Рішення

від 25.09.2024 по справі 522/4420/24-е

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

25.09.2024

Справа № 522/4420/24-Е

Провадження № 2/522/4005/24

Приморський районний суд м. Одеси у складі головуючого - суддя Ярема Х.С., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) справу

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо»

треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ярощук Вікторія Юріївна, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Парфьонов Георгій Володимирович

про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

ВСТАНОВИВ:

25.03.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ФК «Інвест-Кредо».

Просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №1696 від 18.11.2014, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В.Ю.

26.06.2024 суд відкрив спрощене позовне провадження без виклику сторін та залучив третіх осіб.

02.07.2024 надійшли матеріали виконавчого провадження.

Позивач просив слухати справу за його відсутності, позов підтримав.

Відповідач повідомлений про розгляд справи в порядку п.1 ч.8 ст. 128 ЦПК України.

На підставі ч. 4 ст. 223 ЦПК України, за сукупністю підстав, передбачених ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Позивач своє звернення до суду вмотивовує тим, що виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки кредитний договір не був нотаріально посвідчений, а відповідачем не надано нотаріусу документів, що підтверджують безспірність заборгованості.

Судом встановлено такі обставини справи.

24.04.2007 між ОСОБА_1 та АКІБ «Укрсиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту № 11146811000 та договір по надання споживчого кредиту №11146814000/2.

24.04.2007 між ОСОБА_1 (іпотекодавець) та АКІБ «Укрсиббанк» (іпотекодержатель) укладено договір іпотеки за яким ОСОБА_1 передав в іпотеку належну йому квартиру ( АДРЕСА_1 .)для забезпеченнявиконання зобов`язаньборжника за договором про надання споживчого кредиту № 11146811000 від 24.04.2007, строк платежу за яким настав 08.09.2014.

Пунктом 4.1 Іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Сторони погодили, що іпотекодаржатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема, на підставі виконавчого напису нотаріуса, про що свідчить п. 4.2 Іпотечного договору.

З 08.12.2011 правонаступником усіх прав та обов`язків АКІБ «Укрсиббанк» на підставі Договору купівлі-продажу права вимоги за кредитами, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Шевченко Д.Г., реєстр. № 2949, є АТ «Дельта Банк».

18.11.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В.Ю. вчинено виконавчий напис № 1696 про звернення стягнення на належну ОСОБА_1 квартиру ( АДРЕСА_1 ) за рахунок реалізації якого задовольнити вимоги ПАТ «Дельта Банк» у розмірі 2393524,48 грн.

Виконавчий напис поданий на виконання до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В., виконавче провадження ВП № 61705939 відкрито 02.04.2020.

01.12.2021 стягувач у виконавчому провадженні замінений з ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2021 у справі №640/12905/21.

Висновки суду.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про нотаріат" (далі - Закон "Про нотаріат") нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону "Про нотаріат"). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Статтями 87, 88 Закону "Про нотаріат" встановлено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу II Порядку).

Згідно з п.п. 1.2 п. 1 гл. 16 Порядку перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. п. 2.1, 2.2 п. 2 гл. 16 Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.

Підпунктом 2.3 п. 2 гл. 16 Порядку встановлено, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Згідно з п.п. 3.2, 3.5 п. 3 гл. 16 Порядку безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172 (далі - Перелік).

Згідно з п. 1-1 Переліку, для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості за іпотечними договорами, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання, подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.

При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Статтею 50 Закону "Про нотаріат" визначено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.

Верховний Суд у постанові від 23.01.2018 у справі № 310/9293/15 зазначив, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати та також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 №6-887цс 17.

Крім того, як зазначив Верховний Суд в своїй постанові у справі № 750/1627/18 від 06.06.2019 належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.

Суду не надано доказів того, що при вчиненні спірного виконавчого напису приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ярощук В.Ю. отримувала від Банку чи від позичальника первинні документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому у нотаріуса не було підстав вважати, що розмір заборгованості позичальника перед Банком, а також суми нарахованих відсотків, зазначені у виконавчому написі, є безспірними. Крім того, нотаріус не переконалася в тому, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, що свідчить про порушення нотаріусом порядку видачі виконавчого напису.

Як вбачається із оспорюваного виконавчого напису, нотаріусом взагалі не зазначено, на підставі яких документів його було вчинено та з яких документів було підтверджено розмір заборгованості та безспірність стягнення.

Окрім того, безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не лише кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.

Враховуючи викладене, судом не може бути констатовано безспірність заборгованості, а як наслідок правомірність вчинення виконавчого напису нотаріуса. Вказане відповідачем також не спростовано.

Разом з тим, суд відхиляє доводи позивача про видачу виконавчого напису на підставі договору, який не був нотаріально посвідченим, оскільки договір іпотеки, на підставі якого вчинено спірний виконавчий напис, є нотаріально посвідченим договором

Суд дійшов висновку, що приватним нотаріусом не було дотримано вимоги чинного законодавства України, що регулюють вчинення виконавчих написів, зокрема, нотаріусом не було з`ясовано питання щодо безспірності заборгованості, а тому суд вважає обґрунтованими позовні вимог про визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

За таких обставин оскаржуваний виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Щодо витрат на правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

20.03.2024 між адвокатським бюро «Федяєва Сергія Володимировича» та ОСОБА_1 (клієнт) укладений договір № 20/03/2024 про надання правової допомоги, за яким Бюро бере на себе зобов`язання надавати клієнту правничу допомогу, вид, зміст та обсяг якої конкретизуються в умовах договору (п.1 договору).

Вартість правової допомоги встановлюється окремою додатковою угодою (п. 3.1 Договору).

Згідно з Додатковою угодо. №1 від 20.03.2024 до Договору про надання правової допомоги, вартість послуг Бюро становить 10 000 грн.

Згідно з Актом виконаних робіт від 28.06.2024 адвокат надав, а клієнт прийняв надану правничу допомогу на 10 000 грн., а саме:

- надання двох усних консультацій тривалістю 2 години;

- складання та подання адвокатського запиту 1 година;

- складання позовної заяви 2 години;

- складання клопотання про долучення доказів 1 година.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, на яку ж і покладається обов`язок доведення неспівмірності витрат.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 3-5, 9 статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 3-5, 9 статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Тобто, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 3-5, 9 статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду, зробленій у постанові від 28.12.2020 у справі №640/18402/19.

В даному випадку сума гонорару адвоката є фіксованою, а тому не залежить від обсягу часу витраченого адвокатом на надання правової допомоги.

у той же час, особа вільна у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат. Покладені на другу сторону судові витрати повинні бути співмірними.

Так суд вважає, що витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн. у цій справі єочевидно завищеними, є неспівмірними зі складністю справи, не відповідають критеріям розумності та справедливості (предметом спору є типовим, судова практика у цій категорії справ давно склалась, справа розглядадась без виклику сторін, відзив відповідач не подавав).

Верховний Суд часто підкреслював на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15).

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Тобто, попередня консультація клієнта, надання правової оцінки ситуації, звернення з адвокатським запитом до прийняття адвокатом на себе обов`язку представництва та роботи у певній справі клієнта, до погодження сторонами умов договору, зокрема в частині оплати, звісно вони вважаються послугами адвоката, але не можуть бутивіднесені доправничої допомогияк судовівитрати.Це несудові витрати,що маютьвідшкодовуватись другоюстороною судовогоспору яквитрати напрофесійну правничудопомогу.

Вивчення документів та нормативних актів, надання оцінки ситуації є невід`ємною частиною роботи адвоката перед прийняттям ним рішення щодо співпраці з клієнтом та погодження самим клієнтом на умови роботи адвоката.

Фактичне надання адвокатом послуг може мати місце й тоді, коли він фактично надав консультацію, вчинив певні дії, але клієнт не бажає продовжувати роботу з цим адвокатом, не просить далі скласти позов, здійснювати подальше представництво в суду. Тому вартість цих послуг має залишатися за клієнтом, який, прийшовши до адвоката, отримує послуги консультації.

Крім того, що гонорару включено послугу за складення клопотання про долучення доказів (доказів про понесення витрат на правову допомогу), що обов`язком сторони подати такі докази, якщо вона має намір їх відшкодувати з другої сторони. Покладення витрат за таку послугу на іншу сторону взагалі виходить за межі критеріїв розумності та справедливості.

Підсумовуючи,суд враховуючидотримання принципівобґрунтованості,пропорційності (співмірності)витрат наоплату послугадвоката предметспору,складності справи,значення справидля сторін,встановлений обсягнаданих адвокатомпослуг тавиконаних робіт,приходить довисновку прочасткове задоволеннязаяви позивачапро стягненнявитрат направову допомогув розмірі 1 000 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 263-265, 280-282 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса № 1696від 18.11.2014.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» (код ЄДРПОУ 39761587) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 1000 гривень та судовий збір на користь держави за подання позову в розмірі 1 211,20 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду.

Рішення суду складено 25.09.2024.

Суддя Ярема Х.С.