Рішення

від 24.09.2024 по справі 2-55/12

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-55/12

Провадження № 2/362/58/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2024 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді- Ковбеля М.М.,

за участю секретаря судового засідання - Сілецької М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Василькові Київської області цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом Обухівську окружну прокуратуру, що діє в інтересах держави, в особі Державного підприємства "Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики Національної Академії Наук України", Науково-інженерного центру "Матеріалообробка вибухом" інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона НАН України до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , про скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсними державних актів на право власності на землю, припинення права власності та визнання права постійного користування на землю,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2010 року Васильківський міжрайонний прокурор Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України» (далі - ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України»), Науково-інженерного центру «Матеріалообробка вибухом» інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України звернувся до суду з вищезазначеним позовом про скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсними державних актів на право власності на землю, припинення права власності та визнання права постійного користування на землю.

Позовна заява мотивована тим, що 20 травня 2002 року ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України» видано державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001432-270. Рішенням Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року задоволено позов Глевахівської селищної ради щодо припинення ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України» права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 387,19 га та її вилучення. У подальшому Глевахівська селищна рада здійснювала розпорядження вищезазначеними землями державного підприємства, передавши за своїми рішеннями, а саме: від 14 грудня 2007 року № 395-17-У, 05 березня 2008 року № 439-20-У, 29 січня 2008 року № 409-18-05 земельні ділянки у власність відповідачів у справі, із подальшою видачею державних актів на земельні ділянки. Проте рішенням господарського суду Київської області від 21 жовтня 2010 року було скасовано рішення цього суду від 31 грудня 2008 року у зв`язку з нововиявленими обставинами та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову Глевахівської селищної ради щодо припинення права користування позивачем спірною земельною ділянкою відмовлено.

У зв`язку з наведеним, на думку прокурора, через залишення земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України», передача спірних земель у власність фізичним особам порушує права державного підприємства. При цьому, за таких обставин, відповідач - Глевахівська селищна рада, прийнявши вищевказані рішення у частині надання у власність відповідачам земельних ділянок за рахунок земель, що перебували у постійному користуванні позивача, діяла за відсутності для цього повноважень і з порушенням частини третьої статті 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» та положень частини п`ятої статті 116, частини дев`ятої статті 149та частини другої статті 150 ЗК України.

Прокурор вважав, що оскільки ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України» має держаний акт на право постійного користування землею зі встановленням відповідних її меж, то рішення Глевахівської селищної ради від 08 травня 2009 року № 653, яким здійснено її перерозподіл на підставі статті 152 ЗК України, підлягає визнанню незаконним та скасуванню, із визнанням недійсними відповідних державних актів на земельні ділянки відповідачів та із визнанням права постійного користування на земельну ділянку за заявником та їх витребування у відповідачів.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2015 року у задоволенні позову Васильківського міжрайонного прокурора Київської області відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12 листопада 2015 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилено. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року касаційну скаргу прокурора відхилено. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 листопада 2015 року залишено без змін.

Постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2019 року (справа № 2-55/12, провадження № 61-9438зпв18) Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 листопада 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року скасувано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Прокурор позов підтримала, просила задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_9 вимоги позову не визнав, просив відмовити в його задоволенні через відсутність правових підстав, а саме, через недоведеність прокурором та представником державного підприємства накладення меж його земельної ділянки на межі земельної ділянки позивача.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином, причин неявки до суду не повідомили.

Дослідивши і проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно і всебічно з`ясованих обставин дійшов наступних висновків.

У частині першій статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 20 травня 2002 року Дослідному сільськогосподарському виробництву Інституту фізіології рослин і генетики НАН України видано державний акт на право постійного користування землею з правом користування971,2 га землі, який зареєстровано за № 102.

Рішенням Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30 квітня 2009 року, у Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» вилучено 387,19 га землі, які передано до земель запасу Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, залишеним без змін постановами Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02 липня 2010 року та Вищого Господарського суду України від 23 червня 2011 року, рішення Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року скасовано за нововиявленими обставинами.

На підставі рішень № 395-17-У від 14 грудня 2007 року, № 439-20-У від 5 березня 2008 року та № 409-18-05 від 29 січня 2008 року Глевахівської селищної відповідачам передана у власність земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлових будинків в АДРЕСА_1 .

При цьому суд звертає увагу, що розподіл земельних ділянок відповідачам відбувся до прийняття господарським судом 31 грудня 2008 року відповідного рішення про припинення позивачеві державному підприємству права постійного користування земельною ділянкою та саме у період його чинності.

Право власності відповідачів на спірні земельні ділянки підтверджуються відповідними державними актами на право власності на земельні ділянки.

Відповідно до листа Управління Держкомзему у Васильківському районі № 998/02-1 від 8 квітня 2011 року, Глевахівська селищна рада була повідомлена, що в автоматизованій системі координат ведення державного земельного кадастру у Васильківському районі даних стосовно користувача ДП "Дослідному сільськогосподарському виробництву Інституту фізіології рослин і генетики НАН України" не значиться.

У відповідності до листів Управління Держкомзему у Васильківському районі від 3 серпня, 27 та 29 грудня 2011 року, в базі АСК відсутні відомості, на підставі яких можна визначити факт накладання на земельні ділянки інших землекористувачів (власників земельних ділянок), користування якими підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001432-270. При цьому, технічна документація по складанню державного акту на право постійного користування землею, виданого Дослідному сільськогосподарському виробництву Інституту фізіології рослин і генетики НАН України, не містить відомості обробки теодолітного ходу та вирахування координат поворотних точок меж земельної ділянки, користування якою посвідчується зазначеним державним актом. У зв`язку із цим, в базі АСК управління відомості про координати поворотних точок земельних ділянок Дослідного сільськогосподарського виробництва Інституту фізіології рослин і генетики НАН України відсутні і не були внесені.

