Постанова

від 11.09.2024 по справі 916/2407/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/2407/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Баклан Н.Ю.,

Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області - не з`явився,

Управління освіти Фонтанської сільської ради

Одеського району Одеської області - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Одеська обласна енергопостачальна компанія» - Оляш К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія»

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 (у складі колегії суддів: Савицький Я.Ф. (головуючий), Колоколов С.І., Ярош А.І.)

та рішення Господарського суду Одеської області від 20.03.2024 (суддя Литвинова В.В.)

у справі № 916/2407/22

за позовом Керівника Доброславської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, Управління освіти Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія»

про визнання недійсними додаткових угод і стягнення 284 558,47 грн,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2022 року Керівник Доброславської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області (далі - Фонтанська сільська рада) і Управління освіти Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області (далі - Управління освіти Фонтанської сільської ради) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (далі - ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія»), у якому просив:

- визнати недійсними укладені між Управлінням освіти Фонтанської сільської ради та ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» додаткові угоди: № 2, № 3, № 4, № 5, № 6, № 7, № 8, № 9 до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника від 26.03.2021 № 12-22Z-ПВЦ;

- стягнути з ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» на користь Управління освіти Фонтанської сільської ради безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 284 558,47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що додаткові угоди до договору укладені з порушенням вимог статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК), статті 653 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), оскільки на підставі оспорюваних додаткових угод було протиправно збільшено ціну договору про закупівлю електричної енергії у постачальника від 26.03.2021 № 12-22Z-ПВЦ, укладеного між Управлінням освіти Фонтанської сільської ради та ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» в межах процедури проведення державних закупівель, та зменшено загальні обсяги поставки електричної енергії.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.12.2022 позов залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 ухвалу Господарського суду Одеської області від 07.12.2022 скасовано в частині залишення без розгляду позову прокурора в інтересах держави в особі Управління освіти Фонтанської сільської ради. Справу № 916/2407/22 у цій частині направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. В іншій частині ухвалу залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 24.05.2023 касаційну скаргу ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» залишено без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 у справі № 916/2407/22 -без змін.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.03.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2024, позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Управління освіти Фонтанської сільської ради задоволено в повному обсязі. Визнано недійсними укладені між Управлінням освіти Фонтанської сільської ради та ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» додаткові угоди: № 2, № 3, № 4, № 5, № 6, № 7, № 8, № 9 до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника від 26.03.2021 № 12-22Z-ПВЦ. Стягнуто з ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» на користь Управління освіти Фонтанської сільської ради безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 284 558,47 грн. Розстрочено виконання рішення в цій частині на шість місяців до 20.09.2024, стягуючи щомісяця рівними частками.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у липні 2024 року ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, просить скасувати постановлені у справі судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.07.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 916/2407/22 за касаційною скаргою ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11.09.2024.

Заступник керівника Доброславської окружної прокуратури у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Фонтанська сільська рада, Управління освіти Фонтанської сільської ради у судове засіданні своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

За змістом статті 43 ГПК учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв зазначених учасників справи щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що Управління освіти Фонтанської сільської ради 05.02.2021 оголосило про проведення відкритих торгів Електрична енергія, код 09310000-5 Електрична енергія за ДК 021:2015 Єдиний закупівельний словник з очікуваною вартістю 778 250,00 грн; запланований обсяг електричної енергії складав 275 000 кВт*год.

Учасниками цих відкритих торгів зареєструвалися: ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» з цінової пропозицією 622 875,00 грн з ПДВ та Товариство з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут» з ціновою пропозицією 676 500,00 грн з ПДВ.

За результатом розгляду тендерних пропозицій, згідно з протоколом розкриття тендерних пропозиції/пропозицій UA-2021-02-05-010334-а від 10.03.2021 визначено переможцем ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» з найменшою остаточною ціновою пропозицією 611 201,25 грн з ПДВ.

26.03.2021 між Управлінням освіти Фонтанської сільської ради (споживач) і ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (постачальник) укладено договір № 12-22Z-ПВЦ про постачання електричної енергії на суму 611 201,25 грн, за умовами якого постачальник продає електричну енергію за кодом CPV за ДК 021:2015-09310000-5 електрична енергія споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (пункт 2.1 договору).

Кількість електричної енергії за березень-грудень 2021 року визначено в обсязі 275 000 кВт*год, відповідно до додатку 3 до договору «Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії споживачу (чем) ( пункт 2.2 договору).

Строк постачання електричної енергії: з 26.03.2021 по 31.12.2021 (пункт 2.3 договору).

За положеннями пункту 5.1 договору ціна цього договору за березень-грудень 2021 року становить 611201,25 грн, у т.ч. ПДВ 101 866,88 грн. Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього договору.

Договір вступає в силу з дня його підписання та укладається на строк, зазначений у комерційній пропозиції, а саме: з 26.03.2021 по 31.12.2021 (пункт 13.1 договору).

Постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов договору споживача не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Постачальник зобов`язаний повідомити споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації постачальнику, якщо споживач не приймає нові умови (пункт 13.4 договору).

Додатковою угодою № 1 від 20.04.2021 внесено зміни до пункту 5.1 Розділу 5 «Ціна, порядок обліку та оплати електричної енергії» договору, відповідно до яких ціна цього договору на період до 31.12.2021 становить 611 201,25 грн. Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього договору.

У подальшому між сторонами укладено ряд додаткових угод.

Додатковою угодою № 2 від 17.09.2021 підвищено ціну на електричну енергію до 2,444805 грн 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором зменшено та установлено в розмірі 260 665 кВт*год.

Додатковою угодою № 3 від 20.09.2021 підвищено ціну на електричну енергію до 2,6892855 грн 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором зменшено та установлено в розмірі 247634 кВт*год.

Додатковою угодою № 4 від 23.09.2021 підвищено ціну на електричну енергію до 2,95821405 грн 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором зменшено та установлено в розмірі 235 788 кВт*год.

Додатковою угодою № 5 від 27.09.2021 підвищено ціну на електричну енергію до 3,1652890335 грн 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором зменшено та установлено в розмірі 228 038 кВт*год.

Додатковою угодою № 6 від 30.11.2021 підвищено ціну на електричну енергію до 3,481501408 грн 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором зменшено та установлено в розмірі 224 571 кВт*год.

Додатковою угодою № 7 від 01.12.2021 підвищено ціну на електричну енергію до 3,829303399 грн 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором зменшено та установлено в розмірі 221 418 кВт*год.

Додатковою угодою № 8 від 02.12.2021 підвищено ціну на електричну енергію до 3,829303399 грн 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором зменшено та установлено в розмірі 218 552 кВт*год.

Додатковою угодою № 9 від 03.12.2021 підвищено ціну на електричну енергію до 4,632614704 грн 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором зменшено та установлено в розмірі 215 947 кВт*год.

Додатковою угодою № 10 від 29.12.2021 продовжено термін дії договору до 31.03.2022.

Додатковою угодою № 11 визначено обсяг енергії в розмірі 242 333 кВт*год, у тому числі на 2022 рік в обсязі 26 386 кВт*год. та установлено ціну договору 733 441,50 грн.

На виконання договору постачальником за відповідними актами прийняття-передавання товарної продукції було поставлено споживачу електричну енергію.

Прокурор, звертаючись до суду із цим позовом, послався на те, що сторонами під час проведення закупівлі електричної енергії порушено вимоги чинного законодавства, зокрема положення Закону України «Про публічні закупівлі», принципи ефективного та прозорого здійснення закупівлі, що спричинило безпідставне витрачання коштів, нераціональне та неефективне їх використання. Внаслідок укладення оспорюваних додаткових угод була збільшена ціна на електричну енергію, що призвело до закупівлі останньої у менших обсягах, ніж передбачалось за договором, що є порушенням бюджетного законодавства, принципів добросовісної конкуренції, об`єктивної та неупередженої оцінки тендерних пропозицій та принципу запобігання корупційним діям і зловживанням при проведенні публічних закупівель. Прокурор зазначив, що сторонами з дня укладання основного договору безпідставно підвищено ціну на електричну енергію з 1,852125 грн до 4,632614704 грн за 1 кВт*год, тобто на 150 %. При цьому обсяг електроенергії, що закупається, зменшилася з 275 000 кВт*год до 242 333 кВт*год., а термін дії договору продовжено на 3 місяці.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позов задовольнив та мотивував таке рішення тим, що оспорювані додаткові угоди укладено з порушенням законодавства, що є підставою для визнання їх недійсними. Крім того, судом установлено, що внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання оспорюваних додаткових угод з порушенням законодавства, мала місце переплата позивачем коштів за поставлену електричну енергію, тому суди також дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення надмірно сплачених коштів.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» підстави касаційного оскарження судових рішень обґрунтувало, зокрема, тим, що:

- суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 217, частину 1 статті 638 ЦК, частину 3 статті 180 ГК, статтю 22 Бюджетного кодексу України. Крім того, судами попередніх інстанцій було порушено норми процесуального права, а саме частину 1статті 74, частину 1 статті 86, пункт 2 частини 1 статті 226, статтю 236, пункт 4 частини 4 статті 238, частину 5 статті 269 ГПК;

- у прокурора були відсутні підстави для представництва інтересів держави в особі Управлінням освіти Фонтанської сільської ради, а апеляційним судом в оскаржуваній постанові було застосовано положення статті 22 Бюджетного кодексу України без врахування висновків щодо застосування цієї норми права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 та постанові Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 917/1203/21, щодо відсутності у прокурора повноважень на подання позову в інтересах держави в особі розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня (отримувача бюджетних котів), який є замовником публічної закупівлі; суд мав залишити позов прокурора без розгляду;

- суди попередніх інстанцій безпідставно розглянули справу за участі Фонтанської сільської ради, яка не має статусу учасника у цій справі, та прийняли рішення про інтереси Фонтанської сільської ради, яка хоч і приймала участь у справі, проте не була залучена до участі у справі у встановленому ГПК порядку;

- суди безпідставно визнали недійсними угоди в цілому, чим порушили положення статті 217, частини 1 статті 638 ЦК, частини 3 статті 180 ГК, щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду;

- суди в порушення частини 5 статті 236 ГПК не надали оцінки доводам відповідача щодо неправильного розрахунку позивачем ціни позову, що призвело до безпідставного стягнення з відповідача коштів у сумі 284 558,47 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною 3 статті 41 ГПК у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина 3 статті 53 ГПК).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 ГПК (частина 4 статті 53 ГПК).

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частина 5 статті 53 ГПК).

У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (такі висновки наведено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частина 1 якої визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (частина 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У справі, що розглядається, прокурор подав позов в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради і Управління освіти Фонтанської сільської ради з посиланням на їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави, які полягають у забезпеченні реалізації принципів регулювання бюджетних відносин під час здійснення публічних закупівель.

Позов в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради було залишено без розгляду ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.12.2022 на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 і в подальшому судами розглядався саме позов прокурора в інтересах держави в особі Управління освіти Фонтанської сільської ради, що підтверджується змістом оскаржуваних судових рішень, чим спростовуються доводи касаційної скарги про розгляд судами позову в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Управління освіти як виконавчий орган місцевої ради, який у розумінні статті 22 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів (за рахунок яких здійснюється закупівля електричної енергії за договором), уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету та зобов`язаний ефективно і раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та публічних закупівель.

Прокурор зазначав, що наведені у позові порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» завдають шкоди державним інтересам у вигляді незаконних витрат коштів, що унеможливлює раціональне та ефективне використання коштів бюджету і здатне спричинити істотної шкоди інтересам держави.

Суди попередніх інстанцій установили, що прокурор дотримався вимог, встановлених у статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; позивач належним чином не здійснив захист інтересів держави в спірних правовідносинах, у зв`язку з чим у прокурора були обґрунтовані підстави для представництва в суді інтересів держави в особі Управління освіти Фонтанської сільської ради за цим позовом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, висновки у якій врахували суди попередніх інстанцій, зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 916/1055/23).

Крім того, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 дійшов висновку, що Відділ освіти, сім`ї, молоді та спорту Чернігівської райдержадміністрації, в інтересах якого звернувся прокурор, є належним позивачем.

Позиція Верховного Суду щодо можливості звернення прокурора в інтересах держави в особі компетентного органу як сторони правочину як позивача у справі висловлена, зокрема у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, у якій Велика Палата Верховного Суду задовольнила позов прокурора в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби та Замовника за договором про постачання електричної енергії до Виконавця про визнання недійсними додаткових угод до договору, укладеного між позивачем 2 і відповідачем за результатами проведення публічної закупівлі, та стягнення коштів. Отже, одна сторона правочину може бути позивачем у справах щодо визнання такого правочину недійсним, звертаючись із таким позовом до відповідача - іншої сторони правочину.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало неврахуванням судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 та постанові Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 917/1203/21.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 навела правовий висновок, зокрема, щодо відсутності підстав для представництва прокурором в суді інтересів держави в особі комунального закладу, оскільки засновником комунального закладу та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, який є уповноваженою особою на вжиття заходів представницького характеру у спірних правовідносинах.

Натомість у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що Управління освіти є належним позивачем, оскільки як виконавчий орган місцевої ради, який у розумінні статті 22 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів (за рахунок яких здійснюється закупівля електричної енергії за договором), уповноважений на отримання бюджетних асигнувань і взяття бюджетних зобов`язань, не здійснив захист інтересів держави в спірних правовідносинах, бездіяльність якого стала підставою для звернення прокурора із цим позовом до суду за захистом інтересів держави в особі цього органу.

У справі № 917/1203/21 Верховний Суд постановою від 15.08.2023 скасував судові рішення попередніх судових інстанцій, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції для з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Тобто по суті спір у цій справі не вирішено.

Отже, аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішеннях у справі, № 916/2407/22, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Водночас необхідно зауважити, що скаржник не наводить у касаційній скарзі постанов Верховного Суду, висновки в яких не врахували суди попередніх інстанцій при визначенні правомірності звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі Управління освіти.

У зв`язку з наведеним, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

За змістом касаційної скарги ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія», підставою оскарження судових рішень у справі, що розглядається, є також приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК.

Як свідчить зміст зазначеної норми, вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 217, частини 1 статті 638 ЦК, частини 3 статті 180 ГК, щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, оскільки, на думку скаржника, суди безпідставно визнали недійсними додаткові угоди в цілому.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина 1 статті 638 ЦК).

У частині 3 статті 180 ГК визначено, що укладення сторонами договору за державним замовленням (державного контракту) здійснюється в порядку, передбаченому статтею 181 цього Кодексу, з урахуванням особливостей, передбачених законодавством. Державний контракт укладається шляхом підписання сторонами єдиного документа.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із частиною 1 статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу.

У частині 3 статті 215 ЦК передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частиною 1 статті 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 наведено висновок про те, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається. Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що предметом укладеного між сторонами договору про закупівлю електричної енергії у постачальника від 26.03.2021 № 12-22Z-ПВЦ є електрична енергія, ДК 021:2015 під кодом: 09310000-5 електрична енергія, за ціною 1,852125 грн з ПДВ (у договорі не відображено) 1 кВт*год. за обсяг електричної енергії: 275 000 кВт*год, загальною вартістю 611 201,25 грн. Цей правочин укладено за наслідкам розгляду тендерних пропозицій, згідно з протоколом засідання тендерного комітету, за яким переможцем визначено ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» з остаточною ціновою пропозицією 611 201,25 грн з ПДВ.

Під час укладення оспорюваних додаткових угод № 2, № 3, № 4, № 5, № 6, № 7, № 8, № 9 до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника від 26.03.2021 № 12-22Z-ПВЦ не було дотримано законодавчо визначених обмежень щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.

Отже, суди попередніх інстанцій, установивши обставини укладення додаткових угод з перевищенням максимального ліміту щодо зміни ціни у розмірі 10 %, встановленого пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», дійшли висновку про визнання таких угод недійсними як таких, що суперечать нормам ЦК та Закону України «Про публічні закупівлі».

Відповідач стверджує про безпідставність висновків судів попередніх інстанцій щодо визнання оспорюваних додаткових угод недійсними в цілому, оскільки за твердженням скаржника такі угоди містять й інші умови, які не є спірними, у зв`язку із чим вважав, що суди неправильно застосували положення статті 217, частини 1 статті 638 ЦК, частини 3 статті 180 ГК.

Так, відповідно до статті 217 ЦК недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Проте, як установлено судами попередніх інстанцій, умови оспорюваних у справі додаткових угод в цілому стосуються саме неправомірного збільшення ціни за одиницю товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, що суперечить наведеним нормам законодавства, тому суди дійшли обґрунтованого висновку про визнання таких угод недійсними, що узгоджується з наведеними висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, а також, зокрема, у постанові Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 916/1055/23.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що касаційна скарга не містить відповідних доводів щодо необхідності формування висновку щодо застосування наведених скаржником норм права у подібних правовідносинах, а лише зводиться до викладення такого висновку у тому формулюванні, як це необхідно позивачу в межах конкретної справи, та надання іншої оцінки доказам, на підставі яких суди першої та апеляційної інстанцій установили фактичні обставини справи, що стали підставою для задоволення позову, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК.

Отже, зважаючи на викладене, підстав для формування правового висновку щодо застосування наведених скаржником норм права у контексті спірних правовідносин немає.

За таких обставин підстава касаційного оскарження судового рішення, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов`язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Такими підставами касаційна скарга не обґрунтована.

За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Проте касаційна скарга не обґрунтована і підставами для скасування судових рішень, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК.

Доводи ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» про незалучення до участі в цій справі Фонтанської сільської ради, не заслуговують на увагу, оскільки посилання скаржника на наявність порушеного права/інтересу особи, яка не оскаржує судові рішення, поза межами підстав для представництва не відповідає вимогам закону.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди в порушення частини 5 статті 236 ГПК не надали оцінки доводам відповідача щодо неправильного розрахунку позивачем ціни позову, що, на думку скаржника, призвело до безпідставного стягнення з відповідача коштів у сумі 284 558,47 грн, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, перевіривши поданий позивачем розрахунок, визнав його правильним.

Доводи касаційної скарги позивача у цій частині Верховний Суд вважає виключно намаганням спрямувати касаційний суд втрутитися у фактичну складову оскаржуваних судових рішень та надати власну оцінку зазначеним скаржником доказам, однак в силу положень частини 2 статті 300 ГПК суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального закону щодо надання оцінки поданим сторонами доказам Верховний Суд вважає формальними, адже в оскаржуваних судових рішеннях відповідачу було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідно зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави оскарження судових рішень з посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК є необґрунтованими, про що зазначено вище.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 20.03.2024 у справі № 916/2407/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко