не заперечує відсутність письмових відповідей на вимогу позивача щодо оплати заборгованості зі сплати кредиту та відсотків, а також те, що відповідачем-1 не доведено наявності грошових коштів на банківських рахунках в сумі 1316757,99грн, не спростовано відсутність ризиків зникнення або пошкодження майна у сумі ціни позову.

У свою чергу, бездіяльність відповідача-1, яка виражається у формі невиконанні взятих на себе зобов`язань за кредитним договором щодо сплати суми заборгованості за кредитом та відсотками, по суті є формою ухилення від виконання зобов`язання, яка свідчить про потенційну можливість ухилення останнього від виконання і судового рішення у разі задоволення позовних вимог позивача, що у сукупності з вище встановленими обставинами свідчить про імовірність утруднення виконання рішення у разі невжиття таких заходів.

Наведеним вище спростовуються доводи скаржника відносно ненадання позивачем доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання своїх зобов`язань.

Щодо інших доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що саме по собі знаходження підприємства ТОВ "Дизельстар" на тимчасово окупованій території не є безумовною підставою для забезпечення позову, але такі обставини у будь-якому разі певним чином обмежують та/або унеможливлюють ведення нормальної господарської діяльності та впливають на рух майнових активів боржника, тому єдиним можливим способом погашення заборгованості на теперішній час є стягнення грошових коштів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у даному випадку АТ КБ "ПриватБанк" подано позов про стягнення солідарно ТОВ "Дизельстар" та ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №LGB0LVFWWHYDD від 15.09.2021 у сумі 1316757,99грн, у зв`язку з невиконанням такого зобов`язання позичальником відповідачем-1.

Зазначені обставини свідчать про те, що накладення арешту на грошові кошти відповідача-1 у межах ціни позову спрямоване на реальне виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог, а також те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення суду у даній справі та відповідно поновлення прав позивача.

При цьому, накладення арешту на кошти у межах спірної суми забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати рішення у разі задоволення позову та не призведе до втручання у господарську діяльність ТОВ "Дизельстар", а лише запровадить тимчасові обмеження щодо користування цими коштами відповідачем-1 задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позову.

Застосування заходів забезпечення позову не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, не призведе до втручання у звичайну діяльність учасників судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо використання коштів, наявних у відповідача, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Отже, застосування заходу забезпечення позову гарантуватиме у майбутньому виконання судового рішення у разі задоволення позову, оскільки залежить від наявності у відповідача-1 грошових коштів у значному розмірі.

Зі змісту п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу.

Піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 911/949/20, від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20, від 09.06.2021 у справі № 914/2438/20).

Апеляційним господарським судом встановлено, що вживаючи заходи забезпечення позову судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі було накладено арешт саме у межах спірної суми, яка заявлена до стягнення позивачем, тобто дотримано критерій співмірності.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що застосований місцевим господарським судом захід забезпечення позову, а саме накладення арешту на грошові кошти ТОВ "Дизельстар" у межах заявленої до стягнення суми, є обґрунтованим, адекватним та співмірним, оскільки:

1) відповідає предмету спору у цій справі про стягнення заборгованості;

2) спрямований запобіганню виникненню можливих перешкод для виконання рішення суду у разі задоволення позову, з урахуванням того, що: ТОВ "Дизельстар" знаходиться на тимчасово окупованій території, діяльність останнього може бути ускладнена, зупинена/припинена; відповідачем-1 після пред`явлення вимоги позивача та подання цього позову до суду не вживалися дії щодо сплати заборгованості за кредитним договором №LGB0LVFWWHYDD від 15.09.2021 у сумі 1316757,99грн; в апеляцій відповідач будь-яким чином не спростовує отримання вимоги Банку та наявність заборгованості за кредитним договором, тобто не заперечує своєї бездіяльності щодо виконання зобов`язання;

3) забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати рішення у разі задоволення позову та не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача-1, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо користування цими коштами відповідачем задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позову, у той час як невжиття таких заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі у разі задоволення позову.

Вказані висновки узгоджуються з позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 20.06.2022 у справі № 904/7615/21, від 05.08.2022 у справі №905/447/22, від 22.07.2019 у справі № 914/120/19, від 17.05.2021 року у справі №911/8/21, від 28.12.2021 у справі № 910/13681/21.

Разом з цим, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у випадку арешту коштів на рахунках, гроші фактично залишаються у власності боржника і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з рахунків боржника й уникнення виконання судового рішення у майбутньому, такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову. Арешт коштів, як такий, не означає зміну їх власника. Водночас, у випадку стягнення грошових коштів на користь певної особи, такі кошти зараховуються на рахунки особи, на користь якої ухвалене судове рішення, та вибувають із власності боржника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.05.2021 у справі № 911/8/21.

З урахуванням наведеного, відсутні відстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи третіх осіб, оскільки грошові кошти залишаються у володінні та користуванні відповідача, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 143 ГПК України за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим, а згідно ч. 1 ст. 145 ГПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Тобто, відповідач-1 не позбавлений права та можливості звернутися до суду з відповідним клопотанням, підтвердивши належними доказами та довівши суду наявність обставин, з якими пов`язується можливість заміни заходу забезпечення позову іншим або взагалі відсутність підстав чи подальшої потреби у їх застосуванні.

Що стосується доводів заявника апеляційної скарги відносно того, що позивачем не було доведено вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на реалізацію майна або фактичне відчуження грошових коштів, колегія суддів зазначає, що у даному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи, подання доказів, які б свідчили про ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав позивача, не є визначальною умовою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки до ухвалення рішення і набуття ним чинності відповідач-1 може у будь-який момент безперешкодно розпорядитися своїм майном (у тому числі грошовими коштами на рахунках), і при цьому він може не здійснювати жодних дій, які б могли опосередковано свідчити про намір вчинити зазначені дії.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновками господарського суду першої інстанції про те, що вжиття заявлених позивачем у даній справі заходів забезпечення позову сприятиме захисту та поновленню порушених прав позивача та виконанню рішення по даній справі у разі задоволення позовних вимог, є заходом запобігання можливим потенційним порушенням майнових прав та охоронюваних законом інтересів АТ КБ "ПриватБанк". Натомість, невжиття такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках в банківських установах та належать ТОВ "Дизельстар" у межах ціни позову 1316757,99грн, може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у даній справі, що в свою чергу призведе до нівелювання функції судового рішення, як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського Суду з прав людини у справі Проніна проти України (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках в банківських установах та належать відповідачу-1, у межах ціни позову.

Таким чином, оскільки доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваній судовій ухвалі висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга ТОВ Дизельстар" задоволенню не підлягає, а ухвала Господарського суд Луганської області від 23.07.2024 у справі №913/342/24 підлягає залишенню без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизельстар" на ухвалу Господарського суд Луганської області від 23.07.2024 у справі №913/342/24 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суд Луганської області від 23.07.2024 у справі №913/342/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 23.09.2024.

Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя В.В. Лакіза