Як вбачається з листів Управління Держкомзему у Васильківському районі № 392/02-1від 3.02.2012 року та № 1799-02-1 від 30.05.2011 року, землі відповідно до державного акту на право постійного користування державного підприємства позивача не були переоформлені згідно чинного законодавства та не внесені до автоматизованої системи координат державного земельного кадастру Управління Держкозмезу у Васильківському районі. Відповідно до листа Національної Академії наук України № л-31-ОЗСО/421 від 12.-03.2010 року надано згоду на відмову від частини земель державного підприємства позивача, та переведення даних земель запасу Глевахівської селищної ради.

Відповідно до листа Державного підприємства «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 19 серпня та 13 грудня 2011 року, координати зовнішніх меж земельних ділянок державного підприємства, по яких були складені каталоги координат, визначені не по польовим вимірам, а за допомогою дигитайзера. і визначені за його допомогою координати поворотних точок земельних ділянок не можуть бути внесені до Автоматизованої системи координат Державного земельного кадастру, оскільки вони визначені в умовній, а не в державній системі координат 1963 року.

У випадку, якщо межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) не визначені, а межові знаки відсутні, внесення координат поворотних точок земельних ділянок, визначених за допомогою дигитайзера, до Автоматизованої системи координат Державного земельного кадастру здійснюється, згідно п. 2.1 «Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками», на підставі розробленої та затвердженої, відповідно до статті 186 ЗК України, технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Зазначена технічна документація ні прокурором, ні Державним підприємством «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту Фізіології рослин і генетики НАН України» суду, згідно положень ст. 60 ЦПК України, не надана.

Як вбачається з листа Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України № 1/22-3-12 від 28.002.2012 року та № 1/22-3-17 від 6.03.2012 року, державне підприємство не внесено до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави.

Відповідно до технічної документації виготовленої в 2000 році по складанню державного акту на право постійного користування землею Дослідному сільськогосподарському виробництву Інституту фізіології рослин і генетики НАН України, межі земельних ділянок виділених в натурі (на місцевості) Державному підприємству «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» на території Глевахівської селищної ради, загальний розмір землекористування в 971,2 га, складається із 15 земельних ділянок, відповідно, площею, 112,6425 га, 27,7800 га, 99,4448 га, 121,0654 га, 52,1497 га, 83,2314 га, 313,0560 га, 30,4900 га, 70,3258 га, 37,2293 га, 6,2212 га, 0,9094 га, 0,3405 га, 0,4041 га, 16,0301 га, що межують із землями Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, Путрівської сільської ради Васильківського району Київської області, Калинівської селищної ради Васильківського району Київської області, Васильківської міської ради Київської області, Малютинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, власними земельними ділянками та землями загального користування.

Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема ст.ст. 116, 118 ЗК України.

Під час розгляду справи суд також звертає увагу на ухвалуВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2013 саме з аналогічного земельного спору, щодо не сприяння судом з`ясуванню обставин цієї справи щодо призначення у справі експертизи для вирішення спірних питань.

Разом з тим, прокурор не скористався своїм правом на подання клопотання про призначення судової експертизи.

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 ЦК України). Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, за загальним правилом цивільні права, зокрема право власності, виникають із правомірних, а не протиправних дій.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пунткти 166 - 168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

За змістом статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до частини першої статті 24 ЗК України державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Стаття 150 ЗК України визначає склад особливо цінних земель і регулює порядок їх вилучення.

Так, за змістом цієї статті землі дослідних полів науково-дослідних установ є особливо цінними і можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою передбачені статтею 141 ЗК України є вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Правове регулювання вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної чи комунальної власності, закріплене у статті 149 ЗК України.

Так, згідно із частинами першою-третьою цієї статті земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

На час прийняття Глевахівською селищною радою Васильківського району Київської області рішення про передачу у власність відповідачів спірних земельних ділянок право постійного користування ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України» земельними ділянками було припинено, оскільки ці земельні ділянки були вилучені та передані до земель запасу Глевахівською селищною радою Васильківського району Київської області на підставі рішення Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року, яке на той час було чинним.

Разом з тим, зазначене судове рішення було скасоване у зв`язку з нововиявленими обставинами рішенням Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02 липня 2010 року, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області про припинення права постійного користування земельною ділянкою, її вилучення, визнання недійсним та скасування державної реєстрації державного акту. Вищий господарський суд України постановою від 23 червня 2011 року постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02 липня 2010 року залишив без змін.

Отже, зазначене судове рішення Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року не може вважатися відповідним юридичним фактом, з яким Земельний кодекс пов`язує припинення права користування ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України» зазначеними земельними ділянками.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України 2004 року, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Позивачем не надано доказів, що дійсно спірні земельні ділянки знаходяться у межах земельних ділянок, переданих у постійне користування ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України», та на думку суду, позовні вимоги прокурора в інтересах державного підприємства про визнання саме незаконним рішення органу місцевого самоврядування заявлені не у спосіб, визначений положеннями ст.152 ЗК України, більш того, суд звертає увагу, що з 2019 року, після винесення Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Постанови від 10 липня 2019 року, прокурором не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів, які могли б мати значення для справи, а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог через їх необгрунтованість.

Інші вимоги позову також не підлягають до задоволення, оскільки є похідними від первісних позовних вимог про визнання протиправним рішень органу місцевого самоврядування та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки відповідачів.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 208-209, 212-215, 218 ЦПК України, ст. 256, 257, 261,267, 268 ЦК України, ст. 17, 116, 122, ч. 3 ст.152 ЗК України, ст. 4, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні`суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги або по закінченню апеляційного провадження.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя М.М. Ковбель