Постанова

від 24.09.2024 по справі 159/1038/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 159/1038/24 Головуючий у 1 інстанції: Бойчук П. Ю. Провадження № 22-ц/802/765/24 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого -судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Федонюк С.Ю.,

з участю секретаря судового засідання Ганжи М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Ковельська поліклініка Волинської обласної ради» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та заподіяної моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 травня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась в суд з даним позовом.

Позов обґрунтовано тим, що з 2017 року позивач працювала лікарем - офтальмологом в Комунальному підприємстві «Ковельська поліклініка» Волинської обласної ради.

Відповідно до Наказу № 4Х-ОС/тр від 29.12.2023 року, позивач була звільнена з роботи, у зв`язку з відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Цим же наказом визначалась виплата грошової компенсації за 10 календарних днів щорічної основної відпустки, 7 календарних днів додаткової щорічної відпустки та вихідна допомога у розмірі середнього заробітку.

В день звільнення була надана копія наказу, видана трудова книжка та письмове повідомлення про нараховані належні суми, що підлягали виплаті.

Однак, у вказаний день не було здійснено будь-яких виплат та лише 27.01.2024 року були перераховані кошти в сумі 3550,00 грн., як заборгованість по заробітній платі за листопад місяць 2023 року.

Спору щодо нарахованих сум при звільнені немає.

Позивач вказує, що її середньомісячна заробітна плата за два місяці роботи вказана відповідачем у повідомлені про нараховані суми виплат при звільнені, де зазначено розмір вихідної допомоги при звільнені, яка виплачується виходячи із середньомісячної заробітної плати та становить 10000,00 грн.

Оскільки середньомісячна заробітна плата була визначена за два календарних місяці перед звільненням, тобто за листопад та грудень 2023 року, а в цих місяцях було 43 робочих дні, то середньоденна заробітна плата за кожний робочий день становить 465,11 грн.

Враховуючи, що на час подачі позовної заяви до суду відповідачем не проведено повний розрахунок з позивачем і затримка розрахунку в січні 2024 року становила 23 робочих дні, а в лютому 2024 року уже становила 15 робочих днів, а тому при п`ятиденному робочому тижні сума стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку становитиме 17674,18 грн.

Крім цього, позивач вказує, що внаслідок порушення відповідачем законних прав позивача, а саме невиплати їй заробітної плати, тобто порушення відповідачем конституційного права позивача на оплату праці, внаслідок чого було порушено звичний для позивача уклад життя, завдано моральних страждань, які виразилися в докладанні додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, оскільки позивач розраховувала на заробітну плату та виплати, які законом передбачено у випадку такого звільнення з роботи.

Враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких позивач зазнала, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін та пов`язаних з цим обставин, позивач оцінює моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн., які, на думку позивача, будуть достатніми для сприяння відновлення порушених прав позивача.

На підставі викладеного, позивач просила суд стягнути з Комунального підприємства «Ковельська поліклініка Волинської обласної ради» на її користь заборгованість по заробітній платі за грудень 2023 року, компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу та середній заробіток за кожний день затримки розрахунку при звільнені в загальній сумі 43429,53 грн. Крім цього, позивач просила стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 10000,00 грн. та судові витрати за надання професійної правничої допомоги в сумі 4500,00 грн.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 травня 2024 року позов задоволено частково.

Ухвалено стягнути з КП «Ковельська поліклініка Волинської обласної ради» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 883 грн. 71 коп.

Стягнуто з КП «Ковельська поліклініка Волинської обласної ради на користь ОСОБА_1 1000 грн. 00 коп. у відшкодування заподіяної немайнової (моральної) шкоди.

Стягнуто з КП «Ковельська поліклініка Волинської обласної ради» на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі в сумі 2422 грн. 40 коп.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції, в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відмові у стягненні витрат на правничу допомогу, скасувати та ухвалити в цих частинах нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на її користь 17674, 18 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 4500 гривень витрат на правничу допомогу.

В іншій частині рішення суду жодною із сторін не оскаржується, а тому апеляційним судом рішення в цій частині не переглядається.

З поданої апеляційної скарги вбачається, що позивач оскаржує рішення в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та не відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 4500 гривень, а тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Сторони по справі, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились.

Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності учасників справи відповідно до вимог ст. 372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи та причини неявки учасників справи суд апеляційної інстанції визнає неповажними.

Від відповідача надійшла заява про розгляд справи без їх участі.

У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання у відповідності до вимог ст. 247 ЦПК України не здійснюється.

За змістом ч. ч. 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою прийняття постанови у цій справі є 24 вересня 2024 року - дата складення повного судового рішення.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом № 48-ОС/тр від 29.12.2023 року позивач ОСОБА_1 звільнена з посади лікаря-офтальмолога КП «Ковельська поліклініка Волинської обласної ради» у зв`язку з відмовою про продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Згідно з письмовим повідомленням про нараховані суми виплат, належні працівнику при звільненні № 1 від 29.12.2023 року, ОСОБА_1 нарахована загальна сума виплат при звільнені в розмірі 24283,14 грн.

Зазначений розмір нарахованих до виплат сум позивачем не оспорюється.

Відповідно до відомостей про розподіл виплат від 27.01.2024 року та відомостей про розподіл виплат від 20.02.2024 року, КП «Ковельська поліклініка Волинської обласної ради» повністю виплатило ОСОБА_1 належні суми при звільненні, зокрема виплачено та зараховано на картковий рахунок позивача 27.01.2024 року - 3550,00 грн. та 20.02.2024 року - 20733,06 грн.

Таким чином, на час звернення позивача до суду з даним позовом 21.02.2024 року належні їй суми при звільненні виплачені повністю, а тому позовні вимоги в цій частині до задоволення не підлягають.

Середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 29.12.2023 року по 20.02.2024 року розрахований позивачем в позовній заяві та становить 17674,18 грн.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Приписами ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно з ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Є встановленим, що на день звільнення позивачу не проведено виплату всіх належних від підприємства сум.

Відтак, суд першої інстанції дійшов до правильно висновку, що позивач на підставі статті 117 КЗпП України має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок).

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми ( висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке ( пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Враховуючи розмір простроченої заборгованості, період протягом якого невиплачено суму заборгованості, який становить один місяць, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що в користь позивача підлягає стягненню середній заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 883,71 грн. На думку суду апеляційної інстанції такий розмір є справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме наведеним критеріям.

Щодо відмови у стягненні витрат на правничу допомогу в розмірі 4500 гривень.

Статтею ст. 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу до позовної заяви позивачем додано лише договір про надання правової допомоги, інших документів, які б містили детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених витрат, позивачем не надано, відповідно сума визначених у позові судових витрат на правничу допомогу не підтверджена належними первинними документами.

Зазначення фіксованої суми в договорі про надання правничої допомоги, жодним чином не свідчить про реальне понесення позивачем зазначених витрат, які згідно ст.137 ЦПК України повинні бути документально підтвердженні та вказувати на дійсність їх понесення, пов`язаність із розглядом даної справи та (ч.3 ст. 141 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Оскільки, позивачем документально не підтверджено факту понесених витрат на правничу допомогу, як це визначено зазначеними нормами ЦПК України, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у їх компенсації.

Таким чином, суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, дав належну оцінку представленим доказам, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення обставин справи, переоцінки доказів, які були предметом судового розгляду і яким суд першої інстанції надав правильну правову оцінку, а тому не слугують підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, в оскарженій частині, яке ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування рішення суду, в оскарженій частині.

Керуючись ст. 367, 368, 375, 382,384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 травня 2024 року, в оскарженій частині, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий-суддя:

Судді: