Постанова

від 17.09.2024 по справі 915/1377/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 915/1377/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

прокуратури -Косенко Д. В.,

відповідача - Магда В. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 (судді: Аленін О. Ю. - головуючий суддя, Богатир К. В., Філінюк І. Г.) у справі

за позовом керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОМІКС ЛТД"

про визнання недійсними пунктів договору та стягнення коштів у розмірі 3 404 810,20 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У вересні 2023 року керівник Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОМІКС ЛТД" (далі - ТОВ "Номікс ЛТД") про визнання недійсними пункти 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб нафти i дистилятів (09130000-9) (паливо дизельне) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 06.12.2022 № 286/1/22/97, укладеного між Міністерством оборони України та ТОВ "Номікс ЛТД" в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість та стягнення з ТОВ "Номікс ЛТД" на користь Міністерства оборони України 3 404 810,20 грн, з яких: безпідставно оплачені кошти у cyмi 3 208 231,48 грн, інфляційні втрати у cyмi 140 965,26 грн та 3% річних у сумі 55 613,46 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Міністерством оборони України та ТОВ "Номікс ЛТД" 06.12.2022 було укладено договір про постачання для державних потреб паливо дизельне для техніки спеціального призначення за кошти Державного бюджету України, відповідно до умов якого визначено ставку податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 20%. На виконання договору Міністерство оборони України перерахувало на користь відповідача кошти у загальній сумі 49 040 109,88 грн, у тому числі ПДВ 20% у сумі 3 208 231,48 грн.

Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

На вимогу позивача відповідач не повернув безпідставно отримані кошти у сумі 3 208 231,48 грн (безпідставно сплачений ПДВ) та продовжує їх утримувати (користуватись ними).

1.3. У відзиві на позову заяву, заперечуючи проти її задоволенні, ТОВ "Номікс ЛТД" вказувало на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 була видана з визначеною метою, а саме виконання мобілізаційних завдань. Проте оспорюваний договір не міститься умови, що він укладений з метою виконання мобілізаційного завдання, а тому відсутні підстави вважати, що на спірні правовідносини поширюються норми вказаної постанови Кабінету Міністрів України.

Також відповідач зазначав, що постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 не є частиною Податкового кодексу України та не змінює його положень, у той же час вступає у протиріччя з пунктом 194.1 статті 194 Податкового кодексу України та пунктом 82 підрозділу 2 Розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024 позов задоволено повністю, визнано недійсними пункти 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб нафти i дистилятів (паливо дизельне) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 06.12.2022 № 286/1/22/97, укладеного між Міністерством оборони України та ТОВ "Номікс ЛТД", у частині включення до договірної ПДВ; стягнуто з ТОВ "Номікс ЛТД" на користь Міністерства оборони України 3 208 231,48 грн безпідставно сплаченого ПДВ, 140 965,26 грн інфляційних втрат та 55 613,46 грн - 3% річних.

Суд дійшов висновку щодо доведеності та правомірності позовних вимог.

2.2. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024 в частині стягнення з ТОВ "Номікс ЛТД" на користь Міністерства оборони України інфляційних втрат, 3% річних та розподілу судових витрат скасовано, прийнято в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.04.2024, прокурор у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024 залишити в силі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Так, прокурор вказує на те, що постанова суду апеляційної інстанції у вказаній справі ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, із застосуванням судом в оскаржуваному судовому рішенні норм права, а саме положень статей 625, 1212 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20 та від 04.05.2023 у справі № 910/59/22 (про те, що постачальник як одна із сторін зобов`язання набуває кошти як ПДВ за рахунок іншої сторони (покупця) не в порядку виконання договірного зобов`язання, оскільки ПДВ не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, а поза підставою, передбаченою законом), а також із помилковим застосуванням висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі 910/3831/22 (суд, посилаючись на норму права, застосував її інакше - не так, в іншій спосіб витлумачив тощо, ніж це зробив Верховний Суд в наведеній справі), що відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його касаційного оскарження.

Скаржник вважає, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд апеляційної інстанції, внаслідок неправильної оцінки обставин справи та порушення норм матеріального права, зробив безпідставний висновок щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог прокурора через нібито виникнення у відповідача за статтею 1212 Цивільного кодексу України обов`язку з повернення коштів з часу визнання спірних частин договору недійсними та, як наслідок, відсутність підстав для стягнення з нього на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат за визначений позивачем період.

Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему щодо моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів, у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 дійшла таких правових висновків щодо застосування статей 625, 1212 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах:

- недоговірне зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів виникає в особи безпосередньо зі статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала (пункт 60 постанови)',

- передбачений частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми виникає з наявності самого факту прострочення (пункт 66 постанови).

Ураховуючи вказані правові висновки Великої Палати Верховного Суду для правильного вирішення цієї справи необхідним є встановлення підстави виникнення у ТОВ "Номікс ЛТД" обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів у сумі 3 208 231,48 грн - факт набуття коштів без достатньої правової підстави чи факт відпадіння підстави для їх набуття.

Верховний Суд, зокрема у постанові від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20 та від 04.05.2023 у справі № 910/59/22 зазначав, що хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Оскільки продавцем сума ПДВ отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, то така сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення продавця за рахунок покупця поза підставою, передбаченою законом. Постачальник як одна із сторін зобов`язання набуває кошти як ПДВ за рахунок іншої сторони (покупця) не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором поставки, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено.

Прокурор наголошує, що підставою виникнення в ТОВ "Номікс ЛТД" обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів у зазначеній сумі є факт набуття таких коштів без достатньої правової підстави, а не факт відпадіння правової підстави їх отримання шляхом визнання недійсними спірних частин договору.

Викладене, на думку прокурора, свідчить про виникнення у постачальника за статтею 1212 Цивільного кодексу України обов`язку з повернення таких коштів у момент їх отримання, а не з часу визнання спірних частин договорів недійсними, як помилково вважає суд апеляційної інстанції.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Номікс ЛТД" просить відмовити в її задоволенні, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, вказуючи на необґрунтованість та безпідставність доводів прокурора про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у наведених скаржником справах, з підстав, викладених у відзиві.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке.

Статтею 300 Господарського процесуального кодексу України визначені межі розгляду справи судом касаційної інстанції та передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 06.12.2022 між Міністерством оборони України (замовник) та ТОВ "Номікс ЛТД" (постачальник) укладено договір № 286/1/22/97 про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (паливо дизельне) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України), за умовами якого постачальник зобов`язався поставити у 2022 році нафту і дистиляти (09130000-9) (паливо дизельне) для потреб Міністерства оборони України та Збройних Сил України згідно специфікації, а замовник забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно зі специфікацією (п.1.1 договору).

У наведеній у пункті 1.1 договору специфікації сторони погодили таке: найменування товару - паливо дизельне ДП-Арк-Євро5-В0 (паливо дизельне тип 2 (СN 51) (61-013-3052)); строк постачання - до 22.12.2022 (включно); загальна кількість товару - 2000 тонн; ціна за одиницю товару сторонами погоджена у сумі 67 200,00 грн без ПДВ, загальна сума вартості товару без ПДВ - 134 400 000,00 грн, крім того ПДВ - 9 408 000,0 грн, загальна вартість товару з ПДВ - 143 808 000,00 грн.

Згідно з пунктом 3.1 договору ціна договору становить: без ПДВ 134 400 000,00 грн, крім того ПДВ - 9 408 000,0 грн. Ціна договору, що підлягає оплаті становить 143 808 000,00 грн, у тому числі ПДВ та вартість вантажних робіт в місцях завантаження і транспортні витрати.

На виконання договірних зобов`язань відповідач упродовж грудня 2022 року здійснив постачання загалом 682,022 тонн дизельного палива, що підтверджується актами прийому-передачі товару та видатковими накладними.

Суди установили, що вказані первинні документи щодо постачання товару за договором свідчать про включення до його вартості ПДВ у загальній сумі 3 208 231,48 грн.

З метою виконання договірних зобов`язань з оплати вартості поставленого товару Міністерство оборони України перерахувало на користь ТОВ "Номікс ЛТД" грошові кошти у загальній сумі 49 040 109,88 грн, у тому числі ПДВ у сумі 3 208 231,48 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 26.12.2022 № 286/1/415 та платіжною інструкцією від 24.02.2023 № 286/1/71.

Відповідно до листа Державної податкової служби України від 28.12.2022 № 12537/5/99-00-21-03-02-05, наданому Державній аудиторській службі України під час проведення в Міністерстві оборони України заходу державного фінансового контролю, нульова ставка ПДВ відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 застосовується як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (наприклад, але не виключно, інші пально-мастильні матеріали, запасні частини для ремонту автомобільної техніки, комплектуючі, автомобільні шини, охолоджуючі рідини, паливний, повітряний та масляні фільтри, свічки запалювання, акумуляторні батареї для автомобілів, номерні знаки на колісні транспортні засоби, фарба автомобільна, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами тощо) за умови, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, які визначені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178.

У листі Головного управління ДПС у Миколаївській області від 15.08.2023 № 6444/5/14-29-04-03-03 викладена аналогічна позиція щодо застосування вказаних положень Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178.

4.3. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про визнання недійсними пунктів 1.1 та 3.1 договору від 06.12.2022 № 286/1/22/97 в частині включення до договірної ціни ПДВ та стягнення з ТОВ "Номікс ЛТД" на користь Міністерства оборони України 3 404 810,20 грн, з яких: безпідставно оплачені кошти у cyмi 3 208 231,48 грн, інфляційні втрати у cyмi 140 965,26 грн та 3% річних у сумі 55 613,46 грн.

4.4. Суд першої інстанції установив обставини щодо недотримання при укладенні спірного договору вимог податкового законодавства та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178, що зумовлює існування підстав для визнання договору недійсним у частині включення ПДВ до загальної ціни договору, зазначивши, що у такому випадку наявні підстави для застосування положень статей 625, 1212 Цивільного кодексу України та стягнення сплаченої суми ПДВ у сумі 3 208 231,48 грн, інфляційних втрат у cyмi 140 965,26 грн та 3% річних у сумі 55 613,46 грн.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання договору недійсним у частині включення ПДВ до загальної ціни договору та стягнення сплаченої суми ПДВ, однак посилаючись на постанову Верховного Суду 07.02.2024 по справі № 910/3831/22 вказав на те, що передбачений частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту набрання законної сили рішенням, яким визнано недійсним укладений між сторонами договір від 06.12.2022 № 286/1/22/97 в частині включення до договірної ціни ПДВ та встановлення факту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача сплачених як ПДВ.

4.5. Оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, прокурор вказував на неврахування судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20 та від 04.05.2023 у справі № 910/59/22 про те, що постачальник як одна із сторін зобов`язання набуває кошти як ПДВ за рахунок іншої сторони (покупця) не в порядку виконання договірного зобов`язання, оскільки ПДВ не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, а поза підставою, передбаченою законом), а також вказуючи на помилкове застосування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі 910/3831/22.

4.6. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів також зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

4.7. У постановах Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 910/59/22 та від 01.06.2021 у справі 916/2478/20 з урахуванням встановлення обставин щодо необґрунтованого включення у вартість товару ПДВ за операцією, звільненою від такого виду оподаткування, Верховний Суд вказав на те, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а кошти підлягають поверненню відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.

Крім того Верховний Суд у справі № 910/2416/23 за позовом заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна сировинна компанія" про визнання недійсним договору в частині включення ПДВ у розмірі 20 % та стягнення суми сплаченого ПДВ, інфляційних та 3% річних, залишаючи без змін судові рішення про задоволення позовних вимог, у постанові від 14.11.2023 зазначив, що оскільки не тільки постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, суперечить постанові Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині та стягнення сплаченої суми ПДВ, інфляційних втрат та 3% річних.

У той же час у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, на помилковість застосування якої судом апеляційної інстанції вказує скаржник, зазначено, що за змістом статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому. Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.

Велика Палата Верховного Суду з посиланням на статтю 253 Цивільного кодексу України та встановлені у справі № 910/3831/22 обставини щодо початку періоду прострочення з часу безпідставного набуття відповідачем грошових коштів, виходячи з положень статті 625 Цивільного кодексу України вказала на те, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Отже, передбачений частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача (пункт 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22).

При цьому Велика Палата Верховного Суду відхилила аргумент відповідача про те, що лише постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 у справі № 910/17567/19 був встановлений факт безпідставного набуття ним грошових коштів та, як наслідок, обов`язок їх повернути та вказано, що як було зазначено вище, зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно (пункти 68, 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22).

4.8. Ураховуючи викладене та правовий висновок, викладений, зокрема у постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23 у подібних правовідносинах стосовно наявності підстав для визнання недійсною умови договору про включення до ціни договору суми ПДВ, а також стягнення сплаченого ПДВ, інфляційних та 3% річних, колегія суддів вважає, що постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних слід скасувати, а рішення суду першої інстанції про задоволення позову - залишити без змін.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

У статті 312 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

5.3. Ураховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що оскаржувану постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 слід скасувати, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024 залишити в силі.

6. Розподіл судових витрат

6.1. З урахування положень статей 129, 315 Господарського процесуального кодексу України та наявності підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, судовий збір, сплачений скаржником за подання касаційної скарги у сумі 5897,36 грн підлягає стягненню з ТОВ "Номікс ЛТД" на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 4 частини 1 статті 308, статтями 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону задовольнити.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 у справі № 915/1377/23 скасувати, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024 залишити в силі.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НОМІКС ЛТД" на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону судовий збір за розгляд касаційної скарги у сумі 5 897,36 грн. Доручити Господарському суду Миколаївської області видати наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак